Під Сходом розуміють суспільства, які мають лише неантічне культурнекоріння. У старовину на Близькому Сході розквітли могутні цивілізації -
Єгипет, Шумер, Вавілон, Фінікія, Палестина. У соціально-політичному планіспільною Відмітною рисою всіх цих цивілізацій була їх належність до східнихдеспотій, яким тією чи іншою мірою були властиві монополізація іцентралізація влади, її персоніфікація в особі деспота (царя, фараона),сакралізація (підлягання релігійним нормам) всього життя суспільства,наявність систем перманентного фізичного і психологічного терору,жорстокого пригнічення мас.

Величезну роль відігравала держава, яка відігравала собою своєріднунадбудову над безліччю селянських общин. Ця роль зводилась до здійсненняірігації, престижного будівництва (піраміди, палаци і т. п.), контролю надвсіма сторонами життя підданих, проведення зовнішньої воєнної експансії.
Цей регіон зробив значний внесок у культуру всього людства. Сказане,насамперед, стосується Стародавнього Єгипту.

Суттєвий фактор розвитку стародавньої єгипетської цивілізації --природні умови: величезний контраст між позбавленою життя пустелею іквітучим оазисом, яким країна зобов'язана Нілу. Не можна не зазначити дужевисокої родючості грунтів у долині Нілу, де звичайно збирали по два врожаїна рік завдяки унікальному клімату та грунту. Проте такий достатоклокалізувався лише в долині Нілу, яка дорівнює 3.5% території Єгипту, решта
- 96.5% - неродюча і безлюдна пустеля. На невеликому клаптику родючої землісьогодні живе 99.5% населення. Приблизно таке ж співвідношення було і вчаси фараонів. Природні умови (пустелі і Середземне море) певною міроюсприяли ізоляції країни. Ця природна ізольованість зумовили появу феноменаетноцентризм: у давньоєгіпетській мові слово "люди" означає тільки
"Єгиптяни".

Стародавній Єгипет - типова східна деспотія з тотальною владою держави,котра зливалась в суспільній свідомості з фараоном. Фараон - це живебожество, предмет загального поклоління. У давньоєгіпетськіх текстах продеспота говорилось: "Це каратель, який дробити лоби, б'ється він невтомно,НЕ милуючи нікого і винищуючи всіх до останку, загальний улюбленець, вінсповнений чарівності, він викликає любов. Місто любить його більше, ніжсебе, віддане йому більше, ніж своїм богам ". Навіть вимовляти його ім'япростим смертним заборонялося. Слід було говорити "великий дім".

Час зоснування єгипетської держави (приблизно IV тис.. До н. Е.)ховається в сівіій давнині віків. Внаслідок міжусобних війн виникають двацарства: Північне і Південне. Вони об'єднуються за фараона Менеса, якийзаснував першу династію. Всього в історії стародавнього Єгипту, запідрахунками жрець Менефон, було 30 династій.

На кінець додінастічної епохи формуються основні характерні длядавньоєгіпетської культури властивості: ієрогліфічне лист, художнійстиль, а також релігійні уявлення та культ мертвих.

За перших династій (Раннє царство) Єгипет перетворюється нацентралізовану ранньорабовласніцьку східну деспотію з величезним державнимапаратом. У таких умовах фараон був відокремлений від народу численимичиновниками. До нашого часу дійшло багато давньоєгіпетськіх документів, якіпереконували молодих людей ставати переписувача або державнимислужбовцями, оскільки ця робота почесна, чиста і неважко.

У епоху Древнього царства (близько 2800-2250 рр.. до н.е.) за царювання
Джосера його верховним сановником, геніальним архітектором, цілітелем імудрецям Інхотепом була споруджена перша піраміда.

За фараонів Хуфу (Хеопс), Хафра і Менкаура було здійснено будівництвонайбільших пірамід. Висота піраміди Хеопса досягала 146 м, а довжинасторони основи - 230 м. На її спорудження використано 2 млн 300 тис..кам'яних блоків маса кожного з них - 15 т. причому точність підгонки блоківі сьогодні вражає уяву - між ними неможливо просунути лезо ножа.

За словами "батька історії" Геродота, Хеопс винний у тому, що Єгипетпереживав великі біди. Перш за все він замкнув усі храми і заборонивєгіптянам приносити жертви, потім примусив їх працювати на нього. Вониносили брили з каменоломень, розташованих в Аравійському хребті. Післяпереправи каміння через річку його приймали інші єгиптяни і тягли дохребта, який називався Лівійськім. Так працювали безперервно протягомкожних трьох місяців року сто тисяч чоловік. Народ протягом десяти роківбудував шлях, яким носили брили. Спорудження піраміди тривало 20 років.

На єпоху Середнього царства (близько 2050-1750 рр.. До н.е.) припадаєрозквіт древньоєгіпетської культури. При в'їзді в нову столицю - місто
Файно - було збудовано величезну споруду з тисячею приміщень, хорів,галерей і коридорів. Греки називали її лабіринтом.

Після повстань (описаних у відомій пам'ятці стародавньої єгипетськоїлітератури "речення Іпусера") і вторгнення кочевніків-гіксосів, яківстановили на століття свої династії, до влади прийшов фараон Яхмос. Йогоправлінням починається епоха Нового царства (близько 1580-1088 рр.. дон.е.). Це був період найбільшої політичної і воєнної могутності
Стародавнього Єгипту. Водночас посилюється каста жерців, особливо вхрамових комплексах Карнак і Луксер, присвячених головному богу фів -
Амону.

Особливе місце в історії цієї цивілізації займає так звана
"Давньоєгіпетська Реформація", пов'язана з ім'ям фараона Аменхотепа IV
(Ехнатона), який, намагаючись звести весь політеістічній пантеон до культуєдиного бога, вступив у жорстоку боротьбу з жерцями, котрі противилися йогонововведенням. Ехнатон переносити столицю з фів в Ахетатон (сучасна Ель-
Амарна). Це місто відоме найцікавішим періодом в історіїдревньоєгіпетського образотворчого мистецтва, який одержав назву ель -амарнського.

розглядуваного у розвитку художньої культури Єгипту етапхарактеризується пильною увагою до внутрішнього світу людини, точнимзображенням драматизму життєвих переживань, не схожим на статичні рельєфипопередніх царств. До наших днів дійшли зображення самого Ехнатона і йогодружини Нефертіті, які справедливо вважаються шедеврами світовогомистецтва.

Близько 1085 р.. до н.е. Єгипет вступає в черговий етап своєї історії, вепоху Пізнього царства, яка тривала аж до завоювання країни Олександром
Македонським у 332 р.. до н.е.

Єгиптяни створили чисельний пантеон богів. Найвідомішими були Осіріс
(бог, який помирав і воскрешався, символізуючи цикли Нілу), ІЗІДА, Гор,
Амон, Атон та інші. Існував культ тварин: лева, дикого бика, крокодила,кішки. Особливою пошаною користувався священий жук-скарабей. За віруваннямиєгиптян, долею людей розпоряджаються боги. У кінці життя людину чекаєперехід у загробне царство, але попередньо вона має постати перед Страшнимсудом, де боги тримають у руках свій сувій з записом добрих і злих справлюдини, котрій надається право на самозахист. Одна з таких передсмертнихвіправдальніх промов зберіглась. У ній єгіптянін заявляє, що він не ображавудов і сиріт, не крав, не лжесвідчів, не зводив наклепів, не підпілювавгирі на базарі, не робив перешкод на шляху потоку, не опускав перо вчорнильницю з метою зробити зло ближньому. Він чистий, чистий, чистий.

Найвизначніші літературні пам'ятки Стародавнього Єгипту - це "Текстипірамід "," Тексти саркофагів "," Книга мертвих "," Пісня арфіста "," Бесідарозчарованого зі своєю душею ", написані древньоєгіпетською мовою, яка сталамертвою на початку нашої ери. На зміну цій мові прийшла Коптська, котрапроіснувала близько 17 віків, перш ніж теж стати мертвою. У наш час воназберіглася лише в культовому вжитку єгипетських християн-монофізітів.

У 1799 р. у місті Розетта (Єгипет) під час експедиції Наполеонафранцузький інженер Бушар знайшов "розетській камінь" з древньоєгіпетськіміписьменами, які розшифрував його співвітчизник Франсуа Шампольон.

Єгиптяни залишили людству винайдений ними папірус, монументальнукам'яну архітектуру, піраміди (одне з небагатьох чудес світу, що збереглосядо наших днів). Про піраміди єгипетське прислів'я стверджує: "Все у світібоїться часу, а час боїться пірамід ". Збереглися також скульптурнийпортрет, ідея художнього канону, викладена в тексті "Розпорядження длястінного живопису і канон пропорції ", математичні та астрономічні знаннятощо.

На Схід від Єгипту в міжріччі Тигру і Євфрату виник ряд державнихутворень: Шумер, Вавілон, Ассірія. Відомі такі шумерські міста-держави, як
Аккад, Шуруппак, Ур та інші. Багато джерел свідчить про неабиякіастрономічні й математичні досягнення шумерів. Проте найвагомішим їхнімвнеском у скарбницю світової культури залишається "Сказання про
Гільгамеша ", епічного героя, який, борючись з численими ворогами іперемагаючи їх, пробуючи свої сили і переживаючи радість буття, вирішує
"Прокляті питання" про сенс життя, призначення людини, сутність смерті.

Дещо пізніше на цій території виростає Вавілонське царство. Державнийлад Вавилону відрізняється від древньоєгіпетського менше значення жерцівяк апарату управління, зрошенням і сільським господарством у цілому. Тут несклалася кастова організація жерців. Значним впливом користувалисявійськові, а також царська придворна бюрократія.

Вавілон залишив цікаву юридичну пам'ятку "Закони царя Хамураппі", вякій була зроблена спроба узагальнити досвід функціонування східноїдепотічної держави. Вавилонський політичний режим являв собою зразоктеократії, єдності світської і релігійної влади, яка знаходилась у рукахдеспота. Викликають інтерес архітектурні ансамблі, рельєфи, скульптурнізображення Вавілону.

Ассірійська держава, яка відзначалася занадто (навіть для того часу)мілітарізованім характером, разом з тим залишила і ряд цікавих пам'ятоккультури, серед яких рельєфи, що відтворюють сцени полювання, скульптурнізібраження крилатих биків, архітектурні ансамблі, а також і одне з чудессвіту, що дійшло до наших днів, - вісячі сади Семіраміди. Ассірійськімзображенням властивий крайній реалізм, що доходить інколи до натуралізму.

На північний захід від Межиріччя вузькою смужкою між Середземним моремі Ліванськімі горами, між Сінаєм і Йорданом простяглася Палестина, маленьказемля, яка зіграла велику роль у світовій історії та культурі. Географічнеположення Палестини забезпечувало надзвичайну різноманітність культурних,економічних і політичних впливів, оскільки країну оточували Єгипет,
Фінікія, Ассірія, Хетське царство. Значний вплив на Палестину мала також
Кріто-Мікенська цивілізація.

Скотарські племена Палестини, семітські за походженням, дотримувалисянорм іудоїзму, послідовно монотеїстічної релігії, котра так і не сталасвітовою внаслідок своєї етнічної замкненості. Це була і є типовонаціональна релігія, що пов'язувала свою догматику з одним народом, обранимбогом. Палестинська культура пережила значний вплив Стародавнього Єгиптувнаслідок єгипетського полону, влади єгипетського фараона, звільнення відякої іудейському народу коштувало значних зусиль і жертв. Катострофічнінаслідки мало ассірійське вторгнення, з яким пов'язана поява іудейськоїдіаспори, а також перська панування. Згодом Палестина увійшла до складуелліністичної імперії Селевкідів, а пізніше стала римською провінцією -
Іудеєю.

Особливо драматично склалася історія Палестини під час римськогопанування. У III ст. до н.е. римський полководець Помпей захопив Сірію, апотім, скориставшись внутрішньою боротьбою в Іудеї, ввів туди війська ізахопив Ієрусалим. У кінці I ст. до н.е. Іудеєю правив цар Ірод, який,прагнучи нав'язати своїй країні античну культуру, будував храми в грецькомуі римському стилі, а також зводив багатоповерхові і багатоквартирні будинки
(інсулі).

Після смерті Ірода в Іудеї спалахнули повстання. Намісник Риму в Сірії
Квінтелій Вар розгромив повстанців у Галілеї і на півдні Палестини,розіп'явші на хрестах 2000 чоловік. Ці події викликали в країнінеоднозначні реакції, зокрема, виникли різні секти: саддукеїв, ортодоксів
Біблії, які водночас терпимо ставилися до римлян, фарисеїв, котрі визнаваливоскресіння мертвих і загробне життя, зелотів, що вступали за активнуборотьбу з римлянами. Приблизно в цей же період виникає і "Кумранськагромада ессеїв ". Її прибічники називали себе "ейвонім" (злиденні), "синисвіту "і т. п. Їхнє вчення зводилося до дуалізму добра і зла, віри вбоговібраність "синів світу", кінець світу та прийдешнього месію.

На чолі общини стояв "учитель праведності", котрий після смерті, якправило, канонізувався. Після другої світової війни знайдені письмовіджерела про кумранітів - "Рукописи Мертвого моря". Кумраніті булипосередниками між ортодоксальним іудаїзмом і християнством. Саме в них ідеяобраності цілого етносу вперше замінюється ідеєю обраностііндивідуальності, де національний момент знімається.

Найбільша пам'ятка світового значення, шедевр культури древньої
Палестини - Біблія. Вона, як відомо, складається зі Старого Заповіту і
Нового Заповіту. Старий Заповіт складається з трьох великих циклів: Тора,або П'ятикнижжя - п'ять хронікально-законодавчих книг, нібито написаних
Мойсеєм; Пророки - розділ, до якого входять давні релігійно-міфологічніхроніки - Книга Ісуса Навина, Книга Суддів Ізраїлевіх, Книги Самуїла і
Книги Царств, а також пророчі твори, які приписуються Ісаї, Ієремії,
Езекліїлю та ін., А також "малим пророкам"; Писання - зібрання текстіврізних жанрів (гімни, збірники афоризмів, повчальні повісті, лірична поема
"Пісня пісень", хронікальні тексти).

У цих книгах вражає внутрішня суперечливість, яка, однак, не порушує їхлітературної цілісності: парадоксальна єдність релігійно-племінноївіключеності та вселюдської широти. Наприклад у Книзі Ісуса Навинаописується виключно етнічний Бог, а у пророка Амоса богам надані абсолютні,загальнолюдські риси. В одних текстах - войовничі заклики, а в інших, як в
Ісаї, вимога "перекувати мечі на орала". Книга Ездра суворо засуджуєміжнаціональні шлюби, а Книга Рут робить такий шлюб предметом вихваляння.
Основний зміст П'ятикнижжя - це релігійно-юридичні норми, які маютьрегулювати життя людини і народу.

У всіх міфологіях світу відбивається потреба у вищій санкції: виведеннялюдських законів із вселенських. Необхідне Начало - Природне й Етнічне,саме тому і П'ятикнижжя відкривається двома сповідями: 1) Книга Буття
(Генезис); 2) Книга Виходу. На початку Книги Буття описують шість днівтворіння. З водної пучини, над якою снувався морок, було створено небо іземлю. Все твориться актом волі, що виражений у формулі "Так буде !".

У Книзі Вихід говориться про богообраній народ. Вона починається зопису перебування одного з іудейських колін (родів) у Єгипті, з втечі
Мойсея на Сінай, де укладається договір з богом Яуве. Мойсей одержує десятьзаповідей. У книзі Вихід епос непомітно переходить у виклад заповідей,законів і уставів.

Не можна не звернути уваги на богоборчі мотив в Біблії, на книгу Йова,де відображений трагічний результат суперечки людини з Богом, на дужецікавий текст Екклезіястова (Когелет), створений невідомим книжником, якийжив у IV ст. до н.е. в Єрусалимі. Марність і безглуздість буття,абсурдність прагнень синів людських і напружений пошук Абсолюта - осьдуховний зміст усього стілістічно завершеного твору. Невідомий пророкпрагне не світової гармонії, а світового смислу, тобто розуміння власнелюдського значення того, що відбувається. Нема миру тут, а є бентежна,стражденна душа людська.

На території індостанського субконтиненту вже в III тис.. р. до н.е.існували ранньокласові суспільства, створені автохтонним (корінним)населенням. Найдавніші мешканці Індії, які заснували держави Мохеджо-Дарота Хараппа, належали до дравідійської гілки негроїдної раси. У середині IIтис.. до н.е. почалося вторгнення арійських народів, які належали доєвропейської раси. Вони розгромили дравідів, відтіснили їх на південь істворили свою власну державність. Індійська культура - це збірна назва,оскільки вона є синтезом арійських, дравідійськіх, мунда та іншихкультурних елементів.

Арійські племена принесли в Індію свою літературну мову - санскрит (уперекладі - упорядкована, доведена до досконалості). Крім того, вживали іспоріднена санкріту ведійська мова, на якій була написана "Рігведа", атакож мова палі (в буддійських текстах) і мова пракріті (звичайна,неупорядкована). Різними були й їхні соціокультурні функції: санскрит - цемова індуїстського богослужіння, ведійська - особливий діалект найдавнішихрелігійних гімнів, палі - обрали буддисти, пракріті - мова прихильниківджайнізму і низьких прошарків населення. Загалом, ці мови були більш абоменш поширеними, відіграючі передусім роль демаркаційної лінії між різнимисоціальними верствами людей.

Однією з найважливіших культурних пам'яток Індії, осереддям її древньоїдуховності виступає ведійська література. Це велике зібрання текстів увіршах і прозі, які включають гімни й урочисті вірші, легенди та тлумаченняритуалу, філософські діалоги та міркування.

Слово "веда" означає "знання", найвищій священий гнозис. Спочаткушанувалися три Веди: Рігведа - гімни (час виникнення - близько 1000 роківдо н.е.). Її мова близька до мови "Зенд-Авести", релігійного тексту давніхіранців; Самаведа - урочисті вірші та пісні; яржурведа - жертовнівисловлювання.

До них примикають брахмани - прозаїчні тексти теологічного змісту, щопоясняють ритуал. З ним пов'язані Араньяки і упанішаді - філософськітрактати у віршах і прозі, які містять роздуми про природу, бога, людину,їхні зв'язки і місце у світі.

Самхіті, брахмани, Араньяками і упанішаді створюють священий канонбрахманізму подібно Біблії в євреїв чи Корану в мусульман. Гімни вбрахманістському каноні присвячені численим богам: Агні (богу Вогню), Ваю
(богу Вітру), Агні (богу Сонця), Індра (богу Грому).

IV і III ст. до н.е. справедливо вважають золотим віком Індії. У цейперіод виникає держава Магадха. Будується дуже красива (за словамигрецького історика Мегасфена) столиця Паталіпутра. З'являється ряд видатнихнаукових творів, у тому числі й трактат з питань політики і економіки
"Артхашастра" - "Наука про вигоду".

Створюється велика кількість чудових індуїстських храмових комплексів зунікальною у своїй виразності і техніці різьбярства індійською кам'яноюскульптурою. Розвиваються поетичні і особливо філософські школи: веданта,локаята, вайшешика, йога. Констітуються різні напрямки буддійськоїфілософії, в тому числі дх'яна, яка в Китаї одержала назву "Чань", а в
Японії - "дзен". Буддизм веде запеклу боротьбу з брахманізмом, алепоступово втрачає свій вплив в Індії і його центри переміщуються в іншікраїни.

У 326 р.. до н.е. на Індію напало військо Олександра Македонського,котрий підкорив ряд прикордонних індійських князівств. Проте вже через 20років його політичний наступник Селевк був розгромлений одним іззасновників імперії Маур'їв, царем Чандрагупою Маур'я. На прикордоннихземлях між Індією та еллінськімі володіннями виникли грецько-бактерійськета грецько-індійське царства, через які греки справляли значний вплив намистецтво, астрономію, медицину Індії.

З IV ст. до н.е. до IV ст. н.е. створюється перлина індійської культури
"Махабхарата" - "Велике сказання про нащадків Бхараті", яке складається з
100 тис.. двовіршів - шлок (це у вісім разів перевищує за розміром "Іліаду"разом з "Одіссеєю"). У вступі повідомляється, що створив поему мудрець
Аяса. У ній розповідається про боротьбу за владу між двома царськими родами
- Коуравамі і Пандавів. Проте головний сюжет займає не більш як чвертьвсієї поеми, решта - моральні, політичні, філософські, соціальні роздуми.

найскладніший з точки зору філософії розділ "Махабхарати" має назву
"Бхагавадіта" - "Божественна пісня". Це духовне ядро епосу. Не менш значнимтвором є і "Рамаяна" - "Діяння Рами", сюжет якої зводиться до викраденняпрекрасної дружини царя Рами. Весь твір відзначається емоційністю,художньою витонченістю, специфічною архітектонікою, коли звичайнийгероїчний епос непомітно перетворюється на чисто літературний, "штучний"епос на зразок "Мартіна Ф'єро" Ернандес в латиноамериканській літературнійтрадиції, "Лузіард" Камоенса в португальській, "Лачплесіса" Пумпура влатинській і т. п. Подібна метаморфоза здійснюється за рахунок підкоренняепічної дії умовній літературній трактовці.

Викликає повагу стародавність і самобутність давньоіндійської культури,її внутрішня різноманітність (етнічна та соціальна), що проявилося і вособливій соціокультурній ролі мов. Слід також пам'ятати про особливезначення кастової системи, її вплив на культурні процеси брахманізму,індуїзму та буддизму. Це дає змогу зрозуміти справжній зміст, смисл таісторію формування багатьох східних культів, таких як дзен-буддизм, "місія
Рамакрішні "тощо. Об'єктивний науковий погляд на цю проблему знімає з неїореол містічності, дешевої сенсаційності. Зрозуміло, що критичний аналізцих культів не можна зводити до примітивного їх осудження, забезпеченнянаявності в них будь-якого позитивного змісту.

Стародавній Схід мав великий вплив на формування культур Стародавньої
Греції та Риму: відомий цілий ряд грецьких запозичень у єгиптян, шумерів,вавілонян, ассірійців, фінікійців тощо. Це і грецький алфавіт, який виникпід прямим впливом Фінікії, і філософські знання Еллади на основі творчогозасвоєння наукової спадщини єгиптян і вавілонян, і астрономічні навички,які йдуть від шумерів, і багато іншого.

На мою думку, культура Стародавнього Сходу мала великий вплив накультуру Європи, а також на всю світову культуру.

Література:

Бичко А.К. та ін.

"Теорія та історія світової та вітчизняної культури". - К.: Либідь,
1992. - 392 с.