Повість Н.В. Гоголя "Ніс" та Лубочна краса традиція

Олександра Плетньова

Проблема гоголівського сміху може бути правильно поставлена і вирішена тільки на основі вивчення народної сміхової культури.

Бахтін 1990, с. 536

Навіть при поверхневому читанні гоголівської прози кидається в очі велика кількість використовуваного письменником етнографічного матеріалу. Здається очевидним, що без аналізу фольклорних джерел гоголівського тексту, без співвіднесення особливостей його сюжетів з «народно-святковими формами на його рідному грунті» (Бахтін 1990, с. 526) багато творів письменника виявляються просто незрозумілими. Це відноситься не тільки до «малоросійським» повістей Гоголя. Часто гоголівський текст виявляється буквально пронизаним прихованими цитатами і алюзіями з «низова» міської культури XIX століття. Тим часом для сучасного читача всі ці відсилання виявляються абсолютно герметичними. Якщо думка про вплив масової культури на словесність XX століття є очевидною, то для XIX можливість такого впливу має потребу в доказах. Для того щоб продемонструвати плідність звернення до текстів низової культури при коментуванні російської прози XIX століття, розглянемо один з невідомих джерел повісті «Ніс».

I

Літературні джерела повісті Гоголя «Ніс» виявлено досить добре. Як такі літературознавці вказували роман Стерна «Життя та думки Трістрама Шенді», російську варіацію на теми цього роману «Життя та думки нового Трістрама» Якова Санглена, а також численні жарти і каламбури, час від часу з'являлися на сторінках журналів і альманахів в 1820-1830 роки [1]. Дослідники також пов'язують гоголівську повість з «надзвичайні пригоди Петера Шлеміля» Шамиссо і «Пригодами напередодні Нового року» Гофмана. У цих творах деяка несамостійна частина, супутня людині, отримує самостійність, оживає і конкурує зі своїм колишнім господарем (Манн 1996, с. 76). Окрім літературних і довколалітературних (анекдоти, епіграми і т.п.) творів, що передують повісті Гоголя, дослідники зазвичай згадують газетні розповіді про «ринопластиці»: про те, як людина з відрізаним носом біжить до лікаря і той благополучно пришиває ніс на колишнє місце (Виноградів 1976, с. 10-13).

Між тим є ще один очевидний джерело повісті «Ніс», який до цих пір не розглядався у зв'язку з творчістю Гоголя. Мова йде про лубочної картинці «Пригоди про носі і сильному морозі». Ігнорування цього джерела не є випадковим: при аналізі творів російської класичної літератури звертатися до народної (лубочної) писемності було до недавнього часу не прийнято. Це в значною мірою пояснюється тим, що російська класична література і лубок були адресовані різних аудиторій [2]. Якщо читачами творів російської класичної літератури були в переважній більшості люди, які отримали освіта не нижче середнього (насамперед дворяни), то лубки читали міщани, купці і грамотні селяни [3].

Читачі літературних журналів і газет не сприймали лубок і взагалі народну писемність як тип літератури. Воно й зрозуміло: велика частина лубочних текстів написана на мові, яка істотно відрізняється від російської літературної мови XIX століття. Ні орфографія, ні морфологія, ні синтаксична структура мови лубка не відповідали нормі літературної мови того часу. Мова лубка являв собою різношерстий сплав діалектизмів і просторіччя, церковно-слов'янських елементів і канцелярського складу. Крім того, сюжети багатьох Лубков були малопрілічни, а тексти рясніли непристойними і вульгарними виразами.

В той же самий час читачі лубочних видань не читали творів «високої» літератури. Існують етнографічні свідоцтва [4], що аж до початку XX століття народ ніс з базару не Бєлінського і Гоголя, а лубочні картинки, які викликали у Некрасова, як і в більшості освічених людей, стійку неприязнь [5].

II

Картинка і текст «Пригоди про носі» поміщені в п'ятитомному зборах РОВІНСЬКИЙ під номером 183 (Ровинський I, с. 420-422; іл. 1). Тут же містяться відомості про трьох виданнях цієї картинки. Перше було зроблено на Ахметьевской фабриці майстром Чуваева і відноситься до другої половини XVIII століття. Друге вийшло в 1820-1830-і роки, а третій - у 1830-1840-е. Друге і третє містили незначні зміни.

Ілл.1

Перед текстом Ровинський наводить опис картинки, яка окремо поміщена в Атласі: «Картинка розділена на дві половини. На лівій представлений ніс, у вигляді блазня, в самому легкому вбранні, в панчохах і черевиках і в блазнівському ковпаку з дзвіночком. Ніс розмовляє з морозом, що одягнений в куртку з короткими рукавами і широкі штани, на голові його величезна капелюх, а з кишені стирчить дубина. Ліворуч від носа коштує жаровня з вугіллю розпаленому, що над ним ніс тримає шматок гусячого сала. На другій половині представлені ті ж дві фігури: ніс стоїть, взявся в боки фертом перед морозом, який замахнувся на нього своєю дубиною. Ззаду видно шинок »(Ровинський I, с. 421). Під картинкою поміщений наступний текст:

Сталося носі теплом' похвалітца

буття смКлость імКеть сморозить бранітца

вдрук' зделал велокоі мороз'.

вискочив навпроти ево червоною ніс.

говорить Я ніс красноі.

а про морозі пропущен' слух' напрасноі.

Нібито він тех' жорстоко знобіт'.

котороі ніс табаком' набіт'.

а я за ним таво непрізнаваю

завжди назовні красен' перебуваю.

ніколи від того морозу нехоронюся

ежеліб' він тут був я снім' побронюся:

Отут морос' погледел' на ніс коса:

говорить Вперше я бачу така носа:

що нехощет' мене боятца:

немає Та я можу снім' управлятца:

коли сам себе непожелКет'.

мабуть скоро побелКет':

проте від морозу ніс НЕ потрусіл'.

а після морос' скоро ево укусіл'.

пішов зносу тютюн.

кинувся ніс скоро накабак':

вишед' от'туда от'важілся сказати:

Я ще себе хощу показати:

Морос' очинь розгнівався той,

що ніс преднім' запишався.

зделал' таке нагородження.

носі ево додаток:

велика на носі раптом зделала шишка.

як болше Пампушка:

при тому звернувся ніс в алоі цвет':

яких - у індейскіх' петухоф' немає.

перестав ніс сморозом' дратца:

стал' втепло убіратца:

від того зделал ніс гніл'

а господареві неміл'

від чого хазяїн печаль одержав:

а ніс гусіним' салом' лечіл' [6]

(Ровинський I, с. 421-422).

«Пригоди про носі »- не єдина лубочні картинки того часу, де обігрується тема носа, така характерна для народної площинної культури. У виданні РОВІНСЬКИЙ є й інші тексти, де мова йде про великі носах:

№ 205. Прохор' та Боріс', та Фомушка съ Яремою (Ахметьевская фабрика, друга половина XVIII ст.):

Прохор' да боріс'. посварилися побилися. за носи взяліс' руками. а ребра Х боки щюпать кулаками. боріс' сілно споріт'. ніс мої твово боле. а прохор' ево задоріт'. хоча зміряв так мій частці (Ровинський I, с. 437).

№ 209. Фарнос' музикант (1820-1830):

Вшанування Господа я Пріехал' квам' музикант' сюди недівітесь на мою пику що я маю у себе не дуже гожу азовут мене молотца Петруха Фарнос' тому що уменя большой ніс три дні надувалася втанцавалние черевики взуватися акак' втанцавалное плаття зовсім оболокся Кь девушкам' і потяг на шиї я ношу поношений трепіцу а сам награю вскрипіцу на жопе тримаю ворону откамаров оборону ктомуж' я ізжопи дух іспущаю тем' себе отніх' і защХщаю  натура моя завжди так пробавляетца вкабаке віном' збабамі бавиться (Ровинський I, с. 439).

№ 212. Точильник носів (Ахметьевская фабрика, перша половина XVIII ст.).

Напис вгорі картинки:

точілнік' носам' мене називають і всі Болше носи доволно мене знають. слухав новою діковХну дивіться новаго точХлніка хто знає також у себе Хорошево парня Хметь яка перш за небувало глядХте хкоторому іздалних' стран' прХежжают яких пр. Хгузном

добре налХват умКет.

Напис внизу картинки:

геї геї ви всі народи ступаєте хто імКет' у себе болше ніс пріежжаіте хоча б довгі широкі Х товсті визнавав то я їх незабаром часу зменшують ещеж' яких пр. Х шХшек' багато ХмКет також' Х вугруватий майстер пособити умКет' то мої мало раченХе може показати на твої ніс гарненько насосом' поливати.

1. Хлопець добре намагався болше надувалася азаработу хоче зайвий дати а ти радеі на ніс болше Наливати а коли ніс воду твою почует' тоді і менше будет'.

2. тако будет' гарне як у цього мужика пригоже котороі замной стоїть я оному міг зарадити.

3. а егда хочеш' ніс твої лутче прiвесті то підмайстри може глянец' навести а потім поиде ГДК перш ходив i кажи що майстер оному пособіл' посем' точенiі надлежіт' розуміти хто свої ніс хочет' втом' неіметі а ця fігура може й справді було нібито вкамедіях' iнтермеді грала (Ровинський I, с. 442).

№ 397. Ніс, привезений Наполеоном з собою з Росії у Париж.

Н (аполеон): От який, ніс приставили МНК Росіяни! Незнаю як МНК з ним здатися Паризької ПублікК. НКт' чи кошти вкоротити його?

1 Докт (ор): Треба його отрКзать.

2 Докт (ор): В такому случаК я неотвКчаю за життя Його Вел (ічества).

Берт (..): Чи не зачКм' його вкорочувати; показуйтесь з нім' смКло Паріжанам'. Ми напішем' що він у вас вирос' від ранніх' морозов' і гололеіци (Ровинський II, с. 162-163).

Під всіх цих текстах ніс є важливою частиною тіла. Проте ніде, крім «Пригоди про носі», ніс не розгулює окремо від господаря і не веде бесід.

III

Головне дійова особа в лубочної картинці - ніс. Саме ніс, а не його господар, розмовляє з морозом, біжить в шинок і т.п. Господар з'являється лише в самому Наприкінці розповіді, після чого ніс перестає бути суб'єктом і стає об'єктом дії ( «від чого господар печаль отримав, а ніс гусячим салом лікував»). Точно так само у Гоголя ніс і господар стають одним цілим лише наприкінці повісті. Більшу частину тексту ніс і майор Ковальов - два незалежних героя.

лубочні потішні листи, до числа яких належить і «Пригоди про носі», являють собою як би маленькі театралізовані вистави: розігрується мініатюра вуличного майданного театру [7]. Ніс і мороз на лубочної картинці мають цілком антропоморфний вид. Те, що намальований людина є насправді носом (або морозом), є сценічна умовність: текст, надрукований внизу картинки, вимовляється від імені носа, а не людини, відморозив ніс. Взагалі зображення і текст в лубочної картинці пов'язані дуже тісно: можна говорити про єдність і нерозривності цих двох компонентів лубочного листа [8].

В гоголівської повісті ніс теж має подвійну природу: це частина тіла і одночасно знатний пан [9].

Раптом він (майор Ковальов - А.П.) став як укопаний біля дверей одного будинку; в очах його відбулося явище невимовну: перед під'їздом зупинилася карета; дверцята розтвори: вистрибнув, зігнувшись, пан у мундирі і побіг вгору по сходах. Яким же був жах і разом подив Ковальова, коли він дізнався, що це був його власний ніс. Він був у мундирі, шитому золотом, з великим стоячим коміром, на ньому були замшеві панталони; при боці шпага. За капелюсі з плюмажем можна було зробити висновок, що він вважався в ранзі статського радника. По всьому видно було, що він їхав кудись з візитом. Він подивився на обидві сторони, закричав кучерові: «подавай!», сів і поїхав. Бідний Ковальов мало не зійшов з розуму. Він не знав, як і подумати про таке дивну пригоду. Як же можна справді, щоб ніс, який ще вчора був у нього на обличчі, не міг їздити і ходити, - був у мундирі! (Гоголь III-IV, 42-43).

Ще одна тема об'єднує лубок і гоголівський текст - це тема тютюну. У лубку мороз «Тех' жорстоко знобіт', котороі ніс табаком' набіт'», а після того, як мороз «Укусіл'» ніс, «пішов з носу тютюн». У Гоголя чиновник, до якого звертається майор Ковальов з проханням розмістити в газеті оголошення про пропажу, нюхає тютюн і не дуже тактовно пропонує те ж зробити Безносов Ковальову.

Якщо в повісті «Ніс» зв'язок з лубочної традицією простежується на сюжетному рівні (безпосередніх згадок про лубочних картинках в тексті немає), то наступна за «Носом» повість «Портрет» починається саме з опису картинної крамниці в Щукіної дворі. Основна продукція цієї крамниці - розфарбовані лубочні листи.

Понад того двері такої лавочки звичайно бувають обвішані зв'язками творів, віддрукованих лубка на великих аркушах, які свідчать самородне дарування російської людини. На одному була царівна Міліктріса Кірбітьевна [10], на іншому місто Єрусалим [11], по домівках і церквам якого без церемонії прокотилася червона фарба, яка захопила частину землі і двох тих, хто молиться російських мужиків в рукавицях [12] (Гоголь III, с. 61).

За описом продавалися картин слід опис споживачів лубочної продукції.

Покупців цих творів звичайно небагато, але зате купа глядачів. Який-небудь гультяїв-лакей вже, мабуть, позіхає перед ними, тримаючи в руці судки з обідом з трактиру для свого пана, який, без сумніву, буде їсти суп не дуже гарячий. Перед ним вже, мабуть, варто в шинелі солдатів, цей кавалер Товкущий ринку, що продає два складані ножика; торговка-охтенка з коробкою, наповненою черевиками. Кожен захоплюється по-своєму: мужики звичайно тикають пальцями; кавалери розглядають серйозно; лакеї-хлопчаки сміються і ваблять один одного намальованими карикатурами; старі лакеї під фризовим шинелях дивляться тому лише, щоб де-небудь позевать; а торговки, молоді російські баби, поспішають з інстинкту, щоб послухати, про що балакає народ, і подивитися, на що він дивиться (Гоголь III, с. 61-62).

Опис Гоголя дає вірне уявлення про коло читачів лубочної літератури. Для тих, хто не ставився до соціальних верхів і відповідно не отримав гімназичного або семінарського освіти, лубок був єдиним доступним читанням.

підійшов до картинної лаві художник Чартков не дивується популярності лубочних картин. «Що російський народ задивляється на Ерусланов Лазаровичем [13], на об'їдав і обпівал [14], на Хому і Єрему [15], це не здавалося дивним: зображені предмети були дуже доступні і зрозумілі народу »(Гоголь III, с. 62). Для Гоголя гравіровані народні картинки - така ж невід'ємна частина народного життя столиці, як перекази, народні пісні та ігри в знайомій йому культурі Малоросії.

IV

В Свого часу Ю.М. Лотман відзначив зв'язок з лубком ще однієї гоголівської повісті -- «Записок божевільного». Поприщина добре знає про різного роду аномальних явища. «Кажуть, в Англії виплила риба, яка сказала два слова на такому дивною мовою, що вчені вже три роки намагаються визначити і ще до сих пір нічого не відкрили. Я теж читав у газетах про двох корів, які прийшли в лавку і запитали себе фунт чаю »(Гоголь III, с. 149-150). У лубочної писемності було значна кількість повідомлень про аномальні явища, причому як джерело інформації автори Лубков вказували газети. У газетах авторів лубочних текстів цікавило все незвичайне, не зустрічається читачам у повсякденному житті [16]. Наприклад, одна з картинок розповідає, що 6 квітня в Парижі була спіймана дивовижна птиця - «она величиною як фазан', ніс ея як у індеіскаго півня, голова і вуха на зразок мишеі  4 імеет' крила, на спині - гробниця, вкоеі - дві мертві кістки с'головою, все тіло ея як бархат', пір'я крім крил' не має, а на хвості - Пір'я як у качки »(Ровинський II, с. 120). Лубочні тексти такого роду з детальними описами різних виродків, драконів і монстрів дійсно нагадують мова божевільного.

Іл. 2

Крім зазначеного Лотманом згадки про газети, в «Записках божевільного» є і інші приклади, що звертають нас до лубочної або народно-міський літературі. Так, Поприщина, почувши про листування собак, розмірковує про види словесності: «Правильно писати може лише дворянин. Воно, звичайно, деякі і купчики-конторники і навіть кріпак народ пописує іноді; але їх писання більшою частиною механічне: ні ком, ні точок, ні складу »(Гоголь III, с. 150). Перед нами не фігура мови, не фіксація шаленого потоку свідомості, а досить точна характеристика культурно-мовної ситуації першої половини XIX століття. Нагадаємо, що літературна мова?? той час не був загальнонаціональним надбанням. Це була мова тих, хто навчався в гімназіях, в той час як більшість представників купецького, селянського та міщанського станів читало і переписував інші тексти. Вони-то і були читачами лубочної продукції. Для освічених людей (до яких, поза сумнівом, ставився Поприщина) лубочні тексти, часто друкувалися без знаків пунктуації [17], дійсно не мали «складу» [18].

V

В відміну від нащадків, сучасники чітко бачили зв'язок повісті «Ніс» з лубочної книжності. Так, наприклад, Н.Г. Чернишевський, полемізуючи з тими літературними критиками, які порівнювали Гоголя-фантаста з Гофманом, вказував на те, що на відміну від останнього Гоголь нічого не вигадував, а лише скористався добре відомими сюжетами. «З Гофманом, - писав Чернишевський, -- у Гоголя немає ні найменшої схожості: один сам вигадує, самостійно винаходить фантастичні пригоди з чисто німецького життя, інший буквально переказує малоросійські перекази ( "Вій") або загальновідомі анекдоти ( "Ніс") » (Чернишевський 1953, с. 141). Те, що для Чернишевського було загальновідомим анекдотом, для поколінь літературознавців, що сперечалися про джерела повісті «Ніс», є історичною загадкою.

Широко поширена і дуже популярна [19] лубочні картинки «Пригоди про носі» дає відповідь на питання, про який же всім добре відомому анекдоті йдеться. Саме звернення Гоголя до народної культури (в одному випадку до усної традиції, а в іншому - до письмової) дає підставу Чернишевському ставити в один ряд «Вія» і «Ніс».

Іл. 3

Стримана реакція сучасників на повість «Ніс», на перший погляд здається несподіваною, оскільки активно освоюється в ті роки поетика романтизму провокувала інтерес до народної культури. Тим часом лубок асоціювався не з нагадує про «Золоту добу» народним мистецтвом, а з низькопробної неосвічений літературою, про яку в суспільстві і говорити непристойно. На відміну від сюжетів малоросійського фольклору, які приймалися прихильно, звернення до лубка могло лише читає шокувати публіку. Якщо зараз ми легко можемо поставити лубочні текст в один ряд з народною піснею або билиною, то в XVIII-XIX століттях зіставляти ці жанри було неможливо. У романтичній конструкції літературного простору тексти, породжені низова урбаністичної культурою, не знаходили собі місця. Лубки займали ту нішу, яку в наш час займають телесеріали, комікси, постери і детективи в яскравих обкладинках. Продовжуючи аналогії з сучасною культурною ситуацією, можна сказати, що своєрідним аналогом «Носа» є пелевінскіе досліди обживання рекламних текстів ( «Generation" П "»).

Журнал «Московський спостерігач», для якого спочатку призначалася повість, відкинув її, тому «Ніс» був надрукований в пушкінському «Современник». Якщо виховано читача сюжет «Носа» шокував, то Пушкін, сам охоче звертається до лубочної традиції (звідси і цар Салтан [20], і Руслан, що розмовляє з богатирської головою [21]), знайшов у повісті «так багато несподіваного, фантастичного, веселого, оригінального », що забезпечив перший публікацію своїм передмовою. Чи не знаючи про лубочної картинці, «Ніс» важко сприймати як веселу повість.

Факт звернення Н.В. Гоголя до загальновідомою лубочної картинці змушує нас по-іншому поглянути на природу фантастики в повісті «Ніс». Те, що раніше сприймалося як чиста гра уяви, виявилося прямим запозиченням. Ірреальний кафкіанський місто, вулицями якого роз'їжджає одягнений в мундир ніс, перетворився на святкову площу з театром Петрушки і лубочної лавкою. Чи не що має аналога гра уяви звелася до переказу недоладною картинки. Гоголівську характеристику власної творчості в «Авторської сповіді» тепер вже важко розцінити як просте лукавство: «Я ніколи нічого не створював в уяві і не мав цієї властивості. У мене тільки те й виходило добре, що було взято мною з дійсності, з даних, мені відомі » (Гоголь VI, с. 216). Сюжет, про яке покоління літературознавців, засвоїли романтичну концепцію літератури, говорять як про гоголівської фантастики, в насправді виявляється «загальновідомим анекдотом», перетвореним Гоголем в екзистенціальний гротеск.

VI

Встановлення зв'язку гоголівських текстів з лубочної писемністю здається істотним не тільки тому, що таким чином вдається вирішити питання про джерела того чи іншого сюжету. Більш важливим здається постановка загального питання про вплив лубочної писемності на твори російської класичної літератури.

Лубочна краса писемність є посередником між народної сміхової культурою і літературою. Для відповіді на поставлене Бахтіним питання про те, як у творчості Гоголя літературні впливу поєднуються «з безпосереднім впливом народної коміки »(Бахтін 1990, с. 529), необхідно простежити, які саме тексти могли використовуватися Гоголем. М. Бахтін відзначає зв'язок «Носа» з міською площинної культурою: театром Петрушки, балаганними закликальником і т.д. Звертаючись до лубочної малюнку «Пригоди про носі», яка належить до того ж культурного пласту, про який писав Бахтін, ми бачимо безпосередній джерело гоголівського сюжету.

Само собою зрозуміло, розгулює в мундирі ніс - далеко не єдиний сюжет російської літератури, запозичений з лубочної писемності [22].

1) Про «носологіі» у першій третині XIX ст. див: Виноградов 1976.

2) Про це див: Рейтблат 1991.

3) Коментуючи поняття народно-міський літератури, яка в першу чергу була представлена лубочними виданнями, Н.І. Толстой пояснює: «Її виділення в окрему сукупність письмових творів рідко практикується в російському літературознавстві, а що входять до її складу твори та пам'ятники XIX ст. і початку XX ст. в наш час майже не вивчаються. Тим часом у польській та хорватської дослідницької традиції їй приділялася серйозна увага. Подібно просторіччя, адаптовані по своїми мірками літературна мова, народно-міська, або «лубочних», література пристосовувала ряд творів, сюжетів і тим елітарної літератури до народними уявленнями і міщанським смакам Микільської вулиці »(Толстой II, с. 14-15).

4) Про мовної ситуації Росії в XIX - початку XX століття см.: Кравецкий і Плетньова 2001, с. 25-41. Про місце лубка в російській культурі цього часу см.: Плетньова 2001, 2001а.

5) Купець з усім повагою

Що любо, тим і пригощає

(С Луб'янки - перший злодій).

спустив по сотні Блюхера,

Архімандрита Фотія,

Розбійника Сипко,

збув книги: «Шут Балакирев»

І «Англійська мілорд» ...

(Некрасов V, с. 34).

6) Однією з причин інтересу Н.В. Гоголя до лубочної картинці, присвяченій відмороженому носі, могли стати і обставини першого приїзду письменника в столицю. За спогадами А.С. Данилевського, який приїхав у 1828 році до Петербурга Гоголь відразу сильно відморозив ніс. «Особливо прикра неприємність була для нього в тому, що він, відморозив ніс, змушений був перші дні просидіти вдома »(Шенрок I, с. 152).

7) Ю.М. Лотман відзначає наступні риси, що зв'язують лубочні листи з театром: 1) наявність на багатьох гравірованих листах мотиву рампи і завіс-драпіровок; 2) тяжіння до зображення театральної маски (що зв'язується з італійським театром і гравюрами Калло); 3) блазенські поведінка лубочних персонажів, характерне для театрального видовища; 4) архаїчна композиція малюнка, при якій різні частини повинні сприйматися як відносяться до різних моментів дії (Лотман 1999, с. 385-387).

8) «Словесний текст і зображення співвіднесені в лубку не як книжкова ілюстрація та підпис, а як тема та її розгортання: підпис як би розігрує малюнок, примушуючи сприймати його не статично, а як дійство »(Лотман 1999, с. 387). «Раечние картинки самі по собі здебільшого не мають ніякого значення, але одержують зовсім несподівані фарби при бойком, влучно, а іноді й вельми дотепно поясненні »(Забєлін 1873, с. 392).

9) В.В. Виноградов розглядає подвійну природу гоголівського носа ( «який, ставши двозначним, носився як несамовитий, між категорією особи і речі ») як сюжетообразующій фактор повісті (Виноградів 1976, с. 33).

10) Мілітріса Кірбітьевна, мати Бови Королевича, - Ровинський I, с. 77, 110.

11) Опис Єрусалиму - Ровинський II, с. 320, 327; вид Єрусалиму - Ровинський II, с. 315, 323-324, 326.

12) Так як гравіровані листки розфарбовувалися вручну, контур предмета міг не збігатися з кольоровою плямою, що часто виходило за його краї і попадало на інші предмети. Цю важливу особливість лубка відзначали художники початку ХХ століття, що відкрили лубок і російську ікону як принципово нові художні системи. Про вплив лубка на мистецтво авангарду см.: Бессонова 1999; Соколов 1999; Бернштейн 1999.

13) Казка про Ерусланов Лазарович - один з найпопулярніших лубочних книжок -- Ровинський I, с. 42, 75, 76, 122.

14) Копія з французької карикатури на Людовіка XV - Ровинський I, с. 313, 314.

15) Безглузді персони - Ровинський I, с. 426-427, 436.

16) Лотман 1999, с. 395; Плетньова 2001, с. 54-55.

17) У мовному і орфографічному ставленні до лубочної традиції могли примикати рукописні збірники, які були дуже поширені в XVIII-XIX століттях. Про них див: Сперанський 1963.

18) Звичайно, лубочні тексти мали свій власний «склад» (якщо під складом ми розуміємо сукупність граматичних та лексичних особливостей тексту). Але мова лубка в утвореному суспільстві сприймався як примітивний, грубий, неправильний, далека від літературної норми. А раз текст написаний «неправильно», отже, він не має «складу». Характерно в зв'язку з цим висловлювання Ломоносова про лубочних казках: «Казки, які ніякого навчання добрих звичаїв і політики не містять і майже нічим не втішають, але тільки хіба своїм нескладним плетінням на сміх призводять, як казка про Бове »(Ломоносов VII, с. 223).

19) Див: Некрилова 1988, с. 114.

20) Салтан Салтановіч, у казці про Бове Королевич цар Арахлінского (Ровинський I, с. 79, 115) або Задонського царства (Ровинський I, с. 97). Див илл. 3.

21) Назва пушкінського героя і ряд епізодів сходять до казки про Ерусланов Лазаревич (Ровинський I, с. 42, 75-76, 122). Про історію цієї казки та її адаптації в різних видах писемності см.: Пушкарьов 1980.

22) Наприклад, гавкаючий на слона Моська з байки Крилова теж з'явилася під впливом лубка. На картинці «Перська слон, привезений до Москви в 1796 році» (див. іл. 2) зображений слон, глазеющіе на нього роззяви і гавкаючий на слона маленька собачка (Некрилова 1988, с. 103).

Список літератури

Бахтін 1990 - Бахтін М.М. Франсуа Рабле та народна культура Середньовіччя та Ренесансу. М., 1990.

Бернштейн 1999 - Бернштейн Д.К. Татлін?! Гончарова?! Ле Данте?! (про один загадковий лубочному досвіді російського класичного авангарду)// Світ народної картинки. Матеріали наукової конференції «Віпперовскіе читання - 1997». Вип. XXX. М., 1999. С. 364-376.

Безсонова 1999 - Безсонова М.А. Біля витоків лабораторії авангарду: від лубка до «великим наїв »//Світ народної картинки. Матеріали наукової конференції «Віпперовскіе читання - 1997 ». Вип. XXX. М., 1999. С. 333-344.

Виноградов 1976 - Виноградов В.В. Натуралістичний гротеск (Сюжет і композиція повісті Гоголя «Ніс»)// Вибрані праці: Поетика російської літератури. М., 1976.

Гоголь I-IX - Гоголь Н.В. Собр. соч.: В 10 т. М., 1994.

Забєлін 1873 - Забєлін І.Є. Досліди вивчення російських старожитностей та історії. Ч. II. М., 1873.

Ломоносов I-XII - Ломоносов М.В. Повна. зібр. соч. М., 1952.

Лотман 1999 - Лотман Ю.М. Художня природа російських народних картинок// Світ народної картинки. Матеріали наукової конференції «Віпперовскіе читання - 1997». Вип. XXX. М., 1999. С. 384-396.

Манн 1996 - Манн Ю.В. Поетика Гоголя. Варіації до теми. М., 1996.

Некрилова 1988 - Некрилова А.Ф. Російські народні міські свята, розваги і видовища (кінець XVIII - початок XX століття). Л., 1988.

Плетньова 2001 - Соціолінгвістика і проблеми історії російської мови XVIII-XIX століть// Життя мови. Сб статей до 80-річчя Михайла Вікторовича Панова. М.: Мови слов'янської культури, 2001. С. 269-279.

Плетньова 2001а - Образ Росії в лубочної традиції// Образи Росії в науковому, художньому і публіцистичному дискурсі. Матеріали міжнародної наукової конференції. Петрозаводск, 2001. С. 50-57.

Пушкарьов 1980 - Пушкарьов Л.Н. Казка про Ерусланов Лазарович. М., 1980.

Рейтблат 1991 - Рейтблат А. Від Бови до Бальмонт. Нариси з історії читання в Росії під другій половині XIX ст. М., 1991.

Ровинський I-V - Ровинський Д.А. Російські народні картинки. Т. I-V. СПб., 1881.

Соколов 1999 - Соколов Б.М. Об'єднання «Синій вершник» та народна картинка// Світ народної картинки. Матеріали наукової конференції «Віпперовскіе читання - 1997». Вип. XXX. М., 1999. С. 345-363.

Сперанський 1963 - Сперанський М.Н. Рукописні збірники XVIII століття. Матеріали для історії російської літератури XVIII століття. М., 1963.

Толстой I-III - Толстой М.І. Вибрані праці. Т. I-III. М., 1997-1999.

Чернишевський 1953 - Чернишевський Н.Г. Нариси гоголівського періоду російської літератури. М., 1953.

Шенрок I-IV - Шенрок В.І. Матеріали для біографії Гоголя. Т. I-IV. М., 1892-1897.