ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Юрист по наследству
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Рецензія на «Історію одного міста» М. Е. Салтикова-Щедріна
         

     

    Література і російська мова

    Рецензія на «Історію одного міста» М. Е. Салтикова-Щедріна

    Життєвий і літературний шлях М. Е. Салтикова-Щедріна закономірно привів його до "Історії одного міста ". Цю сміливу, чесну книжку, повну живого сміху та глибокої скорботи, ненависті і надій, великий письменник буквально вистраждав. Народжений в багатої поміщицької сім'ї, він провів дитинство і юність в садибі батьків, будучи мимовільним свідком кріпосного побуту. "Я виріс на лоні кріпосного права, - згадував пізніше сатирик, - всі жахи віковий кабали я бачив в їх наготи ". Випускник Царськосельського ліцею 1844 року, член революційного гуртка Петрашевского, ревний прихильник Бєлінського, Михайло Євграфович Щедрін відразу примкнув до демократичного табору російської інтелігенції. Перші ж антиурядові повісті вирішили справу: у 1848 році Салтиков, за особистим розпорядженням Миколи I, був відправлений у Вятку. Після заслання почалася активна літературна діяльність, у тому числі в журналах "Современник" і "Вітчизняні записки". До моменту написання "Історії одного міста" для правлячого режиму Росії не було більш грізного і ненависного імені, ніж "Щедрін" (псевдонім письменника - М. Щедрін).

    Сама "Історія" вибудована творцем навмисно нелогічно, непослідовно. Великий сатирик предпославши основного змісту звернення видавця (у ролі якого він виступає сам) і звернення до читачів нібито останнього глуповської архіваріуса. Опис градоначальників, що надає книзі нібито історіографічность і особливого сенсу, складається з 21 прізвища (від макаронникам-зрадника Клементія до майора Перехоплення-Залихватського, спалив гімназію і скасував науки). У самій "Історії" увагу до намісників, особам явно нерівнозначна: одним (Беневоленський, Брудастий, Бородавкін, Угрюм-Бур-чеев) присвячено багато літературних сторінок, іншим (Мі-келадзе, Дю-Шаріо) пощастило менше. Це видно й за структурою "Історії"; три вступних розділу, одне заключне Додаток (виправдувальних документів, що містять градоначальство розумові і законопроектні вправи) і всього 5 основних розділів для оповідання про подвиги 21 управителя.

    Ніколи не було в Російській імперії міста під назвою "Глупов", ніхто не зустрічав таких дивовижних, неправдоподібних начальників (з фаршированої головою, як у Івана Пантелійович Прища).

    М. Е. Салтиков-Щедрін показав себе блискучим знавцем езоповою мови, наділив його в нібито літописну форму (літопис градоначальственних успіхів охоплює близько століття, причому вказуються, хоча і приблизно року правління). Ця пародійність викладу дозволяла письменникові говорити про сучасність, викривати офіційних осіб, не викликаючи цензурного втручання і гніву вищестоящих. Чи не Недарма Щедрін сам називав себе "вихованцем цензурного відомства". Звичайно, тямущий читач вгадував за потворними картинами Глупова навколишнє життя. Сила сатиричного викриття Щедріним реакційних підвалин, на яких трималася російська монархічна влада, була настільки потужною, що гротескно-фантастичні образи книги сприймалися як саме правдиве зображення життя.

    Чого вартий, наприклад, опис причин смерті градоначальників: Ферапонтов розшарпаний собаками; Ламврокакіс заїдемо клопами; Баклан зламану навпіл бурею; Фердищенко скінчив життя від смакота; Іванов - від натуги осягнути сенатський Указ; Мікеладзе - від виснаження сил і пр.

    В "Історії" Щедрін майстерно користується сатиричної гіперболою: факти справжньої дійсності набувають у нього фантастичні форми, що дозволяє сатирику найбільш яскраво розкрити ту чи іншу сторону образу. Але письменник не уникає і реалістичних замальовок. Так, дуже натуралістично описаний пожежа в Пушкарский слободі "солом'яного міста": "видно було, як далеко копошаться люди, і здавалося, що вони несвідомо товчуться на одному місці, а не кидаються в тузі і розпачі. Видно було, як кружляють у повітрі відірвані вихором від дахів клаптики запаленою соломи. Поступово одна за одною займалися дерев'яні будови і наче танули ".

    Хроніка міського управління написана барвистим, але і складним за складом мовою. У ньому широко використаний і тупий чиновницький склад: Кожен так пече у свята пироги, не заборонений собі таке безпечення і в будні "(Статут про доброчесну пирогів випікання - у виконанні Беневоленського). Є і старовинна слов'янська мова: "хочу ущекотать прелюбезний мені глуповців, показавши світу їх славні справи і предобрий той корінь, від якого знамените це древо виросла та гілками своїми всю землю покрали ". Знайшлося місце і час і для народних прислів'я: "тільки ось я яке слово тобі мовлю: краще ... з правдою вдома сидіти, ніж біду на себе накликати "(Фердищенко).

    Портретна галерея щедрінських "улюбленців" - Глупов-ських градоначальників запам'ятовується відразу і сильно. Один за одним проходять вони перед читачем, безглузді й огидні у своїх жорстокості, тупоумство, злісною ненависті до народу. Тут і бригадир Фердищенко, морівшій глуповців голодом, і його наступник Бородавкін, спалили тридцять три села, щоб "за допомогою цих заходів" стягнути недоїмок на два рубля з половиною, і майор Перехоплення-хвацько, що скасував в місті науки, і Феофілакт Беневоленський, одержимий пристрастю до писання законів (вже на лавах семінарії написав він кілька чудових законів, серед яких найбільш відомі наступні: "Кожна людина так має в серці смуток", "всяка душа так тремтить "," кожний цвіркун щоб пізнав відповідний його званню шісток ").

    Саме в описі головних героїв М. Є. Салтиков-Щедрін використовує найрізноманітніші художні засоби. Так, гранична жорстокість Угрюм-Бурчеєвих зафіксована "в дерев'яному обличчі, очевидно, ніколи не висвітлювали посмішкою", з "Вузьким і похилим чолом", запалими очима і розвиненими щелепами, готовими "Роздробити або перекусити навпіл". Навпаки, ліберально налаштований Прищ, градоначальник з фаршированої го-ловог, "був рум'яний, мав яскраво-червоні і соковиті губи, через які ніднелся ряд білих зубів; хода в нього була діяльна і бадьора, жест швидкий ". Зовнішні характеристики схожі з їх психологічними образами: лютий Бруддетий, він же органчик, не схожий на вихідця з Франції, аристократа Дю-Шаріо, весело проводить час б удовс льствіях і розваги, а "друг Карамзіна" Грус-тилове, що відрізнявся "ніжністю і чутливістю сердитий ", не менш далекий від" фантастичного мандрівника бригадира Фердищенко ...

    Городяни, народ в "Історії" викликають двояке почуття. З одного боку, їм властиві, по оцінкою самого автора, дві речі: "звичайна глуповський захопленість і звичайне глуповської легковажність ". Страшно жити в місті Глупові. Книга викликає сміх, але не веселий, а гіркий і похмурий. Письменник сам казав, що розраховував "на порушення на читача гіркого почуття, а аж ніяк не веселонравія ". Страшно за Глупов не тільки тому, що в ньому панують обмежені чиновники, "від російського уряду поставлені". Страшно, що народ покірно і терпеливо переносить свої лиха.

    Однак цей мовчазний докір тяжка письменника зовсім не означав знущання над народом. Щедрін любив своїх сучасників: "Всі мої твори, - писав він пізніше, -- сповнені співчуттям ". Глибокий сенс "Історії одного міста" полягає не тільки в геніальних своєю викривальною силі образах градоначальників, а й в тій узагальнюючої характеристиці глуповців, яка неминуче наводила на думку про майбутньому пробудженні задавленого владою народу. Великий сатирик закликає до тому, щоб внутрішнє життя російських міст, подібних Глупова, колись вирвалася назовні, стала світлою, гідного людини. Не випадково "історична" хроніка закінчується втечею останнього градоначальника; Уг-Рюм-Бурчеев зник, "немов розтанувши в повітрі". Могутнє рух справжньої історії людства влада виявилася не в змозі стримувати ще одне сторіччя: "Річка не вщухала. Як і раніше, вона текла, дихала, дзюрчала і звивалася ...".

    Виходить, що Щедрін дивився далеко вперед. Він вірив у крах глуповської ладу життя, в перемогу ідеалів розуму, гідності людини, демократії, прогресу, цивілізації. Його творам, включаючи і "Історію одного міста", передрікали велике майбутнє. Тургенєв порівнював Салтикова-Щедріна з Свіфтом, Горький зізнавався, що саме за даний твір він "дуже полюбив" письменника. Так і сталося. Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін став одним із самих популярних письменників в нашій країні та зарубіжжя.

    Список літератури

    Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.coolsoch.ru/

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати ! DMCA.com Protection Status