Московський Державний Відкритий Педагогічний Університет

РЕФЕРАТ

за курсом:

Антична культура

На тему

«КУЛЬТУРА Риму»

Студентки 1 курсу

ЗО

"Лінгвістичного факультету"

Соколовою Люцини Володимирівни

Москва

2002

Зміст

1. Введення.
2. Основні особливості давньогрецької та давньоримської культури
3. Вільний час у римлян.
4. Філософія в Стародавньому Римі.
5. Література Стародавнього Риму
6. Історіографія I ст. до н. е..
7. Музика, спів і танці.
8. Організація театральних вистав. Архітектура римського театру акторів.
9. Архітектура в Стародавньому Римі.
10. Політика і Право в Стародавньому Римі.
11. Висновок.

1. Введення.

Давнє латинське слово cultura (догляд, обробіток, виховання) булонастільки широким поняттям, що включало в себе і смисли, пов'язані зсучасними уявленнями про культуру. Сам термін «культура» навіть улітературі античності латинською мовою, що створювалася кількомасторіччями пізніше еллінських класичних творів, вживаєтьсяпрактично як синонім грецького «виховання відповідно до традиційетосу, вдачі-традиції ». Уявлення про справжній етосу (ще в VI-V ст. Дон.е., апелюючи до досвіду старовини, міркували про нього піфагорійці, Сократ,
Арістофан) змінювалися неодноразово, але завжди зберігалася прихильність дотипу відповідає прекрасному строю Космосу (людини вихованого (,який, будучи доброчесним і вірним громадянином, займає своє
(природне місце (. Визнаючи множинність природних відмінностей міжлюдьми, антична епоха наділяла їх всіх (вже римлян точно) сприйнятливістюдо виховання. Постановці останнього, власне, і присвячені грандіозніполітико-виховні твори Ксенофонта і Платона, політико -виховна діяльність піфагорійців і стоїків.

Центральне положення виховання в античній культурі було безумовним.
Саме виховання відрізняє людину від тварини, елліна від варвара,вільного від раба, філософа від черні, був переконаний на рубежі III-IV ст.н.е. Ямвлих.

2. Основні особливості давньогрецької та давньоримської культури.

Зневага до занять мистецтвом і науками аж ніяк не означало, щоримлянин залишався неуком. У освічених будинках вчили не тількигрецькій мові, але і правильній, витонченою латині.

Вже в республіканський період у Римі складаються самобутнє,оригінальне мистецтво, філософія, наука, формується свій методтворчості. Їх головна риса - психологічний реалізм і справді римськийіндивідуалізм.

Давньоримська модель світу принципово різниться від грецької. У нійне було події особистості, органічно вписаного в подія поліса ікосмосу, як у греків. Подієва модель римлянина спростилася до двохподій: подія індивіда вписувалося в подія держави, або Римськоїімперії. Саме тому римляни звернули свою увагу на індивіда.

Грек бачив світ через всеосяжну гармонійну модель світу, черезвеличну і героїчну міфологічну систему, яка надаваламоделі світу закінченість. Для римлянина світ гранично спростився, міфперестав бути світоглядом і перетворився на казку. Внаслідок цьогоявищасприймалися більш чітко, пізнавати їх стало значно легше, алебуло втрачено щось непоправною - зникло відчуття цілісності буття. Саметому римляни не могли наблизитися до грецького ідеалу: була загубленаприродна модель світу - таємниця давньогрецького величі.

Римська наука не досягла розмаху грецької, тому що перебувала взалежно від конкретних потреб зростаючої Римської імперії.
Математика, географія, природознавство та інші науки у римлян носилиузкопрікладной характер. Помітний слід в науці залишили праці Менелая
Олександрійського по сферичної геометрії та тригонометрії, геоцентричнамодель світу Птолемея, праці з оптики, астрономії (складений каталог більш
1600 зірок), ставилися досліди на тваринах з фізіології. Лікар Гален впритулпідійшов до відкриття значень нервів для рухових рефлексів ікровообігу. Розвивалася будівельна техніка, що дозволила створити
Колізей Флавіїв, полуторакіло-метровий міст через Дунай при Траяні, і т. п.
Удосконалилися механіка, використовувалися вантажопідйомні механізми. Засловами Сенеки, «мерзенні раби» щоразу винаходити щось нове: труби,за якими йшла пара для нагрівання приміщень, особливу полірування мармуру,дзеркальні черепиці для відображення сонячних променів.

поширилася мистецтво мозаїки: навіть у будинках на Рейні у вікнавставлялися скла. І Менелай, і Птолемей були грецькими вченими,працюють у Римі.

Великою популярністю користувалася астрологія, якого займалисянайбільші астрономи. В основному римські вчені осягали і коментувалигреків.

3. Вільний час у римлян.

Відпочинок - після справ, - говорила латинська прислів'я. Вільним часомримляни користувалися по-різному. Люди освічені, з високими духовнимиінтересами присвячували себе науці чи літературі, не вважаючи це (справами (, а,розглядаючи як дозвілля, як (отдохновеніє духу (. Так що відпочивати дляримлян зовсім не означало нічого не робити.

Вибір занять був широкий: спорт, полювання, бесіди і особливо відвідуваннявидовищ. Видовищ було багато, і кожен міг відшукати те, що йому більшеза все до душі: театр, бої гладіаторів, перегони на колісницях, виступиакробатів. Іноді відправлялися просто подивиться на якого-небудьекзотичного звіра. Одні шукали тиші і спокою, інші - гучних, несамовитихрозваг. Одні йшли на відпочинок з міста до себе в маєток, а іншихманили спокуси великих міст.

Втім, поїздки за місто вимагали цілого дня, а то й кількохднів. Траплялося ж, що випадали тільки вільні години, і треба було вмітиправильно їх використовувати. Такі годинники можна було присвятити грі в м'яч,якої римляни вдавалися ще охочіше, ніж греки. Грали і дорослі, імолодь. Правила гри були, ймовірно, такі ж, як і в Греції,а в самій грі бачили хороший засіб підтримувати себе в належнійфізичній формі.

Головною спортивним майданчиком жителів Вічного міста, яку всі могликористуватися, було Марсове поле, а також коміцій, тобто місце на форумі, депроходили народні збори.

Улюбленим видом відпочинку римлян було полювання на диких звірів і птахів.
Були також різні забави, ігри, яким вони могли віддаватися як вдома,так і в гостях, на бенкетах.

До ігор невинним, що не викликає небезпечного азарту, ставилися всякогороду загадки та головоломки. Ними тішилися і дорослі, і молодь. Наприклад,двоє грають швидко показували іншим по кілька пальців, і ті повиннібули відразу ж сказати, скільки всього пальців було показано. Ця найпростішагра так і називалася - (мигтіння пальців (. Дуже популярна була і гра
(голова - корабель (: треба було вгадати, якою стороною впаде підкинутамонета. Грали також в чіт і непарне, підкидаючи деяка кількістьгоріхів, камінчиків або гральних кісток.

Знали римляни і гру, схожу на шашки: на великій дошці двоєпартнерів пересували за певними правилами гральні камінці, кістки абофігурки, що називалися (латрункулі (- наймані воїни. Існувало, по всійвидимості, безліч варіантів цієї гри.

У кістки римляни грали так само, як і греки, визначаючи переможця закількістю очок, що випали при киданні кісток. Сама гральна кістка могла бутималеньким кубиком або шестигранником з поглибленням на гранях. Самийневдалий кидок римляни називали (собакою (, як і жителі Еллади, самийкращий - Венерою. Азартна гра в кості була в принципі заборонено протягомвсього року за винятком свята Сатурналій. Однак заборони ціпорушувалися, і порушували їх якраз ті, хто їх вводив. Як би там не було,римляни продовжували захоплюватися азартними іграми, втрачаючи часом цілістану.

Підтримуючи торговельні та інші зв'язки з багатьма далекими країнами танародами, римляни охоче знайомилися зі всілякими рідкостями іновинками, які привозили звідти. Спеціальних музеїв, виставок в сучасномузначенні цих понять в Римі не було: твори мистецтва, пам'ятники,статуї оточували стародавніх всюди. Римляни жили з ними поруч, прив'язувалися доним і енергійно противилися будь-яким спробам перенести, наприклад, яке -небудь статуя на нове місце.

Час від часу в місті з'являлася якась новинка, і безлічлюдей сходилося, щоб поглянути на неї. Це могли бути рідкісні, раніше невідомі тут зразки рослин, могли бути й екзотичні звірі, це,нарешті, могли бути і люди з незвичним кольором шкіри, будовою тіла,дивними, химерними рисами обличчя.

Ще більшою приманкою для глядачів були дикі звірі. З ними римлянинайчастіше знайомилися поступово, у міру розширення сфери своїхзавойовницьких походів і торгових експедицій. Звірів у Рим спроваджувалибільше, потреба в них зростала, адже бої гладіаторів з дикими тваринамивже стали улюбленою розвагою для жителів Вічного міста.

На загальний огляд виставлялися не тільки живі звірі, але йскелети, і окремі кістки, незвичайні за своїми розмірами і викликали впам'яті стародавні міфи. У 58 р. до н.е. Емілія Скавр доставив з Юдеї в Римскелет якогось морського чудовиська: традиція стверджувала, що це останки тогосамого дракона, якому повинні були видати на поживу Андромеду! Управління Олександра Севера в театрі був виставлений скелет кита. Зподивом розглядали римляни також небачених раніше крокодилів ібегемотів.

Те, що кожна новинка викликала загальне цікавість, природно ізрозуміло. Неприємним явищем було, однак, пристрасне бажання сотень римлянподивитися на фізичні каліцтва, на людей калік, обділених долею. Аадже і такі (подарунки (присилалися правителям Риму. Так, Августу привезлиз Індії людини без рук, а Нерону піднесли в дар дитини нормальнихрозмірів, але з чотирма головами. Римський плебс охоче ходив дивитися нанадзвичайно високих людей і, навпаки, на карликів. Маленьких чоловічківтримали в будинках для розваги і навіть показували їх публічно.
Існували й інші сумнівні з сьогоднішньої точки зору звичаї. У
Римі був ринок, де кожен міг купити собі для забави все, що булопотворного і до того ж незвичайного: людей, що народилися без рук або без ніг,однооких або трехглазих, з безформними головами, сіамських близнюків.
Зберігали і виставляли напоказ навіть померлих людей, що відрізнялися дужевисоким зростанням чи незвичайних статурою. В епоху принципату серпня всадах Саллюстій можна було бачити тіла подружньої пари велетнів. Плінійстарший пише, що сам спостерігав одного разу збережені і виставлені такимчином тіла карликів.

Ми знаємо, що у стародавніх були різні способи консервації мертвих тіл.
Коли в Рим при Клавдії відправили якесь невідоме істота, назване
(гіппокентавром (, але по дорозі, в Єгипті, воно загинуло, тіло йогозаконсервували в меду і в такому вигляді привезли, врешті-решт, до столиціімперії, де і виставили в імператорському палаці. Точно також два століттячерез якогось гіппокентавра прислали з Антіохії в Рим законсервованим,щоб імператор міг на нього подивиться.

Людей вчених, інтелектуалів, літераторів, не так вже привертали до себескелети крокодилів і живі карлики. Час, вільний від повсякденнихобов'язків, вони проводили за читанням, літературною працею або простовідпочиваючи в тиші своїх маєтків. Інтерес до бурхливої інтелектуального життя, допублічних читань, дискусій пробудили у римлян грецькі філософи іграматики, десятками переселяються в Італію і перш за все в Рим, починаючиз середини II ст. до н.е.

4. Філософія в Стародавньому Римі.

«Особливе місце в культурі стародавніх римлян займали філософія таюриспруденція. У давньоримської філософії еклектично поєднуються принципирізних навчань грецьких мислителів, особливо епохи еллінізму. Філософиперейняли їх науковий апарат, термінологію, найважливіші напрямки. Важливезначення для римської філософії набули ідеї морального вдосконаленнялюдини і містичні настрої, властиві часу. Серед філософськихнапрямків найбільше поширення в республіканському, а пізніше - вімператорському Римі отримали стоїцизм і Епікуреїзм.

Представник стоїцизму Сенека бачив сенс життя в досягненніабсолютного душевного спокою, подолання страху перед смертю.
Величезну частину своїх зусиль, вважає Сенека, людина повинна присвячувативласному вдосконаленню.

Епікуреїзм - єдина матеріалістична філософія в античному
Римі. Найбільш яскравий її представник - Тіт Лукрецій Кар - відомий своєюфілософською поемою «Про природу речей».

Характерним для римського менталітету з'явилося захоплення скептицизмом.
Основоположник скептицизму Секст-емпірику побудував своє вчення накритичної переоцінки сучасних знань. Вістря скептицизму булоспрямоване проти понять філософії, математики, риторики, астрономія іграматики. Скептицизмстав специфічним виразом прогресуючого кризи римського суспільства,

Близькі до стоїчним ідеали зречення від матеріальних благ, життя взлагоді з природою проголошували тоді також кініки, що зверталися доміським низів зрозумілою їм мовою. Діяльністю стоїків і кініківкартина розвитку філософії Риму не вичерпується. Популярними булифілософські трактати моралістичні Плутарха з Херонее. Його творивідрізнялися прекрасним живою мовою, здоровим глуздом, життєлюбством,терпимістю.

5. Література Стародавнього Риму.

Існують три специфічні особливості римської літератури.

Першою відмінною рисою римської літератури в порівнянні з грецькоює те, що це література набагато більш пізня і тому набагатобільш зріла. Перші пам'ятники римської літератури відносяться до III ст. до н.е.., у той час як перші писемні пам'ятки грецької літературизасвідчені в VIII ст. до н. е..

Отже, римська література виступає на світовій арені з украймірою на 400-500 років пізніше грецької. Рим міг скористатися вже готовимирезультатами вікового розвитку грецької літератури, засвоїти їх достатньошвидко і грунтовно і створювати на цій основі вже свою власну,набагато більш зрілу й розвинену літературу. З самого початку розвиткуримської літератури відчувається сильне грецький вплив.

Другою особливістю римської літератури є те, що вона виникаєі розквітає в той період історії античності, який для Греції був вжечасом занепаду. Це був період еллінізму, тому і говорять про загальнийелліністичних-римському періоді літератури та історії.

Еллінізм характеризується великим рабовласництвом, це створювало вгалузі ідеології, з одного боку, риси універсалізму, а з іншого - рисикрайнього індивідуалізму, з дуже великою диференціацією духовнихздібностей людини. Отже, римська література є переважнолітература елліністична.

З цих особливостей літератури - більш пізнього її походження та їїелліністичної природи - виступає ще третя особливість. Римськалітература відтворювала еллінізм надзвичайно інтенсивно, у великих ішироких масштабах і в набагато більш драматичних, гарячих та гострих формах.
Так, наприклад, комедії Плавта і Теренція, хоча формально і єнаслідуванням новоаттіческой комедії, наприклад Менандру, але їх натуралізм ітвереза оцінка життя, їх використання навколишнього побуту і драматизм їхзмісту є особливістю саме римської літератури.

Точно так само, наприклад, «Енеїда» Вергілія, формально будучинаслідуванням Гомеру або Аполлоній Родоський, по суті своїй незрівнянназ ними своїм драматизмом і трагізмом, своєю гостротою і нервозністю, своїмнапруженим універсалізмом і пристрасним індивідуалізмом. Ніде в античнійлітературі не було такого тверезого аналізу дійсності, як у римськомунатуралізмі або у римських сатириків, хоча і натуралізм і сатира властивіі грецької літератури. Але обидві ці особливості римської літератури --натуралізм і сатиричне зображення життя - тут настільки великі, щонатуралістична сатира цілком може вважатися специфічно римськимлітературним жанром.

Нарешті, хоча талановитих і глибоких істориків у Греції булодостатньо, тільки в Римі могли з'явитися такі історики, як Тацит, зтаким гострим і проникливим аналізом історичного життя, з такоюнещадною критикою імператорської епохи і з таким вільно-демократичнимнастроєм. Колосальні розміри Римськоїреспубліки і імперії, небувалийрозмах і драматизм соціально-політичному житті Риму, незліченні війни,найтонша організація військової справи, продумана дипломатія іюриспруденція, тобто все те, чого, вимагали величезні розміри Римськоїреспубліки і імперії в порівнянні з мініатюрної і роз'єднаною класичної
Грецією, - все це наклало незгладимий відбиток на римську літературу тавсе це стало її національною специфікою.

Періодизація римської літератури.

Так само як і грецьку літературу, римську літературу необхідноділити на періоди - докласичний, класичний і послеклассіческій.

1. Докласичний період йде в глибину століть і характеризуєтьсяспочатку, як і у Греції, усної народної письменством, а також початкомписемності. До половини III ст. до н. е.. цей період називається зазвичайіталійських. Протягом його Рим, спочатку маленька міська громада,поширив свою владу на всю Італію.

З середини III ст. виникає писемна література. Вона розвивається вепоху експансії Риму в країни Середземномор'я (включно з першимполовину II ст.) і що почалися громадянських воєн (друга половина II ст. - 80-ероки I ст. до н. е. .).

2. Класичний період римської літератури - це час кризи і кінцяреспубліки (з 80-х років до 30 года I ст. до н. е..) і епоха принципату
Серпень (до 14 года I ст. Н. Е. .).

3. Але вже на початку I століття н. е.. цілком виразно намічаються рисизанепаду класичного періоду. Цей процес деградації літературитриває до падіння Західної Римської імперії в 476 р. н. е.. Цей часможна назвати послеклассіческім періодом римської літератури. Тут слідрозрізняти літературу розквіту імперії (I ст. н. е..) і літературу кризи,падіння імперії (II - V ст. н. е. .).

Староавньої період

1. Фольклор. Фольклорний період відзначався в Римі тими ж рисами, щоі в усіх інших країнах. Тут, мабуть, були представлені всі звичайніжанри усної народної творчості. На жаль, у нас немає майже ніякихматеріалів, які б дійшли з цієї старовини, і ми змушені тутобмежуватися або нікчемним та малозрозумілими цитатами з пізнішоїримської літератури, або навіть не цитатами, а тільки глухими висвітленнямних.

Тут, безсумнівно, була трудова пісня, пов'язана, наприклад, зпрядильних і ткацьким справою, зі збором винограду, з човновою веслуванням.

Особливим розповсюдженням користувалися так звані фесценніни,пісні жартівливого, пародійного, а інколи й непристойного характеру,які, очевидно, мали великою соціальною значимістю. Нимикористувалися не тільки під час бенкетів або відпочинку від робіт, але й дляосміяння і навіть під час тріумфальних походів на адресу того самогополководця-переможця, на честь якого і здійснювалося тріумфальний хід.

Як і у всякому фольклорі, тут ми знаходимо також зачатки народноїдрами і навіть не тільки зачатки. Були в ходу так звані сатура (словонеясного походження), щось на кшталт наших імпровізованих сценок.

Історик Тіт Лівій (VII, 2, 4) повідомляє, що в 364 р. до н. е.. длявблагання богів під час епідемії були запрошені актори, танцюристи з
Етрурії, які створили за допомогою римських молодих людей тут вже щосьна зразок цього театру, з мімічними танцями під акомпанемент флейти.
Нарешті, в області драми більшим поширенням користувалися в Риміателлани, особливого роду фарс, що прийшов з Кампанська міста Ателли. Вінтеж відрізнявся пародійним і сатиричним характером, часто нападав нагромадські порядки і приватних осіб і тримався в Римі дуже довго.

Поява літературної драми в Римі.

Лівій Андронік Гней Невій.

Римляни взяли літературну драму в готовому вигляді у греків, перевели налатинська мова і пристосували до своїх понять і смаків. Пояснюється цеісторичною обстановкою того часу. Завоювання південно-італійських міст,володіли всіма скарбами грецької культури, не могло пройти для римлянбезслідно. Греки починають з'являтися в Римі як полонених, заручників,дипломатичних представників, педагогів. Знайомство з грецькою мовоювсе ширше і ширше розповсюджується серед нобілів. Грецьке культурневплив посилюється під час 1-й (264-241 рр.. до н.е.) і 2-й (218-201 рр..до н.е.) Пунічних воєн, породжених економічним і політичнимсуперництвом Риму і Карфагена. Ці війни закінчилися перемогою Риму, якийпісля цього не знав уже суперників в басейні Середземномор'я.

В обстановці суспільного піднесення, викликаного переможним закінченням
1-й Пунічної війни, на святкових іграх 240 р. до н.е. було вирішенопоставити драматичну виставу. Постановку доручили грека Лівії
Андронік, що потрапив в Рим як військовополонений після взяття Тарента в
272 р. до н.е. Андронік був рабом одного римського сенатора, від якого іотримав своє римське ім'я - Лівій. Лівій Андроник, відпущений на волю, ставнавчати грецької і латинської мов синів римської знаті. Цей шкільнийвчитель і поставив на іграх трагедію і, ймовірно, також комедію,перероблені ним з грецького зразка чи, може, просто перекладеніз грецької мови на латинську. Постановка Лівія Андроніка дала поштовхподальшому розвитку римського театру.

З 235 р. до н.е. починає ставити на сцені свої п'єси драматург Гней
Невій (бл. 280-201 рр.. До н.е.), який, ймовірно, належав до римськогоплебейського роду. На відміну від грецьких драматургів, які написали звичайно водному певному жанрі, він складав і трагедії і комедії. Трагедії йогобули також переробками грецьких п'єс. Але Невій займався не тількипереробками трагедій з міфологічним сюжетом. Він був творцем трагедійз римської історії. Така трагедія називалася у римлян претекстом. Інодіпретекст писалися й на сучасні драматургам події. Проте найбільшоюслави Невій досяг в області комедії.

Літературна комедія, яка йшла в Римі в III і майже на всьомупротягом II ст. до н.е., представляла собою переробку новоаттіческой,тобто побутової комедії. (Аристократичний сенат ніколи не допустив биіснування в Римі політичної комедії, подібної комедії Арістофана).
Римську літературну комедію, що була переробкою грецьких оригіналів,називали паліатив, тому що її персонажі носили грецьких плащ - пал.
Дійові особи паліатив мали грецькі імена, і дія завждивідбувалося десь у Греції.

Творцем паліатив був Невій. Хоча він і притримав грецькихоригіналів, але опрацьовував їх набагато вільніше, ніж Лівій Андронік. Невійпершим застосував у комедії так звану контамінацію, тобто з'єднанняримської п'єсі сцен з двох грецьких п'єс.

У свої комедії Невій вніс деякі риси сучасної йому римськоїжиття, причому виявив демократизм і велику політичну незалежність.
Драматург заявляв про своє бажання говорити вільним мовою і розглядавтеатр як арену бичування пороків і упокорюватись. Невій допустив глузуваннянад впливовим пологів Метелли і на їх вимогу потрапив у в'язницю, зякої йому вдалося вибратися лише завдяки заступництву народнихтрибунів. Але все ж таки Невій не зміг жити в Римі, - він був вигнаний з батьківщиниі помер у Північній Африці.

Одночасно з Невіем і після нього писали трагедії та інші поети.
Знаменитими римськими трагіка III - II ст. до н.е. були Енній, Пакувій і
Акцій. Вони брали для переробки твори всіх трьох великих грецькихтрагіків, але найбільш улюблених оригіналом був для них Евріпід. Йогопрагнення до реалізму, елементи сімейно-побутової драми в деяких йоготворах робили їх доступнішими для римських глядачів, ніж п'єса Есхіла і
Софокла.

У римській трагедії не могли ставиться у всій своїй складностіполітичні, релігійно-філософські та моральні проблеми, якізачіпала грецька трагедія. Занадто велика була різниця і в соціально -політичному ладі, і в культурному рівні Греції V ст. і Риму III - II ст.до н.е. Тому грецькі оригінали доводилося переробляти цяпереробка йшла по лінії насичення трагедії подіями, заплутаністьдії, посилення зовнішньої патетики і чисто видовищної сторони. Драматургипрагнули також надати римську забарвлення деяких епізодів грецькихтрагедій і чисто римські риси - характерами героїв. Наприклад, в трагедії
"Іфігенія" (автор - римський драматург Енній) Агамемнон схожий скоріше наримського патриція. Це перш за все цар, він не може вдаватися до скорботияк проста людина. Народ, за його словами, в цьому відношенні маєперевагу перед царем: йому дозволено плакати. Роль хору в римськійтрагедії значно зменшилася порівняно з грецькою трагедією.
Хорові партії перекладати в монодії і дуети акторів.

Незважаючи на спроби драматургів пристосувати грецьку трагедію доримським смакам, вона виявлялася для значної частини римської публікискладною за своїм змістом.

Простий народ у Римі з великим задоволенням дивився комедію, якабула йому зрозуміліше, так як стояла ближче до життя. Ні трагедії, ні комедіїцієї пори до нас не дійшли.

6. Історіографія I ст. до н. е..

У досить складних умовах розвивалася історіографія. Великийримський історик Тацит у своїх творах «Історія» та «Аннали» показуєтрагедію суспільства, яка полягає в несумісності імператорської влади ісвободи громадян, принцепса і сенату. Майстерна драматизація подій, тонкийпсихологізм і влучність суджень роблять Тацита чи не найкращим з римськихісториків.

Римська історіографія - від Катона Старшого до Тацита - з великоїповнотою відображає факти історії і перекази Риму. Одним з перших істориків
Рима був Марк Порцій Катон Старший. Праці римських істориків II ст. і першіполовини I ст. до н. е.. зіграли велику роль у створенні класичної римськоїісторіографії.

1. Гай Юлій Цезар - полководець і один із засновників Римської імперіїі цезаризму, був видатним автором військово-історичних мемуарів і написавкілька літературно-критичних робіт високої художньої якостіз мови та стилю.

Цезарь народився у 102 р. до н. е.., походив з роду патриціанського
Юліїв; він отримав ораторське освіта, як і Цицерон, і вчився наострові Родос у знаменитого оратора Молоні.

Літературні праці Цезаря, на думку Цицерона, відрізняються строгоюточністю і простотою, - вони сходять до школи Фукідіда; їм властиваякась «чиста і знаменита стислість». З них точно зірвана «одяг»словесних ефектів, фігур і ін

Чудові описи життя галлів, германців, венетів, їх міцноїкораблів у «закритому» море Півночі. Цезар всюди намагається виставити себегуманним, милосердним вождем, який несе сусіднім з Римом племенам світ ідопомогу.

2. Саллюстій.

Від Гая Саллюстій Кріспа (86-35 рр.. До н. Е..) Дійшла повністю дватвори - «Змова Катіліни» і «Югуртинська війна» (історія важкої війниримлян з нумідійська царем Югуртой II), а також «Історії» - викладримської історії за 10 років, починаючи з 78 р., що дійшли лише в уривках.

Саллюстій - талановитий майстер історичної прози, походив зплебейського роду, спочатку був у лавах популярний, далі перейшов до Цезаря,керуючи провінцією Африкою, нажив великі статки. Він противникаристократії і багатіїв і докоряв їм за те, що вони не дають здатнимвихідцям з інших станів досягати відповідальних державнихпосад. У цьому він бачить причину розкладання республіки.

Саллюстій, подібно Фукідіду, вводить в текст промови героїв історичнихподій. У сенаті у справі Каталіни виступають Цезар - за пом'якшеннявироку, Катон - з програмною критикою байдужого до народу сенату.

Друга історична «монографія» Саллюстій - «Югуртинська війна» такожвідзначала порочність римського державного ладу. Причина, чому Римдовго не міг перемогти нумідійська царька Югурту, лежала в самій системідіяльності римського правлячого нобілітету: нумідійців, Югурта зрозуміли, щоможна купити, інтригувати, хабарами привертати до себе римлян іпаралізувати їх сили.

Саллюстій у своїх монографіях і в «Історії» багато в чому слід
Фукідіду, сприйнявши від нього інтерес до встановлення зв'язку між подіями,ідею історичного прагматизму. Взагалі Саллюстій прагне не стільки доповноті у передачі фактів, скільки до вказівкою їх морального глузду і такимшляхом до повчання своїх сучасників.

Саллюстій створив жанр художньо-історичного трактату, яскравий іхарактерний з мови, і підготував шлях Тацит.

3. Тит Лівій народився в 59 р. до н. е.. в місті Патавіі (в сучасній
Падуї), був вихований у старовинних республіканських традиціях і отримавфілософське й риторичний освіту. Патавія в громадянську війну була настороні Помпея, місто мало республіканські традиції, тому Лівій отримуваввід Октавіана Августа іноді іронічну оцінку «Помпеяпца». Але вісторичних працях Лівія проводиться ідеологія правлячих кіл римськогосуспільства, споріднена політичним ідеям «Енеїди» Вергілія.

В основі історичних праць Лівія лежить ідея величі Рима,прославляння стародавніх звичаїв, героїки і патріотизму предків. Це схилянняперед вдачами предків цілком збігалося з реставраційної політикоюпринципату.

Тит Лівій створив свого роду «поетичну епопею в прозі», вважаючиісторію наставницею життя. Лівій писав сильним, емоційно захоплюючиммовою; він дає яскраві художні характеристики, описи подій ігероїчних постатей - патріотів легендарного Риму; Лівій - прекрасний ритор.
Подібно Фукідіду і Саллюстій, він вкладає правдиво художньо побудованіпромови в уста історичних осіб. Але на відміну від Фукідіда-Лівій НЕдослідник, а історик-літератор, який розповідає про події без їх аналізу.

З усього монументальної праці Лівія - Історії «від заснування міста»
(Риму) в 142 книгах збереглося 35 книг. окремі етапи цієї боротьби.

Бєлінський так характеризував історичні праці Лівія: «... крім
Вергілія, цього підробленого Гомера римського, римляни мали свого істинногоі оригінального Гомера в особі Тита Лівія, якого історія єнаціональна поема і за змістом, і за духом, і за самою риторичноїформі своєї ».

7. Музика, спів і танці.

Як і в Греції, в Італії жодне свято не обходився без музики,співу і танців. І піснями, і танцями італійци віддавали шану божествам,як це робили, наприклад, (арвальскіе брати (або саліі - жерці бога Марса,складали колегію з 12 чоловік, що виникла ще на зорі римської історії.
У перший день місяця, присвяченого їх бога-покровителя, саліі влаштовувалиурочисті ходи в повному озброєнні, співаючи свої пісні, якіразом з піснями (арвальскіх братів (поклали початок римській літературі.
Рух процесії супроводжувалося трехтактной культової танцем Салієв --трипод, що вимагав від танцюристів сили і витривалості, адже виконувалитанець в шоломі, з мечем і щитом. І все ж музика, спів і танець не були в
Італії так тісно пов'язані між собою, як це мало місце в Греції, хочакожен з цих елементів грав величезну роль і в релігійних обрядах, і примасових видовищ, і в повсякденному житті суспільства. Можна говорити, такимчином, про музику культової, сценічного, що акомпанує і навіть
(концертної (. Проте римляни не були такі музичні, як греки, тому вїхній музиці рано стали помітні чужоземні впливу, що виявляються як у тихчи інших жанрах музичних творів, так і в складі музичнихінструментів.

У Римі завжди було чимало музикантів, композиторів, вчителів музики іспіву, але майже всі вони відбувалися або з власне Греції, або згрецьких міст півдня Італії, або з Єгипту. Професійні танцюристи ітанцівниці, які виступали публічно, приїжджали до Вічного міста з Сирії та
Іспанії. З тих пір, як у Римі стали затверджуватися східні культи і обряди
(наприклад, культ Ісіди), в них брали участь музиканти, які прибули звідти,звідки був запозичений і сам культ. Зате музикантами, що супроводжували своєїгрою чисто римські обряди, військовими музикантами і тими, хто акомпанувавакторам на сцені, були переважно люди римського або, у всякому разі,італійського походження.

Музиканти, якого б походження вони не були, користувалися в Римідеякими привілеями в нагороду за ті послуги, які вони надавалимісту своєю грою чи співом під час великих загальнодержавнихторжеств. Так, у привілейованому становищі перебували військові музиканти,сімфоніакі - музиканти, що брали участь в релігійних церемоніях, а також ті,хто грав на духових інструментах. Скабілляріі ((трещоточнікі (), які насцені ставили так?? хору і танцюристам, користувалися у публіки такими жсимпатіями, як і самі видатні актори. Відомих музикантів і співаківнастільки високо цінували, що їм вдавалося зав'язувати дружні відносини зпредставниками зверхників пологів.

Крім таланту, артист потребував відповідну освіту. Його вінміг отримати або індивідуально, або в школі, якою керує яким-небудьвправним майстром.

Не тільки виконавців, а й багато музичні інструменти римлянизапозичили в інших народів, особливо у греків. З ударнихінструментів вони знали бубон, на якому грали і чоловіки, і жінки. У Iст.н.е. разом з культом Ісіди прийшов з Єгипту сістром - різновидтріскачки, вигнута смуга металу з отворами з обох сторін, в яківставлялися металеві палички, також вигнуті на кінцях; тримаючиінструмент за довгу рукоятку, їм ритмічно трусить, як брязкальцем.
Скабілляріі в театрах користувалися ножними кастаньєтами, вправленими вдерев'яну підошву на зразок грецького (крупесіона (.

Широко поширені були струнні: ліра, кіфара і невелика арфатрикутної форми - самбука. Серед духових інструментів перше місцезаймали різні види грецької флейти. Флейтисти виступали навіть нанародних зборах. Відомо, наприклад, що трибун Гай Гракх, збираючисьзвернутися з промовою до співгромадян, завжди брав із собою флейтиста, щоб звукифлейти запалювали оратора або заспокоювали його, коли Гай під часвиступу приходив в надмірне збудження і втрачав самовладання. Добрезнали в Римі і сирійську флейту - її можна було почути на бенкетах, деграли і танцювали сірійські флейтистки-танцівниці.

Користувалися в Римі також усілякими дудками, сопілки, у томучислі запозиченої у греків Багатостовбурний Сирінга. На спортивнихзмаганнях звучали труби: ними заспокоювали глядачів, закликаючи зберігатитишу під час оголошення переможців. Різновидом кручений труби, яка служиладля подачі сигналів у війську, була бурціна; там же застосовували і сигнальнийріг. У кінному війську сигнали подавали загнутим догори ріжком або гірському.

Грали в стародавній Італії та на волинці: музикантів-волинніков згадуютьі Марціан, і Светоній.

Музиканти, що грали на тому чи іншому інструменті, об'єднувалися вколегії. Уже в перші десятиліття існування Риму там серед іншихпрофесійних об'єднань була створена і колегія флейтистів. Цар Нума
Помлілій, згідно з традицією, ввів також звичай грати на трубі під часофіційних урочистостей - в них брали участь члени колегії сімфоніаков.

З плином років і століть відбувалося чимало змін і в сферімузичного мистецтва: удосконалювалися інструменти, змінювався характергри. Йшли суперечки між прихильниками флейти і прихильниками струннихінструментів, особливо улюблених початківцями музикантами.

Гарні музиканти і співаки користувалися в Римі великою симпатієюслухачів і глядачів. В одному зі своїх листів Сенека нарікав на те, що уфілософів займаються і навчаються лише небагато, театр ж набитий битком і там зж