План
Вступ.
І. Образи і символи смерті в культурі ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... с. 8-23
§ 1. Культуротворчість смерті за концепцією Є. Морена ... ... с. 8-14
§ 2. Образи смерті в західній культурі ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... с. 14-18
§ 3. Східна культура і смерть ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... с. 18-21
ІІ. Історична варіативність підходів до смерті за Ф. Ар 'єсом ... ... .. с. 22-42
§ 1. "Смерть приручена" ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... с. 23-27
§ 2. "Смерть своя" ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... с. 28-31
§ 3. "Смерть далека і близька" ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. с. 31-35
§ 4. "Смерть твоя" ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... с. 36-38
§ 5. "Смерть перевернута" ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. с. 38-42
ІІІ. Некрофільність сучасної культури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. с. 43-48
Висновки.
Використана література.
Кошмар смерті завжди переслідував людей. Він породжував різноманітніуявлення про трагізм життя. "Смерть не має образу, - говорить байронівській
Люцифер, - та все, що носить вигляд земних істот, поглине "(2; 396). У деякихце слово викликає жах, тривогу, а у деяких радість, насолоду.
істота, що живе, знає тільки життя. І дві його таємниці - початок ікінець, народження і смерть - є головними для формування людськогосвітобачення, цілісних фієнтірів, розуміння себе і собі подібних.
На противагу народженню смерть - таємниця, оповита сумом і мороком.
Саме вона, незбагненна і необхідна, змушувала людину замислюватися такглибоко, як жодна проблема чи турбота повсякденного життя. Смерть спонукаєдо питання "Що таке життя?". В багатьох аспектах життя визначається смертю.
Мета моєї роботи - дослідження проблеми смерті та її культурологічногозначення, а також вирішення таких життєво важливих питань: "Що таке смертьдля людини? "," Як в різні епохи смерть сприймалася людьми ?".
Немає більш важкої для дослідження і більш важливої для роздумівпроблеми, ніж проблема смерті не в будь-якому з її власних або спеціальнихаспектів, а в її загальнолюдського, світовому смислі.
Для вирішення цієї прблеми я поставила перед собою наступні завдання
:
- як сприймалася смерть в різних типах культури;
- визначити, в чому полягає креативність смерті, застосувавши концепцію А. Морена;
- розглянути історичну еволюцію поглядів на смерть;
- що таке некрофільство і, зокрема, некрофільність сучасної культури;
Рано чи пізно кожен з нас починає роздумувати про смерть, щоб вирішитидля себе не що є смерть взагалі, яку він так чи інакше спостерігає, про якучитав і чув, смерть інших, а його особиста смерть. Це зовсім не одне йтеж: чужа смерть, за якою можна спостерігати, яка має відношення дофізичного світу, і смерть особиста, яку спостерігати не можна, і про якуможливо тільки роздумувати, в яку можна не вірити, яку можна боятися, відякої можна до певного часу відмахнутися.
Проблема смерті, взята в своєму етичному ключі, є багатопланова.
Одне з визначень смерті може полягати в тому, що вона є кінець життя, єзаперечення його як вищої цінності. А оскільки смерть - є цінність того жрангу, тому що, як і життя, вона несе в собі деякий фундаментальний смисл,який задає масштаб, істинних цінностей. Життя як найвища цінність є свогороду еквівалент інших вищих цінностей - свободи, любові, честі, і тому воноволодіє здібністю заповнювати їх існування, їх дійсне соціальне буття,обмінюючі собі на них. А смерті є формою такого обміну. Мова йде про смертьконкретної особистості, яка здійснює свій вибір, надаючи перевагу смертінад життям.
Слід сказати, що за одною і тою ж символікою можутьприховувати різні смисли. Одне діло - смисл смерті у християнина і всіхтих, хто допускає безсмертя душі, можливість життя в потойбічному світі;інше - смисл смерті для тих, хто у все це не вірить.
В першому випадку легко можна обгрунтувати істинний смисл життя,зняти страх людини перед смертю. Хочу навести приклад із слів Цицерона:
"Якщо я тут помиляюсь, вірячи в безсмертя людської душі, то помиляюсь яохоче і не хочу, щоб у мене відібрали цю помилку, якою я насолоджуюсь, докиживий. О, який прекрасний буде день, коли я приєднаюсь до світу душ і підувід цього натовпу, від цих мерзотників! "(26; 30)
Вміння жорстко контролювати нашу здібність видавати бажане задійсне - важлива умова серйозного аналізу етичних проблем смерті ібезсмертя.
Пушкін:
Ні, весь я не умру - душа в заповітному світі
Мій прах переживе і тління втече.
Але тут - тільки жах зникнення, кінця і пристрасне бажання життя,кохання, краси, як антіподію смерті:
Як нічого! Ні думка, ні перша любов!
Мені страшно ... І на життя дивлюся сумний знову,
І довго жити хочу, щоб довго образ милий ховався і палав в душі моїй похмурою. (20; 86-87)
Але загальним для всіх, в тому числі і для віруючих, є таїнство смерті,почуття страху перед нею: "Йду в жахливий світ всезагальногорозладу "(8; 322). "Але страшне Рокове новосілля" (8; 643).
Федоров, наприклад, будучи релігійним мислителем, вважав смерть "головнимзлом "і намагався мобілізувати людство і науку на те, щоб подолати це зло.
Слідуючи Р. ліфтову можна виділити 5 категорій або способівімморталізації і біологічне безсмертя (надія на продовження життя унащадкам), творче безсмертя (надія на продовження життя в результаті своєїдіяльності), теологічне безсмертя (різноманітні релігійні формитрансцендування смерті шляхом встановлення зв'язку з вічними духовнимицінностями), натуралістічне безсмертя (надія на безсмертя шляхом злиття зприродою, спосіб іммортізації, розвинутий в японській та інших східнихкультурах).
У нашій культурі тема смерті до недавнього часу була забороненою. Утоталітарному суспільстві, де в підвалах для допитів і вогняних печахзникало мільйони людей, не замовкаю перемежне вшанування життя. Згідноавторитарним канонам, смерть повинна була відступити під тиском життєдайнихсил.
Саме розуміння смерті в суспільній свідомості в умовах тоталітаризмунабувало скоріше язичницького, ніж християнського, смислу. Вона вступала всвої права лише тоді, коли Вождь вмирав. Погребальні дії отримали майжеміфологічне звучання.
Зараз тема смерті перестала бути забороненою. Саме кінцевість земноїіснування примушує роздумувати про смисл життя, про ієрархію цінностей, прозначення та роль людини у суспільстві.
Ми спробуємо дослідити як відносилися до смерті від архаїчних часів донашого часу. У здійснені дослідження я застосовувала такі методи:
- метод культурологічної проблематізації;
- метод співставлення типу культури з іншими;
- метод аналізу;
Багато сучасних філософів досліджують тему смерті. Цій теміприсвячено багато книжок та статей.
Зокрема, темі смерті присвячували свої твори Е. Морен, Е. Фран,
Ф. Ар 'єс, Серафим Роуз, Гуревич П.С. та багато інших.
У своїй кваліфікаційній роботі, досліджуючи тему смерті, я спиралася,зокрема, на твір Гуревича П.С. "Філософська антропологія". У цій книзіавтор доступно викладає свій матеріал, з якого можна почерпнути багатоцікавих думок. Гуревич порівнює дві культури, тобто в його книзівідбувається порівняння ставлення до смерті східної та західної культур.
Гуревич розглядає тему смерті як таємницю людського буття. Автор порівнюючизахідну та східну культури показує, що кожна з них виробляє певну системуцінностей, а також певний комплекс образів і символів, за допомогою якихзабезпечується психологічна рівновага індивідів. Також він порівнює світовірелігії і робить висновки, що межу між життям і смертю люди сприймають по -різному.
Цікавою і доступною є також книга Е. Морена, в якій він намагаєтьсядовести, що смерть, як така, тривожило ще й найархаїчнішу людину. Моренописує розвиток певних елементів культур, і яке місце у них займала смерть.
Також він описує похорони людини та всі ритуали, які з ними пов'язані. Ісаме у цих ритуалах, на думку Морена, Можна прослідкувати відношенняпервісної людини до смерті.
Цієї думки дотримувався і Ф. Ар 'єс, який присвятив темі смерті багатосвоїх статей та книг. Я спиралася на його книгу "Людина перед лицемсмерті ". З однієї назви книги можна багато чого зрозуміти. Ар'єс описує якв кожному періоді, які він назвав по-своєму, людина відносілася до смерті.
Тут можна провести паралель, тому що саме певний період він і називав завідношенням людини до смерті - "Смерть приручена", "Смерть своя", "Смертьдалека і близька "," Смерть твоя "," Смерть перевернута ".
Ця книга є дещо важкою для сприйняття, але в той же час, вона є доситьцікавою, тому що Ар'єс використовує, як приклади, епізоди з відомих творівмитців певної епохи. І саме за цими епізодами він відтворює ставлення досмерті, а також аналізує це ставлення з психологічної точки зору.
Погляд Фрола напрямків на некрофільність сучасної культури, яку вінвважає злоякісною формою психології людини. Аналізуючи книгу Фрола можназробити висновки, що кожен другий в сучасній культурі - некрофіл. Алепричиною цього Фром вважає як і саму людину, так і її оточення. З них,деякій мірі, можна погодитися, Аналізуючи події, які відбуваються в нашгод.
Але це потім, а зараз розпочнемо з самих початків існування людини. Іпрослідкуємо, яке місце займала смерть в ту епоху.
Розділ І.
§ 1. Проблема смерті постає як фундаментальна ще на зорі людськогоіснування. На це звертає особливу увагу сучасний французький антрополог,філософ Едгар Морен. На його думку, людина майже від початку свогоіснування починає створювати елементи культури. Ціль яких у пристосуваннідо жахливого психологічного страху, пов'язаного зі смертю. Звернемося додумки Е. Морена детальніше.
Епоху великого мозку відкриває неандерталець - вже sapiens, - якийпізніше поступився місцем сучасній людині, останньому і єдиномупредставникові роду людського на землі.
Найдавніші відомі нам гробниці належать неандертальців. Вони свідчатьпро щось значно більше і зовсім інше, ніж просте закопування в землю, абизахистити живих від дії розкладу (з цією метою можна було б залишити трупдесь подалік або кинути у воду). Померлого клали в позі ембріона (щосвідчить у віру в його повторне народження), іноді його навіть клали наложе з квітів, як показують сліди пилку, які збереглися в неандертальськогопохованні, виявлених в Іраку (що свідчить про наявність церемоніїпоховання); кістки іноді пофарбовані вохрою (звідси припущення пропоховання після канібальського поїдання або повторне поховання післярозкладу трупів), останки захищено камінням, а пізніш біля померлого почализалишати їжу і зброю (звідси припущення про віру в загробне життя покійногоу вигляді привид, який має тіло й ті самі потреби, що й у живих). Гіпотезапро наявність тут віри у відродження або в те, що померлі продовжують житиу подобі привида, є цілком слушною, бо йдеться про два фундаментальнівірування людства стосовно потойбічного світу, які, чи то у змішаномувигляді, чи то окремо, можна зустріти у відомих нам архаїчних суспільствах,до того ж вони становлять основу всіх наступних вірувань.
Як вважає Морен "Неандертальські поховання свідчать не тільки провторгнення смерті в життя людини, а й про антропологічні модифікації, якізробили таке вторгнення можливим і спровокували його ". (14; 94)
Перш за все, безперечно, - це прогрес об'єктивного знання. Смерть не тількивизначається як факт, що визнається й тваринами (до того ж вже вміють
"Прикинутись мертвими", щоб обдурити ворога), вона не тільки відчуваєтьсяяк згуба, зникнення, непоправна втрата (це може відчувати і мавпа, і слон,і собака, і птах) і вона осягається ще й як перетворення, перехід із одногостану в інший.
Більше того, смерть, очевидно, вже уявляється хоч і не як "закон"природи, але як щось майже неминуче, примусове для всього живого.
У будь-якому разі, звернувши увагу як на саму присутність померлих, так іна наявність ідеї смерті поза її безпосередньою далістю, у неандертальцівми можемо відзначити наявність думки, не повністю затопленою тим, щобезпосередньо відбувається перед очима, тобто ми виявляємо присутність часуу свідомості. Зв'язані між собою усвідомлення трансформації, усвідомленняпримусової необхідності й усвідомлення часу вказують на появу у sapiens'aнового складнішого ступеня свідомих знань, їх нової якості.
Одночасно з реалістичним усвідомленням трансформації віра в те, що цятрансформація (нове народження чи життя "двійника"), показує, що усприймання реальності втручаються витвори уяви, у сприймання світувтручається міф. Відтепер такі уявлення будуть водночас і виступатипродуктами людської долі, і визначати її.
Тоді як гробниці сигналізують про наявність міфа і його силу, поховальніцеремонії сповіщають про присутність і силу магії. "Справді, похорон,-яквважає Морен,-являє собою ритуал, який сприяє здійсненню переходу в іншежиття належним чином, - тобто захищаючи живих від дратівної дії смерті
(звідси, можливо, виникає і культ померлих) і від зв'язаного з нею розкладу
(звідки, можливо, виникає жалоба, яка ізолює близьких від покійника)
". (14; 101) Так у sapiens'a складається цілий міфологічний апарат,мобілізований, аби дати відсіч смерті.
Магія, ритуал і міф сакралізують правила організації суспільства і,тим самим, підсилюють владарювання чоловічого класу, даруючи йомувиправдання трансуендентального характеру. Чоловічий клас, зрештою,затоплює ключові магічно-релігійні позиції, монополізуючі спілкування здухами, які лякають жінок і дітей. Щодо жінок, то вони не зовсім позбавленімагічної зброї: чоловіча влада мусить рахуватися з жіночим принципомродючості й поважати його - як в межах космічного, так і в межах соціально -антропологічного порядку; влада чоловіків контролює лише членівмисливства, війни, організації. Що ж стосується молоді, магічний контрольнад нею значно більш всеосяжний; він здійснюється через ритуал ініціації.
З допомогою ініціації клас дорослих чоловіків розчленовує на двісоціологічні частини біологічний континуум дорослішання, у такий спосібдовершуючі розрив, який не дає змоги сформуватися класові молодих, івстановлюючи абсолютний контроль над правом входження у дорослий світ. Цяоперація здійснюється шляхом випробувань і знущань, кульмінацією якихслужити церемонія смерті-воскресіння, коли дитина, що стає чоловіком,дістає нове ім'я і стає новою особистістю. Так класова влада зміцнюєтьсяпід прикриттям грандіозної міфологічно-космологічної процедури, в якійберуть участь духи й боги.
Магія, міф і ритуал наділені тут такою правдоподібністю і такою силоюпереконливості в плані їх наказів і заборон, що придушення і покараннячасто стають зовсім непотрібними.отже, усе вказує нам, що усвідомлення смерті, яке з'являється у sapiens'a,створюється взаємодією об'єктивної свідомості, яка визнає факт смертності,і свідомості суб'єктивної, яка стверджує якщо не безсмертя, то, принаймні,можливість трансформації. Ритуали, які стосуються смерті, одночасно йвисловлюють травму, що викликається ідеєю знищення, й пом'якшують, ізаклинають її. Похорон - у всіх відомих нам суспільствах sapiensiv --відображає одночасно і саму кризу, і подолання цієї кризи і з одного бокумуки відчаю, з другого - втіху надії. Все, таким чином, підказує що смертьспостігає homo sapiens'a як непоправна катастрофа, що віднині він буденосити в собі особливе занепокоєння, острах життєвою проблемою, яка обтяжуєжиття. Однаковою мірою все підказує, що людина ця не просто не простовідмовляється від смерті, вона спростовує її, переборює, розв'язує у міфі іу магії.
Та справді глибоким і фундаментальним виявляється не просте співіснуванняцих двох свідомостей, а їх тривожне життя в єдиній двоїстій свідомості:хоча дві ці свідомості дуже по-різному комбінуються між собою у різнихіндивідів, у різних суспільствах (як і життя різною мірою насичене смертю),жодну з них не усуває до кінця інша, і все відбувається так, ніби людинащиро намагається сама себе обдурити, ніби вона - істерик, за давнімклінічним визначенням, який перетворює в об'єктивні симптоми те, що йде відйого суб'єктивних тривог.
Отже, між суб'єктивним і об'єктивним баченням існує розрив, якийсмерть перетворює на справжню прірву, заповнювання міфами, ритуалами іншогожиття, що врешті-решт здійснюють інтеграцію смерті. Sapiens, таким чиномкладе початок дуалізму суб'єкта і об'єкта, їхньому нерозривному зв'язку, аза разом - їхньому непереборну розриву, який пізніше у тисячі способівнамагатимуться перебороти всі релігії й філософії. Людина вже, фактично,відмежовує свою долю від природного фатуму, переконуючи себе, щопродовження життя підвладне природним законам подвоєння й метаморфози.
Виходить, що в ній збагачена об'єктивність інтерферує із збагаченнюсуб'єктівністю, оскільки обидві вони відповідають прогресуіндивідуальності.
Як пише Морен: "Справді, потрібна найсильніша особистіснаприсутність, аби індивідуальність померлого продовжувала жити серед живих;треба, щоб афективні інтерсуб'єктівні зв'язки були надто інтенсивними, абизберігатися навіть після смерті; треба, щоб вироби і розвинулась, якновий епіцентр, усвідомлення смертельного розриву - точка сходженняоб'єктивного утвердження смерті й суб'єктивного утвердження індивідуальногобезсмертя. "(14; 112)
Так, вторгнення смерті виявляється sapiens'a вторгненням одночасно істини іілюзії, тривоги й упевненості, об'єктивного знання й нової суб'єктивності,а перш за все - їх амбівалентного зв'язку. Воно сприяє подальшому розвиткуіндивідуальності й утворює новий антропологічній розрив.
Як вже було сказано, смерть постігає homo sapiens'a як непоправнакатастрофа, яка викликає в нього особливі занепокоєння, страх.
Існує тваринний неспокій, який пов'язаний із пільністю іпродовжується за наявності щонайменших ознак небезпеки. Як вважає Морен: "
Пильність у людини значно більш розвинена ніж у приматів, і власне людськийнеспокій меншою мірою пов'язаний з безпосередньою небезпекою і більшоюмірою - з появою свідомості, а отже, усвідомлення смерті "(14; 115).
Просторове дистанціювання дасть змогу тепер уявити навколишній світяк "відсторонений"; годин дистанціювання, зі свого боку, змусить відкритисвіт як незворотній процес, а заразом - і усвідомити невідомістьмайбутнього. Просякнуте неспокоєм усвідомлення цього подвійногодистанціювання збігається із усвідомленням смерті, яке доповняльно визначаєі поглиблює його. Свідомість смерті виникає тоді, коли є знання про смертьяк об'єктивний, передбачуваний феномен (момент якого, проте,непередбачуваний), а також суб'єктивне усвідомлення цього феномена. Такасвідомість у всіх відомих архаїчних суспільствах, вона з'явилася ще унеандертальця. Дуже раннє усвідомлення смерті дитиною і поява у неїантропологічного неспокою підтверджує для нас їх фундаментальний характер.
І справді, стресова, трагічне переживання смерті виникає у шести -семирічному віці, тоді ж, коли й ідея зв'язку між смертю і втратоюіндивідуальності.
Цей подвійний розрив - смерті і невпевненості - очевидним чиномзаповнюється за допомогою міфа, магії, релігії, афектівної співпрічетності,належності до соціального, колективного буття і, звичайно ж, усіх видівповсякденної діяльності. Проте завжди стримувань людський неспокій, який,одначе, ніколи не зникає, буде підсилюватися соціокультурним розвиткомsapiens'a, котрий неминуче потягне за собою заборони і пригноблення.
Неспокій стимулює і підтримує міфи, магію, релігію, які урівноважуютьнадмірну відмежованість від світу, надто велику невизначеність часу, надтосильну занепокоєність смертю.
Отже, - "Уявлення неандертальців про смерть, які констатувалося вжедавно, однак антропологічно НЕ інтерпретувалися відповідним чином черезОдновимірний погляд на людину розумну, являють собою істинне одкровення, щопроливає ні з чим незрівнянне світло на відмінності між sapiens'om і йогопопередниками, та й надалі постійно висвітлює природу людини, - у томурозумінні, що виявлений мною тут надзвичайно важливий вузол значеньпоєднаний з остаточним розвитком мозку гомінід і навіть, власне зформуванням мозку sapiens'a. "(14; 121)
Зрозуміло, що все вище сказане не з'явилося на світ у неандертальцяодномоментно. Цілком можливо, що деякі з цих рис зародились в homo erectus.
Вони могли почати вікрісталізовуватіся або починаючи з притаманногом'ясоїднім гомінідам канібалізму, який наповнився афективних значеннями узв'язку з поїданнямі родича або ворога (присвоєння доблестей померлого),або виходячи з двоїстої і суперечливої турботи про те, щоб позбавитисьтрупа (у зв'язку з розкладом) і зберегти коло себе будь-якого покійника
(збереження кісткових тканин), - або ж, з рештою, за відправну точку моглоправити повернення померлих у сновидіннях.
"Як можна не помічати, що найбільш біологічні явища - секс і смерть --у той же час більше за все насичені символами культури? .. Людина за своєюприродою істота культурна, оскільки за своєю культурою вона є істотаприродна "(14; 127)
§ 2. Кошмар смерті у всі епохи і завжди переслідував людей. Вінпороджував специфічне уявлення про трагізм життя. Кінець людськогоіснування безповоротно ставить питання про смисл земного існування, проприналежність життя. Звичайно, проблема смерті відноситься до числафундаментальних, торкається основ буття.
В деякі епохи страх смерті зовсім був відсутній: люди знаходили в собісили протистояти погрозі фізичного знищення. Античні греки, наприклад,вчилися переборювати жах небуття шляхом контрацепції духу. зусиллямижівотворної думки, виховували в собі презирство до смерті. Людейсередньовіччя, навпаки, наступаючим смерть доводила до виснаження.
Страх перед смертю закладений у самій людській природі, в самій тайніжиття. Але в конкретній епосі, через призму певних духовних цінностей цейстрах набирає різних форм. Культура постійно відтворює життєві ситуації, зякими люди зустрічаються у всі часи. Йдеться про проблему любові, жертви,трагедії, героїзму, смерті.
Кожна культура виробляє певну систему цінностей, в якійпереосмислюються питання життя і смерті. Вона творить також певний комплексобразів і символів, з допомогою яких забезпечується психологічна рівновагаіндивідів.
На думку психологів, така система починає складатися в психіці людинивже в ранньому віці. Образ, який виникає в підсвідомості людини в зв'язку зйого народженням, коли плід відділяється від матері, пізнішетрансформується в деякий праобраз жаху перед смертю. Індивід намагаєтьсяуникнути цього жаху. Він намагається знайти способи увіковічнення себе,постійно відчуваючи присутність смерті.
Порівняння світових релігій, далеких культур, показує, що межу міжжиттям і смертю люди сприймають по-різному. Рахують, наприклад, що міжземним і загробне життя немає ніякої різниці, але вважають також, що такарізниця є. Спробуємо продемонструвати це на прикладі різних культур.
багаточисленні і різнохарактерні уявлення про смерть, які склалися всвітовій культурі, можна розділити по деяких ознаках. Віділім перш за всехристиянські та передхрістіянські погляди. Християнство визнавалокінцевість індивідуального існування. Масове воскресіння трактувалося нимияк завершення земної історії.
Історія людської цивілізації містить хвилюючий літопис багаточисленнихнамагань найдревніших культур зберегти життя і уникнути смерті. У багатьохкультурах вважалося, що кожен може певним чином підготуватися до смерті,якщо він при цьому здобуде потрібні знання про процес вмирання.
Освітня західна людина в основному вважала віру в свідоме життя післясмерті, загробне існування душі виявом примітивного страху тих людей, якіне мають наукових знань. Істинна романтізація смерті, яка являєтьсявикликом життя, розпочинається у найновішій західній філософії у
Шопенгауера. Німецький філософ намагався створити єдиний погляд на долютіла і душі. Життя в системі його роздумів оцінюється як дещо таке, якомукраще було б зовсім не існувати. Земне існування, на його думку, - цепевного роду промах і випадковість.
Тварина, думав Шопенгауер, боїться смерті тільки безсвідомо,інстинктивно. Вона не може осягнути ясну картину фізичної гибелі. Людина жне тільки розуміє наступаючим зникнення. Вона здібна по цій причиністраждати. Реальне відчуття наступаючого зникнення тільки посилює їїстраждання. Ось чому, за Шопенгауер, щастя ні в якому випадку не можерозглядатися як ціль людського буття.
Проблемам смерті значну увагу приділили і засновники психоаналізу:
Зігмунд Фрейд та Карл Юнг.
З. Фрейд дійшов висновку, що в людини проявляється два основних потяги:
- потяг до життя, більш менш ідентичний сексуальному потягу; < p> - інстинкт смерті, який має за ціль винищити життя.
Він вважав, що інстинкт смерті, сплавленого з сексуальною енергією, можебути направлений або проти самої людини, або проти об'єктів поза нею. Прицьому він вважав, що інстинкт смерті біологічно закладений у всіх живихорганізмах і являється необхідною складовою життя взагалі.
У патріархальній, доперсоналістчній культурі смерть не сприймалася якнечувана катастрофа. У традиційній культурі християни знали про циклічністьусього буття. Традиції допомагали знайти психологічну опору в природномупроцесі життя і смерті. Сільське кладовище було частиною загального устрою.
Мертві залишалися серед живих.
Люди також намагалися розгадати таємницю іншого буття. Древні знали,що людина, яка померла може повернутися ло життя. Розповіді про цемістяться в міфологіях, релігіозних текстах, історичних хроніках. Мистецтвоі наука виходили із уявлення, що за межею смерті тіло стає бездіханнім,зникає в біосфері. Разом з тим зникає і дух.
В середині 70-х років західні вчені зробили вражаюче відкриття. Врачіреаніматорі зробили висновки, що люди, які повертаються до життя післяклінічної смерті, мають деякий досвід. Вони здатні розповісти про те, щовідбувалося в земному існуванні, після їх смерті, як розвивалися події влікарняній палаті, на місті аварії, навколо смертного одра. Але разом з тимвони можуть розповісти про свою приналежність до таємниці якогось іншогобуття. Інший світ, в який вони вступали, мав своїх жителів і загадковимчином був пов'язаний з земним існуванням.
Кожен з них в критичний момент відчув повну фізичну втому, а потімледь сприймав слова лікаря, який констатував факт смерті. Потім впогасаючій свідомості пацієнта виникав неприємний шум, різкий дзвін,незрозуміле дзіжчання. Вмираючи відчував, що попав в якийсь довгий темнийтунель, через який він понісся з неймовірною швидкістю. Через мить вінвідчув, що відділяється від свого тіла і бачить себе, як би зі сторони,причому може спостерігати ту ж ситуацію, тих же людей, які були поруч з нимв момент смерті.
Далі людина помічала, що у неї є інше тіло, зовсім не схоже напопередню тілесну оболонку. Воно ніби-то має інші якості, але разом з тимслужити новим "вмістіліщем душі". Потім виникають тіні родичів, друзів,близьких, які оточують новоявлену душу і намагаються допомогти їйосвоїтіся. Перед людиною виникає деяка світлоносна істота. Вона вступає знею в телепатічній контакт. Перед мислення взором покійного проходить всяпанорама його життя. Народжуються окремі епізоди, які по веліннюсвітлоносної істоти воскрешають минуле життя, як би відповідаючи напитання, чи вдалося виконати намічене. Але, досягнувши деякого бар'єру,померлий помічає, що його час ще не настав, що він може вернутися на землю.
Душа знову повертається в своє тіло. Це дає свої плоди істинна реанімація.
У записаних сповідях розповідалося про страшну роздвоєністьсвідомості. "Покійнік" бачив відразу дві грані буття, але при цьому не мавможливості вступати в контакт з живими.
Більшість західних вчених не вважають слово "дума" метафорою, вонинамагаються дати цьому поняттю природне пояснення. Згідно версіям багатьохвчених, кожна людина має три тіла, які в купі являють собою певнийкомплекс, цілісність. По-перше, це зовнішнє фізичне тіло, по-друге,патентно-ефірна субстанція і, по-третє, духовна сутність. Всі три тілаабсолютно реальні, але мають різну природу. Що ж відбувається з індивідомпісля смерті? Він звільнюється від своєї фізичної оболонки, але продовжуєжити в ефірному тілі, поступово переселяючісь в астральний світ.
В "Державі" Платона від імені старого чоловіка говориться про те,як легко втішатіся над історіями про страхи потойбічного світу, коли смертьздається далекою. Народжується думка, що ці історії дійсно правдиві. Тоділюди починають згадувати все зло, яке вони вчинили один одному.
Просіпаючісь в ночі серед кошмару, поневолі починаєш роздумувати пророзплату. Платон відважився навіть на те, щоб описати загробне долю вбивці,злочинців та нечестівців.
У Новий час у європейській свідомості смерть набирає романтічності.
Смерть - висновок земного буття. Це значить, що на смерть треба дивитися,як на головну ціль. Її тінь лежить на людському бутті. Чекання смерті, їїпередчуття - ось на що здібна розумна людина на відміну від тварини.
§ 3. Треба відмітити, що східні культури на відміну від західнихзберегли в собі віру в оригінальну силу космології, релігійних іфілософських систем, в яких смерть не розглядається як абсолютне завершенняіснування. У всіх цих віруваннях смерть не ототожнюється з повнимзникненням індивіда.
У Гуревича П.С. мабуть саме тому виникає ідея "реінкарнації". Перш завсе "реінкарнація" і "метапсіхоз" не синоніми. Реінкарнація вказує наперехід душі з одного тіла в інше, вважаючи тим самим, що душа втілена, іщо вона таким чином знаходиться у відведеному їй місті. Метапсіхоз вказуєскоріше на рух душі від одного тіла до іншого. Тим самим ці два поняттянероздільні і прекрасно доповнюють одне одного, послідовно вказуючи напошук тілесного втілення, а саме на його завершення.
"Свідомість є енергія, яка відрізняється від матерії, з якої зітканефізичне тіло; свідомість - вище матерії "(6; 94). Чи потрібно заперечуватиідею духовної енергії? Так, потрібно, бо без неї не доводиться говорити прометапсіхоз. Було б не правильно погоджуватися з ідеєю реінкарнації, неприймаючи спочатку дуалістічній принцип незалежності душі.
Цей принцип представлений в іудаїзмі (Каббала, Кінга), вхристиянстві (у Орігена), у суфізмів в ісламі, в середніх віках у Джордано
Бруно, якому був винесений смертний вирок, за свої реінкарнаційні ідеї.
Можна помітити єдність вірування, яке глибинно пов'язує Емпідокла і
Шопенгауера. Ця єдність виконується навколо певного числа "догм", якістворюють корпус реінкарнаційніх доктрин.
Перший фундаментальний принцип доктрини торкається есхатологічногоконтексту: віра в переселення душ тягне за собою космологію нескінченнихсектів.
"Люба реінкарнація є наслідком попередньої" (6; 104). Але ця тезаумовна. В дійсності, прічінність, яка пов'язує дві послідовні інкарнації,може бути описана як в детерміністській, так і волюнтарістськійментальності. Одна течія викладає теорію так, ніби вибір тіла дляпереселення відбувається автоматично і у відповідності з якістю минулогожиття. Хаотичне життя передбачає переселення душі в тіло тварини. Саметієї, чиї повадки в найбільшій мірі співвідносяться з звичками, якимизловживав "попередній індивід". Друга течія, навпаки, стверджує, що існуєвільний вибір тіла душею як раз під час нового переміщення. Із вчення пропереселення душ слідували суворі попередження про покаяння. Куди б незвернув увагу вічно переляканий індус, і на цьому і на іншому світі йогочекала сувора кара. Кожна жива істота чекає звільнення. Для індуса його неіснувало. Навіть смерть не гарантувала позбавлення від мук. Як наслідок,самогубство робилося навіть релігійною справою.
Сумуючи за кожною істотою в смертну годину, людина, згідно древніймістічній традиції, може втілитися в слідуючому житті в інший образ.
Мислі зливаючись з безконечно дорогою істотою в мить земної смерті, воназа законами багаторазових відроджень стає схожою з коханою. Але це лишепосилює трагічну сторону буття.
Отже, в індійському світосприйнятті земний і загробний світрозділені, але перевага надається не життю, а смерті.
У кабалістічній традиції євреї розвивали вчення про переселення душ. Уусній передачі релігійних заповідей мова йшла про те, що душа Адамаперейшла в Давида, а потім "надіхається" в Месію, а саме в посланника
Господнього. Душа може прийняти тілесну оболонку тварини, перетворитися влистя дерев і навіть каміння. При цьому в давньоєврейській традиції людинатрактується не тільки як природна, а і як надприродна істота, яказнаходиться в живому контакті з Богом. Виникає і нова інтерпретація смерті.
Іудеї втішали себе чеканням царства свободи і справедливості, до якогоповинне прийти людство.
У давньокітайській свідомості факт смерті оцінювався як дещо, що немає глибокого побутового значення. Інакше кажучи, якщо людина вмирає,ніякої трагедії в цьому немає. Вона все рівно залишається серед живих, алевже як вмерла. Тут так, як і там. Мертвий йде від живих умовно, в якомусьобмеженому смислі. Він нас не покидає. Світ увесь заселений "живимимерцями ". Вони перейш?? і в інший стан, але не Відішли в інший світ. Осьчому в цій культурі символіка носила земний характер.
Не розділяли земний і потойбічний світ і єгиптяни. Але вони, скоріше,підкреслювали схожість загробного світу з справжнім - там так, як і тут.
Смерть рахувалась прелюдією до загробного життя. Єгиптяни покладали надіюна нетлінність тіла тієї людини, влада якої була непорушною при житті.
Тілесність, за їх уявленням, залишалася незмінною.
В історії людства дві культури знайшли особливий інтерес до смерті іпроцесу вмирання: єгиптяни і тібетці. Тоді розділяли глибоку віру ВТЕ, щосвідомість продовжує жити після фізичної смерті. Вони пропонували добрерозроблені ритуали які дозволяли як можна легше перейти в новий стан,кріслами важкі схеми, в яких відроджували подорожі душі.
Отже, в древньокітайській та древньоєгіпетській культурах життя ісмерть в певній мірі рівні. Тут немає і натяку на те, що життя - благо,а смерть - зло. Обидва світи рівноцінні, хоча і розділені деякою межею.
Інакше оцінюється ця проблема в індійській релігійній свідомості.
Згіднобуддизму всі істоти беруть свій початок в Брахмані, безособлівому абсолютному началі, з якого виникає світ. Брахман лежить в основі всьогоіснуючого. Все в кінцевому рахунку повинно вернутися до нього. Тому смертьлише перехід від нижчої ступені до вищої, яка продовжується з тих пір, покидух не досягне такої степені чистоти і вдосконалення, щоб ввійти в світовудушу, до чого прагне все існуюче на Землі. Світова душа - це відображеннявсього буття, світовий дух - активне начало душі.
На відміну від християнства, де відпущення гріхів, досягнення вічногоблаженства пов'язували з божественним милосердям, раніше вважали, що тількисама людина може спокутувати свої гріхи, тільки своїми силами може добитисяпрощення. Тіло для індусів завжди презирство і повинне бути спалень зразу жпісля смерті. Безсмертна душа перейде в нове тіло, і цей процес будеповторяти і повторяти, поки душу не щезне і не зіллється з душеювселенською.
Тільки людська воля може відректися від життя, відректися від нього.
Такої поетізації смерті не було в жодній культурі. Ні один народ не рахувавсмерть благом і не намагався перекреслити життя. Навіть прибічники Будди невідмовлялися від життя, повного зла і насильства.
ІІ Розділ.
В чому причина того, що серед проблем історії культури ісвітосприйняття, які розробляються сучасними істориками, проблема смертізаймає одне з найвіднішіх місць? До порівняно недавнього часу вона їхзаймала зовсім не. Мовчки виходили з постулату, що смерть завжди є смерть.
"Люди народжувались, страждали і вмирали ..." (1; 31). З цеху істориків тількиархеологи, які мали справу з людськими останками, могилами і етнолог, яківивчали погребальні звичаї та ритуали, символіку і міфологію, зверталися доцієї теми. Тепер перед історичною та культурологічною науками вималюваласьпроблема сприйняття смерті людьми в різні епохи, їх оцінки цього феномену.
І з'ясувалося, що це у вищій мірі суттєва проблема,
