Сибірська Державна

Гірничо - Металургійна

Академія

Контрольна робота N0 1 з культурології студента ЗЕПА 95-051

Лавриненко

Дениса

Вікторовича.

Реферат на тему:

І. П. Бардін та його внесок у розвиток металургії.

Зміст.
1. Дитячі та юнацькі роки І. П. Бардіна. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . 3 стор
2. Робота в США. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . 7 стор
3. І. П. Бардін і Сибір. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . 10 стор
1. Дитячі та юнацькі роки І. П. Бардіна.

Іван Павлович Бардін народився 10 листопада 1883 року, 14 листопада народженнябуло зареєстровано православною церквою: у кравця села Широкий Уступ
Антарского повіту Саратовської губернії Павла Дмитровича Бардіна і його дружини
Дар'ї Михайлівни з'явився син, відповідно до святцями був названий він
Іваном.

Батьки Івана були типові представники середовища, де щоденнебуття людей заповнювалося боротьбою за своє маленьке благополуччя, за те,щоб сьогодні і завтра було чим нагодувати сім'ю, нарешті, обов'язково,щоб все було "як у всіх". Це був сірий, неісходний і жорстокий світлюдей, які все своє життя "вибивалися в люди", у них непомітно для себезникало все, що було пов'язано з теплотою відносин, гостротою сприйняттячужий і свій біль.

Звісно, і в цьому світі не всі були однакові. Немов для того, щобпоказати багатство людських натур, він народжував характери цілісні ісвітлі, людей крокували по своєму, ой яким нелегкому, життєвому шляху здоброзичливою посмішкою до всього, що їх оточувало.

Батьки Вані Бардіна не належали до таких людей. Окидаючипоглядом дитячі роки академіка Бардіна, не можна не побачити як багато у ньогоспільного з дитинством Горького. І той і інший пройшли повний курс самоговажливого університету - університету життя, випробували всі "принади" світу, вякому їм довелося рости і вчитися, щоб потім піднятися над цим світом,який вбив стільки талантів, якими завжди була щедра наша Батьківщина.

Хлопчик ріс, нічим не виділявся серед своїх сільських однолітків.
Разом з іншими брав участь у дитячих набіги на ягідні посадки таяблуневі сади; захоплено грав у "козаків та розбійників": кожному з хлопцівхотілося бути розбійником. Адже козаки б'ють народ!

Куди більш небезпечними були масові бійки, що відбувалися зазвичай взимку.
Бої проходили на дні яру - одна вулиця з іншого. Спочатку задирали другодного хлопця, а потім втручалися дорослі - стінка на стінку. Учасникибійки вкладали в рукавички і руковіці кастети, болти, гайки. Багатьохвиносили з поля бою мертвий. Особливо жорстокими були бої в різдвянісвятки і на масляній тижня.

тих, що б'ються незмінно розганяла кінна поліція, але бійки щорічноповторювалися по декілька разів.

Бардіна вирішили перебратися з села в місто. Найближчим був Саратов.
Туди і поїхав Павло Дмитрович, залишивши Ваню у діда, з боку матері
Михайла Єгоровича Бородачова. Потім його забрала до себе в Колокольцовкутітка Олександра Михайлівна, яка в той час вчителювала, алезіткнення з місцевим священиком і волосним старшиною призвели до того,що їй довелося виїхати в іншу школу, і Ваню відправили до Саратова добатькам.

Першими враженнями хлопчика від старого Саратова були пов'язані зтими місцями, де тулилася сім'я Бардін. Це були міські нетрі. Батькоспочатку працював вантажником на пристані, а потім знову зайнявсякравецькі своїм ремеслом. Жили погано. Сільський кравець, батько не вмівшити модних речей і заробляв мало. Єдине, що по-справжньому добрешив Павло Дмитрович, це бекеші, але мода на них вже проходила. Від тих роківу батька Івана Павловича залишився лише один приємний спогад: він пошивбекешу всесвітньо відомому борцю Івану Поддубнову.

У будинку, де жили Бардін, під ними знаходилася майстерня,виготовляє валянки. Це сильно отруювало і без того нерадісну життя.
Валяне вовни вимагало високої температури і пари. Взимку в квартирі буловажко дихати. Влітку ставало легше, виробництво валянок припинялося,і можна було відкривати вікна.

Злиденна життя в Саратові ще більше озлобила батьків Івана
Павловича. Невміння виховувати дітей виявлялося у всьому. І, як і раніше,більше страждав нелюбимий син. На щастя, дідусь Михайло Єгорович до тогочасу теж перебрався разом з бабусею в Саратов і найнявся садівником вдуховну семінарію. Половину свого життя хлопчик провів у них в будинку.

Саратов тих років "славився" величезною запиленістю і поганимводопостачанням. Епідемії дизентерії, черевного тифу та холери щорічнонесли багато сотень життів.

Холера, що прийшла сюди після голодної зими 1891 року, косила людейособливо бесжалостно. Майже вимерли квартали, населені біднотою. А з насіння
Бардіна залишився в живих один Ваня.

У батьків та родичів хлопчика були суперечливі побажання --кожен з них, у міру свого світогляду, хотів по-своєму бачити йогомайбутнє.

Двоюрідний дід, торговець готовими сукнями, Василь Михайлович, та йвсі інші рідні хотіли бачити його прикажчиком, а потім, звичайно,власником будь-якого торгового підприємства.

Іншої думки трималася тітка Олександра Михайлівна. "Племінникповинен вчитися в гімназії, - вирішила вона. - А потім і в університеті. "

Після перших трьох класів початкового училища мати Вані повела його вгімназію, але його там не прийняли. "Що робити синові сільського кравця вгімназії? - Сказали там його матері - Все одно ви не зможете платити занавчання. "Але тут знову проявила характер тітонька Олександра Михайлівна.
Вона вирішила взяти племінника до себе до Казані і готувати до вступу вгімназію. "У Казані я пробув дев'ять місяців, але дуже мало встиг в науках,
- Визнавав пізніше І. П. Бардін. - Граматика Кюнера стала для мененездоланною перешкодою. Працювати самостійно я ще не вмів, атітонька і дядечко не могли приділяти мені багато часу, - вони самі здавалиіспити. Тому перебування в Казані мені нічого не дало, окрім хіба того,що ніде раніше, та й багато років потім, з таким палким інтересом невідвідував я театри. "

Олександра Михайлівна була наполегливою. Пройшов рік, і Ваня готувався,сидячи вдома, вже в другий клас гімназії. Для цього треба було вивчитилатинська мова, а з ним у майбутнього металурга справа явно не клеїлося. Міжтим час ішов і треба було щось робити, а спори і розмовитривали.

Нарешті обидві сторони зійшлися на тому, щоб Ваня тримав іспит уперший клас Олександрівського ремісничого училища, що міститься за рахунокміського управління.

Минув рік. Тітка юного ремісника знову втрутилася в його долю.
Вона була сільською вчителькою і не хотіла, щоб її племінник ставслюсарем. Вона мріяла бачити його агрономом або землеміром, що, на їїдумку, дало б йому в майбутньому можливість жити забезпечено. Бардіннадходить в сільськогосподарське училище. Шість років протекла в напруженійнавчанні. Тільки-но йому був вручений диплом Маріїнського училища, всі думкисконцентрувалися на одному: треба вчитися далі. Іван Бардін надходить у
Ново-Олександрівський сільськогосподарський інститут. Але перебування в ньомутривали недовго. Йшов бурхливий 1905 рік. По всій країні піднімалася іпоширювалася хвиля першої російської революції. За зрив спектаклю в Люблінськомутеатрі Ваню виключили з інституту. Він поїхав до Ставропольську губернію іпрацював там землеміром.

Одного разу Бардін потрапив на лекцію відомого професора - металурга
В. П. Іжевського. Ось ця людина і захопив молодого "сільськогосподарі" насвою дорогу.

2. Робота в США.

Закінчивши Київський політехнічний інститут першого лютого 1910 року,
Бардін став інженером-технологом. І відразу ж стало питання: що робитидалі? Як це не звучить у наш час дико, але влаштуватися на роботу в
Росії російській інженерові було важче ніж іноземцю!

Металургійні заводи того часу ділилися на дві групи: росіяни, зпереважаючими в них російськими капіталами, і іноземні.

Молодий фахівець стукав у двері одного заводу, іншого ... відмову.

А між тим хотілося побувати і в рідних пенатах. З дипломом інженера
!

"Зустріли мене тут з радістю і надією, але час захопленьминула, і потрібно було знову думати про свою долю. Через два тижні яповернувся до Києва, "- згадував І. П. Бардін.

У Катеринославі Бардін влаштувався екскурсоводом на виставціамериканського сільського господарства. Восени виставка мала закритися. Ітут абсолютно несподівано Іван Павлович отримав вабить пропозиція відросійського емігранта Розена, який запропонував йому допомогу в пошуках роботи в
Америці.

Зустріч з Новим Світлом була єдиною і неповторною. Увечері вінквапливо записував свої враження:

"Рано вранці, у густому тумані ми додолу на Нью-Йорку. Підійшовмаленький пароплав. Вискочив з нього санітарний інспекторпоцікавився, чи немає хворих, перевірив документи ...

Минуло небагато часу і почалася висадка пасажирів. "

Наскільки днів Іван Павлович блукав по Нью-Йорку. А коли залишилосягрошей на квиток до Мулена і два долари на сніданок та обід, шукачамериканського щастя виїхав з міста.

У Мулен, невелике містечко в глибині континенту, у штаті Іллінойс вінприїхав вночі, а вранці вже працював на заводі "Дир-Компані", в цеху зборкикультиваторів.

Робота була нескладною, але важкою. Зміна тривала десять годин. Якщоробітник не виконував задану норму, його звільняли, перевиконував - отримувавнезначну премію.

Так почалася американська одіссея російського металурга Бардіна.

А власне, металургії поки він і не бачив.

Через деякий час, щоб хоч то ближче бути до "вогневоговиробництва ", він попросив перевести його в кузню - на ковку деталейсільськогосподарських машин.

Минуло кілька місяців і помічника коваля на заводі "Дир-Компані"запропонували взяти розрахунок, тому, що змінювалися виробничі плани, ікомпанії не було ніякого діла до людей, робоча сила яких більше небула потрібна.

Влаштуватися знову допоміг Розен. Він дав Бардіну рекомендаційний листна завод "Гард-Пар", який виробляв трактори. Там його взяли слюсарем наскладання машин.

Улітку 1911 року Іван Павлович розлучився з тракторами і виїхав до
Чикаго. Жевріла надія влаштуватися нарешті на металургійному заводі.

"Щастя" посміхнулося Бардіну і його взяли на щойно збудованийметалургійний гігант - завод "Гері", поблизу Чикаго робочим в прокатнийцех. Нарешті він потрапив у свою стихію! Працювати доводилося по десять -дванадцять годин на день, і з такою напругою, що увечері відчував себеабсолютно знесиленим.

Незабаром робочий Бардін отримав підвищення. Його перевели на складання іналагодження валків по прокатці рейок. Нова робота виявилася щевиснажливою і небезпечною. А платити стали більше на двадцять центів на годину.

Вже через два тижні з'явилися ознаки сильного розладисерцевої діяльності. Він звернувся до російського лікаря, який сказавйому, що він на такій роботі довго не протягне. Вирішив попросити переклад налегшу роботу. Відповідь начальника цеху був жорстоким: "Стомлені, хворілюди нам не потрібні ".

Того ж дня російського інженера і американського робітника звільнили ззаводу. Як інженер він не потрібен, як робітник - виявився слабким і викинутийза ворота.

зимовому Рано вранці, під кінець 1911 Бардін сідав на англійськупароплав "Мавританія".

Ліверпуль, Лондон, Дувр, Берлін, Київ - дома!

Бардіна тягнуло виробництво.

3. І. П. Бардін і Сибір.

Далека і фенаменально багата Сибір давно приваблювала інженерів іділових людей, тому що на неосвоєною цій землі було всього в дастатке --і вугілля, і руди, і ліси. Робоча сила в Сибіру, як втім, і на Уралі буладешева. Але для освоєння сибірської цілини було потрібно докладання зусиль надержавному рівні, був потрібен чималий та організований Капітал.

Найбільш серезно спроба створити металургійну промисловість за
Уральським храбтом була зроблена акціонерним товариством Кузнецькийкам'яновугільних копалень - Копікуз. У 1912 році Копікуз отримав в концесіюбільшу частину Кузбасу. Насамперед планувалося будівництво метал -лургіческого заводу з розрахунком на тельбесскую руду, тому в 1917 році
Михайло Костянтинович Курако отримав запрошення від Копікузазапроектувати і побудувати в Кузбасі домни американського типу. На думку
Курако, це бидет високомеханізоване підприємство. На допомогу робітниковіприйдуть машини. Вони полегшать працю людей, знищать важкі професіїкатателей, чугунщіков, розливальник. Однак Курако цю роботу не вдалосядовести до кінця. Почалася громадянська війна. Основні зусилля народу булинаправлені на боротьбу з білогвардійцями та іноземними інтервентами.

Молоде Радянський уряд буквально відразу ж після революціїзвернуло увагу вчених і господарників на невідкладну важливістьрозробки надр Сходу країни, бо, як сказав ще великий М. В. Ломоносов:
"Російський могутність приростати буде Сибіром".

У квітні 1918 року Вища Рада Народного Господарства оголосив конкурсна "проект створення єдиної хазяйственной організації, що охоплює областьгірничо-металургійної промисловості "Кузнецького кам'яно-вугільногобасейну ".

Під час чергового відрядження в Кузнецьк Курако захворів на висипний тиф
- Однієї з найпоширеніших хвороб тих важких і героїчних років.
Він помер в Кузнецьк 8 лютого 1920, де і був похований на Верхній
Колонії.

Кінець 20-х років. Завершується відновлення старих підприємств.
Настає епоха п'ятирічок. У різних районах країни починається будівництвонайбільших металургійних і машинобудівних заводів, вугільних шахт іелектростанцій. Приймається історичне рішення про створення на Сході СРСРдругий потужної вугільно-металургійної бази - найбільших металургійнихкомбінатів, які працюють на залізних рудах Уралу і коксівного вугіллі Сибіру.

восени 1927 року почався набір робітників, які малибудівництво найбільшого металургійного заводу.

У 1929 році І.П. Бардіна викликають до Москви. Йому доручаєтьсятехнічне керівництво будівництвом Кузнецького металургійногокомбінату - первістка промислового освоєння природних багатств Сибіру.

Будівництво заводу почалося в короткі зимові дні кінця 1929 року,коли стовпчик ртуті в термометрі рідко піднімався вище 30 град. морозу. Набудівельному майданчику день і ніч горіли багаття, відігрівання промерзлуземлю. Тисячі комсомольців, які прибули сюди з різних кінців країни, рилитраншеї в мерзлому грунті, зводили підвалини для металургійних печей,створювали гігантські цехи. Іван Павлович Бардін був душею цієї великоїбудівництва. Його можна було зустріти тут і рано вранці, і глухий вночі,коли роботи велися при яскравому світлі багатьох сотень прожекторів.

Іван Павлович за цей час зумів дещо зробити і в чистотехнічному плані. Він вирішив ще раз переглянути проект заводу. Знаючи тепердобре майданчик, він відразу ж зазначив, що розташувати цехи можна краще, ніжпропонувала американська фірма "Фрейн". Справа в тому, що американціобмежили площа заводу руслом річки Конобеніхі. Влітку це був струмок, авесною - люта річка. Іван Павлович знайшов, що, якщо побудувати греблю івідвести воду з каналу, площа заводу можна значно розширити, а цехийого розташувати доцільніше.

Все це дало можливість значно збільшити потужність майбутньогозаводу. Від 400 тисяч тонн чавуну на рік вона піднялася до 1,5 млн. тонн.

Ніякі труднощі не могли зупинити Бардіна; навпаки, вонинадихали його, мабуть, практика попередніх років вселила в ньоговпевненість, що будь-які труднощі можна і треба преодалевать. Він умів вбудь-який важкий момент зберегти самовладання, ненавидів скигліїв, якихтягне на спокійне життя. "Стройке, - говорив він, - потрібні людидисципліновані, самовіддані, наполегливі у прагненні до досягненнянаміченої мети.

Не звання і чин, а внутрішній зміст і бажання працювати, ось щобуло у Бардіна головним критерієм в оцінці людини.

А справ все додавалося. На будівництво прийшла частина технічноїдокументації, стали надходити машини і механізми. Головний інженер сміливо давдозвіл і креслення для вибухових робіт, які повинні були підготуватиспорудження фундаментів під домни і мартени.

Будівельники достроково заклали всі фундаменти основних цехів, крімпрокатного. Такий розмах робіт, що розгорнулися на майданчику, був несподіванимдля центрального управленія, що відав будівництвом. До Бардіну з Москвиполетіли телеграми. На якій підставі з ким із затвердженим планомпроводиться будівництво основних цехів заводу? Начальник будівництвазвертав увагу головного інженера на те, що затвердженого плану веденняробіт ще немає і він, Бардін, не має права зводити основні споруди.

На всі телеграми і запити Іван Павлович відповів, що він має вжеобговорений і остаточно затверджений план, складений фірмою "Фрейн",і що вважає його достатньою підставою для ведення робіт.

Він не тільки вважав себе в праві вести будівельні роботи намайданчику, але і прийняв на себе повну відповідальність за це.

Наприкінці лютого 1930 р. на будівництво несподівано прибула комісія, завирішення якої керівництво будівництвом було передано будівельної організації
"Стальстрой". Будівництво сповільнила темпи. Після завзятої боротьби Бардіна збудівельниками рішенням Вищої Ради Народного Господарства за підписом
Куйбишева структура "Стальстроя" була ліквідована. Будівельників зновупідпорядкували керівництву Кузнецкстроя. Всі кермо технічного керівництва - іпроектування, і технічний нагляд, і безпосереднє керівництвоорганізацією і ходом робіт - знову перейшли до Івана Павловича.

З другої половини 1930 року почало прибувати обладнання,замовлений за кордоном, - екскаватори, крани, трактори, автомашини,пересувні електростанції, станки.

Щодня на майданчику з'являлися нові обличчя: робітники, інженери,техніки. Головний інженер був всюдисущий. Найменше він сидів у конторі. Унього увійшло в звичку більшу частину часу проводити на будівельнихділянках - самому бачити, як ведуться роботи. З самого раннього ранку йогоможна було побачити тільки на майданчику. Маршрут зазвичай був один і той же:спочатку він спускався на майбутній мамотний двір і через мартен вирушав додомен. Потім обходив групу механічних майстерень. І тільки годин вшостій вечора з'являвся у себе в кабінеті і починав займатися справамивиробничого відділу, конструкторського бюро, заслуховувала звіти про хідроботи на ділянках. Робочий день тривав 12-14 годин. А на особливоважких ділянках Бардіна можна було побачити і вночі.

Багато уваги приділяв Іван Павлович прибуває на станціюобладнання. Він регулярно їздив в Кузнецьк, сам лазив по вагонах, обмацувавбуквально кожну машину, заходив на склад, щоб пояснити, куди розвантажуватиі як зберігати обладнання.

Робота вдень і вночі, постійне недосипання і напруга давали просебе знати, але Бардін не звертав увагу на втому, просто не думав проній. Його цілком поглинала одна думка - побудувати цей металургійнийгігант швидше і краще! Захоплений пафосом творення, він встигав усюди.

Першого травня 1930 року в святковій обстановці був закладений фундаментдоменної печі, а першого квітня 1932 о 3 годині 55 хвилин першогоКузнецька домна була задута. Третього квітня 1932р був отриманий першийчавун.

Метал, виданий перший домною, розлили розливальної машиною івідправили до Москви. Учасники свята отримали по плитці першийсибірського чавуну.

Газета Кузнецької будівництва тоді писала: "Слухай, велика пролетарськакраїна: є Кузнецький чавун! "

Слідом за першою піччю через місяць пішла друга. А незабаром видав стальмартен, потім загриміла, загуркотів прокатка - стали до ладу діючихблюмінг і рельсопрокатний стан.

У дні, коли готувався пуск першої доменної печі, на багатолюдномузборах у клубі ІТП висували кандидатуру І. П. Бардіна в академіки. Передголосуванням деякі питали: "Де ж у Бардіна наукові праці?" Ітоді нарком Г. К. Орджонікідзе сказав: "Науковий працю головного інженера
Кузнецкстроя Івана Павловича Бардіна - це побудований на порожньому місці іпущений в експлуатацію в небачено короткий термін Кузнецькийметалургійний комбінат. "

У квітні 1932 року І. П. Бардін став академіком Академії наук СРСР. Вінвідчув ще більшу відповідальність перед країною за доручену йомусправа. Але як і раніше він був суворий до себе, стриманий і вимогливий допідлеглим, як і раніше був рівний з усіма, ніколи не дозволяв собідавати вказівки через чиюсь голову. Як і раніше, уважно слухав івраховував думки інших. Як і раніше, з раннього ранку можна було побачити його унезмінному кожушку на самих важких, найбільш відповідальних ділянкахвеличезною будівництва. Робочі так і прозвали любовно свого головного інженера -
"академік в кожусі".

А між тим пуск перших агрегатів значно ускладнив і ускладнивдіяльність Івана Павловича. Йому треба було встигнути усюди: і при підготовцітехнічної документації, і при вирішенні складних питань будівництва, іпри освоєнні вже діючого обладнання. Загалом перший час заводпрацював погано. В зиму 1932/33 року замерзали водопостачання, мерзнути вкамінь руда у бункерах, льодом покривалися шляху. Американці навіть запропонувализупинити на зимові місяці завод. Але самовідданість, ентузіазмрадянських людей зробили те, що закордонним спеціалістам здавалосянездійсненним. Завод почав набирати темпи, давати країні все більше і більшеметалу.

До 1936 року Кузнецький металургійний комбінат був вже на повномуходу. Були освоєні і місцеві вугілля і місцеві руди. Домни - головна турбота
Бардіна - працювали спокійно. Розширювалися рудники, продовжував будуватися ізавод.

Іван Павлович отримав вищу нагороду - побачив на власні очі результат свогопраці, справу своїх рук і розуму. На сибірської землі піднялися могутнідоменні печі, встали стрункі шеренги кауперах, як би очолюючи цехи --мартенівський, прокатний, коксовий. І все це жило повним життям, дихалоповітрям, міцних справжніх на сибірському морозі, рухалося, гуло - давалометал країні, багато металу, так потрібного для мирних будівництв п'ятирічки іоборони. На Заході і на Далекому Сході хмарилося нової світової війни.

Бардін добре відчував це наростаюче напруження. І він із ще больщеенергією поринав у роботу. Швидше, краще розвивати металургію, більшедати батьківщині металу!

У лютому 1936 року Бардін брав участь у конференції металургів. Нанею йшов гарячий розмова, як покращити роботу домен. Учасники конференціїговорили про те, що треба зменшити кількість пилу, домогтися більш рівногоходу печей.

Бардін і раніше вважав, що підготовка сировини в металургії - один знайважливіших проблем. А тепер він усе більш і більш переконувався, що неможливоуспішно розвивати виробництво чорних металів без підготовки сировинних базі палива. Причому особливу увагу, вважав він, треба звертати на усереднення,дроблення, сортування і окусковиваніе залізних руд і на збагачення вугіллядля коксування. Але при цьому не забував і про інше: а як розвиваєтьсяметалургія за кордоном, яких рубежів досягла, що ще можна зробити дляпідвищення продуктивності наших заводів?

активній і допитливому фахівцеві недостатньо надрукованихмонографій і технічних журналів - йому необхідно все побачити самому,на власні очі, помацати руками. І він просить відрядити його в СШАдля ознайомлення з металургійними заводами.

Пасажирський лайнер "Бенгалія" доставив Івана Павловича до того жберезі, на який він вже висаджувався двадцять шість років тому. Тодівін був бідний шукач щастя. Тепер сюди приїхав найбільший радянськийметалург, дійсний член Академії наук СРСР. Приїхав знайомитися зпередовим технологічним досвідом, щоб краще здійснити свою заповітнумрію: радянські виробничі показники повинні стати значно вище,ніж на заводах Європи і США.

У Буффало Іван Павлович познайомився із щойно пущений безперервнимтонколистовий стан і прокаткою жерсті, а також інших цікавих заводом,на якому в доменному процесі застосовувалася ретельна підготовка ісортування руд.

Потім він вирушив у велику поїздку по Штатах. У Чикаго йому вдалосяпосмотреть завод, на якому він колись працював. Зовні підприємство малозмінилося, але потужність його значно зросла. Потім як у калейдоскопізамиготіли дорожні враження: будівництво грандіозної дамби в
Колорадо, Сан-Франциско, Лос-Анжелес, з технологічним інститутомнеподалік. Міннесота, де знаходилася дуже цікава лабораторія звивчення металургійних процесів і збагачення руд. Знову Чикаго, завод
"Гері". А потім - металургійний Піттсбург і південь країни.

Після відвідин США Бардін зустрівся з Орджонікідзе, а потімвідправився в Дніпропетровськ і Днепродзерджінск, де зробив доповіді про своїзакордонних враження. Потім такий же доповідь - в Кузнецьк та статті зцього питання. Металурги країни повинні знати все краще з закордонногодосвіду і швидше впроваджувати його в себе!

У цей час Іван Павлович починає відчувати, що рамки головногоінженера Кузнецького заводу стають йому тіснуваті. Його досвід, знання, йогоорганізаторські здібності можуть принести значно більше користікраїні, якщо будуть використані в більш широких масштабах. Але він продовжуєтрудитися на Кузнецькому заводі, мріє про його розширення тавдосконалення.

У 1937 році Бардіна призначають головним інженером Головного управлінняметалургійної промисловості Наркомтяжпрома. Рік по тому - головоютехнічної ради, а ще через рік затверджується заступником народногокомісара чорної металургії.

Батьківщина високо оцінила наукову та організаційну діяльність
І. П. Бардіна. 26 років він був депутатом вищого органу державної влади
- ВЦВК і Верховної Ради СРСР. Він був удостоєний звання Героя
Соціалістичної Праці, нагороджений сімома орденами Леніна.

Багато років по тому КМК відвідала делегація американських металургів. "Врозмові зі мною, - згадував директор КМК ЖеребінБ.Н. - Один з членівделегації Дженкс сказав, що металурги багато зробили для збільшеннявиробничих потужностей в порівнянні з проектними. А інший американець -
Стівенс, говорячи про умови праці на комбінаті, заявив: "Хоча я і намагавсязнайти недоліки, я цього зробити не міг. Я і мої колеги знімаємо капелюхиперед вами. "

Такими успіхами колектив КМК багато в чому зобов'язаний І. П. Бардіну. Це він усвого часу створив чудову школу кузнецькі металургів, багато хто зяких працювали і працюють на високих посадах.

дітищем І. П. Бардіна стала центральна заводська лабораторія, вякої він мав свій другий кабінет і проводив у ньому тижні цілийробочий день.

Також за ініціативою І. П. Бардіна на КМК був створений технічний музейкомбінату. При науково-технічному музеї комбінату створено меморіальний музейакадеміка - його домашній кабінет і бібліотека, передані комбінату в дарйого дружиною Л. В. Бардіної.

Особливе значення І. П. Бардін надавав технічній бібліотеці, створеноївже в 1933 році.

При відвідуванні КМК він намагався якомога більше оглянути, дізнатися, щоє нового, порівнював побачене з наявним на інших заводах і діливсятим, що бачив у закордонній практиці. Останній раз це було наприкінці 1959року, а 7 січня 1960 його не стало.

Ім'я І. П. Бардіна присвоєно одному з центральних проспектівг.Новокузнецка. На будівлі заводоуправління КМК встановлено меморіальнудошка, що нагадує про його роботу в Кузнецьк.

В одному зі скверів на проспекті Металургів встановлено пам'ятник --бюст І. П. Бардіна. Його ім'я присвоєно науково-технічній бібліотеці і Дому
Техніки комбінату.

Все життя академіка І.П. Бардіна - це благородний патріотичнийподвиг, який завжди буде прикладом для нових поколінь російськихметалургів.

Література.
1) В. Мезенцев "Бардін" вид. Молода гвардія, 1970р.
2) А. С. Федоров "Творці науки про метал"

Москва, вид. Наука, 1980.
3) "І. П. Бардін у спогадах сучасників."

Москва, вид. Наука, 1985р.
4) Г. А. Ємельянов "Гарячий стаж"

Москва, вид. Радянський письменник, 1985р.
5) Г. А. Ємельянов, В. Н. Калюбакін

"Запсіб - залізна держава"

Кемеровській книжкове видавництво, 1979р.
6) Гумелевскій. А. "Російські інженери"

2-е из., Вид. Молода гвардія, 1953р.
7) "І. П. Бардін і розвиток металургії в СРСР."

Москва, вид. Наука, 1976р.
8) "Сучасні проблеми металургії"

Москва, вид. АН СРСР, 1958р.