Техніка комічного в повісті О. М. Толстого "Золотий ключик, або пригоди Буратіно"

Голубков С.А.

Євген Борисович Пастернак у своїй рясно документованої і грунтовної книзі "Борис Пастернак: Матеріали для біографії" наводив точні слова поета про співвідношенні між традиційним сюжетом (а, точніше, - своєрідним фабульним архетипом) і мистецтвом: "Первісне ознайомлення - розвага, мистецтво починається із вторинного пізнавання. Текст виключений. Ознайомлення з істотою, сюжетом п'єси йде не ціною тексту, коли половина його пропадає, але коли знайомство зі змістом вже в наявності, - як у грецькій трагедії, де міфи були загальновідомі в тій же мірі, як церковні свята колишнім прочанка ... -- тоді текст звільняється від прикладних і побічних своїх призначень "(1) .

Ця думка має відношення і до різного роду літературним переробкам "чужих" фабульний схем, випадків неодноразового використання фабульний ходів, цілком укладається в русло "традиції засвоєння іншої культури" (2)  і виступаючим "еталонами культурного взаємообміну націй" (3) .

Загальновідомо, що О. М. Толстой у "Золотий ключик" "вишивав словесні візерунки" по канві вже знайомих читачеві фабульний мотивів. Яким же з цих мотивів письменник віддавав найбільшу перевагу, створюючи повість-казку "Золотий ключик" на основі знаменитого твору Коллоді? Якою мірою проявилася у новому тексті настільки властива А. Толстому тяга до комічних рішень?

Зрозуміло, працюючи над книгою про забавному Буратіно, О. Толстой випробував перш за все, на наш погляд, інтерес до такого сюжетообразующему мотиву, як пожвавлення неживого предмета (дерев'яної ляльки). Мотив цей, висхідний до так званих "Скульптурним" міфів, має досить значне поширення і розвиток в світовій та вітчизняній літературі. Жива статуя пушкінського Командора або скаче по вулицях північної столиці Мідний вершник - явища того ж ряду. Опредметнення (скажімо, "німа сцена" в "Ревізорі" - в даний ряд її ставив Ю. Манн (4) ) І, навпаки, распредмечіваніе об'єкта виступають зазвичай в літературі своєрідним міфологічним "викривленим" дзеркалом, що дозволяє дещо відсторонено поглянути на різні сторони людського буття. При цьому художнє свідомість в будь-якому випадку (навіть продукуючи невигадливі казки про життєві дрібниці і предмети побуту - за типом андерсенівський казок) залишається антропоцентричні.

В розповіді про пригоди дерев'яного чоловічка А. Толстой використовував художні можливості набору лялькових персонажів зі стабільною семантикою. Дані персонажі (як це зазвичай буває з героями казок, байок, п'єс репертуару "комедії дель арте") виступили в якості специфічних емблем, кожна з яких має внутрішньо цілісне, достатньо концентроване зміст, являє собою сукупність постійних ознак. Однак змінилося співвідношення подібних персонажів, залучення їх до нового подієвий ряд "загрожує" і новим сумарним смисловим "результатом". У той же час відзначимо, що письменник не міг обмежитися простим зміною функцій таких емблем, а рухався в бік додаткової "психологізації" образу-маски, наділення його рисами більш складного, духовно і душевно багатомірного (звичайно, у певних межах) характеру. Ігрове комбінування готовими моделями і реалістична битопісь продуктивно доповнювали один одного, надаючи творові більшу соціально-психологічну та філософсько-етичну глибину.

Повість "Золотий ключик" органічно входить не тільки в ряд специфічно "дитячих" творів О. М. Толстого (до них віднесемо оброблені письменником російські народні казки, автобіографічну повість "Дитинство Микити", певною ступеня фантастичну прозу), але може бути багатьма смисловими гранями природно пов'язана і з усім прозовим творчістю О. М. Толстого. Стійкість цієї зв'язку забезпечується глибинним спорідненістю мотивів, образних рішень, схожістю образотворчих деталей, словесних прийомів. Ця повість дуже характерна для А. Н. Толстого, в ній він легко "впізнати".

Одним з наскрізних у творчості О. М. Толстого мотивів виступає мотив дитячості героя. Дитячість персонажа - це цілий спектр емоційних станів і поведінкових реакцій. Тут і простодушність, і безпосередність, і невдавана щирість. "Дитячість", що має синонімом у А. Н. Толстого слово-поняття "дивацтво", займає помітне місце в системі морально-психологічних категорій письменника. А. Толстой по-майстрів відверто любив дитячість у своїх героїв і милувався нею. Причому, у його розумінні це якість аж ніяк не зводиться до давно осміяними літературою інфантилізм, невміння зрозуміти закони "дорослого" життя, прийняти "правила" складної соціальної поведінки. Дитячість виступала в прозі А. Толстого синонімом душевної чистоти, привабливою моральної нерозтраченої. Так, у трилогії "Ходіння по муках" цей мотив (саме в такому семантичному обсязі) отримав досить широке поширення. Це видно навіть у приватних елементів великого епічного цілого, окремих епізодів і навіть деталей. У центрі трагічно-динамічної панорами покаліченого цивільної війною, який втратив якихось фундаментальних констант величезного російського світу раптом виникає локальний і нехитрий "стоп-кадр" (таку локальну обмеженість і занадто простодушний сенс має лише якесь життєве враження маленької дитини): "Тоненькі струмки молока, що пахнуть дитинством, дзвеніли про відро. Це був безсловесний, "низенький", "добрий" світ, про який Даша до цього не мала поняття. Вона так і сказала Кузьмі Кузьмича - пошепки. Він - за її спиною - теж пошепки: - Тільки про це ви нікому не повідомляйте, сміятися будуть: Дарина Дмитрівна в корівнику відкрила незнаний світ! "(5) .

У А. Толстого - це часто: персонажі здійснюють відкриття самих простих речей, "Першооснов буття", зберігають здатність дивуватися. У оповідача ж такий акт "відкриття" викликає співчутливо-добру посмішку. Комізм казки "Золотий ключик, або Пригоди Буратіно "має джерелом психологічно точно жівопісуемие, дещо перебільшені, ексцентричний-парадоксальні елементи дитячого поведінки. Буратіно - добродушно-комічний шарж на нормального, активного, допитливого дитини з її примхами, непередбачуваними витівками, швидкою зміною настроїв, несподіваними вигадками, схильністю до ризикованих авантюр, що є сусідами з незахищеністю, довірливістю і наївністю.

Роздумуючи над особливостями мовного стилю повісті "Золотий ключик", уточнимо, що А. Н. Толстой у виборі тих чи інших словесних засобів орієнтувався перш за все на читача-дитини, враховував специфіку дитячого сприйняття літературного тексту. Юне істота, виявляючи неминучий максималізм і наполегливу потяг до крайнощів, схильне сприймати художній світ у всій його казкової масштабності, з несподіваними переходами від гіпербол до Літота. Наприклад, дитині-читачеві ближче не просто сповнених лиходій, а лиходій гранично принижений, поставлений в саме дурне становище. Характерний в цьому відношенні відверто саморазоблачітельний монолог Карабаса Барабаса: "Не втрачаючи секунди, бігти в Країну Дурнів! Я сяду на берег ставка. Я буду ніжно посміхатися. Я буду благати жаб, пуголовків, водяних жуків, щоб вони просили черепаху ... Я обіцяю їм півтора мільйона самих жирних мух ... Я буду ридати, як самотня корова, стогнати, як хвора курка, плакати, як крокодил. Я стану на коліна перед найменшим жабеням ..."( VIII, 224). Удавання, показна смиренність, самоприниження страшного Карабаса аж ніяк не обманюють юного читача. Так, деколи герой смішний, але й дуже підступний. Щодо дійсних намірів персонажа помилятися не доводиться. У наведеному монолозі все йде в "помел" на "млин" комічного: і псевдоточность обіцянок ( "півтора мільйона самих жирних мух "), і надмірне різноманітність порівнянь (как. .. самотня корова, хвора курка, крокодил), і фізичний контраст (великий, товстий і страшний Карабас збирається стати на коліна "перед самим маленьким жабеням").

Гумористична гіпербола може значно посилити враження від описуваного руху. "Шляхетний Артемон, який любив все благополучне, схопивши зубами свій хвіст, крутився під вікном, як вихор з тисячі лап, тисячі вух, тисячі блискучих око "(VIII, 208). Усунення настільки ефектного в образотворчому плані гіперболічного порівняння, звичайно, послабить звичайний дієслово "крутився". Замислимося над причинами очевидного давнього успіху багатьох мультиплікаційних фільмів в дитячій глядацької аудиторії. Що, як не можливість наочно розгортати динамічні картини з неймовірними гіперболами і перетвореннями (в тому числі і комічними) робить ці фільми настільки привабливими для маленьких цінителів мистецтва?

Комическое у мовному стилі "Золотого ключика" багато в чому визначається природою подвійного сюжету повісті. Згідно з класичними "законами" організації оповідних жанрів у творі О. Толстого над зображеною подієвим поруч надбудовується ряд "подій оповідання" - зіткнення думок, "точок зору ", текстових масивів. Ми як читачі то опиняємося усередині того, що відбувається (і потік стрімко мінливих ситуацій нас затягує і спричиняє за собою), то піднімаємося над тим, що відбувається і вступаємо в умоглядний прихований "Діалог" з оповідачем, як би ведемо розмову "з приводу" внутрішнього подієвого ряду. На стиках цих двох сюжетних планів часто і виникають додаткові комічні смисли.

Звернемося до тексту. Сцена втечі Буратіно, Мальвіни, П'єро і Артемона відрізняється особливим динамізмом. Атмосфера тривоги, страху, поспішних зборів захоплює читача, підпорядковує собі. Оповідач, виступаючи в ролі, здавалося б, нейтрального реєстратора того, що сталося, лише послідовно перераховує дії, вироблені персонажами. Але несподівано він включає у свою мову коментарі, які змушують нас змінити точку спостереження, зайняти позицію "над сутичкою ". Ось деякі з цих коментарів:

"Мальвіна злякано скрикнула, хоча нічого не зрозуміла. П'єро, розсіяний, як усі поети, виголосив кілька безглуздих вигуків, які ми тут не наводимо "(VIII, 228).

"Двері плескали. Горобці відчайдушно торохтів на кущі. Ластівки проносилися над самою землею. Сова для збільшення паніки дико зареготала на горищі "(VIII, 228).

"Коли вони, - тобто Буратіно, мужньо що крокує попереду собаки, Мальвіна, підстрибувала на вузлах, і позаду П'єро, начинений замість здорового глузду дурними віршами, - коли вони вийшли з густої трави на гладке поле, - з лісу висунулася скуйовдженою борода Карабаса Барабаса "(VIII, 229).

Таким чином, оповідач займає подвійну позицію: він і поруч зі своїми героями, боїться їх страхами, повний їх тривогами, але він же одночасно і над зображуваних ляльковим світом. Звідси, на перший погляд, стилістично "Чужорідних" вкраплення що приводяться коментарів.

Ми знаємо, що А. Толстой досить плідно і багато працював для театру. Його п'єси ставилися на великих сценах країни. Бували періоди, коли письменник навіть у більшою мірою вважав себе драматургом, ніж прозаїком. Накопичений чималий драматургічний досвід безпосередньо впливав і на розповідну техніку, на поетику прози. Це виявляється і у використанні виразних можливостей драматургічних ремарок, "трансплантованих" в тканину прозового оповідання, і в особливому, динамізувати діалозі, коли репліки персонажів стрімко змінюють один одного, залишаючи враження фрагменту п'єси в "Чистому" вигляді. Подібні рисочки можна побачити, зокрема, і в "Золотому ключик ". Повість часом нагадує кіносценарій, настільки вона динамічна і позбавлена відводять убік, розтягнутих і статичних описів.

Крім того, згадаємо, чому А.Толстой-прозаїк виняткову увагу приділяв образотворчим можливостям дієслова. Коротке письменником зовнішнє рух -- це часто універсальний в семантичному плані ключ і до психології героя, і до розуміння історичної події, і до реалізації загального задуму твору в цілому. Збудованого А. Толстим художній світ - це перш за все світ рухомий, який змінюється буквально на наших очах. Окремі сценки повісті "Золотий ключик" нагадують стрімко розгортаються епізоди який-небудь кінокомедії. Згадаймо знамениту сцену з приклеївшись до дерева Барабаса.

"Буратіно помітив, сидячи на самій верхівці, що кінець бороди Карабаса Барабаса, піднятої вітром, приклеївся до смолиста стовбура.

Буратіно повис на суку і, дражнити, запищав:

-- Дядьку, не наздоженеш, дядьку, не наздоженеш! ..

Стрибнув на землю і почав бігати навколо сосни. Карабас Барабас, простягнувши руки, щоб схопити хлопчика, побіг за ним, похитуючись, кругом дерева.

оббіг разів, ось-ось вже, здається, і схопив скрюченими пальцями тікає хлопчика, оббіг інший, оббіг в третій раз ...

Борода його обмотувалися навколо стовбура, щільно приклеювалися до смоли "(VIII, 232).

Художній ефект епізоду забезпечується цим каскадом дієслів і дієслівних форм (причому, часом просто повторюються), а не тільки самим кінцевим забавним результатом дій Карабаса Барабаса, що потрапив, що називається, в халепу.

В комедійно-пригодницькому творі відображуване подія може набувати настільки улюблену гумористами форму очевидного скандалу, переполоху, сварки. Переполох супроводжується дивною суєтою, масою дрібних і абсолютно безглуздих дій вкрай розгубилися героїв. Такі сцени надзвичайно динамічні, і об'єктом комічної критики в них виступають і сама ситуація, і сміховинно-безглузді персонажі, що виробляють безліч непотрібних дій. Саме в такому ключі М. Булгаков у повісті "Фатальні яйця" описує раптовий мор, який напав на курей вдовою попаді Дроздової. Члени куроводной артілі - "сама Дроздова, вірна прислуга її Матрьошка і вдовьіна глуха племінниця "- метушаться по двору, охоплені панікою, але зупинити загибель курей ніяк не можуть. Усвідомити НЕ драматизм, а саме комізм сцени допомагають слова, спеціально відбираються автором для опису даного переполоху. А настільки відоме читачам зображення того, що сталося в комунальній квартирі "цільного бою", вчиненого "Нервовими людьми" М. Зощенко? Аналогічно побудованим епізод вагонного скандалу в оповіданні Євг. Замятіна "Мученики науки" (1928). Варвара Сергіївна Столпакова потай везе двох молодих півників (потайки, бо в країні йде боротьба з мішечників і спекулянтами і в дорозі влаштовуються огляди багажу) і ось під час перевірки - конфуз: "у відповідь півневі за вікном ... заспівав бюст Варвари Сергіївни. Так, так, бюст: заглушене кукареку спершу з лівої, потім з правої груди ... Викривач чудес з торжеством витягнув звідти - лівого і правого -- молодих півників. Кругом сокотали від сміху "(6) .

Практично зі скандалу починається і повість "Золотий ключик" - з епізоду забавною бійки людей похилого віку Карло і Джузеппе. При цьому семантично важлива деталь, яка свідчить про активний "присутності" в оповіданні головного героя (про існування якого ми ще поки що нічого не знаємо): "Пронизливий голосок на верстаті в цей час пищав і подначівал:

-- Вали, вали гарненько! "(VIII, 183).

Зрозуміло, комічне в згаданих епізодах різних творів письменників-сучасників більшою мірою полягає в самій суб'єктно-об'єктної організації, в співвідношенні оповідних "точок зору". Смішні не тільки (і не стільки!) самі ситуації, але смішний той набір словесних засобів, якими дані ситуації описані, естетично освоєні.

Зупинимося ще на двох моментах, причому вельми характерних, що демонструють, як А. Н. Толстой у повісті "Золотий ключик" в чомусь долав себе, міняючи художницьке переваги.

Так, письменник не любив надмірних подробиць, обтяжують текст, що позбавляють його внутрішньої динаміки. Однак в окремих главках "Золотого ключика" прозаїк не боїться бути досить грунтовним у вибудовуванні довгих ланцюжків виразних художніх подробиць.

Казковий світ - світ бінарний, що складається з?? етко розділених зон добра і зла. У сфері добра казкові персонажі, що вселяють нам симпатію, живуть, як правило, в гармонії з навколишнім світом природи, вбачаючи в представників фауни добрих друзів і чуйних помічників. А. Толстой, звичайно досить лапідарний в зображенні другорядних персонажів, описує помічників Мальвіни, не економлячи на подробиці. Ці штрихи, пофарбовані "утеплюючих" гумором, створюють відповідний ореол навколо лялькових героїв. Написав фразу "Звери забезпечували її (Мальвіну - С.Г.) всім необхідним для життя "(VIII, 206), автор не обмежується простою констатацією факту, а починає старанно перераховувати: "Крот приносив живильні коріння. Миші - цукор, сир і шматочки ковбаси. Шляхетна собака - пудель Артемон - приносив булки. Сорока крала для неї на базарі шоколадні цукерки у срібних папірцях. Жаби приносили в горіхових шкаралупах лимонад. Яструб - смажену дичину. Хрущі - різні ягоди. Метелики - Пилок з квітів - пудритися ..."( VIII, 206).

Настільки ж довгий перелік подробиць буде наведено й у сцені бою героїв казки з поліцейськими собаками, найнятими Карабасов: "Туруни і жуки кусали за пупок. Коршун клював то одного пса, то іншого кривим дзьобом в череп. Метелики і мухи щільним облачком штовхалися перед їх очима, закриваючи світло. Жаби тримали напоготові двох вужів, готових померти геройською смертю "і т.д. (VIII, 232). Достаток другорядних персонажів додає картині "бою" масштабність і динамізм. Буквально весь живий світ починає рухатися. Подробиці виявляються аж ніяк не зайвим розповідним "вантажем", а цілком доречним художнім засобом. Тут також врахована "точка зору" юного реципієнта, "споживача" мистецтва, саме в таких соковитих подробицях бачить зазвичай особливу принадність і дитячих книг, і дитячих фільмів, та і просто дитячих повсякденних ігор.

Точно так же автор повісті-казки намагається бути достатньо скрупульозним і гранично точним у виборі запам'ятовуються епітетів. Треба сказати, що А.Толстой-художник, на відміну, скажімо, від І. Тургенєва чи І. Буніна, "недолюблював" епітети, прагнув їх уникати, бо вважав, що вони "пригальмовують" фабульні рух, додають розповіді невиправдану статичність. Але суть комічних можливостей епітета він усвідомлював, про що свідчить і оповідна тканина "Золотого ключика ". У повісті ці елементи мікропоетікі виконують перш за все характерологічні функцію і прямо пов'язані з концепцією того чи іншого образу.

Читаємо: "Директор лялькового театру сидів на березі струмка. Дуремар ставив йому на шишку компрес з листя кінського щавлю. Здалеку було чути люте бурчання в порожньому шлунку в Карабаса Барабаса і нудне попискивание в порожньому шлунку у продавця лікувальних п'явок "(VIII, 238). Кожен з виділених нами епітетів (в чем-то антітетічних один одному), крім загальної комічної забарвлення, цілком відповідає психологічної суті виводяться типів.

Додатковий комічний сенс надають відібраному епітету в даній повісті та авторські попутні пояснення.

" - Я буду захищати Мальвіну, як лев, - промовив П'єро хриплим голосом, яким розмовляють великі хижаки, - ви мене ще не знаєте ..."( VIII, 238). Коментар оповідача, здавалося б, додатково посилює виділений нами епітет, насправді повністю іронічно руйнує наше враження від заявленого "буду захищати Мальвіну, як лев", породжує інше враження -- асоціацію з якимсь театральним картонним звіром, який може існувати в ілюзорному світі високих мрій томного лірика, але ніяк не прикладається до практичного життя.

В повісті "Золотий ключик" з її ляльками що думають і говорять тваринами в наявності активне використання семантичних метаморфоз, смислових перевертнів, найчастіше комічно забарвлених. Просте раптом виявляє підспудно таящуюся складність, зовні складне, навпаки, спрощується до ступеня життєвого дрібниці. Уточнимо, що введення подібних метаморфоз - зовсім не акт адаптування твори до будь-якого, у тому числі і до масового, середньому читацьким смаком. Розуміти, як пише А. В. Гулига, може бути зведено і в "ступінь шифру. Образ злитий з поняттям, фактично перед нами нова структура, де початок естетичне рівновелику інтелектуальному, - образ-поняття. Насолодитися подібного роду мистецтвом - значить вивчити його. Переживання опосередковано розумінням. Саме прокладання дороги до сенсу стає естетичним феноменом, актом співтворчості "(7) .

Тому сприймати толстовської повість можна подвійно - і як автономний художній текст, цікавий і естетично значущий сам по собі, і як приватна прояв спільного для літератури закону кодування в невибагливою, комічно-забавною формі більш широкого змісту. Читаючи повість-казку "Золотий ключик", можна спостерігати, як проявляються в тексті основні риси художньої манери О. М. Толстого - новеліста, романіста, драматурга, тяжів до використання в самих різних (з обраного жанру і тематичним завданням) творах максимально різноманітного спектру комічних барв і відтінків.

Список літератури

1. Пастернак Є.Б. Борис Пастернак: Матеріали для біографії. - М.: Сов. письменник, 1989. - С.414.

2. Урнов Д.М. А. Н. Толстой у діалозі культур: доля "Золотого ключика "//А. Н. Толстой: Матеріали і дослідження/Відп. ред. А. М. Крюкова. -- М.: Наука, 1985. - С.255.

3. Там же.

4. Див: Манн Ю.В. "Жах він закував всіх ...": Про німий сцені в "Ревізорі" Гоголя// Питання літератури. 1989. № 8.

5. Толстой А.Н. Зібрання творів: У 10 тт. Т.6. - М.: ГИХЛ, 1959. - С.200. Надалі в статті всі цитати з художніх творів О. М. Толстого наводяться за цим виданням: римською цифрою зазначається те, арабської - сторінка.

6. Замятін Е.И. Мученики науки// Літ. навчання. 1988. № 5.

7. Гулига А.В. Мистецтво у вік науки. - М.: Наука, 1978.