Тема творчості в ліриці О. Е. Мандельштама

О. Е. Мандельштам - не повсюдно відомий лірик, але без нього не тільки поезія "Срібного століття", а вся російська поезія вже непредставіми. Можливість стверджувати це з'явилася лише нещодавно. Мандельштам довгі роки не друкувався, був заборонений і практично перебував у повному забутті. Всі ці роки тривало протистояння поета і держави, яке закінчилося перемогою поета. Але й зараз багато людей більше знайомі з щоденниками дружини Мандельштама, ніж з його лірикою.

Мандельштам належав до поетів-акмеїстів (від грецького "акме" - "вершина"), для нього ця приналежність була "тугою за світової гармонії". У розумінні поета підставу акмеїзму - осмислене слово. Звідси і пафос зодчества, настільки характерний для першої збірки Мандельштама "Камінь". Для поета кожне слово - це камінь, який він закладає в будівлю своєї поезії. Займаючись поетичною архітектурою, Мандельштам вбирав культуру різних авторів. В одному з віршів він прямо назвав дві свої джерела:

В невимушеності творить обміну

Суворість Тютчева - з дитячістю Верлена.

Скажіть - хто б міг майстерно поєднувати,

З'єднанню надавши свою печатку?

Питання це виявляється риторичним, тому що ніхто краще самого Мандельштама не поєднувати серйозність і глибину тим з легкістю і безпосередністю їх подачі. Ще одна паралель з Тютчева: загострене почуття заемності, вивчених слів. Всі слова, за допомогою яких будується вірш, вже були сказані раніше, іншими поетами. Але для Мандельштама це навіть до певної міри вигідно: пам'ятаючи про джерело кожного слова, він може пробуджувати в читача асоціації, пов'язані з цим джерелом, як, наприклад, у вірші "Чого душа так співуча" Аквілон викликає в пам'яті однойменне вірш Пушкіна. Але все-таки обмежений набір слів, вузьке коло образів повинні рано чи пізно завести в глухий кут, бо вони починають перетасовувати і все частіше повторюватися.

Можливо, що не широкий діапазон образів допомагає Мандельштама рано знайти відповідь на хвилююче його запитання: конфлікт між вічністю і людиною. Людина долає свою смерть шляхом творення вічного мистецтва. Цей мотив починає звучати вже в перший віршах ( "На блідо-блакитний емалі", "Дано мені тіло ..."). Людина - Миттєве істота "у в'язниці миру", але його дихання лягає "на скла вічності "і викреслити відобразив візерунок вже жодними силами неможливо. Ілюмінація дуже просте: творчість робить нас безсмертними. Цю аксіому як не можна краще підтвердила доля самого Мандельштама. Його ім'я намагалися витравити з російської літератури і з історії, але це виявилося абсолютно неможливим.

Отже, своє покликання Мандельштам бачить у творчості, і ці роздуми періодично переплітаються з непереборне архітектурної темою :"... з тяжкості недоброї і я коли-небудь прекрасне створю ". Це з вірша, присвяченого собору Паризької Богоматері. Віра в те, що він може створювати прекрасне і зуміє залишити свій слід в літературі, не покидає поета.

Поезія в розумінні Мандельштама покликана відроджувати культуру (одвічна "туга за світовою культурі "). В одному з пізніх віршів він порівнював поезію з плугом, який перевертає час: старина виявляється сучасністю. Революція в мистецтві неминуче призводить до класицизму - поезії вічного.

З віком у Мандельштама відбувається переоцінка призначення слова. Якщо раніше воно було для нього каменем, то тепер - тілом і душею одночасно, майже живою істотою, володіє внутрішньою свободою. Слово не повинно бути пов'язане з предметом, що означає, воно вибирає "для житла" ту чи іншу предметну область. Поступово Мандельштам приходить до ідеї органічного слова і його співака -- "Верлена культури". Як бачимо, знову з'являється Верлен, один з орієнтирів молодості поета.

Через усю пізню лірику Мандельштама проходить культ творчого пориву. Він, врешті - -решт, оформляється навіть в якесь "вчення", пов'язане з ім'ям Данте, з його поетикою. До речі, якщо говорити про творчі пориви, то треба зауважити, що Мандельштам ніколи не замикався на темі поетичного натхнення, він з рівним повагою ставився і до інших видів творчості. Досить згадати його численні присвяти різним композиторам, музикантам (Бах, Бетховен, Паганіні), звернення до художників (Рембрандт, Рафаель). Будь то музика, картини або вірші - все в рівній мірі є плодом творчості, невід'ємною частиною культури.

Психологія творчості з Мандельштама: вірш живе ще до його втілення на папері, живе своїм внутрішнім чином, який чує слух поета. Залишається тільки записати. Напрошується висновок: не писати не можна, адже вірш вже живе. Мандельштам писав і за свої творіння піддавався гонінням, пережив арешти, заслання, табори: Він розділив долю багатьох своїх співвітчизників. У таборі закінчився його земний шлях; почалося посмертне існування - життя його віршів, тобто те безсмертя, в якому поет і бачив найвищий сенс творчості.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.coolsoch.ru/