МОВА ЯК ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Структура мовленнєвої діяльності

Як вже зазначалося в темі 2 (пункт 2.1.) мовна діяльність визначається мотивами і метою, складається з ведучого і фонового рівнів, включає образ результату і регуляцію проміжних етапів.

Мовленнєва діяльність як один з видів діяльності людини характеризується цілеспрямованістю і складається з декількох послідовних етапів: орієнтування, планування (у формі внутрішнього програмування), реалізації та контролю. Відповідно до цих етапами здійснюється кожне окреме мовне дію.

Вихідним моментом будь-якого мовного дії є мовна ситуація, то є таке збіг обставин, який спонукає людину до висловлювання, наприклад, необхідність відповісти на питання, зробити доповідь про результати роботи, написати лист, поговорити з одним і т.п. В реалізації мовного дії виділяються наступні фази:

1. Підготовка висловлювання. Початком акту мовленнєвої діяльності є усвідомлення мотивів, потреб і цілей вступу до спілкування. Далі здійснюється розподіл усіх прогнозування результатів висловлювання на основі минулого досвіду та обліку обстановки. У розвиненого в мовному відношенні людини, зі швидкими реакціями, ці підготовчі дії протікають з великою швидкістю на підсвідомому рівні і завершуються створенням внутрішнього плану висловлювання, який може мати різну ступінь Узагальнення.

2. Структурування висловлювання. Змістом даної фази є вибір слів, їх розташування в потрібній послідовності і граматичне оформлення. Ці операції, що здійснюються в оперативної мовленнєвої пам'яті, супроводжуються оцінкою створюваного висловлювання і його коригуванням на рівні внутрішнього плану.

3. Перехід до зовнішньої мови. Здійснюється звукове або графічне оформлення висловлювання. Це сама відповідальна фаза мовного дії, вона полягає в переході від внутрішньої мови до зовнішньої. Помилки в такому переході роблять мова в очах оточуючих неповною, незв'язної, труднопонімаемой. (Гойхман О.Я., Надєїна Т.М. Мовленнєва комунікація. М.: ИНФРА-М, 2001, С. 10-11).

2. Види і форми мови

Розрізняють два форми мови:

усне мовлення;

письмова мова.

Усне мовлення -- це мова, вимовна в процесі говоріння; основна форма використання природної мови в мовній діяльності.

Для розмовного стилю літературної мови усна форма є основною, тоді як книжкові стилі функціонують і в письмовій, і в усній формі (наукова стаття і усний наукову доповідь, виступ на зборах без заздалегідь підготовленого тексту і запис цього виступу у протоколі зборів).

Найважливішою відмітною рисою усного мовлення є її непідготовленість: усне мовлення, як правило, робиться в ході бесіди. Однак ступінь непідготовленість може бути різною. Це може бути мова на невідому заздалегідь тему, що здійснюється як імпровізація. З іншого боку, це може бути мова на заздалегідь відому тему, обдумана в тих чи інших частинах. Усна мова такого роду характерна для офіційного публічного спілкування. Від усного мовлення, тобто мови породжується в процесі говоріння, слід відрізняти мова читається, або вивчену напам'ять; для цього виду мовлення іноді застосовують термін "звучить мова".

Непідготовлений характер усного мовлення породжує цілий ряд її специфічних особливостей:

достаток незакінчених синтаксичних побудов (напр.: Ну взагалі ... споглядання ... я можу і для друзів малювати);

самоперебіви (В Росії ще багато людей, які хочуть ..., які пишуть ручкою, а не на комп'ютері);

повтори (Я б ... я б ... хотів сказати більше);

конструкції з називним теми (Цей хлопчисько/він мене щоранку будить);

підхоплення (А -- Ми тебе запрошуємо ... Б - завтра в театр).

(Земская Е.А. Усне мовлення.// Російська мова. Енциклопедія, М.: БРЕ-Дрофа, 1997, С. 582-583).

Специфічні особливості, викликані непідготовленістю усного мовлення, зазначені вище не є мовними помилками, тому що не заважають розумінню змісту промови, а деяких випадках є важливим виразним засобом. Більше того, мова, розрахована на безпосереднє сприйняття, якою є усна мова, програє, якщо вона занадто деталізована, складається виключно з розгорнутих пропозицій, якщо в ній переважає прямий порядок слів.

У промові, розрахованої на слухача, часто змінюється структурно-логічний малюнок фрази, вельми доречними виявляються неповні речення (що економлять сили й час що говорить і слухача), допускаються попутні додаткові думки, оціночні фрази (які збагачують текст і добре відокремлюються від основного тексту за допомогою інтонації).

Одним з найбільш істотних недоліків усного мовлення вважається її уривчастість (логічна, граматична і інтонаційна), що полягає в невиправданої зупинці мови, в обриві фраз, думок, а іноді - в невиправданому повторенні одних і тих же слів. Причини цього бувають різні: незнання того, що треба говорити, невміння оформити наступну думку, прагнення виправити сказане.

Другим з найбільш поширених недоліків усного мовлення є її нерозчленованість (інтонаційна і граматична): фрази йдуть одна за одною без пауз, логічних наголосів, без чіткого граматичного оформлення пропозицій. Граматика-інтонаційна нерозчленованість, природно, позначається і на логіці мови: думки зливаються, порядок їх слідування стає нечітким, зміст тексту робиться розмитим, невизначеним. Письмова мова - це мова, створена за допомогою видимих (графічних) знаків на папері, іншому матеріалі, екрані монітора. Письмова форма мови є основною для офіційно-ділового та наукового стилів мовлення, для мови художньої літератури. Публіцистичний стиль використовує в рівній мірі письмову і усну форми мови (періодична преса і телебачення).

Використання письмової форми дозволяє довше обдумувати свою промову, будувати її поступово, виправляючи та доповнюючи, що сприяє в кінцевому підсумку вироблення і застосування більш складних синтаксичних конструкцій, ніж це властиво усного мовлення. Такі риси усного мовлення, як повтори, незавершені конструкції, в письмовому тексті були б стилістичними помилками.

Якщо в усній мови застосовується інтонація як засіб смислового виділення частин висловлювання, то на листі використовуються знаки пунктуації, а також різні засоби графічного виділення слів, сполучень і частин тексту: використання іншого типу шрифту, жирний шрифт, курсив, підкреслення, обрамлення, розміщення тексту на сторінці. Зазначені кошти забезпечують виділення логічно важливих частин тексту і виразність писемної мови.

Видами мови є:

говоріння - відправлення звукових сигналів, що несуть інформацію;

слухання -- сприйняття звукових сигналів і їх розуміння;

лист -- використання видимих графічних символів, щоб надіслати повідомлення;

читання -- сприйняття графічних символів і їх розуміння.

Удосконалення навичок говоріння включає в себе підвищення готовності до підтримання бесіди на різні теми і оволодіння технікою мови.

Для того, щоб бути готовим підтримувати розмову на різні теми в публічному і приватному спілкуванні, людині необхідно постійно займатися самоосвітою в широкому сенсі слова, тобто здобувати нові знання, причому не тільки за своєю спеціальності, але й інші знання в галузі науки і мистецтва, що представляють суспільний інтерес, розвивати самостійність мислення, намагаючись дати отриманої з книжок і газет інформації власну оцінку, читати художню літературу, для того щоб глибше розбиратися в життя і вдосконалювати стиль своїй промові.

Основними елементами техніки мови є:

фонації (мовне дихання);

голос (правильні навички голосоутворення);

дикція (ступінь виразності вимови).

Правильна організація мовного дихання має велике значення для усного мовлення. Перериваються, захлинається мова не виробляє сприятливого враження і навіть іноді дратує слухачів. Крім того, неправильне мовне дихання стомлює, хто говорить.

Велике значення для усного мовлення має голос людини. Це індивідуальна характеристика людини, така ж унікальна, як і відбитки пальців. У фізичному сенсі під голосом розуміється сукупність різноманітних за висотою, силі і тембру звуків, що виникають в результаті коливань голосових зв'язок.

Вміння володіти голосом важливо не тільки для оратора, але для будь-якої людини, професія якого вимагає постійного спілкування з людьми. В особистому спілкуванні володіння голосом також виявляється позитивною якістю людини. Необхідними якостями хорошого голоси є: гарний тембр, сила, польотні, витривалість, великий діапазон.

Хороший голос необхідно тренувати, щоб він став витривалим, готовим до великих навантажень. Регулярно займаючись, можна його розвинути, посилити, розширити діапазон, поліпшити тембр.

Система вправ для розвитку голосу включає:

вправи, привчає правильно направляти звук, не напружуючись;

вправи, спрямовані на розвиток голосового діапазону, сили, польотом.

Важливо знайти натуральну висоту голосу, яка зазвичай знаходиться в середньому регістрі людини і на якій голос добре звучить. Потім необхідно вдосконалювати якість звучання на інших регістрах, здійснюючи дихальні вправи одночасно зі звуковими.

Дикція включає в себе три основні показники:

правильність артикуляції;

ступінь виразності артикуляції;

манеру вимовляти слова.

Правильність артикуляції - це такі рухи органів артикуляції, які відповідають потрібного місця та способу утворення звуку.

Ступінь виразності артикуляції - це показник чіткість усного мовлення. Більше того, чітка артикуляція створює враження, що людина упевнена в собі, знає те, про що говорить, що є одним із завдань усної комунікації.

Манера вимовляти слова включає в себе характерний для кожного індивідуума темп мови, продовження або редукцію складів, особливі модифікації інтонації.

Для поліпшення мовних навичок, що стосуються манери вимовляти слова, необхідно постійно слухати і намагатися точно відтворювати нормативну мова повного або нейтрального стилів. На жаль, зразки такої мови зараз вже рідко можна почути навіть по радіо і телебаченню, це переважно мова людей, що пройшли спеціальну підготовку, - професійних дикторів і акторів.

Звукова сторона усного мовлення відіграє не менш важливу роль, ніж її змістовна частина. Відомо, що блискуча за змістом мова багато в чому програє, якщо вона виголошена мляво й невиразно, з запинки і мовними помилками. І навпаки, малозмістовні промова фонетично безперечно, може призвести сприятливе враження. Це порівняння, звичайно, не є радою готувати малозмістовні мови, воно лише показує значущість тієї ролі, яку грає хороше звучання усного мовлення.

Успіх спілкування залежить не тільки від вміння говорити, але й не меншою мірою від уміння слухати.

Слухання є складовою частиною процесу спілкування і включає два етапи:

етап первинного аналізу звукового сигналу і його псіхомеханіческой обробки;

етап смисловий інтерпретації.

Вчені виявили значний розрив між кількістю інформації, висловленої диктором, оратором, учасником звичайного розмови і кількістю інформації, сприйнятої слухачами. Експериментально встановлено, що при сприйнятті мови на слух людина в середньому досягає тільки 25%-ного рівня ефективності за 10 хвилин. Навіть в неофіційних бесідах слухач засвоює в середньому не більше 60-70% того, що говорить співрозмовник.

Причиною такого розриву є ряд типових недоліків слухання:

бездумне сприйняття, коли звучить мова є лише фоном для якої-небудь діяльності;

уривчасті сприйняття, коли інтерпретуються лише окремі частини усної мови;

вузькість сприйняття, тобто невміння критично проаналізувати зміст повідомлення і встановити зв'язок між ним та фактами дійсності.

Для того щоб розвинути навички ефективного слухання, необхідно вміти відповісти для себе на наступні питання:

Для чого необхідно слухати?

Які фактори ефективного слухання?

Як слухати?

1. Для чего необхідно слухати? Це питання допомагає оцінити те корисне, що можна витягнути для себе при прослуховуванні лекції, усного виступу, телепередачі, мови співрозмовника.

Корисним може опинитися:

Отримання інформації. Це головна мета слухання у професійній діяльності, однак корисну для себе інформацію можна почерпнути не лише з лекцій та промов на виробничих нарадах, але і побутових розмов.

мобільних телефонів. Це один з важливих потреб людини. Мета розваги присутній у звичайних розмовах і в слуханні деяких телепередач.

Натхнення. Часто людина слухає не для того, щоб дізнатися факти, а для наснаги. Це також одна з потреб людини.

Аналіз фактів і ідей. Необхідний для більш повного сприйняття мови і включення отриманої інформації в структуру наявного досвіду і знань.

Поліпшення власної мови. Спостереження за мовленням інших вчить людину більш уважно ставитися до власної мови.

2. Факторами ефективного слухання є:

Ставлення слухачів. Для успіху спілкування необхідно об'єктивне, неупереджене, кооперативне ставлення слухачів. Самовпевнені люди зазвичай є поганими слухачами. Освічена людина зазвичай більш уважний, ніж неосвічений. Малоосвічені люди стають пасивними слухачами, тому що у них мало знань, з якими можна зіставити слова оратора.

Інтерес слухачів. Помічено, що люди виявляють більший інтерес до знайомих речей, ніж до незнайомих, а також цікавляться практично корисними та новими ідеями. Тому що виступає у своїй промові повинен проявляти ентузіазм, говорити про хвилюють і конкретні речі, використовувати мову дії. Мотивація

слухачів. Увагу слухачів посилюється, якщо мова торкається питань, пов'язані з основними життєвими потребами і почуттями людини. Такими мотивами є самозбереження, інтерес до власності, бажання розширити вплив, турбота про репутацію, прихильності, сентиментальність, смак.

Емоційне стан. Небажані емоції, які заважають безперервному увазі, можуть виходити зі стану пригніченості слухача, його відношення до оратора, його заперечень з приводу тверджень оратора.

3. Як слухати?

Щоб слухання приносило користь, необхідно розвивати в собі такі вміння:

1) уміння концентруватися;

2) уміння аналізувати зміст;

3) уміння слухати критично;

4) уміння конспектувати.

Уміння концентруватися дозволяє постійно стежити за ходом викладу думки і всіма деталями що повідомляється. Це вміння передбачає наступні прийоми:

Позичте об'єктивну і кооперативну позицію по відношенню до мовця.

Згадайте, що ви вже знаєте про предмет мови.

Продумайте тему і спробуйте вгадати, як говорить буде її розвивати.

Подумайте, ніж зміст мови може допомогти вам.

Уміння аналізувати зміст необхідно, в першу чергу, для слухання публічних речей, тому що вони містять різні ідеї, і якщо одну з них втратити, то порушиться зв'язок між частинами тексту. Вміння аналізувати спирається на такі прийоми:

визначення мети мовлення;

визначення композиції мовлення;

визначення головної теми мови;

визначення головних ідей оратора;

визначення форм аргументації;

визначення форм резюмування і заключних висновків.

Вміння слухати критично можна розвинути, якщо виконувати наступні дії:

пов'язує те, що говорить виступаючий, зі своїм власним досвідом. Ви можете погоджуватися з оратором, відкладати рішення до отримання подальших відомостей, піддавати сумнів слова оратора.

резюмує і систематизуйте те, що почули. Випереджає оратора і намагайтеся вгадати, як він буде розвивати головну тему.

Аналізуйте і оцінюйте те, щопочули. Співвідносите висловлювання що говорить з дійсністю, один з одним і з цілями мови.

Уміння конспектувати потрібна в тих випадках, коли слухачеві важливо зберегти для себе запис лекції, доповіді, виступи. При конспектування рекомендується дотримуватися наступних принципів:

Використовуйте короткі речення та абзаци.

Записуйте тільки важливі положення і фактичний матеріал.

Використовуйте скорочення і символи.

Робіть розбірливі запису.

Підкреслюйте важливі ідеї.

Періодично переглядайте записи.

<Удосконалення навичок письма можливо на основі постійного тренування у складанні письмових тих жанрів, які необхідні людині в роботі. Розвитку навичок письмової мови допомагає читання художньої літератури, хороших творів публіцистичного стилю, наукової літератури. Для складання офіційно-ділових текстів необхідно ознайомитися з відповідними нормативними актами та зразками документів. Останнім часом на допомогу юристам видані збірники зразків документів (слідчих, судових, нотаріальних).

Навички читання неоднакові у різних людей. Іноді випускники шкіл читають досить швидко, але малоефективно, швидко забуваючи зміст прочитаного. Розвиток навичок читання допомагає переробляти більшу кількість інформації і економити час.

На етапі зорового сприйняття тексту важливу роль грають:

фіксація погляду - зупинка око на частки секунди при сприйнятті написаного;

рух очей -- пересування погляду з однієї ділянки тексту на інший;

полі зору -- фрагмент тексту, чітко сприймається очима при одній фіксації погляду.

Типовими вадами читання є:

регресії, тобто невиправдані, механічні повернення до вже прочитаного, що уповільнюють процес читання.

Артикуляція, тобто внутрішнє промовляння тексту, що читається, що уповільнює швидкість читання в 3-4 рази.

Мале поле зору. Коли за одну фіксацію погляду сприймається 2-3 слова, очам доводиться робити багато зупинок. Чим ширше поле зору, тим більше інформації сприймається при кожній зупинці очей. Людина, навчений техніці читання, за одну фіксацію погляду може сприймати весь рядок, а іноді й абзац.

Слабкий розвиток механізму смислового прогнозування. Уміння передбачати написане і робити смислові здогади необхідно для підвищення ефективності читання.

Низький рівень організації уваги. Швидкість читання більшості читачів набагато нижчою за ту, яку вони могли б мати без шкоди для сприйняття, якщо б могли контролювати свою увагу. У повільно читає людини увагу швидко переключається на сторонні думки і предмети, тому інтерес до тексту знижується.

Відсутність гнучкої стратегії читання. Нерідко люди, починаючи читати не ставлять перед собою ніякої мети, не використовують правил обробки тексту. Насправді, в залежно від мети читання можна вибрати такі способи як читання-перегляд, ознайомлювальне читання, поглиблене читання.

3. Жанри мови

жанрами мови є монолог, діалог і полілог.

Монолог - жанр, що утворюється в результаті активної мовленнєвої діяльності мовця і не розрахований на одночасну активну реакцію слухача.

Для монологу типові значні за розміром відрізки тексту, що складаються з структурно і змістовно пов'язаних між собою висловлювань.

Монолог характерний для наукового та офіційного спілкування, можливий в художній літературі і публіцистичної мови. У розмовної мови монолог зустрічається рідко, зазвичай в спілкуванні освічених людей.

монологічного мова складається з трьох частин: вступу, основної частини і висновку.

Діалог - жанр мови, що складається з регулярного обміну висловлюваннями-репліками, на мовній складу яких впливає безпосереднє сприйняття мовленнєвої діяльності мовця співрозмовником.

Для діалогу важливі достатня інформативність реплік (як недостатність, так і надмірність що повідомляється роблять спілкування невдалим), потреба в спілкуванні, дотримання учасниками діалогу причинно-наслідкових зв'язків в мовних діях, у виборі теми, наявність спільної пам'яті і загальних мовних знань.

Основними різновидами діалогу є побутової розмову, ділова розмова, переговори.

Для побутового діалогу характерні:

незапланірованность;

велике розмаїття обговорюваних тем (особисті, соціальні, політичні і т.д.) і мовних засобів;

часті відхилення від теми, перескакування з однієї теми на іншу;

відсутність, як правило, цільових установок та необхідності прийняття рішення;

самопрезентація особистості;

розмовний стиль мовлення.

Ділова бесіда має такі характерні особливості:

диференційований підхід до предмету обговорення з урахуванням комунікативної мети і партнерів і в інтересах зрозумілого та переконливого викладення думки;

швидкість реагування на висловлювання партнерів;

критична оцінка думок, пропозицій та заперечень партнерів;

аналітичний підхід до обліку та оцінки всіх факторів проблеми;

відчуття власної значущості та підвищення компетентності партнерів у результаті розбору інших точок зору з даної проблеми;

відчуття причетності та відповідальності у вирішенні порушеної в бесіді проблеми.

Переговори по багатьма характеристиками схожі з діловою розмовою. Додатковими ознаками переговорів є відмінності у вихідних знаннях та установках при необхідності прийняття спільного рішення та рівноправності сторін.

полілог - жанр мови, що виникає при безпосередньому спілкуванні кількох осіб. Ситуативна зв'язаність, спонтанність, нелінійність отримують у змістовно-смисловий структурі полілогу максимальне відображення. Значеннєва і формальний зв'язок реплік полілогу має більш значну амплітуду коливань, ніж в діалозі.

4. Текст як одиниця мови

Текст -- об'єднана смисловий зв'язком послідовність висловлювань, основними властивостями якої є самостійність, цілеспрямованість, зв'язність і цілісність.

Самостійність тексту пов'язана з його обмеженістю у просторі та часі і приналежністю одному (у тому числі і колективного) автору.

Самостійність тексту не абсолютна, оскільки текст реально функціонує лише під взаємодії з адресатом. Частина тексту (особливо великого) може придбати самостійність і в певних умовах стати окремим текстом, наприклад, голова або параграф монографії, опублікований у вигляді статті. У цьому випадку вихідний текст розділу (параграфа) може придбати деякі зміни в структурі.

Цілеспрямованість тексту полягає в тому, що будь-який текст призначений для певної комунікативної мети, без такої мети текст не створюється.

Зв'язність тексту полягає в смисловий і логічної узгодженості висловлювань і частин тексту.

Цілісність тексту передбачає його внутрішню організованість і оформленість змісту, а також оформлення початку і кінця твору, відповідність членування на частини, позначення зв'язків і переходів між частинами, стилістичну цілісність, використання певних принципів відбору мовних одиниць.

Виділяють 3 типи текстів:

опис;

оповідання;

міркування.

Опис - це констатуюча мова, як правило, дає статичну картину, поняття про склад та властивості об'єкта шляхом перерахування його ознак. В описі об'єкт, явище не розвиваються. Прикладом може служити опис місця злочину в судової промови.

Оповідання -- це розповідь про події, що розвиваються діях або станах. Оповідання зображує динамічні ситуації.

Міркування -- це тип тексту, в якому досліджуються предмети або явища, розкриваються їх внутрішні ознаки, доводяться деякі положення.

жанрами текстів є:

текст-спонукання;

текст-Ретроспекція;

оцінний текст;

контактоустанавлівающій текст.

Зазначені жанри текстів зустрічаються в різних функціональних стилях мови.

У розмовної мови текстами-спонуканнями є прохання, порада, рекомендація, побажання; в ділового мовлення - наказ, постанова, рішення, розпорядження, припис; в публіцистичної мови - заклик, рада, рекомендація.

Текстом-ретроспекцією може бути розповідь про який-небудь випадку, пригоді в рамках побутового діалогу, наукова або публіцистична стаття, газетний або офіційний звіт.

оціночними текстами є аналітичні статті, огляди, анотації, рецензії.

Контактоустанавлівающіе тексти - це запрошення, поздоровлення, рекламні повідомлення, особисті резюме, інформаційні листи, листи - пропозиції про співробітництво.

5. Мовні фігури і стежки

Мовні (риторичні, стилістичні) фігури - це будь-які мовні засоби, що додають мови образність і виразність.

Фігури мови підрозділяють на семантичні та синтаксичні.

Семантичні фігури мови утворюються сполученням слів, словосполучень, пропозицій або більше великих відрізків тексту, що мають особливу смислову значимість.

До них відносяться:

порівняння -- стилістична фігура, заснована на образної трансформації граматично оформленого зіставлення: Божевільний років згаслі веселощі мені важко, як неясне похмілля (А. С. Пушкін); Під ним струмінь светлей блакиті (М. Ю. Лермонтов);

висхідна градація - фігура мови, що складається з двох і більше одиниць, розміщених по зростаючої інтенсивності значення: Я вас прошу, я вас дуже прошу, я вас благаю;

спадна градація - фігура, яка створює комічний ефект шляхом порушення принципу наростання: Дама, не боїться самого диявола і навіть миші (М. Твен);

зевгма - фігура мови, що створює гумористичний ефект у Через граматичну або семантичної різнорідності і несумісності слів і сполучень: Він пив чай з дружиною, з лимоном і з задоволенням; Йшов дощ і три студенти, перший - у пальто, другий - у університет, третє - у поганому настрої;

каламбур -- фігура, що представляє собою гру слів, навмисне поєднання в одному контексті двох значень одного і того ж слова чи використання схожість у звучанні різних слів для створення комічного ефекту: У її творах фарб немає, а на особі їх занадто багато (П. А. Вяземський);

антитеза -- стилістична фігура, яка будується на зіставленні порівнюваних понять. Лексична основа цієї фігури - антонімія, синтаксична основа - паралелізм конструкцій. Приклад: Чи легко подружитися, важко розлучитися; Розумний навчить, дурень знудить;

оксюморон -- фігура мови, що складається в приписуванні поняттю несумісного з цим поняттям ознаки, у поєднанні протилежних за змістом понять: живий труп; молоді старички; поспішай повільно.

Синтаксичні фігури мови утворюються шляхом особливого стилістично значущої побудови словосполучення, пропозиції або групи речень у тексті. У синтаксичних фігурах мови головну роль відіграє синтаксична форма, хоча характер стилістичного ефекту в значній мірі залежить від змістового наповнення.

За кількісним складом синтаксичних конструкцій розрізняються фігури убавленія і фігури додавання.

До фігурам убавленія відносяться:

еліпсис -- стилістична фігура, яка полягає в тому, що один з компонентів висловлювання не згадується, опускається з метою надати тексту більше виразності, динамічності: Вирішили лисиці кролика запекти, а кролик з духовки - стриб на піч, потім на лаву і в віконце з лавки (Козловський);

апосіопеза -- навмисне незавершене висловлювання: Ось він повернеться і тоді ...;

просіопеза -- опущення початковій частині висловлювання, наприклад, вживання по батькові замість імені та по батькові;

апокойну -- властиве розмовної мови об'єднання двох пропозицій в один вислів, що містить загальний член: Там сидить людина тебе чекає.

До фігурам додати відносяться:

повтор -- фігура, яка полягає в повторенні слова або пропозиції з метою підкреслення, посилення думки;

анадіплозіс (підхоплення) - фігура мови, побудована таким чином, що слово або група слів повторюється на початку наступного сегменту: Прийде воно, велике як ковток, -- ковток води під час спеки річного (Різдвяний);

пролепса -- одночасне вживання іменника і замінює його займенники: Кава-то, він гарячий.

За розташуванням компонентів синтаксичної конструкції виділяється така фігура мови, як інверсія.

Інверсія - це перестановка синтаксичних компонентів пропозиції, що порушує їх звичайний порядок: Він черв'яків накопав, вудки притягнув; Твоїх огорож візерунок чавунний (А. С. Пушкін).

Розширення функції синтаксичної конструкції лежить в основі риторичного запитання.

Риторичне питання - пропозиція запитальне за структурою, але оповідної за метою висловлювання. Риторичні питання широко поширені як в ораторській, так і в розмовній мові: Хіба я не знаю його, цю брехню, яку він весь просочений? (Л. М. Толстой).

На взаємодії (уподібненні або расподобленіі) структур синтаксичних конструкцій, спільно зустрічаються в тексті грунтуються такі мовні фігури:

паралелізм -- тотожне будова двох або більше відрізків тексту: В якому році -- розраховуй, в якій землі - вгадує ... (Н. А. Некрасов);

хіазм -- "перехрещення", мінлива позиція повторюваних компонентів двох суміжних відрізків тексту: Мишка боїться Мишки - Мишка боїться Мишки; Поезія граматики і граматика поезії - назва статті Р. Якобсона;

анафора -- повторення початкових частин пропозиції чи інших відрізків мовлення: Звалився ... А той-то був у силі! Звалився ... не минути і нам ... (Н. А. Некрасов);

епіфора -- повторення кінцевих частин відрізків мовлення: Чи не стане нас! А миру хоч би що. Зникне слід! А миру хоч би що (Омар Хайям).

Стежки - це перенесення найменування, використання слів, їх сполучень і пропозицій для найменування іншого предмета в цiй мовної ситуації. Основними видами тропів є:

метафора -- вживання слова в переносному значенні, що грунтується на порівнянні предметів: Ваня сущий в'юн; Це не кіт, а бандит (М. А. Булгаков);

метонімія -- перенесення значення слова по суміжності, суміжними: випрасуваний молодий осіб; зухвалі очі;

іронія -- навмисне вживання слів, словосполучень, пропозицій і більших відрізків тексту в сенсі абсолютно протилежному буквальному. Іронічна забарвлення тексту розуміється читає або слухає за рахунок володіння фоновими знаннями (знанням ситуації, культурних та інших реалій), а також за допомогою інтонаційних чи інших способів підкреслення автором протилежного змісту висловлювання: відколи, розумна, бредеш ти, голова? (І. А. Крилов).

6. Якості мови і способи їх досягнення

ЯКОСТІ МОВИ -- властивості мови, що забезпечують ефективність комунікації і характеризують рівень мовної культури, хто говорить. До основних якостей мови професор Б. Н. Головін відносив правильність, точність, чистоту, ясність, логічність, багатство, виразність і доречність мовлення.

Правильність мови - якість мови, що складається відповідно її звуковий (орфографічної), лексичної і граматичної структури прийнятим в мові літературним нормам. Правильність є базовим якістю мови, що забезпечує надання мови інших, більш складних якостей, таких як виразність, багатство, логічність.

Правильність мови досягається завдяки знанню норм літературної мови і уважному їх застосування при побудові мови.

Точність мови -- комунікативний якість мови, що складається відповідно її смислової сторони відображеної реальності і комунікативного задумом мовця. Точність мови залежить від правильності слововживання, вміння вибирати необхідну синонім, обліку багатозначності та омонімії, правильного поєднання слів.

Причини порушення точності мови: незамечаемая говорить синтаксична омонімія, використання довгих однотипних граматичних конструкцій, порушення порядку слів у реченні, захаращення пропозиції відокремленими зворотами і вставними конструкціями, мовленнєва надмірність і недостатність.

Точність мови досягається на основі чітких уявлень про значення слів, уміння точно вживати синоніми, розмежовувати контексти вживання багатозначного слова.

Доречність мови - Строга відповідність структури і стилістичних особливостей мови умов і завданням спілкування, змістом виражається інформації, обраного жанру і стилю викладу, індивідуальним особливостям автора і адресата. Доречність мови передбачає вміння користуватися стилістичними ресурсами мови відповідно з обстановкою спілкування. Виділяють доречність стильову, контекстуальну, ситуативну і особистісно-психологічну.

Доречність мови забезпечується вірним розумінням ситуації і знанням стилістичних особливостей слів і стійких оборотів мови.

Багатство мови - набір мовних засобів (лексичних, граматичних, стилістичних), якими володіє і вміло користується відповідно до ситуації окрема людина. Багатство мови визначається здатністю людини висловити одну й ту ж думку, одне і те ж граматичне значення різними способами.

Багатство мови пов'язано з різноманітністю використовуваних говорять засобів вираження думки, синонімів, способів побудови висловлювання, організації тексту.

Для досягнення цієї якості необхідно поповнювати свій словниковий запас шляхом читання літератури, періодичної преси, звертати увагу на граматичні та стилістичні особливості читаються текстів, вдумуватися в відтінки значень слів, помічати штампи, побиті фрази.

Виразність мови - якість мови, що складається у виборі таких мовних засобів, які дозволяють посилити враження від висловлення, викликати і підтримати увагу і інтерес у адресата, впливати на його розум і почуття.

Умовами виразності мови є самостійність мислення що говорить і його внутрішня переконаність у важливості висловлювання, а також уміння вибрати оригінальні способи передачі змісту його думки.

Виразність мови досягається використанням художніх прийомів, мовних фігур і тропів, прислів'їв, фразеологічних зворотів, крилатих фраз.

Чистота мови -- це відсутність у ній зайвих слів, слів-бур'янів, нелітературних слів (жаргонних, діалектних, нецензурних).

Чистота мови досягається на основі знання людиною стилістичної характеристики уживаних слів, продуманості мови та вміння уникати багатослів'я, повторів і слів-бур'янів (значить, так сказати, так, власне кажучи, як би, типу).

Логічність мови - Це логічна співвіднесеність висловлювань один з одним.

Логічність досягається завдяки уважному ставленню до цілого тексту, зв'язності думок і ясної композиційному задуму тексту. Логічні помилки можна усунути при прочитання готового письмового тексту, в усному мовленні необхідно добре пам'ятати сказане і послідовно розвивати думку.

Ясність мови -- це якість мови, яка полягає в тому, що мова вимагає найменших зусиль при сприйнятті і розумінні при складності її змісту.

Ясність мови досягається її правильністю і точністю в сукупності з увагою мовця до обізнаності і мовним навичкам співрозмовника. Ясність р.