Італія в віршах О. Блока та М. Гумільова

Італія ... Про Італія! Як би стрімко не мандрували час, Італія ніколи не постаріла мати твоя. Давність цієї країни лише передає неповторний аромат її юності. Чарівність вічної молодості створюється природою, морем, веселими людьми ... Але постійно сучасні реалії перекривають дихання Історії. Сучасність, Античність, Відродження, Середньовіччя химерно переплелися в образі Італії, зробивши її Олімпом поетів, художників, скульпторів всіх часів, їх Музою, натхненником.

І не дивно, що два таких різних російських поета, як М. С. Гумільов і А. А. Блок, в своїй творчості зверталися прямо або побічно до образу Італії. У Блоку подорож туди вилилося до циклу "Італійські вірші"; у Гумільова італійські мотиви простежуються в багатьох віршах, більша частина з яких увійшла до збірка "Сагайдак".

Подорож обох поетів по Середземномор'ю відбувалося приблизно в один час: Блок - 1909 рік, Гумільов - 1912 рік. Тобто вони дивилися на одну й ту саму Італію, але бачили її по-різному ...

Погляд символіста Блоку і акмеїстів Гумільова ... Що ріднить і що відрізняє їх?

Отже, скажи мені, як ти ставишся до Італії, - і я скажу, хто ти.

Для Гумільова важлива сама ідея подорожі, мандрівки - він навіть бере епіграфом до одного з своїх ранніх віршів слова Андре Жида: "Я став кочівником, щоб хтиво доторкатися до всього, що кочує ". І кредо мандрівного поета дано у вірші-напуття "від'їжджати" (звичайно ж до Італії!):

Що до природи мені, до старовини,

Коли я повний пекучої ревнощів,

Адже ти в усьому її оздобленні

Побачив Музу Далеких Мандрів.

Потяг до екзотики робить Італію для Гумільова черговим об'єктом поклоніння. В деякій ступеня для нього важлива не ця конкретна країна, а її Ідея - віддаленість, екзотичність, загадковість.

Для Блоку ж (не фанатика Музи Дальніх Странствий) на першому місці стоять, як не дивно, колоритні, але сьогохвилинні образи-символи Італії: іриси Флоренції, "блакитна даль від Умбрскіх гір ", дівчина з 8ро1е1о, посварившись Мадонна ...

Гумільов, розмірковуючи про Італію, йде від загального до конкретного - від ідеї Краси до образів її втілення в життя. Блок же діє від окремого до загального - його поодинокі образи несуть величезну смислове навантаження, за окремими символами криються розлогі розповіді, роздуми.

По своїй натурі Гумільов - космополіт, громадянин всіх країн і часів. Характерно, що в його "Італійських" віршах немає прямої згадки про Росію. Але дивно було б думати, що на чужій стороні поет відрікається від батьківщини. У вірші "Засновники" звучать такі рядки:

Ромул і Рем зійшли на гору,

Пагорб перед ними був дик і нім.

Ромул сказав: "Тут буде місто".

"Місто, як сонце ", - відповів Рем.

Чітко простежуються мотиви вступу до "Мідний вершник" О. С. Пушкіна: "Пред ним широко/Река неслася; бідний човен ... "і т. д.," Тут буде закладено місто / На зло гордовитому сусідові ..."! Гумільов слід концепції: "Москва - третій Рим", в характерній для себе манері сімволістіческой прославляючи Росію.

До того ж у збірці "Сагайдак" вірші про "Чарівниця суворою", "таємничої Русі" перемежаються з "італійськими віршами", тобто не все у Гумільова можна зрозуміти в відкритому декламаторском тексті. Його вірші теж часом мають символічний підтекст - і поет глибоко патріотичний.

У Блока ностальгічна нота звучить дуже чітко: він постійно порівнює Росію з "Чужий" Італією (і не на користь останньої). Навіть у Madonne da Sattiganio поет акцентує саме російські риси: "Пристрасно твердить твоє ім'я, Марія,/Тут, на чужій стороні ... "

В образах вірша "Мистецтво - ноша на плечах" відбився наступний епізод з життя Блоку: в італійському містечку Толин поет побачив французький кінофільм, який за рік до того бачив у Петербурзі. І ось як це сприймається їм:

А через рік - у чужій країні

Втома, місто невідомий,

Натовп, - і знову на полотні

Риси француженки чарівною! ..

Для обох поетів Італія - казка. Але для Гумільова таємнича, чарівна феєрія:

Вірно, приховують чаклунок

Завіси чорних гондол ...

Може бути, це лише жарт,

Скель і води чаклунство, Марево?

Мандрівникові моторошно,

Раптом ... нікого, нічого?

( "Венеція")

Блоку Італія представляється швидше важким сном, чорним розповіддю, напівреальні:

У чорне небо Італії

Чорної душею Дивлюсь, -

або:

Очнусь я в інший вітчизні,

Не в цій примарною країні

І пам'яттю про цьому житті

зітхну ль коли-небудь у сні?

( "Венеція")

Якщо у Гумільова гондоли, неодмінний атрибут Венеції, "приховують чаклунок", то Блок бачить "гондол безмовні труни ". Два цих образу як не можна точніше відображають ставлення авторів до Італії в цілому.

У поезії Гумільова як би стираються історичні кордону - в цьому характерному для Італії "Зчепленні часів":

Все минає як тінь, але час

Залишається, як перш, що летять,

І колишнє, темне тягар

Продовжує жити в сьогоденні.

( "Піза")

Неаполь "полон античної брудом ", в Генуї моряки" ведуть між собою вікові розмови ", а сама Італія - це країна, "де тихі труни мерців./Але де жива їхня воля, владу і сила ". І поет захоплюється цим! У його віршах реальні герої здаються зійшли з полотен епохи Відродження і оживають історичні персонажі.

Але якщо у Гумільова минуле і сьогодення гармонійно співіснує, то по Блоку цієї гармонії немає місця в порочної країні: "Військової лайки і образи забутий і стертий кривавий слід .../Будинки та люди - все до труни ". Поет не може пробачити Італії виродження її своєрідною стародавньої цивілізації, засилля сучасності: "Всеєвропейської жовтої пилу/Ти зрадила сама себе! "Навіть Мадонна блудлива сучасністю - і вірш "Очі, опущені скромно ..." несе в собі мотиви майбутнього оповідання американського фантаста Рея Бредбері "Усмішка" про самознищення цивілізації, занадто далеко зробив крок у своєму розвитку.

Для обох поетів характерно звернення до образів простих людей, адже італійці -- колоритним нація, їхні пісні та танці вважаються одними з самих запальних; ласкаве сонце і тепле море зробили їх веселими та пристрасними. І тому пустотлива італійка з Перуджія Блоку і "два волохатих старого" неаполітанця Гумільова несуть в собі частинку своєї батьківщини. Вся Італія - в них. Блок і Гумільов розуміють це, як розумів і Максим Горький, який по-своєму захоплювався цієї країною в "Італійських казках".

І звичайно ж величезний слід у творчості обох поетів залишили великі люди Італії - поети, воїни, художники, скульптори. Горацій, Вергілій, Овідій, Рафаель, Буонарроті, да Вінчі, Тассо - знову й знову оживають вони в поезії північних поетів.

Але тінь "Суворого Данта", "не зневажають" італійського "сонета" у А. С. Пушкіна, незмінно витає над "італійськими віршами" як Блоку, так і Гумільова. Його "Vita nuova" настільки велика, що зробила вплив на обох поетів, таких різних в своєму світовідчутті.

Гумільов захоплюється можливістю вилити почуття в "сонеті-діаманти", і сонетної форма дивно-на-віч його "італійським віршів" ( "Тразименському озеро", "Вілла Боргезе "). Поет воскрешає ще один жанр італійської поезії - канцони. Ось що він пише з цього приводу: "Мої канцони не мають нічого спільного зі складною формою італійських канцон. Я взяв цю назву в прямому сенсі - пісні ... Кожна моя канцони складається з п'яти строф. Перші три строфи присвячені експозиції якого-небудь образу або думки. У двох останніх строфах звернення до дами, нар епуо! французьких балад, або просто згадка про дамі у зв'язку з попереднім. Ця двухчленность моєї канцони ріднить її з радою ". Гумільов знову без особливого напруги з'єднує древню поезію з сучасною, історію з реальністю.

Образ самого Данте Аліг'єрі постійно супроводжує поетів у їх подорожі по Італії.

Гумільов:

Музи ... Заспівайте мені пісню про Данте

Або зіграйте на флейті.

( "Беатріче")

Блок:

Тінь Данта з профілем орлиним

Про Нового Життя мені співає.

( "Равенна")

Блок вважає Данте єдиним гідним спогадом минулих епох, гідним "нової життя ".

Для Гумільова Беатріче стає втіленням вічної жіночності, вірності, любові: "Знаєте ль ви, що недавно/Кинула рай Беатріче "для пекла Данте? Імена Беатріче і Данте Аліг'єрі "звучать нам як заклики", їх думками "ми тепер живемо і дихаємо". Вони - суть вічна любов.

Блок прямо не згадує про Беатріче, але хіба його доля не доводить те, що він був її пристрасним шанувальником?! Адже оспівування єдиною Прекрасної Дами було глуздом ранніх блоковскіх віршів.

Отже, концепції поетів по відношенню до Італії прямо протилежні.

Для Блоку її небо - чуже, поет слідом за Ф. І. Тютчева відчуває швидку загибель європейської цивілізації, що не зуміла зберегти історичні корені (потім це виллється в "Скіфи").

Гумільов ж, талановитий мандрівник, знаходить гармонію в просторі й часі - і оспівує Італії.

Але очевидно, що для обох поетів ця країна стає втіленням самого Мистецтва. І хоча Блок бачить його декаданс, а Гумільов - пишний розквіт, обидва вони є його співаками, його служителями - і цим ставлять свої імена в один ряд з великими італійцями, "всебічне російської душі" долучаючись до вічного світового спадщини.

Адже не випадково Н. Гумільов, переводячи Теофіля Готьє, вимовляє:

Всі прах -- одне, радіючи,

Мистецтво не помре.

Антична статуя

переживе народ.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.coolsoch.ru/