вертепна традиція

Чистякова Л. Б.

Напередодні Різдва Христового, в святвечір, за старих часів повсюдно на Русі по домівках ходили хрістослави, по-іншому, славільщікі. Радісно, з піснями та віршами, вони славили народження Спасителя. Нерідко серед учасників були і ті, хто показував вертеп. Що ж таке вертеп і як він потрапив до Росії? Для того щоб відповісти на це питання, нам потрібно звернутися до церковних видовищ - містерій, які влаштовувалися в середньовічній Європі.

З історії Західної церкви відомий той факт, що 25 грудня 360 року римський єпископ Ліберій присвячував в черниці сестру Марцелл і, звертаючись до неї, він сказав: «Ти бачиш, скільки зібралося народу в день свята Народження твого Христа ». Звідси видно, що саме в цей день вже в 4 столітті святкування Різдва Христового було визнано на Заході як церковне встановлення.

Цей свято збігався з язичницькими святами, які проводилися раніше у греків, римлян і варварських народів Західної Європи. Церква боролася проти язичницьких обрядів, які в ті часи дотримувалися поряд з новими, християнськими. Для звернення народних обрядів у християнське свято церква збільшила час церковних служб в ці дні і урочистість їх проведення.

Напередодні свята храми, розкішно прикрашені й освітлені тисячами свічок, були переповнені тими, що моляться. Вся ніч проходила в здійсненні різних служб, при участю хору співочих і всіх парафіян.

З 11 століття в Західній церкви стає відомий обряд-містерія «Поклоніння пастирів ». Потрібно сказати, що слово «містерія» вказує на таїнство і, отже, на зв'язок з богослужінням.

Отже, на мармуровому столику, здіймався над головним престолом, влаштовувалися ясла, в яких знаходилася статуя або зображення Діви Марії. П'ять старших священиків-каноніків в церковному вбранні з аміктамі (лляними хустками) на голові і з жезлами в руках були Вифлеємський пастирів біля входу в вівтар. До них підходив хлопчик з хору, що зображав ангела, і сповіщав пастирям народження Спасителя, вимовляючи євангельські рядки. Провідники проходили в вівтар, а в цей час діти-співаки, що стояли в різних місцях храму, представляли ангельське небесне воїнство і співали: «Слава в вишніх Богу ...». Потім пастирі прямували до ясел зі співом гімнів у віршах. Тут на них чекали два каноніка, умовно представляли двох жінок, що знаходилися при Святій Діві. Вони запитували: «Кого шукаєте в яслах, пастирі?» - «Ми шукаємо, - відповідали пастирі, -- Спасителя Христа ». Жінки (каноніки) відсмикує завісу, яка приховувала статую Дитятко Ісуса. Вказуючи на неї, вони говорили: «Ось він - цей Немовля зі своєю Матір'ю ". Тоді пастирі схилялися перед Ним і привітали Діву Марію гімном: «Будь благословенна Цариця Неба», а потім урочистій процесією поверталися до вівтаря. При цьому вони співали: «Алілуя, алілуя! Співайте ж Його пришестя! »Потім слідував вигук священика, яким починалася обідня.

Ось ця стародавня містерія і називалася «вертепного дійства». Як «вертеп» вона була відома в Західній Україні, куди перейшла з Польщі, яка, в свою чергу, отримала її з Німеччини. У мюнхенської рукопису 13 століття є опис різдвяного дійства, що виконував ченцями. Автор цієї містерії був, безсумнівно, особою церковним - ченцем і, можливо, одним з викладачів в монастирській школі. Вихованці таких шкіл зазвичай брали участь у поданні містерій, і не випадково, що цей рукопис була написана в Мюнхені, адже «чернець» по-німецьки - «Мюнхен», і місто росло колись навколо монастирських стін ...

Цікаво, що Візантія в цьому відношенні випередила Захід: тут містерії з'явилися вже в 5-6 століттях, а в 10-11 століттях у церкві святої Софії в Константинополі та інших містах урочисто влаштовувалися драматичні вистави.

Лялькові різдвяні містерії були відомі в Європі з 16 століття і протягом століть формувалися її численні різновиди: це стосувалося і архітектури сцени, і тексту подання. У Польщі такі подання називалися «Шопка», в Україні - «вертепами», в Білорусі - «Батлейка».

Вертеп як ляльковий театр являв собою переносний ящик з тонких дощок або картону. Зовні він нагадував будиночок, який складався з одного або двох поверхів. Найчастіше зустрічалися двоповерхові вертепи. У верхній частині гралися драми релігійного змісту, у нижній - інтермедії, комічні побутові сценки. Це визначало і оформлення частин вертепу. Верхня частина ( «небо») звичайно обклеювати зсередини блакитний папером, на задній її стіни були намальовані сцени Різдва, або ж збоку влаштовувалися макет печери або хліва з яслами і нерухомі фігури Марії, Йосипа, Богонемовля Христа і домашніх тварин. Нижня частина ( «земля» або «палац») обклеювати яскравою кольоровим папером або фольгою, посередині на невеликому піднесенні влаштовувався «трон», на якому перебувала лялька, що зображає царя Ірода. У дні ящика і в поличці, що розділяла ящик на дві частини, були прорізи, за якими ляльковод пересував стрижні з прикріпленими до них нерухомо ляльками - персонажами драм. Пересувати стрижні з ляльками можна було уздовж скриньки, ляльки могли повертатися зовсім сторони. Праворуч і ліворуч кожній частині були прорізані «двері»: з однієї ляльки з'являлися, в іншій зникали. Ляльок вирізали з дерева (зрідка ліпили з глини), фарбували і вбирали в матерчату або паперову одяг і закріплювали на металевих або дерев'яних стрижнях. Якщо в «шопка», «Вертеп», «Батлейка» використовувалися ляльки на палиці, то в бельгійських театрах застосовувалися важкі маріонетки на дроті довжиною до одного метра, а в провансальський вертепах ляльки були наполовину механізованими: кожна з них мала власний механізм, приводить в рух кінцівки, а для руху в просторі була необхідна допомога аніматора.

В центральній і західній Європі були популярні містерії стаціонарні - не переносні. Їх показували на сцені, успадкованої від барокового театру. Така сцена мала просценіум, в глибині - задник-перспективу, іноді по боках лаштунки. А ось постійні чеське та італійське вертепи будувалися під дахом, але ніби в відкритому просторі, тобто в просторі, не обмеженому сценічної рамою. Сцена такої містерії піднімалася догори декількома планами, причому ляльки могли діяти на кожному поверсі.

Представлення складалося з містеріальним драми «Цар Ірод» і з побутових сцен. Дослідник народного театру М.М. Виноградов так описував вертепне подання до Росії:

«Дія відкривається Євангелією про народження Христа. Новонародженому йдуть вклонитися і принести дари пастирі і три царі (волхви - мудреці Сходу). Потім у нижньому ярусі відбувається урочистий вихід царя Ірода, який закликає воїнів і велить їм побити (убити) немовлят «сущих первістків». Воїни йдуть і повертаються назад, ведучи з собою до Ірода Рахіль, яка не дає на смерть своєї дитини. Вона зі сльозами, на колінах благає Ірода пощадити свого немовляти, але цар невблаганний і наказує підняти крихітку на спис. Рахіль з риданнями бігає по сцені, проклинаючи Ірода. Воїн виганяє її геть. Залишившись один, Ірод починає думати про смерть і, бажаючи уникнути її, оточує себе вартою. Лунає пісня, що сповіщає наближення страшної гості, чується страшний тріск - і на сцені виростає зловісний скелет з косою на плечі -- Смерть. Варта в жаху тікає, а тріпотлива Ірод починає благати про помилування. Смерть викликає до себе на допомогу риса, що є з криком «гу-гу-гу!» Дізнавшись в чому справа, він велить сестрі підняти косу і вбити Ірода, якого потім і тягнуть в пекло зі словами:

«О, проклятий Ірода, за твоя превеликий злості

забирай тя в пекло безодню і з кістки ».

Цим закінчується перша серйозна частина вертепної драми. Друга частина складається з неоднакового в різних місцях кількості сцен і діалогів, що представляють самостійну обробку сюжетів з народного життя. Сцени ці її популярності? не пов'язані одна з другою і можуть слідувати в довільному порядку. Вся дія в цих сценах полягає майже виключно в тому, що типи різних національностей, підлог і професій б'ються або танцюють »(Виноградів Н. Народна драма. Історія російської літератури. - М., 1908. - Т.1-С.389-390).

Поступово перша частина вистави скорочувалася, а другий, навпаки, розширюється. Чинними особами сценок з побутовим змістом були мужик, пане, франт, «Новомодні пані», солдатів, священик, єврей-шинкар, циган та інші персонажі.

Коли вертепна драма розігрувалася не лише ляльками, а й живими аматорами, тоді вона носила назву «живий вертеп».

З часом вертепщікі, тобто лялькарі, ставали професійними бродячими виконавцями. Зазвичай ляльковод був власником і вертепу, і ляльок. Під час вистав він, стоячи за скринькою, надавав руху ляльок, водить їх за прорізами в підлозі ярусів вертепного будиночка. При цьому вертепщік виголошував текст драми, змінюючи тембр голосу й інтонації мови, ніж створював ілюзію, що подання грається кількома акторами. Він пам'ятав текст напам'ять і міг його змінювати залежно від умов виступу.

На Русі вертепний ящик часто нагадував не печерку, а капличку, що уособлює Церкву Христову. При ходінні з таким вертепом діти співали духовні пісні або всі разом співали різдвяний ірмос. Бувало, що вертепи ніхто не носив, а ставили їх в середині храму, прибирали квітами і хвойними гілками, всередину ставили ікону Різдва Христового. Дуже раділи парафіяни такого святкового дива.

І в наші дні ця традиція не забута в церкві: у всі дні свят, до свята Богоявлення Христового будь-хто може зайти в храм і вклонитися Богонемовляті Христу.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/