МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Ульяновський державний університет

ФАКУЛЬТЕТ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Курсова робота

за темою: «незбереженим пам'ятники Ульяновська»

Виконала:

Науковий керівник:

ЗАХАРОВА Наталія

Володимирівна

Ульяновськ, 2004

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ 1. ДЕРЖАВНА ОХОРОНА ПАМ'ЯТОК В РОСІЇ 6
Розділ 2. ПЕРЕГЛЯД незбереження ПАМ'ЯТОК Симбірська 8
2.1. Незбереженим культові будівлі Симбірська. 8
2.2. Незбереженим громадські будівлі і рядова (житлова) забудова міста. 23
2.3. Незбереженим природні пам'ятники Симбірська. 29
ВИСНОВОК 31
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК: 33
ДОДАТКИ 34

ВСТУП

Історія нашого міста в достатній мірі багата і подіями, іцікавими об'єктами, і неможливо в одному історичному дослідженні датиповне уявлення про все місті в цілому. Тому доцільнішеобмежитися розглядом однієї теми і розповісти про незбереженихпам'ятниках Симбірська-Ульяновська.

безцінними для нащадків «свідками» історичних подій єбудівлі та споруди, а також пам'ятні місця міста та його околиць, вбільшості своїй давно вже ввійшли в межі сучасного Ульяновська. Умісті є значна кількість пам'яток архітектури імістобудування, що представляють собою як окремі будівлі і споруди,так і цілі комплекси. Нерідко одні й ті ж будівлі і споруди єодночасно пам'ятками архітектури та пам'ятниками історії.

Актуальність вибраної мною теми полягає в тому, що зараз багато говорятьпро відновлення втрачених нині архітектурних пам'яток, особливокультових будівель. У 1930-х роках, коли Симбірська вже носив своє нове ім'я -
Ульяновськ, були знищені практично всі культові споруди, якібули не тільки архітектурними пам'ятками минулого, але й простоокрасою міста. Останнім часом інтерес до історії в цілому, і допам'ятників історії, культури, архітектури і містобудування зокрема,зріс. Нещодавно адміністрацією міста прийнято рішення про відновлення
Троїцького собору, що знаходився на Соборній площі (нині площа 100-річчявід дня народження В. І. Леніна). Багато говорять і про відновлення природнихпам'ятників Ульяновська, наприклад, річки Сімбіркі.

Значущість даної роботи полягає у спробі показати незбереженимархітектурні та природні пам'ятки Симбірська - Ульяновська, у спробіпривернути увагу до цієї проблеми. Наприкінці 1960-х років безповоротно зникластара забудова цілих вулиць: Мінаєва, К. Лібкнехта, Ульянових
(відповідно колишніх Солдатської, Лісін, Стрілецькій). На жаль,не можна сказати, що на сьогоднішній день ми не маємо фактів невиправданогознесення старих будівель і пам'ятників нашого міста. Взяти хоча б знесення старихбудинків на вулицях Червоноармійській, Радищева, Мира ради споруди елітнихбудинків і котеджів. Або зняття декоративної чавунної решітки зі скверу навулиці Гончарова. Зрозуміло, життя йде вперед, і неможливо дотримуватисяповного невтручання в забудову історичного центру, але робити цетреба якомога більш делікатно і розумно, дотримуючись історичнуспадкоємність, не порушуючи цілісності містобудівних і природнихструктур.

По окремих архітектурних і містобудівних ансамблів, комплексів іоб'єктах міста раніше публікувалися статті та книги, проте проведені врізні роки багатьма авторами дослідження кожен раз додавали новіматеріали про пам'ятки, що значно розширює наше уявлення про них.

У вивченої мною літературі, більше уваги приділено збереженимархітектурних пам'ятників, історичній забудові міста. Описнезбережених пам'ятників представлено лише культовими спорудами --соборами, церквами і мечетями. Так званої рядовий (житловий) забудові,незбережений в наш час, увагу приділено мало, але ж саме рядовазабудова, що складалася протягом десятиліть, найбільш повновідображає життя суспільства і час, в якому вона з'явилася. Ще меншеуваги приділено природним пам'ятників Ульяновська, не дійшли до нас.

Найбільше інформації про архітектуру нашого міста можна почерпнути зкниг Б.В. Аржанцева, де багато написано про незбережених культовихпам'ятках архітектури. Краєзнавчий путівник-довідник В.Н. Ільїнавідображає не лише культову архітектуру різних конфесій, а йпоховання, що знаходилися на території міста.

Метою моєї роботи є зібрати воєдино інформацію про найвидатнішихнезбережених пам'ятниках Симбірська - Ульяновська, не тільки культових, алеі незбережених громадських будівель міста, а так само рядову (житлову)забудову міста. Під незбереженим пам'ятниками слід розуміти нетільки зруйновані будівлі, а й будинки кардинально змінили свій зовнішнійвид у зв'язку з перебудовою, як, наприклад, Будинок Гончарова або мусульманськамечеть. У краєзнавчій літературі темі незбережених громадських будівельне приділено належної уваги. Спробувати зібрати відомості понезбереженим природним пам'ятників Ульяновська.

Розділ 1. ДЕРЖАВНА ОХОРОНА ПАМ'ЯТОК В РОСІЇ

Творцем історії завжди і скрізь є народ. Пам'ятники історії ікультури - свідки нашого минулого - відображають повністю народом шлях.

До збереженню пам'яток історії та культури різні народи протягомвсієї історії ставилися не однаково. В деякі епохи на них не зверталиуваги і представляли доживати свій вік, в інші епохи призвичаїла длянових потреб, не піклуючись про збереження їхніх художніх якостей, але вокремі періоди виникала потреба свідомого збереження пам'ятокминулих поколінь.

У дореволюційній Росії не існувало спеціального законодавства проохорони пам'яток історії, архітектури, мистецтва та інших видівпам'ятників. Спроба ввести будь-які норми, спрямовані на збереженняпам'ятників, зустрічала протидію, тому що пам'ятники у своємубільшості були власністю приватних осіб. Лише Будівельний Статут
(обов'язковий для виконання) забороняв знесення будівель, зведених до XVIIIстоліття, або ремонт, що веде до їх спотворення. Деяке значення мали такожінструкції Археологічної комісії, що забороняють самовільні розкопкикурганів, древніх поселень і так далі.

Передові кола російської громадськості наполегливо домагалися виданнязакону направленого на охорону пам'яток архітектури та мистецтва. На початку
XX століття в столиці та деяких губерніях були утворені Товариства захисту ізбереження пам'яток мистецтва та старовини.

Після Великої Жовтневої революції Радянський уряд вживаєнизку заходів з охорони пам'яток старовини. У 1918 році були прийняті іопубліковані перші законодавчі акти з охорони пам'ятників. Турбота проісторичних і культурних цінностях була покладена на Народний комісаріатосвіти, а точніше на створену при ньому Всеросійську комісію у справахмузеїв та охорони пам'яток мистецтва та старовини. На початок 1922 року в
Наркомосі було створено Головне управління науковими, художніми тамузейними установами Академії центру (Главнаука) з відділом у справахмузеїв та охорони пам'яток, в його віданні були всі установи,займалися охороною пам'яток. При губернському відділенні народногоосвіти також були створені відділи охорони пам'яток.

Після революції Радянський Уряд видав низку законів, за якимипам'ятники, споруджені на честь царів і їх слуг, не представлялихудожньо і історичної цінностей. Політика уряду буласпрямована на створення нових пам'ятників натхненників та лідерів революції,борцям за волю народу: Маркса, Енгельса, Радищева, Халтуріна,
Робесп'єру, Леніну. Подібне відбувалося по всій Росії, і особливо в
Симбірської губернії, як на батьківщині Леніна. Тут, як ніде в Росії, ззавзяттям знищувалися культові споруди, заради пам'ятників революційнимдіячам.
У 20-х роках були націоналізовані багато музеїв галереї, з Троїце-
Сергієвської лаври був зроблений музей.

У 1932 році був створений Міжвідомчий комітет з охорони пам'яток при
Президії ВЦВК, на який покладалося загальний нагляд за виконаннямпостанов уряду з питань охорони пам'ятників і вирішення всіхпитання про їх використання, переробках або розробки окремих пам'яток.
Далі повноваження з охорони пам'яток старовини постійно передавалися врізні комітети, як на місцевому та державному рівні. Це призводилодо плутанини і втрати пам'яток мистецтва і архітектури через неналежнуроботи комітетів і не належному відношенню до пам'ятників царської Росії.

Розділ 2. ПЕРЕГЛЯД незбереження ПАМ'ЯТОК Симбірська

2.1. Незбереженим культові будівлі Симбірська.

Культове зодчество Симбірська сягає своїми витоками до першого періодустановлення міста, супроводжувало його подальшому розвитку і було тіснопов'язане з його забудовою і плануванням, історією та культурою, соціальними таекономічними умовами формування.

У перший час з моменту заснування міста в Симбірської десятині вжезначилося 18 церков і 3 каплиці. У цей період під час заснування селища,перш за все, будували церкву, потім біля неї «посадив» для поміщика й хатидля селян. Церкви та монастирі Симбірська разом з церквами Симбірськогоповіту складали Симбірську десятину як церковно-адміністративногоокругу патріаршої області; в десятини платилася певна данинапатріарху. У подальшому Симбірська губернія була зарахована до Казанськоїєпархії і керувалася казанським архієреєм. І лише 10 лютого 1832
(за старим стилем) відбулося установа самостійної Симбірськоїєпархії.

До 1832 році в Симбірської губернії було 603 церкви, а в Казанської - 406парафіяльних церков. До складу Симбірської єпархії увійшли всі 10 повітівгубернії.

Передбачалося відкрити в Симбірську свою семінарію. Духовна консисторіяспочатку була розміщена в старому двоповерховому корпусі біля воріт
Покровського монастиря, а архієрей - в монастирських келіях настійних. У
1844году в княгині Хованський для архієрея був куплений кам'яний двоповерховийбудинок на другій. Цей будинок був побудований дідом княгині, колишнім симбірськийгубернатором Олександром Васильовичем Толстим. Консисторія якийсь часмістилася в дерев'яному флігелі на одній із садиб, а в 1859 році для неїбув побудований двоповерховий цегляний будинок.

У 1898 році в місті налічувалося 3 собору, 2 монастирі, 11 парафіяльнихі 15 будинкових церков.

Культова архітектура в Симбірську було унікальним явищем, яке потрібнорозглядати в містобудуванні та архітектурі з декількох сторінодночасно.

По-перше, це була система найбільш активних громадських центрівміста, що динамічно розвивається і чутливо реагує на будь-які зміни.
Якщо зростала кількість парафіян, то число обслуговуючих їх церковзбільшувалася. Причому це зростання часто приводив до збільшення престолів в томучи іншому храмі. Так в Воскресенської (Германовський) церкви кількістьпрестолів сягала п'яти, а в Спасо-Вознесенському соборі - шести. У той жечас Підгірна стародавня Успенська церква у зв'язку з зменшенням населенняпід горою і незадовільними гідрогеологічними умовами місцевостібула в 1724 році закрита разом з Успенським монастирем, а склад їхслужителів перевели в Покровський монастир.

По-друге, система культових об'єктів в плані міста була розташована нехаотично, а з певною закономірністю, що надає пропорційність,стрункість і красу містобудівної композиції як міста в цілому, так ійого окремих частин.

Цей аспект досліджень довго залишався осторонь від увагисучасних архітекторів і містобудівників, що порушувало принциповуспадкоємний зв'язок між поколіннями містобудівників і негативнопозначалося на формуванні вигляду міста, особливо в його історичнійчастини.

По-третє, функціональне зонування місць розміщення культових об'єктіввраховувало цілий ряд факторів: історичних, ієрархічних,містобудівних, територіальних і так далі.

З кожним роком все більш актуальною стає завдання відновлення втраченихісторико-культурних цінностей, накопичених століттями, створених розумом, серцемі руками наших предків.

Троїцький собор (Додаток 1). Історико-меморіальний значення собору впервісному задумі прямо пов'язувалося з найважливішою подією в історії
Росії і Європи з перемогою над французами і подальшим укладанням миру.

Троїцький собор був побудований в 1827 - 1841 роках. У сильна пожежа 1864року знищила більшу частину міста, собор обгорів і був відновлений в
1868 25 - 26 серпня 1912 (за старим стилем) Троїцький собор буводним із центрів міста, де відзначався 100-річний ювілей Вітчизняноївійни 1912 року.

Собор не тільки був головним архітектурним об'єктом Соборній площі,але і об'єднував всю забудову тоді ще невеликого міста, а також створювавразом з вертикалями двох інших соборів і ряду церков виразнийвисотний силует Симбірська.

Після Жовтневої революції і в перші десятиліття Радянської влади
Троїцький собор і ряд інших об'єктів культового зодчества були внесені досписок пам'яток, що охороняються державою.

Автор проекту Троїцького собору - архітектор Михайло Петрович Коринфский.
Він навчався в Арзамаського школі живопису А.В. Ступина, потім в Академіїмистецтв. Під час навчання в Академії у відомого зодчого А.П. Ворніхіна в
1809 - 1811 роках. М.П. Коринфский проходив практику на будівництві
Казанського собору, будинку графа Строганова, дачі Зінов 'єва та інших. З 1813по 1851 року архітектор проектував і будував за своїми проектами різнібудівлі і споруди в Нижегородської, Пензенської, Сімбірській та Казанськоїгуберніях. У Арзамасі за його проектом споруджено Воскресенський собор (1814 -
1842 рр. .).

В 1816 році МП. Коринфский розробив проект собору Олександра Невського в
Симбірську, який 7 вересня 1824 був затверджений імператором
Олександром I.

Архітектурно-художні особливості храму: його незвичайна, кругла вплані форма з чотирма прямокутними колонними портиками, орієнтованимипо сторонах світу і завершеними трикутними фронтонами, з таким жекруглим над ними світловим барабаном, прикрашеним по периметру 24 колонами і
12 арочними вікнами і увінчаним струнким куполом з ліхтариком і ажурнимхрестом, - справляли незабутнє враження своєю витонченістю імонументальністю.

Глава собору, завдяки ступінчастому обриси покрівлі, розташованої нижчесвітловий ротонди, як би поступово виростала з основного об'єму храму,створюючи органічний образ всієї споруди.

Коринфский ордер колон з розвиненими капітелями, арочні ніші на фасадіміж портиками створювали складну гру світла й тіні, надаючи всьомуспорудження риси пластичності і скульптурної.

Собор являв собою центричну структуру храму-ротонди зсклепінчастими покриттями і в цій якості розвивав тему таких відомихспоруд стародавнього і нового часу, як Пантеон в Римі чи Казанський і
Исаакиевский собори в Санкт-Петербурзі.

Інтер'єр храму повністю відповідав його зовнішньому вигляді. Центральначастина являла собою чотири пілона трикутної форми, декорованиминапівколонами коринфського ордера. На пілони спиралися підпружних арки,підтримують світловий барабан-ротонду, завершені сферичним куполом.

Головний вхід був розташований з західного боку і оформлений восьмиколоннимпортиком на високому цоколі з парадної зовнішньої сходами; аналогічно булиоформлені два інших входу з південної і північної сторін.

Зі східного боку розташовувався вівтар у прямокутному приміщенні,оформленому зовні і всередині коринфскими колонами, подібно до іншихпортиком. Всі чотири бічні частини, що примикають до середньої, були перекритіциліндричними склепіннями. Внутрішнє приміщення храму, за винятком вівтаря,мали переважно круглі обриси стін. У нішах стін передвівтарноїчастини були влаштовані сходи і два верхні галереї.

Загалом внутрішнє планування храму дозволяла вільно орієнтуватися вйого просторі, насиченому скульптурами, живописом, предметамирелігійних обрядів, чотириярусної іконостасом, поруч ікон і так далі.

Доля собору в радянський час пов'язана з безпечністю і недоцільноюйого експлуатацією як архівосховища, в результаті чого в 1930-хроках він обгорів і без?? залишкових підстав був знесений.

Комітет з охорони пам'ятників революції, мистецтва та культури в своємулисті місцевим міськраді рекомендував зберегти собор з використанням йогояк культурно-просвітницького закладу із збереженням зовнішньоговигляду. Однак місцева міськрада у своїй відповіді розповів про те, що соборсильно пошкоджений після пожежі та через брак коштів на його відновленнябуде найближчим часом знесений.

Отже, ініціатива відновлення собору після пожежі виходила відцентральних органів, це являло собою цілком достатню передумовудля активізації місцевої ініціативи, якою міськрада не скористався, такяк не оцінив гідно цей пам'ятник.

Нещодавнє рішення адміністрації міста та відновленні Троїцького соборуслід вважати доцільною, так як він відродить Ансамблевий єдністьцілого ряду будівель періоду класицизму, дозволить відновити історичнийвигляд центральної частини міста і може бути використаний у різнихкультурно-просвітницьких цілях.

Миколаївський собор (Додаток 2). Історія Миколаївського собору йдесвоїм корінням до виникнення міста. У 1648 році одночасно зібудівництвом дерев'яної фортеці, усередині її, була споруджена соборна
Свято-Троїцька церква, теж дерев'яна. У 1694 році в результаті пожежіцерква, а також був розташований поруч з нею базарний ряд згоріли.

У 1702 - 1712 роках будується кам'яний Свято-Троїцький собор. Ця назвазбереглося за ним до 1844 року, а після відкриття нового Троїцького соборуйого було перейменовано в Миколаївський.

Історико-меморіальний значення Миколаївського собору, перш за все,пов'язане із заснуванням міста, тому що храм був зведений за принципомнаступності на місці однієї з найдавнішої в Симбірську Свято-Троїцькоїсоборної церкви. Згодом Миколаївський собор включав в себе церква
Іоанна Воїна, заснованої в пам'ять війни 1853 - 1856 років, в якій,свою чергу, зберігалися церковні реліквії Симбірського ополчення
Вітчизняної війни 1812 року.

Аж до 30-х років XX століття Миколаївський собор мав статус пам'яткикультури і перебував під охороною держави.

За структурою архітектурної композиції більшість соборів і церков
Симбірська складалися з храмової частини, трапезної та дзвіниці, витягнутих ззаходу на схід. Такий прийом забудови був характерний і для житловихспоруд старого Симбірська.

Собор був споруджений за візантійським зразкам, прямокутним в плані запсидою у вигляді трьох півкруг зі східної сторони. Чотирияруснадзвіниця прибудована у 1855 - 1857 роках до західної сторони собору попроекту Морозова.

Храмова частина являла собою хрестово-купольний систему з тім'япоздовжніми і поперечними прольотами. Храм чотиристоронній, на стовписпиралися підпружних арки, які несуть середню частину зі світловим барабаном ісклепінням, завершеним центральної головою. Чотири менші главки на глухихбарабанах розташовувалися по кутах. У цілому собор був п'ятиглавим зчотирьохскатним дахом. Стіни храму розділялися лопатками, декоративнимипарними колонками по висоті і завершеними трьома Архівольт на кожнійстороні. Верхні частини стін храму були прорізані трьома віконними прорізами.

У 1892 році цивільний інженер В.Л. Іванівський розробив проектреконструкції одноповерхової прибудови з північного боку собору,здійсненої в наступні роки. У 1894 році під вівтарем собору булабудується невелика церква. У верхньому рівні нижніх підпружних арок храму уйого західного боку розташувалися хори.

Підлога в храмі і притворі був чавунний, у вівтарі - дерев'яний, під вівтарем уцеркви - асфальтовий. Загальна довжина собору із заходу на схід становилаблизько 45 метрів, найбільша ширина - близько 23 метрів.

Ще раз відзначимо, що Миколаївський собор своєю історією був пов'язаний зпідставою Симбірська, довгий час служив його головним храмом, азгодом був найважливішим історико-меморіальним та архітектурно -містобудівною пам'яткою, взятих під охорону держави за радянськихчас. Втрата пам'ятника - наслідок безцеремонного і зневажливогоставлення до історико-культурної спадщини, особливо сильно проявилося в
Ульяновську в 30-і роки XX століття.

Спасо-Вознесенський собор (Додаток 3). Спасо-Вознесенський собор бувзаснований в 1844 році на основі парафіяльної церкви, спорудженої у другійполовині XVII століття, тоді вона була однопрестольной і дерев'яною.

У 1694 році церква побудована заново теж одноповерховому, дерев'яної ідвухпрестольной. У 1729 - 1730 роках вона знову перебудовується і стаєвже кам'яної, двоповерхової і трехпрестольной.

У зв'язку з розташуванням у центральній частині міста і збільшенням числапарафіян Вознесенська церква у 1825 році була розширена, а в 1849 - 1851роках знову відбувається розширення, але тепер вже Спасо-Вознесенськогособору.

У 1852 - 1854 роках дві межі додаються до вже існуючих на першійповерсі, а в 1857 - 1851 роках ще дві межі відкриваються на другому поверсі,храм став шестіпрестольним. У 1900 році стара частина храму в два поверхи буларозібрана; цивільний інженер Розетті до цього часу розробив проектперебудови собору.

У 1902 році під час риття фундаменту під новий храм було виявлено,старий цвинтар. Таким чином, історико-меморіальний значення Спасо-
Вознесенського собору пов'язане з можливим похованням учасників повстання
Степана Разіна на місці його зведення.

24 червня 1901 (за старим стилем) вранці була проведена закладкахраму. Після молебня і водосвяття в основу храму опустили камінь звисіченим на ньому хрестом і вкладеної в нього мідної дошкою з написом. Уце ж літо білим каменем був викладений підвал і обкладений цоколь.

У будівельний сезон 1902 споруду довели до барабана. У 1903 роцібули споруджені вітрила, зведені склепіння, підпружних арки і карнизи. 10Вересень 1906 храм був освячений. Дзвіниця і трапезна залишилисястарими.

Високий храм з п'ятиярусної дзвіницею, в куполі якого в 1869 роцібули встановлені великі міські годинники, добре виглядав з найдальшихточок огляду - через Свіяги, з півдня і півночі.

Будівля Спасо-Вознесенського собору являло собою унікальний історико -меморіальний і архітектурно-містобудівна пам'ятник. Його відновленнябуло б виправдано, зокрема, з точки зору відтворення в історичнійзоні достовірного вигляду Симбірська останніх десятиліть позаминулого століття.

Жіночий Спаський монастир. Симбірський Спаський Новодівочий монастирвиник майже одночасно із заснуванням міста Симбірська. Одне із самихранніх згадок про нього, як про вже існуючий, відноситься до 1663 році.

Перший час в монастирі була тільки одна невелика дерев'яна церква вім'я Спаса Нерукотворного. В 1678 році вона занепала і на її місці булапобудована нова. У пожежа 1685 ця церква згоріла, а у 1696 роціз'явилася кам'яна соборна церква, у якої була дерев'яна дзвіницявосьмигранна з шатровим верхи і главою, оббитих дерев'яної лускою.

Церква в ім'я Спаса Нерукотворного була холодною, стояла посередмонастиря. У 1698 році в монастирі була побудована інша кам'яна теплацерква - в ім'я Святого Митрополита Олексія Московського. У 1709 - 1710роках із західного боку церкви була зведена кам'яна дзвіниця,яку в 1713 році з'єднали з храмом допомогою споруди трапезній. У
1734 з південної сторони до храму був прибудований боковий вівтар в ім'я трьохвселенських святителів Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна
Златоуста.

розміщувався монастир у кварталі між вулицею Спаської (нині вулиця
Радянська), провулком Поліцейським (нині Пожежний провулок), вулицями
Чебоксарської (Бебеля) і Двірцевій (К. Маркса). Спочатку він був обнесений дерев'яною огорожею і сам називався «дерев'яним», на відміну від «кам'яного»
Покровського монастиря. В'їзні ворота з північної сторони називалися
«Водяними», з південного боку ворота були розмальовані, з дерев'яною каплицеюпри них. У 1789 році була зроблена цегляна огорожа. Святі воротарозташовувалися з боку вулиці Спаській.

У пожежа 1864 Спаський жіночий монастир обгоріла. Після пожежі булавідновлена кам'яна церква в ім'я Спаса Нерукотворного, а постарілоїцерква в ім'я Олексія Московського розібрали.

До 1936 року на території монастиря ще одна нова кам'яна церква,побудована в 1864 - 1870 роках в ім'я Іверської Божої Матері з приділамив ім'я святителя Олексія Московського на південній стороні і святителя Тихона
Воронезького на північній.

Східна цегляна стіна Спаського монастиря зі святими воротами буларозібрана наприкінці 60-х - початку 70-х років минулого століття під часбудівництва Палацу культури профспілок. Примітно те, що нарешті території колишнього монастиря не побудовано жодного капітальногобудівлі.

Таким чином, територія колишнього жіночого Спаського монастиря може бутирозглянута як основа для відновлення в її південно-західному куті церкви уім'я Іверської Божої Матері.

Мужской Покровський монастир. Спочатку чоловічий Покровський монастирназивався Благовіщенському по найменуванню дерев'яної церкви в ім'я
Благовіщення Пресвятої Богородиці, побудованої з монастирськими змонастирськими будівлями в 1698 році. Прихожанами Благовіщенській церкві булив основному жителі прилеглих до монастиря і розташованих на південь від нього двохслобід - Семенівки і Солдатської (нинішня західна частина вулиці Мінаєва збоку Свіяги в старому Симбірську називалася Нижньо-Солдатської вулицею).

В 1722 році церква згоріла, а замість неї в 1723 році на коштисімбіряніна П.І. Муромцева була побудована Камена церква того ж назви здвома приділами. Один з прибудов - Покрова Пресвятої Богородиці - бувосвячений раніше, і монастир на честь цієї події став називатися
Покровським. Трохи пізніше з'явилася нова кам'яна дзвіниця.

В кінці XVII століття на території монастиря було відкрито кладовище, наякому ховали крім служителів Покровського і Спаського монастирівнайбільш іменитих жителів Симбірська. Це кладовище вважалосяаристократичним. Ціни за одне місце досягали 200 рублів, що булозначною статтею доходу монастиря.

Крім Благовіщенській церкві на території монастиря розміщувалисянаступні споруди: двоповерховий кам'яний, квадратний у плані корпус підкроквяної дахом, побудований в 1758 році; одноповерховий дерев'яний накам'яному фундаменті будинок; одноповерхові дерев'яні монаші келії;одноповерховий кам'яний флігель, побудований в 1832 році і т.д.

Таким чином, чоловічий Покровський монастир мав значну історико -меморіальну цінність, пов'язану як з історією формування міста, так із похованнями на його території ряду відомих діячів російської культуриі держави.

Мужской Покровський монастир за своєю історико-меморіальної іархітектурно-містобудівної цінності може бути прирівняний до такихнайважливішим містобудівних комплексів, як жіночий Спаський монастир і
Симбірський кремль, з якими він був пов'язаний єдиної планувально -просторовою структурою. В даний час територія цього монастирявключена в охоронні зони Державного історико-меморіальногозаповідника.

Миколаївська (Казанська) церква. Ця церква виникла одночасно зпідставою Симбірська. У 1651 році вперше згадується про церкву Пресвятої
Богородиці Казанської та Стрілецькій слободі. Вона розміщувалася за північнимиміськими воротами.

У 1708 році в Симбірськ був направлений Петром I стрілецький полк, якийрозмістився на Стрілецькій вулиці і був «прикомандирований» до будується тут
Казанської церкви, якій стрільці пожертвували ікону святителя Миколая. Учесть цієї події до Казанської церкви пристроюється боковий вівтар, присвяченийсвятителю Миколаю.

Наприкінці XVII століття Казанська церква занепадає і в 1792 - 1796 рокахзамінюється новою, а в 1801 році споруджується Миколаївська церква.
Фактично церква складалася з двох церков, розташованих на одну рису із'єднаним широким проходом.

Про високу історико-меморіальної архітектурно-містобудівної цінності
Миколаївської церкви говорить вже той факт, що вона була взята надержавну охорону музейним відділом Главнаукі Народного комісаріатуосвіти СРСР, але в 30-і роки XX століття цей пам'ятник був знищений.

Володимирська (Іллінська) церква. Володимирська церква стояла на вулиці
Спаської (нині вулиця Радянська) так, що її храмова частина з вівтарями ітрапезній була на східній стороні вулиці, а дзвіниця - на західній;з'єднувалися вони між собою через вулицю критим надземним кам'яним переходом у вигляді пологої арки.

Церква існувала в місті з 1725. До 1825 церква буланевеликий, кам'яної, що складається з теплою і холодною частин. Протягомусього XIX століття церква неодноразово перебудовувалася.

Церква володіла високою історико-меморіальної та архітектурно -містобудівної цінністю. Вона була пов'язана з ранньою історією міста,входила в якості основного елемента в архітектурно-просторовумістобудівну систему Симбірська. В даний час на місці колишньої
Володимирської церкви побудований Ленінський меморіал, на одній з діорамякого, присвячених старому Симбірськ, зображена ця церква.

Богоявленська церква. Ця церква у своєму первісному вигляді булопобудована за межами міста у Свіяжской кінної слободі. За народнимпереказами Богоявленська церква була однією з найдавніших церков
Симбірська. З початку заснування церква була кам'яною. Початковийархітектурний вигляд Богоявленської церкви змінювався поступово. У 1734 році домаленької церкви був прибудований основний, що зберігся до 30-х років XXстоліття храм, освячений на честь Богоявлення Господнього. У наступнихдокументах 1734 прийнято за основну дату спорудження церкви. Загальна довжинацеркви становила близько 44 метрів.

Церква складалася з наступних частин, з'єднаних між собою. Із заходурозміщувалася чотириярусна дзвіниця, нижній ярус якої був у виглядічетверика, а три верхніх яруси, поступово зменшуючись по ширині, у виглядівосьмерика; потім ішов пологий купол, що завершується невеликий головком зхрестом. Трапезна в 1861 році була звернена в теплу церкву, після чого
Богоявленська церква стала трехпрестольной. Далі розташовувався теплийхрам, з'єднаний з трапезної, перетвореної до церкви двома арками. Храмявляв собою четверик, над яким знаходився восьмигранний світловийбарабан з рядом вікон у гранях. Барабан був завершений колоколообразнийкуполом з главку і хрестом. Зі східного боку храму розміщувавсяодноповерховий округлий вівтар.

Архітектурно-містобудівне значення Богоявленської церкви полягалав тому, що вона формувала невелику площу на перетині вулиці
Московської (нині вулиця Леніна) і Богоявленського провулку (нині вулиця 12
Вересня). На цьому місці зараз стоїть двоповерховий будинок, при спорудженніякого були використані стіни колишньої церкви.

Троїцька церква. Виникнення цієї церкви відноситься до періоду заснуванняміста на горі. Спочатку церква була дерев'яною і розташовуваласяпівденніше, ніж пізніший перебудований храм, на місці колишнього міськогочоловічого училища (тут зараз розташовується художня галерея А.А.
Пластова).

Дерев'яна церква проіснувала до початку XVIII століття. Її змінивневеликих розмірів кам'яний храм, який наприкінці XVIII століття був повністюперебудований. У 1864 році Троїцька церква обгоріла, і її знову відновили.

Нова церква була побудована в стилі класицизму. З її західної сторонирозміщувалася струнка триярусна дзвіниця, стіни якої булидекоровані колонами і напівколонами. Широкі прорізи поступово відбувають за висотою ярусів робили споруду легким і витонченим. Дзвіницязавершувалася невисокою вежею зі струнким шпилем. Далі на схід буларозташована трапезна, а потім сам храм у вигляді четверика і восьмигранноїсвітлового барабана над ним, покритого куполом з глухим барабанчики іневеликий головком зі шпилем. З південної і північної сторін знаходилисячотириколонний портик з трехчастными арочними вікнами над ним. Зі східногосторони до храму примикала округла апсида. Церква була трехпрестольной.

У 1880-х роках церква з дзвіницею були пофарбовані жовтою фарбою - завинятком колон і пілястр, які фарбувалися в білий колір. Дах бувзелена, підлога в церкві - чавунні.

Особливий інтерес представляє огорожа церкви з воротами і двома кутовимивежами як малих архітектурних форм. Стовпи огорожі і ворота буликам'яні, грати дерев'яная. Вежі - кам'яні з куполами і шпилями.

Деякі прийоми та архітектурні форми Троїцької церкви, такі, яквідкритий з великими отворами верхній ярус дзвіниці і тричастинній вікнонад вхідними портиками в храм, широко використовувалися зодчими Симбірська пристворення видових площадок і аналогічних вікон на низці громадських і житловихбудівель міста.

Тихвинская церква. Вона розташовувалася на кутовому ділянці перетинуТихвінської вулиці (нині вулиця Плеханова) і сучасного провулка Халтуріна.

Побудована в 1749 році і що існувала майже два століття Тихвинскаяцерква була кам'яною. У пожежі 1864 вона обгоріла, потім булавідновлена заново.

Церква включала триярусну дзвіницю з легкої каркасною вежею іцибулинна головком з хрестом. Потім йшла трапезна з зімкнутим склепінням ідвосхилим дахом. Зі східного боку від трапезної розміщувався двухсветнийвосьмигранної храм, завершений куполом з круглим ліхтариком і невеликийцибулинна головком над ним, увінчаною восьмиконечним позолоченим хрестом.
Вхід до церкви знаходився з південного боку ходом сіней дзвіниці.

Архітектурне значення мала також і огорожа з воротами у вигляді арки зголовком на глухому барабані, розташованому над середньою частиною арки.

У 1930-і роки церква зламали, а в 1987 - 1988 роки на місці церкви булапобудований готель «Жовтнева».

Татарська соборна мечеть (Додаток 4). Вона перебувала на вулиці Лосєвої
(нині вулиця Федерації), будівля збереглося, але в зміненому вигляді. До 1853року нечисленні татари Симбірська здійснювали свої моління в приватномудомі. У 1853 році симбірський купець Курамша Абдулович Акчурін побудував насвої гроші окремий кам'яний молитовний будинок. Після пожеж 1864суспільством мусульман на кошти одного з синів купця Акчуріна -
Тімербулата - в 1865 році була побудована нова кам'яна мечеть з мінаретом.
У 1874 році у зв'язку зі збільшенням Симбірської татарської громади мечетьпіддалася перебудові, яка змінила її зовнішній вигляд. У будівлі мечетімістилося до 300 віруючих.

До початку XX століття мечеті належали кілька земельних ділянок у томурайоні міста, де розміщувалися жіноча і чоловіча школи для дітей-татар.

Мечеть була закрита в 1931 році, але до 1937 року в колишній мечетіфункціонував татарський клуб. З 1939 року в будівлі розташовуваласямеханічна хлібопекарня № 10.

2.2. Незбереженим громадські будівлі і рядова (житлова) забудоваміста.

Дім Гончарова. Двоповерховий оштукатурених будинок з підвалами і антресольномуповерхом стояв по діагоналі навпроти Вознесенського собору. При будинку буввеликий двір, в якому знаходилися господарські будівлі та житловіприміщення: стайні, каретника, сараї, комори, сараї, погреби, лазня. Прибудинку знаходився дерев'яний одноповерховий флігель, в якому жив хрещений батько
Гончарова, відставний офіцер-моряк, поміщик М.М. Трегубов.

В даний час зберігся лише кутовий будинок, але в значнозміненому і перебудованому вигляді. Стара будівля обгоріло в пожежу 1864 року,і в 1898 році було перебудовано його новим власником К.Н.