Характер героя і засоби його створення в одному з творів російської літератури XX століття

Побудова булгаковського роману дозволяє стверджувати, що письменник знав правила так званої формули «двійника» і використовував їх для філософської концепції світу і людини.

П. Р. Абрагам вказує на два способи використання формули «двойніка2. З одного боку, персонажі трактувалися як окремі психічні шари «Я».

Мається на увазі натурфілософські система Г. Г. Шуберта. Структура людської свідомості полягає в наступному: емпіричну частину «Я» складає так зване «Бодрствующее» «Я» і «сплячий» «Я». Метафізичними елементами свідомості є «Внутрішній поет» і два голоси совісті, представлені зазвичай образами «благого ангела »і« злого ангела ».

Другий спосіб я полягає в розділенні центрального двійника (зазвичай «бодрствующего» «Я»), поставленого перед необхідністю вибору між добром і злом при зіткненні з етичної проблемою, на два персонажа.2 За законами цієї формули і побудований роман «Майстер і Маргарита». Риси «внутрішнього поета» втілені в образі Майстра.

Створення паралельних образів героїв-двійників - один зі шляхів перевірки філософської ідеї, теорії в життєвій практиці. Цей прийом спільно з іншими виявляє голос автора, його ставлення до ідеї героя, його роздуми.

Для чинних осіб булгаковського роману характерна множинність зовнішностей.

Він говорить як про різні сторони їхньої натури і різних видах діяльності, так і про несподіване схожості, «перехрещування» між ними. «У цих множаться сторонах кожного з героїв - метаморфози і вигляду героя і його професії. У них же - об'єктивна авторська емоція з приводу відбуваються з героями змін, емоція самих різноманітних відтінків ... по стійка у своїй якості здивування, часом сумного, часом саркастичного, іноді просто констатуючого ». 1 двоїння і потроєння образів і подальше їх йде в романі за всіма компонентами образної істини по окремих рис зовнішнього і внутрішнього подібності - відмінності героїв, їх вчинків, поведінки і навіть долі в цілому. Завдяки подвійності художнє зображення набуває субстанціональні сенс. Показує не тільки те, що є, а й те, що потенційно присутній як можлива тенденція в ідеї Перші глави роману присвячені в основному другорядним персонажам, а головний герой - Майстер - з'являється тільки в 13-му розділі. Спочатку він представлений фігурою антімастера - Івана Бездомного. Але «йдуть за лаштунки відіграли свою роль. І поступово откріссталізовивается до повної, світанкової виразності постать Майстра - творця роману про Христа займає перший план перш за все своїм творінням. І. .. з туману виникає уособлений символ Істини, Творчості, Добра - Ієшуа »1.

Тим Майстром і Ієшуа за принципом дзеркальної концепції явно відчувається паралель, що повідомляє всьому оповіданню особливу багатозначність. Ю. М. Лотман назвав тему двійника «Літературним адекватний мотиви дзеркала». «Подібно до того як задзеркалля - це зворотній модель світу, двійник - віддзеркалення персонажа ».2 Булгаков переконує читача: ідеї добра і справедливості підносять людину, а трагізм його існування посилює велич його ідеалів і переконань.

За перший враженню, Майстер і Ієшуа мають несхожих. А з історичної точки зору, -- неспівставних прототипів. Однак вони обидва увібрали в себе багато автобіографічного від автора. Створюваний Майстром «малий» роман - дзеркало, включене до складу «великої» роману, великого дзеркала, а відображають обидва все ту ж метущуюся булгаківську душу, все ту ж іскательскую невлаштованих життя »33. Майстер не був би Майстром, якщо б він не був ще й Ієшуа. А Ієшуа не був би Ієшуа, якщо б він не був, разом з тим, і Майстром. Художнє паралельне буття розв'язуваних реалій, необхідна умова "Майстра і Маргарити". Майстер не був б Майстром, якщо б він не створив з Понтія Пилата, і він не був би Майстром, якого ми нині знаємо, якщо б його висловом якихось абстрактних істин, а не самовираження Майстра.

Власне кажучи, Майстер присвятив життя Ієшуа - герою свого роману, герою основного роману і одночасно сина бога. Відповідно до християнського догмату, людина може знайти задоволення тільки в бога. Саме в ньому і знаходить своє покликання Майстер. Згідно з концепцією роману, бог (в даному випадку Ієшуа) - це істина. Отже, сенс і мета життя Майстра - у правді, яка і втілює в собі справжню вищу моральність. Головне, що об'єднує всіх героїв-двійників, що знаходяться в паралельній залежності, - це їхня одержимість ідеєю.

На думку Б.М. Гаспарова, Майстер несе в собі риси не тільки Христа, як зазвичай прийнято думати, а й Пілата. Він зрікається своєї ролі (а разом з цим - і від свого героя), спалює рукопис, намагався розповісти світові відому йому одному правду про що відбулася страти. Але у нього не вистачає сил це зробити, і слабкість робить його не тільки жертвою але і мовчазним свідком-співучасником.

Очевидно, саме цієї подвійної проекції образу пояснюється знаменитий кінцевий вирок Майстра. Він не заслуговував світла, він заслуговував покой.1 В образі Майстра рис, ріднять його з Ієшуа: вірність переконанням, невміння приховувати правду, внутрішню незалежність, так сильно її благополуччю. Подібно бродячому філософу з, Майстер чуйно відгукується на людські страждання, біль: "... Я, знаєте, не виношу шуму, метушні, насильства і всяких речей у цьому роді. Особливо ненависний мені морський крик, чи то крик страждання, люті чи іншої якийсь крик "(109).

"... Майстер емоційно ... зв'язується з Ієшуа з загальних трагічних інтонацій, супроводжуючим життя кожного, за поглибленої внутрішню роботу і, нарешті, страждання їх значною мірою пов'язані з Пілатом.2 Тільки віра, вважає А. Білий, відкриває людині вищу істину про Христа. У Булгакова, "зрозуміти лише сатанинське початок дійсності, цієї віри немає. Почавши з точки зору здорового глузду, який бачить в легенді про Христа тільки тривіальну побутову історію часів занепаду римської імперії, а в Ісусі - тільки бродягу, він знайшов у собі таємницю світу і розглянув зло. Але добро йому не ясно ". Саме тому йому уготований не світло, а покой.1 Як бачимо, точки зору Б.М Гаспарова і О. Білого на проблему світло-спокій принципово розходяться.

Майстер самотній -- як і Ієшуа. Однак, як вважає Л. М. Яновська "жорстоке самотність Майстри - Не автобіографічна сповідь. Це булгаковська трактування подвигу творчості, Голгофи творчості, як її розуміє автор ".2" Холод і страх, що став моїм постійним супутником, доводили мене до нестями. Йти мені було нікуди ... "(123).

Спільність долі Майстра і героя його роману проектується і в бездомності ( "У мене немає постійного житла ... я подорожую з міста до міста "(22) - говорить Ієшуа Пілата), і у загальному цькування, що закінчується доносом і арештом, і в зраді, і в темі - Кані, і в молитві учня.

Конфронтація канонічної і кріфіческой версії оповідання повідомляє особливу функцію образу учня головного героя, який є свідком подій, але через свою слабкості - неуцтва, нерозуміння, браку нездатний правдиво передати те, що він бачив, і створює грубо перекручену версію. Такий Левій Матвей6 записує слова Ієшуа. Такий і Іван Бездомний - "учень" Майстра, в епілозі роману що стає професором - істориком, що дає абсолютно спотворює версію всього того, що сталося з ним. Ще одне перетворення героя - Бездомний виявляється єдиним учнем покидає землю Майстра. Ця обставина простягає нитка до образу Левія Матвія; даний мотив виступає на поверхню лише в самому кінці роману (коли Іван кілька разів названий учнем), але "Ретроспективно він дозволять пов'язати кілька точок, розкиданих у попередньому викладі. "1 Так, агресивність Івана у сцені погоні за консультантом і потім в Грибоєдова його поспішність, безуспішна гонитва можуть тепер приведені в зв'язок з поведінкою понищили, що вирішив убити і тим звільнити Ієшуа, але запізнився до початок кари; самі криві арбатських провулки, якими пробираються, ховаючись від міліції, Іван, викликають тим самим асоціацію з Нижнім містом, додатково спрямляя паралель Москва -.

"Гефсімянтскій сад виявляється тією точкою, де розходяться шляхом Христа і Майстра "1. Перший, подолавши слабкість, виходить з цього "притулку" назустріч своїй долі. Другий залишається і замикається тут як у вічному притулку.

Ієшуа здійснює моральний подвиг, навіть перед обличчям болісної смерті залишаючись твердим у своїй проповіді загальної доброти і вільнодумства. Автор роману про Понтія Пілата здійснює творчий подвиг. Вчення Ієшуа і прозведеніе Майстра - це "Своєрідний моральний і художній центри, від яких відштовхується і до яких в той же час спрямована дія "Майстра і Маргарити". Принцип зниження героїв в їх сучасних аналогах діє і в цьому випадку ".2 У відміну від Ієшуа, Мастера перенесені страждання зломили, змусили відмовитися від творчості, спалити рукопис. Він шукає притулку в клініці для душевнохворих, він зненавидів свій роман. "Я зненавидів цей роман, і я боюся. Я хворий. Мені страшно. "(121). Лише у потойбічному світі Майстер знов знаходить можливість для творчого життя.

Цікава трактування Булгаковим воскресіння як пробудження. Минуле, той світ, у якому Майстер жив, виявляється представленим як сон і як сон зникає: "йде у землю ", залишаючи по собі дим і туман (кінець сцени на Воробйових горах). Даний мотив виступає в словах прощеної (і теж прокинулася) Пилата в епілозі -- про страту: "Адже її не було! Молю тебе, скажи, не було? - Ну, звичайно, не було, -- відповідає хрипким голосом супутник, - це тобі привиділося ".

(318) (Правда, "Спотворене обличчя" і "хрипкий голос" супутника Пилата говорить про назад зворотному - але така логіка міфу). Участь Майстра - це загибель і потім "Пробудження" - воскресіння для спокою. Зауважимо, що в романі не йдеться прямо про воскресіння Ієшуа, але історія обмежується похованням. Але тема воскресіння наполегливо повторюється в романі, спочатку пародійно (воскресіння - Ліходеева, Куролесова, кота) і нарешті, у долі Майстра. Перед нами ще один приклад непрямого введення в роман Євангельського розповіді.

Для Майстра в концепції Булгакова характерна амбівалентність зв'язків не тільки з Ієшуа, але і з Воландом. Важливою відмінністю Майстра від Ієшуа (і від Пилата) є те, що двоє останніх не творчі особистості. Ієшуа весь звернений до реального життя, між ним і оточуючим його світом зв'язку прямі не опосередковані бар'єром художнього (або наукового) творчества1. Ієшуа не тільки нічого не пише сам, але різко негативно ставиться до записів свого учня Левія (порівняємо також відносини Пилата до секретаря, записуючого його розмову з Ієшуа). У цьому Ієшуа прямо протилежний образу Майстра, що перетворює літературу в матеріал творчості саму своє життя. Здавалося б, явну схожість Майстра та Ієшуа виявляється засобом для того, щоб підкреслити їх відмінності.

Б.М. Гаспаров вважає, що саме Майстер виявляється справжнім і більш глибоким антогоніст Ієшуа, а не Пилат, що зробив зраду і Мучений раскаяніем.1 А В.В. Лакшин омечает ще одну надзвичайно важлива відмінність Майстра від Ієшуа: Майстер не поділяє ідеї всепрощення йому важко в те, що кожна людина добрий. Можливо саме тому, розповівши про нескінченну доброту Ієшуа майстер знаходить собі заступника і заступника в Диявол - Воланде2.

У двох персонажів роману - Ієшуа і Майстра - виражені головні проблеми внутрішньої, духовної біографії творця роману "Майстер і Маргарита". Багато дослідників (наприклад, М. О. Чудакова, В. Я. Лакшин, І.Ф. елза) цілком обгрунтовано вважають Булгакова прообразом історика, який написав роман про Понтія Пілата. Майстер -- персонаж безумовно автобіографічний, але побудований з опорою на відомі літературні зразки, а не з орієнтацією на реальні життєві обставини. Він мало схожий на людину 20-х - 30-х років, "його можна легко перемістити в будь-який вік і в будь-який час. "3 Це філософ, мислитель, творець, і сним в першу чергу пов'язана філософія роману.

Булгакову довелося пережити практично все те, що дізнався у своїй "підвальній" життя Майстер. Не дарма ці сторінки так яскраві і переконливі.

Існує думка, що образи роману, в свою чергу, ставали частиною життя самого письменника, визначаючи його власну долю.

... Майстра і Булгакова ріднить дуже багато чого. Обидва працювали істориками в музеї, обидва жили досить замкнуто, обидва народилися не в Москві. Майстер дуже самотній і в повсякденному житті, і в своїй літературній творчості. Роман про Пилата він створюють без будь-якого контакту з літературним світом. У літературному середовищі Булгаков теж відчував себе самотнім, хоча на відміну від свого героя в різний час підтримував дружні стосунки з багатьма видатними діячами літератури і мистецтва: В.В. Вересаева, Є.І. Замятін, А.А. Ахматової, П.А. Марковим, С.А.

САМОСУДОВА і ін

"З балкона обережно заглядав до кімнати голений, чорнявий, з гострим носом, стривоженими очима і з звішуватися на лоб жмутом волосся чоловік років приблизно 38 "(108). Б.С. Мягков припускає, що цей опис зовнішності героя - "Практично автопортрет творця роману, а вже у віці абсолютна точність: коли починали створюватися цих голів, у 1929 році, Булгакову було саме 38 років ".1 Далі Мягков посилається на" аргументоване думку ", згідно з якому прототипом Майстра був і улюблений письменник Булгакова Н.В. Гоголь, про що свідчить кілька фактів: освіта історика, портретна схожість, мотив спаленого роману, ряд тематичних і стилістичних збіги в їх творах. Б.В. Соколов в якості одного з можливих прототипів Майстри називає С.С. Топлянінова - художника-декоратора Художнього театра.2 Свого роду alter ego Майстра - постать мандрівного філософа Ієшуа Га-Ноцрі, створена ним самим - ще одне припущення В.С. Мягкого.3 Як можливі прототипів Майстра називають і О. Мендельштама, і доктори Вагнера (Гете), але, безсумнівно найбільше в образ Майстра Булгаков вклав автобіографічних рис.

Автор роману про Понтія Пилата є двійником Булгакова не толькр тому, що в його образі відображені психологічні риси і життєві враження письменника. Булгаков свідомо вибудовує паралелі меду своїм життям і життям Майстра. Образ героя носить притчевий характер, виражаючи уявлення Булгакова про надзвичайно важливому покликання художника і являючи собою узагальнений тип художника.

Надзвичайно приваблива ідея роману "Майстер і Маргарита" про вище призначення мистецтва, покликаного утвердити добро і протистояти злу. "Сам образ Майстра - людини з чистою душею, з чистими помислами, охопленого творчим горінням, прихильника краси і потребує у взаємному розумінні, спорідненої душі, -- сам вигляд такого художника нам безумовно доріг ".1 У самому імені імені героя укладений не тільки прямий зміст слова "майстер" (спеціаліст, що досяг у будь-якої області високого вміння, мистецтва, майстерності). Воно протиставлено словом "письменник". На запитання Івана Бездомного: "Ви - письменник?" Нічний гість відповів: "Я - майстер, - він став суворий" (112).

У 30-і роки письменника займав найважливіше запитання: чи гідна людина бути відповідальним перед вічністю? Інакше кажучи, який його заряд духовності.

Особистість, усвідомлюють себе, у поданні Булгакова, підзвітна лише вічності. Вічність - середовище існування цієї особистості. Берліоз і багато інших "чиїми руками через незнання або байдужості діється зло на землі заслуговує безвісті ".1 Звернення до філософії І. Канта дозволило Булгакову більш безпосередньо звернутися до пошуків природи моральності і таємниці творчості - понять, тісно пов'язаних між собою, оскільки мистецтво у своїй основі глибоко морально. Майстер володіє всіма високими моральними якостями, відчуваючи лише недолік як і сам М. Булгаков, практичному початку. Він "податливо переймається крайнім відчаєм, а також вільно підноситься в самі понад хмари. Його вільна особа одно сприймає і зло, і добро, залишаючись при цьому собою ".2 Слабке протистояння злому початок для творчої натури уявляється авторові роману закономірним. Герої - носії високої моральної ідеї в творах письменника незмінно виявляються переможеними в попхнубаран з обставинами, які породило зло. Роман Майстри не що належить до могутньої ієрархії літературного і навкололітературної світу, не може побачити світу. У цьому суспільстві Майстра немає місця, незважаючи на всю його геніальність. "Своїм романом М. Булгаков ... стверджує пріоритет простих людських почуттів над будь-якої соціальної ієрархією. "1 Але у світі, де роль людини визначається виключно його суспільним становищем, все-таки існують добро, правда, любов, творчість, хоча їм іноді і доводиться шукати захисту у "". Булгаков твердо вірив, що тільки спираючись на живе втілення цих гуманістичних понять, людство може створити товариство істинної справедливості, де монополією на істину не буде мати ніхто.

Роман Майстра, як і роман самого Булгакова різко відрізняється від інших творів того часу. Він - плід вільної праці, вільної думки, творчого польоту, без насильства автора над собою: "... Пилат летів до кінця, до кінця, і я вже знав, що останніми словами роману будуть: "... П'ятий прокуратор Іудеї, виник Понтій Пилат, "- говорить Майстер (114). Історія роману про Понтія Пілата постає як живий потік часу рухається з минулого в майбутнє. А сучасність - як ланка, що з'єднує минуле з майбутнім. З роману Булгакова виявляється, що свобода творчості потрібна письменнику як повітря. Без неї він жити і творити не може.

Літературна доля Майстра багато в чому повторює літературну долю самого Булгакова. Нападки критики на роман про Понтія Пілата майже дослівно повторюють звинувачення янковцев проти "Білої гвардії" та "Днів Турбіних".

В "Майстра і Маргариті "знайшла точне відображення обстановка в країні 30-х років. Через почуття страху, що охопив Майстра, в романі письменника передається атмосфера тоталітарної політики, в умовах якої писати правду про самовладдя Понтія Пилата, про трагедію проповідника правди і справедливості Ієшуа було небезпечно. Відмова друк роман супроводжувався в редакції зловісним натяком :"... Хто це ... напоумив скласти роман на таку дивну тему!? "(117) Нічна сповідь Майстри перед Іваном Бездомним в книжечці Стравінського вражає своїм трагізмом.

Булгакова труїли критики, присяжні оратори, і він, природно, болісно реагував на ці гоніння. Не маючи можливості протистояти своїм хулителям публічно, "Письменник шукав сатисфакції через посередництва мистецтва, взявши собі в секунданти муз (у тому числі і покровительку історії Кліо). Таким чином, сценічна майданчик "Майстра" стала дуельних ристалищем. "1 У плані автобіографічних асоціацій слід вказати на те, що вихідною причиною кампанії проти Булгакова з'явився його роман "Біла гвардія" і п'єса "Дні Турбіних", і в першу чергу головний герой цих творів білий офіцер Олексій Турбін.

Таким чином, виявляється схожість життєвих обставин М. Булгакова та майстри, а й паралелізм героїв роману Булгакова і роману Майстер і їх літературної долі. Обстановка цькування в якій опинився письменник в другій половині ХХ-х років вельми нагадує обставини, про які розповідає.

Це і повне відмова від літературного життя, і відсутність засобів до існування, "Постійне очікування" гіршого ". Статьи-доноси, градом сипалися до друку мали не тільки літературний, а й політичний характер. "Настали зовсім безрадісні дні. Роман був напісан6 більше робити було нічого ... "(119), -- Майстер розповідає Івану Бездомному. "Что-то наредкость фальшиве і непевний відчувалося буквально в кожному рядку цих статей, незважаючи на їх грізний і впевнений тон. Мені здавалося, ... що автори цих статей говорять не те, що вони хочуть сказати, і що їх лють викликається саме цим " (119-120).

Кульмінацією цієї кампанії стали відомі листи Булгакова до радянського уряду (власне, до Сталіна). "У міру того, як я випускав у світ свої твори, критика СРСР звертала на мене все більшу увагу, причому ні одне з моїх творів ... не тільки ніколи і ніде не отримала жодного схвального відкликання, але навпаки, чим більшу популярність набувало моє ім'я в СРСР і за кордоном тим завзятіше ставали відгуки преси, що прийняли, нарешті, характер шаленої брані "1 (лист 1929 р.). В іншому листі (березень 1930 р.) М.

Булгаков пише: "... Я виявив в пресі СРСР за 10 років моєї роботи (літературної) 301 відгук про мене. З них похвальні - було 3, ворожо-лайливих - 298 ".2 Цікаві заключні слова цього листа: "... У мене, драматурга, ... відомого і в СРСР, і за кордоном, - у наявності в даний момент - злидні, вулиця і загибель ".3 Майже дослівне повторення в оцінці свого становища Булгаковим і Майстром ясно свідчить про те, що письменник свідомо асоціював долю Майстри зі своєю власною. У зв'язку з цим лист до Сталіна стає не тільки біографіческім6 але і літературним фактом - заготівлею до роману, оскільки образ Майстра з'явився в більш пізніх редакціях роману.

У Булгакова і Майстри одна спільна трагедія - трагедія невизнання. У романі чітко звучить мотив відповідальності і провини творчої особистості, яка йде на компроміс з суспільством і владою, йде від проблеми морального вибору, штучно ізолює себе, щоб отримати можливість реалізувати свій творчий потенціал. Вустами Ієшуа Майстер дорікає сучасників в боягузливому малодушності при захист своєї людської гідності під натиском диктатури і бюрократії. Але на відміну від Булгакова Майстер не бореться за своє визнання, він залишається самим собою - втіленням "безмірною сили і безмірною, беззахисною слабкості творчості. "1 У Майстра, як і Булгакова наступає захворювання:" А потім настала ...

стадія -- страху. Ні, не страху цих статей ..., а страху перед іншими, зовсім не відносяться до них або до роману речами. Так, наприклад, я став боятися темряви. Словом, настала стадія психічного захворювання "(120).

До безперечних автобіографічною асоціаціям відносяться і листи спаленого роману.

Як відомо, Булгаков спалив чорнові рукописи перших редакцій роману, відданих йому через три року після вилучення під час обшуку. Доведений до відчаю Майстер "вийняв із шухляди столу важкі списки роману і чорнові зошити і почав їх палити ". "Ломая нігті, він роздирав зошити, сторч вкладав їх між дровами і кочергою, шарпав листи. ... І роман, вперто опираючись, все ж таки гинув ".

Не можна не відзначити, спалення роману як мотив, "відсилає до" Мертвих душ "і більш того - ... Не тільки до творчості, а й долі Гоголя. "1 Велика любов, осяяв життя М. Булгакова, також знайшла відображення в романі. Напевно буде неправильним ототожнювати образи Майстра і Маргарити з іменами творця роману і Олени Сергіївни. Вони збірний. Але багато автобіографічні риси письменника та його дружини присутні у творі. Насамперед хотілося б відзначити догляд Маргарити (як і Олени Сергіївни) від забезпеченого, благополучного чоловіка. (Докладніше про це див нижче). Булгаков вважає літературу вірною долю Гоголя. "Велика любов, осяяв життя М. Булгакова, також знайшла відображення в романі. Напевно буде неправильним ототожнювати образи Майстра і Маргарити з іменами творця роману і Олени Сергіївни. Вони збірний. Але багато автобіографічні риси письменника та його дружини присутні у творі. Насамперед хотілося б відзначити догляд Маргарити (як і Олени Сергіївни) від забезпеченого, благополучного чоловіка. (Докладніше про це див нижче). Булгаков вважає літературу вірною супутницею Майстра, вона не просто розділяє його важку долю, але й доповнює собою його романтичний образ. Любов є до Майстра як несподіваний дарунок долі, порятунок від холодного самотності. "По Тверський йшли тисячі людей, але я вам ручаюсь, що побачила вона мене одного і глянула не те що тривожно, а навіть як ніби болісно. І мене вразила не стільки її краса, скільки незвичайне, ніким не бачене самотність у її очах! "(114) - розповідає Майстер. І далі: "Вона глянула на мене здивовано, а я раптом, і абсолютно несподівано, зрозумів, що я все життя любив саме цю жінку! "(114). "Любов вискочила перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох! Так вражає блискавка, так вражає фінський ніж! "(115).

що з'явилася як раптове осяяння, миттєво спалахнула любов героїв виявляється довговічною. "У ній мало помалу відкривається вся повнота почуття: тут і ніжна закоханість, і спекотна пристрасть, і незвичайно висока духовний зв'язок двох люлей. "Майстер і Маргарита присутні в романі у нерозривній єдності.

Коли Майстер Івану розповідає історію свого життя, всі його оповідання пронизане спогадами про улюблену.

У російській і світовій літературі традиційний мотив спокою як однієї з вищих цінностей людського існування. Досить згадати, наприклад, Пушкінську формулу "Спокій і воля". Поетові вони необхідні для звільнення гармонії. Мається на увазі не зовнішній спокій, а творчий. Такий творчий спокій і повинен знайти Майстер в останньому притулку.

У рішенні роману багато нюансів, відтінків, асоціацій, але "всі вони як в ракурсі сходяться в одному: це рішення природно, гармонійно, але й неминуче. Майстер отримає саме те, що неодноразово жадав. "1 І Воланд не бентежить його розмовою про неповноту нагороди. Булгаковська Маргарита знаходить буття після смерті за свою любов, а Майстер - за подвиг вільної творчої волі, відтворення буття.

Майстер легко переступає свій поріг і виходить до загальнолюдського. Щоправда, робить він це ціною відмови від своєї творчості, за що отримав "спокою". Причому Майстер і в цьому випадку дотримується принцип абсолютної первинність моральної позиції.

У сцені Воланда з Левіем Матвієм вперше йдеться: "Він не заслужив світла, він заслужив спокій." (290).

Нагорода, дана героєві, не нижчою, але в чомусь навіть вище, ніж традиційний світло. Бо спокій, дарований майстру, - це спокій творчий. Булгаков підняв подвиг творчості так високо, що "Майстер на рівних розмовляє з Князем тьми", так високо, що взагалі "виникає мова про вічну нагороду (... для Берліоза, Латунского та інших вічності немає і ні пекла, ні раю не буде). "Але" Булгаков ... ставить подвиг творчості - свій подвиг - не так високо, як смерть на хресті Ієшуа Га-Ноцрі. " І якщо провести зв'язок з іншими творами письменника - не так високо, як подвиг "у полі брані убієнних" в романі "біла гвардія".

Насолоджуватися "Голим світлом" здатний лише відданий Ієшуа обмежений і догматично Левій Матвій ( "але жорстке," чорно-білий "мислення підкреслюється колірною гамою в сцені страти, коли він то пропадав у повній імлі, то раптом висвітлювався хитким світлом "), що не володіє творчим генієм. Це усвідомлює Ієшуа і тому просить Воланда, "духу заперечення", нагородити Майстри творчим спокоєм: "Він прочитав твір Майстра, - заговорив Левій Матвій, - і просить тебе, щоб ти взяв з собою Майстра і нагородив його спокоєм "(290). Саме Воланд з його скепсисом і сумнівом, що бачить світ у всіх його суперечностях, найкраще може впоратися з таким завданням. Етичний ідеал, закладений в романі Майстра, не схильний тління, і знаходиться поза владою потойбічних сил. Булгаковський Ієшуа, що послав на землю Левія Матвія, не абсолютний бог. Він сам просить за Пилата, Майстра і Маргариту у того, хто так давно послав його самого на землю: "Він просить, щоб ту, яка любила і страждала через нього, ви взяли б теж, - в перший раз моляще звернувся Левій до Воланду. "(291).

Спокій для Майстра і Маргарити - очищення. А очистившись, вони можуть прийти в світ вічного світла, в царство Боже, в безсмертя. Спокій просто необхідний таким настраждавшись, неприкаяним і втомленим від життя людям, якими були Майстер і Маргарита: "... О, тричі романтичний майстер, невже ви не хочете вдень гуляти зі своєю подругою під вишнями, які починають зацвітають, а ввечері слухати музику Шуберта? Невже ж вам не буде приємно писати при свічках гусячим пером? Туди, туди. Там вже чекає вас будинок і старий слуга, свічки вже горять, а скоро вони потухнуть, тому що ви негайно зустрінете світанок. За цій дорозі, майстер, з цієї, "- говорить Воланд герою (308).

Майстер - вічний "Скиталец". Майстри важко відірвати від землі, бо багато "рахунків" належить йому "Оплатити". "Найбільш тяжкий його гріх (Пілатом гріх!) - Відмова від ... творіння, від пошуку істини. ... І та обставина, що можновладці позбавили його ... права говорити з людьми, тобто права нормально жити, не може служити пом'якшенням провини. ... Але спокутувавши провину відкриттям правди "він пробачив і гідний свободи і спокою. "Художник, подібно боголюдину, -" скиталец "між землею і "Вічним притулком". А "вічного дому" його - гірські понад хмари ".1 Саме спокою як противаги колишньої бурхливого життя жадає душа справжнього митця.

Спокій - це і можливість творчості, і нездійсненна романтична мрія художника. Але спокій -- це і смерть. Майстер, який помер в психіатричній клініці, де він значився пацієнтом палати № 118, і одночасно вознесений Воландом в гірські понад хмари, залишився "єдиним чоловіком, пізнали за допомогою уяви одну з найважливіших для людства істин ".2 Притулок Майстра в його прямий експозиції в романі, підкреслено, нарочито іділлічен; він перенасичений літературними атрибутами сентиментально - благополучних фіналів: тут і венеціанське вікно, і стіна, увита виноградом, і струмок, і піщана доріжка, і, нарешті, свічки і старий відданий слуга. "Така підкреслена літературність і сама по собі здатна вже викликати підозри ", які ще більше посилюються, якщо врахувати те, що ми вже знаємо про долю багатьох прямих тверджень в романі. Дійсно, "проаналізувавши мотівние зв'язку, які мають притулок у романі, ми виявляємо опосередковано виявляються зміст даної теми "3 Найпростіше, притулок знаходиться у сфері Воланда. Тут справа не стільки в прямому змісті розмови Воланда з Левіем Матвієм. Вимовлений в ньому вирок міг би потім виявитися помилковим. Але в самій змалюванні притулку є деталь - мотив, недвозначно вказує на сопрісутсвіе Воланда: Воланд каже Майстра, що той зможе слухати тут музику Шуберта. Зіставимо це з тим, що раніше ми чули уривок з романсу Шуберта ( "Скелі, мій притулок") у виконанні "баса" по телефону - Тобто самого Воланда.

Затвердження притулку як сфери Воланда проводиться і в інших мотівних зв'язки цієї теми. В. Ш. Гаспаров заперечує вплив на топографічне схожість притулку з пейзажем з сну Маргарити: струмок, за ним самотній будинок і веде до будинку стежка.

"Дане зіставлення не тільки повідомляє притулку відповідну забарвлення (пор.

безрадісності і безнадія пейзажу в сні Маргарити), а й переносить деякі визначення, які з метафорично - оціночних (якими вони начебто є у сні) перетворюються на буквальні по відношенню до притулку: "неживе все колом", "От пекельне місце для живої людини! "," захлинаючись в неживих повітрі ", дерев'яне будівництво, не те воно - окрема кухня, не то баня, не то чорт його знає що "; як уже не раз спостерігалося в романі, те, що спочатку здавалося лише розхожою метафорою, виявлялося згодом пророцтвом "1.

Повернення в сучасний московський світ для Майстра немає: позбавивши можливості творити, можливості бачитися з коханою, вороги позбавили його і сенсу життя на цьому світі. У тому будинку, що Майстер отримав у нагороду за свій безсмертний роман, до нього прийдуть ті, кого він любить, ким цікавиться і хто його не стривожить. Саме про такому світлому майбутньому говорить коханому Маргарита: "Слухай беззвучний ... слухай і насолоджуйся тим, що тобі не давали в житті - тишею. Ось твій дім, твоє вічного дому. Я знаю, що ввечері до тебе прийдуть ті, кого ти любиш, ким ти цікавишся і хто тебе не стривожить. Вони будуть тобі грати, вони будуть співати тобі, ти побачиш, яке світло в кімнаті, коли горять свічки "(308).

Мабуть вибір на "Світло" пов'язаний з полемікою з великим Гете, які дали своїм героям традиційний "Світло". Перша частина його трагедії закінчується прощенням Гретхен. Друга частина закінчується прощенням і виправданням Фауста: ангели забирають на небо його "Безсмертну сутність".

Це було найбільшою зухвалістю з боку Гете: в його час у церкві його герої могли отримати у церкві лише прокляття. Але щось в цьому рішенні вже не задовольняло і Гете. Недарма урочистість фіналу врівноважується у нього "Повною грубуватого гумору сценою флірту Мефістофеля з ангелами, в якій крилаті хлопчики так лов?? про обставляють самого старого чорта і забирають у нього з-під носа душу Фауста "1.

Тим більше таке рішення виявилося неможливим для Булгакова, неможливим в світовідчутті ХХ століття, нагородити райським (79) автобіографічного героя. І звичайно абсолютно неможливо в художній структурі роману, де немає ненависті між Тьмою і Світлом, але є протистояння, розділеність Тьми і Світу, де долі героїв виявилися пов'язані з Князем тьми і свою нагороду вони могли отримати тільки з його рук.

Е. Мілліор відзначає останній з трьох снів Івана в епілозі (який закінчує роман, тобто виділений композиційно). Івану є "непомірною краси жінка", що веде Майстри до місяця. На думку Мілліора, це можна розглядати як вказівку на те, що врешті-решт Майстер і Маргарита отримують свій "притулок" і біжать до "Світла" - з тієї ж місячної дорозі, по якій пішов раніше прощений Пилат із Іешуа.2 Це спостереження ще раз підтверджує невизначеність сенсу роману, не дає однозначних рішень, а лише метафоричні натяки.

Б. М. Гаспаров пропонує ще один можливий варіант трактування закінчення роману - зникнення того світу, відхід від якого був головною виною Майстра, означає його звільнення з цієї провини. "Провини не тільки немає, але і ніколи не було, бо не було й самого цього примарного світу, в якому вона виникла. У цьому плані перетворення міста за спиною Майстра в "дим і туман" є таким же більше загальним символом скасовує провину сну - прощення у Пилата (і його попередників у творчості Булгакова), як і сама вина Майстра є більш загальним, метафізичним втіленням особистої вини. "1 У" ніч, коли зводяться порахунки ", Майстер з'являється у своєму теперішньому вигляді ":" Волосся його були тепер при місяці і ззаду зібралися в косу, і вона летіла за вітром. Коли вітер віддувався плащ з ніг майстри, Маргарита бачила на ботфортах його то гаснув, то спалахував зірочки шпор. Подібно юнакові - демона, майстер летів, не зводячи очей з місяця, але посміхався їй начебто знайомою добре і коханої, і щось, за набутим в кімнаті № 118-й звичкою, сам собі бурмотів "(305-306). На думку В. І. Нємцева опис зовнішності і сукні указує на період часу, коли жив "справжній" Майстер, - з другої чверті XVII ст. до початку XIX ст. Це був час формування романтичної традиції та її дітища - "тричі романтичного" Майстра. У цей час жили Мольєр і Сервантес, Гете і Гофман, Кант. Через двісті років Майстер, пройшовши через страждання які "служать бродилом для справжнього творчості, заздалегідь спокутував "провину" всіх письменників - прихильність місяці як символу сумніви і протиріччя і землі з її туманами і болотами ".1 Одночасне Воскресіння Ієшуа і Воскресіння Майстра - той момент, коли герої московських сцен зустрічаються з героями біблійної, древній ершалоімскій світ в романі зливається з сучасним московським. І це з'єднання відбувається у вічному потойбічному світі завдяки зусиллям його пана, Воланда. "Саме тут і Ієшуа, і Пилат, і Майстер і Маргарита знаходять тимчасове