Побутові повісті XVII ст.

Архангельська А. В.

Під другій половині XVII ст. жанр повісті зайняв провідне становище в системі літературних жанрів. Якщо давньоруська традиція означала цим словом будь-який "оповідання", те, що в принципі розповідається, повість як новий літературний жанр наповнюється якісно іншим змістом. Його предметом стає індивідуальна доля людини, вибір нею свого життєвого шляху, усвідомлення свого особистого місця в житті. Вже не так однозначно, як раніше, вирішується питання про авторське ставлення до описуваних подій: голос автора явно поступається місцем сюжету як такого, а читачеві надається самому зробити висновок з цього сюжету.

"Повість про Горе-Злочастіі "- перша в групі побутових повістей XVII ст., що відкриває тему молодої людини, що не бажає жити за законами старовини і шукає свій шлях у житті. Ці традиційні закони уособлюють її батьки та "добрі люди ", що дають герою розумні поради: не пити" двох чар за єдину ", не задивлятися" на добрих червоних дружин ", боятися не мудреця, а дурня, не красти, не брехати, не лжесвідчити, не думати про людях погано. Очевидно, що перед нами - вільне перекладення біблійних десяти заповідей. Однак Молодець, який "був у той час се малий і дурний, не в повному розумі і досконалий розумом ", відкидає цю традиційну християнську мораль, протиставляє їй свій шлях: "хотів жити, як йому любо ". Цей мотив життя в своє задоволення посилюється в повісті, коли "названої брат" підносить Молодцу чару вина і кухоль пива: випити "в радість собі та втіху". Саме прагнення до задоволення призводить Молодца до краху, що дуже іронічно констатує анонімний автор, розповідаючи, як Горе "навчає молодця багато жити - убити і ограбіті, щоб молодця за то повісили, чи з каменем в воду посадили ". Життя за новими правилами не складається, забуття батьківських рад призводить до катастрофи, відповідно, єдиним можливим виходом виявляється повернення до традиційних християнських цінностей: "спамятует молодець врятований шлях - і ізвідти молодець в монастирі пішов пострігатіся ". Поява образу монастиря у фіналі "Повести о Горе-Злочастіі" важливо перш за все саме як показник традиційного рішення проблеми вибору свого шляху: Молодець, як і Блудний син Симеона Полоцького, у результаті повертається до батьківського укладу. Заповіді в початку шляху і монастир в кінці - знакові точки цього укладу.

Принципово новою рисою "Повісті про Горе-Злочастіі" можна вважати образ головного героя - безіменного Молодца. Молодець - фольклорний герой за походженням, узагальнений представник молодого покоління. Відсутність імені - істотна характеристика, тому що саме це відсутність є показником початкового етапу переходу від традиційного давньоруського героя до героя нового часу. Автору важливо підкреслити саме узагальненість, принципову неконкретність цього образу, і він вдається для цього до традиційного фольклорному погляду на героя. Ми не знаємо багатьох зовнішній обставин його життя. Де він навчився пити і грати, за яких обставин пішов з дому - все це залишається невідомим читачеві. Ми не знаємо, звідки і куди бреде Молодець, як він був у Врешті-решт прийнятий в монастирі, яка була там його подальша доля. Єдиною характеристикою Молодца в "Повісті" виявляється його соціальна характеристика - він походить з купецької середовища. "Люди добрі "на чесному бенкеті

Посадили ево за дубової стіл,

Не в болше місце, не в менших, -

Садять ево в місце середня,

Де седят діти вітальні.

В більшості давньоруських літературних творів особистість розкривається статично, а не динамічно. Людина діє в залежності від обставин і єдина можлива зміна - це поворот людської свідомості від зла до добру, частіше за все - в результаті чуда, яке свідчило про божественне задум про людину. У белетристичних творах нового часу особистість героя виявляється здатної до саморозвитку, причому це саморозвиток може здійснюватися як від зла до добра, так і від добра до зла, а крім того, і це дуже важливо, розвиток людської особистості може відбуватися безвідносно до добра і зла.

"Повість про Горе-Злочастіі "має своїм героєм тільки однієї людини. Це монодрама. Всі інші дійові особи відсунуті в тінь і характеризуються автором через множинне число, яке найвиразніше протиставляється хоч і узагальненою, але в той же час принциповій "єдиності" головного героя ( "батько і мати", "други", "добрі люди", "голі-босі", "Перевощиков"). Тільки на початку повісті йдеться про один "милом друге ", що його обдурив і обікрав. Але цей єдиний, крім Молодца, конкретний людський персонаж повісті виведено так узагальнено, що швидше сприймається як якийсь символ всіх його товаришів по чарці, ніж як конкретна особистість. У повісті тільки один яскраво освітлений персонаж - це невдаха і нещасний Молодець.

Правда, в "Повісті", крім Молодца, є й інший яскраво змальований персонаж - Це саме Горе-Злочастіе. Але цей персонаж є alter ego самого Молодца. Це його індивідуальна доля, своєрідна еманація його особистості. Горе невіддільне від самої особистості Молодца. Це доля його, особиста, вибрана ним з доброї волі, хоча і підкорила його собі, невідступно за ним наступна, пригорнувся. Вона не переходить до Молодцу від батьків і не з'являється у нього при народженні. Горе-Злочастіе вискакує до Молодцу з-за каменя тоді, коли він вже сам вибрав свій шлях, вже пішов з дому, став бездомним пияком, потоваришував з "голими-босими", одягнувся в "Гуньку Кабацьку".

Непередбачені події життя Молодца розвиваються під впливом змін у самій його особистості. Ці зміни підпорядковуються однієї головної думки повісті: "людське серце безумні й неуімчіво". Людина вступає на небезпечний шлях спокус зовсім не тому, що в світі є зло, і диявол не дрімає, а тому, що незалежно від існування поза людиною почав добра і зла саме серце людське здатне обирати той чи інший шлях, а при "неповному думці" і "недосконалому розумі" неминуче схиляється до зла, до непокори, до спокусам і приваблення.

В цілому розвиток Молодца йде скоріше до зла, ніж до добра, хоча, зрештою, він і є в монастир, щоб постригтися. Але постриг його змушений - це не душевне відродження до добра, а проста спроба втекти від Горя. Горе залишається стерегти його біля воріт монастиря, і ще невідомо, не опанує чи воно їм вдруге.

Втім, питання добра і зла відступають у повісті зі свого традиційно перші місця на другий план. Автор повісті не стільки оцінює дії Молодца з точки зору релігійно-етичної, скільки по-людськи шкодує Молодца, співпереживає його невдач, нещастя. Він не засуджує Молодца, він сумує за ним, внутрішньо йому симпатизуючи. Тому лірична стихія повісті, так яскраво в ній виявляється, аж ніяк не випадкова. Народна лірика - лірика пісні, голосіння, скарги на долю і на долю - стала формою вираження емансипованих від церковної дидактики почуттів по відношенню до емансипованою ж особистості людини.

Дослідники відзначали, що "Повість про Горе-Злочастіі" стоїть на межі автобіографії, вона переповнена особистою зацікавленістю автора у долі свого героя і від неї один крок до скарги на свою власну долю. І як це не парадоксально, вона дуже близька до автобіографії Авакума за своїм ліричного тону.

"Повість про Саву Грудцине "- наступний етап у розвитку головної у побутовій повісті другої половини XVII ст. теми пошуків молодим поколінням свій долі. Це твір становить повну протилежність "Повести о Горе-Злочастіі" в плані побутової конкретики. Розповідь про Молодці і Горі ведеться принципово узагальнено, без називання конкретних місць і при повній відсутності про відомі християнські візантійські оповіді про Еллада, Кіпріану і Юстин і про Феофілі.

"Повість про Саву Грудцине "як будь-який великий художній твір, примикаючи до цілком певної лінії традицією, в останній не вміщується (як "Маг-чудодей" Кальдерона, "Трагічна історія доктора Фауста "Марло і особливо" Фауст "Гете). Гріховна пристрасть до дружини Бажена Другого послужила приводом до союзу Сави з дияволом. Однак після того як уявний брат виконав своє зобов'язання, сюжет розвивався далі за своїм внутрішніми законами, незалежно від досить жорсткої схеми релігійної легенди, перший вузол якої був вже повністю вичерпано.

Конкретні причини звернення людини до допомоги князя тьми, як відзначають дослідники цієї теми в світовій літературі, надзвичайно різноманітні. У апокрифічної літературі Адам, вважаючи, що земля належить дияволу, укладає з ним пакт, щоб мати можливість працювати на землі. Згідно з іншим апокрифи, Адам дає розписку, щоб повернути світло, втрачений після вигнання з раю. Ще по одному апокрифи, Адам вступив в союз з дияволом за те, щоб той визволив від Каїна "12 глав зміїних", які від народження були у того на голові. Феофіл дає "рукописання", щоб знову отримати втрачений ним духовний сан і помститися єпископу. Кипріан і Еллади - заради володіння жінкою. Герой популярною в середні віки легенди про Лицаря - щоб повернути промотати багатство. Герої, висхідні до легенди про доктора Фауста, - щоб повернути молодість і в прагненні до недосяжного людям знання.

Істотно, що як Кипріан, так і Сава Грудцин оступилися з людської слабкості. Саме тому і з етичної, і з художньої точки зору вони мали право на прощення свого гріховного вчинку. Далеко не випадково і той, і той довго не здогадуються, з ким мають справу. Відносність провини Сави підкреслюється ще й тим, що він "схопить був лестощів жіночого". Цілу серію аргументів проти остаточного засудження героя, цілком укладаються в концепції всього кола тих творів, знаходимо в п'єсою Лопе де Вега (був прощений апостол Петро, по слабості який відрікся від Христа; операція незаконна, тому що в обмін на нікчемне насолоду чорти хочуть отримати людську душу, і т.д.).

Не менше значення має ідея обмеженості бісівської сили і залежності результатів її впливу від душевного складу людини. Відповідно до цієї ідеї, більш чітко вираженою в "Маге-чудодее" Кальдерона, менше - у "Повісті про Саву Грудцине", на вічні муки приречений лише той, у кому немає внутрішньої боротьби між добром і злом. Допомога Богоматері і святих винагороджує за цю перемогу або навіть за передумови цієї перемоги в душі самого людини. На думку Кальдерона і в якійсь мірі на думку автора "Повісті про Саві Грудцине ", свобода волі дозволяє людині, як би низько він не впав, знайти в собі сили скинути непомірний тягар зла і пороків і відновити своє людську гідність.

Стилістично ж "Повість про Саву Грудцине" написана ще в старій манері. Трафаретні стилістичні формули часто не дозволяють поглибити психологічні та побутові характеристики. Пряма мова персонажів позбавлена побутової та психологічної характерності, не індивідуалізована, залишається книжкової. Стиль і мова повісті не пускали до неї дійсність повною мірою, не дозволяли повністю досягти ефекту сопрісутствія читача при розгортанні дії повісті.

Обмеженість мовних засобів автора створювала ефект німоти персонажів повісті. Незважаючи на велика кількість прямої мови, ця пряма мова залишалася все ж таки "промовою автора" за своїх персонажів. Ці останні ще не знайшли своєї мови, своїх, тільки їм властивих, слів. У їх уста вставлені слова автора, що є свого роду "ляльководом". Те ж саме стосується "Повісті про Горе-Злочастіі ", де ми вже добре бачимо Молодца, але поки що його не чуємо.

Спроба індивідуалізації прямої мови зроблена тільки для біса, але й ця індивідуалізація стосується не мови самої по собі, а тільки манери, в якій біс розмовляє з Савою: то "осклабівся", то "расмеявся", то "посміхаючись". У мовному ж відношенні мови Сави, біса, Бажена Другого, його дружини, головного сатани та інших не різняться між собою.

"Повість про Фрол Скобєєва ", що представляє третій етап у процесі еволюції побутової повісті в російській літературі XVII ст., зазвичай характеризується дослідниками як оригінальна російська новела. Присвячена все тієї ж теми самовизначення молодого покоління, вона, на відміну від усіх попередніх повістей, вирішує її принципово антітрадіціонно. Це - російський варіант європейського шахрайський роману. У "Повісті про Фрол Скобєєва" відсутня давньоруська книжкова і фольклорна традиція, настільки сильна в більш ранніх повістях. Фрол Скобеев - представник нового покоління, що добивається успіху саме завдяки відмови від традиційної моралі: обманом, плутощами, хитрістю. Сюжет повісті складає розповідь про його спритною одруження з дочкою стольника Нардіна-Нащокіна Аннушка. І розкриття любовної теми тут докорінно відрізняється від "Повісті про Саві Грудцине ": автор розповідає не про небезпечне диявольські спокуси, а про спритно задуманої і здійсненої інтриги, в результаті якої кожен з героїв отримує своє. Якщо в "Повісті про Саву Грудцине" дружина Бажена Другого постає у традиційному для давньоруської літератури образі спокусниці і обмовливі (лінія ця багата прикладами від "Слова" і "Моління" Данила Заточника в XIII в. до "Повісті про сім мудреців "в XVII ст.), то Аннушка виявляється своєрідною жіночої паралеллю до образу Фрола - спритного шахрая. Відзначимо, що саме їй спадає на думку, як можна, не викликаючи підозр, залишити рідний дім: "І Аннушка просила мамки своеі, як можна, пішла Фролу Скобєєва і сказала йому, щоб він, як можна, випросив карету і з виник, і сам приїхав до неї, і позначився буття від сестри столніка Нардіна Нащокіна приїхав по Ганнусю з Девічьева монастиря ". Єдиною традиційною рисою" Повісті про Фрол Скобеве "можна вважати, мабуть, авторську позицію. У читача могли виникнути серйозні підозри, що автор не дуже співчуває драмі, що відбулася у родині стольника, і не без захоплення дивиться на витівки свого героя. Але зловити автора на слові, звинуватити його в співчутті пороку було неможливо.

Нова і дуже примітна риса повісті - це відмова від традиційних літературних способів оповіді, повна зміна розповідного стилю. Стиль авторського оповіді близький до стилю ділової прози, наказного діловодства. Автор дає свідчення на суді в більшій мірі, ніж пише художній твір. Він ніде не прагне до літературної височини. Перед нами невибагливий розповідь про знаменні події.

Вельми показові результати дає зіставлення початкових фрагментів двох повістей:

"Повість про Саву Грудцине "

хощу убо вам, братіє, поведаті повість оцю предивний, страху і жаху виконання і невимовною подиву достойну, како людинолюбний Бог довготерпеливий, чекаючи звернення нашого, і зідханнями своїми судбамі приводить до спасіння.

Бисть убо за днів наша в літо 7114, егда за множення гріхів наших даремно Бог на Московська держава богомерскаго відступника і єретика Гришку розстрига Отреп'єва похітіті престол Россійскаго держави разбоініческі, а не царськи.

В Водночас у граді велице Устюге бисть хтось житель града того іменем Фома прозвання кличеться Грудцин Усов, їх же рід і дотепер у граді тому тягнеться.

"Повість про Фрол Скобєєва "

1680 році в новгородському повіті був дворянин Фрол Скобеев; в тому самому Новгородському повіті були вотчини столніка Нардіна Нащокіна; і в тих вотчинах була дочка ево Аннушка і жила в них. І довідавшись Фрол Скобеев про ту столнічьей дочок і взявши собі намір, щоб визиметь люблений з тою Аннушкою; тільки не знає, через кого отримати бачити ея, а проте ж умислу опознатца ТОИ вотчини з прікащіком і став завжди їздити в будинок ево, прікащіка. І по якомусь часі трапився бути Фрол Скобеев у того прікащіка в будинку, і в той же час прийшла до тому прікащіку мамка дочки столніка Нардіна Нащокіна, і вбачатиму Фрол Скобеев, що та мамка живе завжди при Аннушка.

Було б, однак, помилково не бачити за цією зовнішньою невибагливістю досить своєрідного мистецтва розповіді. У цьому відношенні яскравою показово відрізняється пряма мова. У "Повісті про Фрол Скобєєва" є якраз те, чого найбільше не вистачало "Повісті про Саву Грудцине": індивідуалізованої прямої мови дійових осіб та більш природних інтонацій цієї прямої мови.

Отже, еволюція жанру побутової повісті в російській літературі другої половини XVII ст. призводить до поступової відмови від традиційних цінностей і до заміни їх новими. Перш за все виявляється, що молодий герой може вибрати свій шлях у житті та досягти успіху на ньому. Саме цей позитивний висновок зробив можливим поява в петровську епоху чергового витка жанру - "Гісторія", які розповідають про героїв, які уособлюють собою нові віяння в історії Росії.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/