Каже "Людина натовпу"

Марія Кузнєцова

Москва

У творчості М.Е.Салтикова-Щедріна тема "середньої людини" - "Простеца"-різночинця - на всю міць зазвучала в сімдесяті-вісімдесяті роки. Саме "середньому людині" письменник присвятив кращі твори цього періоду.

"Людина натовпу ", що веде свій родовід від" маленької людини "Пушкіна, Гоголя, Достоєвського, представлений у Щедріна досить широко. Ми маємо на увазі людини, так чи інакше пов'язаного з "казенної" службою, яка, відбираючи в нього більшу частину часу, натомість надає йому лише шматок хліба; в духовному ж, моральному плані не дає нічого. Молодший сучасник Щедріна -- Чехов, ще за життя великого сатирика, охарактеризував такий тип в "Розповідь невідомої людини ". "За переконанням і по натурі я звичайний чиновник, щедрінський герой ... - Говорить про себе Орлов. - Служба не задовольняє мене, може, але все-таки для мене вона краще, ніж що-небудь інше. Там я звик, там люди такі ж, як я, там я не зайвий, у всякому разі, і відчуваю себе стерпно "1.

"Лада" різновид "людини натовпу" - це, мабуть, єдиний у Салтикова-Щедріна психологічний тип, який можна з рівною часткою обгрунтування назвати і "людиною натовпу ", і" простецом ", і" строкатим "," стадним "," середнім "людиною, а також "Грунтових і руслових людом".

Проміжне положення "людини натовпу" між "людиною лободи" і людиною "культурного шару "дозволяє приписувати йому риси як одного, так і іншого і разом з тим не відмовити йому в певної типологічної індивідуальності.

Молчалін з циклу нарисів "У середовищі помірності й акуратності", Розмова з повісті "Хвора місце ", сім'я Черезова, син і батько Люберцеви з" Дрібниць життя "та інші безсумнівно потрапляють до нас цікавить коло персонажів. Крім уже перерахованих творів, звернемося також до "Благочинні речам", "За кордоном", "Сучасній ідилії", "Пошехонський розповідей", "строкатим листів" і деяким іншим.

Стилістика творів Салтикова-Щедріна нерозривно пов'язана з художньою мовою персонажів.

Цілком очевидно, що основну роль у Вира-зітельності образів Молчаліна, Черезова, Разумова та інших зіграли їх мовні характеристики, мотивований підбір Щедріним тих чи інших засобів мови, нове звучання в контексті конкретного твору. Естетична функція мови перерахованих вище персонажів підпорядкована завданню втілення певного типу "людини натовпу", психологічні особливості якого були вже нами розглянуті ( "Література", 1996, № 20).

Як писав В. В. Виноградов: "У реалістичній художній літературі знаходять відображення "Лінгвістичні смаки", соціально-мовні естетичні оцінки і улюблені шаблони мови різних соціальних груп "2. Ця думка знаходить своє підтвердження в колі зазначених нами щедрінських персонажів.

Значне місце в словнику "людини натовпу" займає так звана "служітельская" лексика. Необхідна на службі, вона і в домашніх бесідах чиновника грає велику роль, бо він, чиновник, немислимий зовсім відірваним від своєї справи. В "Строкатих листах" Салтиков-Щедрін сам називає "ці служітельскіе слова: "Чого бажаєте?", "Як накажете", "Не погубите!" ". Ці слова супроводжують "Людини натовпу" всюди, та й не дивно, тому що "кругом вся атмосфера пропахла міцними служітельскімі словами ... ці запахи ... такий густий, непроникною масою заполонили весь ... домашній побут, що непомітно для мене самого, всі фактори моєї життєдіяльності самі почали працювати стосовно нової атмосфері і підкоряючись її тиску "3 (" Строкаті листи "). Оповідач, від імені якого ведеться мова у наведених тут уривках, -- "Культурний" "середня людина", але ми використовуємо його висловлювання для характеристики "людини натовпу" - невеликого нерассуждающего чиновника в силу того, що сам "людина натовпу" аналізувати атмосферу, в якій живе, не в стані. Знову звернемося до "строкатим листами": "Перспектива раптового приурочених до служітельскім словами, без надії, що прийде інша раптовість і зруйнує чари чаклунства, - ця перспектива здавалася надто вже суворо ... Я дуже добре знаю, що звичка відіграє в житті людини роль переважно несвідому і що, отже, вона в більшості випадків служить джерелом незліченних недомисел і навіть аморальності; але ж для того, щоб почувати себе цілком зручно в атмосфері служітельскіх слів, саме це і потрібно ".

Мова літературного персонажа, так і звичайної людини в реальному житті, служить засобом оформлення його думок, а якщо дивитися глибше, то і виразом внутрішнього духовного світу, що звучить осмисленим відображенням розуму і душі. У "Людини натовпу" все змішалося. Відбулися дивовижні метаморфози, наслідком яких став результат, коли слово, вірніше, якісь незначні уривки чужих розмов, звичні фрази, афоризми, приказки, прислів'я і, безсумнівно, "служітельскіе слова" фактично випереджають думку. Певні слова, як у запам'ятовуючому пристрої особливого роду, вимовляються у відповідь на інші, заздалегідь заготовлені. "Служітельскіе слова" самі створюють атмосферу, життя в якій можлива тільки за діяльної допомоги цих же самих "Служітельскіх слів". Майже несвідомо вимовлені слова ставлять під голову кута характеру "людини натовпу" звичку, яка, в свою чергу, "служить джерелом незліченних недомисел і навіть аморально ", але все це вкупі складає, в певному сенсі, "гармонійний" маленький світ, у якому "Служітельскіе слова", "патентовані російські прислів'я" ( "Строкаті письма") і афоризми всякого роду, є надійним, на думку "простеца", і дуже нестійку насправді захист від проникнення в цей маленький світ за все, що хоч трохи нагадує думку.

Для "строкатих людей "Молчалін" служітельскіе слова "не здаються млявими і сухими. "Люди цим усім захоплюються, особливо стилем паперів і гостротою пера. "Ось так загнув! - Вигукують вони в захваті, - спробуй розсьорбали! "" ( "Строкаті листи ").

"Людина натовпу" - Раб свого "справи". Механізм самої "справи" (тобто служби, і все, що її оточує і оформляє, а в першу чергу це "служітельскіе слова") формує не тільки навколишній "людини натовпу" світ, але і його самого, пристосованого до цього світу. "Ті болі, які відчувалися спочатку, дуже скоро втратили свою живучість зважаючи цілої маси переказів, фактів і анекдотів, які в один голос кричали, що споконвіку в основі людського щастя лежали служітельскіе думки і служітельскіе слова. Сутність цих думок та слів формується коротко: "рятуй себе! "І людина, яка серйозно присвятив себе здійснення цього завдання і без задніх думок визнав законність її, може бути заздалегідь упевнений, що благополуччя його забезпечено "(" Строкаті листи ").

Саме Олексій Степанич тюрмі ", чинів-ник, що втілює собою ідеал помірності і акуратності, заходить у гості до головного герою "Сучасній ідилії" з дружньою порадою "почекати". Останній зауважує: "Вся моя молодість, все життя вичерпується цим словом, і ось вишукуються ж людина, яка приходить до висновку, що мені і за всім тим необхідно стримати свій запал! ". Потрібно помітити, що співрозмовник Молчаліна не зовсім розуміє свого порадника, тому що слово почекати, що втілює собою "дивний зразок" служітельской мудрості, життєвого досвіду і бог знає чого ще, настільки природне для "людини натовпу" молчалінского типу, не обов'язково буде природним для "культурного" людини. Молчалін щиро здивований цим нерозумінням: "Русские ви, а по-русски не розумієте! Дивні ви, панове! Погода - ну, пристосуватися, чи що, вміти вчасно помовчати, забути кой про що, думати не про те, про що звичайно думається, займатися не тим, чим зазвичай займаєтеся ... Наприклад: гуляйте більше, в їжу Ударте, цигарки набивайте, листи до рідних пишіть, а ввечері - В табельку або в сибірку чатувати. Ось це і означатиме "почекати" " ( "Сучасна ідилія ").

Отже, слово "Почекати" володіє дивно багатозначністю. І таких слів, які мають ставлення до "політиці", які вимовляються не часто, але повинні безумовно і миттєво розумітися, в лексиконі "людини натовпу" безліч. Наприклад, слово "Приборкання". "Від ранніх років дитинства, - каже оповідач в" Благочинні речах ", - я не чую інших розмов, крім розмов про приборканні (хоча саме слово "приборкання" і не завжди в них згадується), і вважаю, що ці ж розмови проводять мене і в могилу ".

Салтиков-Щедрін неодноразово підкреслював, що приватні питання не можуть і не повинні витісняти загальні питання, життєво необхідні, питання сенсу існування і свідомого ставлення до життя. У "людини натовпу" питання такого роду і одночасно їх майже миттєве й універсальне дозвіл виражаються у формі афоризмів, приказок та прислів'їв. Стосовно що цікавлять нас щедрінський персонажам "узагальнені думки", тобто афоризми, і є своєрідним сурогатом загальних питань.

Афоризми грають в життя "людини натовпу" колосальну роль. Вони, по суті, складають канву його життя; "простец зжився з цими афоризмами, він відчуває себе зрослися з ними, він по них влаштував все своє життя "(" Благочинні мови "). "Простец" "весь обплутаний афоризмами "," і немає для нього іншого виходу, крім виснажливої маяченія від одного афоризму до іншого ".

Джерело афоризмів, незалежно від часу їх походження, один і той же - "мудрість століть ". Це джерело невичерпний і благодаті: "... в тій купі, яка іменується мудрістю століть, за що не візьметься, - все пользітельно "(" Строкаті листа ").

Афоризми "Підкріплюють мораль" пур ле Жансен "" ( "Благочинні мови"). "Середнє міркування "(" Строкаті листи "), як єдино прийнятну для" простеца ", грунтується на афоризмах. Саме "середнє", а не всяке міркування, бо, на думку Федота Архімеда, чиновника з "Строкатих листів", взагалі, "міркування -- ось корінь пригноблюючого нас зла ", а" нам потрібно ... віддзвонив, і з дзвіниці долой ".

Сенс життя і той виражається в афористичною формі. "Люди, які роками знемагають під тягарем непосильних фізичних страждань, люди, у яких доля відняти не тільки радості, а й звичайнісіньке спокій, і ті змертвілих руками чіпляються за життя і костенеющімі мовами твердять: "Життя - є радість" " ( "Строкаті листи ").

"Людина натовпу" думає, що афоризми - надійна для нього захист. Але, на жаль, він помиляється. У будь-якій момент його "невинне" існування може бути перервано. "Згадайте, скільки в цьому бідному існування хворих місць, які так і напрошуються на вражене! Згадайте, що воно обставлено цілою свитою азбучних афоризмів, з яких жоден не захищає, а, навпаки, являє легко відчиняються двері для всіляких наїздів! "(" Благочинні мови ").

поширену фразу, начисто втратили свою образність, не тільки носяться навколо, а й насаджуються пресою. Молчалін-літератор, з властивим йому "професіоналізмом", викладає деякі принципи написання статей: "Далі піде вже висновок: штандарт скаче, Андрон їдуть, двічі два - стеаринова свічка та інше. Словом сказати, всі дванадцять стовпців у справності наявності "(" У середовищі помірності і акуратності ").

Якась фраза, яка сподобалася "людині натовпу" своєю простотою, а головне - простотою і навіть примітивністю що міститься в ній думки, може повторюватися їм до нескінченності.

Так, наприклад, Розмова-старший, який отримав відставку і не розуміє, за що з ним так обійшлися, постійно вимовляє одну й ту саму фразу: "мухи не образив!" "мухи не образив! - У тисячний і тисячний раз повторював він, силкуючись розвіяти і заспокоїти напливали на нього з усіх боків сумніви "(" Хвора місце "). Або приклад з "Дрібниць життя". Тут Люберцях-старший у всіляких інтерпретаціях і без жодного приводу буквально переслідує свого сина радою берегти здоров'я. "Головне, друже мій, бережи здоров'я! .. Будеш здоровий, і житиметься буде веселіше, і все піде в тебе ладком та світом! .. Здоров'я - це перше наше благо! "" Зайва гарячність здоров'ю шкодить, а воно нам найбільш потрібно ". "А більш за все пекісь про здоров'я. Бережи себе, друже мій, не спокушайте! Адже ти здоров? "(" Дрібниці життя "). І так далі в тому ж дусі.

Салтиков-Щедрін використовує прийом і невласно прямої мови. Постійне хвилювання "людини натовпу "за завтрашній день не може залишити байдужим і самого письменника. Авторська мова і мова персонажів поступово переймаються одними і тими ж тривожними інтонаціями. Так, наприклад, в оповіданні про Черезова: "Тепер вони бояться в особливості, тому що Надія Володимирівна готується стати матір'ю. Ах, щось буде? що таке буде, навіть уявити собі не можна! .. Скільки робочих днів заберуть одні пологи, а потім і дитина. Треба його годувати, сповивати, мити, відлучитися від нього не можна. Та й як тут поступити - не знаєш ... Ах, не зуміють вони своїм будинком жити. У мебльованих кімнатах - все готове, в кухмістерській - теж. Так вони жили все життя і іншого життя не знають. І раптом опиняться в просторі на власної відповідальності - ось де справжня-то мука! "(" Дрібниці життя ").

Таких прикладів в обраних нами творах чимало.

Ще один потужний пласт лексики "людини натовпу" - це те, що Щедрін називає "зачарованим кругом патентованих російських прислів'їв "(" Строкаті листи ").

Загальновизнана аксіома становить у прислів'ї предмет висловлювання. Крім російських прислів'їв, "Людина натовпу" досить активно використовує шкільну латинь і звичні йому з гімназійних років церковнослов'янські вислови. Але російські прислів'я та приказки, безумовно, знаходяться у нього на першому місці. Іноді вони вимовляються досить відокремлено, тобто виражають якусь певну, "Закруглену" з усіх сторін думка. Наприклад, про начальника в "Строкатих листах ":" Птичка невеличка, та нігтик Гострий ". В "Господа Молчалін" ця прислів'я вже "вросла" в мову, стала частиною цілого висловлювання: "Чи велика птах столоначальник, а ще раніше половини першого не жди ". Найчастіше зустрічається саме випадок, тобто "вростання" прислів'їв та приказок у мовній потік. Тому ж Молчаліна належать такі висловлювання: "клином вибивати треба - адвоката шукають "(" У середовищі помірності й акуратності ")," так ж не всяке ж лико в строку "," ніколи, кажу, не було, щоб яйця курку вчили ".

Коль скоро мова "Людини натовпу" пересипана прислів'ями - це одна з вірних ознак його благонадійності. "Було часи, - писав Салтиков-Щедрін в" Пошехонских оповіданнях ", - пошехонці і від прислів'їв зовсім було відвикли (йдеться про фантастичному отямлення. - М.К.). Живуть без прислів'їв - і баста. Скажуть їм: "Агов, панове! вуха вище лоба не ростуть! " - А вони у відповідь: "Так що ж що не ростуть! вухам і не слід вище лоба рости! Ми про вуха і не думаємо! "Так ось під кінець і дізналися, що у всі часи ні про що одним і мови не було, крім як про вуха ".

З інших спостережень за промовою "людини натовпу" нам хотілося б навести тут наступні: якщо "справа" своє чиновник в достатній мірі "викладає отчетісто, ясно" ( "Строкаті листа"), то у випадках, коли розмова заходить про речі більш особистих, отже, що вимагають до себе, в тій чи іншій мірі, прояви особистого відносини, - в цих випадках ми бачимо, що мова його оформлена безліччю крапок, що виражають невпевненість в собі і, найголовніше, можливість у будь-який момент "закруглити" фразу.

У "людини натовпу "свій особливий мова - мова недомовок, який до кінця зрозумілий лише йому самому. Ми наведемо зараз приклад невеликого діалогу - розмови між чиновниками "в шинку" Граки "" з "Пошехонских оповідань":

"-Що таке було? - Гримів Пугачов, - це ви про тих, чи що? То хіба ми заохочували? хіба ми покривали? А що стосується перспектив, але ж і це в тих же видах ... Не можна без перспектив! Потрібно, щоб суспільство мало на увазі: "Ось, мовляв, що для вас ... "А там якусь перспективу в хід пустити, а яку притримати -- це вже не ми! Наша справа - збагнути, викласти, уявити, а потім ...

-Я дуже добре розумію, що хотів висловити Омелян Іва?? ыч, - сухо відрізав Вожделенскій, - але, на жаль, доводи його не здаються мені переконливими ... "

Мова "людини натовпу "- відображення його заплутаною життя, побудованої по заплутаних вказівками понад. Навіть у ті рідкісні хвилини, коли "простец" говорить щиро, крізь "Служітельскіе слова", недомовки, афоризми і прислів'я дуже важко розрізнити його душу: "Ні, ви скажіть ... адже цим жартувати не можна! - Говорив він (Пугачев. -- М.К.), хвилюючись. - Ми теж ... звичайно, образити не довго ... Але за що? Хіба нас закликали? хіба нам наказували? пояснили нам хоч раз: "Ось це - так, а ось це - не так?" Покличте, накажіть! Що ж, ми з свого боку ... "(" Пошехонские розповіді ").

Незважаючи на велика кількість ідіом, мова "людини натовпу" здається бідним, так як убогість його власних думок нічим прикрити неможливо. Саме до "людини натовпу" можна віднести наступний вислів Салтикова-Щедріна: "Я завжди говорив і тепер стверджую: існує цілий замкнутий світ, у якому таких слів, як, наприклад, "думка", "система", не дається майже ніякої ціни "(" Хворе місце ").

Художня мова персонажів М.Е.Салтикова-Щедріна в першу чергу свідчить про бідності їх духовного життя. Внутрішній світ, як у дзеркалі, відображено у порожніх, нічого не значить фразах. Прислів'я, приказки і афоризми звільнили "людини натовпу "від необхідності самостійного осмислення важливих питань і подій, що відбуваються навколо, надаючи йому вже готові, сформульовані рішення.

Список літератури

1. ЧеховА.П. Зібрання творів: У 12т. М.: Держлітвидав, 1962. Т.7. С.222.

2. ВіноградовВ.В. Про мову художньої літератури. М.: Держлітвидав, 1959. С.201.

3.Салтиков-ЩедрінМ.Е. Зібрання творів: У 20т. М.: Худож. література, 1965-1977.