Трансформацiя образу Фауста у творчостi Й. В. Гете та О. С. Пушкiна

Творчий дух Фауста лине до нас iз загадкових i химерних вiкiв
Середньовiччя i Вiдродження, коли людина пройнялася вiрою у своювсемогутнiсть, озброївшись силами таємничої науки алхiмiї, шукалафілософський камiнь, за допомогою якого збиралася перетворити будь-якийметал на золото, шукала "елiксір життя", щоб повернути собi молодість. Уцей час з `являються перекази про магiв i чорнокніжнікiв, якiпродавали душу дияволу, щоб той допомiг осягнути таємницю буття.

Одна з легенд НАЙПОПУЛЯРНIШЕ Середньовiччя - легенда про доктора
Фауста, яка виникла навколо історичної особистостi, що вразила уявународу.

Фауст - особа iсторична, про що свiдчать численні спогади йогосучасників. Вiн жив на межi 15 i 16 столiть, мав iм `я Йоган-Георгiй згiдноз католицьким i лютеранська звичаєм, прізвище Фауст. Вчені порiзному пояснюють походження його прізвища. Одні стверджують, щовоно походить вiд нiмецького Faust, що в перекладi означає кулак.iншi вбачають в ньому псевдонiм, утворений вiд латинського Faustus --щасливий. Цей псевдонiм пiдкреслював успiшно характер дiяльностiвченого, мага, астролога, віщуна. Сам Фауст називав себе i лiкарю iхiромантом. Отже, точки зору лютеранської церкви вiн прагнувнедозволених знань, а значить заслуговував засудження, був грiшніком,бо з точки зору людини того часу цi знання можна здобути тiльки в Союзiз дияволом. Письмові джерела повiдомляють також, що Фауст бувпрофесором, читав лекції в рiзних унiверситету, мав учнів --послідовників. Ще за життя вченого про нього ходили рiзнi розповiдi пройого вчинки, в яких вбачали щось незвичайне, фантастичне.

Загинув Фауст внаслідок несподіваної катастрофи, яка вразиласучаснікiв. Передбачають, що це був вибух у лабораторії вченого.
Iсторичний Фауст помер близько 1540 року. Ця остання подiя в життiвченого надала подальшого Iмпульс розвитку легенди. Фауст стаєпопулярним улюбленим героєм народної легенди. Його образ в легендi несе насобi вiдбиток часу. Вiн людина, яка заради знання готова знатися i знечистою силою, i тому вкiнцi легенди диявол забирає Фауста до пекла.
Водночас вiн типовий представник епохи Вiдродження, смiливо iБезстрашний шукач таємних знань i заборонених шляхiв отримання цих знань.

Як вiдомо, найбiльш яскравi, глибокi, художньо довершенi образистворенi фольклором, наприклад Геракл, Прометей, Микула Селяніковіч,
Василиса Прекрасна, Петрушка, до них належить i Фауст. Всi цi героїгармонiйно поєднували думку i почуття.

Головна суть фаустiвського сюжету - жага безмежного знання,допітлівiсть, свобода духу - приваблювала багатьох письменникiв наступнихепохи зумовила світову популярнiсть образу Фауста.

Нижче в роботi ми намагатимемося з `ясувати питання, як легендапро Фауста трансформувалася в творчостi Й. В. Гете i О. С. Пушкiна,видатного нiмецького просвiтніка i класика російської лiтератури.
Вiдомо, що на О. С. Пушкiна Трагедiя "Фауст" справила неабияке враження, iпоет у 1825 роцi пише вiрш "Сцена iз Фауста". Один росiйський мандрiвнікпознайомив з ним Й. В. Гете, i той послав Пушкiна О.С. в подарунок своєперо, яким писав "Фауста".

Гете з його тонким сприймання старовини, вiдчув красу тазначімiсть цього сюжету ще в Юностi. Письменник вiддав основнi книзi 62роки свого життя. Безперечно, Гете знав не тiльки легенду про Фауста, а йлiтературнi обробки. Використав вiн також i легенду про Симона-мага.
Гете знайшов простий спосiб, як поєднати цi два сюжети: Мефiстофельомолоджує вченого i перетворює його на юнака. Такий задум, за словаминiмецького письменника Томаса Манна, міг народитися тiльки "з юнацького ритму кровi" поета. Гетевській Фауст мало чим схожий зi своїмипраобразом. Він надiленій рисами людини не Середньовiччя, а епохи
Вiдродження. Мабуть, тому вся культура нової доби була визначена
Шпенглером,

як "фаустiвська".

Твiр складається з Присвяти, Театрального вступу, Прологу та двохчастин. В "Пролозi на небi" показується зустрiч Господа та йогоархангелiв iз Мефiстофелем, яка набуває сімволiчного значення.
Основний предмет розмови - це людина. Хто вона така? Яке ii мiсце всвiтi? У пролозi Господь утверджує силу людської особистостi, ii здатнiстьдо розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджується, що вона недосконала. Саме такою людиною Бог уявляє Фауста. Але Господь такожне визнає Мефiстофеля як уособлення зла, i це пiдтверджують його слова:

Таким, як ти, я ніколи не ворог.

З духів заперечення ти всіх мене

Бував мені тягарем, шахрай і веселун.

З ліні людина впадає в сплячку.

Іди, розворушити його застій,

віриться перед ним, томи і роби

І зробиш його своєю гарячкою.

Цими словами Господь дав волю Фаустовi у виборi мiж ним iдияволом, знаючи, що сильна, мисляча людина завжди сумнiвається, але самадоходить до бажаних висновкiв. Зустрiч з Мефiстофелем такiй людинiлише допоможе вибратися зi своїх протірiч. Мефiстофель навпакиговорити про мiзернiсть людську, яка не дозволяє людству наблизитисядо вершин духу. Що є людина на землi - "божественне створiння", яке прагне iстини, чи "тварина iз тварин"? Це головна проблема прологу, щовизначає iдейній змiст трагедії "Фауст". На вiдмiну вiд трагедії легендане має такого прологу.

Образ Фауста у поемi уособлює все людство, але попри цьому вiн не єiдеальною особистiсть. Фауст не задоволений знаннями. якими вiн володiєi прагне бiльшого. Саме в такi хвилини вiн звертається до Бiблii iпочинає ii перекладати, але не погоджується з першими ж словами.
Вiдчай героя настiльки великий, що вiн вирiшує покiнчіті життясамогубством. Мефiстофель знаходить Фауста в його кабiнетi, де той вжебагато разiв б `ється над розкриттям таємниць свiту, i укладає з нимугоду. Вiн задовольнить будь - якi бажання i забаганки вченого, нi в чомуне буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст вiдчує цiлкомзадоволеним життям i щасливим, вiн мусить померти, а душа йогоналежатиме Мефiстофелю. I це буде плата за земне блаженство. Цей епiзодпоеми має також розбiжностi з легендою, оскiльки в легендi Мефiстофель i
Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки (згiдно з нею Мефiстофель,залишаючись незримим, повинен з `являтися до Фауста на його бажання iвиконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкається Бога i вiддає душу сатанi). Згодом Мефiстофель повертає нашому герою МОЛОДIСТЬ i врезультатi вiн закохується в молоду вродливу дiвчина Гретхен (ця сюжетналiнiя - любов Фауста i Маргарити є нововведенням Й. В. Гете). Мефiстофельвважає, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляється.
Спочатку за волею Мефiстофеля помирає мати Гретхен, а потiм i брат
Валентин. Молода дiвчина карає себе за цi смертi i потрапляє до в `язніцi.
Попри всi благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджується, бовважає себе винною i помирає у в `язніцi. Але навiть пiсля всiх iiгрiхiв душа Маргарити потрапляє до раю. Фауст тяжко пережив смерть
Гретхен, але не припинив пошукiв iстини.

Отже в першiй частинi свого твору Гете в основному провiв свогогероя через тi випробування, якi вiдомi з легенди.

У другiй частинi твору Фауст служить при дворi iмператора i надаєйому рiзнi послуги за допомогою всесильного Мефiстофеля.Вiд шлюбу здавньогрецький красунею Єленою Прекрасно нього народжується син
Евфорiон, який згодом гіне.Фауст намагається виростити людину в колбi -
Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста пiдходить до кiнця, йому 100рокiв. Вiн мрiє про свiтлi та щасливi мiста, якi, за його бажанням мусятьз `явитися для людей. Свою мрiю вiн хоче здiйснити на островi, якийподарував йому iмператор, i який був майже не придатний для життя.
Фауст поспiшає з роботами. Нарештi герой вiдчуває мить найвищогожиттєвого задоволення:

Ось думка, якої весь я відданий,

Підсумок за все, що розум зібрав.

Лише той, ким бій за життя доброї слави,

Життя і свободу заслужив.

Так саме, щоденну, щорічно,

Працюючи, борась, небезпекою жартома,

Нехай живуть чоловік, старець і дитя.

Народ вільний на землі вільної

Побачити я б хотів такі дні.

Тоді б я міг вигукнути: "Мгновенье! < p> О, як чудово ти, повремени!

втілені сліди моїх борінь,

І не зітруться ніколи вони ".

І, це торжество передбачаючи,

Я вищий мить зараз переживаю.

Бiльше Фаустовi нiчого бажати. Вiн помирає, але його душапотрапляє в рай, i зустрічається з душею Маргарити. Вона вже постилийому i любить його, як i ранiше.

Фауст багато страждав, постiйно сумнiвався i шукав, знаходив iвтрачав, часто вiдчував невдоволення. Тiльки серед природи, вiдчуваючіii частиною себе, вiн сприймає свiт, як гармонiю. Життя принесло йомукороткi моменти щастя i довгi роки страждання i вiдчаю, але все це було недаремно. Вже наприкiнцi свого життя Фауст це зрозумiв.

Отже, в другiй частинi Гете вiдiйшов вiд легенди, логiчнихрозвиваючи храктер людини, яка бачила своє покликання в активному пошукуiстини i смислу буття.

Основний мотив у вiршi Пушкiна - нудьга, вiдчай.

Фауст не знаходить собi мiсця тому, що всi його бажання давно збулися.
Вiн не хоче бiльше нiчого, Фауст не знає жодного бажання, виконання якогомогло б його захопити i примусити забути нудьгу життя. Вiн нудьгує, бозавжди у владi роздумiв.

Пушкiнська Фауст страждає хворобою "світової скорботи". Автор не знаходить по вiдношення до свого героя спiвчуття, скорiше засуджуєйого i трохи знущається над ним. Це можна помiтіті в останнiхреплiках Фауста i Мефiстофеля:

Фауст

Що там біліє? Говори.
Мефістофель

Корабель іспанська трищогловий,

пристати до Голландії готовий:

На ньому мерзотників сотні три,

Дві мавпи, бочки злата,

Так вантаж багатий шоколатьє,

Так модна хвороба: вона

Нещодавно вам подарована.
Фауст

Всі втопити.

Мефістофель

Зараз.

Пушкiна НЕ протиставляє гетевському тлумаченню Фауста своготлумачення. Вiн доповнює Гете, описує ще одна трагiчна етап на шляху
Фауста. Звiдси i назва вiрша: "Сцена iз Фауста". Пушкiнська
Фауст - це людина, яка пiзнала всi муки розчарування i весь жахспустошення.

Для Гете i для Пушкiна Фауст був iх сучасником. Муки героя для Гете i
Пушкiна були проблемами iх часу. Але якщо основним для всієї епохи Гетебуло прагнення до оновлення свiту, то основним для Пушкiна був вiдчай, зневiра.

Оптімiстічна кiнцiвка трагедії "Фауст" зумовленапросвiтніцькою вiрою в розум i моральнi якостi людини,особистостi, яка свiдомо вiдмову вiд ТРАДИЦIЯ i постiйно шукаєнове, прагне досконалостi.

Пушкiнська Фауст - син i жертва свого часу, коли людина почаласумнiватіся в можливостi перетворення свiту на розумних засадах, арозчарування i невдоволення собою породжували свiтова тугу i печаль.

Фауст - вiчній образ, не випадково став надбанням світовоїкультури, бо в кожний iсторичний перiод втiлював характернi риси тогочасу, в якому жив i творив його автор: середньовiчній народ Європи,просвiтнік Й. В. Гете, романтик i реалiст О. С. Пушкiна.

Список вікорістаноi лiтератури:

1. А. С. Пушкин: "Вибрані твори" - Москва, "Художнялітература ", 1990 р. 654 ст.

2." Замок Монсальват ": Легенди середньовіччя - Москва," Енігма ",
1994 352 ст.

3. І.В. Гете: "Фауст" - Москва, "Художня література",
1978 512 ст.

4. Анікст: "Фауст" Гете | | І.В. Гете "Фауст" ст. 5-26.