ЗМІСТ
| Вступ | с. 2 |
| Становлення В. Сосюри як громадянина й митця. | с.3 |
| Творчий шлях | с. 4 |
| Твір "Мазепа" | с.8 |
| Біблійно-міфологічні сюжети у творах В. Сосюри. | с. 9 |
| ОСНОВНІ ВИДАННЯ ТВОРІВ М.В. СОСЮРИ | с.10 |
| Список використаної літератури | с. 12 |

Вступ.

Володимир Миколайович Сосюра

(1898-1965)

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну , красу її вічно живу і нову, і мову її солов "їну.

(Сосюра В. Любіть Україну// Українське слово:

Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.:

(У 3-х кн.). Кн. 2/Упоряд.: В. Яременко (Україна),

Є. Федоренко (США); Підгот. текстів Б. Яременка. -

К., 1994. - С. 221-222.)

Володимир Миколайович Сосюра - представник високого поетичного світу,де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й цвітерізнобарв "ям Україна. Він - тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічнихполотен.

Народився В. Сосюра на станції Дебальцеве (нині Донецької області). Засвоїм національним походженням Володимир Міколайловіч - не українець. Забатькові він - француз. Про це В. Сосюра неодноразово згадує у своїх віршахі споминах. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, бувлюдиною непосідющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій,вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем.

Мати поета - Марія Данилівна Локотош - мадярка, робітниця з Луганська,займалася хатнім господарством.

Дитячі роки майбутнього поета минули у с. Третя Рота (нині м.Верхнє),у старій хворостянці над берегом Дінця, де в одній кімнатці тулилисявосьмеро дітей і батьки. Одинадцяти років В. Сосюра йде працювати добондарному цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом. Початковуосвіту здобуває під опікою батька, зачітується пригодницькою літературою (
Майн Рід, Жюль Верн, Фенімор Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. 1911р. вступає до міністерського двокласного училища у с. Третя Рота.

До зацікавлень дитячих літ Володимира належали Гомер і Ф. Шіллер,
Т. Шевченка і М. Гоголь, О. Пушкін та І. Франко. А разом з ними - А. Бєлий,
О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С. Надсон.

Свої перші поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914р. (усі рукописи загинули у роки Першої світової війни). 1914 р. вінвступає до трикласне нижчого сільськогосподарського училища у с. Яма, алесмерть батька (1915) змушує його залишити навчання й працювати на содовомузаводі учнем маркшейдерська бюро. Восени 1916 р.. В. Сосюра повертається доучилища, аби пробути тут до буремної осені 1918 р..

Поет вірить у революційне оновлення життя і разом з тим болісно,гостро реагує на драму громадянської війни, що відбито ним у вірші "Брат набрата ".

1. Становлення В. Сосюри як громадянина й митця.

Становлення В. Сосюри як громадянина й митця припадає на першіпореволюційні роки. Восени 1918 р.. у складі робітничої дружини содовогозаводу він бере участь у повстанні проти кайзерівськіх військ. Взимку 1918р. стає козаком петлюрівської армії. Восени 1919 р.. тікає з її лав іпотрапляє у полон до денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але ранавиявляється несмертельну і він виживає. Судив В. Сосюру червонийревтрибунал і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледіву хлопчині поета, врятувала йому життя; 1920 р.. Сосюра опиняється в Одесі,де його, хворого на тиф, приймають до своїх лав бійці Червоної Армії.

Політкурсант 41-ї стрілецької дивізії, він 1920 р.. знайомиться в Одесіз Ю. Олеша, Е. Багріцькім, К. Гордієнком, О. Ковінькою, які одностайновизнають його за складом мислення й почуття поетом суто українським.

У листопаді 1920 р.. червоноармієць В. Сосюра направляється в
Єлисаветград, де потрапляє до лікарні, а після одужання їдеполітпрацівніком на Донбас. Під час відпустки 1921 р.. він знайомиться у
Харкові з В. Коряк, В. Блакитним та І. Куликом. Починається харківськийперіод напруженого творчого життя у колі провідних українських майстрів:
О. Довженка, М. Хвильового, О. Вишні, О. Копиленка, І. Сенченка, М. Йогансена таін.

2. Творчий шлях.

1921 р. побачила світ збірка В. Сосюри "Поезії", що досі вважалася йогопершою книжкою. Нещодавно віднайдений документ корегує цю думку. Рукою
Сосюри в нім записано: "У 1918 р. Після Проскурівського погрому, якийвчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (кім.полку) було надруковоно й видано першу збірку моїх поезій "Пісні крові "*.

1921 р. виходить поема "Червона зима", яка мала небачений успіх. В їїневеличких дев "яти розділах вмістівся цілий духовний світ представника
"робітничої рані": теплі спогади про дитинство й домівку, парубочі розвагий перше кохання, порив повстанських загонів, повернення додому й сум утрат,відчуття єдності з народом і віра в ідеали народовладдя. Здобуття свогоберега в розбурханими суспільному морі, світоглядна визначеність як дарунокбунтівлівій душі - ось психологічне й філософське підгрунтя поеми, що попривсю суворість зображуваної реальності (голод, злидні, розруха, війна ісмерть) наскрізь перейнята оптимістичним звучанням.

Широкий діапазон має й соціально-філософська тематика поета. Йогоданиною космізму 20-х років є поема "Навколо" (1921), ліричний суб "єкт якоїпрагне охопити поглядом усю розвіхрену революцією планету. Вселенськімасштаби виміру подій і у поемі "В віках" (1921). Стоїчне сприйняттясуворої дійсності відбіте у присвяченому М. Хвильовому диптиху "Сніг"
( "Сніг ... перед очима за лицями лиця ...").

А у вірші" граційно руку подала і пішла "панує стихія революційногоромантизму. Подібні коливання філософських акцентів також свідчать просинкретизм художнього мислення Сосюри.

З-під пера митця виходить низка ліро-епічніх співаємо: "Оксана" (1922),
"Робітфахівка" (1923), "Шахтар", "Сількор", "Хлонь" (1924). Нині важкостверджувати, що вони належать до вершинних художніх зразків, алетогочасному читачеві ці розширені соціальні портрети, психологічнопроникливі й точні, говорили багато про нього самого. Одним із першихпроявів інтересу молодої літератури до рідної давнини (особливо цінного ватмосфері лівореволюційніх вульгарізацій історії) став віршований роман
В. Сосюри "Тарас Трясило" (1926).

Від 1925 р.. В. Сосюра повністю віддається літературній праці. Упродовждесятиліття (1922-1932) він був членом багатьох літорганізацій
(Пролеткульту, "Плугу", "Гарту", ВАПЛІТЕ, ВУСПу та ін.), Керуючись НЕстільки ставленням до їхніх ідейно-естетичних програм, скільки особистимисимпатіями.

Надто відкритий та імпульсивний, В. Сосюра часто бував беззахисним,іноді сам наражався на гострі закиди. Так, він впав у розпач з приходомнепу, що відверто відбилося у збірці "Місто" (1924). Щоправда, свою похмурурозчарованість (по-своєму відтінену низкою екзотичних образів - "далекої
Іранії "," замріяної Індії "та ін.) Поет досить швидко долає. Вже в поемі
"Воно" (1924) читаємо: "Знає він, од непу стало лучче, хоч спочатку й ніклаголова ". Але недругам було що брати на недобру пам" ять.

Збірки Сосюри "Золоті шуліки" (1927), "Коли зацвітуть акації", "Дешахти на горі "(1928) сповнені погідніх настроїв і снаги творчого діяння.
1927 р. поет пише взоровану на традиції шевченківської політичної сатирипоему "Відповідь"; поеми "Вчителька", "Поет", "ДПУ", і найзначнішу з-поміжних - "Заводянка". Все це дає підстави стверджувати, що він щасливо вийшовз "непівського" психологічного розламу, мобілізувався і як лірик вжився умирний будень України. Це відзначає неупереджена критика, вбачаючи в Сосюріпровідного майстра ліричного жанру. Однак на терезах політичної кон "юнктурифахова думка вже нічого не важила. Безконечні закиди в бік поетасуворішають (аж до "перевиховання" його при верстаті (1931), ввергаючі
Володимира Миколайовича у стан глибокої творчої кризи. Настрої відчаюпозначалося й на збірці "Серце" (1931) і, зокрема, однойменному вірші.

До проблем громадсько-літературних долучаються особисті, даєтьсявзнаки нещадно ставлення Сосюри до свого здоров "я. 1934 р.. він потрапляє допсихіатричної лікарні. З огляду на розв "язаний у країні терор можнаприпустити, що це рятує його від набагато страшнішого. Цього ж року
Володимира Миколайовича виключають з компартії. Лише 1940 р.., Після йоговідчайдушного листа до Сталіна, якому він щиро вірив, поновлюють у лавах
ВКП (б).

В ці роки В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами.
Декотрих стильова одноманітність, зумовлена природою поетичного мислення,приховує іншого В. Сосюру - блискучого версіфікатора, який досконало володієсловом (наприклад, його переклад "Демона" М. Лермонтова).

І все ж таки "вершителі судеб" визнають за краще зберегти "поетаробітничої рані ", котрого знає і любить народ. 1936 р.. Сосюру приймають до
Спілки радянських письменників. 1937 р. він має змогу переїхати з родиноюдо нової столиці України - Києва, удостоюється ордена "Знак пошани". Уприпливі нових сил і надій повертається до роботи. Сумного для країни 1937р. з "являється збірка" Нові поезії ", яка свідчить, що й у важку пору музазазирала до В. Сосюри, залишаючи такі свої щемні знаки, як "Айстра" (1934)або "Хвиля" (1934).

"Нові поезії", а ще більше збірка "Люблю" (1939), означили новий етапйого творчості, пору художньої врівноваженості, стилістичної витонченості.

1940 р. В. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епічне полотно - роман увіршах "Червоногвардієць", який увібрав увсе ті, що становитьавтобіографічну основу його творчості 20-30-х років.

передвоєнні книжки ( "Журавлі прилетіли", "Крізь вітри і роки", 1940)сповнені мотивів любові до жінки ( "Марії"), природи ( "Я квітку не можузірвати "), до Вітчизни, до життя, що, промінаючі так швидко, дарує душібезмір переживань.

Війна застає В. Сосюру в Кисловодську. Згодом він повертається до
Києва, у складі письменницьких агітгруп виступає перед населенням. Знаближенням фронту разом із Спілкою письменників України виїздить до Уфи.
Звідти лунає щире слово поета, його чують і на окупованих землях. Написанийв Башкирії славнозвісний "Лист до земляків" (1941) поширюється у формілистівок по всій Україні.

1942 р. поет наполягає на переїзді до Москви, працює в українськомурадіокомітеті, українському партизанському штабі і 1943 р.. направляється "врозпорядження політуправління фронтів, які вели бої за Україну ". Співпрацюєз редакцією фронтової газети "За честь Батьківщини", виїздить у діючівійська, виступає перед воїнами.

Виходять з друку збірки В. Сосюри "В годину гніву" (1942), "Під гулкривавий "(1942), з" являються численні публікації в періодиці.

З великих творів цього періоду найцікавішою є поема "Мій син" (1942 -
1944), що висвітлила драму війни як примноження суму конкретних трагедій іособистих втрат.

1944 р. В. Сосюра повертається до Києва, пише й водночас працює навідбудові міста. "І стало тихо так навколо, мов не було землі", - такувічніть він першу хвилину миру в поемі "Огненні дороги" (1947).

Риси ідейно-стильової еволюції виявилися у вірші 1941 р.. "Любіть
Україну! ", Що на хвилі переможного настрою відразу пішов у світ, бувопублікований в Україні та Москві (в перекладах О. Прокоф "єва та
М. Ушакова), а 1951 р.. спричинив до найгостріших звинувачень поета внаціоналізмі. Починаючи зі статті в газеті "Правда" (1951, 2 лип.) "Протиідеологічних перекручень в літературі ", наростає каламутна хвиля
"голобельніх" виступів, у яких В. Сосюрі відмовляється у праві на громадськей літературне життя і в запопадлівій "активності" заперечується вже нетільки цей вірш, а й все створене ним.

В. Сосюру перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту,відміненого тільки зі смертю Сталіна 1953 р.. І тоді з "являються нові книгивіршів "За мир" (1953), "На струнах серця" (1955), "Солов" їні далі "(1957).

Багато працює В. Сосюра в епічному жанрі - пише поеми" Студентка "< br>(1947), "Вітчизна" (1949), "Україна" (1951).

3. Твір "Мазепа"

Тривалий час (починаючи з 1929 р.. По 1960 р.) В. Сосюра працював надтвором "Мазепа". Повертаючи із забуття зневажений царатом гетьмана, поетведе мову про боротьбу за волю і щастя народу:

Я серцем хочу показати страшну трагедію Мазепи і в ній, в той час страшний незгоди, страшну трагедію народу ...

... Любив Вкраїну він душею і зрадником не був для неї ...

Він серцем біль народу чув, що в даль дивився крізь багнети ...

віднесена до "заборонених творів", поема разом із грунтовнимилітературознавчім аналізом лише 1988 р.. була опублікована в журналі "Київ".
Цей великий, замислений в епічних вимірах, твір ще раз підтвердив ліричнийталант В. Сосюри, для котрого переживання подій було завжди ближчим за їхосмислення.

Поему "Мазепа" В. Сосюра писав тоді, коли його шалено цькували за вірш
"Любіть Україну!". Публічно поетові доводилось "каятись" і друкувати таківірші, що невдовзі склали збірку "Мир".

4. Біблійно-міфологічні сюжети у творах В. Сосюри.

1960 р. В. Сосюра закінчує поему "Розстріляне безсмертя", розпочату вдовоєнний час і опубліковану тільки 1988 р.. Є підстави вважати, що
"заспівна" частина цього твору, присвяченого жертвам сталінського терору, єпоновлених з пам "яті шматком втраченої поеми" Махно ". Поема багата напроникливі характеристики, які з відстані літ автор дає друзям і знайомим іякі разом з оцінкою власних вчинків і почуттів відтворюють духовний образтрагічного часу. Ці поетичні мемуари стали першим великим зверненнямповоєнної поезії до фактів епохи сталінізму і разом з його автобіографічнімроманом "Третя Рота" (1989) поклали початок розробки і цієї теми.

Низку цікавих творів приносять книги "Близька далина" (1960) і "Поезіяне спить "(1961), що виходять з робітні Сосюри попри його тяжку хворобусерця.

З великим хистом і щирістю, без розпачу й скорботи, говорить поет прокрасу осінньої пори у віршах, що входять до збірок "Осінні мелодії", "Веснидихання "(1964).

У поезії В. Сосюри звучать біблійні мотиви у їхній зворушлівійлюдяності. Утверджується народний світогляд з його мірками добра і зла. Іхоча поет готовий боротись і перемагати, але ще більше він уміє любити. Іпрощати ... Прілучаючісь до ідеї безсмертя душі, сповненої добра і краси:

Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так вже в полі будуть двоє йти, але, волошками станем - я і ти. < p> Так же буде поле, як тепер, сініті, і хмарки летіти в невідомий час, і другий, далекий, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас.

( "Одсіяють роки ...")

На біблійно-міфологічних сюжетах побудований твір "Христос", написаний
1949 р. Стара Біблія в трьох її книгах, образи і відомості, запозичені зцих аналів, власне і є головними. Образ Христа у поемі змальовуєтьсяпротягом всього його життя.

Другою поемою, яка по-своєму продовжує біблійно-космогенічні уявлення
Сосюри, є його цікавий, але своєрідно незавершений твір-поема "Баал". Якадоля персонажів - Каїна, Єви і Адама, - проте мова в іншій поемі Сосюри --його "Каїні".

віднайдено рукопис поеми "Мойсей", яка має бути надрукована в журналі
"Київ" у 1997 р..

Володимир Миколайович Сосюра залишився ніжним і тривожним співцемглибоких почуттів людини. Стали класичними його вірші "Так ніхто не кохав",
"Коли потяг у даль загуркоче", "Білі акації будуть цвісти", "Пам" ятаю вишнідоспівали "," Сад шумить "," Васильки "та багато інших.

Творчої праці не кидав він і тоді, коли тяжко занедужав. Володимир
Миколайович Сосюра пішов од нас у розквіті свого таланту.

Живи, моє серце, живи не для себе, для себе ж бо ти й не жило, - писав він у вірші "Люблю України коханої небо".

5. ОСНОВНІ ВИДАННЯ ТВОРІВ М.В. СОСЮРИ

Твори: У 4 т./Редкол.: Олійник Б.І. (голова) та ін. - К.: Дніпро,

1986-1987. - Т.1-4.

Твори: У 2 т./Упоряд. та підгот. текстів П. Д. Моргаєнка; Вступ. ст.

Б. Олійника. - К.: Дніпро, 1978. - Т. 1-2.

Вибране: Поезії та проза/Упоряд. та вступ. ст. В.П. Моринці. - К.:

Рад. письменник, 1989. - 237 с. : Портр. - (Шк. б-ка).

Вибрані поезії. - Х.: Держлітвидав, 1936. - 159 с. : Іл.

Журавлі прилетіли: Поезії. - Б.м. : Рад. письменник, 1940. - 175 с.: Портр.

Вибране: Пер. з укр. - М.: Держлітвидав, 1939. - 123 с.

вибраних Пер. з укр. Б. Турганова; Предисл. Б. Олійника. -. М.:

Худож.літ., 1978. - 429 с., 1 л. портр.

Крізь вітри і роки: Поезії. - Львів: Рад. письменник, 1940. - 131 с.

Крила: Стихи: Пер. з укр./Вступ.ст. С. Тельнюка. - М.: Худож.літ.,

1988. - 302 с.

Люблю: Поезії. - К.: Держлітвидав, 1939. - 199 с.

Люблю я море ... Поезії. - Одеса: Маяк, 1989. - 174 с. : Іл.

Поезії. - Х.: Держвидав України, 1929. - Т.1-3.

Серце: Поезії. - Х.; К.: Літ. і мистецтво, 1931. - 51 с.

Син України: Поема. - Б.м.: Спілка рад. письменників України, 1942. -

19 с. - (Б-ка "Фронт і тил ").

Так нікто не кохав: Поезії/Упоряд. Ю. С. Бурляй. - К.: Рад. письменник, 1987. - 151 с. : Іл.

Такий я ніжний, такий тривожний ...: Поезії: Для ст. шк. в./Упоряд. та передм. М. Сома. - К.: Веселка, 1989. - 286 с. : Іл.

Третя рота/Упоряд. С. А. Гальченко, В. В. Сосюра; Післямова і приміт.

С.А. Гальченко. - К.: Рад. письменник, 1988. - 357 с. : Іл., Портр.

Третя рота: Роман/Пер. с?? кр. Н. Висоцький, С. Плахтінского; Вступ. ст. С. Гальченко. - М.: Сов.писатель, 1990. - 269с.

Христос Легенда:/Публ. Ю. Бурляя// Київ. - 1997. - № 1/2. - С. 12-26.

Час: М. Хвильовому// Вітчизна. - 1995 .. № 7/8. - С. 133.

Висновки

Поет навіки залишився в серці свого народу. На його могилі споруджено пам "ятник. Надано ім" я М. В. Сосюри Будинку культури склозаводу м.Лисичанськ та одній з вулиць м. Києва. У м. Лисичанську відкрито музей поета. У Києві, на будинку, де жив і працював Володимир

Миколайович Сосюра, встановлено меморіальну дошку з барельєфом.

Використана Л І Т Е Р А Т У Р А < p> 1. Моренець В.П. Володимир Сосюра (1898-1965)// Історія української літератури ХХ століття: Кн. перша (1910-1930-ті рр..)

/За ред. В. Г. Дончика. - К., 1993. - С. 260-277.

2. Антоненко-Давидович Б. Неповторний Володя: (Спогади про

В. Сосюру)// Укр.мова і літ. в шк. - 1989. - № 8. - С. 29-32.

3. Килимник О. Чарівник слова: Кілька епізодів із зустрічей з

В. Сосюри)// Донбас. - 1987. - № 6. - С. 90-93.

4. Гальченко С. Мої дні мов хрести: лірико-драмат. етюд з життя

В. Сосюри// Самост. Україна. - 1993. - 17 берез. - С. 8.

5. Крижанівський С. Чому я не пишу спогадів про Володимира

Сосюру ...// Вітчизна. - 1992. - № 1. - С. 176-179.

6. Бурляй Ю. Червіньковій Орфей// Вітчизна. - 1995. - № 7/8 - С.

131-137.

7. Гловацька К. Незнайомий В. Сосюра?// Літ. Україна. - 1996. - 12 груд.

8. Гуторов А. Володимир Сосюра - знайомий і незнайомий// Радуга. -

1991. - № 9. - С. 121-122.

9. Бедзик Ю. Відчайдушний Володимир Сосюра// Дзеркало тижня. - 1996. -

10 січня. - С. 16.

10. Микитенко О. Друзі чи супротивники?// Київ. - 1990. - № 2. - С.

138-149.

11. Моренець В. Солов "їне піднебесся Володимира Сосюри// Рад. Літературознавство. - 1989. - № 6. - С. 37-46.

12. Моренець В. Володимир Сосюра: Нарис життя і творчості. -- К.:

Дніпро, - 1990. - 262 с.: