«Мелодією однієї звучать печаль і радість ... "(Тема кохання в ліриці О. Блока)

... Трагічний тенор епохи.

А. Ахматова

Існує таке розхоже уявлення, що слова "любов" і "символізм" є чи не абсолютними синонімами. Підставою для такої думки служить як приналежність більшості символістів (Зінаїда Гіппіус, Андрій Білий, Костянтин Бальмонт та інші) до чистих лірикам, головним змістом творчості яких було відображення в поезії почуттів, і перш за все любові, так і сама суть символізму як художнього методу.

Не вдаючись у теорію, скажу, що символіст у своїх творах відображає не об'єктивний, а трансформований, пропущений через внутрішнє бачення поета світ, а це внутрішнє бачення стає наслідком невидимих і таємничих зв'язків з Творцем, Деміургом, Творцем усього сущого. На думку символістів, цей зв'язок забезпечує творчим особистостям знання задуму Божого, якого позбавлені всі прості смертні. Знання ж це призводить до встановлення для слів природної мови довільних, зрозумілих лише присвяченим значень, - по цій межі (слово стає символом) отримали свою назву і метод, і літературне протягом кінця XIX - початку XX століть.

У наші дні з всіх російських символістів найбільш відомий Олександр Олександрович Блок. І це зрозуміло: читання віршів або прози символістів вимагає особливого душевного настрою і тяжкої роботи душі і розуму. Але якщо не лінуватися, то входити до дивовижний світ барв та образів, сопрікоснешься з вразливою, трепетною душею автора, зрозумієш, який напруженим життям жила інтелігенція вже далекого для нас XIX століття. І назавжди, як колись Анна Андріївна Ахматова, полюбиш тонку, витончену і одночасно тривожну і трепетну поезію О. Блока, в якій "Мелодією однієї звучать печаль і радість". По-блоковскі органічно ці мотиви переплетені в любовній ліриці співака Прекрасної Дами.

Андрій Білий назвав свого геніального друга і суперника "першим поетом землі російської". З цим важко не погодитися. Як XIX століття був осяяний генієм А. С. Пушкіна, так і XX вік не можна уявити без трагічного голосу Олександра Блока. Цей трагізм явив в усьому: у оспівуванні любові і невдачі в інтимному житті, в прихильності символізму і у свідомому перехід до реалізму, в ухваленні революції і розчарування в ній напередодні смерті, у пристрасному обожнення Росії та відчутті власної провини перед нею. При цьому поет завжди і у всьому залишається дивно цілісною особистістю, мабуть, тому, що слухав життя "всім серцем ". І цілком природно, що першими це серце відвідала любов.

Важко знайти в поезії автора, який не писав би про кохання, не обожнював б предмета свого обожнювання. Любов - почуття, піднесене людини, що робить його чистішим і благородніше - забезпечила блискучий дебют О. Блока в літературі, відразу поставила його на перше місце в плеяди російських ліриків.

В "Віршах про Прекрасної Дами ", що носять сліди сильного впливу філософії та поезії Володимира Соловйова, Блок додає і свого кохання, і коханої риси божественної обраності. Його ліричний герой - раб "Владичиці всесвіту". Бели в російській поезії Любов завжди символізувала перемогу життя над смертю, то у Блоку любов - перемогу над вульгарністю, несправедливістю, насильством, що переповнюють життя. Саме в романтичному світі неземну любов знаходить заспокоєння ліричний герой Блоку:

Покірний ласкавого погляду,

Милуюсь таємницею краси,

І за церковну огорожу

Кидаю білі квіти.

Ліричний герой блаженство, страждає, відчуваючи такі сильні почуття, що готовий навіть прийняти смерть:

За короткий сон, що нині сниться,

А завтра немає,

Готовий і смерті скоритися молодий поет.

Здається, герой живе лише мрією про зустріч зі своїм ідеалом. Але в той же час він і боїться цієї зустрічі, побоюючись, що прихід Прекрасної Дами в реальний світ змінить "Улюблені риси":

Передчуваю Тебе.

Року проходять мимо -

Все в зовнішності одному передчуваю

Тебе ... Як ясний горизонт: і променистістю близько.

Але страшно мені - Зміниш вигляд ти.

Мене вразила одна думка Володимира Орлова, кращого знавця творчості О. Блока в вітчизняному літературознавстві. У книзі "Гамаюн" він сказав, що за всією + EN, недомовленістю, символікою "Віршів про Прекрасної Дами" допитливий читач знайде всі перипетії розвитку

любовних відносин Олександра Блока і Любов Менделєєва, що стала дружиною поета, але так і не зробила його щасливим. Мабуть, тому і боїться юний поет, що реальність може бути грубіше, приземленіші ідеалу.

Цей страх, однак, не змінив самого ставлення Блоку до великого почуття. Я пізнаю в його віршах пушкінську дивовижну здатність бачити в жінці божественне початок. Як і співак "генія чистої краси", Блок підносить улюблену жінку на п'єдестал богині:

Так співав її голос, летящий в купол,

І промінь сяяв на білому плечі,

І кожен з мороку дивився і слухав,

Як біле плаття співало в промені.

Мені здається, що вірш "Дівчина співала в церковному хорі" можна назвати шедевром світової любовної лірики, хоча в ньому немає ще самої любові, є лише її передчуття. Але такою і повинна бути справжня любов, чиста і світла, якою постала перед поетом ця, мабуть, незнайома йому хористка.

Проте пора юнацьких поривів і мрій проходить, поруч з ними виявляється реальна, далека від ідеалів життя. Гірка дійсність (невдалий шлюб, ураження першої російської революції і наступила реакція) змінює настрій поета, його світовідчуття. Сірість і вульгарність повсякденного життя, де

... Серед канав гуляють з дамами

Випробувані дотепники,

долається поетом за допомогою образу прекрасної незнайомки, героїні однойменного вірші поета. Для завсідників заміських ресторанів, які шукають "істину в вини ", жінка, як і раніше залишається таємницею. Вона не забруднений ні вульгарністю, ні брудом, ні вадами, своєю присутністю вона поетизує повсякденність, упокорюючи серце, даючи розраду душі, зберігаючи вже готову знищити себе життя:

Глухі таємниці мені доручені,

Мені чиєсь серце вручено ...

У моїй душі лежить скарб,

І ключ доручений тільки мені!

Жінка створена для любові. І якщо доля розпоряджається інакше, то ніхто не сміє засудити її:

Я не тільки не маю права,

Я тебе не в силах дорікнути

За болісний твій, за лукавий,

Багатьом жінкам суджень шлях.

Я дуже люблю поетичний цикл "Кармен", навіяний зустріччю О. Блока зі співачкою Андреєвої-Дельмас, виконавицею партії іспанської циганки в опері Бізе. У цих віршах перед нами вже не романтичне кохання, а пристрасне і стихійне почуття, що визначає долю ліричного героя:

Ти - як відгомін забутого гімну

У моїй чорної і дикої долі.

Змінюється кохана: перед нами вже не символ піднесеної кохання, "золотокудрий" демон, в чиєму голосі чується "рокіт бур". Змінюється і ліричний герой: з боязкого раба Прекрасної Дами він перетворюється на палкого коханого. Цікава деталь: образ ліричного героя явив у двох іпостасях. Це і поет, який

Дивиться на стан її співучий

І бачить творчі сни,

але в той же час і коханий Кармен Хозе, чиє серце пронизане болісної ревнощами:

Ні, ніколи моєї, і ти нічиєї не будеш ...

Однак любов-пристрасть не може бути довготривалою, вона неминуче закінчується трагедією розчарування, пересичення і душевної спустошеності:

Разом адже за краю, був час,

Нас водила згубна пристрасть,

Ми хотіли разом скинути тягар

І летіти, щоб потім впасти.

Коли А. Блок написав поему "Дванадцять", його супротивники люто кепкували, що на зміну "Прекрасної Дами" прийшла "толстоморденькая" Катька. Я думаю, що Катька уособлює жіночу долю в нових умовах, коли зневажений любов, зневажений саме життя.

Для мене Олександр Блок - самий великий поет XX століття, співак найтонших рухів людської душі. Закінчити свій твір я хотіла б рядками з вірші А. Ахматової, написаними на смерть О. Блока:

Принесли ми Смоленської заступниці,

Принесли Пресвятої Богородиці

На руках у гробі срібному

Наше сонце, у борошні згаслі, -

Олександра, лебедя чистого.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.coolsoch.ru/