Михайло Опанасович Булгаков

Суздальцева Т. В.

"Я ніяк не могла знайти того, що б я хотіла бачити на могилі Михайла - гідного його. І ось одного разу, коли я, як звичайно, зайшла до майстерні при цвинтарі Новодівочому, - я побачила глибоко заховане в ямі якусь гранітну брилу. Директор майстерні, на моє питання, пояснив, що це - Голгофа з могили Гоголя, знята з могили Гоголя, коли йому поставили новий пам'ятник. За моєю прохання, за допомогою екскаватора, підняли цю брилу, підвезли до могили Михайла та поставили. З великими труднощами, тому що цей граніт важкий для обробки, як залізо, робочі вирубали площадочку для написи: Письменник Михайло Опанасович Булгаков, 1891-1940 (чотири рядки. Золотими літерами). Ви самі розумієте, як це підходить до Мішин могилі - Голгофа з могили його улюбленого письменника Гоголя ... Цю брилу - морський граніт - привіз Аксаков спеціально для могили Гоголя ... (Щоденник Олени Булгакової. М., 1990. Лист Н. А. Булгакову, 16 січня 1961 р.)

Стало загальним місцем у дослідженнях про Булгакова згадувати цей факт як знак якоїсь містичної зв'язку двох великих талантів. При цьому підкреслюється, що на могилі Булгакова немає хреста - і він не був поставлений не тому, що вдова, Олена Сергіївна, виявляла обережність в епоху державного атеїзму. Вона ніколи і нічого не боялася, коли мова йшла про виконання волі самого письменника. Хреста немає тому, що його не хотів сам Булгаков. Голгофа без хреста ... Якщо продовжувати цю смислову ланцюжок, вийде страждання без спокути, а значить, і смерть без воскресіння, а за всім цим стоїть Євангеліє без Христа.

Біографія. Автобіографічна тема

Булгакови, за словами рідної сестри письменника Надії Опанасівни Земської, належали до дзвонів дворянству. Так називали потомствене духовенство. (Чудакова, Життєпис Михайла Булгакова, М. 1984.С.12) І батько і мати були з орловської губернії. Обидва діда - священики. В одного було дев'ятеро дітей, в іншого десять. Дід з боку матері, Михайло Васильович Покровський, син дяка, настоятель собору в м. Карачева Орловської губернії, бабуся Анфіса Іванівна - уроджена Турбіна. Один їх старший син, Василь, навчався у Військово-хірургічної академії, але рано помер, інший - відомий московський лікар-гінеколог Микола Михайлович Покровський. (На думку другої дружини Булгакова, Л. Е. Білозерської - прототип професора Преображенського в "Собачому серці"). Дід з боку батька - Іван Авраамовіч Булгаков багато років був сільським священиком, а до часу народження онука Михайла - священиком Сергієвської цвинтарної церкви в Орлі. Бабуся Олімпіада Ферапонтівна була хрещеною Михайла. Батько письменника Афанасій Іванович Булгаков закінчив Орловську духовну семінарію, потім Київську духовну академію. Він викладав, а також виконував посаду київського цензора по літератури іноземними мовами, блискуче володів не тільки європейськими і стародавніми мовами, але і західнослов'янськими. У 1890 р. він одружився на вчительці Карачевський прогімназії Варварі Михайлівні Покровської. 3 травня 1891 народився первісток Михайло. Проте єдиною дитиною він себе не пам'ятав - відразу народилися ще сестри - Віра, Надія і Варвара, незабаром ще й братися - Микола та Іван, і, нарешті, молодша сестра Олена. Сім'я жила дуже дружно, але небагато -- викладачі духовних навчальних закладів ніколи не вважалися людьми забезпеченими, особливо при такій кількості дітей. Будинок на Андріївському узвозі, описаний у романі "Біла гвардія", квартира з семи кімнат, з кремовими шторами, потертій меблями червоного оксамиту - це і є враження дитинства і юності. Абсолютно реальний персонаж і о. Олександр з церкви на Подолі, окормляючого довгі роки родина Булгакових. У семи кімнатах розміщувалася не тільки велика родина - там, а також на дачі в Бучі, під Києвом, періодично гостювали і різні родичі з дітьми, і овдовілі родички - У духовному стані якої при багатодітних сім'ях родичів було багато. Сім'я була дуже благочестива - суворо дотримувалися пости, всі обов'язково говіли перед Великоднем. Вечорами батько читав всій родині вголос Євангеліє. Тим не менше, атмосфера була, очевидно, досить вільна - одна з родичок, дружина священика, свідчила, що з родиною Булгакових вони не дружили: "Булгакови все ж таки були такі вільнодумні!" (Чудакова, С.43) Але головним духовним стрижнем сім'ї все ж була віра. "З благоговінням згадуємо, - говорив над труною О.І. Булгакова один з його учнів з академії, - що на своє християнське звання - я - перш за все християнин! покійний вказував у приватній свого життя: його вищий релігійний інтерес, з'єднував у собі і церковність, і настрій, був для нього не одним з багатьох інтересів його життя, а як би самим істотою її життя ". (Чудакова, С. 42).

В 1900 Михайло поступає в підготовчий клас Другої київської гімназії. За спогадами одного з однокласників "він був неймовірний дражнилки, всім вигадував прізвиська "(Чудакова, С.14). У перший клас він пішов вже в Першу гімназію, яка і описується в романі "Біла гвардія". У шкільні роки він був неодмінним учасником всіх бійок і бійок, без його участі не проходила жодна серйозна витівку. Спогади Олексія Турбіна в "Білої гвардії" - це живі спогади самого письменника: "... Натовп гімназистів всіх вікових груп у повному захопленні валила по цьому самому коридору. Кремезний Максим, старший педель, стрімко захоплював дві чорні фігурки, відкриваючи чудное ходу.

-- Хай, хай, нехай, - говорив він, хай, з нагоди радісного приїзду пана піклувальника, пане інспектор помилується на пана Турбіна з паном Мишлаевскім. Це їм буде задоволення!

Треба думати, що останні слова Максима містили в собі лютих іронію. Лише людині з збоченим смаком споглядання панів Турбіна і Мишлаевского могло доставити задоволення, та ще й у радісний час приїзду піклувальника.

У пана Мишлаевского, обмеження в лівій руці Максима, була навскіс розітнута верхня губа і лівий рукав висів на нитці. На пана Турбіни, захоплюємося правою, не було поясу і всі гудзики відлетіли не тільки на блузі, але навіть на розрізі штанів спереду, так що власне тіло та білизна пана Турбіна потворної чином було відкрито для поглядів.

-- Пустіть нас, миленький Максим, дорогий, - благали Турбін і Мишлаевскій, звертаючи по черзі до Максима згасаючий погляди на закривавлених обличчях.

-- Ура! Волоки його, Макс Преподобний! - Кричали ззаду схвильовані гімназисти. -- Немає такого закону, щоб другокласників безкарно спотворювати !...

... Ноги Турбіна понесли його вниз самі собою. "Максим!" - Хотілося йому крикнути, потім він став зупинятися і зовсім зупинився. Уявив собі Максима внизу, в підвальній квартирі, де жили сторожа. Напевно, трясеться у печі, все забув і ще буде плакати. А тут і так туги по саме горло. Плюнути треба на все це. Досить сентіментальнічать ... "(Зауважимо, що цей Максим згодом зіграв дуже важливу роль у житті родини Булгакових: коли молодшому братові Миколі, який потрапив разом з іншими юнкерами в пастку в гімназії, дивом вдалося звідти вирватися, Максим дав йому свій цивільний костюм, сховав його юнкерську форму і допоміг втекти).

товариш по навчанню Булгакова за Першої київської гімназії К. Паустовський згадував: "Отруйний маєте очей і мова, - з зламанням говорив інспектор Бодянський. - Прямо рветься на скандал, хоча і виросли в поважному професорському сімействі. Це ж треба придумати! Учень ввіреній нашому директору гімназії обізвав цього самого директора "Маслобоев"! Непристойність яке! І сором! ". Очі при цьому у Бодянського сміялися. "(Боборикін В. Г. Михайло Булгаков. М. 1991. С.7)

При всій любові молодого Булгакова до різних шкільних пустощів, в революційні 1905-1907 роки його участь у подіях не заходила далі, ніж жбурляти чорнильницями у вчителів і баррікадіроваться від них в класах. Його гімназичні товариші згадували, що він був переконаним і безкомпромісним монархістом, "квасним монархістом" (Чудакова С.21). Причому тоді монархістами були або дуже багаті молоді люди, діти знатних батьків, або, вже з чорносотенним ухилом - майже люмпени. Серед ж інтелігентської молоді монархічні переконання зустрічалися вкрай рідко. Багато пов'язували це з сильним впливом батька на погляди юного Михайла. Однак у 1906-1907 році обстановка в сім'ї різко змінюється. Батько тяжко захворів: склероз нирок згодом зведе в могилу і самого Михайла Булгакова - теж у віці розквіту всіх творчих і людських сил. Однак тоді діагноз точно поставити не змогли, лікували від хвороби очей, а сліпота була лише наслідком загальної отруєння організму. Батько до останнього дня продовжував працювати, бо від його заробітку залежало зміст всієї великої родини. Коли він вже зовсім осліп, дочки читали йому статті іноземними мовами, призначені для цензурування. І лише за місяць до смерті він отримав звання ординарного професора, завдяки чому добробут сім'ї виросло відразу практично вдвічі. 14 березня 1907 батько помер. Академія виклопотала більшу пенсію для сім'ї, повністю звільнивши вдову від матеріальних проблем.

Влітку 1908 Михайло знайомиться з Тетяною Лаппа, Тасею. Вона була дочкою керуючого Саратовської казенної палати і приїздила погостювати в Київ до тітки. З тих пір Булгаков шукав будь-який привід погостювати в Саратові, Тася рвалася в гості до тітки. В 1909 р. Булгаков закінчив гімназію і вибрав професію лікаря. Самостійним чи був його вибір, або на нього вплинули брат матері, професор Покровський та вітчим Іван Павлович Воскресенський, відомий у Києві педіатр -- свідоцтв не збереглося. Однак достеменно відомо, що саме перша студентський рік став часом повного відходу Булгакова від церковних обрядів. Він і раніше цікавився різними спіритичний сеанс, і, як говорили рідні, "будь-якої чортовинням", постійно глузував з родичами-семінаристами, у березні ж 1910 року він вперше відмовляється дотримуватися Великий піст і говіти перед Великоднем. Постійні відлучення з Києва до Саратов сумно позначилися на його успішності, і в якийсь момент він виявився на межі виключення. Тетяна Миколаївна Лаппа, закінчивши гімназію, на вимогу батька залишилася в Саратові і рік працювала класною дамою. Потім, нарешті, вона добилася від сім'ї дозволу переїхати в Київ і вступити на Жіночі історико-філологічні курси, на романо-німецьке відділення. Вона зняла кімнату неподалік від будинку Булгакових, і роман з Михайлом став розвиватися все більш стрімко. Повінчалися вони в квітні 1913 року, незважаючи на небажання матері Булгакова, яка вважала, що одруження може серйозно перешкодити закінчити освіту. Т.Н. Лаппа згадувала, що перед весіллям мати Михайла веліла їм говіти. "Взагалі у Булгакових останній тиждень перед Великоднем завжди був пост, а ми з Михайлом пообідаємо у них, а потім йдемо в ресторан ... у нас в сім'ї (в Саратові) обряд не дотримувалися, а у них завжди був великодній стіл, о. Олександр приходив, освячував.

фати у мене, звичайно, ніякої не було, шлюбної сукні теж - я куди-то справи гроші, які батько прислав ...

Вінчав нас о. Александр.

... Чомусь реготали під вінцем жахливо ... "(Чудакова, С.46) Якщо до цього додати і визнання Тетяни Миколаївни, що гроші, прислані батьком на вінчальну сукню, були витрачені на медичне втручання, щоб приховати наслідки далеко зайшов роману - можна констатувати, що "доросла" життя починалося досить легковажно.

Однак незабаром почалася Перша світова війна вносить свої корективи. На літніх канікулах 1914 Булгаков працює в госпіталі, що його теща організувала при Саратовської казенної палаті. Тася служить там же сестрою милосердя. Закінчивши в 1916 курс навчання і пройшовши випробування, але ще не отримавши звання "лікаря з відзнакою", але ще без диплома, Булгаков добровольцем пішов працювати в госпіталь Червоного хреста - спочатку служить у Києві, потім в Кам'янець-Подільську. У госпіталях Червоного хреста умови були більш терпимі, ніж у звичайних фронтових. Тетяна Миколаївна супроводжує його, служить сестрою, тримає кінцівки, які він ампутують. Для розпещеною дівчинки, яка звикла, прийшовши з гімназії, скидати на підлогу формене сукню (покоївка підбере!) це життя була складна і незвична, але вступив на цей шлях, вона йшла по ньому більше десяти років спільного життя з Булгаковим.

Молодих лікарів, що отримали хоч якийсь досвід у госпіталях, направляли в земство - один лікар на величезна ділянка, прийом - близько сотні хворих на день, не рахуючи стаціонару і викликів до важких. І знову поруч Тетяна Миколаївна, освоїла медичну професію. В автобіографічній прозі Булгакова, що висвітлює цей період, ми бачимо приклад того, що називають альтернативної біографією: письменник описує життя, яку він або хтось такий, як він міг би прожити в тих же обставин. У книзі "Інтелігент в романах" Доктор Живаго "та" Майстер і Маргарита "наводиться посилання на Б. Пастернака:" Я пишу цей роман про людей, які могли б бути представниками моєї школи - якщо б у мене така була ". Цей вислів дає можливість підійти до висновку, що обидва автора у своїх творах ілюструють біографію іншого поета, автора і письменника, як би свого внутрішнього "я" і в той же час антипода, показуючи шлях, який могли б пройти і вони самі, якби доля склалася інакше ". (З. Гімпілевіч-Шварцман. "Інтелігент в романах" Доктор Живаго " і "Майстер і Маргарита". Ann Arbor, 1983. С.7.) У "Записках юного лікаря "(цикл оповідань, 1925-1927 рр..) - мужній, рішучий молодий доктор Бормгардт справляється з усіма труднощами земської медичної служби, перемагає зневіру, сміливо береться за найскладніші операції і завжди перемагає. Героя "Записок юного лікаря" нерідко порівнюють з героєм "Записок лікаря "В. В. Вересаева - завжди на користь булгаковського персонажа, при цьому нерідко ідентифікуючи його з автором. Дійсно, у відгуку про роботу доктора Булгакова в Сичовка Смоленської губернії - величезні цифри, що говорять про напруженому прийомі хворих, про вдало проведені операції, у тому числі ампутації (оповідання "Рушник з півнем"). Герой Булгакова, на відміну від вересаевского, не страждає рефлексією з приводу різних моральних проблем, пов'язаних з професією лікаря, не боїться брати на себе відповідальність за життя хворого, на чийсь погляд безнадійного, навіть у тих випадках, коли цю відповідальність можна перекласти на інших. Характерна деталь для ранньої прози - Ні в "Записках юного лікаря", ні в "Записках на манжетах", ні в більшості інших ранніх автобіографічних творів, поруч з головним героєм немає жінки. (В "Майстра і Маргарити" майстер скаже:

-- З цією ... ну ... цієї, ну ... відповів гість і затьохкав пальцями.

-- Ви були одружені?

-- Ну да, вот же я і натискаю ... Цього ... Варенька, Манечкой ... ні, Варенька ... ще плаття смугасте ... музей ... втім, я не пам'ятаю ")

Але є і ще одна біографія - розповідь "Морфій" з того ж циклу, доктор Сергій Поляков. Щоб упоратися з раптовим приступом він робить собі укол морфію - і стає морфіністом. Поруч - жінка, фельдшерка Ганна, слабка, але любляча. Вона не в силах впоратися з бідою і вмирає незабаром після самогубства героя.

Дійсність - Десь посередині. Влітку 1917 Булгаков випадково заразився дифтеритом, отсасивая дифтерійні плівки, і був змушений ввести собі сироватку. Реакція на сироватку була жахливою: висипання, свербіж. Щоб заглушити муки зробив собі укол морфію - і миттєво отримав залежність. Тетяна Миколаївна героїчно боролася з недугою чоловіка, обманом вводила йому замість морфію дистильовану воду, намагалася позбавити його можливості добувати наркотик - і врешті-решт перемогла, хоча сам Булгаков як лікар розумів, що це диво.

"Папа мій дуже хотів онуків ... Якщо б Михайло хотів дітей - звичайно, я б народила! Але він не забороняв - але й не хотів, це було ясно, як божий день ... Потім він ще боявся, що дитина хвора ... "- згадувала Тетяна Миколаївна (Чудакова С. 55).

З Вересень 1917 Булгакову вдається перевестися із земства в Вяземський міську лікарню. Там вже значно простіше, менше відповідальність, обов'язки діляться між різними лікарями-спеціалістами. У Вязьмі Булгаков починає писати.

В березні 1918 р. повертається до Києва, відкриває приватну практику як лікар-венеролог. В епоху лихоліття, постійної зміни влади, повного руйнування всіх нравственних підвалин - професія вельми актуальна. Всі необхідне для початку роботи отримується на придане дружини - столове срібло, яке вона нарешті забрала у свого батька після наполегливих його нагадувань. Однак практика великого доходу не приносила: пацієнти, в основному з декласованих елементів, платили мало, та й сам доктор, все ще страждав морфінізмом, далеко не завжди в силах був вести прийом. Дружина, якій більше, ніж будь-кому з близьких, були видні всі ці страждання, згадувала: "Коли ми приїхали - він пластом лежав. І все просив, благав:" Ти мене до лікарні не віддавай! "- Який же лікарні він боявся? - Психіатричній, напевно ... став пити опій прямо із пляшечки. Валер'янку пив. Коли немає морфію -- очі якісь білі, жалюгідний такий ". Одного разу він кинув у Тетяну Миколаївну палаючий примус, іншим разом цілився з браунінга - "Ванька і Колька вбігли, вибили у нього браунінг ". (Чудакова, С.64) Очевидно, деякий досвід спілкування з психіатрією з приводу морфінізма вже була: "... порвав цю сторінку, щоб ніхто не прочитав ганебного опису того, як людина з дипломом біг злодійськи і боязко крав свій власний костюм ... " ( "Морфій", С.350)

В Києві разом з Булгаковим жили сестра Михайла Опанасовича, Варвара Опанасівна і її чоловік Леонід Сергійович Карум, німець за походженням (за деякими рисами - прототип Тальберга з "Білої гвардії"). Племінниця Булгакова Ірина Леонідівна Карум згодом згадувала: "Абсолютно шокував тата і прийом М.А. морфію. Тепер, коли у нас в країні відкрито описують стан морфіністов в той момент, коли у них немає наркотиків, можете собі уявити, що відбувалося з дядьком Михайлом ... Ну, подумайте самі, як міг реагувати на це високоінтеллігентний, спокійний, працьовитий тато, гаряче любить мою маму і намагається відгородити її від подібних сцен! У нього не вкладалося в голові, що працювали сестри М.А., його дружина, а він жив на їх рахунок, ведучи фривольний спосіб життя! Звичайно, в той період відносини між татом і М.А. були напруженими, але мій батько цінував талант шурина ... Він дуже шкодував тітку Тасю, до якої М.А. ставився зверхньо, з постійною іронією і як до обслуговуючого персоналу ... "(Чудакова, С. 65)

Взаємна неприязнь мала і продовження: те, як Булгаков зобразив чоловіка сестри в "Білої гвардії", послужило причиною сімейного конфлікту. "Відвідала нас і сестра М. А. Варвара, зображена ним у романі" Біла гвардія "(Олена), а звідти перекочувала в" Дні Турбіних ". Це була миловидна жінка з важкою нижньою щелепою. Держалась вона як розгнівана принцеса: вона образилася за свого чоловіка, змальовані в негативному вигляді під прізвищем Тальберг. Не сказавши зі мною двох слів, вона поїхала. М.А. був збентежений ... "- згадувала друга дружина Булгакова, Л.Є. Білозерська. (Білозерська, С. 119). Дійсно, ображатися було на що - Л.С. Карум у важку хвилину сім'ї не кидав, підтримував не тільки дружину, але і її рідних, і з Росії нікуди не виїжджав, а після громадянської війни став викладати у військовій академії.

13-14 грудня 1918 року, коли німці і гетьман Київ кинули напризволяще і фактично здали Петлюрі, Булгаков разом з іншими йшов захищати Місто. Після захоплення Міста Булгаков був мобілізований петлюрівцями як медик, але йому вдалося бігти. "Його спочатку мобілізували сінежупаннікі, - згадувала Тетяна Миколаївна, - він відстав, кинувся за стовп - і його не помітили ... Після цього захворів, не міг вставати ... Була висока температура. Напевно, це було щось нервове. Але його не поранили, це точно ". (Чудакова, С.84)" Ще щось хотів сказати Бакалейник, але замість мови з'явилося несподіване. Він схлипнув дзвінко, схлипнув ще раз і розплакався, як жінка, уткнувши голову з сивим вихром в руки. Варвара Опанасівна, не знаючи ще, в чому справа, заплакала в ту ж секунду. Юрій Леонідович і Колька розгубилися до того, що навіть зблідли. Колька схаменувся перший і полетів до кабінету за валеріаною, а Юрій Леонідович сказав, прочищаючи горло, невідомо до чого:

-- Так, каналья цей Петлюра.

Бакалейник ж підняв спотворене плачем обличчя і, схлипуючи, вигукнув:

-- Бандити! .. Але я ... я ... інтелігентська мразь! - І теж невідомо до чого ". -- Так відбилися ці враження в ранній булгаковської прозі. У 1919 році, незважаючи на всі ухилення від мобілізації, все ж таки був покликаний як лікаря в Добровольчу армію Денікіна і направлений у Владикавказ. Шлях до Владикавказа був довгим, а життя в дорозі - досить вільна для мобілізованого. По дорозі в Ростові програв в більярд Тасіна золоту браслетці - подарунок її матері, добре, що зустрів родича, який потім цю пам'ятну річ викупив. Вірна супутниця Тася, отримавши від нього телеграму з Владикавказа, тут же поїхала слідом. У Владикавказі - перша публікація в газеті Добровольчої армії "Грозний" (13 (26) листопада 1919) - фейлетон "Прийдешні перспективи "." Божевілля двох останніх років штовхнуло нас на страшний шлях, і нам немає зупинки, немає перепочинку. Ми почали пити чашу покарання і вип'ємо її до кінця ", - так уперше прозвучав мотив, що виявився потім особливо яскраво в п'єсі "Біг", але також і в романі "Біла гвардія ", і в п'єсі" Дні Турбіних ".

В момент розгрому Добровольчої армії в 1920 році на Кавказі захворів на тиф і не зміг поїхати разом з йдуть залишками денікінців. Молодші брати Микола і Іван - юнкери, теж виявилися в армії Денікіна і після поразки емігрували. Проте їх доля довго була невідома які залишилися в Росії членам сім'ї. Занепокоєння за них і найпохмуріші очікування відбилися в ранній прозі Булгакова: молодший брат Коля йде у бій зі словами: "Брат, я не можу залишити ескадрон ". Назад його привозять в сідлі козаки, у нього знесено півголови, і страшні краю роздробленого черепа нагадують червону корону. Його загибель стає однією з причин божевілля старшого брата. ( "Червона корона. Historia morbi ") Коли червоні захопили Владикавказ, він дивом уникнув загибелі: офіцерів розстрілювали без суду і слідства, і те, що він був лікарем, навряд чи могла б його врятувати. Ще до хвороби він став серйозно замислюватися про літературному поприщі. Історичні катаклізми прискорили цей процес. Коли він видужав і зміцнів після тифу, в місті вже повністю панували червоні. Він пішов у політвідділ, де вже був письменник Юрій Сльозкін. Сльозкін поставився до Булгакова дуже добре, призначив його завідувати спочатку літературної, а потім театральною секцією політвідділу. Він же влаштував на роботу в місцевий театр статисткою Тетяну Миколаївну, яка до цього знемагали над переписуванням паперів у конторі карного розшуку, щоб заробити хоч щось, так як жити доводилося, продаючи по частинах її розкішну золоту ланцюжок. У "Записках на манжетах" прекрасно описано цей період: спроби дати російську літературну і театральну класику червоноармійцям як правило носили характер трагікомічний: Пушкін на портреті виходив схожим на Ноздревой, внаслідок чого розповідь про нього викликав такий самий регіт, як і передували тому гумористичні оповідання Чехова, який, до речі, на портреті незрозуміло підморгував. До того ж діячами пролеткультівського толку ці досліди не схвалювалися. Тим не менше, Михайло Опанасович виступає в театрі з вступним словом перед виставами, а в місцевих газетах його вже іменують письменником. Він вже пише не тільки нариси і фейлетони, а й п'єси. Одна з перший п'єс, "Брати Турбіни" з підзаголовком "Пробив час", була написана в жовтні 1920 року, але згодом була знищена.

До своєму ранній творчості Булгаков ставився дуже критично не тільки в наступні роки, але й одразу. "Рваний все: і" Турбіни ", і "Наречені", і ця п'єса. Все роблю поспіхом. В душі моїй печаль. Але я стиснув зуби і працюю ". (Чудакова. С.106). Та й писати доводилося не стільки те, що хочеться, скільки те, що треба. "Він мене підбурив написати разом з ним революційну п'єсу з тубільного побуту ... Словом: після написання цієї п'єси на мені незмивне тавро, і єдине, на що я сподіваюся, - це що п'єса зітлів вже в надрах тубільного підвідділу мистецтв ". ( "Богема") Незабаром Булгаков вигнаний з підвідділу мистецтв як колишній білогвардієць. Він змушений виїхати з Владикавказа і перебирається разом з дружиною в Тіфліс, потім у Батум. Жити абсолютно нема на що. Продается останнє -- обручки. Він відсилає Тетяну Миколаївну до Москви зі словами: "Я тебе викликом, як завжди викликав "(Чудакова, С.114). Але вона впевнена, що він збирається за кордон, і вони ніколи не побачать. Але зустріч з Мандельштамом, вірші якого він чудово знав і любив, зіграла в його житті дуже важливу роль. Слідуючи раді Мандельштама, він їде до Москви, де кипить літературна життя. Приїхавши до Москви, розшукує Тетяну Миколаївну, яка жила в гуртожитку на Пироговці в кімнатці прибиральниці. Незабаром вони переселяються в кімнату в будинку, збудованому мільйонером Пігітом, яку їм на час поступився чоловік сестри, Надії Опанасівни, відомий філолог А.М. Земський. (Будинок описаний в сатирі "Ельпіт-Рабкоммуна"). Відразу ж після приїзду до Москви Булгаков звертається до Літературного відділ Главолітпросвета Наркомпросса (ЛІТО). 30 Вересень подає заяву, а вже 1 жовтня зарахований на посаду секретаря. Вирішується і питання з житлом: доведений до відчаю, він пише листа Крупської. Над його наївністю сміються багато товариші по службі, але саме завдяки клопотанням Крупської він отримує кімнату на Садовій.

Служба в ЛІТО виявилася недовгою: 23 листопада 1921 ЛІТО розформовано. Булгаков веде тогово-промислову хроніку в газеті "Вісник", але газета теж закривається. Знову починається "літературна поденщина" - нариси і фейлетони в московських журналах та газетах, в тому числі в "гудку", де він працює разом з В. Катаєвим, І. Ільфа та Є. Петрова, І. Бабелем, Ю. Олешею. Друкується також і в берлінському "Напередодні". "Тепер, коли всі відгодували жирами і фосфором, поети починають писати про те, що це були героїчні часи. Категорично заявляю, що я не герой. У мене немає цього в натурі. Я людина звичайний - народжений повзати, і, повзаючи по Москві, я ледь не помер з голоду ". (" Сорок сороків ")." По ночами складав веселі фейлетони, які мені самому здавалися не смішніше зубної болю "(" Трактат про житло "). В Автобіографії він писав про те ж періоді: "Щоб підтримати існування, служив репортером і фейлетоністом в газетах і зненавидів ці звання, позбавлені відмінностей. Заодно зненавидів, і редакторів, ненавиджу їх і зараз ". (Боборикін В. Г. Михайло Булгаков. М. 1991, С.31). Він вважався ще зовсім молодим, починаючим письменником, але йому було вже 30 років, і він був цілком сформованою особистістю. У цьому полягала одна з головних труднощів його входження в літературний світ: більшість його ровесників вже мали хоч якесь ім'я в літературі, а початківці були значно молодше. Перелом у ставленні до Булгакову настав після появи його сатиричній повісті "Дияволіада" (1924).

Сатиричні твори

В "Дияволіада" ще дуже відчувається вплив як улюблених письменників -- Гоголя і Салтикова-Щедріна, так і романтичної казки. Це і тема божевілля, і тема двійника, і комізм ситуацій.

"Цей невідомий був настільки маленького зросту, що досягав високого Короткову тільки до талії. Недолік зростання викупався надзвичайної шириною плечей невідомого. Квадратне тулуб сиділо на викривлених ногах, причому ліва була крива. Але примітно за все була голова. Вона представляла собою точну гігантську модель яйця, насадженого на шию горизонтально і гострим кінцем вперед. Лисій вона була теж, як яйце, і настільки блискучою, що в ній відбивалися електричні лампочки. Крихітне особа невідомого було виголене до сині, і зелені маленькі, як шпилькові головки, очі сиділи в глибоких западинах ", - Портрет, гідний пера Гофмана.

В "Дияволіада" ми бачимо звичайну у Булгакова гру слів, яка показує абсурд навколишньої дійсності: кабінет начальства знаходиться під вивіскою Окремий кабінет, тому що заклад під назвою Главцентрбазспімат (Головна Центральна База сірникових Матеріалів) займає будівлю ресторану "Альпійська троянда".

Тоді ж, в 1924 р. відбувається серйозна зміна в житті Булгакова. У січні 1924 р. на вечорі зміновіхівців в Бюро обслуговування іноземців він знайомиться з Любов'ю Євгенівною Білозерської. Любов Євгенівна, в юності актриса, танцівниця, займалася журналістикою, незадовго до того повернулася з еміграції і розлучилася зі своїм першим чоловіком - публіцистом Василевським Не-Літерою. У неї були досить великі знайомства і в літературному, і в театральному світі, вона була високоосвіченою людиною, яскравим і цікавим. При цей характер у неї був зовсім не жіночий: вона була людиною дуже сильним не тільки морально, а й фізично (в юності, в садибі, навіть врятувала когось тонула), каталася на конях, водила автомобіль. Згодом, на подарованому їй збірнику сатиричних творів "Дияволіада" (1928 р.) Булгаков напише: "Моєму другові і світлого хлопцю Любочка ..." (Білозерська-Булгакова Л.Є., Спогади. М. 1990. С.101)

Ось як вона описує їх перша зустріч: "А ось за Сльозкін стояв новий, починаючий письменник, друкував у берлінському "Напередодні" "Записки на манжетах "і фейлетони. Не можна було не звернути уваги на незвичайно свіжий його мова, чудовий діалог і такий недокучливий гумор. Мені подобалося все, що належало його перу і проходило в "Напередодні". У фейлетоні "День нашого життя" він мирно розмовляє зі своєю дружиною. Вона говорить: "І чому в Москві така маса ворон ... Ось за кордоном голуби ... В Італії "...

-- Голуб теж сволота порядна, - заперечує він.

Прямо епічно-гоголівська фраза ...

Відразу відчувається, що в житті щось не склалося ... Але обличчя в загальному привабливе, особа великих можливостей ". (Білозерська Л.Є. С.) Любов Євгенівна помітила його зовнішню схожість з Шаляпіним, з чим потім погодилися багато їх знайомі. Булгаков розходиться з Т.Н. Лаппа, і одружиться з Л.Є. Білозерської.

В 1925 з'являється ще одна сатирична повість Булгакова - "Фатальні яйця ". У ній вже видно руку цілком зрілого майстра. Тонка і гірка іронія межує з грубуватим гумором на межі пристойності, гостра соціальна сатира з образами Апокаліпсису, і все це наукову по зовнішній формі фантастику піднімає до рівня фантастики філософської. Дивує, як "Фатальні яйця" не викликали фатальних наслідків для їхнього автора. Лейтмотивом через всі твір проходить символічний образ червоного кольору - і аж ніяк не з позитивною оцінкою: "У червоній смужечку кипіло життя. сіренькі амеби, випускаючи ложноножкі, тягнулися з усіх сил в червону смугу і в ній (немов чарівним чином) оживали. Якась сила вдихнула в них дух життя. Вони лізли і боролися один з одним за місце в промені. У ньому йшло шалений, іншого слова не підібрати, розмноження ... У червоній смузі, - а потім і у всьому диску стало тісно і почалася боротьба неминуча. Знову народжені люто кидалися один на одного і рвали на шматки і ковтали. Серед народжених лежали трупи загиблих в боротьбі за існування. Перемагали кращі і сильні. І ці кращі були жахливі ". (Курсив наш - Т.С.) Іноді тема червоного кольору звучить і в іронічному ключі: "Альфред Аркадійович БРОНСКІЙ. Співробітник московських журналів - "Червоний Вогник", "Червоний Перець", "Червоний Журнал "," Червоний Прожектор "та газети" Червона Вечірня Москва "" за сумісництвом виявляється ще й співробітником сатиричного журналу "Червоний Ворон", видання ГПУ. Однак у назві радгоспу "Червоний промінь" цей колір набуває воістину фатальне значення. І, нарешті, зовсім несподівано заломлюється цей образ в оповіданні про використанні червоного променя - променя життя (Курсив наш - Т.С.) Рокко: "В камерах почав чутися безперервний стукіт у червоних яйцях "... (Курсив наш -- Т.С.) - великодні символи стають символами майбутньої катастрофи та смерті. (Зауважимо, що і в церковній символіці червоний колір символізує як пасхальну радість, так і мучеництво).

Не просто грою слів є і прізвище героя - Рокк.

"-- Там до вас, пане професор, Рокк прийшов ... Вони кажуть, що з казенної папером з Кремля.

-- Рок з папером? Рідке сполучення, - вимовив Персиків і додав: - Ну-ка, дай-ка його сюди! "

Дивним чином письменник, поєднуючи мову революційної епохи з ледь уловимими Євангельськими ремінісценціями, переводить тему відповідальності вченого за плоди своїх відкриттів з плану чисто наукового в план соціальний і навіть частково в план містичний:

"Нічого цього професор не читав, дивився остекленевшімі очима перед собою і курив ...

-- Нікуди я не піду, про?? соняшникової він, - це просто дурість - вони метушаться, як божевільні ... Ну, якщо вся Москва зійшла з розуму, то куди ж я піду. І, будь ласка, перестаньте кричати. При чому тут я ...

-- Бий його! Убивай ...

-- Світового злодія!

-- Ти розпустив гадів!

... Персиків трохи відступив назад, прикрив двері, що ведуть до кабінету, ... розтягнув руки, як розп'ятий "...

Проблема невинних жертв науки звучить у повісті не один раз:

"Там, на скляному столі, полузадушенная і обмершая від страху і болю жаба була розп'ята на пробковому штативі, а її прозорі слюдяні нутрощі витягнуті з закривавленого живота в мікроскоп ...

Жаба важко ворухнула головою, і в її гаснув очах були наявні слова: "Сволота ви, ось що ..." "

Наука, безжальна до окремих індивідів, вже таїть у собі небезпеку. Результати наукових відкриттів, потрапивши до рук людей самовпевнених і некомпетентних, стають причиною соціальної катастрофи. Та, у свою чергу, провокує у масах ненависть до "теоретикам", які не змогли або не захотіли задуматися про використання їх теорій. А разом з теоретиками жертвами цього гніву стає і все, що знаходиться поруч:

"Ні в чому не винну Марію Степанівну вбили, і розірвали в кабінеті, камеру, де потух промінь, розірвали на шматки, на шматки рознесли терраріі, перебивши і потоптав збожеволілих жаб, роздрібнили скляні столи, роздрібнили рефлектори, а за годину інститут палав, біля нього лежали трупи "...

Образи Апокаліпсису з'являються ще до початку опису катастрофи:

"-- А ви знаєте, Олександр Семенович, сказав Дуня, посміхаючись, - мужики в кінцівці говорили, що ви антихрист. Кажуть, що ваші яйця диявольські. Гріх машиною виводити. Вбити вас хотіли ".

Остання голова "Морозний Бог на машині" за назвою асоціюється з античної трагедією, а по образній системі - знову з Апокаліпсисом:

"У ніч з 19-го на 20-е серпня 1928 впав нечуваний, ніким із старожилів ніколи ще не зазначений мороз ... Тільки до кінця третьої доби зрозуміло населення, що мороз врятував столицю і ті безмежні простори, якими вона володіла і на які впала страшна біда 28 року ...

Неозорі простору ще довго гнилі від незліченних трупів крокодилів і змій, викликаних до життя таємничим, що народилися на вулиці Герцена в геніальних очах променем, але вони вже не були небезпечними: неміцні створення гнильних жарких тропічних боліт загинули в два дні, залишивши на просторі трьох губерній страшний сморід, розкладання і гній.

Були довгі епідемії, були довго повальні хвороби від трупів гадів і людей, і довго ще ходила армія, але вже не забезпечена газами, а саперними приладдям, гасовими цистернами і шлангами, очищаючи землю. Очистити - і все скінчилося до весни 29-го року ".

В 1925 р. була написана ще одна сатирична повість - "Собаче серце ". Теж філософська фантастика, але тут на перший план виходить тема людини, людської особистості.

"-- Якого такого Шарикова? Ах, винен, цього мого пса, якого я оперував?

-- Простить