Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на змінуукраїнському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізаціїю вусіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністювисокоінтелектуальних осіб, діячів культури та мистецтва, забороною різнихрелігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної,історчної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм,переслідування інакомислячих. Значна частина української інтелігенціїзагинула в сталінських тюрмах і канцтаборах. У 1933 році був засланий на
Соловки М. Ірчан, у цьому ж році було арештовано М. Ялового, О. Вишню
(П. Губенка). Його чекали звинувачення в причетності до «Українськоївійськової організації », арешт у 1933 році та 10 років поневірянь утаборах. Вражений арештами своїх друзів, трагічно закінчує своє життя
М. Хвильовий.
Раніше на уроках української літератури не вивчали життя і творчістьписьменників, які підіймали у своїй творчості ідею національного визволення
України. «Розстріляне відродження ...» Застінкі, ГУЛАГ, Сибір - те, щовипало на їх долю, це знущання над дорогоцінним скарбом - людським життям.
Упродовж багатьох років - понад півстоліття - ім (я Миколи Хвильовогоякщо й нагадувало, то лише з характеристикою «ворога народу». Письменникаобвинувачували в націоналізмі, ворожості офіційному курсу партії. Перестаєвиходити журнал «ВАПЛІТЕ». Хвильовий вимушений писати покаянні листи,клястися у вірності комуністичній ідеології. Читати ці документи, зокремастаті, спрямовані проти товарищів по перу, гірко і сьогодні. Та вони даютьуявлення, в яку безвихідь «героїчного терпіння» він був загнаний.
Останньою спробою відстояти незалежність стала нова літературнаорганізація «Пролітфронт» і видання впродовж 1930 року однойменногожурналу. Для М. Хвильового давно вже стали зрозумілими помилки внаціональній політиці, що привели до голоду в Україні. Письменник боліснопереживав і суперечності в особистій долі, численні компроміси, на якіпотрібно було йти, щоб не порвати остаточно з більшовицькою партією.
М. Хвильовий часом втрачав надію і знову її здобував.
Постріл 13 травня 1933 року був трагічною крапкою в історіїукраїнського відродження пореволюційніх років. Проте все, здійснене ним,зосталося в скарбниці української культури. Це одна з неперевершених їїсторінок, запорука майбутнього розвитку, вімріяного М. Хвильовим.
У 1934 році заарештовані і розстріляні Г. Косинка, Д. Фельківській,
К. Буревій. Репресій зазнали 97 із 193 членів спілки письменників
України, створеної у 1934 році. Серед них М. Зеров, Л. Гомін, М. Куліш та інші.
Правду життя показував глядачам Лесь Курбас разом зі своїм творчимколективом «Березіль», але хвиля терору поглинула митця, як і багатьохінших.
Серйозні втрати були й серед майстрів пензля та різця. Арешту запрофесійні погляди зазнали В. Седлер, І. Падалка та ін.
Саме про цих людей прийнято говорити, що вони символізують
«Розстріляне відродження».
Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П. Тичина, М. Рильський,
В. Сосюра, П. Панч, Ю. Яновський та ін.), Змушені були пристосовуватися донових умов, ставати на шлях конформізму. Цьому процесові активно сприялирізні творчі спілки (письменників, композиторів, художників), організованіу середині 30-х років. Фраза «національна за формою і соціальна за змістомкультура »мала прикрити нав (язування ідеологічних стандартів, денаціональному відводилася тільки роль Декорум. Усе це негативнопозначилось на культурі, літературі та мистецтві, руйнували творчийпотенціал народу, збіднювало його духовне життя.
Використана література:
1. Українська і світова культура. Історія і сучасність. Київ - 1995
2. 75 нових творів екзаменаційної програми 1998 року. Харків - 1998
3. Відповіді на екзаменаційні білети з історії України та всесвітньої історії XX століття. Київ - 1998
