Життя та творчість

Володимира Кириловича Винниченка

План:

Життєвий шлях Володимира Винниченка

1. Навчання та початок політичної діяльності

2. Винниченко-політик в боротьбі за вільну Україну

3. Життя та творчість за кордонами рідної України

Рання проза Володимира Винниченка (1902-1907)

1. "І відкіля ти взявся у нас такий?"

2. На твердженням з традицією: анатомія бунту ( "Повія", "Народний діяч",

"Сила і краса")

3. Боротьба генерацій і антрепренер Гаркун-Задунайський

4. Контрасти і метаморфози "смутного" часу ( "Суд", "Контрасти")

5. Психологія натовпу ( "Салдатікі!", "Студент")

Життєвий шлях Володимира Винниченка

Навчання та початок політичної діяльності

Народився Володимир Кирилович Винниченко 16 липня за старим стилем 1880р. у селянській родині в селі Веселий Кут Єлісаветградського повіту на
Херсонщині (тепер - Григорівка Кіровоградська область); навчався усільській початковій народній школі, згодом у Єлісаветградській чоловічійкласичній гімназії, та не закінчив її, бо треба було добувати якісь коштина прожиття. Наймітував у поміщиків; йому судилося зазнати того, що й іншимселянам-бідарям, заробітчанам, - жорстоку експлуатацію, приниження людськоїгідності, голод, духовну сліпоту й відчай, що вибухає сліпою помстою.

У Златополі В. Винниченко екстернату складає іспити за середню школу із 1900 року стає студентом юридичного факультету Київського університету.
Уже 21-річним бачимо його серед активістів української соціал-демократії.
Спочатку він входить до складу Революційної Української Партії (РУП),заснованої в Харкові 11 лютого 1900 р. У жовтні 1905 р.. РУПреорганізувалася в УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія)
- І Винниченко став одним з її лідерів.

Програма УСДРП передбачала ліквідацію самодержавства і встановленнядемократичного ладу в Росії, ліквідацію залишків феодалізму в соціально -економічній сфері, право націй на самовизначення, запровадження свободислова, друку, маніфестацій тощо. Своїми програмовими положеннями УСДРП булапов'язана як з РСДРП, так і з рештою українських партій. Але цікаво, що і зтими, і з тими вона перебувала у ... стані постійного конфлікту. За словамиісторика, "якщо у першому випадку" агресором "виступали російські соціал -демократи, котрі припускали можливість існування будь-якої національноїсоціал-демократії, крім української; то в іншому - саме УСДРП виступилаініціатором роздмухування "класової боротьби" всередині українства ".

Щодо Володимира Винниченка ця загальна ситуація доповнювалися деякимисуттєвими відтінками, що про них точно сказав Євген Чикаленко, - він дужедобре знав вдачу свого "хрещеника": хоч Винниченко і належав досоціалістичної партії, писав Є.. Чикаленко, проте "я вважаю, що по вдачісвоїй він швидше анархіст.

Чикаленко мав на увазі імпульсівну, амбіційну, затято натуру
Винниченка, у якому постійно жив той дух протівенства, який ще згімназійніх часів створював йому репутацію enfant terrible (жахливоїдитини), а пізніше - вічного порушника правил ". У політиці, літературі,просто в повсякденні. "Натура - як у тура", - зауважив в одному з листів Є.
Чикаленко і мав, звичайно, рацію.

Винниченко-політик в боротьбі за вільну Україну

4 лютого 1902 р.. Володимира Винниченка вперше заарештували. Післякількох місяців перебування в Лук'янівській тюрмі його випустили, але зуніверситету виключили, в Києві жити заборонили, а невдовзі забрали навійськову службу в 5-му саперному батальйоні ( "автопортрет" Винниченка тієїпори знаходимо в його "армійському" оповіданні "Боротьба ").

Відтоді письменник не припиняє політичної діяльності. Тому вирушає на
Полтавщину, де продовжує революційну агітацію. Врешті решт його забирають усолдати. У війську юнак і далі веде пропагандистську роботу, налагоджуєзв'язки з революційною молоддю поза казармами. Все це мало б закінчитисяновим арештом, але Винниченко не став його чекати і 1-го лютого 1903 р..втік із війська, подався за кордон, у Галичину. Там він співпрацює угазетах РУПу, пише брошури й листівки, переправляючі їх разом з іншоюнелегальною літературою на Наддніпрянщину. Нелегально переходити кількаразів кордон із забороненою революційною літературою, та потрапляє до рукжандармів. Пригадав йому тут і дезертирство з армії - та на півтора рокуув'язнили в камеру-одиночку Київської Лук'янівської в'язниці та в
"Дисциплінарний батальйон". Тепер його ув'язнення розтягнеться аж дореволюційних подій 1905-го.

Коли революційне піднесення пішло на спад, Володимира Винниченкаарештували втретє. Сталося це восени 1906 р.. І знову - Лук'янівка, якаставала для нього другою "домівкою". У "третій політичній" Лук'янівськоїтюрми разом з Винниченком чекали наслідків слідства А. Жук, В.
Степанківській, С. Єфремов. "Нас обвинувачували в" українській змові ",осередком якої мала б бути редакція "Громадської думки", - згадував згодом
В. Степанківській. - Там, на Лук'янівці, аби не гаяти час, Винниченко і явзялися студіювати англійську мову, Єфремов же студіював французьку ... Десьпід кінець квітня або радше на початку травня 1907 року приятелі Єфремоварозстараліся й вибрали його на поруки. Опісля незабаром вийшов на волю й
Винниченко - під заставу 500 карбованців, що заставив за нього Чикаленко.
Виходячи, Винниченко обіцяв мені, що вибере й мене, та й справді зробив цеза якийсь, може, тиждень ... Нам суд було призначено на 12 жовтня того ж таки
1907 року ".

У день, коли мав відбутися суд, Винниченко і В. Степанківській перейшлиавстрійський кордон. Потяглися роки життя в еміграції ... завершувався цілийперіод у політичній і літературній біографії Володимира Винниченка ...

Володимир Винниченко проживає в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії.
Для політичної роботи приїздить нелегально в Україну, а в 1914-1917 рр..
Переховується від поліції як на батьківщині, так і в Москві, співробітничаєв журналі "Українське життя".

Перші його твори - поема "Повія" та оповідання "Народний діяч",написані 1901 р.. Першим же твором, що з'явився друком на сторінках
"Київської старовини" 1902-го, була повість "Сила і краса" (згодом прибираєназву "Краса і сила"). Пише багато, друкується часто, молодим прозаїкомцікавляться відомі літератори, популярні журнали й видавництва. Пам'ятавсяйого лист "Про мораль пануючих і про мораль пригноблених" (1911), в якомуреволюціонер і письменник писав: "Я щиро і гаряче протестував протисоціальних несправедливостей, в ім'я цього протесту йшов до в'язниці, готовий бувйти на смерть (!!!) за торжество своїх політичних і соціальнихпереконань ".

Письменника глибоко вражає хворобливе, патологічне, егоцентрічне влюдині, незважаючи на те, до якого світу - буржуазного чи пролетарського --вона належить. Він із тривогою спостерігає наростання таких суспільнихнастроїв і переживань, які сприяють формуванню здеморалізованіх, одержимихідеєю насильства в здобутті влади, спраглих до помсти фанатиків у подобігордих "надлюди", які готові в ім'я досягнення мети підкорити й партійнихі безпартійних, добрих і злих, чесних і моральних (драма "щаблі життя",романи "Чесність з тобою", "Рівновага", "По-свій", "Божки", "Хочу",
"Записки Кирпатого Мефістофеля ").

Що лишається їм, цим" нічним метелика ", які в пориванні дореволюційних ідеалів обпекла чисті крильця, як не одягати а себе маскубездумності й моральної вседозволеності?

Ідейний і моральний розклад буржуазного суспільства, яке "поглинає"душі недавніх ідеалістів, обурює письменника, бо на його очахдеморалізується українське суспільство, відкриває своє справжнє обличчялегендарний революціонер-підпільник, великодержавних шовінізм торжествуєперемогу над українським національним відродженням (роман "Хочу"). Тому такдратівліво зреагував В. Ленін у листі до Інессі Арманд на роман В.
Винниченка "Заповіт батьків", бо не міг сприйняти безжалісного розвінчанняморальної деградації соціалістів-революціонерів. Згодом, у періоднаціональних змагань 1917 - 1920 рр.., він з болем переконається, у якуморально-психологічну прірву може "кидати" людину політика.

У період написання п'єси "Між двох сил", перебуваючи на Княжій Горі, і,здавалося б, щасливою долею "приречений" на творчість, він незаспокоюється, бо вже остаточно "захворів" на політику, і йому несиласпокійно споглядати, як у Києві панує гетьман Скоропадський. На глибокепереконання В. Винниченка-соціаліста, тільки вони, перековані, чесні,морально чисті соціалісти, повинні творити нову Україну. Тому політичнікомпроміси Скоропадського його знову підключають до боротьби. 1 серпня 1918року гетьманська охранка заарештовує його. Правда, 4 серпня звільняють із -під варти (

Та він розумів і ту обставину, що народ був розчарований діяльністю
Центральної Ради, що його уряд, по суті, нічого не дав селянам іробітникам, а більшовицькі ідеї мали підтримку серед спролетарізованіх мас.
Спостерігаючи зростаюче невдоволення народу окупацією України кайзерівською
Німеччиною, В. Винниченко висуває ідею повстання проти уряду гетьмана
Скоропадського та цого спільників. Шансів на успіх було обмаль, алеперемогу він вбачає в тому, "що ми, українські соціялісті і демократи, щоми, українці, з'єдналися зі своїм народом. Хай нас розіб'ють фізично, аледуховно, національно й соціально, ми поєднані тепер і в слушний час нашголос матиме довір'я в народі нашому ".

Перемогу було здобуто, але не ту, на яку очікував В. Винниченко --голова нового уряду Української Народної Республіки - Директорії. Знову жтрагічне непорозуміння. Він виступає за інтереси робітників, а виконавськавлада ті інтереси топче. Члени Директорії - патріоти, "але тільки патріоти.
Вони не революціонери ". Усвідомлює, що історія щастя рідного народу нетвориться, зате в історію страждань записано вже немало сторінок. В.
Винниченко намагається вийти зі складу уряду.

Незабаром із мандатом ЦК УСДРП письменник вирушає за кордон, начебтодля участі у международній соціалістичній конференції, але зупиняється в
Австрії. Втішається спокоєм, самотністю, намагається взятися до праці, алейого думки повсякчасно на Україні. Літо й осінь 1919 р.., Зима й весна 1920 --го - плідні творчі періоди в його біографії. Пише повість "На той бік",тритію мемуарно-публіцистичну працю про українську революцію "Відродженнянації ", а головне - поринає в політичну еміграційну діяльність. Вітаєвстановлення диктатури пролетаріату в Угорщині, обмірковує можливістьсоціалістичної революції в Західній Європі, віважує, що робити: віддатисяулюбленій творчій роботі, жити в спокої, у злагоді з собою, чи зновузайнятися політикою, наштовхуючісь а образи й непорозуміння, на непевністьі нещадно вімотування нервів і здоров'я? І знову політик перемагаєхудожника.

Його захоплює ідея легального повернення в Україну з метою компромісноїспівпраці з радянською владою. Він глибоко щодо себе безжально аналізуєминулі два роки сходження до державності й доходить висновку, що робив усе,що найбільше топтали його гідність.

1. За кордонами рідної України

Після цього Винниченко пориває з УНР. Після закордонної конференції
УСДРП 14 вересня 1919 р. Він із кількома колегами виходить з УСДРП істворює у Відні Закордонна групу Української Комуністичної партії,організовує політичний, економічний і науковий тижневик "Нова доба", якийпочинає виходити з березня 1920 року.

На сторінках "Нової доби" він публікує багато своїх статей, де аналізуєминулі події, викладає свої погляди та позицію щодо розвитку політичноїситуації в Україні, гостро засуджує політику Директорії і продовжуєпереговори стосовно виїзду до Москви, наполягаючи на своїх умовах:
"Самостійність державна; цілком незалежний, чисто національний українськийуряд; українська мова в усіх інституціях, урядах, школах; не тількипосереднє, але й безпосереднє, активне національне визволення; незалежневійсько, військовий і економічний союз та взаємна найтісніша допомога. Безвирішення цих питань їхати не можу ".

Звісно, ці умови, вібудувані, по суті, на принципах конфедерації, немогли бути прийняті, тим паче за відсутності В. Винниченка. Тому вінвирішує все ж таки повернутися, щоб домагатися поставленої мети. Свідомоготується "йти а всі труднощі, небезпеки, на кров і вигнання", жертвуєзатишком, спокоєм, планами улюбленої творчої праці - аби лише була з тогоякась користь для рідного народу. На цей крок він наважується й тому, щобсвоїм прикладом заохотити інших, переконати в необхідності будувати нову
Україну.

Письменник 24 травня 1920 р.. Разом із дружиною Розалією Яківною зчеським дипломатичним паспортом та з відомим чеським соціал-демократом
Яроміром Нечас і особистим секретарем Олександром Баданов виїздить дорадянської Росії.

"Власне, тепер я все більше відчуваю самотність: від антибільшовицькихкіл я відійшов, до большевицьких не ввійшов. Нема ні одної групи, з якою япочував би себе злити, яка підтримувала б мене ", - занотовує він 31 серпня
1925 року. Тепер він усе частіше задумується над тим, щоб зосередитися насвоїй улюбленій літературній діяльності. Тим більше, що його п'єси
"Брехня", "Чорна Пантера і Білий Медвідь", "Закон", "Гріх" перекладаютьсяна німецьку мову і з'являються в театрах Німеччини та інших європейськихкраїн. Друкуються і перекладаються його роман "Чесність з собою", повість
"Босяк" ...

На екранах Німеччини в 1922 році демонструється фільм "Чорна Пантера",сценарій якого грунтується на п'єсі В. Винниченка "Чорна Пантера і Білий
Медвідь ". Але коли за кордоном твори В. Винниченка друкуються спорадично,то на Радянській Україні видавництво "Рух" подає читачам зібрання йоготворів у двадцяти трьох томах. Кілька видань було його тритомне роману
"Сонячна машина", який, до речі, вперше був надрукований в 1927 році в
Харкові; з'явилася й підготовлена за кордоном збірка оповідань "Намисто".

Київський державний драматичний театр імені Івана Франка здійснюєпостановку написаної в еміграції п'єси "Над". У 1920-1921 роках його п'єсиставилися не лише в Києві і Харкові, але й в Одесі, Львові, Чернівцях,
Коломиї, Москві, Петербурзі, театрах Саратова, Самари, Тіфліса, Ростова-на-
Дону, Баку. Лесь Курбас у своєму "Молодому театрі" здійснив постановку п'єс
"Базар", "Чорна Пантера і Білий Медвідь", за участю режисера-постановника
Ганта Юри у тому ж театрі в 1919 році відбулась прем'єра п'єси "Гріх" ...

Творчість Володимира Винниченка майже до середини 30-х років буласерйозно і вдумливо об'єктом вивчення в школі, популяризації,літературознавчого дослідження, тобто фактом історії української літературиі явищем тогочасного літературного процесу. Щоправда, не всі його твори, яківін написав за кордоном - в Берліні, Празі, Відні, Франції, - були відомі внашій країні. А він творив активно - писав і соціально-психологічні драмита новели, соціально-утопічі романи, філософсько-соціологічні праці,кіносценарії, багато малював, намагався переконати міжнародну громадськістьперсональними зверненнями до політичних діячів і до Організації Об'єднаних
Націй в еобхідності згуртування всих суд миру сил у боротьбі проти війни,за збереження природи, до утвердження принципів організації суспільства ісвіту на соціалістичних засадах, закликав до "світового миру без бомб ібарикад ".

Володимир Винниченко публікує в 1949 році політичний маніфест" Заповітборцям за визволення ", бориться з голодом, із нестатки, мріє прозавершення свого складного, драматичного, сповненого гірких розчарувань інереалізованих планів життя на Україні. Та не судилося ...

Так і помер він на чужині 6 березня 1951 року на власній садибі білямістечка Мужен департаменту Пріморські Альпи у Франції. Там мав він клапотьземлі, хату - свій "закуток", в якому з 1934 року разом із дружиною
Розалією без необхідних матеріальних достатків проживав останні важкі роки.
Чи не найважчим були роки фашистської окупації Франції. Письменник рішучевідмовився від будь-яких форм співпраці з фашистами, перебував підпостійною загрозою арешту та депортації.

Рання проза Володимира Винниченка (1902-1907)

"І відкіля ти взявся у нас такий?"

Передусім - коли у Володимира Винниченка з'явилися перші літературнізацікавлення? За яких обставин і коли саме він розпочав свої проби пера?

Щоб відповісти на ці запитання, слід нагадати кілька дат з біографіїписьменника.

З 1890 по 1899 р.. Володимир навчався в Єлісаведградськійкласичнійчоловічій гімназії. Проте атестат зрілості в цьому навчальному закладі йомуне видали, - швидше за все через непорозуміння з адміністрацією гімназії.
Документ про освіту він отримав лише в 1900 р.., Склавши екстерном іспити у
Златопільській гімназії (містечко Златопіль тоді було на південній околиці
Київської губернії; з 1914 р. входити до складу Новомиргорода, нинірайонного центру на Кіровоградщині). Того ж року 20-літній Володимир
Винниченко став студентом юридичного факультету Київського університету.
Мине небагато часу - і він дебютує як літератор: журнал "Киевская старина"
(1902 р., Кн. VIII-IX) надрукував його оповідання "Сила і краса", навіянезлатопільськімі враженнями. Юрій Тищенко, один з перших географів
Володимира Винниченка, стверджував, що воно й написано було в Златополі.

Були у Винниченка, проте, і раніші літературні спроби. З його юнацькихтворів до нас дійшла тільки поема "Повія" (інша назва - "Софія") - твірзовсім слабкий, проте цікавий з погляду з'ясування творчих орієнтаціймолодого єлісаветградця. На неї свого часу, в 1929 р.., Вже звертали увагудослідники.

розшукані автором цих рядків два листи юного Винниченка, що їх вінадресував у Львові редакції журналу "Літературно-науковий вісник",допомагають з'ясувати деякі цікаві деталі літературної біографії молодогописьменника.

Юнак із Єлісаветграда, який ще й письмом українським НЕ оволодів якслід, мав зухвальства пропонувати редакції поважного львівського часописусвою поему: "Прошу редакцію" Літературно-наукового вісника ", як буде яка -небудь спроможність, надрукувати мою "Софію". Я вже раз посилав вам, та
Господь її знає, де вона ділася, бо ніякого ні від кого одвіту не маю.
Гадаю, що на кордоні не пропустили її через те, що написав її гімназист, агімназистам, відома річ, нічого ні писати, ні друкували не можна. Коли жвам вона непридатна, то благаю надрукували в якому-небудь іншомуукраїнському часописі; як і се ж не можна, то прошу одіслать її в Цюріх.

Мені ж, благаю, напишіть (в случаї, якщо вона не може бутинадрукована), чим вона непридатна. А як надрукуєте, то і об сімсповістіть ".

Отже, Винниченко готується вступати до Київського університету. Атестатзрілості він отримав у Златополі 10 червня 1900 р., а студентом став усерпні 1900 р.. Таким чином, лист до редакції "Літературно-науковоговісника "Винниченко надсилав, напевне, у проміжутку між цими датами.

Цікаво, однак, чому автор" Софії "просить редакцію переслати йогорукопис (у разі, якщо поему НЕ надрукують) не назад, у Знам'янка, звідкивін надсилав свого листа, а ... в Цюріх? Річ у тім, що в Цюріху жила
(навчалася?) якась А. Волик; була вона вочевидь людиною досвідченішою влітературних справах, ніж Винниченко. Схоже навіть - мала якийсь зв'язок з
"Літературно-науковим вісніком", оскільки свій лист до редакції, датований
4 лютого 1900 р.., Завершувала обіцянкою прислати невдовзі "стихи, за котрія писала в прошлім письмі ". Сам же її лист - це прохання повідомити, якредакція вирішила розпорядитися поемою "Софія".

До "Літературно-наукового вісника" Винниченко надсилав і якесь із своїхранніх оповідань, теж із проханням "помістить у себе". Тільки вже не із
Знам'янки: лист до редакції, датований 29 березня 1901 р., Свідчить, щомешкав він тоді (вже студент університету!) в Києві за адресою: вул.
Жилянська, 132, кв. 5.

Можна, отже, зробити кілька висновків щодо обставин, за яких починався
Винниченко-письменник:

1. Перші літературні спроби В. Винниченка припадають на час ще до його навчання в Єлісаветградській гімназії (не пізніше 1899 р.). В ту пору було, зокрема, написано поему "Софія" ( "Повія ").

2. Упродовж 1899 - 1900 рр.. Винниченко намагається зав'язати творчі контакти з редакцією львівського журналу "Літературно-науковий вісник". У цьому йому сприяє якась А. Волик, студентка з України, яка навчалася в Швейцарії (Цюріх).

3. Частину літа 1900 р.., Після отримання атестату зрілості в

Златопільській гімназії, майбутній письменник провів у Знам'янці, наймаючі помешкання в "г-на Аппановіча", де й готувався до вступу в університет і водночас писав.

4. Оповідання "Сила і краса" Винниченко написав не 1900 р.. в Златополі

(як стверджував Ю. Тищенко), а пізніше, вже в Києві. 1900 р. він міг запропонувати "Літературно-науковому віснику" поки що лише свою юнацьку поему.

Потрібно було ще цілих два роки, щоб його перо стало вправнішім. Дещоіз своїх писань студент Винниченко пропонував редакції "Київської старовини".
Володимир Науменко, тодішній редактор журналу, запам'ятав, що якесь ізпринесених Винниченком оповідань він відхилив, оскільки було воно "дужеріденькі ". Написане було те оповідання російською мовою.

І все ж дебютував Володимир Винниченко саме на сторінках редакції
"Київської старовини". Редакція часопису містилася на вулиці Маріїно-
Благовіщенській (тепер - вул. Саксаганського); там же, в будинку підномером 91, мешкав відомий меценат і громадський діяч Євген Чикаленко, на
"Понеділках" і "суботах" якого бував Винниченко. Євген Чикаленко став його
"Хрещеним батьком": оповідання "Сила і краса" було надруковане в "Киевскойстарине "саме за наполяганням Чикаленка (" по моєму напосіданню ", - як писаввін згодом у "Спогадах ").

Два київські роки, які минули з часу вступу Володимира Винниченка направнічній факультет університету (серпень 1900 р.), і аж до появи в
"Киевской старине" оповідання "Сила і краса" (осінь 1902 р..), Булинадзвичайно бурхливими в його житті. Вступивши до університету, Володимир
Винниченко попав у вир подій, якими жив Київ. Студенство бунтувало протиполітики уряду, брало участь у робітничих демонстраціях. 1901 р. 183студенти Київського університету були виключені і віддані в солдати.
Зіткнення молоді з владою, однак, не вщухли, тим паче, що студентський рухпочав набувати рис організованості.

Загалом на зламі століть український національно-культурницький рухрізко політізується. Молодь уже не задовольняється етнографізмом і сутопросвітницькою роботою. Виникають українські політичні партії, яківисувають демократичні гасла, заносять до програм ідею автономії України.
Політичну моду визначає соціалістична ідея. В українських партіях вонапоєднується з національно-політичними визвольними прагненнями. Ключовоюпостаттю в революційних процесах початку нового століття стає студент.
Історик І. Лисяк-Рудинський з цього приводу дотепно зауважив: "На політичнусцену виходить тип революційного юнака з "Комуністичним маніфестом" в однійкишені й з "Кобзарем" у другій ". Ці слова наче про Винниченка сказані.

Найдивовижніше, що в 1902-1907 рр.., Віддаючісь революційній роботі,провівши понад три роки в Лук'янівці, він чимало встиг зробити як літератор
(а в 1905 р.., між іншим, домігся ще й права скласти державні іспити в
Київському університеті, успішно витримавши їх). У 1902 р. Винниченконадрукував два оповідання, у 1903-му - шість, у 1904-му - два, 1905-му --два, 1906-му - шість, 1907-му - сім.

Деякі з них вийшли окремими книжечками ( "Боротьба", "Суд",
"Салдатікі!", "Роботи!" - 1903 р.). Тоді ж у Львові було видано і першупрозову збірку молодого письменника - "повісти й оповідання". До її складуувійшло п'ять творів - "Боротьба", "Антрепренер Гаркун-Задунайський", "Білямашини "," Сила і краса "та" Суд ".

А в 1906 р.. київське видавництво "Вік" випустило ще одну збірку
"Вибраного" Винниченка під назвою "Краса і сила". Саме на цю книжкувідгукнувся Іван Франко, присвятивши їй статтю "Новини нашої літератури",яка починалася радісно-здивований вигуком: "І відкіля ти такий узявся?" --так і хочеться запитати д. Винниченка, читаючи його новели, яких в оційкнижці зібрано сім. Серед млявої, тонко-артистичної та малосілої абоординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українськихписьменників раптом виринула щось таке дуже, рішуче, м'язисті і повнетемпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле йогопотоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, в суміш,українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїйобсервації і границь своїй пластічній творчості, і відкіля ти взявся у настакий? - Хочеться по кожнім оповіданню запитати д. Винниченка ".

Утім, це був не перший відгук Франка на творчість прозаїка-дебютанта. Усвоїх літературних оглядах він і раніше прихильно оцінював його оповідання,відзначаючи "незвичайно багатосторонній, дужий талант та знання життя" іпорівнюючи молодого Винниченка з Панасом Мирним.

Десь наприкінці 1905 р.. велику статтю про прозу Винниченка написала
Леся Українка (щоправда, бурхливі події не дали змоги завершити інадрукувати її). Морально і матеріально підтримував свого "хрещеника" Євген
Чикаленко ...

Таким чином, дебют молодого письменника мав добрий резонанс. Гоструполеміку з Винниченком критика поведе трохи згодом, після появи його п'єси
"Шаблі життя" (1907 р.), З якої, власне, починався "новий" Винниченко ...

На твердженням з традицією: анатомія бунту ( "Повія", "Народний діяч", < p> "Сила і краса ").

Період літературного учнівства молодого письменника, треба думати,минув досить швидко. Між його юнацькою поемою "Софія" ( "Повія") таоповіданням "Сила і краса" (пізніша назва - "Краса і сила") чималенькаякісна дистанція. І якщо "Софія" писалася орієнтовно в 1899 р.., А "Сила ікраса "- на початку 1902-го, то можна тільки подивуватися зі стрімкоготворчого зростання Винниченка.

У "Повії" він намагався продовжити добре-роздробленою попередниками тему
"Української трагедії" - нещаслівої любові дівчини з бідного роду допанича (назвав же Теодор Драйзер "американською трагедією" історію загибелідвох молодих людей!). Сюжет поеми цілком традиційний. Наймичка Софіяполюбила багатого. Простодушно й щира, вона засліплена своїм почуттям, томугіркі застереження сільського парубка Миколи, який кохає її, хоч іпороджують сумніви в дівочій душі, проте голос серця виявляється дужчий заголос розуму. Прийшла осінь, пани покинули село, а з ними подалася й Софія.

Настала осінь. Чорні хмари,

Мов поле чістеє отари,

Заслала небо. Почорнів

Зелений гай; із-за долини

Мороз повіяв, і будинок,

Панами кинутий, пустів.

А що ж Софія? За панами,

Вміваясь гіркими сльозами,

Й собі покинула село.

Кінцівка першої частини поеми написана більш-менш вправно, хоч поганезнання мови "русіфікованім автором" (М. Марковський) дуже вже впадає в око.

У другій частині "Повії" Софія, яка напівзмерзлою знову прибула всело, сповідається перед престарілим Миколою. Її точить "тяжка болість".
Пани, остерігаючись лихої слави, віддали Софіїну дитину в "виховний"будинок, а саму її прогнали на вулицю, звідки якась жидівка відвела Софію вдім розпусти ... Софія, проклинаючи панів, плаче над загубленою долею.

Винниченко ризикував бути зарахованим до числа Шевченкових епігонів. Іріч не тільки у повторенні відомого мотиву зневажений паничем дівочогокохання. Річ ще й у не вельми вмілому використанні ритміки, стилістичнихконструкцій, строфікі автора "Катерини".

Утім, учнівство Винниченка в поемі "Повія" помітне не лише з йогонаслідування Шевченка. Великою є залежність і від інших літературнихзразків ( "Бурлачка" І. Нечуя-Левицького, "Повія" Панаса Мирного). Очевидно,це відчував і сам автор, оскільки його перші твори засвідчують цікавусуперечність: значна залежність від української літературної традиціїсупроводжується просто-таки відчайдушним намаганням позбутися цієїзалежності, бажанням полеміки з традицією. Оповідання "Народний діяч" та
"Сила і краса" досить характерні з цього погляду.

Можна припустити, що назва першого з них - патетична й піднесена.
Насправді ж ...

Винниченко використав поширену в українській літературі кінця ХІХ ст.сюжетну схему: панич, який під'їздіть на вакації до батьків, зав'язує романіз дівчиною простого роду. У Михайла Старицького (драма "Не судилось") усезавершується ситуацією, схожою на ту, в якій опинилася Шевченкова Катерина.
Мотив спокушеної дівчини у Старицького домінує. Проте Винниченко, з усьоговидно, був знайомий із творами, де в центрі уваги авторів виявляласяпостать молодого інтелігента-народника, змальована то в патетичному, то віронічному ключі.

Від Радюк до Раденко - таким був спектр героїв цього типу, якщо матина увазі в першому випадку повість І. Нечуя-Левицького "Хмари", а в другому
- Повість Б. Грінченка "На розпутті". І. Нечуй-Левицький ставиться до
"Націонала" Радюк з двоїстім почуттям: цей герой дорогий йому своїмукраїнофільством і готовністю кинути виклик оточенню, але слів, деклараційу нього значно більше, ніж учинків; в самих же вчинках є щось наївне,бутафорська, поверхове. Нічого не виходить і з прекрасних намірів Гордія
Раденко: Грінченко показав драму інтелігентськіх ілюзій, які,зіштовхнувшісь із реальним життям, розвіюються, як дим ...

Винниченко, пишучи свого "Народного діяча" через тридцять років після
"Хмар" і через десять - після повісті "На розпутті", мав можливістьпересвідчитися, що народницький ідеалізм раз по раз поставав у глузливовигляді. Його Вася (він же - Василь Семенович Головатий), недовченійстудент, який, навчаючись у Київському університеті (звідки його вигнали заучасть у "безпорядках"), нахапався народницьких, з українофільською
"Начинкою", ідей, зовсім не викликає, - як Радюк чи Раденко, - якихосьскладних почуттів. Винниченко з самого початку вдається до іронії. Зпередісторії появи Васі в селі відомо, що в університетські "бунтарі" вінпопав цілком випадково; що цілий рік Вася не ходив на лекції, оскільки
"Тільки знав, що їздив з шансонеткамі, бенкетував цілими тижнями, кидавгрішми і всіма своїми силами по всяких клубах ".

Вася головатий постає досить кумедним, коли він, вбравшісь у сорочку згрубого полотна, кучерські шаровари й чоботи, звільняє управителя й починаєгосподарювати сам. Нічого доброго з того, звісно, не виходить. Книжечки,які молодий хазяїн роздає селянам з наміром просвітити темних, ті пускаютьна куриво ... Проте наш герой все ще стає в позу, заходить у патетику ( "Якинув те життя і починаю нове "), хоча що далі, то очевиднішою стає правотаслів його матері: "Я ж бачу, що ці ідеї недовговічні в тобі".

Матір Васі Головатого Винниченко малює без будь-якої сентиментальності.
Ця провінційна пані в його оповіданні постає як виділення неробства йрозпусти. Її розваги з лакеями й управителем, холодно-цінічній тон урозмові з сином, недочітаній томик Поль де Кока, - ось тло, яке підсилюєвраження маскараду, мімовольі влаштованого Васею.

Але є ще Галя, найцікавіший персонаж оповідання. Вродлива й розумнасільська дівчина, вона врешті-решт подається в місто, де стає шансонеткою.
Винниченко, як бачимо, не полишив теми своєї юнацької поеми, тільки цьогоразу вирішив її в зовсім іншому ключі. Якщо Софія з "Повії" - це спокушенай кинута паничем дівчина, то Галя сама обирає свою долю, свідомо продаючикрасу. Вона, кажучи словами Лесі Українки, "знає, що краса - сила, і їйжаль витратити цю силу "даром" серед людей ".

Закохана у Васю, Галя водочас розуміє, що любов її приречена. Драма
Галиного кохання, щоправда, була б у творі серйознішою, якби героєм їїсерця був не такий опередковій персонаж, як Вася. "Ви такі гарні,чистенькі ... потім, ви якісь чудні собі ", - каже Галя Васі, який нуднопроповідує їй платонічну любов, ніяк не наважуючісь одружитися на дівчині.
"Чудний" Вася, видно, вже тим привабив дівчину, що він не схожий нагрубуватий парубків, а в ній живе якийсь потяг до іншого життя, не того,якім живуть її сільські ровесніці. Вона чудово розуміє, що несміліва Васінапропозиція вийти за нього заміж - це чергова "химера" ... Саме з цьогокомплексу чинників і випливає рішення Галі податися в місто, де вона,зрештою, й продає свою красу.

Оповідання завершується епілогом: Вася, тепер уже офіцер, випадковозустрічається з Галею, міською повією. Ця сцена написана Володимиром
Винниченком з точним дотриманням усіх нюансів психологічної ситуації. Васяі Галя - це вже в чомусь інші, ніж ми бачили досі, люди. Кожен з нихзнайшов свою "нішу" і, здається, цілком задоволений тим, хоч у такому
"Щасливому" фіналі є своя гіркота.

Поширена сюжетна схема під пером Винниченка, отже, набула деякихнетрадиційних рис. Цілком можливо, що в наміри автора входило навітьпародіювання зужитих шаблонів народніцької прози. Інакше як пояснити те, щоцентральний персонаж твору є, власне, карикатурою на "народного діяча"?
Причому, настільки очевидною, що Леся Українка навіть вважала оповіданнязіпсованим саме цією центральною постаттю. І, водночас, на її погляд, в
"Народному діячеві" було намічено чимало такого, що пізніше Винниченко
"Розвине з більшою вдумлівістю і технікою в наступних оповіданнях".

У "Народному діячеві" Васі Головатому бачимо невідповідність міжоболонкою і суттю, що робить його кумедним в очах оточення. Пізніше ж (уп'єсах і романах 1906-1916 років) Винниченка-художника цікавитимуть й інші,більш моторошні "невідповідальності", - та "дисгармонія" між гаслами іпрактикою, метою і засобами, з якої виростала "бісівщіна" у революційномурусі ...

Але ще більшою мірою слова Лесі Українки стосуються Галі, в образі якоїпроглядає типаж деяких героїнь письменника з наступних його творів. Самечерез цей образ Винниченко увіходітіме в дуже специфічний світ людей,моральні уявлення яких не збігаються із загальноприйнятими.

Бунтуючі проти народніцької традиції в літературі, намагаючисьвідштовхнутісь від літературних зразків, вироблених, скажімо, І. Нечуєм-
Левицьким, Винниченко брав собі у "спільники" ... Максима Горького. Недарма жпісля "Сили і краси" про нього заговорили як про "українського Горького"!
Передусім, через те, що, як і автора "Челкаша" та "Мальви", йогопритягували до себе "випадки суспільності" (І. Франко), - тобто, химернийсвіт усяких босяків, злодіїв, повій.

Літературна молодість Винниченка збіглася зі стрімким злетомпопулярності Горького, який на час появи в "Киевской старине" Вінніченкової
"Сили і краси" був уже автором "Нарисів та оповідань" у двох томах, повісті
"Фома Гордеев"; до світу його героїв ( "колишніх людей") була прикута увагапровідних критиків. Переклади оповідань Горького (наприклад, "Двадцятьшість і одна ") друкували й українські часописи. Загалом читацька аудиторіяцього письменника була величезною.

Як ми вже знаємо, влітку 1899 р. 19-річний єлісаветградець Володимир
Винниченко на кілька місяців став степовим пілігрімом, та й пізніше такихмандрів "по Україні" (як у Горького - "по Русі") в нього буде чимало.
Причому, були вони для нього часткою творчого процесу, оскільки давалиматеріал для тієї художньої панорами "низового" життя України, якапоставала зі сторінок його численних оповідань перших років ХХ століття.

"Відпадкі суспільності", "кримінальний елемент" під пером Винниченкапоставали не те щоб привабливо ... просто молодий прозаїк відмовлявся дивитисяна своїх героїв очима моралізатора. Спробуйте глянути на горківську Мальвуочима якої-небудь "тургенєвської девушки": скільки несимпатичних, дикого,аморального, а головне - чужого собі знайшов би строгий погляд героїнь зроманів "Накануне", "Весняні води", "Перше кохання", "Дим" ... Тим часом у
Горького Мальва приваблює своєю ... гріховною красою.

Так і Винниченко: він, як спостеріг ще Франко дивиться на своїх героївїхніми ж очима. У нього "нема ані крихітки жодної сентиментальний