Японська література

Народ любить і охоче створює короткі пісні - стислі поетичніформули, де немає жодного зайвого слова. З народної поезії ці пісніпереходять до літературної, продовжують розвиватися в ній і дають початок новимпоетичних форм.
Так народилися в Японії національні віршовані форми: п'ятивірш --танки і тривірш - хокку.
Хокку (хайку) - ліричний вірш, відрізняється граничноїстислістю і своєрідною поетикою. Воно зображує життя природи й життялюдини на тлі кругообігу пір року.
Японська поеззія є силабічної, ритміка її заснована начергуванні певної кількості складів. Рими немає: звукова іритмічна організація тривірші - предмет великої турботи японськихпоетів.
Хокку володіє стійким метром. У кожному вірші певнийкількість складів: п'ять у першому, сім в другому і п'ять у третьому - всьогосімнадцять складів. Це не виключає поетичної вольності, особливо у такихсміливих поетів-новаторів, яким був Мацуо Басьо (1644-1694). Він іноді нерахувався з метром, прагнучи достігуть найбільшою поетичноївиразності.
Розміри хокку так малі, що в порівнянні з ним європейський сонетздається великою поемою. Воно вміщує в себе лічену кількість слів, і тимне менше ємність його відносно велика. Мистецтво писати хокку - ценасамперед вміння сказати багато чого в небагатьох словах.
Стислість ріднить хокку з народними прислів'ями. Деякі тривіршіотримали ходіння в народної мови на правах прислів'їв, як, наприклад,вірш Басьо:
| Слово скажу - |
| Леденеют губи. |
| Осінній вихор! |
| |

Як прислів'я воно означає, що "обережність іноді змушуєпромовчати ".
Але найчастіше хокку відрізняється від прислів'я за своїми жанровимиознаками. Це не повчальне вислів, коротка притча або влучнагострота, а поетична картина, накидав одним-двома штрихами. Завданняпоета - заразити читача ліричним хвилюванням, розбудити його уяву,і для цього не обов'язково малювати картину в усіх її деталях.
Чехов писав в одному зі своїх листів до брата Олександра: "... у тебевийде місячна ніч, якщо ти напишеш, що на Млинській греблі яскравоюзірочкою мелькало скельце від розбитої пляшки і покотилася кулею чорнатінь собаки або вовка ..."< br>Такий спосіб зображення вимагає від читача максимальної активності,втягує його у творчий процес, дає поштовх його думки. Збірник хоккуне можна "пробігати очима", гортаючи сторінку за сторінкою. Якщо читачбуде пасивним і недостатньо уважним, він не сприйме імпульсу,послав йому поетом. Японська поетика враховує зустрічну роботу думкичитача. Так удар смичка і у відповідь тремтіння струни разом народжують музику.

Хокку невелика за своїми розмірами, але це не применшує того поетичногоабо філософського змісту, який здатний додати йому поет, не обмежуємасштаб його думки. Однак дати багатосторонню зображення і докладно, докінця розвинути свою думку в межах хокку поет, звичайно, не може. У кожномуявищі він шукає лише його кульмінаційний пункт.
Віддаючи перевагу малому, хокку іноді малювала і картину великогомасштабу:
| Бушує морський простір! |
| Далеко, до острова Садо, |
| Стелиться Чумацький Шлях. |
| |

Цей вірш Басьо - свого роду оглядовий щілину. Припавши до неїоком, ми побачимо великий простір. Перед нами відкриється Японське мореу вітряну, але ясну осінню ніч: блиск зірок, білі буруни, а вдалині, накраю неба, чорний силует острова Садо.
Або візьмемо інше вірш Басьо:
| На високому насипу - сосни, |
| А меж ними вишні наскрізь, і палац |
| В глибині квітучих дерев ... |
| |

У трьох рядках - три плани перспективи.
Хокку те саме мистецтву живопису. Вони нерідко писалися на сюжети картині, у свою чергу, надихали художників; часом вони перетворювалися накомпонент картини у вигляді каліграфічно виконаної написи на ній. Інодіпоети вдавалися до способів зображення, спорідненим мистецтву живопису.
Таке, наприклад, тривірш Бусона:
| Квіти суріпки навколо. |
| На заході гасне сонце. |
| Місяць на сході встає. |
| |

Широкі поля вкриті жовтими квітами суріпки, вони здаються особливояскравими в променях заходу сонця. З вогняною кулею сонця, що контрастуєсходить на сході блідий місяць. Поет не розповідає нам докладно,який при цьому створюється ефект освітлення, які фарби на його палітрі. Вінтільки пропонує по-новому поглянути на ту картину, яку кожен бачив,може бути, десятки разів ... Угруповання і вибір живописних деталей - ось уніж основне завдання поета. У сагайдаку у нього всього два-три стріли: жоднане повинна пролетіти мимо.
Часто поет створює не зорові, а звукові образи. Вої вітру,скрекіт цикад, крики фазана, спів солов'я і жайворонка, голос зозулі --кожен звук сповнений особливого сенсу, породжує певні настрої іпочуття.
| Жайворонок співає, |
| Дзвінким ударом в частіше |
| Вторить йому фазан |
| |

Японський поет не розгортає перед читачем всієї панорами можливихуявлень і асоціацій, що виникають у зв'язку з даним предметом абоявищем. Він тільки будить думку читача, дає їй певний напрямок.

Вірш схожий на монохромний малюнок тушшю. Нічого зайвого, всегранично просто. За допомогою декількох вміло обраних деталей створенакартина пізньої осені. Відчувається відсутність вітру, природа немов завмерлау сумній нерухомості. Поетичний образ, здавалося б, мало намічено, алеволодіє великою ємністю і, зачаровуючи, веде за собою. Здається, щодивишся у води річки, дно якої дуже глибоко. І в той же час вінгранично конкретний. Поет зобразив реальний пейзаж біля хижі й черезнього - свій душевний стан. Чи не про самотність ворона говорить він, а просвоє власне.
Не дивно, що за століття свого існування старовинні хокку оброслишарами коментарів. Чим багатша підтекст, тим вище поетичну майстерністьхокку. Воно, скоріше, показує, що підказує. Натяк, подсказ,недомовленість стають додатковими засобами поетичноївиразності. Сумуючи про померлого дитину, поет Ісса сказав:
| Наше життя - Росинка |
| Нехай лише крапелька роси |
| Наше життя - і все ж ... |
| |

Роса - звичайна метафора тлінність життя, так само як спалах блискавки,піна на воді або швидко обпадаючих квіти вишні. Буддизм вчить, що життялюдини коротким і ефемерна, а тому не має особливої цінності. Але батьковінелегко змиритися з втратою улюбленої дитини. Ісса каже "і все ж таки ..." ікладе кисть. Однак саме його мовчання стає красномовніший слів.
Цілком зрозуміло, що в хокку є недомовленість. Віршскладається всього з трьох віршів. Кожен вірш дуже короткий. Найчастіше у віршідва значущих слова, не рахуючи формальних елементів і окликучастинок. Все зайве віджимається, відсіюється; не залишається нічого, що служитьтільки для прикраси. Навіть граматика в хокку особлива: граматичних формнебагато, і кожна несе на собі граничне навантаження, іноді поєднуючикілька значень. Засоби поетичного мовлення відбираються вкрай скупо:хокку уникає епітета або метафори, якщо може без них обійтися.

Іноді все хокку цілком - розгорнута метафора, але її пряме значення зазвичай приховано в підтексті.

Басьо склав цей вірш сьогодні, перший віце гостинним будинкомсвого друга.
Було б, однак, помилкою в кожному хокку шукати подібний подвійний зміст.
Найчастіше хокку - конкретне зображення реального світу, що не вимагає і недопускає ніякого іншого тлумачення.
"Ідеальний", звільнений від усього грубого пейзаж - так малювалаприроду стара класична поезія. У хокку поезія знову набула зір.
Людина в хокею не статичний, він даний в русі: ось вуличний рознощикбреде крізь сніговий вихор, а от працівник крутить млин-крупорушку. Тапрірву, яка вже в десятому столітті лягла між літературної поезією інародною піснею, стала менш широкою. Ворон, долбящій носом равлика нарисовому полі, - образ цей зустрічається і в хокку, і в народній пісні.
Хокку вчить шукати потаємну красу у простому, непомітний,повсякденному. Прекрасні не тільки прославлені, багато разів оспівані квітивишень, а й скромні, непомітні на перший погляд квіти суріпки, вівчарськоїсумки.
| Уважно вглядись! |
| Квіти грициків |
| Побачиш під тином. |
| |
| (Басьо) |
| |

В іншому вірші Басьо особа рибалки на рссвете нагадує квітучиймак, і обидва вони однаково гарні. Краса може вражати, як удар блискавки:
| Ледве-ледве я дійшов, |
| Змучений, до ночівлі ... |
| І раптом - гліциній квіти! |
| |
| (Басьо) |
| |

Краса може бути глибоко прихована. Відчуття прекрасного в природі і вжиття людини схоже на раптовому осягнення істини, одвічного початку,яке, згідно буддійському вченню, незримо присутня у всіх явищахбуття. У хокку ми знаходимо нове переосмислення цієї істини - затвердженнякраси в непомітний, повсякденному:
| Лякають їх, женуть з полів! |
| Вспорхнут горобці і сховаються |
| Під захистом чайних кущів. |
| |
| (Басьо) |
| |
| |
| |
| Тремтять у коня на хвості |
| Весняні павутинки ... |
| Харчевня в полуденну годину. |
| |
| (Ідзен) |
| |

Деякі особливості хокку можна зрозуміти, тільки познайомившись з йогоісторією.
З плином часу танка (п'ятивірш) стала чітко ділитися на двістрофи: тривірш і двовірш. Траплялося, що один поет складав першістрофу, друга - наступну. Пізніше, у дванадцятому столітті, з'явилися вірші -ланцюги, що складаються з чергуються тривіршів і двовіршів. Ця форма одержаланазву "рэнга" (буквально "нанизані строфи"); першого тривіршназивалося "початковій строфою", по-японськи "хокку". Вірш рэнга НЕмало тематичного єдності, але його мотиви і образи найчастіше булипов'язані з описом природи, причому з обов'язковим зазначенням на пору року.

Ренго досягла найвищого розквіту в п'ятнадцятому столітті. Для неї булирозроблені точні межі пір року і чітко визначена сезонність тогочи іншого явища природи. З'явилися навіть стандартні "сезонні слова",які умовно позначали завжди один і той же сезон року і ввіршах, що описують інший час року, вже не вживалися.
Початкова строфа (хокку) часто бувала кращої строфою у складі Ренго.
Так стали з'являтися окремі збірки зразкових хокку.
Тривірш міцно утвердилася в японській поезії й набули справжнюємність в другій половині сімнадцятого століття. На неперевершенухудожню висоту підняв його великий поет Японії Мацуо Басьо, творецьне тільки поезії хокку, але й цілої естетичної школи японської поетики.
Вірші Басьо і нині, після трьох століть, знає напам'ять коженкультурний японець. Про них створена величезна дослідницька література.
У ліричного героя поезії Басьо є конкретні прикмети. Це поет іфілософ, закоханий у природу рідної країни, і в той же час - бідняк зпередмістя великого міста. І він невіддільний від своєї епохи і народу. Укожному маленькому хокку Басьо відчувається подих величезного світу.
Басьо народився в замковому місті Уено провінції Іга в сім'ї небагатогосамурая Мацуо Едзаемона. Він був третьою дитиною в сім'ї. Басьо --літературний псевдонім, але він витіснив з пам'яті нащадків всі інші іменаі прізвиська поета.
Провінція Іга була розташована в самій колисці старої японськоїкультури, в центрі головного острова - Хонсю. Багато місця на батьківщині Басьовідомі своєю красою, а народна пам'ять зберегла там удосталь пісні,легенди і стародавні звичаї. Басьо любив свою батьківщину і нерідко на схилі роківвідвідував її.
| Ворон-скиталец, поглянь! |
| Де кубло своє старе? |
| Всюди сливи цвітіння. |
| |

Все, що колись здавалося звичним, раптом перетворюються, як старедерево весною. Радість впізнання, раптове осягнення краси, такийзнайомої, що її вже не помічаєш, - один із самих значних тим ввіршах Басьо.
Рідні поета були людьми освіченими, що передбачало в першучергу знання китайських класиків. І батько, і старший брат харчувалися тим,що викладали каліграфію.
З дитинства товариш княжого сина - великого любителя поезії, Басьо сампочав писати вірші. Після ранньої смерті свого молодого пана він пішов умісто і прийняв постриг, звільнившись тим самим від служби своєму феодалові.
Однак Басьо не став справжнім ченцем. Він жив у маленькому будиночку в бідномупередмісті Фукагава, поблизу міста Едо. Хатина ця з усім оточуючим їїскромним пейзажем - банановими деревами і маленьким ставком у дворі --описана в його віршах. У Басьо була кохана. Її пам'яті він присвятивлаконічну елегію:
| О, не думай, що ти з тих, |
| Хто сліду не залишив у світі! |
| Пам'яті день ... |
| |

Басьо йшов по дорогах Японії, як посол самої поезії, запалюючи в людяхлюбов до неї і залучаючи їх до справжнього мистецтва. Він умів знайти іпробудити творчий дар навіть у професійному убогому. Басьо проникавіноді в самий глиб гір, де "ніхто не підбере з землі впав пліддикого каштана ", але, цінуючи самота, все ж ніколи не був відлюдником. Умандрах своїх він не тікав від людей, а зблизився з ними. Довгій низкоюпроходять в його віршах селяни за польовими роботами, погоничі коней,рибалки, збиральництва чайного листя.
| Примостився хлопчик |
| На сідлі, а кінь чекає. |
| Збирають редьку. |
| |

У 1682 році хижа Басьо згоріла під час великої пожежі. З цьогочасу він почав свої багаторічні мандри по країні, думка про якізародилася у нього вже давно. Слідуючи давньої літературної традиції Китаю і
Японії, Басьо відвідує місця, прославлені у віршах старовинних поетів,вдивляється в повсякденне життя в усіх його подробицях.
Під час одного з своїх подорожей Басьо помер. Перед своєю кончиноювін створив "передсмертну пісню":
| В дорозі я занедужав, |
| І все біжить, кружляє мій сон |
| За випаленим луках. |
| |

Поезія Басьо відрізняється піднесеним ладом почуттів і в той же часдивовижною простотою і життєвою правдою. Для нього не було низиннихречей. Бідність, важка праця, побут Японії з її базарами, харчевнями надорогах і жебраками - все це відбилося в його віршах. Але світ для ньогозалишається прекрасним. У будь-якому убогому, може бути, таїться мудрець.
Поезія була для Басьо не грою, не забавою, не засобом прожитку,як для багатьох сучасних йому поетів, але покликанням всього його життя.
Він казав, що поезія підносить і облагороджує людину.
У міру того, як зростала слава Басьо, до нього стали стікатися учнівсіх звань, де б він не жив, де б не зупинявся у своїхмандри. До кінця життя у нього було безліч учнів по всій Японії.
Але школа Басьо не була просто школою майстра і смиренно його слухаєучнів, звичайної для того часу. Навпаки, Басьо, сам перебував убезперервному духовному русі, заохочував що приходили до нього на пошукивласного шляху. Сефу (стиль Басьо), або справжній стиль в поезії хокку,народжувався у суперечках. Це суперечки людей, відданих своєму високому ремеслу. Осьчому зі школи Басьо вийшло стільки талатлівих поетів. Бонта, Керала, Дзеса,
Рансецу, Сико та інші - їх імена не губляться в потужному світлі поезії Басьо.
Кожен мав своїм почерком, часом дуже відмінним від почерку вчителя.
Таким є один з перших його учнів, його давній друг Такараі Кікаку,найдосвідченіша едосскій житель, безтурботний гуляка, оспівав вулиці ібагаті торгові лавки рідного міста, вишуканий, тонкий поет природи.
У 1691 році Борошно Кера і Нодзава Бонта склали антологію
"Солом'яний плащ мавпи" ( "Саруміно"), видатний пам'ятник поезії
"щирого стилю".
Керала, Хатторі Тохо, Сико, Керик донесли до нас у своїх книгах думкивчителя про мистецтво.
Вплив творчості Басьо, його ідей, самої його особистості наподальшу японську поезію був величезний. Можна сказати, воно було вирішальним.
І хоча на початку вісімнадцятого століття мистецтво хокку спало на кпадок, вже всередини цього століття з'явився поет дуже великого таланту, що дав йому новужиття, - ЕСА Бусон. Він був однаково обдарований як поет і як художник.
(Чудові його ілюстрації до подорожнього щоденника Басі "За стежкамипівночі ".) Його вірші за життя були майже невідомі, їх оцінили лише вдев'ятнадцятому столітті, а справжнє розуміння прийшло до поезії Бусона тільки внашому столітті.
Поезія Бусона романтична. Часто в трьох рядках вірша він уміврозповісти цілу новелу. Так, у віршах "Зміна одягу з настанням літа"він пише:
| Cкрилісь від панського меча ... |
| О, як раді юні су?? Ругії |
| Легким сукнею зимовий змінити. |
| |

Згідно з феодальним порядків, пан міг покарати своїх слуг смертюза "гріховну любов". Але закоханим вдалося втекти. Сезонні слова "змінатеплого одягу "передають радісне почуття звільнення на порозі новоїжиття.
У віршах Буссоном оживає світ казок і легенд:
| Юним вельможею |
| Обернулася лисиця ... |
| Весняний вечір. |
| |

Туманний вечір навесні. Тьмяно світить місяць крізь серпанок, квітнуть вишні,і в полумгле серед людей з'являються казкові істоти. Бусон малює тількиконтури картини, але перед читачем постає романтичний образ красеняюнаки в старовинному придворному вбранні.
Нерідко Бусон воскрешав в поезії образи старовини:
| Зал для заморських гостей |
| Тушшю пахне ... |
| Білі сливи цвітіння. |
| |

Це хокку веде нас у глиб історії, в восьме століття. Для прийому
"заморських гостей" тоді будувалися особливі будівлі. Можна уявитипоетичний турнір у чудовому старовинному павільйоні. Які приїхали з Китаюгості пишуть пахучою тушшю китайські вірші, а японські поетизмагаються з ними у віршах на своїй рідній мові. Перед очима читачаяк ніби розгортається сувій з древньою картиною.
Буссон вмів найпростішими засобами створювати вірші великийліричної сили:
| Вони пройшли, дні весни, |
| Коли звучали далекі |
| Солов'їні голоси. |
| |

Кобаяси Ісса створював свої вірші в кінці вісімнадцятого - початкудев'ятнадцятого століть, на зорі нового часу. Він був вихідцем із села.
Більшу частину свого життя він провів серед міської бідноти, але зберіглюбов до рідних місць і селянської праці, від якого він був відірваний:
| Усім серцем я шаную, |
| Відпочиваючи в полудневого жар, |
| Людей на полях. |
| |

Біографія цього видатного майстра трагічна. Все життя він боровся зубогістю. Його улюблений дитина померла. Поет розповів про свою долю у віршах,повних щему, але в них пробивається також струмінь народного гумору. Йогопоезія говорить про любов до людей, і не тільки до людей, але й до всіх маленькимістотам, безпорадним і скривдженим. Спостерігаючи кумедний бій між жабами,він вигукує:
| Гей, не поступайся, |
| Тощая жаба! |
| Ісса за тебе. |
| |

Але за часами поет умів бути різким і нещадним: йому була чужа будь-яканесправедливість, і він створював їдкі, колючі епіграми.
Ісса був останнім великим поетом феодальної Японії. Хокку втратилисвоє значення на багато десятиліть. Відродження цієї форми в кінцідев'ятнадцятого століття відноситься вже до історії поезії нового часу.