Трансформація жанрових СТРУКТУРИ
ЛІТЕРАТУРИ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
У рамках цієї роботи ми спробуємо простежити жанрову структуруєгипетської літератури та її трансформацію у різні періоди розвиткуцивілізації Стародавнього Єгипту, а так само зупинитися не деяких з них.
Бібліографічний основою для роботи послужили енциклопедії
(Коротка літературна енциклопедія, М., Рад., Енциклопедія, 1964;
Літературний енциклопедичний словник, М., Рад. ЕНЦ., 1987) та книги Л.
Дойеля ( "заповідане часом", М., Наука, 1980), К. Керама ( "Богигробниці вчені ", М., Изд-во іноземної літератури, 1960), І. В. Рака
( "Міфи Стародавнього Єгипту", СПб., Петро-РИФ, 1993), І. П. Шмельова ( "Золото
Стародавнього Єгипту ", М., ИМА-ПРЕСС, 1990), Леонарда Котрелла (" За часів
Фараонів ", М., Наука, Головна редакція східної літератури, 1982).
Тексти цитувалися за книгою "Казки і повісті Стародавнього Єгипту" (Л-д.,
Наука, 1979).
Художня література Стародавнього Єгипту сягає своїм корінням до середини четвертого тисячоліття до н. е.. , До періоду Стародавнього Царства.
Саме тому основою традиційної жанрової літератури в Єгипті сталифольклорні жанри. Особливо характерно традиційне збереження древніхсюжетів, що зазнали переробки в більш пізні періоди розвиткуєгипетської літератури. Але, говорячи про жанр, варто помітити, що далеконе завжди можна з точністю визначити приналежність того чи іншоготвори до певного жанру. Наприклад, жанр "повчання", один знайдавніших, пов'язаний з політичними памфлетами, "виразами" (наприклад,
"Вислові Іпусера"), а вступу до них іноді нагадують облямовує
"Рамку" в казках (наприклад, "Повчання Неферті"). В рівній мірі вповчаннях зустрічаються і риси автобіографічних повістей, а вавтобіографічній повісті ми зустрічаємо, наприклад, гімн ( "Пригоди
Сінухета "), байка в інших випадках близька до казки. Отже, одним зглобальних ознак неймовірного розвитку єгипетської літературиє "діфундірованіе", взаємопроникнення жанрів.
Як і більшість творів стародавності, література періоду
Стародавнього царства анонімна, за винятком творів, написаних ужанрі повчання, як правило авторство було приписано якому-небудь змудреців або правителів стародавності, що наводить на думку про відсутністьспроб колективного створення повчань, що підтверджується істилістичним аналізом тексту. Майстерність і складність композиції,витонченість стилю, уміння об'єднати однієї "рамкою" кілька сюжетнихліній. Подібні елементи побудови твору зустрічаються вказках про фараона Хуфу і чаклунів, в "Казці про потерпілукорабельна аварія "і, перш за все, в" Повчаннях Неферті ". Цей жанр,отримавши широке поширення в епоху Середнього Царства, розвиваєтьсяна базі більш вишуканих літературних традицій, а, отже, іприйомів. Автори вдаються до рефреном, повторення слів алітерація,паралелізму членів (тобто до вираження однієї думки різними словами:
"Відкриваються для тебе відкриті були брами неба, відкрив Своїх для тебе відкриті були брами прохолоди")
. Тематика повчань не завжди міняється від разу до разу, від епохи доепохи.
В "Повчанні Птахотепа", що містить правила життєвої мудрості,правила поведінки і гарного тону, автор втішає бідняка тим, що "богпідносить знатного людини ", що жадав рекомендується набратисясмиренності і так далі. Соціальної мораллю і проповіддю смиренняпронизаний весь твір.
Подібна думка зустрічається і в "повчаннях" мудреця Іпувера і
Ноферреху. Тут описується в алегоричній формі повстання рабів,те, що відбулося наприкінці Середнього Царства.
До трохи більш раннього часу відноситься "Повчаннягераклеопольского царя (Охтоя) своєму сину Мери-ка-Ра ", якемістить поради щодо управління державою в період неясногочасу. Охтой стверджує божественне походження влади,призначеної "добрим пастирем", тобто Богом.
Література древніх була самим тісним чином пов'язана з релігією.
Безліч творів релігійної літератури наділялися вхудожню форму. Такі магічні заклинання, релігійні гімнибогам, магічні тексти, пов'язані з заупокійним ритуалом,вбирається в строго ритмічну поетичну форму.
Найбільш яскравими зразками релігійної поезії є гімни богам,які входили в різні збірники. Так, ще в "Текстах пірамід"містяться гімни Ра, Озіріс.
хети став автором "Гімну Нілу", що нагадує гімни іншим богам,тому що Ніл вважався божеством і його почитали під ім'ям Хапі. Але не
Хапі, не бог оспівується і прославляється в ньому, а саме ріка,
"Приносить їжу ... творить прекрасне ":
Слава тобі, Хапі!
Ти прийшов у цю землю,
З'явився, щоб оживити Єгипет ...
Він зрошує поля, створені Ра,
Щоб дати життя кожній козі ...
Серед гімнів богам становлять найбільший інтерес гімниверховному державному богу Амону і особливо гімни єдиномубога сонця Атону, культ якого встановив ще Ехнатон, батько
Тутанхатон (згодом Тутанхамона).
Сверкает і блищить на горизонті вранці,
приходиш ти в променях Атона блиск денний.
І тане морок нічний під покровом рук негайних.
Ликуют два Єгипту, і жаркий південь і північ.
І на ноги встає від сну повсталий люд.
Омивши себе водою і взяв свої одягу,
Хвалу тебе підносять, коли приходиш ти.
По всім твоїм краї творять свою роботу.
І мирно блукає худобу на пасовищах своїх. < p> Трохи зеленіють трави, в променях твоїх дерева,
І птахи вилітають з гнізд своїх нічних.
Досить близько до релігійних гімнам примикають гімни фараонам. Цейжанр має й історичну цінність. Найбільш характерний у жанровомувідношенні текст гімну фараона відноситься до епохи середнього царства. Це -
"Гімн Сенусерт III", в якому вихваляється цар як переможецьворогів і захисника своїх володінь. Подібні гімни входили в більшоб'ємні збірники, типу "Розповідь Сінухета". Збереглося більш 25списків цього твору. Воно написано у формі автобіографії настінах однієї гробниці. Основна тенденція "Історії Сінухета" та ж,що і в реченнях Неферті і настановах Аменемхета I, - прославляннянової династії. Недарма таким милостивим виведений Сенусерт I! Автор нетільки дуже вміло скористався формою автобіографії, але й,можливо, вперше, у світовій літературі зумів передати переживаннясвого героя - страх, тугу за батьківщиною. Останній мотив зустрінеться щені разу, але ні де він не буде виражений так проникливо і з такоюекспресією.
Значного розвитку цей жанр досягає в епоху Нового Царства,коли завойовницька політика фараонів знаходиться в зеніті слави іпошани. Свого роду розгорнутою формою царського гімну є "Поемапро битву при Кадеш ", в якій поет у риторичної формі описуєперемогу Рамзеса II над хеттами.
Однак, не у всіх жанрах центральною фігурою є правитель
Єгипту. "Могутній владика" відходить на другий план у народнихпіснях, казках і придане.
Один з папірусів містить найдавнішу у світі запис казки -
"Казки про потерпілого аварію корабля". Автор вміло використовує народнуфантастику. Історія створення цієї казки вельми традиційна, такяк безліч казок народжувалися в результаті обростання міфічнимисюжетами усних жанрів. Уціліла частина рамки підтверджуєприпущення про те, що ця казка - остання з незбереженимциклу. Мова казки простий і метафоричний. Закінчується вона характернимприйомом для подібного жанру - приказкою, народною мудрістю: "Нехитруй зі мною, мій друг. Нема чого напувати на зорі птаства, що вранцізаріжуть! "
Мотиви землеробської життя, переплетені з химерноїсакральної фантастикою, зустрічаються в казках більш пізнього часу.
Такою є казка "Про двох братів", написана в епоху правління династії
Рамзес. Основні мотиви казки "Про двох братів", як то чудовіперетворення головного героя, злоби дружини, невинності молодості іурочистості чесноти збереглися і в пізніших казкових сюжетах, вЗокрема, у казці "Про красномовно жителі оази."
У ній читача, можливо, приваблювало стилістичне оформлення, такяк воно схоже на елементи, розроблені в рамках жанру притчі.
Цікавий і діапазон героїв цієї казки: від селянина до фараона. Вжецей момент припускає історизм, який гранично чітко вираженийв так званих "історичних" казках, наприклад, "Казка про фараона
Секененра і гіксосском царя Апопі ". У подібних казках діягрупується навколо реальних подій і персонажів. Тут істинахимерно змішується з вигадкою. Але не тільки в цьому виявляютьсянововведення епохи Нового царства; дію чарівних казок все частіше ічастіше переноситься в інші країни, здобуваючи "чужі" мотиви, якіпізніше перетворюються на так звані "бродячі сюжети".
За допомогою такого змішування, що існував завжди, але у вкраймалому ступені, відбувається синтез літературних традицій, щосприяє появі раннефілософскіх мотивів навіть в тих же казках.
Така суть "Бесіди розчарованого зі своєю душею". Це - діалог двохпочав в людині, втілених у головному герої і в Ба, душі людини. Зажанром це твір межує з притчею, хоч і оформлено у виглядідіалогу. Головний герой, який не зумів знайти себе у світі, бачить тількиодин вихід - смерть, як позбавлення від страждань (Смерть взагалі частозіставляється в подібних текстах, як і в сакральної традиції єгиптян,з "одужанням після хвороби".
Смерть стоїть сьогодні переді мною,
(Як відчуття людини), який бажає знову побачити свій будинок,
Після того, як він провів довгі роки в полоні.
У відчаї людини проглядає сумнів в існуваннізагробного культу, що ставить під сумнів усю систему цінностей цьогосвіту для єгиптянина, залишаючи надію на розраду лише в потойбічномусвіті: "Якщо ти згадаєш про поховання, то це горе, проливання сліз,прикрість людини, коли його ... кидають на пагорбі. Ніколи ти невийдеш, щоб побачити сонце. Ті, які будували з граніту ....побачили свої жертівники порожніми. Їх спіткала та ж доля, що йвтомлених, які померли на плотах, ... . "Тут людина розглядаєтьсяу глибинних зв'язках з природою, головна з яких - смерть. Перед неюзникають соціальні відмінності і ворожнеча.
І композиція, і стиль діалогу вказують на авторство однієї особи.
Своє власне світосприйняття автора знайшло відображення в цьомутворі. У ньому присутні дві обов'язкові елементи релігіїєгиптян: життя справжня, втілена в образі "душі" і життя попередню,втілену в образі "людини", що знаходить розраду лише в релігійних догмах, адже смерть обіцяє вічне блаженство "у полях Іалу". Отже,діалог поникнуть скепсисом і сумнівом по відношенню до реального світу.
Побудова його (діалогу) складно, тому що перемежовуються проза та пісні зпевними рефренами в кожному з останніх віршованих уривків,складаються з трьох строф.
Ще більшою автобіографічність має пісня вельможі Уни
(знайдено в гробниці в Абідосі), що жив в період царювання VIдинастії. Цей напис цікава й але своїй незвичайній формі, вонаскладена від імені померлого, і з побудови: воно складається з двовіршівз жорстким ритмом і містить паралелізм.
Це військо повернулося щасливо, розворотів країну бедуїнів.
Це військо повернулося щасливо, розоривши країну бедуїнів.
Це військо повернулося благополучно , снеся її фортеці.
Це військо повернулося щасливо, запаливши вогонь у всіх її ...
Це військо повернулося щасливо, перебивши в ній загони в числі багатьох десятків тисяч.
Це військо повернулося щасливо, в ній полоненими премногих загони.
Однак з часом політична міць Єгипту слабшає. У XIстолітті Єгипетська держава втрачає не тільки свої володіння, але й майжевесь свій авторитет у Передній Азії. Ці важливі історичні фактивідбиті в іншому творі про похід на цей раз мирному. Це -
"Подорож Уну - Амона", посланого в Сирію, коли у Фівах правилпервосвященик Амона Херіхор, що захопив згодом верховну владуу свої руки. Можна припускати, що історизм - основна риса цьоготвору. Відповідно до цього все оповідання витриманий у строгореалістичному стилі, але майстерно зодягнений в художню форму. Цетвір, як і багато інших, має внутрішню ритмікою; авторизавжди прагнули створити ритмічне чергування окремих образів,пропозицій і, навіть, слів. Не рідко використовувалися паралелізми, про щовже було сказано раніше.
Велике значення надавалося музичному побудови творів;у зв'язку з цим з'являються перші прийоми оформлення поетичної мови:рефрени, анафори, асонанси, алітерації, внутрішні рими.
Особливо часто використовувалися порівняння та яскраві художніобрази: розгніваний фараон говорить про себе, що він став "... подібнозмії в пустелі ...", холодне серце порівнюється з кам'яною брилою ітак далі.
Особливе значення мала стилістична єдність тексту. Можливо,стилістика викладалася переписувачам в спеціальних школах, де вони розбиралирізні тексти з погляду стилю.
І саме це дозволяє нам стверджувати, що Давньоєгипетськалітература досягла найвищої художньої досконалості. Самієгиптяни вважали літературу Середнього царства класичною; недарматвори цього часу збереглися в такій кількості пізнішихсписків, а мова їхня служив зразком для наслідування ...
