«Патріотизм полягає не в пишних вигуках ... »У М. Бєлінський. (По одному з творів російської літератури.)

Ми часто чуємо і вимовляємо високі слова про любов до батьківщини, часом не замислюючись про те, в чому виражається ця любов.

Кого можна вважати справжнім патріотом, вірним сином своєї батьківщини? Любов до рідної землі виражається по-різному: Ось людина здійснила перший політ в космос, зробив наукове відкриття, добився високих показників у праці, створив геніальне твір мистецтва. ... А може бути, щира любов виражається в тому, що в важкі для своєї батьківщини часи людина зі зброєю в руках став на її захист, врятував від ворогів, залишився відданим їй у ворожому полоні? Прикладом прояву істинної любові до батьківщини, на мій погляд, є життя і подвиг чудової людини, нашого земляка, Героя Радянського Союзу Михайла Петровича Девятаева, який написав про свою долю книгу «Втеча з пекла».

... Мрія стати льотчиком з'явилася у Міші ще в дитинстві. Країні потрібні були люди цієї професії, а Девятаев завжди хотів бути корисним Росії. Для здійснення мрії він приїхав до Казані і, долаючи безліч труднощів, домігся своєї мети: став льотчиком. Після закінчення училища Девятаев отримав направлення у істребітельскую авіацію. Коли на країну напали «гітлерівські орди», він проходив службу в місті Могильові. Бойові вильоти Михайло Петрович здійснював успішно, збиваючи ворожі літаки. За мужність і героїзм нагороджений орденом Червоного Прапора. Кілька разів лежав у госпіталях, але завжди повертався до ладу.

13 травня 1944 року літак Девятаева був підбитий, самому йому довелося пригнутися з парашутом на ворожу територію. З цього дня і почалася чорна смуга в його житті - потрапив в полон.

Побував Михайло Петрович не в одному концтаборі: спочатку був Абвер. З першого дня йому і прибулим військовополоненим відкрилася вся страшна картина табірного життя. «Ми з жахом дивилися на цю чергу скелетів, закутаних у лахміття. Вони стояли з алюміневий мисками і один за одним підходили до бочки по серед двору, з якої наливали в миску «суп» ... Його не стали б є навіть свині ».

Після Абвера був Лодзький табір, потім Клейкенігсбергскій. Але ніколи Девятаева на покидала думка про втечу з полону, всі дні він мріяв про одне - повернутися до свого вітчизну і воювати проти ворога, який захопив рідну землю. У Клейкенігсбергском таборі Девятаев і його товариші вирили підкоп, але їх плани розкрили. Перевели в Заксенхаузен - центральний концентраційний табір фашистів. «Тут винаходити і випробовувалися на ув'язнених самі диявольські способи умертвіння людей і потім поширювалися в інші табори ». Але він вижив і тут.

Найважчим і суворим, залишили незгладимий слід у душі Девятаева був концтабір Пенемюнде, що знаходиться на острові Узедом. За найменшу провину есесівці «могли вдарити, покалічити, вбити ». «Вони раділи реготу, побачивши випущені кишки в'язня. Протикали военнопенним очі, кидали свої жертви на борони, прив'язували мотузками і рвали живі тіла навпіл ». Тільки сильна людина, з твердим духом, міг вижити в таких жахливих умовах, слабкі гинули відразу. Який волею і яким завзяттям треба було володіти, щоб перенести всі ці страшні муки! У самих нелюдських умовах Девятаев завжди залишався людиною, думаючи не тільки про собі, а й про людей, які були поруч з ним, намагався допомогти підтримувати своїх товаришів, думав про батьківщину, вірив у перемогу.

Читаючи книгу, дивуєшся, як Михайло Девятаев любив батьківщину, наскільки великими були вірність і відданість їй! ... Одного разу в Пенемюнде, коли Михайло Петрович зі своїми «Побратимами по нещастю» обговорюючи подробиці плану захоплення літака, до них підійшов один ув'язнений на ім'я Костя-морячок і сказав: «Про батьківщині думається? А чи не все одно, кому служити? Були б гроші та дівчата ». Михайло Девятаев НЕ зміг пробачити йому таких слів, і, хоча сутички між ув'язненими суворо каралися, щосили вдарив його кулаком в підборіддя, збивши зрадника з ніг.

Навіть у полоні перебуваючи в стані раба, Девятаев зберіг свою людську гідність, не схилив голову перед ворогам, не дав очорнити рідну землю, приклад тому поведінки героя на допитах. Він завжди говорив сміливо і відкрито, не приховуючи перед фашистами своєї ненависті до них.

- Скільки збив літаків? Зрозуміло, таких немає? - Питав фріц.

- Я збив дев'ять ваших літаків, з них три бомбардувальники.

- Чого ти впираєшся, все одно ми переможемо, переходь на наш бік! - Як же ви переможете, якщо відступаєте на всіх фронтах під ударами наших військ? Я російська, люблю Росію і ніколи її не зраджу, - відповідав їм ув'язнений.

Під час таких допитів Девятаев піддавався тортурам і знущанням. Але навіть у нестерпних умов він не дозволяв собі падати духом, думати про самогубство. Одного разу його друг, льотчик Іван Пацула, сказав: - Краще смерть, ніж такі муки.

- Самогубство вибирають тільки труси, з собою покінчити - це рівнозначно здачі в полон ... добровільної здачі, - учив він свого товариша, який втратив будь-яку надію на позбавлення від смерті.

До останньої хвилини Девятаев сподівався на спасіння. Виявивши чудеса сміливості, спритності, він Він зробив, здавалося б, неможливе, викрадає ворожий літак. Хіба це не є приклад справжньої любові до батьківщини? Сточений, змученого тортурами людині, вдається підняти в повітря літак незнайомої конструкції і в дуже несприятливих погодних умовах перелетіти на ньому до своїх. Це справжній подвиг! «Перемога людського інтелекту», «мужність і ініціатива», «прояв виняткової винахідливості у досягненні своєї мети », - ці слова відносили великі люди Росії до льотчика Девятаева.

Розмірковуючи про долі Михайла Петровича Девятаева я знову ставлю питань: «А що ж допомогло йому все це винести? »Відповідь на нього я знайшла у книзі« Втеча з пекла »:« Родина! Що може знову дорожче для радянської людини! Всі дні і місяці у фашистських катівнях тільки й жили з думками про неї. Заради неї ми боролися зі смертю і перемогли її ». Отже, саме головне, що допомогло Михайлу Петровичу вистояти в «Пеклі» й перемогти - це любов до своєї країни.

Життя Михайла Петровича Девятаева є яскраві прикладом служіння батьківщині, і нам, молодим, замислюються про майбутнє, напевно, треба пам'ятати про людей, для яких батьківщина стала провідною зіркою, в ім'я неї вони, не шкодуючи себе, робили великі подвиги.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.coolsoch.ru/