Про символічної образності в романі М.Е.Салтикова-Щедріна «Пани Головльови»

Владислав Кривоніс

р. Самара

Салтикова-Щедріна притаманне стале використання архетипових образів і мотивів на всьому Протягом його письменницького шляху - від "Губернских нарисів" до "Казок". Істотна в цьому плані близькість його творчих установок самим принципам художнього мислення у фольклорі. Для "Пани Головльови" надзвичайно характерна особлива органічність властивого сатирику народного погляду на явища дійсності і поведінку людини, "істинно народного світорозуміння "1.

Розглянемо докладніше, як трансформуються в "Пани Головльови" архетипічні образи і мотиви.

Іудушка-ЗМЕЙ. Іудушка Головльов не раз уподібнюється в романі міфологічного образу змія, що володіє смертоносним поглядом. Аріні Петрівні цей "... Пильно спрямований на неї погляд" здавався "загадковим, і тоді вона не могла визначити себе, що саме він виділяє з себе: отрута або синівську шанобливість ". Павло Володимирович "... ненавидів Іудушка і в той же час боявся його. Він знав, що очі Іудушка виділяють чарівний отрута, що голос його, немов змій, заповзає в душу і паралізує волю людини ". І в поведінці, і в самому вигляді Іудушка підкреслюється нелюдське, що робить його чужим у світі людей, ворожих цього світу, що несе руйнування і смерть.

Приховане порівняння Іудушка із змієм глибоко символічно. У народних переказах змій отримував значення злого демона, чорта. Змії як демонічних істот служили втіленням хаосу. У тій атмосфері хаосу та загального розладу, яка в традиціях народного світобачення пояснювалася діями нечистої сили і яка характеризує в романі повсякденне існування та згасання панів Головльови, тільки й могла повною мірою розвернутися воістину демонічне зле начало, уособлене і в погляді, і в промовах, і у вчинках Іудушка. Недарма викликає він у своїх соседушек "якийсь забобонний страх". "Ні, дядько, не приїду! Страшно з вами! "- Говорить Іудушка Аннінька.

Іудушка-САТАНА. Виникає в романі і пряме уподібнення головлевского пана сатани: "Улітушке думалося, що вона спить, і в сонному видінні сам сатана постав перед нею і просторікує ". Наділив свого героя рисами злих демонічних істот і навіть зближуючи його з сатаною (але не залишаючи йому нічого від похмурого величі міфологічного образу носія зла), Салтиков прямував істотною для народної свідомості традиції зображення нечистої сили в людському вигляді. Нелюдське в героєві викривають його сатанинські по змістом та утримання міркування і вчинки.

Зачароване місце. Як зачароване (або "чортове") місце, яким приписувалася в народній свідомості обманне дію, місце, де мешкає нечиста сила, зображуються в романі головлевскіе садиба і панський буд. На Степана Владімірича, що повертається додому, вид панської садиби "Виробив дію медузіной голови. Там ввижався йому труну ". В іншому місці роману: "Звідусіль, з усіх кутів цього осоружного будинку, здавалося, виповзають "Умертвіння "".

Головльови показано як осередок хаосу і руйнування. І з садибою, і з панським будинком постійно з'єднується в романі уявлення про смерть і виморочність, про згубному впливі непідвладною людині і загрожує життю злої сили: "Головльови - це сама смерть, злісна, пустоутробная; це смерть, вічно що чатує на нову жертву Всі смерті, всі отрути, все виразки - все йде звідси ". Тут, у зачарованому місці, всі без винятку персонажі ідентифікують себе з ним, теж стаючи "Зачарована"; тому-то вони і дозволяють морочити себе, займаються самообманом, втрачають моральну орієнтацію.

ДОМ-антидіа. У разі Головльова мова не йде навіть про ознаки будинку, що забезпечує людині (за народними уявленнями) притулок і захист, пристосованого до людського життя і відповідного її потребам. Якщо в народній свідомості істотна зв'язок будинку з живим (звідси і символіка будинку в фольклорі), то в щедрінської романі місце, де живе наділений рисами злих демонічних істот головлевскій пан, пов'язане з нелюдським, мертвим: "Відчувалося щось виморочність і в цьому будинку, і в цю людину, щось таке, що наводить мимовільний і забобонний страх ".

Звідси стійка взаємозалежність панського будинку (насправді антідома) і населяють його персонажів. Цей антидіа постає простором особливого типу; він втілює в собі фальсифіковану реальність і підкреслює зачароване стан його мешканців, що існують в неіснуючому, тобто в просторі зла.

МОРОК-ХОЛОД-НІЧ. Зображаючи мертвота самого головлевского існування, Салтиков широко використовує архетипічні образи темряви, холоду, ночі і тому подібні. І тоді, коли він малює картини природи, і тоді, коли він описує побут головлевской садиби, письменник спирається на значущу для народних вірувань символічне протиставлення весняної життя і зимового змертвіння, тепла і холоду, світла й темряви. Панування темряви й холоду, які, за народними повір'ями, творяться нечистою силою, символічно виражає в романі обесчеловеченность головлевского існування і пророкує неминучу загибель (в народній свідомості морок і холод за значенням тотожні смерті) головлевского роду.

Стійкою стає в романі архетипічний образ зимового змертвіння, що несе ідею ворожості живому всього того, що пов'язано з головлевскім родом, з самим його існуванням: "... земля на безкрає простір вкрита білим саваном", "... Кругом на всі боки слалася сиротливо сніжна рівнина", "... Околиця, схоплена безкрає сніговим саваном, тихо ціпеніла" і так далі.

Існування Пани Головльови вороже світла, тепла, життя; йому, як і нечисту силу, супроводжують морок, холод і смерть. Показуючи це, Салтиков спирається на зображально-виразні можливості архетипічний символіки. Занурюється в "безрассветную імлу" Степан Владімірич, що втратив останні зв'язки з реальністю. Господа Головльови день за днем потопають "у сірій, зяючої безодні часу ", так що навіть втрачається уявлення про час. У панському будинку "Мертва тиша повзе з кімнати в кімнату". Іудушка охоплюють "сутінки", яким "належало згущатися з кожним днем все більше і більше". Для Аннінькі "І колишня життя було сон, і теперішнє пробудження - теж сон", "... ніч, вічна, беззмінна ніч - нічого більше ".

Всі ці згадки про імлі, безодні, сутінках, сні, ночі підсилюють враження мертвотності і вказують на відсутність живого, що мало б перспективу майбутнього, могло б змінюватися і оновлюватися. Використовувані Салтиковим архетипічні образи, що знаходяться в прямому спорідненість з уявленнями про смерть і хаосі, символізують не лише руйнування і загибель, але й моральну порожнечу головлевского існування, що характеризується нерухомістю і відсталістю, відсутністю будь-яких живих рухів.

ТІНІ-ПРИЗРАКИ-привид. Навпаки, те, що позбавлене ознак живого, зберігає тут, подібно "мертвій тиші", здатність руху. Хворому Павлу Владіміричу ввижається "цілий рій тіней. Йому здається, що ці тіні йдуть, йдуть, йдуть ... "І Аріні Петрівні ввижаються" тіні, що коливаються, беззвучно рухомі ". Ворушаться і переміщуються тільки примари і привиди (у такому сенсі вживалося в народних переказах і повір'ях слово тінь); представники ж головлевского роду все більше і більше впадають в стан фізичної та моральної нерухомості. Підкреслюючи це, Салтиков тим самим показує ворожість головлевского існування етичних основ народного життя і народної свідомості, де поняття руху наділялося позитивним морально-оціночним значенням.

мерця. Символічно, що мешканці Головльова ще за життя нагадують мерців або відчувають себе внутрішньо мертвими. Такий "татко", "вкритий білою ковдрою, в білому ковпаку, весь білий, наче мрець ". Анніньку мучить свідомість, що, "по суті, вона вже померла, і між тим зовнішні ознаки життя - В наявності ". Нарешті, на останніх сторінках роману виникає "мертво-бліда фігура Іудушка. Губи його тремтіли, а очі запали і, при тьмяному мерехтінні пальмової свічки, здавалися як би незрячих западинами; руки були складені долонями всередину ". Образи і мотиви смерті, хаосу, руйнації скрізь супроводжують Пани Головльови, підкреслюючи вичерпаність їх існування, приреченість і виморочність їхніх життєвих принципів і життєвих ідеалів.

Звернення Салтикова до архетипічний традиції дозволяє йому органічно ввести в роман і народну морально-оцінну точку зору на що склалися в головлевском роду взаємини. Саме в їх зображенні особливо помітні саморуйнування цього сімейства, непоправне спотворення людської сутності в кожному з виведених в романі його представників.

СВОЇ-ЧУЖІ. Місце любові, здавна шанований в народі основою міцних сімейних (взагалі родинних) зв'язків (прислів'я недарма говорить: "Де любов хай рада, там і горя немає "), тут займає злість, так що свої перетворюються на чужих. Трагічна іронія звучить вже в самій назві глав: "Сімейний суд", "По-родинному", "Сімейні підсумки", "Племяннушка", "недозволені сімейні радості ". Адже родинних почуттів тут ніхто один до одного не відчуває.

Символічне значення (в істотному для роману контексті моральних уявлень) набуває ставлення Іудушка до матері ( "Юда! Зрадник! Мати по світу пустив!" - Звинувачує його вмираючий Павло Владімірич), до братів, до сина ( "Взаємні відносини батька і сина були такі, що їх не можна було навіть назвати натягнутими; зовсім як б нічого не існувало. Іудушка знав, що є людина, що значаться по документами його сином ...").

Людина, що став чужим навіть для кровних родичів, виявляється приреченим на самотність. Тому кожного з Головльови, так чи інакше руйнує родинні зв'язки, очікує в підсумку "кінець, повний туги і безнадійного самотності ". Знаменно, що на могилі бабусі "стояв простий білий хрест, на якому навіть написи ніякий не значилося ". Зникає навіть пам'ять про існував спорідненість, про кровного зв'язку пішов зі світу з нині ще живуть.

зрадник. Існування Іудушка виявляється позбавленою будь-яких моральної основи; він чужий у власному роду, зрадник. Але Іудушка відпадає не тільки від власного, але і від людського роду: "Для нього не існує ні горя, ні радості, ні ненависті, ні любові. Весь світ в його очах є труну, що може слугувати лише приводом для нескінченного базікання ". У цьому плані ще ясніше стає сенс уподібнення головлевского пана злим демонічним істотам, підкреслення нелюдського, сатанинського в його зовнішності. Порушуючи етичні правила роду, Іудушка, подібно міфологічним персонажам, втрачає людську подобу, перетворюється то в демонічне істота, то в невидимку, здатного спілкуватися з небіжчиками. Так Іудушка, подібно Юді в слов'янської міфології, зближується "з різними персонажами народної демонології "2.

Іудушка-ИУДА. Паралель Іудушка Головльова з таким євангельським персонажем, як Юда, здається виключно значущою для щедрінського роману. Вчинок Іуди служить "вічної парадигмою відступництва, зради" 3. Суть способу життя Іудушка підкреслюється вже самою його прізвиськом. Прізвище головлевского пана не просто асоціюється з євангельським оповіданням, встановлюючи зв'язок героя з Юдою, але і прямо вказує на істоту його характеру і вчинків.

У народному світорозумінні прізвисько могло грати роль характеристики людини, але могло і передавати віру в те, що людина і насправді дорівнює своєму прізвисько 4. У романі Салтикова діє та сама логіка, що і в народному світорозумінні: Іудушка - це і характеристика головлевского пана, і його ім'я. Наприкінці роману, коли Салтиков повертає свого героя, що переживає "агонію каяття", його справжнє ім'я - Порфирій Владімірич, у самому факті зміни імен, акцентіруемой в авторській мові, підкреслюється повернення (хоча й безнадійно запізніле) героя до людського в собі, на свій власний (з'являється по батькові, то є відновлюється зв'язок з предками, з рідними) і до людського роду.

На змінене у фіналі внутрішній стан героя вказує і його звернення до племінниці ( "Бідна ти! Бідна ти моя!"), І що розгорається в його серце "спрага" "Прощатися" з "матінкою", яку він "замучив", і усвідомлення факту загибелі його вини рідних ( "Навіщо він один? навіщо він бачить довкола не лише байдужість, але і ненависть? Чому все, що не торкалися до нього, - все пропало? Ось тут, в самому Головльови, було колись людське гніздо - яким чином сталося, що і пера не залишилося від цього гнізда? "), і прокинулося в ньому вперше розуміння страждань Спасителя.

Страсного тижня. У фіналі роману з існування, замкнутого відірваної від людського світу головлевской садибою, відбувається перехід героя в буття, де і відбуваються події євангельського оповідання, події Страсного тижня: "Справа була в кінці березня, і Страсний тиждень підходила до кінця". Євангельський розповідь, безпосередньо втручаючись у повсякденне, наповнене зрадам існування Іудушка, змушує героя, в умі якого зріє вже "ідея про саморуйнування ", відчути свою провину як перед ближніми, так і перед далекими. Те, що сталося свого часу з персонажами євангельської історії, Іудушка дано пережити заново - як подія, що має відношення до його біографічної історії. Але вмирає Іудушка в кінці Страсного тижня, тобто напередодні Світлого Воскресіння, що ставить під сумнів реальність його морального пробудження.

Знаменно, що перед тим, як прийняти, нарешті, рішення піти на могилку до "матінки попрощатися "," Порфирій Владімірич деякий час ходив по кімнаті, зупинявся перед освітленим лампадкою чином Спасителя в терновому вінку та вдивлявся в Нього. Нарешті він зважився. Важко сказати, наскільки він сам усвідомлював своє рішення, але через кілька хвилин він, крадькома, дістався до передньої і клацнув гачком, що замикає вхідні двері ". Іудушка відчуває (інше питання, на що автор не дає відповіді, усвідомлює він це чи ні) свою причетність НЕ тільки до власного, а й до людського роду взагалі, свою провину не тільки перед кровними родичами, а й перед Тим, Хто всіх пробачив. Зрадник дивиться тут у лик відданого.

ХРИСТОС-ІСТИНА. Персонажі щедрінського роману не є носіями релігійного свідомості і за способом життя ближче до поган, ніж до віруючих. Віру підмінив тут мертвий ритуал: "кожного року, напередодні Великої п'ятниці, він запрошував батюшку, вислуховував євангельське сказання, зітхав, воздевал руки, стукайте лобом об землю, відзначав на свічці восковими катишки число прочитаних Євангелій і все-таки рівно нічого не розумів. І лише тепер, коли Аннінька розбудила в ньому свідомість "умертвінь", він вперше зрозумів, що в цьому сказанні мова йде про якоюсь нечуваною неправді, яка вчинила кривавий суд над Істиною ... " Христос, як вперше розуміє Іудушка, і є Істина, Спаситель світу. Але відчуває він себе в одному ряду з гонителями Христа або здійснює блюзнірську самоідентифікацію з Христом?

Іудушка-ХРИСТОС. В "Пани Головльови" виникає несподівана паралель, проведена між Іудушка і Христом.

Наведемо важливу цитату з роману: "Чула, що за всенощної сьогодні читали? - Запитав він, коли вона, нарешті, затихла, - ах, які це були страждання! Адже тільки такими собі стражданнями і можна ... І простив! всіх назавжди простив! Всіх простив! - Вголос говорив він сам з собою, - не тільки тих, які тоді напоїли його оцтом з жовчю, а й тих, які і після, ось тепер, і надалі, під віки віків будуть підносити до його губ оцет, змішаний з жовчю ... Жахливо! ах, це жахливо! Треба мене вибачити! - Продовжував він, - за всіх ... І за себе ... і за тих, яких вже немає ... Що таке! що таке сталося?! - Майже розгублено вигукував він, озираючись навкруги, - де ... всі ?.."

Аналізуючи фінальні сцени роману, І. А. Есаулов категорично стверджує думку про прояви тут хрістоцентрізма: "Прощення, безсумнівно що відбулося у фіналі, має підкреслено новозавітний характер Герой вперше потрапляє в ауру православної ментальності, тільки й дозволяє від "агонії Раска?? ня "за добу до Христового Воскресіння прийти до дійсного, яка відбулася покаяння. Але воно неможливе без опори на Христа, немислимо поза Христа Таким чином, ми бачимо вже відбулося - без слів - прощення героя "5. Інша тлумачення змісту символічного контрасту Іудушка і Христа пропонує А. П. Ауер: "... Христос, помираючи, прощає всіх, навіть своїх гонителів і мучителів, а ось Іудушка перед смертю благає всіх пробачити його "6.

Порівняйте з цим: "Неправильно вважати, що Христос завжди всіх милував і прощав. Він бував і грізним, і страшним, і наближення світу було страшно болісно для брехні і гріха. Страх Божий - початок премудрості, початок покаяння, початок порятунку "7. Іудушка у фіналі не дано пережити цей Страх Божий, тому він готовий зняти з себе особисту провину словами "що таке сталося?!" і провалами пам'яті ( "де ... всі ?.."). Але пробачити Іудушка чи ні - це вже вибір не тільки автора, а й читача. Точніше, це той вибір, який автор не нав'язує, а пропонує зробити самому читачеві.

ПОКАЯННЯ-ПРОБУДЖЕННЯ. "... Покаяння - вид пробудження:" Встань, вставай, і воскресни із мертвих. І освітить тебе Христос "" 8 (Ефес. 5, 14). Сучасний інтерпретатор "Пани Головльови" переконаний: "Невір'я в реальність "пробудження совісті" цього героя рівнозначно невіру в порятунок всіх інших, невіру в ласку Божу, обессмислівающему - в кінцевому підсумку - і страждання Христа "9.

Перевіримо це думку цитатою з роману, що дозволяє зрозуміти характер внутрішнього повороту в героя та наявність у нього волі до зміни і зцілення: "Минуле до того з'ясувалося, що найменший дотик до нього справляло біль. Природним наслідком цього був не то переляк, чи то пробудження совісті, скоріше навіть останнє, ніж перший Такі пробудження здичавілої совісті бувають незвичайно болісно. Позбавлена виховного догляду, не бачачи ніякого просвітку попереду, совість не дає примирення, не вказує на можливість нового життя, а тільки нескінченно і безплідно терзає Повторюю: совість прокинулася, але без плоду ".

До недавнього часу загальним місцем, що визначав трактування "пробудження совісті", було уявлення про атеїстичних переконаннях Салтикова, уважного виключно до етичної стороні євангельської проповіді. У Салтикова бачили перш за все мораліста, що зображує трагічну метаморфозу героя у фіналі для того, щоб завершити суд над ним "моральним відплатою, але такою, яка містить істинно великий катарсис, необхідне очищення античних трагедій "10. У проблиски совісті у Іудушка вбачався "лише момент передсмертної агонії", яка "виключає будь-яку можливість морального переродження" 11, у героя, яким він показаний у фіналі, ні "ні найменшої надії на майбутнє відродження, зцілення "12. "Совість" і "сором" в трактуванні Салтикова "Позбавлені сенсу примирення. Навпаки, вони втілюють ідею морального відплати, яке зло несе в собі самому "13. У фіналі в героєві пробуджується не стільки совість, скільки "запізніле відчуття власної провини" 14.

Тим часом фінал роману давно вже спонукав дослідників до різноманітних асоціацій з євангельськими текстами, дозволяючи стверджувати, маючи на увазі несподіване рішення Іудушка, що "диво воскресіння торкнулося і його, і ожила його душа, коли одного разу вдумайся він мимоволі в розповідь про Христа ... "15 Вирішуючи питання про винності Іудушка, Салтиков не випадково прагне "включити цей образ в кінці твори в систему євангельської символіки, поєднувати його з мотивами провини перед усіма, і спокутування провини стражданням "16. "У цілого ряду навіть "Невіруючих" письменників Євангеліє в життя або творчості відігравало істотну роль У того ж Салтикова в романі "Панове Головльови" раптове покаяння Іудушка відбувається після спогади євангельського тексту (ймовірно, Лук.XXIII, 34-37 )..." 17

Останнім час уявлення про "євангельської" фіналі "Пани Головльови" міцно ввійшло в побут щедріноведенія.

ЖЕРТВА Сатані. І все ж таки не паралель передсмертних страждань Іудушка і Христа, а саме паралель зради і не відбувся, покаяння Іудушка і синами в "Пани Головльови" "здійснена до кінця. Щедрінський Іудушка, подібно біблійного Юди, покінчив життя самогубством "18.

Самознищення Іудушка прояснює сенс фіналу. "Щовечора він змушував Анніньку повторювати розповідь про Любінькіной смерті, і кожен вечір в умі його все більше і більше визрівала ідея про саморуйнування Одним словом, з якого боку не Підійди, всі розрахунки з життям покінчено. Жити і болісно, і не потрібно, всього потрібніше було б померти, але біда в тому, що смерть не йде ". І далі: "Ні, чекати розв'язки від природного ходу речей - дуже приблизно; треба самому створити розв'язку, щоб покінчити з непосильною смути. Є така розв'язка, є. Він уже з місяць придивлявся до неї, і тепер, здається, не промінет. "В суботу долучатися будемо - треба на могилку до покійної матінці попрощатися сходити! "- раптом майнуло в голові у нього".

покаяння і спокутування своєї провини Іудушка віддає перевагу розрахунок з життям. У народних уявленнях самогубець постає як "жертва сатани" 19. Згідно цим же уявленням, до самогубства людей спонукає нечиста сила 20. З точки зору релігійної, фізичне самогубство служить оголенням самогубства духовного: "Будучи гріхом спротиву життя, самогубство є "Вбивство своєї любові до Бога ..."" 21 Порівняйте з цим:" Так, Господь сильний простити і мільйони іуд, але лише тих, які "не відають, що творять", і не створюють в собі самих геєни томління, а дізнавшись, що їх учинили були, - каються великим "плачем серця" перед Богом Спасителем "22.

Звертаючись до євангельської архетіпіке, Салтиков спирається на те ставлення до цих людей, що склалося в народній свідомості 23. Добровільна смерть головлевского пана не несе примирення з ним, як і самогубство Іуди не служить йому прощення за зраду Ісуса. Але смерть ця все-таки повертає Іудушка людського роду, звідси скорботна інтонація авторського голосу в фіналі, що виражає жалість до героя, що погубили себе нещасній людині. Так смислова багатоплановість і проблематичність фіналу знову виявляють орієнтацію Салтикова на істотні для нього норми народної етики, на народну моральний досвід.

Список літератури

ПрозоровВ.В. М.Е.Салтиков-Щедрін// Російська література і фольклор: Друга половина XIX ст. Л., 1982. С.90.

БеловаО.В. Юда //Слов'янська міфологія. М., 1995. С.217.

АверінцевС.С. Юда Іскаріот// Міфи народів світу. Енциклопедія: У 2т. 2-е изд. М., 1987. Т.II. С.580.

Див: ЛотманЮ.М., УспенскійБ.А. Міф - имя - культура// Праці по знаковим системам. Тарту, 1973. Т.VI. С.285.

ЕсауловІ.А. Категорія соборності в російській літературі. Петрозаводск, 1995. С.139-140.

АуерА.П., БорісовЮ.Н. Поетика символічних та музичних образів М.Е.Салтикова-Щедріна. Саратов, 1988. С.61.

Єльчанінова., о. Записи. М., 1996. С.41.

Живий Бог. Православний катехізис. М., 1991. С.360.

ЕсауловІ.А. Указ. соч. С.141.

МакашінС.А. Головльови: люди і примари// Спадщина революційних демократів і російська література. Саратов, 1981. С.28.

БушмінА.С. Сатира Салтикова-Щедріна. М.-Л., 1959. С.183-184.

ПокусаевЕ. "Панове Головльови" М.Е.Салтикова-Щедріна. М., 1975. С.72.

ЖукА.А. Російська проза другої половини XIX століття. М., 1981. С.218.

ПрозоровВ.В. Салтиков-Щедрін. М., 1988. С.131.

Айхенвальд. Силуети російських письменників. М., 1994. С.273.

ТамарченкоН.Д. Герой, сюжет і "образ світу" в "Пани Головльови" М.Е.Салтикова-Щедріна// ТамарченкоН.Д. Цілісність як проблема етики та форми в творах російських письменників XIX століття. Кемерово, 1977. С.71.

ПлетневР.В. Достоєвський і Євангеліє// Російські емігранти про Достоєвського. СПб., 1994. С.161. СР: "У російській літературі є ще одне свідчення величезної сили пристрасних богослужінь. Це епілог роману "Панове Головльови" "(МеньА., прот. Православне богослужіння. Таїнство, Слово і образ. М., 1991. С.90).

АуерА.П. Три лекції про М.Е.Салтикове-Щедріна. Коломна, 1993. С.16.

Російська демонологічний словник/Автор-укладач Т. А. Новічкова. СПб., 1995. С.491.

СлащевВ.В. Самовбивця// Слов'янська міфологія. М., 1995. С.346-347.

Іоанн (Шаховський), архієпископ Сан-Францісскій. Думка про самогубство// Іван (Шаховський), архієпископ Сан-Францісскій. Філософія православного пастирства. СПб., 1996. С.428.

Там же. С.427.

Ср народну коректування євангельського оповідання про зречення Петра в написаному пізніше "Пани Головльови" оповіданні Чехова "Студент".