Шекспір

Російська література

Зміст.

I. Введення.

«Цар драматичних поетів».

1. Шекспір і його час.

2. Хронологія творчого шляху Шекспіра.

3. Трагедія «Гамлет»:

4. Змішання трагічного з комічним.

I. Основна частина.

Жіночі образи в трагедії «Гамлет».

1. Місце жінки в житті Гамлета.

2. Зіткнення різних життєвих принципів.

3. Божевілля Гамлета і божевілля Офелії.

II. Висновок.

Значення трагедії Шекспіра «Гамлет».

Минуло вже майже чотириста років від дня смерті Шекспіра, багато великихдраматурги створили після нього дивовижні драми, але рівних йому в ційобласті ми не можемо назвати. І яким би не було їхнє особисте ставлення до
Шекспіру, захоплювалися чи вони їм, як Пушкін, або оголошували його давнопройденим етапом, вони зберегли з ним нерозривний зв'язок. Про Шекспіранаписано сотні книг; в науці, що іменується шекспіроведеніем, нараховуютьсясотні імен вчених. Серед дослідників творчості Шекспіра були і великіписьменники, сказавши про Шекспіра іноді кілька слів, але кинули на ценезвичайне явище новий сліпуче світло: Пушкін, Тургенєв,
Достоєвський, Гейне, Гете, Гюго, Шоу ... В. Г. Бєлінський назвав Шекспіра царемдраматичних поетів, «увінчаним цілим людством», і це поетичневизначення виявилося дуже точним.

Шекспір жив в епоху Відродження, в період створення національнихдержав, надзвичайного розквіту ремесел і мистецтв, науки і торгівлі.

Біографічні відомості про Шекспіра доволі бідні і не завждидостовірні. Іноді події, які підтверджуються документами ісвідченнями сучасників, доповнюються усній легендою.

Вільям Шекспір народився в 23 квітня 1564 року в оточеному лісамимістечку Стратфорді на річці Ейвоні. Предки Шекспіра були Йомени, вільніземлероби, не випробували не собі кріпосного ярма. Серед них були, мабуть,хоробрі воїни - лучники, списоносцями, приватники відгриміла за сотню років дотого Столітньої війни. Про це говорить прізвище «Шекспір», що в перекладіозначає «потрясатель списа».

Промениста епоха Відродження несподівано виявила свої тіньовісторони. Вона була водночас і епохою первісного нагромадження; назміну феодальних відносин йшли буржуазні, з притаманними їм новими жорстокимисуперечностями. В жорстокості епохи криється пояснення багатьох трагедій
Шекспіра.

Події та політичні зміни впливали не тільки на світогляддраматурга, але і на його особисту долю. Шекспіра мучать думки про соціальнунесправедливості, про нерівність людей. Душевним болем за особу повні івсі трагедії Шекспіра.

Існує 37 п'єс Шекспіра.

Для творчості Шекспіра всіх періодів характерне гуманістичнесвітогляд: глибокий інтерес до людини, до його почуттів, прагнень іпристрастям, скорбота про страждання і непоправних помилки людей, мрія про щастядля людини і всього людства.

Справжня вершина творчості Шекспіра - п'ять трагедій: «Ромео і
Джульєтта »,« Гамлет »,« Отелло »,« Король Лір », і« Макбет ». Вони вражаютьтитанічної силою пристрастей і характерів, глибиною закладених у них ідей,поєднанням яскравих рис своєї епохи і загальнолюдських проблем. Все цедозволяє їм знаходити нове життя в усі наступні епохи.

Трагедія «Ромео і Джульєтта» співзвучна всьому періоду творчості Шекспірасвоєї антифеодальної спрямованістю і прославлянням молодий любові. Алеякщо в комедіях цього періоду любов змітає всі перешкоди, то в тутце зіткнення призводить до трагічного результату. Головна перешкода дляпалкої та вірної любові Ромео і Джульєтти - родова ворожнеча їх родин.
Трагедія про Ромео і Джульєтту надзвичайно поетична і внутрішньо музично.

«Отелло» - трагедія ревнощів, яку Шекспір назвав «зеленоокимчудовиськом », але в той же час це і трагедія обманутого довіри. «Отелло»,може бути, найстрашніша з трагедій Шекспіра, так як тут вбивцеюстає благородний, чиста людина. Але і в цьому творі головне --віра в людину. Дездемона дійсно «чиста, як небо», і Отеллопереконується в цьому. У той же час в «Отелло» гостро і своєрідно ставитьсяпитання про рівність людей незалежно від їх національності чи кольору шкіри.

багатогранно і зміст трагедії «Король Лір». На першому плані --складні взаємини батьків і дітей, філософсько-етичний питаннядочірньої і синівської подяки, причому ці проблеми вирішуються на прикладідвох сімей: короля Ліра з його дочками і герцога Глостера з його синами.
Для Шекспіра характерно таке подвоєння і потроєння основних ліній. Ценадає подіям і характерів типовість.

Остання з великих трагедій Шекспіра, «Макбет» (1606 р.), заснована настаровинної шотландської легенди. У ній знову ставиться питання про згубнийвплив одноосібної влади, і особливо - боротьби за владу. Чудовопоказано пробудження совісті в душі леді Макбет. Ще сильніше звучить у ційтрагедії Шекспіра його постійна тема - тема справедливої відплати.

У 1601 р. з'явилася найбільша трагедія Шекспіра «Гамлет», яку
Бєлінський назвав «блискучішою алмаз в променистою короні царядраматичних поетів. «Гамлет» стоїть осібно навіть у геніальному спадщині
Шекспіра. Головний герой п'єси - людина не тільки сильних пристрастей, а йвисокого інтелекту, людина, розмірковують про сенс життя, про шляхи боротьбизі злом. Це споріднює п'єсу з драматургією XX століття.

В основу історії про Гамлеті лягла данська легенда, вперше записана вНаприкінці XII століття датським літописцем Саксон Граматик. У стародавні часиязичництва - так розповідає Саксон Граматик - правитель Ютландії був убитийпід час бенкету своїм братом Фенгом, який потім одружився на його вдові. Синвбитого, молодий Гамлет, вирішив помститися за вбивство батька. Щоб вигратичас і здаватися безпечним в очах підступного Фенга. Гамлет прикинувсябожевільним: валявся в багнюці, розмахував руками, як крилами, кричав півнем.
Всі його вчинки говорили про «скоєному розумовому заціпенінні», але в йогопромовах таїлась «бездонна хитрість», і нікому не вдавалося зрозуміти прихованийсенс його слів. Друг Фенга (майбутнього шекспірівського Клавдія), «людинабільш самовпевнений, ніж розумний »(майбутній шекспірівський Полоній), взявсяперевірити, чи точно Гамлет божевільний. Щоб підслухати розмову Гамлета з йогоматір'ю, цей придворний сховався під що лежала в кутку соломою. Але Гамлетбув обережний. Увійшовши до матері, він спочатку обшукав кімнату і знайшовсховався спостерігача. Гамлет вбив придворного, розрізав його труп нашматки, зварив їх і кинув на поживу свиням. Потім він повернувся до матері,довго «язвіл її серце» гіркими докорами і залишив її плаче іСкорботній. Фенг відправив Гамлета в Англію в супроводі двох придворних
(майбутні шекспірівські Розенкранц і Гільденстерн), таємно вручив їм лист доанглійському королю з проханням убити Гамлета. Як і в трагедії Шекспіра,
Гамлет підмінив листа, і англійський король замість нього послав на стратудвох супроводжували Гамлета придворних. Англійський король ласкаво прийняв
Гамлета, багато розмовляв з ним, та й дивувались його мудрості. Гамлет одружився надочки англійського короля. Потім він повернувся до Ютландію, де під час бенкетунапоїв Фенга і придворних п'яними і запалив палац. Придворні загинули ввогні. Фенг Гамлет відрубав голову. Так восторжествував Гамлет над своїмиворогами.

У 1576 р. французький письменник Бельфорі переповів цю давню легендуу своїх «трагічних повістях». У 80-х роках XVI століття на Лондонській сценібула поставлена п'єса про Гамлета, написана, ймовірно, драматургом Томасом
Кідом. П'єса ця втрачена. У ній був виведений привид батька Гамлета (це все,що ми знаємо про цю п'єсі). Такі були джерела, користуючись якими
Шекспір у 1601 р. створив свого «Гамлета».

Герой трагедії Гамлет - передова людина свого часу. Він - студент
Віттенберзький університету, який був в епоху Шекспіра передовимуніверситетом. Прогресивне світогляд Гамлета проявляється в йогофілософські погляди. У його міркуваннях відчуваються проблиски стихійногоматеріалізму, подолання релігійних ілюзій.

Жіночі образи в трагедії «Гамлет» грають основну роль.

У цій трагедії Шекспіра горе, яке відчуває герой, викликанепоспішним шлюбом його матері. Для неї спеціально призначені рядки,вимовні актором, що грали королеву.

Зраді не жити в моїх грудях.

Другий чоловік прокляття і сором!

Другий - для тих, ким першим був убитий ...

Тих, хто в заміжжя вступає знову,

Тягнуть одна користь, а не любов;

І мертвого я заб'ю знову,

Коли іншому дам себе обійняти.

Критики сперечаються, які шістнадцять рядків вставив Гамлет в текст
«Вбивство Гонзаго». Найімовірніше ті, в яких містяться прямі закидиматері. Але незалежно від того наскільки вірно це припущення, Гамлет,після того, як пролунали наведені тут слова старовинної п'єси,запитує мати: «Пані, як вам подобається ця п'єса?» - і чує у відповідьстримані, але досить значні слова, які відповідають нинішньомуположенню Гертруди: «Ця жінка дуже щедра на запевнення, по-моєму».

Можна запитати, чому Гамлет раніше нічого не говорив матері? Він чекавгодини, коли буде впевнений у злочині Клавдія. Тепер, Гамлет відкриваєїй, що вона - дружина того, хто вбив її чоловіка. Коли Гертруда дорікає сина зате, що він здійснив «кривавий і шалений вчинок», убивши Полонія, Гамлетвідповідає:

Трохи гірше, ніж у гріху проклятому

Убивши царя вінчатися з царським братом.

Але Гамлет не може звинувачувати матір у смерті її чоловіка, тому що він знає,хто був убивцею. Однак, якщо раніше Гамлет бачив тільки зраду матері,тепер вона заплямована шлюбом з вбивцею чоловіка. Гамлет ставить в один злочиннийряд вбивство їм Полонія, злодіяння Клавдія, зраду матері.

Слід звернути увагу на те, як вимовляє Гамлет свої звернення доматері. Треба вслухатися в інтонацію його тирад:

Рук не ламайте. Тихо! Я хочу

Ламати вам серце, я його зламаю,

Коли воно є проніцанью,

Коли воно прокляттям звичкою

наскрізь не загартувалось проти почуттів.

За словами Гамлета, Гертруда зробила

таку справу,

Яке плямують лик сорому,

Кличе невинністю брехун, на чолі

Святої любові змінює троянду виразкою;

перетворює шлюбні обітниці

У обіцянки гравця; така справа.

Яке з плоті договорів

Із'емлет душу, віру перетворює

у змішуванні слів; особа небес горить;

І ця крепь і щільна громада

З похмурим поглядом, як перед судом,

сумує про нього.

Останні три рядки вимагають роз'яснення: «кріпленням і щільною громадою»
Гамлет називає Землю. Наприкінці промови Гамлет згадує небеса.

Гамлет не просто обсипає докорами мати. Мова йде про щось більше.
Тут треба згадати те, що було сказано вище про широту поглядів Шекспіра,у якого кожна трагедія пов'язана з усім світопорядком.

Звинувачуючи мати, Гамлет говорить про те, що її зрада є пряме порушенняморальності. Воно рівносильно інших подібних порушень: ганьбускромності, лицемірною нехтування невинності; такі вади приватного життя,але подібне ж відбувається, коли порушуються договори і замість релігіїобмежуються служінням їй лише на словах. Поведінка Гертруди прирівняне
Гамлетом до тих порушень світового порядку, які змушують тремтітивсю Землю, а небеса покривають фарбою сорому за людство. Такий воістинумасштабний сенс речей Гамлета.

Повна риторики мова принца палає істинним гнівом, в ній немає і слідуслабкості, звичайно приписується йому. З матір'ю говорить ні син, а суддя,хто засуджує її ім'ям небес і всіх законів земного життя.

Гамлету можна пред'явити докір, що він бере на себе занадто багато.
Згадаймо, однак, його слова: він бич і виконавець вищої волі. Не забудемотак само один із законів шекспірівської драми. Речі Гамлета тут - більше,ніж його особиста думка. У них виражена оцінка другого шлюбу Гертруди з точкизору вищих законів природної моральності. Драматургом, такимчином, покладено на Гамлета місія бути захисником основ загальнолюдськоїморалі.

Весь тон бесіди Гамлета з матір'ю відрізняється жорстокістю. Поява
Примари підсилює його спрагу помсти. Але тепер здійсненню її перешкоджаєвідправка до Англії. Підозрюючи підступ з боку короля, Гамлет висловлюєвпевненість, що може усунути небезпеку. Міркую Гамлет, поступаєтьсямісце дієвого Гамлету.

Якщо образ матері викликає у Гамлета почуття жорстокості, то образ
Офелії викликає в ньому почуття любові.

Образ Офелії - один з найяскравіших прикладів драматургічної майстерності
Шекспіра. Вона вимовляє всього 158 рядків віршованого і прозовоготексту. У ці півтори сотні рядків Шекспір зумів вмістити цілу дівочу життя.

Гамлет любить Офелію, лагідну дочка царедворця Полонія. Ця дівчинавідрізняється від інших героїнь Шекспіра, для яких характерна резолюція,готовність боротися за своє щастя: покірність батькові залишається головноюрисою її характеру. Частково це пояснюється тим, що вона бачить у батькасоюзника: він хотів її шлюбу з принцом.

Офелія зображена у її відносинах з братом, батьком, Гамлетом. Алеособисте життя героїні з самого початку виявляється міцно скутою вдачамикоролівського палацу.

«Мені повідомили, ніби дуже часто», - говорить Полоній дочки, - Гамлет
«Став з тобою ділити дозвілля свій». Полонія донесли про зустрічі принца з йогодочкою. Він шпигує за нею, як і за сином, і ось у такій атмосферівиникає кохання Офелії до Гамлету. Цьому почуттю відразу ж намагаютьсяперешкодити.

Любов Офелії - її біда. Хоча її батько наближений короля, йогоміністр, проте вона не королівської крові і тому не рівня своємукоханому. Це на всі лади твердять її і брат і батько.

З перших же появи Офелії позначений головний конфлікт її долі:батько і брат вимагають від неї відмовитися від любові до Гамлету.

«Я буду вам слухняна пан мій», - відповідає Офелія полонію. Таквідразу виявляється відсутність у неї волі і самостійності. Офеліяперестає приймати листи Гамлета і не допускає його до себе. З такою жпокірністю вона погоджується зустрітися з Гамлетом, знаючи, що їх бесідубудуть підслуховувати король і Полоній.

У трагедії немає жодної любовної сцени між Гамлетом і Офелією. Алеє сцена їх розриву. Вона сповнена приголомшливого драматизму.

Закінчуючи роздуми, виражені в монолозі «бути чи не бути», Гамлетпомічає що молиться Офелію, він одразу ж одягає маску шаленого. Офеліяхоче повернути Гамлету подарунки, отримані від нього. Гамлет заперечує: «я недарував вам нічого ». Відповідь Офелії розкриває дещо про їх минулихвідносинах:

Ні, принц мій, ви дарували, і слова,

дихати так солодко, що удвічі

Був цінний дар ...

Офелія каже, що Гамлет перестав бути добрим, ввічливою і ставнепривітним, недобрим. Гамлет поводитися з нею грубо і озлобленно. Вінзбиває її з пантелику признався: «Я вас любив колись» і тут же спростовуючисебе: «Даремно ви мені вірили ... я не любив вас».

Гамлет обрушує на Офелію потік звинувачень проти жінок. Їх красане має нічого спільного з чеснотою - думка, що відкидає одне зположень гуманізму, який стверджував єдність етичного та естетичного,добра і краси. Світ такий, що навіть якщо жінка чеснотна, їй неуникнути наклепів. Обрушується Гамлет і на підроблену красу: «... Бог даввам одну особу, а ви собі робите інше; ви пританцьовує, випріпригіваете, і щебече, і даєте прізвиська божим створінням, і своєбезпуття видаєте за незнання. Ні, з мене досить, це звело мене зрозуму ». Засудження жінок почалося з матері.

Випади проти жінок не відірвані від загального негативного ставлення
Гамлета до суспільства. Наполегливі поради Офелії піти у монастир пов'язані зглибоким переконанням принца про зіпсованості світу. Засуджуючи жінок, Гамлет НЕзабуває і про сильну стать: «Всі ми - запеклі шахраї; нікому з нас невір ».

Офелія аж ніяк не простушка. Вона не дурна, як можна судити з їїдотепному відповіді на поради брата відмовитися від Гамлета:

Не будь як грішний пастир, що іншим

Вказує до неба шлях тернистий,

А сам, безтурботний і порожній гуляка,

Іде квітучою стежкою успіх.

Це не тільки відсіч братові, але і натяк на те, який він сам. Вона розумієйого натуру. Другий раз вона виявляє свій розум, згадуючи, яким був
Гамлет до того, як збожеволів. Остання зустріч Гамлета з Офелієювідбувається у вечір вистави «Вбивства Гонзаго». Гамлет перед початкомвистави сідає біля її ніг. Він говорить з нею різко, доходячи донепристойності. Офелія терпляче зносить всі, впевнена в його божевіллі.

Після цієї сцени ми довго не бачимо Офелії. За цей час Гамлет вбиваєїї батька. З'являється вона перед нами вже втратила розум.

У трагедії зображено два види божевілля: уявне у Гамлета ісправжнє у Офелії. Цим підкреслюється ще раз, що Гамлет аж ніяк незбожеволів. Втратила його Офелія. Вона пережила дві потрясіння. Першимбула втрата коханої і його божевілля, друге - смерть батька, убитого їїкоханим. Її розум не зміг вмістити того, що людина, яку вона таклюбила, виявився вбивцею батька.

У шекспірівському театрі божевілля служило приводом для сміху публіки.
Однак сцена божевілля Офелії написана так, що важко уявити навітьсаму грубу і неосвічених публіку сміються над нещастям бідноїдівчини. Поведінка Офелії викликає жалість. Здається, і глядачішекспірівського театру переймалися співчуттям до нещасної героїні.

Хто не може відчути її горя, коли вона вимовляє: «Треба бутитерплячою, але я не можу не плакати, коли подумаю, що вони поклали його вхолодну землю ».

У божевіллі Офелії є своя« послідовність »ідеї. Перша,природно, жах від того, що вона втратила батька. Це звучить в пісеньці,яку вона співає:

Ах, він помер, пані,

Він - холодний прах;

В головах зелений дерен;

Камінчик в ногах.

Друга думка - про її розтоптаної любові. Вона співає пісеньку про Валентиновадні, коли зустрічаються юнаки і дівчата і починається любов між ними;співає, однак, не про невинної любові, а про те, як чоловіки обманюють дівчат.

Третій мотив: «світ лукавий» і люди мають потребу в тому, щоб їхутихомирити. З цією метою вона і роздає квіти: «Ось розмарин, це дляспогади, .. а ось Тройця колір, .. це для дум »,« от рута для вас, ідля мене теж; її звуть травою благодаті ..».

І як фінальний акорд знову думки про батька:

І він не повернеться до нас?

Ні, його вже немає.

Він покинув світ ...

Подібно до того, як пам'ять про покійного короля віє над всією трагедією, такі Офелія не йде з пам'яті ще досить довго. Ми чуємо поетичнийрозповідь про те, як вона вмерла, примітно, що перед смертю вонапродовжувала співати і надзвичайно красиво пішла з життя. Цей останнійпоетичний штрих надзвичайно важливий для завершення поетичного образу
Офелії.

Нарешті, у її роззявлені могили ми чуємо визнання Гамлета, що вінлюбив її, як сорок тисяч братів любити не можуть! Ось чому сцени, де
Гамлет відкидає Офелію, пройняті особливим драматизмом. Жорстокі слова,які він говорить їй, даються йому важко, він вимовляє їх з відчаєм,Бо, люблячи її, усвідомлює, що вона стала знаряддям його ворога проти нього і дляздійснення помсти треба відмовитися від любові. Гамлет страждає тому, щозмушений завдавати болю Офелії і, тамуючи жаль, нещадний у своємузасудження жінок. Примітно, однак, те, що особисто її він ні в чому незвинувачує і не жартома радить їй піти з порочного світу в монастир.

Зауважимо, що, як не різними вони по натурі, потрясіння вони переживаютьодне й те саме. Для Офелії, як і для Гамлета, найбільшим горем єсмерть, точніше вбивство, батька!

Відносини Офелії і Гамлета утворюють як би самостійну драму врамках великої трагедії. До «Гамлета» Шекспір зобразив у «Ромео і
Джульєтті »велику любов, що закінчився трагічно через те, що кровнапомста, що розділяла родини Монтеккі та Капулетті, заважала з'єднанню двохлюблячих сердець. Але у відносинах між двома веронських коханими нічоготрагічного не було. Їхні стосунки були гармонійними, в «Гамлеті» відносиниміж люблячими руйнуються. Тут теж, але по-іншому, помста виявляєтьсяперешкодою для єднання принца і улюбленої ним дівчини. У «Гамлета»зображена трагедія відмови від любові. При цьому фатальну роль для люблячихграються їхні батьки. Офелії батько наказує порвати з Гамлетом, Гамлет рве з
Офелією, щоб всього себе віддати помсти за батька.

Трагедія Шекспіра «Гамлет, принц датський» найбільш знаменита з п'єсанглійського драматурга. На думку багатьох високо авторитетних цінителівмистецтва, це одне з самих глибокодумних творінь людського генія,велика філософська трагедія. Вона стосується найважливіших питань життя ісмерті, які не можуть не хвилювати кожної людини. Шекспір-мислительпостає в цьому творі у весь свій гігантський зріст. Питання,які ставить трагедія, мають воістину загальнолюдське значення. Недармана різних етапах розвитку людської думки люди зверталися до «Гамлета»,шукаючи в ньому підтвердження поглядів на життя і світовий порядок.

Однак «Гамлет» приваблює не тільки тих, хто схильний міркувати просенс життя взагалі. Твір Шекспіра ставить гострі моральніпроблеми, що мають аж ніяк не абстрактний характер. Ситуації трагедії іособливо думки і переживання її героя глибоко зачіпають душі читачів іглядачів.

Як істинно художній твір, «Гамлет» приваблює багатопокоління людей. Змінюється життя, виникають нові інтереси і поняття, акожне нове покоління знаходить у трагедії щось близьке собі. Сила трагедіїпідтверджується не тільки її популярністю у читачів, а й тим, що осьвже майже чотири сторіччя вона займає одне з перших, якщо не найпершемісце в репертуарі театрів. Постановки трагедії незмінно приваблюютьглядачів, а мрія кожного актора - виконати роль героя цієї трагедії.
Популярність «Гамлета» в останні десятиліття багато сприялаекранізація його в кіно і покази на телебаченні.

Найпривабливіше у трагедії - образ героя. «Це чудово, якпринц Гамлет », - вигукнув один із сучасників Шекспіра Ентоні Сколокер,і його думку підтверджували багато людей, які розуміють толк в мистецтві, наПротягом століть, що минули з часу створення трагедії.

чутливих і вдумливих читачів хвилюють долі багатьох літературнихгероїв і героїнь. Як правило, однак, вони не ототожнюють себе з ними. Їмспівчувають, їх шкодують або радіють з ними, але між читачами та глядачамизавжди залишається деяка відстань, що відокремлює їх від симпатичних іпрекрасних героїв, створених письменниками. Гамлет же входить у наші душі.

Звичайно, є і будуть люди, за складом своєї особистості чужі Гамлету;вони дивляться на життя прямолінійно, переслідують практичні таузкоегоістічние цілі, їх не турбують долі інших людей і вже тим більшевсього людства.

Разом з тим є люди, для яких Гамлет - їх герой, їм близький йогодуховний світ, вони глибоко відчувають його сумніви і тривоги.

Щоб розуміти Гамлета і співчувати йому, не потрібно опинитися в йогожиттєвій ситуації - довідатися, що батько злочинно вбито, а мати змінилапам'яті чоловіка і вийшла за іншого. Звичайно, ті, чия доля хоча б частковоподібна гамлетівське, більш жваво і гостро відчують всі, що відчуваєгерой. Але навіть при відмінність життєвих ситуацій Гамлет виявляється близькимчитачам, особливо якщо вони володіють духовними якостями, подібними тим,які притаманні Гамлету, - схильністю вдивлятися в себе, занурюватися усвій внутрішній світ, болісно гостро сприймати несправедливість і зло,відчувати чужий біль і страждання як свої власні.

Такі люди є, і деякі з них були знаменитими. Одним з першихглибоко проник в душевний світ Гамлета, гостро відчув що мучили йогопротиріччя видатний німецький поет Йоганн Вольфганг Гете (1749-1832), звеликою симпатією писав про героя Шекспіра. Англійський поет-романтик
Семюел Тейлор Колріджа (1772-1834) зізнавався, що в чомусь сам подібний
Гамлету.

Гамлет став найулюбленішим героєм, коли широко пошириласяромантична чутливість. Багато хто став ототожнювати себе з героємтрагедії Шекспіра. Глава французьких романтиків Віктор Гюго (1802-1885)писав у своїй книзі «Вільям Шекспір»: «На наш погляд,« Гамлет »- головнестворення Шекспіра. Ні один образ, створений поетом, не турбує і нехвилює нас до такої міри ... Бувають години, коли в своїй крові ми відчуваємойого лихоманку. Той дивний світ, у якому він живе, - врешті-решт, нашсвіт. Він - той дивний чоловік, яким ми всі можемо стати за певногозбігу обставин ... Він втілює незадоволеність життям душі, денемає необхідної їй гармонії ».

Росія теж не залишилася осторонь від захоплення Гамлетом. Цьому особливосприяло приголомшливе виконання ролі данського принца чудовимросійським актором-романтиком Павлом Степановичем Мочаловим (1800-1848) насцені Московського Малого театру в кінці 1830-х років. Воно зробиловеличезне враження на В. Г. Бєлінського. У статті "Гамлет, драма
Шекспіра », Мочалов у ролі Гамлета» (1838) критик ствердив, як грав
Гамлета знаменитий актор. Читаючи статтю, відчуваєш, що великий критикдуже особисто сприйняв трагедію. Він переживав тоді складний період свогоідейного розвитку, і хоча між його життєвою ситуацією і долеюшекспірівського героя не було нічого спільного, Бєлінський, як і Мочалов,відчув гамлетівські душевні страждання так, як якщо б вони були йоговласними. Бєлінський стверджував, що образ Гамлета має загальнолюдськезначення: «Гамлет! .. ви розумієте значення цього слова? », - вигукує
Бєлінський, - «Воно велике і глибоке, це життя людське, це людина,це ви, це я, це кожен з нас, більш-менш, у високому або смішному,але завжди в жалюгідному й сумне сенсі ...».

Велике твір тим і значно, що в ньому важливо і цікаво всецілком з усім великим і малим, що в ньому є. Осягнути твірмистецтва не означає підшукати для нього ярлик. Зрозуміти мистецтво художника --ось єдиний шлях для з'ясування того, що він хотів виразити своїмтвором. А щоб розібратися в цьому останньому, треба знати, якіприйоми використав художник для висловлення свого бачення життя.

Ще раз треба повторити - «Гамлет» не відрізок дійсності, атвір драматурга. Герой - не жива людина, а художній образ,створений письменником так, щоб справити на нас певне враження.
Шекспір досяг того, до чого прагнув, і ми сприймаємо Гамлета як живоголюдини.

Напередодні 200-річчя О. С. Пушкіна хочеться сказати про те, що поет бувшанувальником Шекспіра. Він створив «Бориса Годунова», спираючись на досвід
Шекспіра, наслідуючи, за його власними словами, Шекспіру «в його вільному іширокому зображенні характерів ». За мотивами п'єси «Міра за міру» написанапоема Пушкіна «Анджело».

Використана література.

1. Громадянська З. Т. «Від Шекспіра до Шоу»; англійські письменники XVI-XX ст.

Москва, Просвещение, 1992 р.

2. Смирнов А. А. «Шекспір». Ленінград, Мистецтво, 1963 р.

3. Анікст А. А. «Трагедія Шекспіра« Гамлет ». Москва, Просвещение, 1986 р.

4. У. Шекспір «Гамлет»; переклад з англійської М. Лозинського. Москва,

Дитяча література, 1982 р.

5. Скоренко В. А.; Хрестоматія з зарубіжної літератури 8-10 класів. Москва,

Просвещение, 1977 р.