Пародіческое цитування в «шаленому вовка» М. Заболоцького

С. Бойко

Поема Миколи Заболоцького «Божевільний вовк» (1931) - твір «затримана», тобто своєчасно не співвіднесені з історико-літературним контекстом. Воно було опубліковано після смерті поета у 1965 році. Лише відносно недавно, причому у закордонній славістіке1 (випередила в цьому відношенні вітчизняні дослідження), «Шалений вовк» був прочитаний на широкому тлі російської та радянської культури: позначена зв'язок між образом «Нового лісу» і пануючими ідеями соціалізму, де «члени суспільства працюють спільно під керівництвом мудрого Голови », зазнають« ентузіазм з приводу НТР »2 і не співають панахид по вигнаний прошлому3.

«Божевільний вовк »мав особливе значення у творчому розвитку Заболоцького, і сам поет це усвідомлював. Никита Заболоцький повідомляє з приводу читання у Пастернака в серпні 1953: «Окрім" Божевільного вовка "Микола Олексійович читав і інші свої вірші. Поема сподобалася Пастернаку, і його авторитетну думку було дуже важливо для Заболоцького, бо сам він вважав цей твір одним зі своїх серйозних досягнень, чимось на зразок свого "Фауста" »4. Ця оцінка говорить і про велику філософської навантаженні твори, і про зв'язок його з гетеанскім текстом5 (як відомо, в неопублікованому збірнику 1933 поему попереджав був епіграф з Гете: «Hцr '! Es splittern die Sдulen ewig grьner Palдste »6).

В Водночас гетеанскіе відсилання - це зовсім не єдиний шар літературного претекст в поемі. «Божевільний вовк» побудований і на пушкінських ремінісценціях. Вони прозорі і, поза сумнівом, розраховані на легкий впізнання. Кожна з трьох частин поеми пов'язана зі «своїм» пушкінським претекстом.

Глава перше, «Розмова з ведмедем», співвідноситься з пушкінської «Казкою про медведіхе» (1830). У своїй незакінченою казці Пушкін показав двох готових до бою хижаків: медведіху і мужика з рогатиною, їх жорстокі наміри ( «І сама мужику виймання »), криваві подробиці вбивства (« Він саджав у неї рогатину,/Що вище пупа, нижче печінки »,« розпоров їй черево біле,/Черево розпоров та шкуру Сима »і т. п.). Аналогічно Вовк Заболоцького спочатку ще не розлучився зі своїм хижим єством: «Я, задерши собаки бік,/Спостерігаю зірок потік» 7. Його план самовдосконалення також пов'язаний з жорстокими, кривавими діями, - але тепер вже спрямованими на самого себе: «Я замовлю собі верстат/Для вивертиванья шиї./Сам свою голову туди дам,/Ледве колеса поверну ». Його співрозмовник, ведмідь, у свою чергу постає мисливцем-живодерів: «Приємно у малинівок відкушувати головки», «Кінський я громила», - говорить він.

Крім мотівной наступності «Казка про медведіхе» намічає також загальну композиційну канву «Божевільного вовка». В обох творах після сцен вбивства в тваринному світі слід збори всіх жителів лісу. «В ту пору звірі хотів/До того чи ведмедя, до боярина »- далі у« Казки про медведіхе »йде перелік лісових мешканців з короткою характеристикою кожного: «Прибігав туто вовк-дворянин,/У нього-то зуби закуслівие,/У нього очі заздрісні, / Приходив тут бобер, торговий гість ... »- потім ласочка, білочка, лисиця, горностаюшка, зайка-смерд, Целовальник-їжак.

В «Шаленому вовка» це відбилося в розділі «Зібрання звірів», де на місці станів виступають професії: слідом за Вовком-студентом представляються Вовки -- інженери, лікарі, музиканти, розповідаючи «яке у них заняття».

Отже, «Розмова з ведмедем» запозичує у «Казки про медведіхе» образи, теми, мотиви, а поема - композиційну канву. У промові Вовка багато слів, властивих мові Пушкіна: для друзів і юних дружин, невже, знехтувати, світильник і т.п. У першому розділі є і цитата з «Євгенія Онєгіна»: «Все це жарти колишніх років» 8, - говорить Вовк про колишніх своїх мисливських перемоги. Цитата взята зі збереженням ритмічного малюнка з VIII голови: «З Онегіним він згадує/Проказа, жарти попередніх років», -- причому герої Пушкіна і Заболоцького, вимовляють ці слова, обидва пережили доленосні зміни в житті.

В експозиції другого розділу ( «Монолог в лісі») також міститься пушкінська цитата:

Навколо нього пагорби з глини

підставляють сонцю одні половини.

Інші половини лежать в тіні.

І так йдуть за днями дні.

Останні слова - із «Казки про мертву царівну ...»: «Їм вона не перечили,/Не суперечать їй вони./Так йдуть за днями дні ». І в «Казці ...», і в «шаленому вовка» вони говоряться на тлі схожих пейзажів: поет завів героя в саму глибину дикого лісу.

Найважливіша ремінісценція «Монологу в лісі» уже є в широкий науковий обіг. У 1968 року, тобто по слідах первопублікаціі поеми, І. Смирнов у статті, присвяченій «Ритміко-фразовою уподібнення», провів порівняльний аналіз «Заповіту» Заболоцького з віршем «Мій дар вбогий, і голос мій негромок ...» Е. Баратинського, а також аналіз другої частини «Божевільного вовка» в зіставленні з «Монологами пушкінського" Бориса Годунова "» 9. При цьому уривок «Вже десять років, / Як я живу в хатинці ... »іменується пародіей10, наділяє, втім, з посиланням на Тинянова, «одночасно стверджують і заперечує характером відштовхування» 11 .

Як пародіческую Юрій Тинянов визначив ту ситуацію, в якій відбувається «Застосування пародіческіх форм у непародійной функції» 12. Щоб визначити, у чому ж функція цих цитат і ремінісценцій, зупинимося на філософському зміст «Божевільного вовка».

Поема присвячена - відволікаючись від анімалізаціі героя - темі перетворення людини, переходу його в більш натхненні сфери буття, до нових можливостей, а отже - до більшої відповідальності за світобудову. У цьому плані, а також з урахуванням гетеанскіх ремінісценцій Заболоцького, авторська оцінка «Божевільного вовка »як« свого "Фауста" », тобто програмного твору, підтверджується. Задум поеми зосереджений на гуманізації буття, зрозумілої як конкретна і здійсненне завдання, як місія героя-протагоніста. Справді, Вовк, піднявши дух і олюднити свою природу, став живим прикладом для всіх побратимів, які нині постають «як інженери, судді, доктора». Але великий Гладіатор Духа не зупиняється на досягнутому, він мріє про левітації як про наступний якісний стрибок, поки недоступному Вовка, - і, на жаль, стає лише Великим Летателем Донизу Головою. В заключному монолозі поеми Вовк-Голова зіставляє два великих подвигу Божевільного - звершення і не збулися:

Мрії Божевільного безглузді,

Але бачить кожен, хто не сліпий:

Будь-який з нас, які печуть хліб,

Для світу старого безглуздий.

Століття йдуть, роки йдуть,

Але все живе - не сон:

Воно живе і перевершує

Вчорашньої істини закон.

Таким чином, завдання, на вирішення якої Божевільний вовк націлював свої повсякденні справи, справді грандіозна. Вона передбачає сходження всього сущого до висот натхненного буття: «Туди, на зорі, вперед!" Ми знаємо, що гуманізація світобудови була непідробним, справжнім пафосом усієї творчості Заболоцького, їй присвячені і «Торжество землеробства», і «Лодейніков», і «Творці доріг»; в силовому полі цієї космогонічної думки знаходяться і малі форми Заболоцького, такі його класичні вірші різних років, як «Заповіт» і «Прощання з друзями »,« Метаморфози »і« Не дозволяй душі лінуватися ... ». Це вказує на автопсіхологізм образу Божевільного вовка, багато в чому виражає світосприйняття Миколи Заболоцкого13, його аксіологія і телеологію.

Яка ж оцінка героя, по-радянськи кажучи, у світлі що стоять перед ним завдань? Стаючи відлюдником, Божевільний вовк передбачає «дати своєї науки плід», і дійсно, на початку другого розділу він сподівається, що «порастряс частинки світобудови », отримав перші результати своєї науково-практичної діяльності. Саме в цьому місці і проступає вищезгадана відсилання до «Бориса Годунова». Ремінісценція ця розгорнута, пов'язана з декількома рівнями поетичного тексту, то є прозора, розрахована на легке впізнання.

Уж десять років,

Як я живу в хатинці.

Читаю книги, пісеньки співаю.

Маю часті з природою розмови.

Мій розум піднявся і шия зажила.

А дні біжать. Вже сивіє шкура,

Спинний хребет тріщить по часам.

Кріпись, старий. Ще одне зусилля,

І ти по повітрю, як пташка, полетиш.

прецедентним текстом є монолог Пимона зі сцени «Ніч. Келія в Чудовому монастирі ». Заболоцький відтворює ритміку і білий вірш «Бориса Годунова». Крім того, він використовує знакову цитату:

Ще одне, останнє сказанье -

І літопис закінчена моя,

виконаний борг, заповіданий від Бога

Мені, грішного. Недарма багатьох років

Свідком Господь мене поставив

Не багато осіб мені пам'ять зберегла,

Не багато слів доходить до мене,

А інше загинуло вороття ...

На тематичному рівні Заболоцький, по-перше, відтворює рефлективні слова героя про життєвому призначенні. По-друге, важливо пильну увагу Пимона/Вовка до зовнішнього світу. Цей світ даний у досвіді дискретними фрагментами, але він відтворюється як ціле завдяки творчому зусиллю персонажа (для Пимона це шукане ціле - історична реальність, для Вовка - природна).

Як Божевільний виглядає на тлі Пимона? Діяльність ченця-літописця зрозуміла, форми її загальновизнана, мета його ясна і досяжна. Божевільний, навпаки, знаходиться в безладних пошуках форм і методів. Він справді «відкрив безліч законів »і досяг успіху в деяких дослідах (« з рослини виховав собачку ») і спостереженнях ( «Береза повідомляє мені свої переживання,/Вчить управління гілок ...»). Однак для оточуючих він діяч непунятий ( «Звери кругом мене/лаються, перешкоджають зайняті ... ») і для самого себе найчастіше - маг-невдаха, комічний ( «Одного разу вовна ненароком підпалив -/Весь зад згорів, а я живий залишився»), нерідко в пошуках гуманності який одержує зворотний результат ( «З однієї берези / Задумав зробити я верблюда .../Головка виросла, а тулуба ні »;« При дослідах тонув чотири рази ... »тощо .).

На тлі несуєтний, спокійного, цілеспрямованої праці Пимона Божевільний - незважаючи на всю свою одержимість або завдяки її надлишку - виглядає розкиданим, недолугим, неуспешлівим - по-клоунські комічним. Справді, він «смішний / Для друзів і юних дружин ». Так пародіческое використання «Годунова» комічно забарвлює героя-протагоніста з його квапливо-конструктивістських пафосом перетворення природи і спрагою вселенської справедливості. При цьому з іронією показано світовідчуття самого автора, який співчуває прагненням Божевільного.

Третя частина поеми, «Зібрання звірів», представляє картину здійсненої мрії. У репліках Голови та молодих Волков змальований новий ліс, який знаходиться в процесі бурхливого будівництва. Будь-яке наявне досягнення Волков цінується ними не стільки саме по собі, скільки як сходинки до наступного етапу перетворювальної діяльності: «Ми, особливим чином складаючи перекладини, / Складаємо місток на інший берег земного щастя »і т. п.

Такий політ будівельників землі,

Щоб нащадки царювати могли.

Перед нами розгорнута метафора будівництва, відома як один з основоположних у мисленні ХХ століття: «Асоціація товариства з будівлею, будинком, який людина будує, щоб у ньому жити, присутня не лише в соціології та економіці, а й в повсякденній свідомості »14. Саме ця Асоціація є важливою рисою радянського мислення, що проявляється, зокрема, в уявленнях про будівництві соціалізму, комунізму і т. п. Метафора суспільства-споруди припускає можливість плану чи задуму, допускає довільний вибір інженерних рішень, які можуть бути такими чи іншими з волі людини. Інакше кажучи, така метафора робить будівельника творцем-деміургом, який вільний творити по-своєму, грунтуючись на вільно обраних принципах. Саме такими будівельниками постають Вовки «нового лісу», які, спираючись на техніку та науку, немов на вже споруджені крокви, готуються перестворювати буття по законами гуманізму:

А ми, побудувавши свій квартал,

Чарівний пишемо інтеграл

А ми, піднявши науки меч,

Йдемо від світу зло відкинути.

Тут, у підсумковій чолі «Зібрання звірів», виникає ще одна розроблена і прозора пушкінська ремінісценція. Як і відсилання до «Бориса Годунова», вона проявлена на різних рівнях поетичного тексту, легко розпізнається і однозначно15. Пушкінський «знаком» є адресація до «бенкеті під час чуми». Глава побудована на схожості окремих монологів з претекстом на рівнях метра і білого вірша. Запозичується також загальний принцип неоднорідною ритміки твору. У Пушкіна ритмічно виділені пісня Мері «Був час, процвітала ... »і гімн Вальсінгама на честь чуми:« Коли яка може Зима ... », - що, з огляду на малий обсяг трагедії, створює враження помітного різноманітності її вірша. У Заболоцького кожна репліка третій глави відрізняється власним ритмічним малюнком.

Одночасно, на основі подібності з формою «маленької трагедії», запозичується безліч сюжетних елементів. По-перше, це зібрання персонажів, присвячене світоглядних питань. По-друге, спогади героїв про загиблого гідному співгромадянина (відповідно Джаксон і Божевільний вовк), - в обох випадках сумне спогад служить відправною точкою діалогів. По-третє, центральним стає образ Голови, який виконує роль резонера: в Пушкіна - в пісні «Коли яка може Зима ...», у Заболоцького - у монолозі, що вінчає поему.

В обох випадках до Голови звертається більш молодий учасник зборів. У «Бенкеті під час чуми» монолог юнака відкриває драму:

Молодий людина

Поважний голова! Я нагадаю

Про людину, дуже нам знайомого,

Про те, чиї жарти, повісті смішні,

Відповіді гострі та зауваження,

Настільки їдкі в їх важливості забавною,

застільну бесіду оживляли

І розганяли морок, що нині

Зараза, гостя наша, насилає

На найблискучіші розуми.

Репліка юнаки в «Зборах звірів» також відкриває філософську бесіду (їй передують, ніби відповідно з якимсь протоколом, спочатку - пісня про криваву загибелі Божевільного, потім - мемуарний монолог Голови), містить знакову цитату, відтворює білий вірш і ритмічний малюнок «Піра ...»:

Вовк-студент

Ми всі сумуємо, шановний голова,

За приводу передчасної кончини

Божевільного. Але я уповноважений

Просити тебе відповісти на запитання,

Запропонований комісією студентів.

Таким чином, в голову, яка заснована на метафорі суспільства-споруди, введений пушкінський образ міста чуми (Пушкін вказує у підзаголовку: «З Вільсоновой трагедії: The city of the plague », тобто перекладання фрагмента драматичної поеми Джона Вільсона «Місто чуми», актуалізованої для Пушкіна обставинами холери 1830).

Метафора чумного міста протиставлена метафорі будівлі поряд смислових елементів. По-перше, протиставлення пов'язано з образом суспільства. Будівля - неживе само по собі, воно піддається змінам, перепланування (звідси образи типу перебудови). Навпаки, у ситуації чуми суспільство мислиться як живий організм, його пристрій задано і не підлягає довільним переробок. Тоді сучасники змушені рахуватися з формою соціального організму, бо її зміна може бути тільки насильницькою, хірургічної.

По-друге, з різними метафорами пов'язані різні обставини. У «новому лісі» всі сповнені планів і здійснюють їх. У місті чуми панує сліпа, непередбачувана стихія, що виключає ефективність цілеспрямованих дій: тут марно будувати плани і творити. Нарешті, стихія чуми - на відміну від інерційних законів природи, змальованих у першому розділі «Божевільного вовка», -- сприймається як зловмисне, убивча по відношенню до людини, байдужа до решти живого світу і до світобудови взагалі. Природно, місто чуми асоціюється з хворим, неблагополучним, ізольованим суспільством, яке несе в собі небезпеку для людей. Безсумнівно, цей підтекст передає враження поета від соціальної дійсності рубежу 1920-х і 1930-х (друкований розгром «Колонок» відноситься до 1929-1930 років, в 1930-м творчість оберіутов оголошувалося «протестом проти диктатури пролетаріату», наприкінці 1931-го їх заарештують).

Отже, «Новий ліс» обертається чумних містом. На кого націлене вістрі пародічності? Звичайно, на «політ будівельників землі», на поборників ідеї суспільства-споруди, в якому все рукотворнео, все підпорядковано доброї волі людини-творця. Таке пародіческое використання «бенкету під час чуми» логічно вважати перепевом16, який, подібно сатирам «шістдесятників» XIX століття, спрямований «на об'єкт сатири », на суспільні біди.

Однак аналіз поеми показує, що реальна картина ще складніше. Адже будівництво «Скляного будинку лісу» мислиться як необхідний етап гуманізації всесвіту, одухотворення світу. Це аксіологічний пріоритет, який для автора-атеїста заміщає Бога в ціннісному і моральному сенсі. Значить, зведення нового лісу до міста чуми - це зниження того, що свято для самого автора, і в цьому відношенні воно зближені з сакральним сміхом античності та середньовіччя. Одночасно сам автор зі своєю мрією про «польоті будівельників землі» виявляється під ударом, тобто розвінчання може бути віднесено і до нього самого: «Нехай відпочиває твоя знавісніла від думок голова! »Це зближує тип пародічності під другий і третій главах: в обох вона націлена на суб'єкт висловлювання, на себе саме.

В світлі теорії пародіческого використання світосприйняття автора «Божевільного вовка »постає двоїстим, амбівалентним. Він вихваляє винахідника-творця, перетворювача світу в ім'я гуманізму - і показує його безглуздо-смішним творцем гомункул-виродків. Він славить «новий ліс» і його будівельників - а одночасно бачить в ньому риси хворого суспільства, яке вражене неісцелімим і смертельно небезпечним недугою. Заболоцький піддає повторному власне світовідчуття і розуміння ролі людини в світі. Така справжня картина художнього бачення Заболоцького на рубежі 1920 і 1930-х років.

Бути може, саме в цій неоднозначності криється причина потужного впливу, яке нині, за словами поетів, робить на них Заболоцький. Його вплив «Завжди креативно», це «вплив-трамплін», «вплив-дріжджі» 17, він стимулює думка і художній пошук, а не пропонує зразок для пізнаваного, але сліпого наслідування. Таким авторитетом наділена поезія питань, а не відповідей, пошуку, а не готових рішень, нарешті, самоіронії, а не самоапологіі.

Список літератури

1 Goldstein Darra. Nikolai Zabolotsky: Play for mortal stakes. Cambridge University press, 1993.

2 Тут допущений можна пробачити іноземцю анахронізм: Науково-технічна революція -- сучасниця пізнього Заболоцького, а за часів створення «Божевільного вовка», це називалося індустріалізацією.

3 Goldstein Darra. Op. сit. P. 176.

4 Заболоцький Нік. Московське десятиліття: глава біографії М. А. Заболоцького// Московський вісник. 1991. № 1. С. 282; Заболоцький Нік. Життя Н. А. Заболоцького. М.: Згода, 1998. С. 476-477.

5 У новітніх роботах, що стосуються цієї проблеми, виявлено нові аспекти гетеанского контексту, пріоритетного для Заболоцького (пор.: Pratt Sarah. Nikolai Zabolotsky: Enigma and Cultural Paradigm. Evanston, Illinois: Northwestern university press, 2000. P. 27). Показано, що гетеанскій контекст ширше, ніж адресація тільки до "Фауста"; в Зокрема, для художньої системи Заболоцького актуальні вертеровскіе мотиви (Шайтанів І. "Лодейніков": асоціативний план сюжету// Питання літератури. 2003. № 6).

6 "Послухай! Розколюються колони вічнозеленого палацу "(див.: Заболоцький Н. Полн. cобр. віршів і поем. СПб.: Академічний проект, 2002. С. 630).

7 "Божевільний вовк" цитується за: Заболоцький М. Указ. соч. Всі курсиву в цитатах мої. - С. Б.

8 Д. Голдстейн зіставляє ці слова Вовка з рядком пушкінського Пимона з «Бориса Годунова»: «Божевільні потіхи юних років», а слова Вовка: «Я багатьох сам перекусал,/Коли розкішний був і молодий »- теж з Пимоном:« Я довго жив і багатьом насолодився »(Goldstein Darra. Op. сit. P. 182, 283). Дослідниця також зазначає: «Хоча інші відгомони Пушкіна зустрічаються в поемі, вони занадто численні, щоб включати їх (все) в цей огляд »(Ibid. P. 283). Множинність можливих асоціацій закономірна, особливо в контексті новітніх досліджень про «мовному інтертекст» (див.: Гаспаров М. Літературний інтертекст і мовної інтертекст// ИАН сля. Т. 61. 2002. № 4. С. 3-9).

9 Смирнов І. Про ритміко-фразовою уподібнення у віршах// Теорія вірша. Л.: Наука, 1968. С. 223.

10 Подібне тлумачення, і теж з застереженням його термінологічної неточності, було запропоновано для більш ранніх випадків пародічності у Заболоцького. СР: «В мозаїчній мистецтві раннього Заболоцького змінюється сама функція літературної пародії, як би стирається її негативний знак - пародія стає позитивним інструментом поетичного руху, втрачає суто службове амплуа зброї внутрілітературной боротьби. Пародія в стовпці Заболоцького проникає в екзистенційну область, що ставить поета в ряд безперечних попередників сучасних постмодерністських тенденцій у мистецтві, міцно настояних на високої філософської іронії »(Пурин А. Метаморфози гармонії// М. Заболоцький. Стовпці, вірші, поеми. СПб.: Північно-Захід, 1993. С. 13).

11 Смирнов И. Указ. соч. С. 223.

12 Тинянов Ю. О пародії// Тинянов Ю. Поетика. Історія літератури. Кіно. М.: Наука, 1977. С. 290.

13 Пряме вираження поглядів автора в поемі почасти зазначила вітчизняна критика. СР: «Голова, явно виражає погляди самого Заболоцького, вимовляє мова - гімн історичного прогресу, ходу часу, який здійснює самі, здавалося б, божевільні мрії »(Македонів А. Микола Заболоцький: Життя. Творчість. Метаморфози. Л.: Радянський письменник, 1987. С. 158).

14 Арутюнова Н. Метафора і дискурс// Теорія метафори. М.: Прогресс, 1990. С. 15.

15 Той факт, що Вся наступна ремінісценція не є поки надбанням самого широкого наукового обговорення, ми схильні відносити виключно за рахунок «Затримання» поеми, яка призвела до численних деформацій її сприйняття широким читачем.

16 «Широко відома сюжетна схема, ритміко-синтаксична структура вірші, злегка змінена словесна формула застосовуються до яких висміюють в сатирі матеріалу, і несподіваність такого застосування створює комічний ефект. Однак сміх спрямований не проти літературного джерела "переспіву", а проти об'єкта сатири »(Ямпільський І. Поети« Іскри »//Поети« Іскри ». Л.: Радянський письменник, 1939. С. XLIII).

17 Бек Т. Микола Заболоцький: далі скрізь// Знамя. 2003. № 11. С. 194-95. Курсив і жирний шрифт - Т.Б.