Московського державного індустріального університету
РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
Калінінградський центр дистанційного навчання
Р Е Ф Е Р А Т
ПО КУЛЬТУРОЛОГІЇ
Тема:
"ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ СТАРОДАВНЬОЇ Месопотамії"
Виконав:
Ашуров Ю. Е.
1 курс, К8Ю-14
"Юриспруденція"
Перевірив:
__________________
м. Калінінград
1998
ПЛАН реферат
Введення
.................................................. ..........................< br>....... Стор. 3
I. Найдавніші періоди мистецтва Дворіччя
Культура Дворіччя 4 - 3-го тис. до н. е. .................................< br> Cтр. 8
II. Вавилонська культура як спадкоємиця
Шумеро - аккадській культури ................................... .......< br> Cтр. 16
Висновок
.................................................. ..........................< br>.. Стор. 21
Список літератури
.................................................. ............... Стор. 22
ВСТУП
Аж до середини XIX ст. культурне життя народів, що колисьнаселяли цю велику частину земної кулі, залишалася майже зовсімневідомої людству. Відомості, почерпнуті з легендарних біблійнихоповідей, так само як і описи стародавніх міст, зроблені грецькимісториком 5-го століття до н. е.. Геродотом, були, по суті, єдинимджерелом знання. Причиною подібного невідання була повна відсутністьбудь-яких видимих пам'ятників древньої архітектури і мистецтва. Винищенівійнами, пожежами і повенями вони просто зникли з лиця землі. До вжиткуцегла, з якого, за відсутності лісу та каменю, будували більшістьбудівель Дворіччя, був матеріалом вельми неміцним і тому сама природашвидко довершували ті руйнування, які виробляли люди. Покинуті іспорожнілі, після кривавих битв і падіння тієї чи іншої державноївлади, міста швидко приходили в ветхість і заростали землею. На їхньому місці,правда, могли виникнути нові, але і на них чекала та ж доля.
Давньогрецькі храми і піраміди, складені з гігантських кам'янихблоків, всупереч руйнівним зусиллям часу, людей і природних стихій,продовжували і продовжують донині гордовито висіться над земною поверхнею.
А не менш великі палаци, храми та вежі міст Дворіччя опинилисязариті під товщею земляних пагорбів, які як би поховали і поглинулиїхні останки.
І все ж таки наполегливі зусилля археологів відвоювали у природи те, щозбереглося від багатою і пишною цивілізації старовини. XIX століття потряс світграндіозністю своїх археологічних відкриттів, зроблених у долині Тиграі Євфрату, і прилеглих до неї районів.
Розшифровка вченими клинописних знаків була не менш важливою віхою вісторії. Вона дала можливість не тільки зрозуміти закони життя держав
Передньої Азії, але й проникнути у чарівний світ стародавньої поезії, міфічнихсказань про богів - владика над стихіями і покровителів родючих рівнин,про героїв - переможців зла у вигляді чудовиськ.
Вперше люди з подивом усвідомили наскільки багатою і різноманітноюбула духовна культура різних етапів (від 4-го до 1-го тисячоліття до н. е..)і різних народів стародавньої Передньої Азії. З середини XX століття археологипроникли ще далі у глибину віків, відкривши доісторичну культуру Стародавнього
Сходу, висхідну до 8 - 5-му тис. до н. е.. Так перед людствомпоступово, хоча далеко не повністю, вимальовувалася картина життя великихдревніх народів, чиї досвід і мудрість поклали початок багатьом нашимсучасним знанням. науковим і художнім уявленням, які,природно, не могли не відбитися на наукових роботах, що підтверджуєробота Льва Любимова "Мистецтво стародавнього світу", де автор в живій ізахоплюючій формі розповідає про історію первісного мистецтва імистецтва стародавнього світу (Єгипет, Ассирія-Вавилон, Греція, Рим) в усірізноманітті різних мистецьких пам'яток, створених архітекторами,скульпторами, живописцями, різьбярами по каменю, ювелірами. В тонких аналізахтворів мистецтва розкривається неминуща художня цінністькультурної спадщини далеких епох.
Передня Азія не випадково називається колискою людськоїцивілізації. Дійсно, багато чого з того, що оточує нас зараз і чимми користуємося в повсякденному житті існувало вже більше трьох і чотирьохтисячоліть тому. У державах Стародавнього Дворіччя зародилися основиматематичних знань, склалася десяткова система рахунку, встановилосяподіл годинникового циферблату на 12 частин. Вивчення небесних світилперетворилося там в точну науку. Вавілонські жерці, наприклад, вмілиобчислювати з великою точністю движ% ня пла-і, час звертання Місяця навколо
Землі. Шумерські і Вавілонські зодчі навчилися зводити високі вежі,будувати не тільки плоскі перекриття, але й арочні конструкції,згодом перейняті стародавніми римлянами.
Передня Азія з її різноплемінних населенням займала в давнинувеликі простори землі від Перської затоки між Середземним, Чорнимі Каспійським морями. Вона поділялася по діагоналях річками Євфратом і
Тигром, поточними з північного заходу на південний схід і впадають в Перськузатоку. Область між Тигром і Євфратом отримала назву Дворіччя або
Месопотамії. У родючої долині південній частині Дворіччя склалися такіранні держави. як Шумер, Аккад і Вавилон. У північній частинісформувалася Ассирія, розташована по середній течії Тигру. Насхідному узбережжі Середземного моря існували Фінікія і Палестина. У
Малої Азії та Північної Сирії розташовувалася гірська країна Хетів і хуррітскоедержава Митанни. У гірських районах на північний схід від Тигру Знаходилися
Урарту і Іракське держава. Ці землі нині належать різним країнам:північна частина Дворіччя - Сирії, інша її частина - Іраку, а області
Закавказзя входили до колишнього СРСР.
Шумери, як і їхні наступники вавілоняни, не знали, на противагустародавнім єгиптянам, того розвиненого заупокійного культу, який спонукавпостачати померлих все, що було їм дорого за життя, у тому числі іулюбленими літературними творами. Тому що дійшли до наслітературні пам'ятники Шумеру та Вавилонії обмежуються глинянимитабличками, які зберігалися в бібліотеках храмів і царів - "намісниківбогів на землі ". Оскільки ці бібліотеки містили космологічні ібогословські трактати, гімни богам, псалми, зборів заклинань іпрогнозів, епічні поеми, які жерці також відносили до релігійноїлітературі, то багато Ассирологія вважали, що всі твори давньогопівденного Межиріччя мають лише богословський характер.
Проте, найбільший дослідник в галузі шумерської літератури іписемності американський професор Крамер не дотримується цієї точкизору, про що ясно говорить його цікавий працю "Історія починається в
Шумері ". Він знаходить у досліджуваній літературі так само і теми земні. Цейпідхід до літературної спадщини Шумеру в значній мірі збільшуєцінність книги Крамера. Слід звернути увагу на те, що автор дужевдало зіставляє окремі елементи творчості шумерів із сучасноюкультурою. У автора можна побачити цікаві спостереження про вражаючомуподібність індоєвропейських сказань. Він приходить до дуже цікавого висновку:
"Оскільки найдавніші героїчні оповіді з'явилися в Шумері, можнаприпустити, що батьківщиною епічної поезії було Дворіччя ". [4. Стор. 223].
Ця праця знайомить нас із багатьма жанрами шумерської писемності ілітератури, крім лірики, тому що ліричні твори шумерів поки що невідомі.
разноплеменна культура Передньої Азії, звичайно, не могла бутиоднорідною. Змінювали одне одного, народи, які прагнули до захоплення родючихземель, несли з собою нові віяння й нові порядки, Найчастіше вонибезжально знищували все те, що було створено з попередниками. І тимПроте, у своєму власному поступальному розвитку вони неминучеспиралися на досвід минулого і часом виявлялися у нього в полоні. У праці І.
Дьяконова "Шумер. Суспільний і державний лад стародавнього Дворіччя "автор відзначає, що в державах Дворіччя не менш помітне місце, ніж у
Єгипті займали скульптура, дрібна пластика, ювелірна справа. Як і в Єгиптістворювалися яскраві розписи. що прикрашали стіни дворьцов. Але багато рис, у тойВодночас, відрізняють мистецтво Передньої Азії від єгипетського. Перш за все,зовсім інші природні умови давали будівельникам інші матеріали.
Відсутність лісу та каменю призвело до використання жителями Дворіччя серцевогоцегли. Внаслідок цього склалися не тільки особливості архітектурногостилю з його простими кубічними формами, а й інші прийоми прикрасибудівель. Зодчі винайшли спосіб прорізати стіни вертикальними виступами інішами, фарбувати їх в звучні насичені тони, що порушувало одноманітністьдробової цегляної кладки і оживляло глуху і нудну поверхню плоскоюстіни.
Заупокійний культ не отримав в Дворіччя такого значного розвиткуяк в Єгипті, не склалося і уявлень про те, що душа померлоголюдини повинна повернутися в виліплених подобу живого тіла. Томупортретна пластику не змогла досягти таких вершин, яких вона досягла в
Древньому Єгипті. Але статуї божеств і правителів, створені в країнах
Передньої Азії, різноманітні, майстерно опрацьовані, позначені печаттюзначущості та внутрішньої cіли. У рельєфах Дворіччя важливе місцевідводилося переможним війнам, діянням правителя. Кожен такий рельєфставав свого роду історичною віхою, як би що відзначає новий відлікчасу. Велике поширення поряд з рельєфом отримала і гліптика --різьблені циліндричні печатки-амулети. Покриті найтоншої різьбленням,виконаної часом по твердій і гладкою поверхні каменю, вони зображувалиобряди і сцени з народних байок з участю тварин, сцени з міфічнихсказань. У цьому виді мистецтва, як і в майстерності ювелірної справи народи
Передньої Азії досягли найвищої досконалості.
Довгу історію Стародавнього Дворіччя прийнято умовно розчленовувати навідрізки з найменувань городищ і місць перших знахідок, типових длякожного періоду. Найбільш ранні серед них, висхідні до епохи неоліту, - цеперіод Халаф, що відносяться до кінця 6-5 тис. до н. е.., і період Убайд (4-3 тис.до. н. е..). Час розпаду первіснообщинного ладу припадає на період
Урук (3500-3000 рр. до н. Е..) І Джемдет-Наср (3000 - 2850 рр. до н. Е. .).
Подальшу історію з ранніх рабовласницьких міст-держав, їхрозквіт і занепад можна класифікувати як пропонує А. Оппенхейм в праці
"Стародавня Месопотамія". У 3 тис. до н. е.. по черзі піднімаються шумерськіміста-держави Південного Дворіччя Ур, Урук, Лагаш (2850-2400 рр. до н.е..), потім (24-22 ст. до н. е..) влада переходить до семітське міступівнічній частині Стародавнього Дворіччя Аккаду, після чого відбувається новепосилення шумерських міст Лагаша і Ура (2200-1997 рр. до н. е..). Щепізніше (20-17 ст. до н. е..) велика частина Месопотамії об'єднується підвладою Вавилону. У 16-15 ст. до н. е.. найвищого розквіту досяглодержава Мітанні, що утворилася в 17 ст. до н. е.. в Північному Дворіччя. Усвою чергу воно було зруйновано в 1400 р. до н. е.. Хеттськой армією.
Держава хетів проіснувало 17 по 12 ст. до н. е.. До 14 в. до н. е..посилюється міць Ассирії, що одержав верх над Вавилоном, поступовоперетворилося на велику військову державу. Після загибелі Ассирії, в кінці 7 ст.до н. е.., під натиском вавілонських військ, відбувається нове піднесення
Вавилона і утворюється Нововавилонського або халдейське царство. Однак уНаприкінці 6 ст. до н. е.. і воно потрапляє під владу Ахеменідського Ірану, якийперетворився у велику державу, до якої входили, крім самого
Ірану, всю Передньої Азії.
На закінчення доречно сказати кілька слів про завдання та цілі даноїроботи. Основне завдання і мета даної роботи полягає в дослідженнікультури древньої Месопотамії, як прародительки західної культури.
Безпосередньою метою є прагнення до поповнення знань в областіісторії культури, постаратися якомога ближче познайомитися з забутимсвітом, якого ми так багато чим зобов'язані.
Глава I
НАЙДАВНІШІ ПЕРІОДИ МИСТЕЦТВА ДвуРечья.
КУЛЬТУРА ДвуРечья 4 - 3-го тис. до н. е..
Пам'ятники нового кам'яного віку, що збереглися на території Передньої
Азії, дуже численні і різноманітні. Це культові статуетки божеств,культові маски, посудини. Неолітична культура, що склалася на території
Дворіччя в 6-4 тис. до н. е.., багато в чому передувала подальшої культуріраннього класового суспільства. Мабуть, північна частина Передньої Азії займалаважливе положення серед інших країн вже в період родового ладу, про щокажуть залишки монументальних храмів і, що збереглися (в поселеннях
Хассуна, Самарра, Телль-Халаф, Телль-Арпагія, в сусідньому з Дворіччям Елам)керамічні вироби, що вживалися при похоронних церемоніях [3.
Стор.90]. Тонкостінні, яравільнюй форми, ошатні і стрункі судини Еламубули покриті чіткими коричнево-чорними мотивами геометризованарозпису по світлому жовтуватому і розоватому фону. Такий узор, нанесенийвпевненою рукою майстра, відрізнявся безпомилковим почуттям декоративності,знанням законів ритмічної гармонії. Він завжди розташовувався у суворійвідповідно до форми. Трикутники, смужки, ромби, мішечки стилізованихпальмових гілок підкреслювали витягнуте або округле будова судини вякому барвистою смугою особливо виділялися дно і горловина [3. Стор.90].
Деколи комбінації візерунка, що прикрашав кубок, оповідали про найважливіші, длялюдини того часу, дії і події - полювання, жнив, скотарстві. Уфігурних візерунках з СУЗ (Елам) без зусиль можна дізнатися обриси стрімкомчать по колу гончих псів, гордовито стоять козлів, увінчанихвеличезними крутими рогами. І хоча пильну увагу, проявляєтьсяхудожником до передачі рухів тварин, нагадує первісні розписи,ритмічна організованість узору, його підпорядкування будові судини говорятьпро нову, більш складної стадії художнього мислення [6. Стор.90].
Під в.п. 4-го тис. до н. е.. в родючих рівнинах Південного Дворіччявиникли перші міста-держави, які до 3-го тис. до н. е.. заповниливсю долину Тигру та Євфрату. Головними з них стали міста Шумеру. У нихвиросли перші пам'ятки монументального зодчества, розквітли, пов'язані зним, види мистецтва - скульптура, рельєф, мозаїка, різного родудекоративні ремесла.
Культурному спілкуванню різних племен сприяло винахідшумерійцамі писемності, спершу піктографіі (основою якої служилокартинне лист), а потім і клинопису [4. Стор.100]. Шумерійци придумалиспосіб увічнювати свої записи. Вони писали гострими паличками на сирихглиняних табличках, які потім обпалювалися на вогні [4. Стор.100].
Писемність широко розповсюдила законодавства, знання, міфи тавірування. Записані на табличках міфи донесли до нас імена божествпокровителів різних племен, пов'язаних з культом плодоносних сил природи істихій [5. Стор.56].
Кожне місто шанував своїх богів. Ур шанував бога Місяця Нанна, Урук - богинюродючості Інанну (Іннін) - уособлення планети Венери, а так само її батькабога Ана, владику небосхилу, і її брата - сонячного бога Уту [5. Стор.56].
Жителі Ніппур шанували батька бога Місяця - бога повітря Енліля - творцявсіх рослин і тварин. Місто Лагаш поклонявся богу війни Нінгірсу.
Кожному з божеств присвячувався свій храм, який ставав центром міста -держави [5. Стор.56]. У Шумері остаточно утвердилися і основніриси храмового зодчества.
У країні бурхливих річок та заболочених рівнин необхідно було підніматихрам на високу насипну платформу-підніжок. Тому важливою частиноюархітектурного ансамблю стали довгі, часом прокладені в обхід пагорба,сходи і пандуси за якими жителі міста піднімалися до святині.
Повільне сходження давало можливість побачити храм з різних точокзору. Першими потужними спорудами Шумеру кінця 4 тис. до н. е.. були, такзвані, "Білий храм" і "Червоне будівля" в Уруці [3. Стор.92]. Навіть зазбереженим руїн видно, що це були суворі й величнібудівлі. Прямокутні в плані, позбавлені вікон, зі стінами, розчленованими в
Білому храмі вертикальними вузькими нішами, а в Червоному будівлі - потужниминапівколонами, прості за своїми кубічним обсягами, споруди ці чітковимальовувалися на вершині насипний гори. Вони мали відкритий внутрішнійдвір, святилище, у глибині якого містилася статуя шанованого божества.
Кожне з цих споруд було виділено з навколишніх будівель не тількипідйомом вгору, але і забарвленням. Білий храм отримав свою назву за побілкустін, Червоне будівля (воно, мабуть, служило місцем народного?? х зборів) булоприкрашене різноманітним геометричним орнаментом з глиняних обпаленихконусоподібних цвяшків "зігатті", капелюшки яких пофарбовані в червоний,білий і чорний кольори. Цей строкатий і дрібний орнамент, що нагадував поблизукилимове плетіння, видали зливаючись набував єдиний м'який червонуватийвідтінок, що й дало привід для його сучасного найменування.
У 3-му тис. до н. е.. в шумерських центрах Урі, Уруці, Лагаші, Адабе,
Умме, Ередіа, Ешнунни та Кіше виникли більш різноманітні і розробленітипи зодчества. Міста, безперервно воюють один з одним, захищали себеоборонними спорудами. До цих пір видно залишки цих потужних ісуворих кріпосних стін із баштами та укріпленими воротами. Значнемісце в ансамблі кожного міста займали палаци та храми. Хоча будівлізводилися із самана, в їх декоративному оформленні проявилосявелику різноманітність. Через вологого клімату погано зберігалися настіннірозпису. Тому особливу роль стали грати мозаїка, а так само інкрустація зсамоцвітів, перламутру і раковин, широко застосовувалися в оздобленні стін,колон, статуй [1. Стор.130]. У вживання увійшла також оздоблення колонлистовий міддю, включення рельєфних композицій. Фарбування стін, у своючергу, мала важливе значення. Усі ці деталі оживляли строгі іпрості форми храмів, надавали їм більшу видовищність, відповіднубарвистості самих обрядів [5. Стор. 70]. Храм богині "матері всіх богів" і
"Богині лісистих гір" Нін Хурсаг, споруджений на Убайде поблизу міста Ура всередині 3-го тис. до н. е.., відзначений цілим рядом подібних нововведень.
Культ родючості, настільки значний для древніх сільськогосподарськихплемен, визначив і тематичну спрямованість і символіку оздобленняхрамів. Над прямокутним входом у храм стояв навіс, який спирається натонкі дерев'яні стовпи (символи фінікових пальм), оббиті міддю іприкрашені вкладками з перламутру, самоцвітів, асфальту. Стіни храму,крім вертикальних ніш, були розчленовані і по горизонталі стрічками мозаїчнихфризів, вдавлених в асфальтову тинк [1. Стор.131]. Їх сюжетиоповідали про повсякденні сх заняттях, які набули значенняритуалу, - доїння корів, збиванні масла. Плоскі, вирізані з жовтуватоювапняковій плити фігури, що сполучаються з фоном із чорних шифернихпластин, самі по собі були грубуваті і приосадкуваті, але кожен їхній рух,влучно захоплене і точно знайдене, було виконано великий значущості іпоказувало, що всі зображення фіксує не випадкова подія, а маєважливе значення [1. Стор.131]. Карниз храму був прикрашений візерунком з керамічнихцвяхів, капелюшки яких, виконані у формі квітів з червоно-білимипелюстками, служили символами богині родючості. Верхній фриз також включавмозаїчні зображення білих голубів, виконані за шиферної фону, нижнійфриз складався з мідних фігур бичків, що рухаються до входу в урочистомуритмі. Сам вхід був обрамлений двома дерев'яними фігурами львів-охоронцям.
Вони були покриті мідними листами, а очі й мови інкрустовані кольоровимикамінням, що доповнювало їх жвавість і яскравість. Над вхідними дверима поміщенамідна прямокутна платівка на якій зображувалися рельєфні фігурильвіноголового орла Імдугуда, міцно тримає лапами двох оленів --своєрідний символ влади божества над усіма мешканцями лісистих гір ідолин [1. Стор.132].
Мабуть, подобою гір з яких людям з'явилися боги, були й найдавнішіступінчасті вежі - зіккурати, що виникли в Шумері в 3-му тис. до н. е.. Вонискладалися з кількох майданчиків. Верхній майданчик увінчувалися невеликимсвятилищем - "житлом бога". Будується звичайно при храмі шанованогобожества, ці башти згодом на багато тисячоліть самі перетворилися наголовні храми, центри науки, своєрідні обсерваторії, де жерці спостерігализа небесними світилами і життям Всесвіту [4. Стор.95]. Від найдавнішихчасів до нас дійшли в руїнах лише кілька древніх веж. Найкращезбереглися зіккурати Еламу (в Чога-Замбіле, 2 тис. до н. е..) і Борсіни
(поблизу Вавилона, середина 1-го тис. до н. е..). Нині часткововідреставрували один з найдавніших зіккуратів царя Ур-Намму в Урікінця 3-го тис. до н. е.. Тепер видно лише один його нижня тераса. Але йвона виробляє приголомшливе враження грандіозністю своїх розмірів.
Площа величезною усіченої трапеції займає 65 х 43 метри, а висотапідстави вежі налічує 20 метрів, тобто дорівнює сучасномусемиповерхова, у будинку и1. Стор.138].
Настільки ж величними як і культові споруди були і палациправителів, що почали будуватися з середини 3 тис. до н. е.. Прикладом їх можеслужити палац у місті Кіше, одна з найдавніших в Передній Азії.
Подібно до інших палацам він відтворював у своєму плані тип світського житловогобудинку з низкою глухих, позбавлених вікон, приміщень. Стіни його колонного залубули інкрустовані композиціями з перламутру, відтворювали сценибитв.
Протягом багатьох століть поступово склалися і різноманітні видиі форми скульптури. Скульптура у вигляді статуй і рельєфів з найдавніших часівстановила невід'ємну приналежність храмів. Скульптурними формами булиприкрашені кам'яні судини і музичні інструменти. У металі і камені буливиконані перші монументальні портретні статуї всевладних правителівдержав Дворіччя, а в рельєфах кам'яних стел були відображені їх діянняі перемоги. При проведенні паралелі з розвитком скульптури Єгипту,безсумнівно, можна побачити поєднання наївності прийомів з упевнениммайстерністю, грубувато з витонченістю. Але тим не менше, майстри Шумеруі Аккада прагнули до досконалості. Вони відбирали, подібно до єгиптянам, зфасного і профільного положень найвиразніші і виразні аспекти,поєднуючи їх разом і складаючи з площини багатофігурнірозповідні композиції [6. Стор. 99].
розповідний рельєф зародився дуже рано в культурі Межиріччя.
Теми рельєфів у втор. пол. 3-го тис. до н. е.. воскрешають перед нами колоосновних турбот стародавніх мешканців долини Тигру та Євфрату, пов'язаних зурожаєм. Це, здебільшого, обряди поклоніння богині родючості Інанна,показ ситих стад домашніх тварин, налитих соками дозрілих колосків.
Подібна процесія жертводавців, що йдуть з дарами до богині Інанна,відображена в рельєфах, що заповнюють поверхню монументальногоалебастрового посудин з Урука початку 3 тис. до н. е.. (нині зберігається в музеїв Багдаді). Форма кубка розчленована на ряд поясів, що дозволило майстрамрозгорнути свою розповідь по етапах. На зовнішньому фризі позначені мотивирічкового сільського пейзажу, дерева, які ростуть біля води. Наступний показуєнизку мірно що рухаються по березі річки баранів. Вище розташоване настількиж мірне хода людей, що несуть страви з стравами та фруктами. Верхнійприсвячений церемонії поклоніння богині й приношення їй дарів. Фрізообразноерозподіл фігур на площині, розгорнуте поясом, розташуваннядекількох поясів один над одним, подібно рядках тексту стали принципомпобудови рельєфних композицій, затвердимось у мистецтві Передньої Азії набагато століть [1. Стор.139]. Цей же принцип був використаний і різьбярамициліндричних печаток-амулетів, знаків особистої власності. Найбільш раннідруку відтворювали те, що найбільше займало уяву людей тогочасу - сцени полювання, стада тварин, лісових звірів. Міф, епос, байка,казка знаходять різноманітне віддзеркалення в печатках. [3. Стор.102]. Фантастикав зображенні людей і тварин поєднувалася з точним знанням вигляду, уміннямпередати природну красу рухів.
Разом зі зміцненням рабовласницьких деспотій мистецтво сталослужити і завданням алегоричного прославляння влади правителя, божества.
Вже ранній мідний рельєф сер. 3-го тис. до н. е.., поміщений над входомхраму в Убайде, центральна фігура якого - львіноголовий орел, що тримаєлапами двох оленів, набув характеру своєрідного герба-емблеми сили імогутності. Строго симетричний по своїй композиції, що виділяє центральнуфігуру. як найважливішу, рельєф храму в Убайде відкрив собою цілий рядгеральдичних скульптурних композицій, які лунають в печатках,присвятних рельєфах, подібних палетки жерця Дуду з Лагаша, і в багатьохінших пам'ятках Передньої Азії [3. Стор. 103].
Оповідної зображення проявилося і на стелі, названоїдослідниками "Стелою Коршунов" (бл. 2500 р. до н. е.., зберігається в Луврі).
Невелика за розмірами (75 см) кам'яна плита, присвячена перемозі правителяміста Лагаша Еанатума над сусіднім містом, як-б заклала основи новоговиду оповідання - історичного рельєфу. На одній зі сторін зображенавеличезна фігура верховного бога міста Лагаша - Нінгірсу, який заноситьпалицю над мережею з борсається в ній ворогами. На іншій стороні, вчотирьох розміщених один над одним регістрів, показані Еанатум і йоговійсько, сцена оплакування загиблих, сцена терзання шулікою трупівповалених ворогів [1. стор 142]. У самому оповіданні немає ні пафосу, ніпристрасті, ні захвату перемогою. Власне, зображуються не особи, а лише однеособа, відтворене безліч разів. Це нерозчленованість людської маси,виявлена в ньому груба сила і виробляють на глядача страхітливевраження готовністю знести все живе на своєму шляху, абсолютносвого покори влади вождя [1. стор 142].
Говорячи про мистецтво стародавнього Шумеру, необхідно відзначити, що вже вп.п. 3 тис. до н.е. мистецтво вже мало різні художні напрями,отже, і завдання. Фігури Північного Дворіччя володіли витягнутимипропорціями, видовженими особами. Фігури Південного Дворіччя були великоголовіі приземкуватими [3. стор 104]. У той же час і ті й інші, як биспоріднені між собою. Все в них: поза, зведені до неба очі,складені на грудях долоні, - спрямовані на виявлення внутрішнього станупросвітленості. Такі базальтова постать начальника житниць міста Урука
Курліля, алебастрова статуя сановника Ебіх - Іля (з м. Марі) і кам `янастатуя бога Аб-У з м. Ешнунни [3. стор 104]. Наївні і нескладні образи,втілені в цих невеликих розфарбованих статуях, відзначені єдиної печаткоюдуховного піднесення, не затьмарена віри, світлого чистого пориву,
Ще в більшій мірі повні духовної значущості виконані дляхрамів у техніці високого рельєфу голови вищих божеств. Хоча зберегласялише єдина, висхідна до початку 3 тис. до н.е., скульптурна головабогині Інанна, високу майстерність обробки її мармурової поверхні,краса і досконалість образу, свідчить про те, що це явище небуло випадковим у мистецькому житті. Плоско зрізана ззаду, цевиконана майже в натуральну величину голова, прикріплювалася до стіни і,мабуть, була частиною рельєфною і живописної композиції Особа богині звеличезними, раніше інкрустованими очима, вражає м'якістю своїхобсягів, значущістю суворого і спокійного виразу [1. стор.145].
Особливу внутрішню силу скульптурні образи Дворіччя знайшли у в.п. 3тис. до н.е., коли в результаті боротьби за владу між містами --державами перемогу отримав Аккад. Його правитель Саргон 1 (Шаррукін - "
Правдивий цар "), названий вченими Стародавнім, об'єднав майже всю північ іпівдень, злив їх в єдине аккадській держава. Його наступник Нара - Суенпродовжив боротьбу за об'єднання Дворіччя. Будучи не царського роду, Саргон,вольовий та енергійний діяч, після придушення шумерійські аристократіїоточив себе настільки ж активними людьми неарістократіческого походження.
Це дало свої результати. У літературу і мистецтво Аккада проникли новівіяння, нові образи й теми. Саме в цей час склалася зовнішністьмужнього героя - напівбога Гільгамеша. "Сказання про Гільгамеша"є першим літературним запозиченням. Згідно з твердженнями давніхпереписувачів цей цикл складався з 12 сказань або пісень, близько 300 рядків кожна.
У бібліотеці Ашшурбаніпала кожне сказання було написано на окремійтабличці [4. стор 216]. Проблеми і прагнення, про які йде мова вепосі, близькі народам усіх часів. Це потреба в дружбі, вихваляннявірності, жадання особистої слави, пристрасть до подвигів і пригод,незнищенний страх перед неминучою смертю і всепоглащающее прагнення добезсмертя [4. стор 216]. При порівнянні вавілонського епосу і шумерськихтекстів можна виділити шість епізодів:
1. "Гільгамеш і країна живих"
2. "Гільгамеш і небесний бик"
3. "Потоп"
4. "Смерть Гільгамеша"
5. "Гільгамеш і Агга з Кіша"
6. "Гільгамеш, Енкіду і підземне царство" [4. стор 216].
Багато епізоди вавілонського епосу безперечно сходять до шумерським поем про
Гільгамеша. Навіть у тих випадках, коли у нас немає прямих аналогій, можнавідшукати зразкові теми та мотиви, запозичені з шумерськихміфологічних і епічних джерел. Але вавілонські поети ніколи некопіюють шумерська текст. Що ж до лінії сюжету - нестримногофатального перебігу подій, які призводять бентежного, яка долає героя донеминучого сумно прозріння, - то тут вся заслуга, безсумнівно,належить не шумерам, а вавилонянам.
Гільгамеш не був єдиним героєм Шумеру. Його попередники,
Еннеркар і Лугальбанду, користувалися у шумерських поетів не меншоюпопулярністю. Можна сказати, що у шумерів була ціла епоха героїв [4.стр.232]. На цьому варто зупинитися докладніше. Всі історики змушенірахуватися, головним чином завдяки працям англійського вченого М. Чадвіна,з тим, що "героїчні епохи", що відносяться в різних народів до різнихперіодів, зовсім не є літературним вимислом, а становлять дляісторії цивілізації етап суспільного розвитку.
Є всі підстави вважати, що стародавні епічні оповіді Шумерубули вперше записані на глиняних табличках тільки через 5 -6 столітьпісля закінчення "героїчного століття" і, зрозуміло, після значноїпереробки, виконану мешканцями і писарів. І оскільки найдавнішігероїчні оповіді з'явилися в Шумері, можна припустити, що батьківщиноюепічної поеми було Дворіччя. Зрозуміло, між епосом шумерів, греків,індійців і германців існує ряд важливих відмінностей. Наприклад,шумерські героїчні оповіді, незалежно від їх величини, оповідають проякомусь одному подвиг, одному епізоді і зовсім не пов'язані один зодним. Вперше об'єднали порівняно короткі і уривчасті поеми вдосить складний, довгий, але єдиний епос вавілонські поети.Однако, в цихпоемах не знайдеш пластичності і динамізму, якими славляться, наприклад,гомерівські "Іліада" і "Одіссея". На відміну від індоєвропейськогогероїчного епосу в шумерських епічних поемах жінки, у всякому разісмертні, не відіграють майже ніякої ролі. І, нарешті, чисто формальневідмінність: шумерські поети домагалися ритмічного малюнка насамперед шляхомповторів з невеликими варіаціями. Вони не користувалися рядкамипевного розміру.
Загальний огляд літератури і мистецтва дозволяє зробити висновок програндіозному значенні цих пам'яток найдавнішої цивілізації, аналіз якихвиявляє безпосередній вплив шумерської літератури і мистецтва нававілонську і вплив її за посередництвом ланки на літературу такультуру греків, євреїв і навіть народів Західної Європи.
Глава II
вавілонської культури, як спадкоємиця шумеро-аккадської КУЛЬТУРИ
Мистецтво древніх народів півдня Месопотамії звичайно позначається яквавілонське мистецтво; ця назва поширюється на мистецтво самого
Вавилона (початок 2 тис. до н.е.) але і колись самостійних шумеро -аккадських держав (4-3 тис. до н.е.), об'єднаних потім Вавилоном.
Вавілонську культуру можна вважати прямою спадкоємницею шумеро-аккадськоїкультури.
Як і в Єгипті, релігія в Дворіччя була опорою рабовласницькоїверхівки. Але на відміну від Єгипту, сама ця верхівка не була стійка, боверховенство постійно переходило від одного міста-держави до іншого.
Жорстока боротьба без пощади для переможених визначала світоглядтамтешніх владик.
У Вавілонському мистецтві ми зовсім не зустрічаємо похоронних сцен. Всіпомисли, всі устремління вавілоняніна - в тій дійсності, якувідкриває йому життя. Це життя вічно тривожна, сповнена загадок,заснована на боротьбі, життя, що залежить від волі якихось вищих сил,добрих парфумів і злих демонів, теж ведуть між собою нещадну війну.
Були розвинені різні культи. Культ води - з одного боку, якдоброї сили, джерела благоденства, родючості, а з іншого боку - як силизлий, нещадною, очевидно, не раз спустошували ці краї, бо, як і встародавніх єврейських переказах, грізна легенда про потоп приводиться зразючим збігом подробиць і в переказах Шумеру. Культ небеснихсвітил - як прояв божественної волі, з їх правильним, чудово --незмінним рухом по раз і назавжди вказаною шляху. [5. стор 115].
У математиці, необхідної для жвавої торгівлі міст Дворіччя, дляспорудження гребель і переділу полів, були досягнуті чудові успіхи.
Вавилонська шестидесяткова система числення жива донині.
Значно випередивши єгиптян, вавілонські астрономи процвітали в спостереженнінебесних світил. Вони обчислили закони обертання Сонця, Місяця іповторюваність затемнень. Але всі їхні наукові знання в цілому були пов'язані змагією і ворожінням.
Таємничі знаки на глиняних табличках були розшифровані в минулому столітті.
Це знаменита шумерський клинопис, що поклала початок усієї писемності,як єгипетські ієрогліфи, дуже декоративна і теж веде свійпоходження від малюнків. В Ермітажі зберігається шумерська табличка --найдавніший у світі письмовий пам'ятник (близько 3 300 років до н.е.). Багатеермітажний збори таких табличок дає наочне уявлення про побутшумеро - аккадських міст і самого Вавилона. Серед них - документизнаменитого храмового архіву міста Лагаша, що показують, що шумерськіхрами володіли величезними угіддями і служили осередком всієї політичної,економічного і культурного життя міст - держав. А всієї внутрішньої ізовнішньою політикою міст Дворіччя керували жерці - правителі,спиралися в рішеннях, нібито, на волю богів, тільки їм відому. Текстоднією з табличок більш пізнього періоду (2 тис до н.е.) показує в якомудусі були складені Вавілонські закони і до чого вони часом приводили:якийсь вавілонянін, викритий у тяжкий злочин - крадіжка раба, знаючи, щоза це йому чекає смертна кара, тим часом, як вбивство раба караєтьсялише штрафом, поспішив задушити безправну жертву своєї користі. Унайдавніші часи, як підтверджують розкопки, відбувалися людськіжертвоприношення, влаштовувалися справжні бійні, очевидно, по веліннюжерців, щоб подобатися своєму богів. І, проте, в цьому, такому далекому від нассвіті, дикий фанатизм, бузувірство сполучалися нерідко з дуже тверезимпоглядом на життя, часом з разючим скептицизмом, а то й зі справжньоюмудрістю. Багато шумерські приказки свідчать про схильність цьогонароду, здавалося б цілком який сприймав жрецькі "мудрість" з їїнезаперечним положеннями, до критики, до сумніву, до розгляду багатьохпитань з протилежних точок зору.
"Все одно помремо - давай усе розтратив!
А жити - то ще довго - давай збирати".
Шумери ясно розуміли і безглуздість воєн:
"Ти йдеш, завойовує землі ворога.
Ворог приходить, завойовує твою землю".
Серед майже двох тисяч вавілонських клинописних табличок, що зберігаються вмузеї образотворчих мистецтв у Москві, американський вчений С. Крамервиявив текст двох елегій. Це, на його думку, - одна з перших спробпередати в політичній формі переживання, викликані Кончі
