"Анна Снегіна " Л.П. Єгорова, П.К. Чекалов

Поема "Анна Снегіна" справедливо вважається одним з найбільш великих за значенням і масштабу творінь Єсеніна, підсумковим твором, в якому особиста доля поета осмислена у зв'язку з народною долею.

Поема писалася в Батумі восени і взимку 1924-1925 р.р., і Єсенін у листах до Г. Беніславской і П. Чагіна відгукувався про неї як про найкращою з усього, що він написав, і жанр її визначав як ліро-епічну. Але питання жанру поеми в радянському літературознавстві став дискусійним. В. І. Хазан у книзі "Проблеми поетики С. А. Єсеніна "(Москва - Грозний, 1988) представляє ряд дослідників, дотримуються думки, що в поемі превалює епічне зміст (А. З. Жаворонков, А. Т. Васильківський - точка зору останнього згодом еволюціонувала в сторону віднесення поеми до лірико-розповідного жанру), і їх опонентів, визнають домінуючим у поемі ліричний початок (Е. Б. Мекш, Е. Наумов). Вчені В. І. Хазанов протиставляються і за іншою ознакою: на тих, хто вважає, що епічна і лірична теми в поемі розвиваються поруч, стикаючись лише часом (Е. Наумов, Ф. Н. Піцкель), і тих, хто вбачає "органічність і зрощеної "обох ліній поеми (П. Ф. Юшин, А. Волков). Сам же автор солідаризується з А. Т. Васильківським, який на прикладі конкретного аналізу тексту показує, як "взаімозавязиваясь і взаємодіючи, органічно чергуються у ній ліричний та епічний способи художнього відображення життя. В епічних фрагментах зароджуються ліричні "мотиви" і "образи", які, у свою чергу, внутрішньо підготовляються емоційно-ліричним станом автора-героя, і цей глибоко мотивований загальним поетичним змістом поеми взаємопереходів епічного в ліричний і навпаки складає її основний ідейно-композиційний принцип "(35; 162).

В основу поеми лягли події перед-і післяреволюційної Росії, що додало твору епічний розмах, а розповідь про взаємини ліричного героя з "дівчиною в білій накидці" надає поемі проникливий ліризм. Ці два взаємопроникних початку стають визначальними в сюжеті поеми, по позначаючись в стилі й інтонації твори:

"Передавши відчуття ніжності, яке автор відчував до колись коханої людини, розповівши про все, що пережив "під напливом шістнадцяти років", він дав об'єктивне і закономірне дозвіл ліричної теми. "Анна Снегіна" - Це одночасно і "пояснення з жінкою" і "пояснення з епохою ", причому перше явно підпорядковане другу, тому що в основі поеми, всупереч її локальному, іменним назвою, лежить розповідь про революційну зламу в селі. При постійно звучанні ліричної теми тут досягнуто широкий масштаб зображення народної боротьби і глибоке проникнення в людські характери "(41; 93).

Але в сьогоднішньої поліміке об "Ганні Снегіной" на перший план виступають не теоретичні проблеми, а питання сучасної інтерпретації героїв. І тут оцінок маятник хитнувся в іншу крайність: із сільського активіста Прон перетворюється на злочинця і вбивцю:

Але в сьогоднішньої поліміке об "Ганні Снегіной" на перший план виступають не теоретичні проблеми, а питання сучасної інтерпретації героїв. І тут оцінок маятник хитнувся в іншу крайність: із сільського активіста Прон перетворюється на злочинця і вбивцю:

"... Прон - Злочинець і вбивця в очах не тільки мельничиха, а і, як мені здається, будь-якого морально здорової людини. Він позбавлений співчуття до старої Снегіной, втратила на війні зятя, зневажливо ставиться до односельців, вважаючи "тарганам кодлом". Але до свого нікчемного, втратило елементарну гордість брата дивно доброзичливий, допускає його до Ради. Це Чи принциповість "ватажка мас", тим більше у селі, де кожен крок на увазі? "(18; 32)

З таким категоричним вироком навряд чи можна погодитися.

Відправною точкою для подібних трактувань образу Проня Оглоблина є безсторонній відгук про нього мельничиха як про булдижніке, забіяка, грубіянів, а потім суб'єктивна думка старої жінки зводиться в ранг об'єктивної істини. Мельничиха нерідко вважають "втіленням селянського здорового глузду, з яким неможливо сперечатися "(16, 8, 138). Однак, це не зовсім так. Адже, якщо вірити її словами, те все кріушане без винятку - "злодійські душі" і "їх треба б до в'язниці за в'язницею". У її оцінках відчувається явне перебільшення, тим більше, що часто вона судить не по тому, що бачила на власні очі, а за словами "прихожан". Що ж стосується вбивства Проня старшини, мабуть, тут були свої вагомі підстави. Автор не розгортає епізод у детальну сцену і не пояснює мотивів вчинку Проня, але свідок події - візник - зазначає: "У скандалі вбивством пахне І в нашу, і в їх провину ". І, говорячи про Проні як про вбивцю, напевно, не можна забувати і про те, що його самого "в двадцятому рік" розстріляли денікінці, що додає його образу драматичного відтінку. І твердження про "дивною доброзичливості" до брата Лабуте необхідно визнати повним непорозумінням, тому що Прон відчував по відношенню до нього зовсім інші почуття, і про це недвозначно сказано в поемі: "Він Проня витягав нерви, І Прон матері не судом ". А про який-небудь "допущення" Лабуті до Ради в поемі взагалі не згадується.

Треба сказати, що нова інтерпретація образу Проня незалежна від стереотипів, в ній присутні безперечні і незаперечні спостереження, але зайва полемічна різкість заважає судити про персонажа тверезо і спокійно, як він цього заслуговує. Особливо це виявляється в узагальненнях, які теж навряд чи можна визнати виправданими: "... Перемога революції привертає Проня перспективою нових розправ, але вже не над одним старшиною, а над "усіма" (18; 32).

Більш виважена і не входить в протиріччя з текстом оцінка А. Карпова: зовнішність Проня в поемі "не те, щоб знижений, але, так би мовити, кілька обитовлен. Стара-мельничиха говорить про бідняцьке ватажка: "Булдижнік, забіяка, грубіян. Він вічно на всіх озлоблений, З ранку по тижнях п'яний ". Але і поет віддає перевагу іконопису нічим не прикрашене правду: Прон "сп'яну в печінки і в душу кістки зубожіле народ ", каже, не приховуючи" сварливою прудкості ", в його мові зустрічаються слова і вирази, які здатні покоробиться слух, - він майстер "матюкати не судом ..." (14; 79).

Дискусійними сталі і ленінські рядки поеми. З властивою їм безапеляційністю батько і син Куняеви звинувачують літературну науку в Непроникливі з приводу розшифровки сенсу питання селян "хто такий Ленін?" і відповіді ліричного героя "Він - ви". Автори життєпису С. Єсеніна переводять питання в іншу площину: "Поет визнає, що Ленін - ватажок народних мас, плоть від плоті їх. Але які вони, ці маси в поемі - це нікому не спадало на голову: голота, п'яниці, люмпени, учасники колективного вбивства старшини, "лихі лиходії", "злодійські душі". "Їх треба б до в'язниці за в'язницею ". Далі повторюється різко негативна характеристика Проня і Лабуті і робиться висновок: "Ось така картина вимальовується нам при уважному читанні, і якщо згадати тиху фразу героя поеми про Леніна: "Він - ви!", То стає ясно, що ми, як кажуть, просто в упор не бачили всієї глибини і всього драматизму, закладеного в ній "(16; 8, 137).

Не можна сказати, щоб подібне рішення проблеми (буквальне прочитання метафори) відрізнялося глибокодумністю, навпаки, воно занадто плоско і примітивно, щоб бути схожим на правду. Куняеви навмисне чи несвідомо у відповіді героя знак "-" замінюють на знак "=", і все виходить дуже просто: якщо між Леніним і селянами стоїть знак рівності, значить, всі негативні епітети, адресовані селянам, механічно переносяться на образ вождя. Але ця "простота", яка "гірша за крадіжку". Нагадуємо, що поема писалася з листопада 1924р. по січень 1925р. Єсенін, як відомо, в "державних" поетів не значився і, природно, ніхто не міг змусити його, спеціально відлучившись з лікарні, провести кілька годин у труни Леніна, а потім у незакінченою поемі "Гуляй-поле" написати щирі рядки:

І ось він помер ...

Плач досади.

Не славлять музи голос бід.

З меднолающіх громадина

Салют останній даден, даден.

Того, хто врятував нас, більше немає.

У тому ж уривку з поеми "Гуляй-полі" Єсенін характеризує Леніна "суворим генієм ", що знову ж таки не вписується в пропоновану Куняевимі трактування образу вождя. Більше того, 17 січня 1925р., Тобто в момент завершення "Ганни Снегіной", Єсенін створює "Капітана землі", в якому описує, "Як скромний хлопчик З Симбірська Став рульовим Своєю країни ". Поет з усією щирістю, що не викликає сумніву, зізнається, що щасливий тим, що "одними почуттями" він з ним "дихав і жив ".

І тепер, якщо допустити, що Куняеви праві в інтерпретації образу Леніна в "Анні Снегіной ", виходить, що в" Гуляй-полі "Єсенін щиросердно брехав читачеві, в "Анні Снегіной" сказав закамуфльовані правду (просто кажучи, показав дулю в кишені), а в "Капітані землі" знову друковано обдурив. Кому ж вірити: Єсеніна або Куняевим? Зізнаємося, Єсенін викликає куди більше довіри і, здається, ні в одному з трьох творів про Леніна він не лукавив. І відповідь героя селянам "Він - ви!" означає не що інше, як Ленін - уособлення ваших надій і сподівань. Саме таке прочитання диктує, на наш погляд, і поетика: детальний виклад обставин бесіди ( "обтяжені думою", "під дзвін голови", "тихо відповів ") вказують на щира і доброзичлива відповідь. І взагалі, неможливо уявити, щоб герой поеми міг би дивляться йому в обличчя селянам ( "І кожен з посмішкою похмурої Дивився мені в обличчя і в очі ") сказати, що Ленін такий же негідник, як вони самі, як це виходить у Куняевих. Десятиліття по тому, можна прийти до висновку, що на єсенінськи Леніна лежить печать тієї епохи, але не можна на догоду політичній злободенності спотворювати обличчя автора і його ліричного героя.

Ніякої критики не витримує і деякі сучасні трактування образу Анни Снегіной: "Дівчина в білій накидці" (...) змінюється в гірший бік, виразно кокетує з ним ";" Жінка, не приймаючи його почуттів, як б виправдовується, що не зайшла так далеко, як хотілося б ..."; "Як б остаточно зрозумівши, що вони говорять на різних мовах, живуть у різних часи і різними почуттями, героїня робить так, як належить розчарувалася в своїх очікуваннях жінці ... "(16, 8, 139).

Ми приєднуємося до позиції тих, хто вважає, що образ Анни виписаний Єсеніним в кращих традиціях російської класики, він глибокий, позбавлений схематизму і однозначності. "Героїня постає перед нами земною жінкою, прекрасною, по-своєму суперечливою, беззлобно навіть у момент втрати своїх земель (...)

овдовіла, позбавлена стану, була змушена покинути батьківщину, Анна не відчуває до селянам, що розорився її, ні злості, ні ненависті. Еміграція теж не озлобляти її: вона здатна радіти успіхам своєї далекої батьківщини і з почуттям світлої смутку згадувати поета, все невозвратімое минуле. "Безпричинне" лист Анни повно туги самотню людину за втраченою батьківщиною. Воно "надкласової", і за схвильованими словами не можна намагатися розглянути всього лише "дочка поміщиці" (18; 33).

Не можна не погодитися і з тими літературознавцями, які вважають "Анну Снегіну" одним з задушевних створінь Єсеніна. Воно відзначено монументальністю, епічної величавістю і ліричною проникливістю. Лейтмотивом через всю поему проходять ліричні рядки про юність, весняному світанку, назавжди що залишається в пам'яті людини; роман з Ганною написаний по-єсенінськи тонко і ніжно, а розповідь ллється з тією свободою, яка властива епіці, що відтворює нічим не соромимося протягом життя (14; 76-90).

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://rusjaz.da.ru/