Білет 1
1.Повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» як енциклопедіянародознавства
Ще І. Франко зазначав, що повість «Кайдашева сім'я» «з огляду навісокоартістічне змалювання селянського життя »належить« до найкращих оздобукраїнського письменства ». З великою художньою силою і правдивістю І. Нечуй-
Левшіькій розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися впродовжстоліть в українській родині. Новаторство письменника якраз виявилосявтому, що він показав руйнування набутої духовності труднощами щоденногожиття, відтворив такий стан українського селянства, який нівечить справжнюсуть його «народного духу».
В етнографічній розвідці «Світогляд українського народу» І. Нечуй-Левицькийвказував на великі моральні потенції народу, суть яких відбилась насампередв усній поезії. Він радив письменника не обминати колоритних народнихвисловів і через їх освоєння показати світові неповторну душу українців.
Найрізноманітніші засоби барвистого народного мовлення письменник вдаловикористав у «Кайдашевій сім'ї».
змалювання саме буденного життя українських селян повість «Кайдашевасім'я »вирізнялася у літературі - адже тогочасні автори захоплювалисяпереважно святковою стороною селянського побуту. Будні Кайдашів минають уневсіпущій праці. Косовиця, жнива, плекання городини, «зимова» жіночаробота (прядіння, ткання полотна, шиття і вишивання одягу) - ці та іншіщоденні клопоти визначали стосунки між членами сім'ї Кайдашів. Хоча у творімайстерно виписані і святкові звичаї та обряди, глібоковікові традиції івірування.
втіленням української релігійності і високої народної моралі є у повісті
Мелашка. Її любов до рідної матері, чоловіка, намагання догодити свекрусіприємно вражають. Доведена до відчаю, Мелашка їде з односельчанами в
Київську Лавру на прощу - святкування паски у Києві, за народним повір'ям,мало б принести у сім'ю Боже благословення. Письменник поетизує своюгероїню. Так, лірична душа Мелашки почула у жалібних піснях ченців у чистийчетвер (напередодні Великодня) «якесь море сліз, що зливалась тисячі літ, Ізлились докупи, і полилося піснями з грудей. Здасться, в тому морі слізтекли ріки народного горя од самого початку світу ...».< br> побожний, чуйним і добрим був Кайдаш, мріяв про смерть по-християнськи: зісповіддю, причастя, Соборування. Але тяжке пияцтво призвело допередчасної страшної смерті, яка не відповідала християнським уявленням.
Сини і невістка Мотря надто часто порушували четверту заповідь Божу: неповажали і не шанували батьків. А народна мораль грунтувалася в основномуна заповідях Божих. У селі зневажали злодіїв, п'яниць, покріток, ледарів,хвальків, безбожників Тут ніколи нікому нічого не забували. Не могли забутий Мотрі того, що вибила свекрусі око, а Карпові - що ганявся за матір'ю здрючком. Люди добре знали характери тих, кого вважали негідними: вибираючи
Карпа десяцькім, хтось підкреслив, що «буде добрий сіпака», а пропонуючижартома кандидатуру Мотрі, селяни висміяли цю жінку:
- А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, - прикинувши слівцеодин жартівливий чоловік.
- Не можна, вона повібіває всім бабам очі, - гукнули чоловіки, сміючись.
Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології І.
Нечуй-Левицький розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. Уцентрі повісті - повсякденний плин життя селянської сім'ї, в якому наперший план висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю прагненнязрозуміти один одного. Жанрова специфіка твору полягає у тому, що цейповсякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітнішихпобутових виявах, які часто окреслюються в гумористичного плані. Гуморписьменника сягає корінням у народний грунт і міцну національну літературнутрадицію. Природжений гумор Нечуй-Левицький вважав невід'ємним елементомнаціональної психіки, що «затаївся в усіх звиви розуму і фантазії щирогоуіфаїнця і є глибоко своєрідним ». Контрасти створеного народом величногоепосу і дріб'язкової хатньої війни надають повісті особливого іронічногозабарвлення ( «Не чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала
Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину »). У повісті письменник гумористичнепоказав взаємні заздрощі, плітки та шалені вибухи злості серед Кайдашів.
Проте гумор у повісті має співчутливий характер: автор бачить вплив напсихологію Кайдашів їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщинивони потра-пили в нові, незвичні обставини. Із серії комічних подійскладається сумна картина буття сім'ї, де син виступає проти матері, й усяродина марно витрачає сили і здоров'я на безглузді супе-річки та чвари.
Такий стан, на думку письменника, не відповідає справжній суті «народ-ногодуху ». Духовна роз'єднаність - ось те лихо, яке кожен день отруюєукраїнську родину, яка впродовж віків була оповита високою духовністю імораллю.
Яскравий колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільнірозглядіні, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі,насичена прислів'ями і приказками мова повісті - усе це дає підставивважати цей твір справжньою енциклопедією народознавства.
2.Краса і велич рідного слова у поетичній творчості Максима Рильського.
Прочитати вірш напам'ять.
М. Рильський надавав проблемам мови великого значення впродовж усієїтворчості. Він був надзвичайно вимогливий до мови власних творів, невтомнопрацював над збагаченням свого поетичного словника. Поет закликав своїхсучасників боротися за чистоту і збагачення україн-ської мови. Прикладомтакого звернення є вірш «Мова», в якому поет з великою ніжністю і любов'юговорити про мову. Вона звучить для поета як пісня океану. Мова рідногонароду глибока у своїй мудрості. Як тонкий знавець мовних проблем, М.
Рильський вважає, що у народу, його поезії, розмовній мові треба шукатиджерела нового наповнення літературної мови [цитата].
Мова українського народу - самобутнє і неповторне явище. Обов'язок кожногомитця турбуватися про її долю, удосконалювати і збагачувати [цитата].
Своєю творчістю М. Рильський подав гідний приклад турботи проудосконалення мови. І в оригінальній поезії, і у перекладах численнихзарубіжних авторів, зокрема російських (Пушкін, Лєрмонтов), польських (МІЦ -кевіч. Словацький), французьких (Верлен), він збагачував українську мовувласними новотворами, розширював її синтаксичні можливості.
Вагомий внесок поета у словникова справу української мови. Словники тадовідники, видані за участю М. Рильського, не втратили свого значення йсьогодні. Як згадують друзі поета, праця над словниками і зі словникамибула найулюбленішим його заняттям.
У вірші «Мова» поет закликає і своїх сучасників частіше «заглядати условник ». На його переконання - «це пишний яр, а не сумне провалля». Високуоцінку дає автор вірша словникові Грінченка й Даля.
Вірш «Мова» написаний у 1956 р.. На той час українська мова зазналапомітних деформацій у зв'язку із відведенням їй більшовицькими ідеологамидругорядної ролі у суспільстві. Після XX з'їзду партії, на якому булопіддано критиці культ особи Сталіна, в якійсь мірі вже можна було говоритипро національні утиски і насамперед про занепад національних мов. В Україніодним з перших на захист мови виступив М. Рильський. Його поезія «Мова» уяскраве свідчення цьому.
У 1959 році на IV з'їзді письменників України М. Рильський прочитав вірш
«Рідна мова». Своїм незвичайним виступом на письменницькому форумі поет щебільше загострив увагу на потребі повноцінного функціонування українськоїмови. Для цього українська мова мала всі підстави.
У мові знайшли відгук історія народу, бурхливе, неспокійне його життя, якепоет прирівнює до «гулу віків», «шуму століть». У ньому - «бурі подих»,
«Неволі стогін», «волі спів», «сурма походу світанкова».
В умовах російського царського гноблення українська мова зазналажорстокого переслі-дування, нищення. Вдаючись до засобу персоніфікації,поет з болем згадує страшні знущання блазнів російського царя над її
«Велично-гідним духом».
Немає сумніву, що підставою для таких поетичних узагальнень М. Рильськогобули всі ті ганебні документи, які забороняли українське слово в офіційно -діловому мовленні. Це був горезвісний Валуєвський циркуляр, Ємській указ тачисленні неопубліковані заборони у радянські часи, Про всі ці знущання надсловом М. Рильський писав з особливим болем.
Кожен рядок наведеної строфи узагальнює гірку правду поневолення,спрямованого на те, щоб зникла, вмерла наша мова, щоб не розходилася їїслава по світу. За спробу протистояти імперській сваволі не раз доводилосяплатити власною волею. І це вже стосувалося не тільки минулого століття, ай 20-30-х - кінця 40-х років XX століття. Навіть під час хрущовської
«Відлиги» М. Рильський не міг відверто виступити на захист рідної мови.
Саме на такі асоціації наводить його поезія «Рідна мова». Тому у другійчастині вірша поет так багато уваги приділяє російсько-українськимкультурним зв'язкам та вільному розвитку української мови. Зрозуміло, щоговорити про «вільне слово» українського народу у колі братніх мовдоводилося більше з огляду на те, щоб не накликати біди на себе особисто тай на спроби відродження української культури у післякультівські часи.
Краса і велич рідного слова оспівані М. Рильський у вірші «Сонет прословник », поемі« Слово про рідну матір »та інших творах.

де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили і здоров'яна безглузді супе-річки та чвари. Такий стан, на думку письменника, невідповідає справжній суті «народ-ного духу». Духовна роз'єднаність - ось телихо, яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків булаоповита високою духовністю і мораллю.
Яскравий колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільнірозглядіні, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі,насичена прислів'ями і приказками мова повісті - усе це дає підставивважати цей твір справжньою енциклопедією народознавства.
2.Краса і велич рідного слова у поетичній творчості Максима Рильського.
Прочитати вірш напам'ять.
М. Рильський надавав проблемам мови великого значення впродовж усієїтворчості. Він був надзвичайно вимогливий до мови власних творів, невтомнопрацював над збагаченням свого поетичного словника. Поет закликав своїхсучасників боротися за чистоту і збагачення україн-ської мови. Прикладомтакого звернення є вірш «Мова», в якому поет з великою ніжністю і любов'юговорити про мову. Вона звучить для поета як пісня океану. Мова рідногонароду глибока у своїй мудрості. Як тонкий знавець мовних проблем, М.
Рильський вважає, що у народу, його поезії, розмовній мові треба шукатиджерела нового наповнення літературної мови [цитата].
Мова українського народу - самобутнє і неповторне явище. Обов'язок кожногомитця турбуватися про її долю, удосконалювати і збагачувати [цитата].
Своєю творчістю М. Рильський подав гідний приклад турботи проудосконалення мови. І в оригінальній поезії, і у перекладах численнихзарубіжних авторів, зокрема російських (Пушкін, Лєрмонтов), польських (МІЦ -кевіч. Словацький), французьких (Верлен), він збагачував українську мовувласними новотворами, розширював її синтаксичні можливості.
Вагомий внесок поета у словникова справу української мови. Словники тадовідники, видані за участю М. Рильського, не втратили свого значення йсьогодні. Як згадують друзі поета, праця над словниками і зі словникамибула найулюбленішим його заняттям.
У вірші «Мова» поет закликає і своїх сучасників частіше «заглядати условник ». На його переконання - «це пишний яр, а не сумне провалля». Високуоцінку дає автор вірша словникові Грінченка й Даля.
Вірш «Мова» написаний у 1956 р.. На той час українська мова зазналапомітних деформацій у зв'язку із відведенням їй більшовицькими ідеологамидругорядної ролі у суспільстві. Після XX з'їзду партії, на якому булопіддано критиці культ особи Сталіна, в якійсь мірі вже можна було говоритипро національні утиски і насамперед про занепад національних мов. В Україніодним з перших на захист мови виступив М. Рильський. Його поезія «Мова» уяскраве свідчення цьому.
У 1959 році на IV з'їзді письменників України М. Рильський прочитав вірш
«Рідна мова». Своїм незвичайним виступом на письменницькому форумі поет щебільше загострив увагу на потребі повноцінного функціонування українськоїмови. Для цього українська мова мала всі підстави.
У мові знайшли відгук історія народу, бурхливе, неспокійне його життя, якепоет прирівнює до «гулу віків», «шуму століть». У ньому - «бурі подих»,
«Неволі стогін», «волі спів», «сурма походу світанкова».
В умовах російського царського гноблення українська мова зазналажорстокого переслі-дування, нищення. Вдаючись до засобу персоніфікації,поет з болем згадує страшні знущання блазнів російського царя над її
«Велично-гідним духом».
Немає сумніву, що підставою для таких поетичних узагальнень М. Рильськогобули всі ті ганебні документи, які забороняли українське слово в офіційно -діловому мовленні. Це був горезвісний Валуєвський циркуляр, Ємській указ тачисленні неопубліковані заборони у радянські часи, Про всі ці знущання надсловом М. Рильський писав з особливим болем.
Кожен рядок наведеної строфи узагальнює гірку правду поневолення,спрямованого на те, щоб зникла, вмерла наша мова, щоб не розходилася їїслава по світу. За спробу протистояти імперській сваволі не раз доводилосяплатити власною волею. І це вже стосувалося не тільки минулого століття, ай 20-30-х - кінця 40-х років XX століття. Навіть під час хрущовської
«Відлиги» М. Рильський не міг відверто виступити на захист рідної мови.
Саме на такі асоціації наводить його поезія «Рідна мова». Тому у другійчастині вірша поет так багато уваги приділяє російсько-українськимкультурним зв'язкам та вільному розвитку української мови. Зрозуміло, щоговорити про «вільне слово» українського народу у колі братніх мовдоводилося більше з огляду на те, щоб не накликати біди на себе особисто тай на спроби відродження української культури у післякультівські часи.
Краса і велич рідного слова оспівані М. Рильський у вірші «Сонет прословник », поемі« Слово про рідну матір »та інших творах.