Дивовижний світ поезії А. А. Фета

А. А. Фет належить до числа тих російських поетів, слава яких не була гучного ні при житті, ні після смерті. Він писав у непоетіческую епоху, так, до речі, і сам ніколи не прагнув до слави. У житті його цікавили зовсім інші проблеми: у віці 14 років він був оголошений незаконнонародженим і позбавлений батьківської прізвища Шеншин, а заодно і спадщини, і тому все життя Фет-людина присвятив тому, щоб його визнали-таки дворянином. Але Фет-художник за ці роки створив дивовижний світ чарівної поезії, поезії, за яку його неодноразово дорікала російська критика, яка ніяк не могла знайти в ліриці поета настільки необхідні для неї суспільні мотиви. Дійсно, А. Фет демонстративно протиставляв себе своєму часу, заявляв, що не зобов'язаний бути громадянином, жив врозріз з духом часу. А тому творчість А. Фета було затавровано ярликом "мистецтво заради мистецтва". І тривалий час ніхто не бажав бачити всю красу його творчості, у якому відбилися дивно безнадійні погляди поета на життя, бо на питання про настрій його душі він завжди відповідав: "Пустеля!" Ще в 1850 році А. Фет писав: "Ідеальний світ мій зруйнований давно ..." Місце цього світу посіла буденне життя. І чим більше поет занурювався в неї, тим сильніше він прагнув вийти з-під її влади у своїх віршах. В останньому, найкращому, збірці віршів А. Фета "Вечірні вогні", де найбільш гостро відбилися протиріччя між Фетом-людиною і Фетом-поетом, виразно звучить потреба вирватися на простір, насититися повітрям поезії: Без зусиль З плескотом крили залітати - У світ прагнень, схиляння І молитов; Радість відчуваючи, Не хочу я Ваших битв.

Це прагнення нагадує відомий вислів А. Фета: "Хто не в змозі кинутися з сьомого поверху вниз головою з непохитною вірою в те, що він здійнятися в повітрі, той не лірик ... "У А. Фета взагалі багато епітетів "повітряний", "крилатий", дієслів "літати", "парити", "окрилити".

Відхід від реального світу у світ, який створюється за допомогою мистецтва, - характерна риса романтизму. Дійсно, у Фета багато спільного з ліриком Жуковським. Але є й суттєві відмінності. В ідеальному ліричному світі Фета, на противагу В. Жуковському, немає нічого містичного, потойбічного. Споконвічним об'єктом мистецтва, на думку А. Фета, є краса, яка властива самої дійсності і тому незнищенна. "Світ у всіх частинах своїх одно прекрасний ... "Нічому жахливого, жорстокому, потворного немає доступу в світ фетовской лірики. Почасти, можливо, в цьому її однобічність: "Відтворення не предмета, а тільки його ідеалу".

Ліризм А. Фета дзвенить в унісон красі. Але поняття "Краса" А. Фет додає і філософське значення. Поезія адже є проникнення в "найпотаємнішу суть світу", чого не може, скажімо, зробити наука. Художнє пізнання полягає в тому, щоб охопити предмет у всій його цілісності, а з усіх мистецтв найбільші можливості для цього відкриває поезія.

Лірика А. Фета надзвичайно рухома. Всі предмети поет змушує "коливатися, тремтіти, тремтіти". Його поезія сповнена запахів: природа та кохання насичені "пахощами", "ароматами", "запахами трав", "благовонних ночей ". Часто зливаються воєдино зір і слух: даль дзвенить, звуки пісні стають сріблястим шляхом, голос співачки обертається місяцем, зорею, морем. Особливе місце в ліриці А. Фета займає музика. У вірші "сяяла ніч ..." пісня уособлює образ коханої жінки. Музика - це зароджуються почуття, получувства, найтонші відтінки. Вірші А. Фета надзвичайно мелодійні, не випадково багато хто з них лягли в основу романсів.

У А. Фета все, зображуване їм, неясно, смутно, невизначено. Йому не вистачає слів, він нарікає на неповноцінність мови: Як бідний нашу мову? - Хочу й не можу. - Не передати того ні одного, ні ворогові, Що буяє в грудях прозорою хвилею ...

А тому він любить протиставляти "грубим" людським словами мова квітів, "ясно говорить" нічний безмовність (вірш "Пахощі ніч, благодатна ніч ..."). Поезія мовчання - одна з улюблених прийомів Фета - передає силу почуття набагато сильніше крику ( "Я тебе нічого не скажу ..."). І при цьому А. Фет досягає величезної музичності вірша: Зріє жито над спекотною нивою, І від ниви і до ниви Жене вітер вибагливий Золоті переливи.

А. Фету часто вказували на граматичні помилки, але іноді йому самому вдається отримати перемогу над граматикою: у вірші "Шепіт, боязке дихання ...", наприклад, немає жодного дієслова.

Хоча світ Фета у всіх своїх проявах одно прекрасний, він все ж таки зводиться до трьох основних складових: природі, любові, музиці, які тісно пов'язані між собою, переплетені і утворюють єдиний художній світ. Опис природи у А. Фета набуває романтичне звучання, а одне з властивостей ліризму поета - вміння озвучити німу природу.

Основу більшості любовних віршів А. Фета складає впізнавання дорогого жіночого образу: Тільки зустріч посмішку твою, Або погляд схопить твій втішний, - Не тобі пісню любові я співаю, А твоїй красі ненаглядної! Справжнім предметом віршів А. Фета стає не те, що торкнулося серце в дану хвилину, а ті почуття закоханості у красу, які викликаються при цьому.

Світ Фета можна назвати світом "єдності протилежностей ", гармонійного їх злиття. Головним словом у ліриці Афанасія Фета можна назвати слово "божевільний". Але в цьому-то безумстві, в цьому злитті музики, природи та кохання і є вище вираження поезії світу, відображення земної краси в дзеркалі мистецтва: Я тобі нічого не скажу, Я тебе не стривожити нітрохи І про те, що я мовчки кажу, Не наважуся ні за що натякнути.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.coolsoch.ru/