Системний підхід у культурології
Системний підхід у культурології
- Методолого. основа культурології як науки. Спрямований на інтеграцію дослідні. матеріалу,
накопиченого розл. областями гуманітарного знання, що займаються вивченням культури
(філософія культури, теорія культури, мистецтвознавства, психологія культури, соціологія
культури, історія культури та ін), і реалізує прагнення до аналізу культури в парадигмі,
задається теорією систем. У рамках С.П. культура розглядається як система, що складається
і що функціонує у взаємодії: об'єктивної (будь-які культурні об'єкти) і суб'єктивної
( "Зліпок" культури у свідомості) форм; раціональної й емоційно-чуттєвої її
складових; культурно-новаційних механізмів і властивих культурі способів
забезпечення себе-тотожності; процесів виробництва, розповсюдження (трансляції)
і "присвоєння" культурних цінностей та ін
Одна з перших спроб
застосування С.П. належить Л. Уайту. У роботах "Наука про культуру" (1949), "Еволюція
культури "(1959)," Поняття культури (1973) та ін він розглядає культуру як цілісну
і самоналаштовуватися систему матеріальних і духовних елементів (загальний закон розвитку
культури ім сформульовано таким чином: "Культура рухається вперед у міру того,
як зростає кількість стримав і енергії на душу населення, або в міру того,
як зростає ефективність або економія в засобах управління енергією, або і
те й інше разом "). Розл. варіанти опису культури як системи присутні
в роботах Малиновського, Сорокіна, одного з творців структурно-функціонального
напряму в соціології Парсонса та ін
Складність реалізації
З.п. пояснюється насамперед тим, що і культура в цілому, і самі по собі отд. її
компоненти (мистецтво, етика, релігія, міфологія, технологічн. культура тощо) представляють
собою системи високої складності (їх характеристики і вивчаються розл. областями гуманітарних
досліджень, усередині до яких, у свою чергу, виникають розл. школи зі своїми науковими
"Домінантами"). У зв'язку з цим одне з найважливіших завдань С.П. - Вироблення общемодельного,
системно-цілісного визначення феномена культури, всі інші трактування до-якого були
б окремими випадками цього визначення. Друга група проблем в принципі аналогічна
того, з чим зіткнулася в своєму розвитку сама загальна теорія систем, - на загальносистемного
рівні аналізу культури теорія практично має справу з ще невизначеними категоріями
філос. рівня. З цієї точки зору особливо значущі спроби "операціонально розшифровки"
тих чи інших феноменів культури, зокрема феномена "естетичний" (напр., у роботах
М. Князєвої і Ю. Осокина). Однак найбільш специфічний. труднощі застосування С.П. задаються
тією обставиною, що при зверненні до матеріалу культури дослідник має
справу переважно з її об'єктивною формою (тими чи іншими артефактами культури,
реаліями спостережуваних культурних процесів і т.д.), і йому необхідно знайти і виявити
у згаданих культурних об'єктах якісь ознаки, що характеризують стан та динаміку
суб'єктивної її форми. У цьому сенсі величезний внесок у розвиток культурології внесло
вивчення історії ментальності, розпочату М. Блоком і Л. Февра в 30-40-і рр.. і продовжене
починаючи з 60-х рр.. Дюбі, Ле Руа Ладюрі, Ле Гоффом та ін Розумінню специфіки функціонування
культури в її суб'єктивною формі сприяє й активна розробка теорії субкультурної
диференціації, які здійснюються в поїв. роки рос. вченими (К. Соколов та ін.)
Найважливіший момент, що забезпечує
можливість застосування С.П., - формалізація культурологіч, матеріалу (що визначається,
подібно до того як це має місце в математиці, як відволікання від мінливості розглянутого
об'єкта). Це означає, що з культурними об'єктами і процесами необхідно зіставити
нек-рие стабільні, незмінні поняття, у силу чого стає можливим виявити
взаємини, що існують між цими поняттями, а тим самим розкрити зв'язку,
спостерігаються в реальній дійсності. Звідси випливає, що методика застосування
З.п. полягає у виявленні необхідного і достатнього набору загальносистемних характеристик,
відрізняють специфіку даної культури (культурно-істор. періоду) або відділення. її елементів
і компонентів (у свою чергу представляють собою системний об'єкт) і інваріантної
реконструкції ходу і рез-тов культурних процесів, що дозволяє простежити розкриття
виявлених загальносистемних характеристик у культурно-истор. конкретики стосовно
до будь-яких сфер культури даного періоду, епохи, етносу і т.д. Причому високий ступінь
невизначеності (неопераціональності) категорій, з до-римі в наст. час має справу
культуролог, змушує здійснювати цю реконструкцію мовою змістовно-структурної
інтерпретації культурних явищ і процесів, що поки що дуже далеко від вимог,
що пред'являються до опису абстр. систем з боку загальної теорії систем. У той же час
вже на нинішньому рівні С.П. дозволяє упорядкувати використання многочисл. тлумачень
терміна "культура" (аж до їх подання у вигляді своеобр. "термінологіч. древа"),
виробити єдині методолого. підстави для вивчення і класифікації функцій культури,
виявити специфіку взаємодії "іманентних" законів, що діють в тій чи іншій
сфері культури, з загальносистемними закономірностями, властивими даній культурі
в цілому.
Список літератури
Проблеми методології
системного дослідження. Сб ст. М., 1970;
Ле Гофф Ж. Цивилизация
СР-вік. Заходу. М., 1992;
Князєва М., Осокін Ю.В.
Естетичне як соціальний феномен// естетичний. виховання на сучас. етапі: Теорія,
методологія, практика. М.. 1990;
Субкультури і етноси
в худож. життя т-ва. СПб., 1995;
White L. The Science of Culture. N.Y., 1949.
Для підготовки даної
роботи були використані матеріали з сайту http://www.countries.ru
