Основи російської пунктуації

Д. Е. Розенталь

пунктуацією називається збори правил постановки розділових знаків, а також сама система розділових знаків.

В історії російської пунктуації, з питання про її засадах і призначення, виділилися три напрямки: логічне, синтаксичний та інтонаційний.

теоретиком логічного, або смислового, напрямки був Ф. І. Буслаєв. Виходячи з положення, що "для більшої ясності і означальними в з-ложении думок на письмі прийнято відокремлювати слова й цілі пропозиції розділовими знаками (т тобто знаками зупинки) ", Буслаев сформулював своє розуміння призначення пунктуації: "Так як за допомогою мови одне особа передає свої думки і почуття іншому, то і розділові знаки мають двояке призначення: 1) сприяють ясності у викладі думок, відокремлюючи одне пропозиція від одного або одну частину його від іншого, і 2) виражають відчуття особи говорить і його ставлення до хто слухає. Першому вимогу задовольняють - Кома (,), крапка з комою (;), двокрапка (:) і крапка (.), Другий - знаки оклику (!) і знак питання (?), три крапки (...) і тире (-) "До логічної (розділової) функції першої групи знаків пунктуації Буслаев додає функцію стилістичну: основні правила їх вживання "визначаються риторичним розбором мови пе ріодіческой і уривчасто ".

У нашу епоху смислове розуміння основ російської пунктуації знайшло своє відображення в роботах С. І. Абакумова і А. Б. Шапіро. Перший з них відзначає, що "основне призначення пунктуації полягає в тому, щоб вказати розчленування мови на частини, що мають значення для вираження думки при письмі ". Хоча, як зазначає далі С. І. Абакумов, "вживання більшості знаків пунктуації в російській мовою регулюється переважно граматичними (синтаксичними) правилами ", він, проте, вважає, що" в основі правил все ж лежить сенс вислову ". А. Б. Шапіро знаходить, що "основна роль пунктуації - позначення тих смислових відносин і відтінків, які, будучи важливі для розуміння письмового тексту, не можуть бути виражені лексичними і синтаксичними засобами ".

Синтаксичні напрямок в теорії російської пунктуації, що отримала широке поширення в практиці її викладання, виходить з того, що знаки пунктуації покликані в першу чергу робити наочним синтаксичний лад мовлення, виділяти окремі пропозиції та їх частини. Один з найвизначніших представників цього напряму Я. К. Грот вважав, що за допомогою знаків пунктуації (точки, точки з комою, двокрапки та коми) дається "вказівку більшою чи меншою зв'язку між пропозиціями, а почасти й між членами пропозицій ", яке служить "для полегшення читачеві розуміння писаної мови ". Щодо знаки запитання й оклику Грот вказує, що вони служать "для свідчення тони мови".

Представники інтонаційної теорії вважають, що розділові знаки призначені "для позначення ритміки і мелодики фрази, інакше фразова інтонації "(Л. В. Щерба), що вони відображають "в величезній більшості випадків не граматичне, а декламаційному-психологічний розчленування мови "(А. М. Пєшковський), що вони потрібні "для передачі мелодії мовлення, темпу її і пауз" (Л. А. Булаховський).

Незважаючи на значну розбіжність поглядів представників різних напрямків, загальним у них відзначається визнання комунікативної функції пунктуації, що є важливим засобом оформлення писемного мовлення; розділові знаки вказують на смислове членування мови.

Багато в чому наша пунктуаційних система будується на синтаксичної основі (див. формулювання більшої частини пунктуаційних правил). Це аж ніяк не означає, що пунктуація копіює структуру пропозиції, підкоряючись їй: остання сама обумовлена змістом висловлювання, тому вихідним моментом для будови пропозиції і для вибору розділових знаків є смислова сторона мови. Ср випадки постановки розділові знаки, не пов'язані з синтаксичними правилами, наприклад постановку так званого інтонаційного тире: Ходити довго - не міг; Ходити - довго не міг. Цей приклад показує, що наша пунктуація пов'язана також з інтонацією. Однак і тут немає прямої залежності першу від другої: обидві служать засобом вираження граматико-семантичних відносин між елементами висловлення: інтонація виконує цю функцію в усному мовленні, а пунктуація - в мови письмовій.

Нерідко спостерігається розбіжність пунктуації та інтонації (ритмомелодики). Так, в пропозиції Рожеве жіноче плаття майнуло в темній зелені (Т.) пауза між складом підлягає і складом присудка (після слова плаття) не позначається на письмі ніяким знаком пунктуації. З іншого боку, в пропозиції Під пахвою хлопчик ніс якийсь вузол і, повернувши до пристані, став спускатися по вузькій і крутий стежці (Л.) після союзу і пауза не робиться, але у відповідності з існуючим правилом кома тут ставиться (попутно можна відзначити, що пауза в цій пропозиції робиться перед союзом і, але розділових знаків вона не відзначається).

Вказуючи на членування мови, розділові знаки разом з тим служать засобом виявлення різних смислових відтінків, притаманних окремим частинам письмового тексту. Так, постановка знаку питання в кінці пропозиції вказує не тільки на членування мовлення, але й на запитання характер пропозиції, на особливий його тип за метою висловлювання; оклику знак одночасно вказує на завершеність пропозиції і на емоційний його характер і т. д.

У деяких випадках розділові знаки є основним або єдиним засобом виявлення смислових відносин, які не можуть бути виражені в письмовому тексті граматичними або лексичними засобами. Ср постановку комою, тире і двокрапки в одному і тому ж безсполучникового складному пропозиції: 1) Молодь пішла, в клубі стало нудно (вказується послідовність явищ); 2) Молодь пішла - в клубі стало нудно (під другий частини вказується наслідок, результат дії, зазначеного в першу частини); 3) Молодь пішла: у клубі стало нудно (виявляються причинно-наслідкові відносини із зазначенням причини в другій частині).

Ср також постановку або відсутність коми в пропозиціях, в яких вступні слова і члени речення лексично збігаються: 1) За тим лісом видно озеро (видніється); 2) За тим лісом, видно, озеро (мабуть).

Відповідна пунктуація дозволяє розмежувати однорідні й неоднорідні означення: 1) Глухо тліли його крихітні, нерухомі очі (Т.); 2) Глухо тліли його крихітні нерухомі очі.

Русская пунктуаційних система має велику гнучкість: поряд з обов'язковими правилами вона містить вказівки, що не мають суворо нормативного характеру і допускають різні пунктуаційні варіанти, пов'язані не тільки з смисловими відтінками, але й зі стилістичними особливостями тексту.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://rusjaz.da.ru/