Библейский контекст одного вірша О. С. Пушкіна

Мельник В. І.

Коментар Б. В. Томашівського до вірша О. С. Пушкіна "До Гнєдича" (1832) на сьогоднішній день залишається основоположним. З пушкінського десятитомнику він перекочувала в інші видання, наприклад, в тритомне зібрання творів поета, видавалися у видавництві "Правда" в 1980-х рр.. та ін

Між тим відоме прагнення "читати між рядків", настільки характерна для історико-літературної науки радянських часів, здається, стало підставою пересічної, цілком зрозумілий, але тим не менш прикрої помилки в коментарі відомого літературознавця.

Першу рядок цього пушкінського вірші ( "З Гомером довго ти розмовляв один ") Б. В. Томашевський пояснює наступним чином:" Першим рядком вірша Пушкін нагадує Гнєдича про адресованому йому в 1821 р. посланні Рилєєва, де є вірш:

З Гомером відповідай завжди бесідою нової.

В 1832 будь-яке пряме згадування імені Рилєєва було заборонено "(1).

Власне кажучи, зближення з К. Ф. Рилєєвим і його посланням отримує досить хитке обгрунтування, так як Б. В. Томашевський, по-перше, не вказує, за якою причини, навіщо Пушкін нагадує М. І. Гнєдич про послання їх спільного знайомого. Думка коментатором не розвинена. Основна тема послання Рилєєва зводиться до протиставлення серйозних літературних праць Гнєдича - заздрості його недоброзичливців. Згадана Б. В. Томашевський рядок виражає саме цей мотив:

І ти наприклад Іди їх,

І на судження заздрісників твоїх,

На майданне лайку і вирок суворий

З Гомером відповідай завжди бесідою нової.

На можливість зближення першого рядка пушкінського вірші з посланням Рилєєва вказує лише одне слово: "розмовляв", - що як би відсилає нас до рилеевскому висловом "відповідай ... бесідою". Тим часом пояснення першого рядка слід шукати в самому вірші Пушкіна, у контексті всієї його образної системи.

Відомо, що вагомий авторитет Гнєдича у сучасників визначався перш за все його перекладацької діяльністю. Крім К. Ф. Рилєєва, йому пишуть послання А. А. Дельвіг, П. А. Плетньов, Е. А. Баратинський. У посланнях підкреслюється літературне подвижництво Гнєдича. Серйозний літературний праця перекладача Гомера сприймався сучасниками як громадянський подвиг. У посланні "Н. І. Гнєдич" (1823) Баратинський акцентує сугубу Гнєдича відчуженість від життєвої суєти:

Щасливий він! Дні свої ти Муз присвятив

І бадьоро дієш прекрасні півстоліття

На поле розумових зусиль людини ...

Акцент на високому подвижництві Гнєдича робить і Пушкін, який відразу після виходу повного тексту перекладу "Іліади" виступив з повідомлення в "Литературной газете": "З глибоким почуттям поваги і подяки дивиться на поета, який присвятив гордо найкращі роки життя винятковому праці, безкорисливим натхнення і здійснення єдиного, високого п о д в и г а "(2).

Образний лад, сюжет пушкінського вірші викликають асоціативний паралель між перекладом "Іліади" на російську мову і найбільшою подією старозавітній історії: Знесення таблиці, даних Богом через Мойсея єврейському народу. Цим і висловлена висока оцінка праці, зробленої Гнєдича. Цим і зазначений масштаб вчинила події. Пушкін відсилає читача не стільки до послання Рилєєва, скільки до Священного Писання, що допомагає усвідомити сенс і масштабність доконаного літературного факту -- состоявшемуся перекладу гомерівського епосу.

В своєму вірші Пушкін буквально слід за тією послідовністю подій, яка прослідковується у книзі "Вихід".

З Гомером довго ти розмовляв один.

"Довго" - Не тільки тому, що це відображає реальний життєвий факт тривалої роботи над перекладом (Гнєдич почав переклад в 1807 р., а закінчив у жовтні 1826 р.), а й тому що для Пушкіна важливо зберегти в найбільшій повноті зазначену паралель: у книзі "Вихід" говориться: "Мойсей у середину хмари, і вийшов на гору, і був Мойсей на горі сорок день і сорок ночей " (24, ст. 18). Вірш у своєму спочатку створюється як похвала; велич поетичного подвигу підкреслено спокійним двенадцатістопним кроком пушкінського ямба. Слово "один" акцентує не тільки мотив несуєтний самотності, але й мотив гідності, обраності. "Один" - ще й тому що Господь суворо вказав, що одна лише Мойсей удостоїться бесіди з Ним: "Мойсей о д и н нехай підійде до Господа, а ... народ нехай не сходить з ним "(24, ст. 2).

В інтерпретації Пушкіна автор "Іліади" уподібнюється Богу, "Іліада" - таблицях, а російська перекладач - Мойсея, через якого Закон переданий народу.

Тебе ми довго чекали.

Ця другий рядок пушкінського вірші сходить до 32 розділі книги "Вихід". Тут йдеться про те, що народ, дуже довго чекав Мойсея, не втримався на духовній висоті, створив собі золотого тільця і став йому поклонятися: "Коли народ побачив, що Мойсей д о л г о не сходить з гори, то зібрався народ проти Аарона, і сказав йому: Устань, зроби нам богів, що будуть йшов перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів нас із землі Краю, ми не знаємо, що сталось "(32, ст. 1). Після того, як Мойсей отримав від Бога скрижалі, "на писані з обох сторін" (32, ст. 15), він спустився вниз і знайшов народ співає і вклоняється кумира: "І почув Ісус голос народу, як кричав, і сказав до Мойсея: великий крик у таборі. Але Мойсей сказав: я чую голос співу ... він наблизився до табору, то побачив теля те та танці ... "(32, ст. 17-19). Цей епізод Пушкін використовує в своєму вірші:

І світлий ти зійшов з таємничих вершин

І виніс нам свої таблиці.

І що ж? Ти нас знайшов в пустелі під шатром,

В безумстві суєтного бенкету,

Співаючих буйну пісня і скачуть навкруги

Від нас створеного кумира.

Протиставлення несуєтний літературної праці Гнєдича "шаленості суєтного бенкету" сучасної поезії отримує у зазначеній паралелі, що має безсумнівний компліментарний сенс, поетично переконливе втілення. Враховуючи, що вірш є відповіддю на послання Гнєдича з приводу пушкінської "Казки про царя Салтана", можна припустити, що за образом "суєтного бенкету "поет має на увазі і свій власний твір. У такому випадку паралель, позначена Пушкіним, має ще й сенс самоіронії. Характерно, що автори послань до Гнєдича постійно підкреслювали свою "суєтність" і, навпаки, виняткову "несуєтний" Гнєдича (Баратинський, наприклад, у першому посланні говорить про свою "галасливої метушні", а по другий називає перекладача "Іліади" "ворогом суєтних утіх ").

Подальше розвиток поетичної паралелі також компліментарно ( "Такий прямий поет "), але підкреслює вже не" захмарну висоту " Гнєдича-Мойсея (пророка), а дружню прихильність, зрозумілу близькість Гнєдича-поета:

Зніяковіла ми, твоїх чужа променів.

В пориві гніву й печалі

Ти прокляв чи, пророк, безглуздих дітей,

Розбив Чи ти свої скрижалі?

Справа в тому, що Мойсей, як побачив "теля те та танці", "запалав гнівом, і кинув таблиці із рук своїх, і розбив їх під горою "(ст. 19). Строфа викликана літературної позицією Гнедича, що закликав побратимів по перу до гідною поетичною мети, про що писав у своєму посланні "Гнедича, який радив сочинителя писати сатири "Баратинський:

Ворог суєтних утіх і ворог утіх ганебних,

Не поважаєш ти безделок віршованих,

Не попаде тобі солоденький з співаків

розпусну красою випещених віршів.

піднесену мета поет обрати зобов'язаний.

Поступово тональність вірша змінюється. Пушкін все більш і більш наближається до сучасної літературної ситуації, до поетичних властивостях і симпатіями самого перекладача "Іліади". Урочистість старозавітній паралелі змінюється зверненням до повсякденно-близькому, "домашньому". Гнєдич, спускаючись з захмарних висот, сам стає звичайною людиною. Здійснивши подвиг перекладу "Іліади", він залишається незмінним Гнєдича. Іде Гнєдич-пророк, залишається Гнєдич-поет, побратим по перу, який не настільки категоричний, як Мойсей:

О, ти не прокляв нас. Ти любиш з висоти

Ховатися в тінь долини малої,

Ти любиш грім з небес, але також озвешся ти

дзижчання бджіл над червоною трояндою.

Такий прямий поет.

Можна припустити, що рядки "Ти любиш з висоти Ховатися в тінь долини малої "означають не тільки той факт, що в творчості самого Гнєдича такий величезний літературну працю, як переклад "Іліади", поєднувався з зверненням до малих жанрах, типу дружнього послання тощо, але й те, що (у контексті пушкінського вірші) Гнєдич проявляє інтерес до ліричних дослідів побратимів по перу. Зокрема, лист Пушкіна до Гнєдича від 23 лютого 1825 показує, що саме в період завершення перекладу Гнєдич цікавиться пушкінським творчістю, на що поет відповідає: "Коли Ваш корабель, навантажений скарбами Греції, входить в пристань при очікуванні натовпу, соромлюся Вам говорити про мою дріб'язкової лавці ... "Протиставлення" дріб'язковою суєти "сучасної поезії і громадности подвигу Гнєдича - абсолютно в дусі послання 1832!

Поет підкреслює багатосторонність літературної діяльності Гнєдича. Б. В. Томашевський вірно пише в своєму коментарі про те, що "в вірші характеризуються різні сторони діяльності Гнєдича: як перекладача "Іліади" Гомера, перекладача Оссіана, театрального діяча "(3).

Вірш "До Гнєдича" є відповіддю на послання останнього з приводу "Казки про царя Салтана ". Ймовірно, тому Пушкін згадує у своєму вірші казкових Бову і Єруслана Лазаревича:

Те Рим його кличе, то гордий Іліон,

Те скелі старця Оссіана,

І з дивною легкістю між тим літає він

Вослед Бови иль Єруслана.

Як видно з виявленої паралелі, Пушкіну не було ніякої потреби побічно згадувати заборонене ім'я декабриста Рилєєва і давати приховану посилання на його послання до Гнєдича. У коментарях до цього вірша повинен бути відображений той факт, що Пушкін використав у ньому старозавітну книгу "Вихід" для адекватного вираження літературного і життєвого подвигу перекладача "Іліади". Ні сумніву, що Пушкін зумів оцінити і якість перекладу, до цих пір залишається кращим. Відомо, що, ознайомившись з перекладом, поет відгукнувся на нього такими рядками:

Чую умолкнувшій звук божественної еллінської мови;

Старшого великого тінь чую збентеженою душею.

Правда, відомий і інший відгук Пушкіна:

Крив був Гнєдич поет, преложітель сліпого Гомера,

Боком одним із зразком схожий і його переклад.

Однак характерно, що ці рядки, здобуті пушкіністів, у самого поета ретельно закреслені. Важко сказати, що саме не влаштовувало Пушкіна в гнедічевском перекладі, але ясно, що недоліки не йшли ні в яке порівняння з достоїнствами і серйозністю, а головне - подвижницькою характером роботи перекладача. Очевидно, саме останнє і не дало Пушкіну, при всьому, здавалося б, нешкідливі дотепності згаданої епіграми, моральної можливості вистрілити в Гнєдича цієї гострої жартом. Пушкін міг мати до Гнєдича претензії як до поета, але як до подвижника, як до Мойсея російської літератури, як до визнаного вчителеві, кличе поета до "величної мети", він відчував до нього тільки "повагу і подяку". У цьому сенсі паралель з Мойсеєм все прояснює, хоча серед багатьох імен власних в цьому вірші ім'я Мойсея як раз не названо.

Слід сказати і про те, що вірш Пушкіна найтіснішим чином пов'язано з логікою всіх попередніх висловлювань поета з приводу гнедічевского праці. І у згаданому листі від 1825 р., і в замітці в "Литературной газете", і в розглянутому вірші Пушкін протиставляє серйозний, гідний поваги літературна праця, "перший класичний, європейський подвиг в нашій батьківщині "(4), з одного боку, і" хвилинний успіх "тих письменників, які "кинулися на блискучі безделкі, коли талант цурається праці, а мода нехтує зразками величної старовини "(5) літературну суєту багатьох своїх сучасників - з іншого. Щоправда, образ корабля, завантаженого "скарбами Греції", згодом знайшов незрівнянно більш точно що передає значення і масштаб літературного подвигу Гнєдича вираз - в біблійному за духом образі Мойсея і таблиці.

Не можна обійти увагою давно вже обговорюють в пушкіноведеніі версію з приводу розглянутого тексту. Всім відомо, що в статті "Про ліризмі наших поетів "Н. В. Гоголь" відкрив таємницю "цього вірша." Був вечір в Анічковому палаці ... Все в залах вже зібрався, але Государ довго не виходив. Віддалений від усіх в іншу половину палацу і скориставшись перший безпідставний від справ хвилиною, він розгорнув "Іліаду" і захопився непомітно її читанням Усі ті дні, коли в залах давно вже гриміла музика і вирували танці. Зійшов він на бал вже трохи запізно, принісши на обличчі своєму сліди інших вражень. Зближення цих двох протилежностей ... в душі Пушкіна залишило сильне враження, і плодом його була така велична ода ... ". У капітальної роботі А. А. Макарова" Останній творчий задум А. С. Пушкіна "сказано, що В. А. Жуковський (очевидно, після одкровення М. В. Гоголя) сам назвав вірш "К Н **", тобто "До Миколи I" (6). Так воно і було надруковано під заголовком "До Н ** "(7). Останнім, хто захищав гоголівську версію про те, що вірш присвячено государю Миколі I, був В. А. Воропаєв (8). Однак автор сам змушений визнати, що "царська" версія не цілком адекватно відображає зміст тексту: "Не можна не визнати, що сенс вірша не може бути пояснений до кінця "(9). Тому відомий гоголезнавці і не відкидає можливості розглядати Гнєдича "як привхідним адресата послання ".

В умовах, коли немає прямих і переконливих доказів архівного характеру, пріхоітся проявляти більшу увагу до самого тексту і контексту художнього твору. А сам текст вірша свідчить, що швидше за все прямим адресатом його був Гнєдич. Порівняння одного з найважливіших моментів старозавітній життя могло бути проведене Пушкіним тільки з вельми важливою подією життя російської. Вихід самодержця на бал після читання "Іліади", з одного боку, і переклад "Іліади", на який було витрачено понад два десятки років і якому була підпорядкована вся моральна сторона життя одного із шанованих трудівників літератури пушкінської епохи - з іншого, навряд чи могли сприйматися Пушкіним як рівновеликі події. На жаль, В. А. Воропаєв, наводячи як основний аргумент "Записки А. О. Смирнової", усі ж не торкнувся як біблійний, так і "гнедічевскій" теми твору. Той і інший (і особливо в сукупності) змушують думати про те, що вірш повинно було бути присвячено насамперед М. Гнедича, навіть якщо врахувати, що останні 8 рядків (починаючи з "Такий і ти, поет ...") були відсутні в тому виданні Пушкіна, яке підготовляли з урахуванням авторської волі В.А. Жуковським (10). Саме контекст послання допомагає, на наш погляд, з достатнім ступенем вірогідності розкрити ім'я прямого адресата. Всі сказане, щоправда, зовсім не виключає того, що постать Миколи I так чи інакше знайшла відображення у вірші.

Список літератури

1) Пушкін А.С. Повна. Собр. Соч. У 10-ти томах. Изд. 2-е. Т. 3. М., 1957. С. 518.

2) Там же. Т. 7. С. 97.

3) Там же. Т. 3. С. 518.

4) Там же. Т. 7. С. 97.

5) Там же. Т. 7. С. 97.

6) Макаров А.А. Останній творчий задум А. С. Пушкіна. М., 1997. С. 181.

7) Там же. С.95.

8) Воропаєв В.А. Гоголь над сторінками духовних книг. М., 2002. С. 19-24.

9) Там же. С. 24.

10) Макаров А.А. Останній творчий задум А. С. Пушкіна. М., 1997. С. 181.