Кон, Коль і Коул

Юхим Левертов

Євреї і єврейство в романах Хемінгуея і Фолкнера

- Його звуть Бартон Коль, - говорить він.

- Коул?, -- питаю.

- Ні, - каже, - Ви вимовляєте Коул, а його прізвище Коль.

- Он як, -- кажу, - Коль. Не дуже-то американське ім'я.

- Добре, -- каже, - ... А він - так, він - єврей ...

У. Фолкнер. Особняк

Закон, сформульований з приводу певного випадку, може бути поширений на інший випадок, якщо є підстави для його застосування.

Раббі Ішмаель, Танай 2 ст. н.е.

Питання. Ви коли-небудь зображує самі себе в своїх творах

Фолкнер. ... Письменник змінює свій вигляд ... хоча, звичайно, він ніколи не може з точністю сказати, скільки від реального Хемінгуея або Фолкнера пішло до книги, тому що йому це не дуже-то важливо ...

Питання. Але час від часу ви вкладаєте в уста героя власні думки?

Фолкнер. Ну так, в тих випадках, коли цей тип згоден зі мною.

Фолкнер в Віргінські університеті.

Бесіди зі студентами і викладачами.

Заняття 14. 6 травня 1957

Дивні у американських письменників літературні герої. В одного - Хемінгуея - герой роману "Фієста (І сходить сонце)" був поранений на війні і в наслідок цього став імпотентом. На війні звичайно буває й гірше. Однак веде себе цей герой, можна сказати, не цілком адекватно ситуації. Мало того, що він закохується, від чого, природно, ніхто не застрахований і що нікому не забороняється, а тільки вітається, так він ще й своднічает свою кохану молодому тореадора, що вже для образу американського героя - БПАС (абревіатура - білий, протестант, англо-саксонського походження), створеного апріорі в голові читача, зовсім не характерно. До слова сказати, герой Хемінгуея - католик.

Е. Хемінгуей

В іншого -- Фолкнера - герой роману "Особняк" здоровий. Уявіть собі: він чоловік у розквіті років - приблизно 50, незаміжній, освічений, окружний прокурор, це - вдова, приблизно 30, була на війні (Громадянської в Іспанії). Обидва вони приїжджають в готель, де для них приготовлені дві кімнати поруч. Гаряче? Ні. Ліжка в номерах поставлені до однієї стінці. Для чого б ви думали? Якщо не читали або забули, ні за що не здогадаєтесь. А щоб перестуківаться, от для чого.

Ми, виховані на класичної російської (у широкому сенсі) літературі після Гоголя, Достоєвського, Горького і Шукшина нічому не дивуємося, приписуючи російською героям властивості загадковості душі. Але тут інший світ, інша земля, інші душі, вже не наші - "мертві". Звідки ж і тут "чудики"?

А ось звідки. Правдивий національний класик, бажаючи показати характери свого народу, змушений звертатися до крайніх форм його прояви і лише так він може охопити цей характер в цілому. Не "типові характери в типових обставинах", як вчили нас теоретики соціалістичного реалізму, а навпаки - крайні характери в крайніх обставин.

Як все вищесказане пов'язано з темою нашої розмови: зображення євреїв і єврейства в романах американських письменників? Прямим чином. Адже у письменників, які ставлять своєю метою показ американської дійсності та розкриття американського характеру, євреї і єврейство фігурують в цьому показі лише як допоміжних суб'єктів і об'єктів зображення, лише для повноти картини або для підтримки руху задуманого ними сюжету. Євреї не є головними героями цих романів, а проблеми єврейства не є основними проблемами, дозволяється їх сюжетами *, якщо тільки це не якісь одіозні книги типу "Князь Тьми" або "Протоколи сіонських мудреців" (не можемо відразу згадати якого-небудь американського назви). І на тлі великих крайнощів у зображенні американського побуту і "чисто" американських героїв, при зображенні євреїв письменники, а потім і читачі змушені задовольнятися усередненими і узагальненими образами у відповідності з установками, панували в голові або в "середовищі існування" письменника.

При аналізі поглядів письменника на проблеми єврейства можуть бути два принципово різних підходу в залежності від того, чи є в аналізованому творі письменника персонажі, погляди яких можна в якійсь мірі ідентифікувати з поглядами автора, або таких немає. Спробуємо проілюструвати сказане на тих же прикладах - романах Фолкнера "Особняк" і Хемінгуея «Фієста (І сходить сонце)».

У. Фолкнер

На роль "голосу" Фолкнера найбільше можуть претендувати два герої - вже згадуваний нами окружний прокурор Гевін Стівенс і місцевий "філософ" - резонера, продавець швейних машин В.К. (Володимир Кіріллич) Ретліф - американець з російським корінням (саме їх діалог винесений в першому епіграф, пропонуємо читачам пригадати чи відгадати "Хто є хто"). Ось як описується В. К. Ретліфом єдиний персонаж роману - єврей Бартон Коль, архітектор - абстракціоніст, льотчик -- інтернаціоналіст, учасник Громадянської війни в Іспанії і комуніст за своїми ідеологічних переконань. Зважаючи на важливість цієї характеристики наведемо цитату майже повністю, не дивлячись на деяку її громіздкість: "Він був не такий уже великий, тільки виглядав великим, як хороший футболіст. Ні, як, боксер. І вигляд у нього був такий, що він не тільки нікому не дасть спуску або пощади ..., втім, це не те слово. Вигляд у нього був такий, що він міг би тебе побити, а може бути, і побив би його, але тільки ти бити його не станеш, і він міг би вбити тебе чи ти його міг би вбити, але тільки ти і вбивати його не станеш. Одне було видно, що він ні на які поступки не піде, так він дивився на тебе своїми світлими ... очима, тільки в нього погляд був не жорсткий, він просто бачив тебе наскрізь, дивився, не поспішаючи, пильно, нічого не пропускаючи, ніби заздалегідь знаючи, що побачить ". Той, хто хоч трохи знає Фолкнера, розуміє, що більше позитивної характеристики у нього може заслужити хіба що ангел. Ця характеристика заслужена, зрозуміло, не за ідеологічні переконання героя, ми знаємо, що Фолкнер був дуже далекий від ідей комунізму. Можна констатувати, що з вуст головних героїв роману, що уособлюють, за великим рахунком, ідеологічні позиції автора, у тому числі на проблеми єврейства, звучать досить позитивні характеристики єдиного героя роману - єврея Бартона Коля, що, на нашу думку, відображає позиції автора на проблеми євреїв, єврейства, юдофобії і т.п.

Дещо інший дослідницький підхід слід застосувати при аналізі роману Хемінгуея "Фієста (І сходить сонце) ". Ми не бачимо тут ні одного героя, життєві позиції якого можна було б точно ідентифікувати з позицією автора. У зв'язку з цим можна застосувати так званий "метод переносу".

Згадаймо твір Хемінгуея, в якому б досить ясно вказувалися його гуманітарні установки і спробуємо зіставляти позиції героїв досліджуваного твори з позиціями, умовно прийнятими за авторські. В якості "Переносимого" твори Хемінгуея я б запропонував "Свято, яке завжди з тобою ", про який сам автор написав, що" якщо читач побажає, він може вважати цю книгу романом ". Вибір "Свята" тим більше обгрунтований, що час його дії приблизно збігається з часом дії "Фієсти", хоча й написаний він на 25 років пізніше.

Головний герой "Свята" сам Хемінгуей, імовірно і виражає позицію автора по різних проблем. Почнемо зіставляти Хемінгуея "Свята" з різними героями "Фієсти". Перший, хто може прийти нам на думку в цьому плані, це герой "Від першої особи" - журналіст Джейкоб Барнс, той самий який нас здивував своїм настільки "лицарським" ставленням до своєї коханої. Дійсно тут ми маємо подібності та професій та хобі - любов до риболовлі і бою биків. Але, починаючи розглядати кандидатуру Барнса з усіх боків, ми все-таки повинні її відкинути. По-перше, це "лежить" занадто явно «на поверхні», щоб бути правдою. По - друге нам починають здаватися підозрілими деякі риси його характеру, дуже не відповідні рис героя "Свята" - інфантильність, ставлення до жінок, неприязнь до євреїв та ін

Ми з подивом повинні визнати, що найбільше підходить на "копію" героя "Свята", хоча і сильно перекручену, єдиний герой - єврей Роберт Кон. Ми бачимо в ньому зосередженість на роботі письменника, хоча і не завжди успішну, сумлінність та порядність, критиковані його "друзями" - американцями і британцями, шанобливість і повагу до жінки, остільки, оскільки це дозволяють обставини, обов'язковість по відношенню до людей, яких він вважає друзями, і по відношенню до своїх обіцянок. У Роберта Кона звичайно багато наївності не властивою британсько-американським героям Хемінгуея, але так властивою, на думку Хемінгуея - письменника, багатим єврейським синка, особливо закінчили престижні вчені заклади, як це було з Робертом Коном. Так він ніяк не може зрозуміти, чому фізична близькість з героїнею - аристократкою абсолютно нічого для неї не значить. Тут ми повинні нагадати читачам, що ми порівнюємо з Робертом Коном Хемінгуея "Свята", а не Хемінгуея -- письменника, між цими двома Хемінгуея така ж різниця, як, наприклад, між людиною і його добре відретушованих фотографією.

Ми також повинні сказати, що навіть якщо припустити, що Роберт Кон дійсно є в деякому відношенні чиїмось «голосом», зовсім не означає, що цей «хтось» є прототипом нашого героя. Так прототипом Роберта Кона багато критиків називають Форда Медокса Форда, автора роману «Солдат завжди солдат» і ми згодні з цим припущенням. В образ Хемінгуея "Свята" Хемінгуей -- письменник вклав багато досить привабливих рис, властивих Роберту Кону, але не властивих іншим героям "Фієсти". В "Фієста" чимало антиєврейських виразів і витівок інших героїв роману, що давало деяким критикам підозрювати в антисемітизмі Хемінгуея-письменника (не героя "Свята"), однак наш дослідницький метод цього не виявляє .**

Проблеми антиєврейських настроїв Заходу міжвоєнної доби, що призвели в результаті до жахливої "Катастрофа європейського єврейства", аналізуються в однойменному курсі політології та історії. Нам же при аналізі твору слід нагадати, що в "Фієста" багато також антіанглійскіх виразів, що висловлюється героями-шотландцями, але ми сприймаємо це схоже на неприязні, наприклад, жителів півдня до жителям півночі в Америці у того ж Фолкнера або, скажімо, у Маргарет Мітчелл. Розглядаючи таку неприязнь, як ворожість переможених до переможців, і розширюючи це поняття і на євреїв, чи не робить Хемінгуей євреям комплімент, якого вони не заслуговують? Щоб остаточно поставити крапку в цьому питанні і, разом з тим, підбадьорити читача, зазначимо, нарешті, на один автобіографічний факт, який подарував письменник свого героя - жида. Письменник в молодості займався боксом і в одному з боїв йому був зламаний ніс. Саме цей факт своєї біографії письменник подарував Роберту Кону.

Підіб'ємо підсумок сказаного. У статті висловлено припущення про те, що великий національний класик при зображенні характерів свого народу звертається до крайніх форм вираження цього характеру ***, в той час як при зображенні маргіналів, якими для багатьох народів - росіян, американців та ін є євреї, даний класик зазвичай звертається до якихось узагальненим і усередненим їх образів. Для аналізу відносини автора літературного твору до євреїв і єврейства запропоновано простежити, чи є серед героїв цього твору явні виразники авторської позиції, а, якщо таких не виявляється, пошукати виразників цієї позиції в інших творах письменника, і, з виявлення таких виразників, послідовно порівнювати їх з героями досліджуваного твору на предмет найбільшої схожості. Погляди таким чином виявленого (перенесеного) героя ми і пріпішем самому письменнику. При цьому слід залишатися в системі художніх творів цього письменника .****

У досліджених таким чином романах Хемінгуея "Фієста (І сходить сонце)" і Фолкнера "Особняк" ознак недоброзичливості по відношенню до євреїв і єврейства нами не виявлено, а в романі Фолкнера нами побачені сліди явного поваги до героя роману - єврею, яке ми маємо право перенести і на єврейство в цілому, з чим ми наших читачів і вітаємо.

Примітки

* У світовій літературі є автор, чий твір спростовує цю тезу. Ми маємо зважаючи на Джойса з його великим європейським романом "Улісс", але Джойса ми називаємо великим європейським, а не ірландським письменником.

** Д-р Я. Цукерман, читаючи статтю в рукописі, нагадав автору про дружбу Хемінгуея паризького періоду з Гертрудою Стайн.

*** Дане припущення, висунуте тут у загальному вигляді, було висловлено по конкретному нагоди, стосовно до Гоголя ще в 1891р. Розановим, який характеризується звичайно помірним шовіністом і непослідовним охоронцем: "Взагалі чудова в Гоголя ця особливість, що він всі явища і предмети розглядає не в їх дійсності, але в їх межі, звідси його ... повісті, що зводять звичайну сіреньку життя до краю ... "(В. Розанов. Пушкін і Гоголь).

**** Літературний критик В. Топоров допускає вихід у надсістему - з художнього твору в життєву ситуацію і назад. Ось, що пише він, наприклад, при аналізі творчості письменника Ю. Трифонова: "... як веде себе людина в скандалі з дружиною або в ситуації, коли в нього, припустимо, просять у борг, так само він буде вести себе й у положенні, що вимагає екзистенціального вибору. Тому не треба, зовсім не обов'язково показувати, як інтелігент "стукає" на товариша, досить показати, як він боїться (скажімо, потрапити в двозначну переробку) і як він бреше, тому що боїться. Не обов'язково писати про те, що ми беремо участь у вигаданих безальтернативних виборах, - досить показати, що і змінити квартиру або місце служби ми безсилі ...".

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://berkovich-zametki.com/