"Романс в прозі "Чехова

Наталія Іванова

р. Великий Новгород

Ставлення Чехова до романсу на початку творчого шляху було негативне, навіть швидше іронічне, але поступово воно змінюється, тому що в романсі письменник відкриває безмежні можливості вираження людиною своїх почуттів, переживань і думок.

До середини 80-х років романс в прозі Чехова виступає не тільки як елемент музичного побуту, як фон, на якому розвиваються події, але і як засіб розкриття морально-психологічного стану героїв. Зазвичай письменник використовує в своїх творах широко популярні романси, щоб читач міг проектувати їх утримання на подальший розвиток сюжету. У чеховському творі може "Прозвучать" тільки фраза, рядок, куплет, але в свідомості читача виникає музика, яка на слуху, і обов'язково з наступними словами. Романс, "Прозвучав за кадром" художнього твору, створює другу, ліричний план оповіді, своєрідний поетичний фон, на якому розвиваються події епічного твору. Романс починає впливати на поетику чеховського розповіді.

Тільки в кінці оповідання "Шампанське (Розповідь пройдисвіта)" (1887) "звучить" популярний романс "Чорні очі" (слова Є. П. Гребінки, музика Г. Софусь), проте вплив його на поетику розповіді виявляється настільки сильним, що це за зовнішністю святочне твір можна назвати і своєрідним "романсом в прозі".

Романсние інтонації чуються з самого початку розповіді і задають особливу ліричний настрій: "Весело мені жилося на полустанку чи нудно, ви можете бачити з того, що на двадцять верст навколо не було жодного людського житла, ні однієї жінки а я в ту пору був молодий, міцний, гарячий, взбалмошен, дурний ... "Або:" Бувало, промайне у вікні вагона жіноча голівка, а ти стоїш, як статуя, не дихаєш і дивишся до тих пір, поки потяг не звернеться до ледве видиму крапку ". Кожна пропозиція перетворюється у Чехова в відточену музичну фразу. Повторами, присутністю рівних періодів у фразі (наприклад: "Дітей у мене не було, гостей, бувало, до мене не заманиш, а сам я міг їздити в гості тільки до товаришам по службі ... ") письменник домагається ритмічності прози, розміреності, музичності.

Романс спирається на слово, а музика, повідомляючи йому емоційність, піднесеність, піднімає людину над буденністю і веде до свого гармонійний, прекрасний світ. У романсі відбувається дивне злиття слова, що тяжіє до музики, і музики, готовою стати словесним відображенням певної любовної ситуації. При що здається банальності романс не може знецінитися в естетичному плані, тому що його зміст відгукується на кожну людську долю. Слухач в романсі знаходить відгомін власних переживань. І хоча любовна тема не заявлена Чеховим як єдина і головна в оповіданні, але любовна історія має величезне значення в долі героя, вона є для нього фатальною, і романс "Чорні очі" якраз про це.

У прозі Чехова романс з'являється скрізь, де є любовна колізія або натяк на неї, оскільки, як зазначає М. Петровський, "у романсу - ні" тим ", у нього є тільки одна тема: кохання. Все інше: життя і смерть, вічність і час, доля і невіра, самотність і розчарування - лише в тій мірі, в якій вони пов'язані з цієї головною темою ".

Романс чужі закиди гірку долю, нарікання на нещасливу любов, тому що навіть ця нещаслива любов є цінність в романсном світі. Читач добре пам'ятає заключні рядки романсу:

Але не сумний я, не без смутку я,

Утешительна мені доля моя:

Все, що кращого в житті Бог дав нам,

В жертву віддав я вогневим очам!

Цим же настроєм пронизані і останні рядки чеховського розповіді.

Герой не дорікає долю, не нарікає на нещасливу любов: "Пригадую страшний, скажений вихор, який закрутив мене, як пір'ячко. Кружляв він довго і закинув мене на цю темну вулицю. Тепер скажіть: що ще недобре може з мною статися? "

Любов в романсі безбитна, вона вища побуту, а якщо і звертається до нього, то вибирає "його пріхорошенние ділянки як фон, на кшталт театрального задника " (М. Петровський). Чехов і тут в описі рокової зустрічі слід романсове традиції: "Мій стіл, сірі стіни, сокирний диван ... здається, все до найменшої порошинки помолодшало та повеселішало у присутності цієї істоти, нового, молодого ".

У розповіді, так само як і в романсі: "Знати, побачив вас// Я не в добру годину ...", - любов виявляється фатальною силою, фатумом. В оповіданні фатальність зумовлена: розлите шампанське - погана прикмета - фатальна зустріч. Художній світ чеховського твори, незважаючи на описуються величезні простори: степ, "холодна далечінь "," на двадцять верст жодного людського житла "- малий. У ньому, як і в романсі, тільки "він" і "вона". Їх зустріч - подія величезна і нескінченно важливе для героїв, воно фатально.

У романсі завжди тільки "один окреслений момент у відносинах" його "з" нею "". І цю специфіку жанру Чехов дотримується точно. Він описує тільки фатальну зустріч: "За столом сиділа маленька жінка з великими чорними очима ". Все подальше оповідання про стрімко розвиваються події присутній у "поглиненому вигляді: динаміка відносин стає характеристикою статичного "зараз" ":" Не пам'ятаю, що було потім. Кому завгодно знати, як починається кохання, той нехай читає романи і довгі повісті Все полетіло до чорта верхнім кінцем вниз. Пригадується мені страшний, скажений вихор З степового полустанка він закинув мене на цю темну вулицю ".

Романс накладає відбиток на слова, монолог, почуття оповідача. Його промови властива, як і романсу, афектація, страждання теж ніби запозичені з романсу: "Я в ту пору був молодий, міцний, гарячий, взбалмошен і дурний", далі він відзначає "сіру смуток", "прескучнейшую життя", каже: "Молодість моя загинула ні за гріш "," ні в мене ні притулку, ні близьких, ні друзів, ні коханого справи. Ні на що я не здатний Крім невдач і бід, нічого іншого не знав я в житті ". Навіть відносини з жінкою він будує по "романсной" логіці. Дружина любила його "шалено, рабськи", а він відверто двічі заявляє: "Від своєї совісті не можна ховатися: я не люблю дружини! "і:" Я терплю її, але не люблю  Любові не було і немає ". Читач ніби готується оповідачем до тому, що повинна з'явитися вона, між ними повинна спалахнути кохання.

Рефреном (як і в деяких романсах) проходить через весь розповідь риторичне питання героя: "Що ж недобре може статися з нами?", "Що ж ще недобре може статися? "," Що може статися? "," Що ж може статися недобре? ", "Тепер скажіть: що ще недобре може зі мною статися?" Кожного разу питання-рефрен наповнюється новим смисловим відтінком, він не тільки "ділить" текст твори на смислові одиниці, але, немов романс, закінчується цим питанням-рефреном.

Душа оповідача, наповнена втомою, тугою, йде у страждання, в "красиве страждання "- в романс, покликаний" прикрасити "біль, викликати співчуття, співчуття у слухача.

Головному герою не вистачає сил протистояти "фатальним обставинам", він намагається виправдати себе: "... сп'янів я і від вина, і від присутності жінки". Не випадково він апелює до популярного романсу:

"Ви пам'ятаєте романс?

Очі чорні, очі пристрасні,

Очі пекучі і прекрасні,

Як люблю я вас,

Как боюсь я вас! "

Чому все-таки до романсу? Людина, яка "не отримав ні виховання, ні освіти", швидше за міг висловити силу своїх переживань за допомогою такого популярного і поширеного жанру - романсу, що виступає і як елемент побуту, і як втілення духовного початку життя. Романс став своєрідною формою вираження потреби в щирому спілкуванні, давав можливість "відвести душу", висловитися. З іншого боку, читач міг проектувати зміст відомого йому романсу на подальший розвиток подій:

Ох, недарма ви глибини темней!

Бачу траур в вас по душе моей,

Вижу пламя в вас я переможне:

Сожжено на ньому серце бідне ...

"Романсное" початок є і в героїні. У неї є нелюбимий чоловік, "старий чоловік, грізний чоловік", від якого вона біжить, і її неодмінно чекає зустріч з ним, з любов'ю, нехай навіть фатальний, яка "зітре її з лиця землі".

У портреті фатальною жінки герой виділяє тільки типове для романсу образне поєднання "чорні очі "," чорні очі ":

Черни очі, ясні очі!

З-під соболів вій

Ви темней осінньої ночі,

Яскравіше блискавок і блискавиць.

(А. В. Тимофєєв)

Блиск очей моїх знайомий

Всім, хто любить чорні очі!

Ці очі - темні ночі,

Все йде від них кругом.

(І. К. Кондратьєв)

Досить часто в романсах зустрічаються і блакитні очі, що належать, як правило, милому жіночого образу, незабутньому зберігачу-генію, полонить своєю солодкістю:

Я пам'ятаю очі блакитні,

Я пам'ятаю локони золоті

Недбало кучерявих власов.

(К. Н. Батюшков. Геній)

П.А. Вяземський також у романсі "Сльоза" порівнює "блакить блакитного ока" з перлом Сходу, світлої бірюзою.

Своєрідним узагальненням відношення до очам блакитним і чорним в романсі є "Пісня" В. І. Туманського:

Любив я очі блакитні,

Тепер закохався в чорні,

Ті були ніжні такі,

А ці непокірні.

І якщо на блакитних очах "деколи блищали сльози, любові німі скарги", вони "приборкували життя хвилі, світили мирним щастям ", то чорні -" непокірні ", і" тут не сльози, а загрози ", вони повні" бурхливих блискавок "," дихають самовладдям ". Взагалі, чорний колір в романсі - фатальною. Чорна чи шаль ( "Чорна шаль" Пушкіна), чорні чи кучері ( "Станси" Красова), чорні чи очі ( "Черни очі, ясні очі ..." Тимофєєва) - це полум'я пристрасті, магічна влада, хіть, блаженство і напасти, загибель.

У романсі парадоксально поєднуються піднесене і приземлене, одухотворена смуток, м'якість, ліризм і життєва проза, грубість. Цей парадокс є і в назві оповідання Чехова - "Шампанське (Розповідь пройдисвіта)". Перше слово в назві викликає у читача відчуття чогось незвичайного, урочисто-радісного. Контрастом є друге слово. С. І. Ожегов у "Словнику російської мови" дає однозначне тлумачення слову "пройдисвіт": "(розм. презри.) Шахрай, негідник". У словнику В. І. Даля є і значення "минулий людина", а також "мандрівник, мандрівник ". Мабуть, і ці "поетичні" значення мав на увазі письменник, тому ще сучасники Чехова відзначали поетичність стилю, "поетичний настрій автора" (Михайлівський).

У чеховської героїні також є романсное з'єднання "піднесеного і приземленого". Вона видає "якийсь складний запах, гарного і порочного. А що гостя була порочна, я зрозумів по посмішці, за запахом, за особливою манерою дивитися і грати віями, по тону, з яким вона говорила з моєю дружиною - порядною жінкою ... Я все зрозумів з першого погляду ".

Як і романс, ця розповідь немов стисла мелодрама, про яку розповідає учасник подій іншій людині - слухачеві, читачеві. Романс не припускає, як правило, конкретного звернення, але в ньому завжди присутня "спрямованість". І в чеховському оповіданні присутній романсная спонукальної-помилки не повинно бути: "Тепер скажіть: що ще недобре може зі мною статися?" Це неназвану звернення перетворює ліричний монолог як би в діалог з невидимим співрозмовником, що зближує розповідь з коротким, але глибоким, що вимагає емоційного відгуку, переживання романсом.

Легко впізнається в творі і романсная лексика: любила шалено, молодість пропадає, скажений вихор, чорні очі. Зустрічаються у чеховському оповіданні і романсние "Формули". У Чехова: "Пам'ятаю, зустрічав я з жінкою Новий рік ..." У романсі: "Я пам'ятаю день! Ах, це було щастя! .. "(Б. Борисов);" Пам'ятаються літні ночі веселі ... "(А. Пугачов). У Чехова: "Не пам'ятаю, що було потім ..." У романсі: "Це було давно ... Я не пам'ятаю, коли це було,// Пронеслися, як бачення, і пішли у вічність року ... "(С. Сафонов).

Слід помітити, що в остаточній редакції розповіді звучить "жорстокий" романс, в через що Чехов прибирає зайву "жорстокість" оповідання, рядки: "мучив її докорами або виганяв з дому на холод "," здається, все вже було і весь запас катувань у долі вичерпаний "," в могилі не нуднішого, ніж у полустанку ".

В оповіданні "Шампанське" Чехов звернувся не просто до окремих елементів романсной структури, тематики, лексиці - він звернувся до самої жанрової природі, сутності романсу, що не просто зближує його розповідь з цим жанром, а дозволяє, на наш погляд, говорити про чеховському "романсі в прозі". Вперше надрукований у переддень Різдва в "Петербурзької газеті" розповідь став визначним художнім досвідом з'єднання двох жанрових форм, близьких до масової словесності, -- святочного оповідання і романсу. І це парадоксальним чином вивело "Шампанське" до числа творів, де молодий гуморист з "А. Чехонте" (так був підписаний розповідь) виростав у Антона Чехова. Включення "Шампанського" у вже по-справжньому чеховський збірник "Похмурі люди" (1890) - ще одне підтвердження цього.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lit.1september.ru/