Випадок або казка?

Сергій Бочаров

"- Випадок! -- сказав один з гостей.

- Казка! -- помітив Германн ".

Якщо розповідь Томського - це зав'язка інтриги «Пікової Пані», то ці дві реакції на нього як дві оцінки анекдоту - це зав'язка її філософської інтриги. Про все, що трапиться далі, закінчуючи чудовим виграшем і незбагненною помилкою героя, можна сказати - "випадок" або "Казка". Але в устах що говорять ці слова означають не те, що вони означають в пушкінському тексті. Випадок - це просто випадок, сліпий хаотичний випадок, казка - це вигадка, небилиця. Репліки заперечують один одного і заперечують диво. У Пушкіна випадок не сліпий і казка не вигадка. У Пушкіна обидві сили діють в таємному єдності і підтверджують диво. Чудо як тайнодействіе, яке вирішує долю героїв як вони самі її для себе знати й вибрали, - як Германн невідомо для себе вибрав пікову даму замість туза - "обдернулся".

У Пушкіна як у поетичних, так і в теоретичних текстах розвинена ціла філософія випадку як дотепною життєвої сили. "Випадок - бог винахідник" - бог зразок малих античних божеств. Але випадок пов'язаний у Пушкіна не тільки з античним Роком, але і з християнським Провидінням. Випадок - "потужне, миттєве знаряддя Провидіння ". Це визначення викарбовано як один з пунктів пушкінської філософії історії. "Маленьку філософію історії" (за висловом Вольфа Шміда, німецького дослідника «Пікової Пані») знаходять і в світської повісті Пушкіна. І не таку вже маленьку: двічі ім'я Наполеона в тексті - це недаремно. Провидіння - категорія історичної думки Пушкіна; Провидіння діє у нього в історії, як і в приватному житті звичайних людей; в ній, по Пушкіну, ті ж закони, що і в великої історії, і вони ж, до речі, діють у творчій роботі поета, в уяві художника. Рок, доля і Провидіння для Пушкіна - не одне і те ж, як і випадок на службі рока (А. Синявський) і випадок як миттєве знаряддя Провидіння: він вже не такий сліпий - не тільки дотепна, але розумна сила.

Є стаття Ю.М. Лотмана, в якій він тему карткової гри в «Пікової Пані» пов'язав з філософією історії Пушкіна. Лотман цитує з «Маскараду» Лермонтова: "Що не говори Вольтер або Декарт -// Світ для мене - колода карт.// Життя - банк; рок метає, я граю,// И правила гри я до людей застосовую ". Вольтер або Декарт - це раціональне пояснення світу. Воно вже не працює для пояснення нової картини історії, починаючи з французької революції; Пушкін в ряді віршів описував європейський процес як велику "таємничу гру ":" іграшкою таємничої ігор,// Метався збентежені народи ... "А Наполеона -- фантастичним гравцем на цьому полі. З Наполеоном постає питання про можливості, перш нечуваних, волі одну людину з власної волі, підпорядковувати собі життя в історію - але також і про межі, які ставлять цієї залізній волі життя та історія.

Молоді люди, сказано в повісті, віддавали перевагу "спокуси фараона зваблювання залицянням". Є слово Бєлінського, сказане приблизно тоді ж (кілька пізніше), про те, що бувають ідеї часу і форми часу. Фараон в літературі тих років постає як гра часу. Модель життя як авантюрного підприємства, в якому я граю з невідомістю і в максимальній мірі у владі випадку. "Рок метає, я граю". Граю з Роком, але граю, тобто ставлю на самого себе як на особу проти безособового механізму гри. Заявляю Року своє "Презирство", за віршованій формулою Пушкіна, яка народилася в ризикованої ситуації, коли "Рок заздрісний" погрожував йому біди, під час слідства у справі про «Гаврііліаде»:

Сохраню ль до долю презирство,

Понесу ль назустріч їй

непохитність і терпіння

Гордій юності моєї?

Мої людські сили назустріч силі долі. У ситуації фараона їх можливості гранично обмежені, але концентрація людської сили в цьому граничний її випробуванні тим підвищується. Все ж таки відома тактика, що означає усіма цими спеціальними термінами, так для нас звучать екзотично, - все ж відома тактика в руках гравця.

"непохитність і терпіння "- це особиста ставка і Германна. "Непохитність його бажань" - сказано тим же словом про нього, що та Пушкіним про себе. Герман теж фантастичний гравець, як Наполеон на поле великої історії. Але Германн -- шулер: він імітує ризик і боротьбу з Роком, а насправді грає напевно. У той час як у фараона понтер діє в умовах максимального дефіциту інформації, Герман має всю повноту інформації. У кінцевому рахунку парадоксальним чином це саме й приводить його до катастрофи. Отчего-то в минулому столітті графиня з допомогою Сен-Жермена і Чаплицький за допомогою графині могли успішно грати напевно, а новому героєві нового століття, новому Сен-Жермені (тому що, як не раз вже було відмічено, Сен-Жермен і Герман - тезки, у них одне ім'я; "Сен-Жермен" - це "святий Герман") - чомусь замовлено. Чому - на це відповідь вся повість.

Втім, що значить - Германн грає напевно? Звідки нам це відомо? З цілком і наскрізь "міражність інтриги" повісті (таке визначення, віднесене Ю.В. Манном до «Ревізор» Гоголя, цілком лягає на «Пікову Даму» за два роки до «Ревізора»). "- Випадок! -- Казка! "- У цьому по-пушкінські блискавичному обмін репліками - як ударами шпаги - Германн відкинув випадок і вирішив його виключити, і хоча в цій репліці "казка" ім відкинута теж, подвійна натура його - "непохитність бажань і безлад неприборканого уяви" - повела його шляху "казки". Уява Германна як його характеристика постійно згадується; він - поет, творець фабули. Уява його запалюється від оповідання Томського і реалізує казку, будує цілу фабулу з власного матеріалу, з анекдоту, з нічого. У свою чергу, сам розповідь Томського всередині себе стоїть на чужих оповіданнях і чутках; нитку оповідання тчеться "ланцюгом чудових оповідачів" - від Сен-Жермена і Казанови до Томська і Пушкіну (В. Шмід). Достовірність історії в її витоки, але і багато в чому надалі протягом непроверяема; проблема Dichtung und Wahrheit не вирішується. Одне слово графині при роковому побаченні скасовує і знімає всю міражність інтригу: "Це був жарт ... клянуся вам! це був жарт! "Випадок - казка - жарт. Третя ланка оцінки історії, яке теж потрібно врахувати. У стилізованої колоритної мови старої графині це єдина настільки чиста репліка, і вона звучить переконливо - в таку хвилину. Самое явище білого привида може тлумачитись як сновидіння Германна. "Він прокинувся вже вночі: місяць осявав його кімнату ". Пригадаймо іншого з Пушкіна: "На дворі було ще темно, як Адріана розбудили". Сон трунаря відкривається неоголошений, як триваюча дійсність, в якій до нього є православні мерці. Верхня межа сну не відзначена, і тільки нижня межа оголошена вже заднім числом. У Германновом бачення немає і нижньої межі, але і в цілому в «Пікової Пані» межі уяви Германна і прозової дійсності проведені інакше, якщо не сказати, що в цій сцені вони не проведені зовсім. Як говорив Достоєвський у відомому листі про «Пікової Пані », ви не знаєте, як вирішити. Ви не знаєте, як вирішити і з чудовим виграшем трьох карт: якщо це був жарт, то чудовий виграш - чистий випадок, майже неймовірний, але все-таки можливий теоретично. Трійка, сімка, туз адже могли з'явитися з голови героя, оскільки були вже закладені в його просмакованном критиками роздуму про те, що "ранок УСемеріт мій капітал", в якому Сергій Давидов видивився і анаграмматіческі заховане туза. Але - Ви не знаєте, як вирішити: випадок чи казка? Твердий фабульний факт є одне: Герман проти Чекалінского грав, як він вірив, напевно, знав останню карту і взяв іншу, "обдернулся". Походження, внутрішній механізм його помилки і становить головне в повісті, її філософський і моральний сенс. Справа в тому, що метафора "життя - банк", я граю з миром - В історії Германна реалізується в точності. Він грає не тільки з Чекалінскім як Роком, він грає з світом, у якому - що залишилися за його спиною стара графиня і Лисавета Іванівна, життя і смерть, любов і закони "моральної природи", про яку сказано в головній фразою останнього розділу:

"Дві нерухомі ідеї не можуть існувати разом у моральній природі, так само, як два тіла не можуть у фізичному світі займати одне і те ж місце. Трійка, сімка, туз - скоро заступили в уяві Германна образ мертвої старої ".

У цьому місці я бачу ключ до всієї повісті. Її дослідники бувають захоплені нумерологією і цифрою, витягуючи з тексту заховані в ньому, як у загадковій картинці, трійку, сімку і особливо складно захованим туза. Ці числа відкрито "грають" на верхньому рівні фабули, проте є "у семантичному фараона тексту" (Вольф Шмід) інша пара чисел, глибше співвідносяться з моральної віссю дії. Це двійка і одиниця. У семантичному фараона тексту - так, саме так, оскільки співвідношення їх відповідає ситуації фараона: я - діюча одиниця - в ситуації вибору з двох значень - двох карт, що лягає ліворуч і направо. Але така модель і всякого життєвого вибору, перед яким завжди стоїть людина. Це структура життя в аспекті азартної гри, який завжди присутня в житті, але глибше - Структура життя як морального події. "Випадок! - Казка! "- Це як дві карти лягли наліво і направо. Перший такий семантичний фараон в тексті повісті: два контрастні рішення, що визначають діапазон розуміння (на глибшому, ніж реакції персонажів, рівні авторської реальності їх контраст знімається). Перше роздвоєння значень, яке потім відтворюється у всіх ланках дії: двоїста натура Германна, російського німця, і подвійна мотивування його поведінки - прозовий "німецький" розрахунок, низька жадоба придбання і "вогняне уява ", пристрасть гравця; ліва і права двері за ширмами, між якими він вибирає в будинку графині, та інше. Здвоєна реально-уявна, прозаїчно-фантастична інтрига, щодо різних ланок якої та її в цілому ми не знаємо, як вирішити, за Достоєвським. На глибині ж все це зводиться до поєдинку Германна з самою життям, в якому він переслідує одну мету, і всі його дії мають однолінійної устремління - це і є його нерухома ідея, а життя - рухома - перед ним іронічно і підступно двоїться, його інтрига двоїться, і це роздвоєння інтриги несе з собою поразку Германна. Нерухома ідея проти рухомий життя.

На цей шлях роздвоєння інтриги встав він сам, коли побачив у вікні чорняву голівку. "Ця хвилина вирішила його участь". Любовна інтрига і стала шляхом роздвоєння (а якщо згадати оперу, то головним пунктом її ухилення від джерела - повісті Пушкіна). Германн пише любовні листи, "натхненний пристрасті", але під цим спільним ім'ям "пристрасть" змішуються досягнення таємниці збагачення і роман з вихованкою графині. У відносинах Германна з Лисавета Іванівною працюють традиційні емоційні слова-шаблони: обидва весь час "тремтять", "мучиться" і тощо. Ці слова створюють враження загальних почуттів, але вони покривають почуття, спрямовані в різні боки. Це роз'єднання всередині емоційного загального стилю нарешті відкривається в нічний сцені побачення: "Лисавета Іванівна вислухала його з жахом ... серце його також мучились ... Одне його жахаються: безповоротна втрата таємниці ..."

В послепушкінской прозі ця поетика емоційних слів, загальних термінів почуття буде піддана аналітичного розщеплення і руйнування вже в романі Лермонтова, а найбільш послідовно у Толстого, який буде виходити з безумовного недовіри до подібним словами і протиставить їм диференціальний, дрібний метод "подробиць почуття". У «Пікової Пані» ці слова скріплюють єдине дію і створюють нераз'ятую аналізом таємницю події. Загальнозначущі "пристрасть", "трепет" і "Жах" позначають протилежно спрямовані почуття героїв інтриги. Вони виявляються словами-масками для різного наповнення "трепету" його і її ( "Германн тремтів, як тигр, чекаючи призначеного часу ";" і з трепетом увійшла до себе ..."). Такі вони не тільки для дівчини, які ошукують щодо характеру пристрасті свого героя, але і для нього самого, не помічають подвійного напрямку, яка прийняла його інтрига і сама "пристрасть". Але в «Пікової Пані» важливо, що ці різні напрями почуттів, бажань, прагнень з'єднуються в спільності стилю і вирази, усередині якої вже розвивається приховане від героїв і несе крах їх почуттів, прагненням і надіям роздвоєння цих пластичних образів почуття і єдиної інтриги.

Перед графинею, у сцені випитиванія таємниці, Герман також амбівалентне пристрасний: як жадібний набувач, розбійник і злодій -- і як палкий коханець і син, спадкоємець таємниці.

Нарешті, його бачення: отримання таємниці від білого привида. Мова покійної графині теж двоїться всередині себе: вона говорить спочатку не від себе (їй велено, вона прийшла проти своєї волі), але потім прощає його вона вже, здається, від себе, від себе ж супроводжуючи відкриття таємниці побічним умовою - з тим щоб він одружився з її вихованці. Цим побічним умовою Германн нехтує зовсім. Лисавета Іванівна забута їм, прямолінійно прагнуть до однієї мети. Германн стає жертвою подвійного ходу речей, який його всі більше сходяться в точку "уява" не може охопити і вмістити. Трійка, сімка, туз витісняють образ мертвої баби і всі з нею пов'язані умови: дві нерухомі ідеї не можуть разом існувати у моральній природі.

Але ця інша сила, яку він не може врахувати, веде свою лінію в Германновой долю: баба в самому ж свідомості Германна, усунути її, приховано веде свою контргру і є з його ж свідомості пікової дамою, долею, яку сам він обрав. Адже сам він вибрав останню карту. Колись Ходасевич в статті «Петербурзькі повісті Пушкіна» (1915) характерно помилився, і його помилку відзначив потім В.В. Виноградов: Ходасевич кілька примітивно визначив ситуацію «Пікової Пані», як і інших "петербурзьких повістей Пушкіна", як втручання демонічних сил в людські справи - і, відповідно, зрозумів програш Германна як насмішку і помста цих сил, на останній карті його обдурили. Насмішка і помста дійсно відбулися, але в результаті дії якихось більш складних сил. Яка сила вислала покійницю до Німеччини, як назвати цю силу? Йому ввижаються за старою "диявольський договір", страшний гріх і "Пагуба вічного блаженства", яку він згоден в обмін на таємницю взяти на себе. Молодий архієрей говорить про Успіння праведниці в очікуванні нареченого полунощного, тобто євангельського Христа, якому відповідає у фабулі повісті Германн-вбивця. Обидві ці контрастні версії теж читаються в семантичному фараона тексту. Але іронією пофарбовані обидві. Покійниця НЕ праведниця, але й не страшна грішниця. Зате її наречений полунощний - саме у світлі такого порівняння, такий паралелі -- великий грішник.

Але графиня зовсім не така. І тому навряд чи, як видається Мефістофеля - Наполеона і нареченому полунощному - Німеччина (усі ці проекції на його фігуру лягають, створюючи їй міфологічний та історичний обсяг), - навряд чи можна думати, що її забрали сили пекла і потім до нього вислали. Ми не знаємо, як назвати ці сили, про які вона говорила: мені велено ... Але це дуже розумні сили. Вони приносять герою виконання його бажань, а вислана ними покійниця вже в доповнення від себе ставить умовою здійснення бажань також її вихованки. У цю пастку його і ловлять, тому що це друга умова він не в силах буде врахувати. І це знають які грають з ним - як і він грає з ними - сили. Це їх хід в заздалегідь програної гравцем грі. Тому що ставка в цій грі -- "Моральна природа" людини. Потойбічні сили - які б не були вони і як би їх не назвати - ставлять саме на це, і це вони випробовують у протистоїть їм гравця. На це йде гра, як у всіх подібних вічних сюжетах, від Книги Іова до «Фауста» Гете. О "моральної природі" недарма згадано в зав'язці останньої глави, але і раніше, по ходу дії, автор уважно відзначає її руху і коливань у Німеччині. Так, відзначається "щось схоже на докори з?? ести ", коли він чує кроки Лисавета Іванівни, але яке тут же замовкла. "Він закам'янів". "Голос совісті", твердять, що він вбивця баби, пом'януть пізніше ще один раз. "Маючи мало істинної віри, він мав безліч забобонів". Для пояснення подальшого теж фраза ключова. Він з'явився на похорон випросити у мертвої прощення - з забобони. Він вклонився в землю і кілька хвилин лежав перед труною на холодній підлозі. Це дуже серйозні дії, проте безблагодатні та безнадійні. Відповідь йому - усмішка мертвою у труні. Він оступився і гримнувся об землю. Від цього "оступився" прямий шлях до заключного "обдернулся". Пушкін по-пушкінські зовнішніми знаками дає картину внутрішнього процесу. Все подальше є ступені цього внутрішнього процесу. Герой - не іграшка фатальних сил, за Ходасевич, а відповідальний моральний суб'єкт, за Кантом і по Пушкіну. Пікова дама у вирішальну хвилину є з його відтиснутий совісті як його заслужена доля. Фантастичне обіцянку Герману виконано, але разом з ним здійснилася його доля. Він сам "обдернулся", вибравши даму замість туза як свою долю. Пікова дама в його руках заміщає не тільки мертву графиню, але і її вихованку, за яку та просила за труною, весь надісланий і злочинів фантастичним гравцем людський світ. Вона виявляє в результаті "таємну недоброзичливість "прямолінійним агресивному жадання, не бажає визнати від нього незалежну неоднолінейную життя.

У недавній статті Л. Магазанік помітив цікаву деталь, яку ми при читанні не помічаємо. У сцені очікування Германна біля будинку графині ми пропускаємо фразу: "Швейцар замкнув двері" - після чого, через кілька рядків, в пів на дванадцяту він ступив на ганок, і вийшов в освітлені сіни. Виходить, якщо зв'язати всі ланки розповіді, що він пройшов через замкнені двері -- як потім і жінка в білому: "Двері в сіни були замкнені ". Можна тут допустити помилку Пушкіна, недопрацьований текст. Але якщо такі неузгодженості не дивують у Гоголя, то допустити таку помилку в Пушкіна важко. Прав, видимо, автор статті, якщо це помилка, то обдумана, говорить. Говорящая про Німеччину як істоту, що проходить крізь замкнені двері. Та пушкінська фантастика поволі, що захована в непомітних деталях (ніким до пори до часу і не помічених). непомітних деталях, які говорять про волю, натиску, насильстві. Достоєвський скаже потім про Німеччину, що це "обличчя колосальне". Що колосального в прозової фігурі скромного малопомітного офіцера? Хіба тільки його гра перед Чекалінскім: "Дозвольте зауважити вам ... що гра ваша сильна ... "Але він програв її, і механізм світського життя, тут же відновившись, вивів його за дужки: "... гра пішла своєю чергою ". Але він недарма в тексті Пушкіна оточений титанічними проекціями: Мефістофель, Наполеон і навіть наречений полунощний. Проекціями, що підтверджують його як "обличчя колосальне". У побутовій фігурі - "ідеї часу ", в історичному укрупнення і що дають такі паралелі, як Наполеон або, здогаду одного дослідника (Віктора Есипова), Пестель, якого Пушкін близько спостерігав і про нього зацікавлено міркував. (Дослідник наводить характеристику Пестеля, дану декабристом Якушкіним: "Він ніколи і нічим не захоплювався. Можливо, в цьому і полягала причина, чому з усіх нас він один протягом майже 10 років, не слабшаючи ні на хвилину, наполегливо трудився над справою таємного товариства. Один раз довівши собі, що таємне суспільство - вірний спосіб для досягнення бажаної мети, він з ним злив все своє існування ".)

Людина проходить крізь замкнені двері, але він програє життя - ось підсумок. "Фатальні" інтерпретації повести в літературі про «Пікової Пані» переважають. І в самому справі, в ній діє рок і здійснюються диво. Але рок і диво зосереджені в одній точці дії - коли Германн взяв з колоди іншу картку. Рок і диво - не зовнішні сили. Одночасно і фатальна і чудова сила, з якою він затіяв гру і її програв, - це життя і "Моральна природа". Фатальна і чудова сила повісті - моральна сила, і можна в центр розуміння «Пікової Пані »поставити слово, сказане Ахматової про "Кам'яному Госте": "грізні питання моралі ". Грізні! М

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.repetitor.ru/