"Моління" Данила Заточника

Кириллин В. М.

Як можна судити з давньоруських літописів і багатьом іншим літературним пам'ятників, письменників Давньої Русі дуже хвилювали проблеми громадянського змісту, наприклад, проблеми сильної князівської влади, междукняжескіх відносин і взаємин князів і боярства. Ті, кого турбувало майбутнє Русі, бачили в сильної князівської влади необхідна умова, що забезпечує успішну боротьбу Русі з зовнішніми ворогами, а також подолання внутрішніх протиріч. Особливо сильні подібні умонастрої були в епоху феодальної роздробленості Русі та монголо-татарської навали. Саме з ними і пов'язано твір якогось Данила Заточника - один з досить загадкових фактів давньоруської літератури.

Творіння Данила було відкрито і вперше частково опубліковано Н. М. Карамзіним в примітках до його "Історії держави Російської". Це пам'ятник, за суті публіцистичний памфлет, а за формою послання, дуже загадковий. Вивчення його пов'язане з великими труднощами, оскільки жоден з його списків, що дійшли до нас від XVI-XVII ст., не відтворює його первинного тексту. Крім того, всі списки чітко діляться на дві редакції, що істотно відрізняються одна від одної за складом, текстуально і ідейно. Один варіант твори побутував з назвою "Слово Данила Заточника, еже написа своєму князю Ярославу Володимировичу ". Інший варіант - з назвою" Моління (або Послання) Данила Заточника до свого князя Ярослава Всеволодовича ". Відповідно, від вирішення питання про початковому адресата Данила залежить вирішення питання про часу появи самого твору. Звідси одні дослідники доводили, що Данило писав правнука Володимира Мономаха князю Ярославу Володимировичу, який князював у Новгороді з 1182 по 1199, а інші, що він писав князю Ярославу Всеволодовичу, правнука Володимира Мономаха, який князював у Переяславі Північному з 1213 по 1236 Висловлювалися й інші припущення. В даний час утвердилася думка про те, що твір було створено після першого зіткнення росіян з монголо-татарами, тобто після 1223 Натяк на це подію можна вбачати в заключних словах "Моління": "Не дай же, Господи, в полон землі нашої мовою, не знають Бога, та не Рекута іноплеменніци: де є Бог їх ... ".

Текст твору з назвою "Моління" відрізняється більшою історичної конкретністю та фактологічностью, а також особистісними рисами чи ознаками авторської індивідуальності, тоді як в тексті "Слова" всі ці особливості стерті в результаті літературного узагальнення. Розрізняються тексти і своєю соціальною спрямованістю. "Моління" пов'язано з помітним антібоярскім і антімонашескім пафосом, тоді як в "Слові" зазначені акценти зняті, зате посилена тенденція викриття "злих жінок". Більшість дослідників справедливо вважають, що до первісного варіанта твори ближче все-таки текст "Моління". Текст "Слова", мабуть, з'явився пізніше як результат духовної цензури.

Відоме утруднення викликає і питання про автора твору. Ніяких відомостей про нього не збереглося. Правда, в оповіданні Сімеоновской літопису про битві на річці Воже в 1378 повідомляється про якогось попа, який з'явився з Орди "з мішком зелія "і був за це засланий" в ув'язнення на Лаче озеро, иде же бе Данило Заточеника ", але швидше за все, ця згадка є лише рефлекс знайомства літописця з "Моління". Аналізуючи текст "Моління", дослідники намагалися визначити соціальне становище Данила. Судячи з усього, він не належав до аристократичних верств суспільства, не входив до складу найближчого князівського оточення. Але разом з тим він був людиною книжковим. Озорной блазенство і запобігливість перед князем викривають його як людину невисокого та залежного становища. Можливо, він належав до молодшої княжої дружини або був членом князівської канцелярії.

Яке ж зміст "Моління" Данила Заточника? Його текст являє собою благально лист, чолобитну. З цим листом некто Данило, будучи в ув'язненні або ж в дуже важкому становищі, звертається до князя (згідно з усіма списками, Ярославу). Він просить князя полегшити його гірку долю, взяти до себе на службу в якості радника, княжу думці, всіляко демонструючи при цьому свій розум і освіченість. "Княже мої, пане! Аз бо не у Афінех ростох, ні від філософ навчився, але Бих падаючи аки бджола з різним кольором і звідти обираючи солодкість словесну й згромаджу мудрість, бо в хутро воду морську ". Все" Моління "побудовано на зчепленні дотепних висловів та афоризмів. З одного боку, вони характеризують жалюгідний стан і нужду автора, а з іншого, як би покликані схилити князя до милості.

Ось як починає він своє послання: "засурмив, братіє, яко в златокованние труби, в розум ума свого й почнемо бити в сребрение органи під звістка мудрості своея! Встань слава моя, Встань в псалтирі і в гуслях, та разверзу в притчах гадання моя і провіщали в язицех славу мою! Серце бо смьіслени зміцнюється в тілі його красою і мудрістю. Бисть уста мої, яко трость книжника скорописця, і уветліва уста, аки річкова бистрость. Сего ради покушахся написати: усяк союз серця мого розбив зле, аки стародавня немовлят об камінь. Але боюся, госпо-Діни, схуднення твого на мя. Аз бо есмь, аки она фіга проклята: не маю плоду покаяння; маю бо серце, аки особу без очію, і бисть розум мій, аки нощно вран на ниріщі забде (прокинувся), і розсипаючи живіт мій, яко же Хананейську цар буесть; і покриття мя нищета, аки Червоне море фараона. Се ж написах, втік від імені художества мого, аки Агар рабиня від Сари, пані своея. Але видих, пане, твоє Добросердов до себе і прітеках до звичайної твоєї любові. Глаголить бо Писання: хто просить у тебе дай, який штовхає отверзи, та не позбавлений будеши царства небесного ...".

Далі Данило, вихваляючи свій розум і книжність, створює майстерну словесну мозаїку з висловів та афоризмів, які він запозичує з найрізноманітніших джерел: з біблійних книг ( "Премудрість Ісуса, сина Сирахова", "Притчі" і "Премудрість Соломона", "Пісня піснею ", книга Іова, Псалтир і Євангеліє), з" Повісті про Акіра Премудрого ", зі збірки висловів" Бджола ", з "Стословца" патріарха Геннадія, з різних "Слов про злих дружин ", з російських літописів. Він дійсно демонструє блискучу начитаність. Багато запозичені в інших авторів думки Данило цитує на пам'ять і при цьому переплітає їх з народними приказками і прислів'ями (наприклад: "Кому Переславль, а мені гореславль; Боголюбово кому, а мені горе люте, кому Біло озеро, а мені чорніше смоли; кому Лаче озеро багато плачу виконано ").

Сподіваючись на добросердя і співчуття князя, Данило просить його: "Княже, мій господине! Пом'яни мене під князювання своєму! ". Усі, хто оточує князя, пише Данило, як сонцем, зігріті його милістю, тільки він один подібний траві, що росте в тіні, над якою не сяє сонце і яку не поливає дощ; і вдень і вночі він відлучений від світла князівських очей. Всі харчуються, як від джерела, від великої кількості їжі в княжому дому, тільки він один жадає милості князя, як олень джерела водного. Данило уподібнює себе сухого дерева, яке стоїть "край дороги" і посекается що проходять повз: його все ображають, бо він не захищений острахом грози князівської, як твердої огорожею.

Далі слідують перші, поки що в загальній формі виражені заяви соціального протесту, висхідні до книги "Премудрість Ісуса, сина Сирахова": "Княже мої, пане! Багатий чоловік скрізь знаємо є і в чюжем граді; а вбогий чоловік і у своєму граді невідомий ходить. Багатий чоловік возглаголет - вси мовчать і слово його до хмар принесуть, а вбогий мужь возглаголет, то вси на нього вигукнуть. Їх ж бо ризи світлі, тех' й мови чесні ". Данило при цьому закликає князя не звертати увагу на його зовнішній вигляд, а придивитися до його внутрішнім якостями: "Аз бо есмь шатами мізерний, але розумом багатий, юний вік імиі, але старий сенс вкласти у нь. І Бих паря думкою своєю, аки орел по повітрю ". Данило і в інших місцях послання говорить про своїй мудрості: "Аще Той, що не дивно, але в премудрих ризу одягався, а смьіслени чоботи носив есмь ".

Щоб розташувати до себе князя, Данило не скупиться на лестощі, растачает хвали йому словами, заімстованнимі з "Пісні пісень": "... голос твої солодкий, і уста твоя мед істачают, і образ твої зачервонений, послання твоя яко рай з плодом; руці твої виконані яко від злата аравійська; скроня твоя яко посудину арамати; гортань твій яко крин, крапля миро, милість твою; вид твій яко ладан обраний, а очі твої яко джерело води живі; Твій живіт яко стіг пшенічен, іже многи напитися; слава твоя підносить голову мою, і бисть вия в буесті, аки Таршішу в намисті ". Від похвал Данило знову переходить до прохання, зображуючи відносини між собою і князем у ідилічно-сентиментальних тонах: "Не зри на мя, аки вовк на ягня, - говорить він, - але зри на мене, бо мати на немовлят! ". Він заклинає князя бути щедрим по відношенню до убогих, бо сказано: "Хто просить у тебе то дай, толкущему отверзи ...".

Данило відверто зізнається князю, що він не дуже хоробрий на раті, зате він в словах міцний. Але ж, на його думку, розумний радник куди корисніше для князя, ніж хоробрий і дурний воїн. Ця думка ілюструється далі поруч цитат та висловів на тему переваги розумних радників перед хоробрими, але не багатими розумом воїнами.

Данило повідомляє, що до цих пір служив у бояр і при цьому зазнав немало "зла" від них. Більше він не хоче перебувати від них у залежності. Він хоче служити князеві. "Краще б нога своя бачити в личеніці (в личаки) у дому твоєму, ніж у шатах червоних сапозе на боярстем дворі; краще б ми в дерюзе служити тобі, ніж в багрянім в боярстем дворі. Чи не гарно у свиней в ноздрех ряси (бахрома) Злати, тако на холопа порти дороги. Аще бо були котла під ушію Злати кільця, але дну його не ізбиті черності і печіння; тако ж і холопу: аще бо паче заходи горделів був і буяв, але докори йому свого не ізбиті, холопа імені. Краще б ми вода пити в дому твоєму, ніж мед пити в боярстем дворі; краще б ми горобець випечений прііматі від руки твоєї, ніж боранів плечі від государів злих ".

Данило каже, що колись був багатий, і тоді багато дружили з ним. А тепер він у біді, і колишні друзі відвернулися від нього, або удавано співчувають йому, сміючись над ним у серце. Свої скарги він супроводжує прохальний зверненнями до князя: "Борони мене, пане, від злиднів, аки птицю від кляпци (пастки), і відберу мене від вбогості моєї, яко сарну від тенета, аки Утя, носимо в пазурах у сокола "або:" насичуючись всілякої Брашна, згадай же про мене, сухий хліб ядущаго, радість солодким питтям, одягається в красу риз твоїх, згадай же про мене, в неізпраннем (немитому) веретище лежаща; на м'якій постелі Пом'яни мене, під єдиним рубом (лахміття) лежачого, зимою умірающаго, краплями дощовими, яко стрілами, пронізаема ". Іноді подібна риторика цих звернень сягає штучної пихатості та витіюватості: "Обрати тучю милості твоєї на землю худості моєї! "або" Але обаче послухай голосу мого і постави посудину серцевий під потоком мови мого, та ти накаплет солодощі словесния паче вод араматскіх ".

Данило впевнений, що князь не залишиться глухий до його прохання, бо князь благ і мудрий: "Орел птиця цар над усіма птахами, а осетер над рибами, а лев над звермі, а ти, князю, над переславци. Лев рикнет, хто не злякається? а ти, князю, речіші, хто не боїться? Яко же бо змій страшний свістаніем своїм, тако і ти, князю наш, грізний безліччю вої. Злато краса дружинам, а ти, князю, людем своїм. Тіло кріпиться жилами, а ми, князю, своєю державою ".

Данило передбачає далі, що князь може порадити йому або одружитися на багатій нареченій і тим самим змінити свої матеріальні грунтовний-ства; або піти у монастир. Але ні той, ні інший варіанти поправити своє становище йому не підходять. Думка про одруження Данила приводить в жах, бо він навіть не припускає, що дружина може виявитися гарною і в зв'язку з цим пускається в міркування про злих дружин. "Ліпше бо ми трясця хворіти: Трясця бо, потрясчі, пустити, а зла дружина і до смерті сушить ". Перспектива опинитися в залежності від власної дружини аж ніяк не посміхається Данилові, бо "глаголить бо ся в мирських притчах: ні птах у птахів сичь; ні в зверех звір їжак, ні риба у риб рак; і худоба в скотех коза; ні холоп в холопех, хто у холопа працює; ні чоловік в мужех, хто дружини слухає, ні робота в работех під дружинами повознічаті ". Тему про злих дружин він розвиває дусі середньовічних уявлень: "Що є дружина зла? Готель неуповаема, кощунніца демонська, мирської заколот, засліплення розуму, начальниця всякій злобі, поборниця гріха, засідка від порятунку ". На думку Данила, жінка зовсім не варта того, щоб заради неї жертвувати своєю свободою: "Ліпше є у утле лодіе їздить, ніж злий дружині таємниці своея поведаті: утла лодіа порти допомогти, а лиха жінка все життя чоловіка свого погубить. Ліпше камінь долбіті, ніж злу жінку учити; залізо Уваров, а злий дружини не навчиш ".

Догляд в монастир також не влаштовує Данила. Він критичний по відношенню до чернецтва, вимогливий до себе формальне сприйняття ангельського образу для нього не припустимо: "Краще ми є тако скончаті свій живіт, ніж, воспріімші ангелскій образ, Богу Солгат. Брехні бо, рече, світові, а не Богу: Богу не можна Солгат, ні Вишнім іграти. Мнозі бо тих, хто сходить світу цього у чернечий, і паки повертаються на мирське житіє, аки пес на своя блювотини, і на мирське гоніння; скривдять села й доми славних світу цього, яко пси ласкосердіі. Іде ж брац і бенкетів, ту ченці та черниці і беззаконня: ангелскій маючи на собі образ, а блудної вдачу; святітелскій маючи на себе сан, а звичаєм Похабов ".

Без достатньою зв'язку з попереднім Данило далі зазначає, що милістю панів користуються навіть їхні слуги, які лише своєю фізичною спритністю здатні втішають їх. Закінчується послання побажанням князю удачі у всіх його справах, особливо з огляду на що загрожує йому навали інопле-менніков.

Що ж являє собою "Моління" в контексті давньоруської літературної традиції? Як давно помічено, цей твір є химерна мозаїка риторичних формул, гумористичних реплік, народних висловів; сплав іронії, сарказму і самонасмешкі, спрямований лише до однієї мети - повернути собі прихильність пана. У цьому відношенні "Моління" є рідкісним документом світської культури. Інших, подібних до нього давньоруських творів, ми не знаємо. Можливо, тому, що весь літературний процес в Давньої Русі аж до XVII століття підпорядкований був, перш за все, інтересам Церкви.

Однак науці відомі західні та візантійські літературні аналоги "Моління", наприклад, прохальні послання-поеми візантійських хроністів XII ст. Михайла Глік і Федора Птохопродрома, благально елегія ченця IX ст. Ермольда, відправлена їм з ув'язнення синові Людовика Благочестивого, "Прислів'я" якогось італійського Заточника XIII ст. в Барі та ін Автори цих творів так само в дотепній формі, за допомогою прислів'їв (гном, афоризмів), вимолюють собі прощення за вчинок, що привів їх до в'язниці або Свого на них інші нещастя. Проте відмінність цих гноміческіх текстів полягає в зовсім світському характері їх стилю, тоді як давньоруське "Молі-ние" Данила Заточника пронизане світлом церковної культури - цитатами з Святого Письма та інших пам'яток християнської книжності. Таким чином, ніяк не можна говорити про пряму літературної залежно автора "Моління" від зазначених літературних аналогів.

Чудова стилістика Данила, його мова насичена прикладами, що пояснюють його думки, перемежовується прислів'ями, афоризмами, придатними до випадку цитатами і одночасно "мирськими притчами", тобто простонародним виразами. Подібний лад тексту дозволяє думати про те, що "Моління" було створено як збірник моралей, для якого форма послання була лише літературним прийомом компілятора. Разом з тим манера висловлюватися "готовими формулами" цілком характерна саме для книжкового людини середніх віків. Книжність автора позначилася в ритмічної організації тексту. Його основу складають постійні повтори ( "Князю мій, пане ... "), окремі сентенції оформлені у вигляді віршів з простими римами і чіткими асонансами. Між іншим, зазначені особливості (наявність ритму і чергування рим і співзвуч) зближують "Моління" з народної поетичної традицією. Таким чином, цей твір народилося як сплав книжкової та народно-поетичної культур.

Своєрідно "Моління" і своїм ставленням до людської особистості. Взагалі в цьому творі, як ні в якому іншому пам'ятнику давньоруської літератури, дуже сильно проявив?? сь особистісний початок автора. Іронія над самим собою і непомірні похвали князеві, блазенство та жебракування викривають ображена людське гідність Данила, для якого найвищим значенням у житті суспільства мала лише сила інтелекту, мало ким цінуємо в цьому самому суспільстві. Примітна в І тому його думка про те, що, незважаючи на всі могутність князя, його діяння завжди виявляються залежними від найближчих радників: "Не корабель топить людини, але вітру. Тако же і ти, князю, не сам володієш, в печаль введуть тя думці твої. Не огнь творити разженіе залозу, але гординя мешное ". Тому князю і належить оточити себе мудрими і відданими радниками незалежно від їх соціального чи майнового стану. Розмірковуючи у зв'язку з цим про особистості Данила, дослідники відносили його до числа давньоруських інтелігентів, гостро відчувають недуги свого часу.

Але, на мій погляд, така кваліфікація є ідеологічною натяжкою, обумовленої сучасним світським світоглядом. Здається, навмисне шукання вигоди для себе особисто мало поєднується з інтелігентністю, тим більше, коли мова йде про суспільство, життя якого регламентувалася виключно християнськими цінностями. Особистісні прояви Данила (самолюбство, честолюбство, гордість, висока самооцінка, активна спрямованість діяльної натури), скоріше, можна співвіднести з психологією ренесансного типу. Про трагічний самовідчутті та рух по життю людей такого типу в зв'язку з автором "Моління" чудово точно відгукнувся В. Г. Бєлінський: "Хто б не був Данило Заточник, - можна укласти не без підстави, що це була одна з тих особистостей, які, собі на біду, дуже розумні, дуже обдарований, занадто багато знають і, не вміючи ховати від людей своєї переваги, ображають самолюбний посередність; яких серце болить, з'їдає ревнощами по справах, чужим для них, які говорять там, де краще було б мовчати, і мовчать там, де вигідно говорити, словом одна з тих особистостей, яких люди спершу хвалять і пестять, а потім зживатися з світу і, нарешті, умора, знову починають хвалити "(Російська народна поезія - Повна. зібр. соч. Т. V. М., 1954. С. 351).

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/