О боже! Дай мужність!
Паскаль носив у душі вир без дна.
- Всі прірву зажерлива: слова, мрії,
бажання.
Мені таємницю жаху відкрила тиша,
І холодний я від чорного сознанья.
Вгорі, внизу, скрізь бездонність, глибина,
Простір страшне з отрутою молчанья.
У пітьмі моїх ночей встає уродсьво сну
Різноманітне, - жах без закінчень.
Мені здається, що ніч-зяючий провал
І хто в неї вступив, - той схоплений темрявою.
Крізь кожне вікно - бездонність передо мною.
Мій дух з захопленням б в нікчемність пропав,
Щоб темрявою нечутливості закрити свої муки.
- А! Ніколи не бути поза Чисел, поза свідомістю!
Кричати устами своєї рани-мудрість цієї іспанської пого-
ворк, властива будь-якому генію, з особливою силою стосується ге-
ня трагічного.
Симон Бар-Іона, відомий святий Петро, блаженний Ав-
густин, Паскаль, К'єркегора, підхопивши Толстой, Ганді, - така світова ли-
ня цього матемпсіхоза.
У Сент-Бева є фантастична сцена поховання Монтеня.
За труною простує вся французька література. Йдучи за покійних-
ком ніхто з них не думає про нього, і лише один ридає-Паскаль.
Ні, його важко уявити плакали-занадто стоїчно
переносив страждання. Це ридання метафізичне, внутрішнє,
найстрашніше з ридань.
Ось чому мислителі, подібні генію з Клермон-Ферран,
не тільки не здаються щасливими, але уособлюють
нещастя.
Всі тіла, небесна твердь, зірки, земля, її цаства не
стоять самого нікчемного з умов, бо він знає все це і
самого себе, а тіла не знають нічого.
Але всі тіла, взяті разом, і всі уми, взяті разом, і
все, що вони створили, не варті єдиного пориву милосердя-це
явище незрівнянно більш високого порядку.
З усіх тел взятих разом, не вдалося б отримати і самої
нікчемною думки; з усіх тіл і умов не можна було б отримати ні
єдиного пориву справжнього милосердя; це неможливо, це від-
носиться до іншої сфері-надприродне.
Цього цілком достатньо, щоб перейнятися його духом.
Я не знаю, хто мене послав у світ, я не знаю що таке
світ, що таке я. Я в жахливому і цілковитому невіданні. Я не знаю
що таке моє тіло, що таке мої почуття, що таке моя душа,
що таке та частина мого я, яка думає те, що я кажу,
яка розмірковує про все і про саму себе і всі не знає
про себе більше, ніж все інше. Я бачу ці жахливі простий-
ранства всесвіту, які укладають мене в себе, я відчуваю
себе прив'язаним до одному куточку цього великого світу, не
знаючи, чому я поміщений саме в цьому а не в іншому місці цілої
вічності, яка мені передувала, і яка за мною сліду-
ет. Я бачу з усіх боків тільки нескінченності, які заклю-
ють мене в собі, як атом, як тінь, яка триває
тільки момент і ніколи не повертається. Все, що я усвідомлюю,
це тільки те, що я маю скоро померти; але чого я більше
за все не знаю, це смерть, якої я не вмію уникнути. Як я
не знаю, звідки я прийшов, так само точно не знаю, куди піду ...
Ось моє становище: воно повно нікчемності, слабкості, темряви.
Ми безтурботно котимося в прірву закривши очі, щоб не
бачити її.
Отже-Паскаль, якому пощастило винайти і
смерть, і лічильну машину і якому за одне прощалося інше.
Це було ясновидіння. У світі ще ніщо не віщувало ра-
ціоналізаціі. Людина все більше вірив у розум, а найбільші
мислителі - Декарт, Спіноза, Локк, Гоббс - вже почали виводити
з розуму новий незнаний світ, та такий, що людство при-
тіхло в восхіщеніі.Бездна відкривала йому свої глибини-
небезпеки раціоналізації світу. Стоячи біля самих витоків зароджував-
щейся науки, він побачив втрату людяності, зникнення цілі і
сенсу життя. Найбільший натураліст свого часу, він
звернув погляд до найглибшою внутрішніх переживань, щоб усме-
вірить страх перед що відкрилася йому жутью.
До чого б не доторкнувся геній цієї людини, скрізь
найбільші відкриття та винаходи. "Йому властиво дивовижний-
ве вміння проникати в саму суть речей і відокремлювати солідні
підстави від суто словесних ". Французька Архімед, він закла-
дивает основи Паскаля, попутно винаходячи гідравлічний
прес. Він вигадує лічильну машину, тачку, альтиметр, з уд-
вітельной точністю визначає масу повітря, розробляє
методи навчання мови, сягає небачених висот у фізиці і
математики.
Хоча в кінці життя він назве математику марним ре-
меслом, саме йому, Пуанкаре XVII століття, належать серії завдань
про циклоїди, що підготували математику до аналізу нескінченно ма-
лих, диференціальне та інтегральне числення, видатні
досягнення в теорії ігор, цілком сучасна формулювання мето-
та математичної індукції, теорія конічних перетинів і мно-
гое, багато чого іншого.
А філософія?-Бажаючи підніметься над стоїками і скептиками,
бо перше, наділяючи людину безмежно всемогутнім розумом
ставлять його вище всього сущого, а друга схиляючись до іншої
крайності, безмірно принижують думка, доводячи її до тваринного
стану, Паскаль намагався поєднати, синтезувати самонаде-
янность і втрату віри.
А про кого говорить Паскаль, себе не згадуючи?
Хоча з роками він все більше схилявся до песимізму і
скептицизму, роздратування пірронізмом Монтеня так і не пройшло.
Йому чужі вичуренность, вітееватость, ріторство, Педан-
тизм. Улюблена манера - віртуозність афоризму. Навіть
мимохідь кинуте зауваження пронизливо, навіть скороминуща
думка проникливо. Ні до кого в більшій мірі не відноситься
формула: мінімум слів-максимум ідей.
Стиль-це сама людина, скаже йому Бюффон. І Паскаль зна-
ет це:
Бачачи природний стиль, ми приходимо в подив і зрост-
щення: очікуючи бачити в складі тільки автора, ми знаходимо в ньому
людини.
Що ж це був за людина?
Паскаль був людиною великого розуму і,-що не властиво
великим "умів", - людиною великого серця. Все те, що він з-
вершив в області розуму і в області серця, несе на собі печатку
самостійності і своєрідності, про палких, майже лютих по-
позовах істини. Вихований батьком, людиною теж неабияким-в
обстановці повної свободи, він володів дивовижними спосіб-
ності, зокрема до математичних обчислень та концепції-
ям. Зловживання розумовою працею ранопрівело його з країн-
ному нервового захворювання, ще більш розвинули в ньому чутливих-
тельность.Іскренній і пристрасний християнин, він створив свою
апологію релігії, користуючись методами і аргументами, до яких
ніхто до нього не додумував і які повинні були вразити в
саме серце невіруючого. Йому було всього тридцять дев'ять років,
коли він помер, так і не встигнувши звести в єдине ціле всі
написане ним.
Отже человековіденіе Паскаля.
Ніколи люди не роблять зла так багато і так радісно, як
тоді, коли роблять це свідомо.
Люди тільки й роблять, що обманюють один одного-така їх
природа. І нехай вони намагаються поставити своє користі на служ-
бу суспільному благу-ці спроби тільки лицемірство, підробка
під милосердя, тому що в основі основ все одно лежить не-
Навіста.
Жалість до знедолених легко уживається з користі.
Люди раді віддати данину добрим почуттям, прославитися мягкосер-
дечіем, за це нічого від себе не відірвати.
Мине небагато часу, і інший великий гуманіст, автор
ідеї вічного миру, Іммануїл Кант, напише трактат Про першопочатком-
але злом у людській природі:
Ця нечесність самому собі пускати пил в очі, заважаю-
щая утвердженню в нас справді морального способу мислення,
перетворюється на лицемірство і обдурення інших. Якщо зто
і не можна назвати злістю, то воно щонайменше заслужив-
кість назви ницості і криється в тому злом початку людського
природи, яке становить займане гниллю місце нашого роду,
і, поки ми не позбудемося від нього, буде пріпятствовать розвитку
зачатків доброго.
Да уж, брехати собі про себе-ми дуже хороше знаємо куди це
в підсумку заводить ... А ось Паскаль-не брехав, застерігаючи і
прийдешнє Просвещение, і всіх нас. Чи не збрехав - звідси всеуравно-
вешенность і амбівалентність М и с л е й:
Якщо людина вихваляє себе, я його принижують, якщо УНІЧ-
жает - вихваляти і суперечу йому до тих пір, поки він не
зрозуміють усі, яке він незбагненне чудовисько.
Я так само засуджував і того, хто взяв собі за правило тільки
вихваляти людини, і, того хто завжди його засуджує, і
того, хто насміхається з нього. Я з тими, хто, тяжко сте-
ва, намагається знайти істину.
Нехай же людина знає, чого він вартий. Нехай любить субя,
бо він здатний до добра, але не стає через це снісхо-
уря до ницості, закладеної в його натурі. Нехай зневажає
себе, бо здатність до добра залишається в ньому марно, але не пре-
зіра сомое цю здатність. Нехай і ненавидить себе і любить:
в ньому є здатність пізнати істину і стати щасливим, але
пізнання його завжди хиткі і неповні.
Людина усвідомлює свою неповноцінність в чужому йому світі і
випробовує жалість до самого себе. Він відчуває себе нікчемним,
бо розуміє, що він нікчемний, тим-то він і великий.
Стрижнева ідея человековіденія Паскаля не в тому, що на-
до "ненавидіти себе", але в тому, що "не треба брехати собі":
Звичайно, погано бути повним недоліків, але значно
гірше бути повним ними і не бажати визнавати їх, оскільки до
них додається ще й недолік добровільної ілюзії.
Що за химера людина, яке чудовисько, який хаос, яке
вмістилище протиріч, яке чудо ... суддя всіх речей і
безглуздий черв'як землі, володар істини і клоака неуве-
ренності і помилок, слава і покидьок світобудови.
Хоча почуття трагедізма існування пронизує всю че-
ловеческую культуру, саме Паскаль висловив його, як "ізна-
чільного тяжкому нашого спадку "-" крихкість, смертність і
таку нікчемність людини, що варто подумати про це-і вже
ніщо не може нас втішити ".
У зародку у Паскаля є ідеї Кіркегора про
омассовління людини та її розчиненні в інших. Людина
прагне до анонімності і конформізму. Шкодуючи свого "я" і не же-
гавкання замислюватися над своєю природою, він тікає від самого себе у
зовнішнє існування - в суєтність і масову "зачумленого
". Але це не приносить йому радості. Мінливість разглагольст-
вованіе, неспокій, нудьга-от неодмінні умови челове-
тичного буття. Люди не живуть, але лише сподіваються жити, оскільки
пренебрігая справжнім, вічно чекають майбутнього.
Чому люди йдуть за більшістю? Чи тому, що воно
право? Ні, тому що воно сильно.
Чому слідують стародавнім законам і поглядів? Тому
Чи, що вони здорові? Ні, тому що вони загальноприйняті і не дають
проростати насіння розбрату.
Політичні погляди Паскаля досить консервативні, він яр-
кий супротивник Фронди і поборник абсолютизму. Він приймає су-
ний не в міру його аправедлівості, але в силу його неминучості.
Будь-який громадський порядок. несправедливий. Тому руйнування
має віддати перевагу созіденіе. Філософ істини, якою б вона не
була, знавець людської природи, він розуміє, що вся справа в
цій самій природі, а не в громадському порядку.
Немає біди страшніше, ніж громадянська смута. Вона неминуча,
якщо спробувати всім відплатити по заслугах, тому що кожен
тоді скаже, що він то і заслужив нагороду. Дурень що зійшов
на трон по праву спадкування, теж може заподіяти зло, але
але не настільки велике і неминуче.
Насильство держави-це зло, абсолютизм-зло найменше.
Фронда-уявна справедливість. Недобре бути надто свобод-
вим, записує він, Хоча багатство веде до нерівності, ра-
венство куди гірше. Мунтал провидить небезпеку тоталітаризму:
відкриється простір не тільки вищої державі, а й вищої
тиранії.
Іноді Паскаля звинувачують у обскурантизму, але він боявся
не знання, а "освічених невігласів", які виштовхують чернь на бунт. У
всякого знання є дві крайні точки, і вони стикаються.
Одна-це повне незнання, в якому людина народжується; дру-
гой досягають всі пізнали вчені уми. уразумевшіе у своїй
глибині, що і надалі нічого не знають, і, таким чином,
повернулися до первісного незнання, але навченим. А ті,
що вийшли з природного неведонія, але не досягли невідання
навченого, ті набралися обривків знань і уявляють, ніби
всі перевершили. Вони-то і каламутять світ, вони-то і судять про все
криво і навскіс. Народ і зведіть люди-здорове суспільство,
всезнайки-його хвороба.
Про кого б це ?...< br /> В основі антесцентізма Паскаля лежало побоювання, що чоло-
століття дуже легко перетворити в голий науковий факт-зробити його
одновимірною, сказали б ми. Він іронізував, що побоюється
математиків, які, чого доброго перетворять його на теорему ".
"Паскаль приніс у жертву своєму богові чудовий мате-
автоматично розум, тим самим приписуючи богу жорстокість, яка
є космічним розширенням хворобливих душевних мук са-
мого Паскаля "- Рассел і Валері явно упереджені до трагічної-
му мислителю. Упереджені і не справедливі. Гірко слухати їх
закиди у прозелітизмі, відступництво від науки, обачності
і розраховані мистецтва, особливо-в протиставленні
вічного безмовності духу геометрії.
Але було-ли відступництво? Чи була жертва? Чи є
думки жертвою, жертвою Богові найціннішого в людині-розуму?
Нам би такі жертви! Та й чи могла людина такого масштабу від-
речься від самого себе?
Напередодні просвященія і як би застерігаючи про майбутню
небезпеки механізації життя, Паскаль говорив про неможливість
відомості вищого до нижчого, про можливе антигуманізм, про гря-
дущей плоскою роздумливістю, про абсурді заміни віри наукою.
Розвиваючи античний принцип "бачу і схвалюю краще, а сле-
дую гіршого "Мональт, всупереч Картезію, категорично відкинув
освітянської тотожність знання і чесноти. Розум занадто
побвержен впливу волі, щоб стати управителем і суддею.
Джерелом моральності є чи добре, чи зле серце, а
не всесильний розуму. Розум з серцем не в ладу: боротьба між ра-
зумом і пристрастями-одвічна драма людського існування.
Навіть володіючи кращими поняттями про світ і про себе, людина
далеко не завжди веде себе в повній згоді з ним. Зло світу,
якщо світ перебуває у злі, не може не проникати в його душу.
Приниження не робить нас нездатними до блага, і святість не де-
гавкає вилученими від зла.
На відміну від Декарта, Лейбніца, Спінози, Паскаль НЕ яв-
ляется панлогістом. Для нього межа між істиною і брехнею,
як і між двома істинами, примарна і умовна.
Істина настільки тонка, що, як тільки відступиш від неї, впадаєш
в оману настільки тонко, що ледь відхилившись від нього Обре-
таешь істину.
Ніщо не буває безумовно істини, ніщо не істинно в
сенсі чистої істини.
Ми тільки частково володіємо істиною і благом упереміж з
брехнею і злом.
Усвідомлюючи безмежність істини і знання, Паскаль неодоб-
рітельно относітсяк домаганням філософів обьять все суті-
ющее, - як Демокрит, говорити про все.
Для Паскаля людина не вичерпується розумом. Його неот'-
емленние якості: неразуменіе на одному кінці, натхнення і
віра-на іншому. Тварини і - божественна відвертість,
тупість.
У формулу відчаю "треба поглупеть" Паскаль вкладає
весь біль інтелектуала, глибоко усвідомив марноту пізнання-"
пізнання, помножуючого скорботу ".
Він вважав, що мислення дано людині і як усвідомлення
смерті: з його допомогою людина переконується, що всі його удо-
вольствія тільки суєта, що лиха нескінченні, що, нарешті,
смерть невблаганно призводить до страшної необхідності зникнути
назавжди. Немає нічого дійсне і жахливіше цього.
До речі, логіка Паскаля контрапунктічна. Кожне затверджений-
ня рано чи пізно переходить у свою протилежність. Після-
послідовно випробовуючи всі за і проти, він переконувався в однаковий-
вої вірності всіх прямих і зворотних тверджень-звідси його
амбівалентність, напруженість, двоемеріе.Чтоби залишитися чоло-
століттям, не можна відмовитися від власних полюсів. Відмова чреватий
тим, що чим більше ми прагнемо представить?? ся ангелами, тим
більше схожі на тварин. Марні зусилля і тих, хто відмови-
ється від пристрастей, і тих, хто їм віддається.
... розум по колишньому таврує пристрасті за їх ницість і
несправедливість, порушуючи спокій тих, хто їм віддається, і
пристрасті по колишньому вирують у тих хто жадає від них позбутися.
Навіть велич людини в її трагічному твердять. Навіть ні-
зость його в його величі.
Отже, ми показали, що людина суєті, бо цінує несу-
громадськості, і всі його судження нічого не варті. Але потім ми
показали, що вони цілком здорові і що зовсім не так суєта, як
зазвичай стверджують, бо його суєтність глибоко обгрунтована;
А тепер, ми спростували судження, яка спростує судження народу.
А тепер слід спростувати і це є наше твердження, по-
казать, що при всій здравости суджень народ суєта, не поні-
мает, в чому істина, бачить її там, де її немає, і, таким чином,
його судження завжди невірні і нерозумні.
Але головне з Думок про релігії-це велич і недостатність-
ність розуму, та що ця міць перед смертю, перед Богом, пе-
ред слабкостями людини?
Всі наша гідність, - пише Паскаль, - полягає в
думки. Чи не простір, не час, яких ми не можемо заповнені
нитка, підносять нас, а саме вона, наша думка. Будьмо ж
вчитися добре мислити: ось основний принцип моралі ".
І-рядом: "Скільки б розум не кричав, він не може сам оце-
оцінювати речі "." Мені дуже приємно бачити, як принижують гордий
розум ".
"Думка становить велич людини"
"Люди божевільні, і це настільки загально, що не бути божевільним
було б теж свого роду божевіллям ".
"Ми повинні беспрікословно коритися розуму".
"Все гідність людини укладено в думці, але що та-
дещо ця думка? Як вона дурна! .. Як вона велична
за своєю природою, як вона низка по своїх недоліків ".
Людина настільки щасливо влаштований, що не налаштовує ника-
ким вірним критерієм істини, зате має кілька відмінних
критеріїв брехні.
Такий наш спадок. Ми не здатні ні до всеобьемлющему позна-
нію ні до повного незнання. Пливемо по безмежжя, не відаючи
куди, щось жене нас, кидає з боку в бік. Варто
нам знайти якусь опору і закріпитися на ній, як вона починає
коливатися, йде з під ніг, а якщо ми кидаємося їй навздогін-
ку, вислизає від нас, не дає наблизитися, і цій гонитві немає
кінця. Навколо нас немає нічого непорушного.
Чи не Будьмо ж гнатися за впевненістю і стійкістю. З-
менчівая видимість буде завжди вводити в оману наш розум ...