Визначення культури, роль особистості в її розвитку

Культурологія

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РЕФЕРАТ

з дисципліни «КУЛЬТРОЛОГІЯ» на тему:

«Визначення культури, роль особистості в її розвитку »

Виконала: МОЛЬКОВА Юлія Вікторівна

група 32юсв

Перевірив: ВАВІЛОВА І.В.

Санкт-Петербург

1999

ЗМІСТ:

1. ВСТУП: КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕРМІНІВ

КУЛЬТУРИ. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 2

2. ДІЯЛЬНІСТЬ підхід до визначення

КУЛЬТУРИ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 4

3. ЗАКОННОМЕРНОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ ... ... ... ... .... 5

4. Проблеми типології КУЛЬТУРИ ... ... .... ... ... ... ... ... 8

5. ОСОБИСТІСТЬ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРИ,

ЇЇ ЦІННОСТЕЙ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... 11

6. ВИСНОВОК ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 13

7. ЛІТЕРАТУРА ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .15

1.Вступ:

КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕРМІНІВ КУЛЬТУРИ

Термін "культура" (від лат. cultura - обробіток, оброблення)здавна застосовується для позначеннятого, що зроблено людиною. У такому широкому сенсі цей термінвживається як синонім суспільного, штучного. У сучаснійнауковій літературі зустрічається більше 250 визначень культури. Фахівціз теорії культури А. Кребер і К. Клакхон проаналізували понад стоосновних визначень і згрупували їх таким чином:

Описові визначення - це визначення які сягають у своїй основідо визначення культури як сума всіх видів діяльності, звичаїв,вірувань; вона як скарбниця всього створеного людьми включає в себекниги, картини тощо, а також знання шляхів пристосування до соціального іприродному оточенню, мова, звичай, систему етикету, етику, релігію,які складалися століттями.

Історичні визначення підкреслюють роль традицій і соціальногоспадщини, що дісталися сучасної епохи від попередніх етапів розвиткулюдства. Генетичні визначення примикають до історичних істверджують, що культура є результатом історичного розвитку. У неївходить все, що штучно, що люди зробили й що передається відпокоління до покоління - знаряддя, символи, організації, спільна діяльність,погляди, вірування.

Нормативні визначення акцентують значення прийнятих
2правил і норм, тому культура - це спосіб життя індивіда, що визначаєтьсясоціальним оточенням.

Ціннісні визначення - культура - це матеріальні

і соціальні цінності групи людей, їх інститути, звичаї, реакціїповедінки.

Психологічні визначення виходять з рішення людиною певнихпроблем на психологічному рівні. Культура є особлива пристосуваннялюдей до природного оточення і економічним потребам, томускладається з усіх результатів такого пристосування.

Визначення на базі теорій навчання: культура - це поведінка, якомулюдина навчилася, а не отримав як біологічного спадщини.

Структурні визначення виділяють важливістьмоментів організації або моделювання. Тут культура являє собоюсистему певних, пов'язаних між собою ознак. Матеріальні інематеріальні культурні ознаки, організовані навколо основнихпотреб, утворюють соціальні інститути, які є ядром (моделлю)культури.

Ідеологічні визначення вказують на культуру як на потік ідей,що переходять від індивіда до індивіда за допомогою особливих дій, тобто здопомогою слів або наслідувань.

Символічні визначення: культура - це організація різних феноменів
(матеріальних предметів, дій,
3ідей, почуттів), що складається у вживанні символів або залежна від цього.

Кожна з перерахованих груп визначень схоплює якісь важливіриси культури. Дійсно, вона є результатом поведінки людей ідіяльності суспільства, вона історична, включає ідеї, моделі та цінності,вибіркова, ізучаема, заснована на символах, вона емоційносприймається або відкидається індивідами. І все-таки цей перелік властивостейне дає нам достатньо повного розуміння тих складних явищ, якімаються на увазі, коли мова заходить про культури майя, Стародавньої Греції,
Київської Русі або сучасної Росії.

2. Діяльнісний підхід до визначення

КУЛЬТУРИ

Історію можна розглядати як доцільну діяльність людей ітакий діяльнісний підхід і дозволяє відповісти на питання про те, що такекультура?

Адже культуру можна розглядати як сукупність всіх видівперетворювальної діяльності людини і суспільства, а також результатівцієї діяльності, що втілилися в матеріальних і духовних цінностях. Світцінностей різноманітний, він включає в себе природні, етичні,естетичні та ін системи.
Підкреслюючи різницю між матеріальними та духовними цінностями, багатодослідники розмежовують матеріальну й духовну культуру. Підматеріальною культурою розуміється сукупність матеріальних благ, засобів іформ їх виробництва і способів оволодіння ними.
4
Духовну культуру визначають як сукупність всіх знань, форм мислення,сфер ідеології (філософія, етика, право, політика і т. д.) і способівдіяльності щодо створення духовних цінностей.

Але звернемо увагу ще на один дуже важливий момент - на соціальнийхарактер культури. Культура - це невід'ємна сторона життя суспільства, вонаневіддільна від людини як соціальної істоти. Не може бути суспільства безкультури, як і культури без суспільства. Як би не було слабко розвинуте те чиінше суспільство, воно завжди створює відповідну культуру, тобтосукупність матеріальних і духовних цінностей і способів їх виробництва.
Інша справа, що ступінь розвиненості культури може бути різною: сильноюабо слабкою, високою або низькою. Цей ступінь залежить від конкретногоісторичного етапу розвитку суспільства, від умов, в яких розвиваєтьсялюдство, від можливостей, якими воно має в своєму розпорядженні.

3. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ

Відповісти на питання, за яким закономірностям розвивається культура,нелегко. У західній соціології виділяють принаймні три альтернативнихтеорії культури.

Деякі культурологи, підкреслюючи унікальність і неповторністькожної культури, вважали, що її закони можуть бути зрозумілі не раціонально,виходячи, скажімо, з механістичній причинності, а тільки ірраціонально,за допомогою містичного проникнення в їх божественну першопричину. Алечи існує якась божественна першопричина культури?

У 1944 році американський культуролог А. Кребер поставив
5перед собою завдання виявити ті шляхи, якими різні суспільства йшли довищого ступеня розвитку своєї культури. В результаті проведеного навеликому фактичному матеріалі дослідження він прийшов до висновку, що в основікожної культури лежить певна модель, яка, змінюючись, вбирає в себетільки те, що відповідає її характеру та особливостей. З плиномчасу можливості моделі вичерпуються і вона вже не може надавативпливу на нові області і галузі людської діяльності. Тодіпрогрес культури змінюється стадією повторенням повторення старого,регресу, занепаду і застаріла модель культури, зрештою, гине.
"Смерть культури" не означає її повного зникнення - адже стара модельзмінюється нової, що визріли у лоні старої культури.

Ряд дослідників (Ф. Нортроп, П. Сорокін та ін) зробили спробивстановити закономірності, що лежать в основі виникнення і розвитку тихчи інших типів культури, а також розкрити головний елемент, якийвизначає даний тип, незалежного від того, чи є він унікальним абов тій чи іншій мірі властивий різних культур.

Так, Ф. Нортроп поклав в основу своєї спроби методологічнийпринцип, відповідно до якого тип культури визначається притаманними їйформами і способами пізнання - саме вони диктують всю організацію досвіду,норм, ідеалів, ідей, що домінують у даному суспільстві. Це дозволилорозрізнити два типи культур - східні і західні. Перші характеризуютьсяінтуїтивним, емоційним, безпосереднім сприйняттям світу, другий --інтелектуалізмом, пізнанням у формі теоретичних концепцій.

Перший тип культури створює нетехнічних цивілізації
6з їх описовими науками і імпресіоністський мистецтвом. Час в такихцивілізаціях сприймається як щось конкретне, кінцеве, як замкнутийцикл, до якого включається і природа, і якісно не відрізняється від неїісторія. Тому в східних культурах популярні концепції переселення душі вищого блага як злиття з природою, Підхід до соціальних явищ зточки зору безпосереднього спостереження веде тут до висновку, що,раз людина народжується в сім'ї, то вона підноситься над індивідом. Сімейнівідносини переносяться й на суспільство в цілому, в результаті чого складаєтьсяієрархія соціальних статусів, яку вінчає обожнюємо особистістьмонарха, імператора.

Другий тип культури створює технічні цивілізації з їх концепціямирівності людей, рівних можливостей, однакових норм, з розвиненою етикою ідемократією. Мистецтво технічних цивілізацій засноване на геометричнихформах і перспективу.

П. Сорокін у свою чергу виділяє три основні типи культур:ідеальний, чуттєвий і ідеалістичний.

Перший тип грунтується на системі понять, що стосуються поза світовим,надчуттєвого, незмінного абсолюту, тому цілі й потреби такихкультур в основному духовні.

Другий тип визнає єдиною реальністю вічно мінливийматеріальний світ, і тому цілі й потреби його культур чистофізичні.

Нарешті, третій тип синтезує ідеальне і чуттєве на рівнихпідставах. П. Сорокін пояснює розвиток культур механізмом зміни лежатьв їх основі істин. Жодна з культур не може бути вічною, тому що ніодна з систем
7істин не є абсолютною. З розвитком та зміцненням даної культури їїістини пригнічують істини інших систем, що також мають право наіснування. Через це пануюча система істин перестаєзадовольняти запити людей, служити основою їхньої культурної і соціальноїжиття, вона гине, а їй на зміну приходить нова, більш життєздатнасистема.

4. Проблеми типології КУЛЬТУРИ

Для вирішення складної проблеми типології культури необхідно знайтиоб'єктивні закономірності розвитку цього важливого соціального феномена. Дляцього використовується концепція зміни суспільно-економічних формацій.
Кожна така формація породжує особливий тип культури зі своєю системоюматеріальних і духовних цінностей і способів діяльності для їх створення
Загальну схему історичних типів культури можнаподати так: первісна культура, культурарабовласницького ладу, культура азіатського деспотичного суспільства,культура феодального суспільства, культура капіталістичного суспільства,соціалістична культура. Кожна суспільно-економічна формація,будучи якісно своєрідним історичним етапом в процесіпоступального розвитку суспільства, створює свій тип культури, своюспецифічну, тобто тільки їй властиву, сукупність матеріальних ідуховних цінностей і способів діяльності для їх створення.

Первісна культура виникла разом з виділенням людини з царстватварин і проіснувала до зміни первіснообщинної формації класовимсуспільством,
8яка відбувалася в різних регіонах в різний час (від IV тисячоліттядо нашої ери у древньому Єгипті до I тисячоліття до нашої ери в Стародавній
Греції).
У рамках первісної культури складаються і розвиваються моральні нормита сама мораль як історично першимформа суспільної свідомості. Формуються магічні і міфологічніпогляди, на базі яких на пізній стадії первіснообщинної формаціївиникає мистецтво і релігія. Найбільшим досягненням первісногосуспільства було формування самої людини, його виділення з царстватварин, що надало потужний початковий імпульс всьому розвитку світовоїкультури.

Культура рабовласницького суспільства

відрізняється великим динамізмом. Експлуатація величезних мас рабів, що призвелаза собою значне зростання додаткового продукту, дає можливість рядупредставників класу рабовласників зосередитися на створенні духовнихцінностей, на осмисленні найважливіших закономірностей природи, суспільства імислення. Великі досягнення характерні тут для багатьохгалузей культури - етики, права, політики, філософії, науки, мистецтва.
Вперше з'являються трагедія, драма, поезія та художня проза яксамостійні види відображення естетичної дійсності. Формуєтьсянаукова методологія, пізнані закономірності навколишнього світуобгрунтовуються за допомогою ретельно розробленої і логічно обгрунтованоїсистеми доказів. Якщо в минулі історичні епохи особа буларозчинена в первісному колективі або громаді, то при рабовласницькомуладі вона (зрозуміло, особистість вільної людини, а не раба) отримуєвеликі можливості для
9всебічного розвитку і стає предметом філософських роздумів.
Характерно також те, що релігія, виконуючи свої соціальні функції,знаходиться під контролем держави.

В епоху феодалізму культура базується на натуральному господарстві,якому було властиве просте відтворення, тісне з'єднанняпрацівника з засобами виробництва, орієнтація на самозадоволенняосновних потреб, зв'язок індивіда з групою і відноснаневіддільність його від природного середовища. Ці особливості способу виробництваспираються на освячені часом традиції, для духовної культури в данийперіод характерно недовіра до всього нового. Чільне положення вкультурі зайняла релігія, що підкорила собі всі інші форми суспільноїсвідомості. Матеріалістична філософія, наукові знання розвиваються тутпідспудно, йдуть на різні компроміси з релігійним світоглядом. Але,хоча релігія наклала помітний відбиток на розвиток мистецтва, в цю епохубули досягнуті великі успіхи, наприклад, в області архітектури - сьогодніми милуємося не тільки готичними соборами, але й цілими ансамблямисередньовічних міст

Культура капіталістичного суспільства в багатьох своїх рисахформується в епоху Відродження. У цей час відбувається бурхлива ломкасуспільних відносин і основ світогляду феодалізму. Культура активнонабуває світський характер, людина розглядається багатьма мислителямияк істота, що дорівнює богу. Епоха Відродження була часом титанів,залишили глибокий слід у розвитку різних галузей культури. Доситьзгадати лише імена Рафаеля, Шекспіра, Леонардо да Вінчі.
10

При капіталізмі формується нова соціально-етнічна спільність - нація.
Це накладає свій відбиток на розвиток культури, що набуває теперсильне національну своєрідність.

Таким чином, теорія суспільно-економічних формацій дозволяєвловити загальну логіку розвитку світової культури, зрозуміти причини зміни однихтипів культури іншими, виявити складні взаємини між ними.

5. ОСОБИСТІСТЬ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРИ, ЇЇ ЦІННОСТЕЙ

Хто ж дійсний творець матеріальних цінностей, що єкістяком, каркасом будь-якої культури? Перш за все, та частина суспільства, яказа допомогою своїх трудових навичок приводить в дію засоби виробництва,тобто трудящі маси. Визначимо основні аспекти участі трудящих масв розвитку культури.

Трудящі становлять головний елемент продуктивних сил. Тількизавдяки їх діяльності людство може існувати і нормальнофункціонувати. Якщо вони припинять свою діяльність по створеннюматеріальних цінностей, почнеться соціальна деградація. Отже, саметрудящі маси будь-якої історичної епохи і при будь-якому політичному режимівідіграють вирішальну роль у створенні матеріальних культурних цінностей.
Вирішальна роль трудящих мас проявляється і в розвитку духовної культури.
Тут можна виділити ряд важливих моментів. Незважаючи на те, що більшістьдуховних цінностей було створено професійними творцями (архітекторами,художниками, скульпторами, письменниками,
11поетами і т. д.), слід пам'ятати, що трудящі маси, створюючиматеріальні цінності, забезпечували їх існування і тим самим давали їмможливість для занять духовним творчістю. А також трудящі масибезпосередньо творять духовні цінності, створюючи мову і фольклор, якістають невичерпним джерелом для творчої діяльностіпрофесійних творців духовних цінностей.

Ну а як же бути з особистістю? Значить?? Єльня частина духовних цінностействорюється професійними творцями. Та й у галузі матеріальної культуритворчої особистості належить багато чого. Увійшов до історії водопровід,зроблений рабами в Римі, але ж і він був спроектований стародавніми римськимиархітекторами, котрі добре знали свою справу. Тому, творча особистістьграє досить помітну роль у розвитку культури. Але, перш ніж особистістьзможе розпочати активні дії, вона повинна сформуватися в суспільстві. Цевплив суспільства на особистість характеризується багатьма обставинами. По -перше, кожен історичний тип культури створює свій основний типособистості. Він різний у різних соціальних групах, але має і щось загальне,обумовлене зв'язками особистості з суспільством у цілому і його культурою. По -друге, різні типи культури надають різні можливості дляформування та розвитку особистості.

Які основні напрямки впливу особи на хідсвітової історії і розвиток культури? Тут можна назвати три основніможливості, що надаються особистості історичним процесом.

По-перше, своєю діяльністю, якщо ця діяльність збігається знапрямком суспільного прогресу, вона може
12значно прискорити темпи історичного розвитку,внести помітний внесок у світову культуру. У такому випадку говорять пропрогресивному впливі особистості на хід історії.

По-друге, її діяльність може мати напрямок, протилежнийнапряму суспільного прогресу. Тоді вона в залежності від потужностісоціальних сил, які стоять за її спиною, і від своїх власних якостей можемати значний гальмівний вплив на хід історії і розвитоксвітової культури. У такому випадку говорять про негативний впливособистості на історію.

По-третє, особа може надати суперечливе вплив наісторичний прогрес. Існує не так вже й багато особистостей, діяльністьяких може бути оцінена однозначно - або позитивно, або негативно.
Набагато частіше особистості на одних етапах своєї діяльності прискорюють хідісторії, а на інших - уповільнюють. Часто трапляється ситуація, колиособистість в один і той же час однимисторонами своєї діяльності надає прогресивний вплив насуспільство, а іншими - регресивний.

6. ВИСНОВОК.

Підводячи підсумки розглянутого вище, ми можемо сказати, що дві основнірушійні сили культури - це народні маси та особистість. Вони рухають культурукожна по-своєму, виконуючи різні функції, вирішуючи різні завдання, але вцьому русі ні та, ні інша не переборні і доповнюють один одного. Якщо жспробувати образно порівняти їх потужність, то, напевно, найкращим чином будеайсберг. Його надводна частина - це творчі особистості, а дев'ять десятихйого, що знаходяться у воді, - це народні маси. У зв'язку з цим,культурне

13багатство особистості залежить від включення цінностей в людськудіяльність і від того, наскільки суспільство стимулює цей процес,наскільки воно сприяє йому. В особистості цінності культури перетворюютьсяв поведінці та культура живе в особистісному поведінці людини. Суспільстворозвивається в режимі пошуку все більш сприятливих умов дляформування особистості як активного суб'єкта культури, як творця іносія цінностей культури.

Дана робота - спроба самостійно і за допомогою компетентнихавторів вивчити і зрозуміти феномен культури, її роль у життєдіяльностілюдини, отримати уявлення про способи придбання, зберігання іпередачі базисних цінностей культури.

Література:

1. П. С. Гуревич «Філософія культури», 1993 г

2. «Введення у філософію» - підручник для ВНЗ, 1999 р.

3. «Морфологія культури. Структура та динаміка », 1994 р.

4. К.Х. Момджян «Соціум. Суспільство. Історія », 1994 г

5. «Питання філософії» № 1,3,4 за 1998 р.

6. Єрасов Б.С. «Соціальна культурологія». - М., 1996.