Р Е Ф Е Р А Т
з культурології
Кулебянова Кирила
Е3А3
Тема: Французьке мистецтво XVШ
-------< br>
План:
1. Введення
2. Мистецтво Західної Європи XVШ століття
3. Стиль Рококо
4. Французька живопис XVШ століття
5. Французька скульптура XVШ в.
XVШ століття прийнято називати століттям Просвітництва. Ранні Бурже-
азние революції перемогли тільки в двох країнах - Англії і Нідер-
Ланда. У більшості європейських держав був збережений старий
порядок. XVШ століття з його просвітницькими ідеалами, ідеями "Вільно-
ди, рівності, братерства "підготував панування класичних форм
розвинутого буржуазного суспільства, а Французька революція 1789-1794
рр.. стала класичною буржуазною революцією, яка захопила широ-
Електричні народні маси.
XVШ століття підготувало також панування буржуазної культури.
На зміну старій, феодальній ідеології прийшов час філософів, з-
ціологов, економістів, літераторів нового століття Просвітництва.
Література, музика і театр досягають у цю епоху тієї художні-
ної зрілості, що прийшла до живопису в XVI-XVП ст., досить-
точно назвати романи Прево, Філдінга, Смоллета, Вольтера, Гете,
музику Баха, Моцарта, Гайдна.
Образотворчого мистецтва XVШ століття в кращих творах
властиві аналіз найтонших переживань людини, відтворення
нюансів почуттів і настроїв. Інтимність, ліризм образів, але і ана-
літична спостережливість - характерні риси мистецтва XVШ в.
як у жанрі портрета, так і в побутовій живопису. Ці властивості погано-
жественного сприйняття життя є внеском XVШ сторіччя в раз-
вітіе світової художньої культури, хоча слід визнати, що
це було досягнуто ціною втрати універсальної повноти в зобра-
нии духовного життя, цілісності у втіленні естетичних поглядів
суспільства, властивих живопису Рубенса, Веласкеса, Рембранда,
Пуссена.
З початком нового, XVШ століття зовсім очевидно позначився
процес розкладання французької абсолютної монархії. Смерть у 1715
р. "короля-сонця", останнє десятиліття лише формально зберігши-
шего могутність, була просто завершальною подією в тому довгому
ряду явищ, які готували прихід нового століття, а з ним і
нових віянь у мистецтві.
Початок регенстві герцога Орлеанського, дядька майбутнього короля Лю-
довікі XV, був ознаменований зміною суворого придворного етикету
абсолютно протилежної атмосферою: легковажності, спраги наслаж-
деній, розваг, розкоші не настільки великовагової, як у пішла
пору, і життєвого розпорядку не настільки урочистого. Але в цьому
бурхливому веселощі, бажання встигнути насолодитися всім була і частка брава-
ди, тривоги, передчуття стислості миті, що насуваються гроз-
них лих.
Багато чого змінюється в мистецтві. Король перестає бути єдність-
вим замовником творів мистецтва, а двір - єдиним кол-
лекціонером. З'являються приватні колекції, салони. На довгі десять-
тиріччя Франція перетворюється на центр художнього життя Західної
Європи, в законодавця всіх художніх нововведень, вона
стає на чолі всього духовного життя Європи.
У першій половині XVШ ст., Коли так активно витіснялася релі-
гіозная культура світської, провідним напрямком у Франції стало
рококо. Багато дослідників вважають рококо лише відгалуженням
пізнього бароко, що втратили монументальність великого стилю. Тим
не менш очевидно, що рококо у Франції в першій половині "га-
лантного століття "складається в певну стильову систему, від-
частини яка продовжує риси, успадковані від бароко, але ще більш
їх видозмінюються. Рококо - породження виключно світської
культури, ще вже - двору, французької аристократії, тим не менше
воно зуміло не тільки залишити слід в мистецтві, але і вплинути на
подальший її розвиток. Світ мініатюрних форм знайшов своє головне
вираження в прикладному мистецтві - в меблях, посуді, бронзі, фар-
форі, а в архітектурі переважно в інтер'єрі, де важливим те-
перь було не пишне і величне, а приємне і зручне. Міські
палаци знаті, багатої буржуазії, - "готелі", що споруджуються в цей пе-
ли, як правило, строго классіцстічни по екстер'єру. Всередині ж
стіни розбиті фільонками, нішами, рясно прикрашені живописом, леп-
Ніною, позолотою, дрібною пластикою, декоративними тканинами, брон-
Зої, порцеляною, дзеркалами. Все це разом складає святкове,
дійсно феєричне видовище. Форми дробові, ажурні, орна-
мент складний, побудований на вигнутих лініях, фарби мальовничих
панно або станкових картин прозорі, світлі. Все мистецтво ро-
коко побудовано на асиметрії, що створює відчуття неспокою -
грайливий глузливе, вигадливе. Не випадково термін "рококо" зведення-
дят до слова "оболонка", "рокайль". Сюжети тільки любовні, Ерот-
етичні, улюблені героїні - німфи, вакханки, Діани, Венери. Нові ве-
яния проникли до Академії. Алегорії, теми історичні, міфології-
етичні, жанрові - все це теми кохання. Портрет і пейзаж - не слу-
чайно дуже важливі в цю епоху жанри. За легковажністю, дотепністю
і глузливою іронією рококо були і роздуми про долю людини, про
сенс існування. Рококо має право на існування як
стиль вже й тому, що воно дало нові грані, новий розвиток Вира-
зітельним засобів мистецтва.
Передвістям цього напряму в мистецтві, але і явищем зна-
ве більш глибоким, не вкладається в рамки якогось одно-
го напрямку, був художник Жан Антуан Ватто, що створив у искусії-
тверд свій, неповторний образ. Ватто знайшов себе, свою тему, коли
приїхав в Париж: це так звані галантні святкування - Аріс-
тократіческое суспільство в парку, шанувальників, які танцюють, порожня;
живопис, в якому начебто немає ні дії, ні сюжету, - сцени
безтурботним життя, передані з витонченою грацією. Все це побачене
як би з боку тонким, трохи іронічним спостерігачем з нальотом
меланхолії і смутку. Колорит Ватто - одне з найсильніших якостей
його обдарування - побудований на тонких нюансах сірих, коричневих,
блідо-бузкових, жовто-рожевих тонів. У картинах Ватто ніколи
немає чистого тону. Як в кольорі дані всі найтонші відтінки любовного
почуття. В 1717 році художник створив одне з найбільших вироб-
ведений "Паломництво на острів Цітеру". У цій картині відображена
найтонша палітра почуттів, яка перш за все створена самим коль-
тому. Але все це не любов, а гра в любов, театр. Театральність
характерна для всього мистецтва XVШ в., і для Ватто особливо. Він не
приховує театрального прийому до композиції. Мистецтво театру не
тільки було модно в століття Ватто, театром було все життя суспільства,
яке пише художник. Ватто взагалі дуже близько знав акторський
побут і не раз писав акторів італійської і французької комедії. Де-
Лакруа називав техніку Ватто дивовижною, що об'єднала Фландрію і
Венецію. У самому кінці життя Ватто створив свою останню роботу -
це вивіска антикварної крамниці, яка так і називається "Лавка
Жерсена ". У ній він можливо хотів показати, як швидкоплинна" слава
світу ", як коротка владу і саме життя, а вічно лише одне мистецтво.
Справжнім представником французького рококо став Франсуа Буше,
бо в його мистецтві гедонізм рококо, що доходить до фривольність, пре-
нехтування до конструктивного, раціонального, розумного, як і вся
витончена культура "рокайльного мови", виразилося в повній мірі.
Буше був справжнім сином свого століття, все вмів робити сам
від панно для готелів до ескізів на костюмах. І все це - галантні
святкування, чабанські ідилії, міфологічні, жанрові, релігійні
озние теми - розіграно, як сучасна йому пастораль, все висловлю-
ет відверто-чуттєве насолоду життям, в усьому царює
біло-рожева героїня - богиня Флора. Типові сюжети - "Тріумф Ве-
нери "або" Туалет Венери "," Купання Діани і т.д.
Уже будучи знаменитим художником, Буше стає об'єктом
жорстоких нападок теоретика естетичних ідей Просвітництва Дідро,
бачив у ньому яскраве породження за все, з чим боролися просветите-
Чи, але не відмовляли йому у високому професіоналізмі.
Просвещение як потужний ідейний рух, що почався в Англії,
формується у Франції з 40-х років XVШ в. Монтеск'є, Вольтер,
Гольбах, Руссо походили з різних верств суспільства, але ставлення
до старого режиму, неспроможність якого була для них очевидь-
на, вимога рівності, оцінки людини по заслугах особистості, а
не за становим привілеїв об'єднали мислячих людей Франції. Так
у Франції почалася епоха Просвітництва, певні моральні,
етичні та естетичні принципи якого направили мистецтво в
нове русло.
Розкопки античних міст, що колись загиблих під лавою вулкана,
роботи німецького вченого Вінкельмана його вийшла на початку 60-х
років "Історія мистецтва древніх" змінили естетичні ідеали,
смаки, вимоги.
Зразком для наслідування стає тепер не Рим, який був
ідеалом для художників Ренесансу і класицистів XVП в., а Еллада,
бо в грецькому мистецтві більше тепла, задушевності, поетичності.
стилізація грецького мистецтва пофарбована романтичним почуттям. У
моду входить англійська ландшафтний парк, з увазі не зворушений рукою
людини, повна протилежність французькому регулярному. Кра-
сота образу складалася із простоти і ясності пропорційних
членувань і форм. Витонченість рококо сполучено в ньому з ясністю висо-
дає неокласицизму.
Освітянські ідеї не тільки впливали в цілому на розвиток ис-
кусства, просвітителі активно втручалися в його хід. "Салони" Дід-
ро були першою формою критичної літератури з мистецтва. Утверж-
деніе просвітницьких ідей йшло від імені третього стану, вийшовши-
шего на арену історії і заявив про себе і в мистецтві. Обозна-
чівшійся в 60-70-х роках інтерес до голландського реалізму був дзв-
ван безсумнівним впливом буржуазії. У руслі цих нових естетічес-
ких ідей розвивається мистецтво Жана Батіста Симеона Шардена, ху-
дожник, який створив, по суті, нову живописну систему. Шарден
почав з натюрморту, раніше мало розвиненого жанру у Франції.
Настільки ж щирий, достовірний і тонко мальовничий Шарден у Жан-
ровой живопису. На противагу аристократичним галантним святкової-
кам свят і пастуших ідилія Шарден, виражаючи смаки Бурже-
Азії, починає зображувати розміреність, порядок, затишок буржуазного
побуту.
Французька скульптура XVШ століття розвивається інакше, ніж у
попередньому столітті. Власне, змінюються не завдання її, а теми і ще
рішучіше - форми. У своєму розвитку скульптура проходить ті ж
етапи, що і живопис. Якщо говорити схематично, то це переважне
громадської рокайльні форми в першій половині століття і наростання
класицистичних рис - у другій.
Монументальність форм, ще живий дух бароко попередньої
пори. Але в наступні твори говорять про новий естетичному
ідеалі епохи: швидкий рух, різкий поворот, що виключають мед-
ленний урочистий ритм, властивий скульптурі XVП в.
