Катулл
Д. Діліте
Гай
Валерій Катулл (84-54 рр.. До н. Е..) Тепер вважається чи не найвідомішим
ліричним поетом античності, романтичним, натхненним співцем любові,
попередником сучасної поезії [11, 85-100]. Від його спадщини збереглися
НЕ фрагменти з декількох рядків, як у грецьких ліриків, а цілу збірку
емоційних віршів.
Навряд
Чи не найбільш відомим з них є двовірш, що виражає складну гаму
почуттів:
І
ненавиджу її і люблю. "Чому ж?" - Ти спитаєш.
Сам
я не знаю, але так відчуваю я - і мучуся.
(85).
Інший,
можливо, написав би довгу елегію, а вірш, що вмістилося у Катулла в
два рядки, - це мініатюра [19, 33], в якій є і суперечлива боротьба
почуттів в серці, і раціональний погляд з боку, і здавлений крик, і
виснажливе заглиблення в причини такого стану, і відповідь: я не знаю, тільки
відчуваю, що це так, і страждаю. У тексті вірша немає жодного
іменника, тільки дієслова, що виражають НЕ енергійне дію, але
стан киплячих почуттів. Сказано простими словами, без всякого пафосу.
Тому конденсованих думки і лаконічність засобів вираження можна вважати
основною особливістю поезії Катулла.
Помічено,
що навіть у більш довгих віршах, написаних гекзаметром, Катулл
уникає анжабемента (перенесення пропозиції в наступний рядок), прагнучи
укласти думка в один рядок [8, 147]. Економія слів була не тільки проявом
поетичної природи автора, а й частиною програми як його самого, так і його
однодумців.
Катулл
був не римлянином. Біографія поета відома недостатньо. Зазвичай її намагаються
відтворити, спираючись на його поезію [17]. Його батьківщина - Північна Італія, місто
Верона і його околиці. Батько поета був багатим, шанованим і відомим
людиною в тих краях. Він купив синові невелике маєтку неподалік від Риму,
можливо, сподіваючись, що той, одружившись там на римлянки, отримає громадянство, а
його діти вже навіть від народження будуть римлянами. Самому юному поету, мабуть, було
важливіше, що Рим був столицею, центром культурного життя. Тільки там він міг
прославитися, дочекатися визнання. Прибувши в Рим, Катулл знайшов тут ровесників,
що з'їхалися сюди з Північної Італії, які разом з місцевими поетами
склали гурток шанувальників елліністичної поезії. Вони намагалися дотримуватися
Каллімаха, який умів створювати короткі, але обдумані твори, відсіювати,
відкидати все, що не потрібно. Катулл захоплюється, що його співвітчизник Гай
Гельвій Цінна невелику поему писав дев'ять років (90, 1-2). Ці перекладачі й
наслідувачі Каллімаха, Евфоріон та інших олександрійців були названі
неотерікамі за висловом їх знаменитого сучасника Цицерона (Ad Att. VII 2,
1). Не відомо, чи називав їх так ще хто-небудь в Римі, але у дослідженнях з
античній літературі цей термін прижився. Від творчості неотеріков збереглася
тільки поезія Катулла - 116 віршів.
конденсований,
економний стиль мови молодих поетів мав справляти враження
імпровізації або раптового спалаху почуття, треба було старатися, щоб сліди
чорної роботи та ремесла не було видно. Коли більш пізні римські поети Овідій
(Am. III 9, 62) і Марціан (VIII 73, 8) називають Катулла doctus (вчений), вони,
поза сумнівом, мають на увазі і цю рису його таланту. В даний час чимало
сперечаються, чи є Катулл щирим співаком суб'єктивних почуттів або людиною,
майстерно маніпулюють своїми здібностями, чи лежить в основі його творчості
серце або розум, один Катулл або два: спонтанний і вчений [6, 376-378; 12, 30;
14, 15, 13-15].
Неотерікам
подобалася і пропагується олександрійці демонстрація вченості. Тому
навіть у пристрасному вірші Катулла про безліч поцілунків ми знаходимо одне
географічна назва і два міфологічних імені (7). У більш довгою елегії,
в якій переплітаються скорботу з приводу смерті брата і радість побачення з
коханої, міфології набагато більше (67). Катулл, як і інші неотерікі, писав і
епілліі. Він переклав частину "Причин" Каллімаха про косу Береніки (66),
створив невелику поему про весілля Пелея і Фетіди, вміло вплітаючи в неї мотиви
міфу про Аріадні, та ін
Сучасники
розуміли і цінували здатність Катулла користуватися грецькими джерелами. Ця
його здатність також входила в поняття doctus. Звичайно, самі римляни краще за нас
відчували і весь "тил" Катулла. Тепер перед нами немає безлічі
грецьких віршів, яким він наслідував, ремінісценції з яких миготять
в його творчості. Наприклад, не збереглися дотепні, сповнені духу гри
вірші Філета (IV-III ст. до н. е..). З того, що збереглося, встановлено,
що вірш на смерть ручного горобчика улюбленої (3) Катулл написав,
наслідуючи епіграмі Сіміян (III ст. до н. е..) (Anth. Pal. VII 203), що 61
вірш - переклад Сапфо, що в 63, 64, 66 та інших віршах можна
знайти вплив Каллімаха, що навіть знаменитий мотив вірша "І
ненавиджу її і люблю "був поширений в елліністичної поезії [9,
120-121; 20, 60).
Римляни
цінували Катулла (можливо, і інших неотеріков, але про них важко що-небудь
сказати, тому що збереглися тільки невеликі фрагментікі) і за те, що він
віртуозно маніпулював нечуваними, новими для Риму, вживаними до того
часу лише в грецькій літературі розмірами. Ямбічних тріметром (4, 29,
52) до Катулла створювалися тільки драматичні твори, а холіямбом,
винайденим колись Гіппонактом, не писав ще ніхто (8, 22, 31, 37, 39, 44,
59, 60). Катулл ввів в римську поезію велику Асклепіадів вірш (30),
сапфіческую строфу (11, 51), дуже складний, що має багато коротких складів
галліямб (63) і інші грецькі метри. Свій улюблений розмір --
одіннадцатісложную рядок, яку він написав 40 віршів (1, 2, 3, 5, 6,
7 і т. д.), Катулл знайшов у пісеньках елліністичного часу. Катулл також
писав гекзаметром і елегійні дістіхом. Гекзаметр був уже поширеним
метром, а елегійний дистих хоча і використовувався римлянами, але ще рідко.
Катулл написав їм багато коротких віршів і два вірші елегійного
характеру (68, 76).
Всі
ці вірші, створені різними розмірами, входять до збірки, що складається
з трьох частин. У першій частині ми знаходимо короткі вірші, написані
різними розмірами. У середині збірки - довгі, а третя частина складена
з віршів, написаних елегійні дістіхом. Отже, збірка
складено не за тематичним, а по метричній принципом. Чи сам Катулл
склав таку збірку, або після його смерті так вчинив якийсь
видавець, не ясно. Зазвичай античний сувій - книга - був меншого розміру.
Тому з'явилися думки, що до нас дійшли кілька переписаних в один кодекс
книг Катулла [3]. Оскільки збірка складається з трьох частин, отже,
могло бути три окремі свита. Крім того, у посвяченні (1, 4) Катулл свої
вірші називає безделкамі - nugae. Довгі епілліі жодним чином не
можуть бути так названі. Однак деякі вчені доводять, що знаходять сувої
і більшого обсягу, що таку обмірковану форму (у центрі - найбільш ціновані
неотерікамі епілліі) збірника міг надати тільки Катулл [15, 29-33, 18, 52-62].
знаходяться
поруч вірші написані на різні теми. Вже давно помічено, що в
античності було прийнято складати збірники за принципом poikiliva, або variatio
[16, 857-879]. Щоб читачеві не ставало нудно, один вірш
говорило про одне, інше - про інше, одне було веселим, інше сумним,
третій злим, четверте серйозним і т. д.
В
наш час при перекладі або вивченні віршів Катулла їх зазвичай групують
за темами. Найбільше поет написав сатиричних або прямо-таки лайливих
віршів. Вони складають близько половини збірки. Тому деякі вчені
стверджують, що Катулла перш за все треба вважати сатириком, а не ліричним
поетом любові [10, 72]. Не зрозумілі причини появи цих злих або уїдливих
творів. Можливо, поет наслідував Архілоха або Гіппонакту [9, 1-41],
можливо, це релікти неусвідомленого сакрального ганьбу [22, 166-170] або
просто впливу італійського фольклору [2, 66-61]. Можливо, це зухвала і
агресивна поза молодої людини, яка приховує його недосвідченість або слабкість [12,
31]. Кількістю нецензурних слів Катулл, мабуть, перевершив усіх римських
письменників. Поет лає та могутніх, і незначних, і знаменитих, і
невідомих людей. Мабуть, не потрібно переоцінювати нападок на сильних світу цього,
як це іноді робиться [19, 16-21]. Ніякої політичної програми поет не
мав і не був послідовним борцем проти них. Коли Цезар, Помпей і Красс
в 60 р. до н. е.. таємно домовилися і склали перший тріумвірат, на них було
багато нападок. Покровитель Катулла Квінт Метелли Целер, як і інші
аристократи, поза сумнівом, критикував тріумвіров. Катулл був залучений у ці
нападки і написав вірша, прямо або побічно лихословники Цезаря. Однак
пізніше, коли хвиля нападок схлинула і поет попросив у Цезаря вибачення, в той
ж дня він був запрошений на обід. З батьком поета Цезар був добре знайомий (Suet.
Iul. 73).
В
наш час Катулл найбільше цінуємо за вірші на теми любові і дружби.
Любовні вірші, можливо, присвячені не одній жінці, але вже в
античності єдиною коханою Катулла і адресатом його творчості
вважалася лесбі. Це псевдонім, справжнє її ім'я було Клодія (Apul. Ap. 10).
Поет називав її епітетом грецької поетеси Сапфо, що була родом з острова
Лесбосу. В даний час майже всі дослідники ідентифікують лесбі-Клод
з дружиною Метелла Целера і середньої сестрою Клодія Пульхра, аристократкою Клод,
славилася в Римі красою і розбещеністю [19, 89, 20, 15-53], хоча є і
сумніви і припущення, що вона була не аристократкою, а вольноотпущенніцей
сім'ї Клодія [14, 103-105]. Натхненний любов'ю поет написав емоційні,
щирі й хвилюючі вірші. Перекладачі і дослідники зазвичай
намагаються скласти з них цикл, вибравши з різних місць збірника і розподіляючи
любовні історії в порядку любовного роману.
Світ
любові Катулла - окрема, що належить тільки йому і улюбленою область,
що піднялася над установками навколишнього світу: "Давай жити і любити!"
- Каже він коханій. Не варто звертати увагу на чутки, реакцію інших
людей:
Нехай
бурчать старики, - що нам їх ремствування?
За
нього не дамо монетки мідної!
(5,
2-3).
Катулл
виявляє найрізноманітніші нюанси світу свого кохання. Щаслива любов сповнена
сонця і світла. "Воістину для тебе сяяли сліпучі сонця" --
Fulsere vere candidi tibi soles, - говорить він собі, згадуючи минулі часи
(8, 8). Свою кохану поет називає світлом (68, 132, 107, 6) і світлої
богинею (68, 70). Він знаходить слова для вираження і шалене кохання, і ніжною
прихильності, і певних зобов'язань. Він розуміє любов як вічний союз
святої дружби (109, 6), такий вірний союз, якого ще ніколи не було (87,
3-4). Він стверджує, що любить лесбі "не так, як любить кожен коханку,
а подібно до того, як батьки люблять своїх дітей "(72, 4). Побачивши невірність
й розпусного лесбі, Катулл зізнається, що не зможе більше її поважати (55,
5), тому що вона стала для нього "набагато дешевше і нікчемне" (72,
6). І печаль, і образа, і розчарування виливаються, як звичайно, у короткому
вірші:
Целій,
Лесбі наша, лесбі ця,
Ця
Лесбі, що була Катулла
І
себе самого і всіх миліше,
В
провулках тепер, на перехрестях
величавого
Рема онуків ловить.
(58).
Можливо,
у цей час поет пише вірш-благання з чотирьох рядків:
Якщо
бажаєш ти очей моїх світло подарувати мені, мій Квінта,
Іль
навіть те, що миліше світла чудесного очей,
Не
віднімай того ж у мене, що набагато дорожче
Око
і все, що миліше світла чудесного очей!
(82).
Тепер
він висловлює порівняння, яке згодом повториться в усіх літературах
Європи: "За її вини висушило серце,/Як степової квітка, що проходить
плугом/Зворушений на смерть "(11, 23-24). Тепер він переконує себе вирвати
любов із серця: "Довгу важко любов припинити раптовим розривом /
Важко, справді так, - все ж таки зважся нарешті!/У цьому порятунок твоє, зважся,
збери свою волю/долав свою пристрасть, чи вистачить сил чи ні "(76,
13-16). Тепер дуже знадобилася б допомога одного, але в нещастя її як раз не
вистачає. Тоді звучить невеликий вірш-скарга:
Погано
стало Катулл, Корніфіцій,
Погано,
небом клянуся, і тяжко стало,
Що
не день, що ні час - то гірше, гірше ...
Але
потішив ти його хоч словом?
А
адже це легко, пуста справа!
Я
серджуся на тебе ... Ну де ж дружба?
Але
я все-таки чекаю хоч два словечка,
Нехай
хоч сумних, як сльози Сімоніда.
(38).
Звичайно,
не можна стверджувати з усією певністю, що Катулла тут погано через
нещасну любов. Може бути, він пише в тяжку хворобу, можливо, чекає
підтримки одного в інших бідах. Крім процитованих рядків, розчарування в
друзів звучить ще в двох його віршах (30; 77). Дружба для Катулла - це
вірність (fides - 102, 1-2). Непорядно надійшов один - порушник вірності
(perfidus - 30, 3). Така лексика, що прийшла з юридичних принципів, не була
яких-небудь винятком, такими ж словами про дружбу говорив і критик неотеріков
Цицерон [22, 117-135]. Важливіше те, що Катулл любить друзів. Він запрошує в
гості Фабулл (96). Радість ллється через край, коли з далекої подорожі
повернувся Вераній:
Про
Вераній, з усіх друзів найближчих
Миль
на триста до мене всіх інших ближче!
Ти
ль повернувся додому, до своїх пенати,
До
братам вірним і до матері-бабусі?
Так,
повернувся, - радий як я солодкого вести!
Бачачи
цілим тебе, знову буду слухати
Про
іспанських краях, справах, народи
Твій
звичайний розповідь, на шиї виснути,
Без
кінця цілувати в очі і губи!
Багато
ль у світі знайдеш людей блаженних,
Хто
мене веселіше, мене блаженної?
(9).
Більше
ніж дві тисячі років тому оселився в поезії Катулла студент останнього курсу, грубіян,
забіяка мав ніжне, добре серце. Такий тип ліричного героя, мабуть, вічна:
аналоги йому іноді з'являються в літературах усіх народів.
Вважається,
що Катулл подарував французької, іспанської, італійської та португальської
мов слово "поцілунок" - basium [4, 345; 7, 49]. Це слово було невідомо
римлянам (вони вживали osculum або suavium). Принесене Катулла з рівнин
Північної Італії, воно утвердилося в латинській мові і витіснило всі інші, а
потім перейшло в романські мови. Поет вживав у своїх віршах також
безліч стародавніх, архаїчних [7] форми, а також форм розмовного латинського
мови [13, 15, 46-51]. Тому його мова не чисто літературний, він обіймає
широкий спектр латинської мови. Часто замислюються, що ж римського в епілліях
Катулла, що зображують ненатуральні пристрасті далеких країв (63) або
розповідають грецькі міфи (64), і в малих віршах, написаних по
зразкам вчених александійцев. Одні відповідають: чутливість [1, 68], інші
стверджують: зусилля утримати рівновагу між емоційним захопленням і
прагматизмом [6, 378], треті схильні думати, що головне - це перенесення
римських юридичних та соціальних принципів у свій світ [5, 153-200].
До
цим всім, без сумніву, правильним твердженням, хотілося б додати ще
одне: лайки поезії Катулла віддають потім предків-землеробів молодого
поета, архаїчні форми нагадують висічені в бронзі стародавні римські
закони, церемонії в сенаті і в суді, а елементи фольклору звучать як фрагменти
незбережених римських народних пісень. Більшість демінутівов мають не
зменшувальні, а пестливих характер. Так що Цицерон даремно турбувався.
Перейнявши безліч грецьких елементів, керуючись принципами грецької
елліністичної літератури, поезія Катулла виконана римським духом.
Список літератури
1. Bardon H. L'art de la composition
chez Catull. Paris, 1943.
2. Bardon H. Propositions sur
Catull. Bruxelles, 1970.
3. Birth T. Das antike Buchwesen in
seinen Verh
