За романом О. Забужко «Польові дослідження українського сексу».
Спочатку невеличка передмова щодо обраного мною об `єкту дослідження. Розмірковуючи над твором, який би мені хотілося взяти за об `єкт для написання цього есею, я чомусь дуже захотіла перечитати якийсь зі своїх улюблених творів малої прози пані Оксани Забужко, але, на мій превеликий жаль, година пошуків в інтернеті не дала нічого, а оскільки всі мої паперові книжки залишились за п `ятсот кілометрів від мене, мені залишилось тільки одне, а саме почати читати цей досить одіозний та скандальний роман. І можна напевно сказати, що він не зрадив моїх сподівань.
Отже, щодо мови цього роману. Перше, що ми помічаємо, починаючи читати (доречі, не тільки цей роман, а й більшість інших речей О. Забужко) - це велика кількість довгих, складних речень, з багатьма ускладненнями та знаками пунктуації. Деякі речення можуть «розповзатісь» на цілу сторінку і навіть більше. Це допомагає створювати дещо «сповідальну» атмосферу - ми нібито читаємо думки головної героїні, в них немає чіткого порядку, визначеності, - просто потік свідомості - і в цьому є свій смак. Але все ж таки деколи такий стиль викладу дещо заважає проникнути в смисл твору, продертися крізь нагромадження метафор, епітетів тощо до головного.
Якщо говорити про лексику, то можна зауважити досить багато особливостей. По-перше, це наявність в тексті вульгарізмів, таких як, наприклад: довбаний, ні фіга, хрєновіше, на хера, блядська, придурок, мудак, паскудна, підйобуваті, суки, хрін з ним, падло Так також вигуки на кшталт бляха, блін, йолки-палки, ну блін ваще тощо. Ці слова вживаються, на мою думку, по-перше для передачі душевного стану героїні, особливостей її стосунків, а по-друге, для того, щоб наблизити мову тексту до життєвих реалій, де не всі і не завжди спілкуються суто літературною «книжною» мовою . Також налічується багато жаргонізмів та просторічніх слів та словосполучень: сачконуті, трахнути, пріблатньоннім, матом засандаліті, блатні бабісько, мордобійній, фраєр, дезік, забембаній, кайфувала, кльовий, чувіха, чувак, ментарня, корєш, баба, замахатісь, зечка -блатнячка та інші. Вони вживаються з тїєю ж метою, що й вульгаризмами. Ще одною особливістю мови роману є своєрідне поєднання цілих фраз у одне слово за допомогою дефісів, або просто створення складних слів - можна сказати, авторських неологізмів: казна-якій-з-ряду-йому-же-несть-кінця, сякого - не-якого, діорівські-сен-лоранівські, болісно-жаждіво, розпитую-Лащ i ння-сюсю-Пусю-ну-скажи-мен i -жебонить i ння, промінно-заворожені, тонюня-провисла, грубувато-хлоп'яцькім, м i нліво-ряхтючій, смолисто-тяглистий i ше, н i жно-золотавого , боляче-в i дчуженій, як-ж-ж-мен i -жити-дав i , Фрашки-прідабашкамі, любовно-чуло, таємничо-мерехкому, всьорбування-цмакання, пожован i -пом 'ят i , зойкаюче-стогнучи, обдемкувато-брідлівому . За допомогою таких слів дуже гарно передаються відтінки почуттів, півтони настрою, вони відтворюють для нас якісь нові, не шаблонні поняття та образи. Іншомовні запозичені слова ми також можемо зустріти: джус, гай (в значенні хлопець), дєвочка, муж, глупа, побєдітєльніцей, дрінк, братік, саберб, за верьовочкє, чоловік ; деякі поняття для передання колориту авторка не перекладає з англійської мови, наприклад: broken relationship , straight after the divorce , fear of intimacy , suicidal moods , stud woman . Дуже багато можно помітити і зменьшувально-Пестливим слів: комашки, вустонька, кожушка, гостренькій, дівчинка, слідочок, головонька, манюня, серденько , - вони надають тексту тонкої вишуканої жіночності, із співчутливо-жаліснім ставленням до навколишнього , а іноді і до себе. Доречі, у цілому романі я не помітила жодного фразеологізму. Взагалі мова письменниці напрочуд «смачна» та влучна, не знаю, чи можливо це віднести до особливостей лексики, але особисто мені дуже подобається звучання, наприклад, отаких слів: глупство, дітвацтво, цінічка, пікатенькій, міліцейський сюрчок, кобіта, тябрічіті , горопашне, закоцюблі, прімоцьованій, курлапе лист, сухозлотяній, навовкулаченій, кушпеліті, вогнянобарвній, муркотліво, хіхотіння, баляндрасітіся та багато, багато інших. Різноманітність лексикону Забужко, як завжди при читанні її творів, мене просто приємно вражає. Дуже подобаються також метафори і образи подібні до таких: трощити крихкий посуд незаповненими сподіванок, плавляться жовті цукати ліхтарень, година смерку - година хворих і сорокалітніх , або, наприклад, Україна іменується країною урядовців в обвисли штанях , а українська історія - немитий сопухом марних зусиль .
А взагалі, якщо відволіктися від мовних питань, твори Забужко просто і приємно читати: поринати у світ тонких трохи істеричних почуттів, незвичних образів та думок, відвертості та щирості викладу. Це велике задоволення.
