"Звуки
італійські "
Анна
Сергєєва-Клятіс
До
інтерпретації вірша Льва Лосєва «Батюшков»
Ти мені скажеш - на те й зима,
в грудні тільки так і буває.
Але чи не так і сходять з розуму,
забувають, себе вбивають.
На склі заполярний краєвид,
балерин сріблясті пачки.
Ах, чи не так і Батюшков наш
занурювався в божевілля сплячки?
Бурмотів, що, мовляв, щось згубив,
зізнавався, що в чомусь винен.
А мороз, між іншим, Дубіль,
проморажівал стіни з колод.
Замерзає дихання в грудях.
Товстий стовп з труби підносився.
Декоратор Гонзаго, дивись,
розійшовся, старий, розвозили.
З каламутній краплею на червоному носі
ліз на драбинки, знизу ялозити,
і таке влаштував в лісі,
що і публіку всю поморозить.
серпанком занесена ялина.
Італійські різкості хвої.
І кружляють, кружляють досі
в російських пластівцях Психеї і Хлоі.
Вірш
«Батюшков» складається з двох частин, перша з них присвячена російській віршотворці
Костянтину Батюшкова, другий - знаменитому декоратори і сценографу італійцеві
П'єтро ді Готтардо Гонзаго. Спробуємо зрозуміти, що спільного у цих двох
художників, таких різних за походженням, долі, таланту і навіть ступеня
популярності серед сучасників. Єдине, що, безперечно, об'єднує
Батюшкова і Гонзаго - це культурно-історична епоха, представниками якої
обидва вони були. Роки короткої поетичної активності Батюшкова (1802-1822)
становлять малу частину тривалого творчого періоду, проведеного П'єтро
Гонзаго в Росії на службі в різних приватних і Імператорських театрах
(1789-1831 рр.). Однак спільність епохи ніяк не пояснює нам очевидною для
автора зв'язку між Батюшкова і Гонзаго. У чому ж полягають причини такого
"Дивного зближення"?
Героїв
лосевского тексту об'єднує перш за все так званий хронотоп вірші.
Їхні долі міцно пов'язані з одним місцем - Росією і одним порою року --
взимку. В описі жорстокої російської зими, що зводить з розуму Батюшкова і що розбиває
на порох честолюбні надії Гонзаго, Лосєв навмисно відступає від історичної
істини. Адже широко відомий той факт, що перші ознаки клінічного божевілля
проявилися у Батюшкова під час його перебування в Італії в складі російської
місії в 1819-1821 рр.. До Росії поет повернувся лише навесні 1822 року у
стані сильного душевного розладу. Так що "в божевілля сплячки"
Батюшков занурювався зовсім не зимою і не в родовому маєтку північному Хантонове,
як то випливає з гіперболічного опису Лосєва:
"На склі
заполярний пейзаж "," А мороз, між іншим, Дубіль,// проморажівал стіни з колод ".
Щодо
декорацій, які Гонзаго нібито влаштовував в морозному зимовому лісі, доводиться
визнати, що і це плід поетичного вимислу Лосєва. Дійсно, однією з
відмінних рис роботи італійського генія були декорації на відкритому
повітрі, які встановлювалися в парку Павловського палацу. Проте відомо,
що двір приїжджав до Павловська навесні і восени, і сучасники відзначали, як
майстерно використав італійський декоратор колорит цих пір року. "Геніальний
майстер створював витвір мистецтва, користуючись замість пензля сокирою і
заступом, а замість фарб - деревами та кущами "1. Достовірно
відомо, що всі роботи Гонзаго з перепланування павловського парку в зимовий
час припинялися, а спектаклі на відкритому повітрі з вражаючою
уява декораціями припадали на період з травня по вересень. Так що
італійському художнику просто не уявлялося дійсної можливості
"Поморозить публіку". Отже, реальна роль російської зими в трагедії російського
поета і долю італійського художника виявляється перебільшеною. Що ж мав на
увазі Лосєв, містіфіціруя таким чином читача?
Найвірогідніше
за все, говорити про містифікації всерйоз не доводиться: Лосєв навмисно тільки
один раз вживає у вірші слово "російська" - в поєднанні зі сніговими
пластівцями ( "І кружляють, кружляють досі// в російських пластівцях Психеї і Хлоі").
Однак на те, що сюжет вірша розгортається в Росії, вказує
саме зима. Зима стає тут метафорою Росії 2. А раз так, то
вже не так важливо, в якому місці Батюшкова охоплюють приступи божевілля --
будь то Неаполь або Дрезден. Значущим залишається лише той факт, що Батюшков --
"Наш", російський поет. І Гонзаго, який хоч і не міг влаштовувати зимових
вистав на відкритому повітрі, все-таки пов'язаний з холодною Росією майже всієї
своїм життям, в усякому разі роками самої плідної діяльності. Отже,
зовсім не зима, а жорстока, дика, наскрізь промерзла Росія пов'язує між
собою і руйнує долі Батюшкова і Гонзаго. Російські поети "сходять з розуму,//
забувають, себе вбивають "," занурюються в божевілля сплячки ". Тут так холодно, що
"Замерзає дихання в грудях", тому італійський художник марно намагається
розворушити почуття задубілі на морозі публіки.
І все ж
роздуми автора про сувору долю генія в Росії не дають відповіді на питання:
чому в якості ілюстрації обрано саме таке поєднання імен?
У своїх
спогадах про епоху Батюшкова-Гонзаго їх сучасник Ф.Ф. Вігель, шкодуючи про
ранньої смерті княгині Тюфякіной, що сталася через трагічного невідповідності
одягу а-ла-антик суворого клімату Санкт-Петербурга, писав: "Якщо б не мундири
і фраки, то на бали можна було б тоді дивитися як на стародавні барельєфи і на
етруські вази. І право, було непогано: на молодих жінок і дівчина все було так
чисто, просто і свіжо Чи не боячись жахів зими, вони були в
напівпрозорих сукнях, котрі щільно обхоплювала гнучкий стан і вірно промальовував
чарівні форми, справді здавалося, що легкокрилі Психеї пурхають на паркеті "
3. Зіставимо свідоцтво Вігеля з поетичними рядками Лосєва.
серпанком занесена ялина.
Італійські різкості хвої.
І кружляють, кружляють досі
в російських пластівцях Психеї і Хлоі.
Ця ймовірна
цитата з Вігеля, як нам видається, і є ключ до розшифровки
вірші. Лосєв пише не просто про те, як важко існувати генія в
суворих умовах російської дійсності. Поета цікавить той культурний
контекст, в який ідеально вписуються російська Батюшков та італієць Гонзаго.
Саме епоха при уважному погляді і виявляється головним героєм лосевского
тексту.
З самого початку
XIX століття, коли на російський престол зійшов Олександр I, з легкої руки
молодого царя в плоть і кров російської культури входить прагнення свідомо
естетизувати життя, змінити її, наблизити до високого, найчастіше античному
зразком. Це прагнення реалізовувалося в різних сферах суспільного життя:
крій сукні, розстановка меблів, оформлення інтер'єрів раптом отримали
значення мало не ідеологічне. Люди мистецтва в цю епоху нерідко розглядали
свою творчість як виконання обов'язку перед Вітчизною. Так, у своїй програмній
промові «Про вплив легкої поезії на мову» (1816) Батюшков висловив переконання,
надзвичайно характерне для його часу: слава держави напряму залежить не
тільки від ступеня освіченості її громадян, але і від їхнього вміння відчувати і
розуміти витончене. Батюшков закликає: "... Здійсніть гарне, велике, святе
справа: збагатите, утворює мову найчарівнішої народу, що населяє майже половину
світу; порівнявся славу мови його зі славою військової, успіхи розуму з успіхами
зброї "4. "Користь мови" несподівано прирівнюється Батюшкова до
"Славу отечества". Досконала, гармонійна поезія необхідна для народу,
оскільки вона сприяє його моральному та духовному розвитку, забезпечує
йому добре майбутнє. Ця думка володіла умами цілого покоління людей. Так,
В. А. Жуковський в листі від 20 лютого 1814 р., адресованому А. Ф. Воєйкова,
закликаючи свого друга поїхати в село і далеко від великого світла
займатися творчістю, писав: "Ми з тобою будемо працювати там в Суринамський
куточку, і вірно, вірно віддамо згодом святий обов'язок вітчизні ... "5
Іншими словами, якщо ми, поети, дійсно опинимося здатні створити
досконалі твори мистецтва, то найкращим способом стати у пригоді
вітчизні.
Культуру
олександрівскою епохи можна визначити як культуру оптимістичну - як
ніколи раніше суспільство було об'єднано спільну історичну надією на велике
майбутнє Росії. Поезія придбала тоді суспільне значення і сприймалася
як дієвий засіб облагородження життя. Така поезія була необхідна
освіченої імперії, на роль якої претендувала Росія.
Батюшков був не
єдиним, але, мабуть, самим переконаним літератором олександрівскою епохи,
для якого думка про високу місію віршотворця стала стрижнем особистості.
Досконала поезія мала служити не тільки дієвого перетворення
об'єктивного світу, але й прояснення власного хворобливого свідомості,
невблаганно наближається до розпаду. Недарма Батюшков наказував поетові особливу
"Піітіческую діетіку", яка коротко може бути виражена словами самого поета:
"Живи як пишеш і пиши як живеш". "Поезія, насмілюся сказати, вимагає всього
людини, - писав Батюшков у статті «Дещо про поета і поезії» (1815). - Інакше
все відголоски ліри твоєї будуть фальшиві "6. Таке послідовне,
багаторазово сформульоване прагнення перетворити світ і власну свою
життя відповідно до законів мистецтва перетворює Батюшкова в одну з
центральних фігур олександрівскою епохи. Звідси і постійні спроби Батюшкова
переписати, переробити, покращити давно написані вірші. За вдалому
висловом Ю. П. Іваськів, поет намацував "образ досконалості російської поезії" 7.
Частиною
батюшковской програми створення гармонійної поезії було вдосконалення
мови, оскільки, на переконання поета, "мова у віршотворця те ж, що крила у
птахи "8. Визнаючи, що російська мова до крайності грубий і дикий, він
висловлює ідею облагороджування російської мови засобами мелодійного і
виразного італійського. "Відгадайте, на що я починаю сердитися? - Пише
Батюшков Гнєдича 5 грудня 1811 - На що? На російську мову і на наших
письменників, які з ним немилосердно поступают. І мова-то по собі кепсько,
грубенек, пахне тарабарщиною. Що за И? Що за Щ? Що за Ш, ший, щий, при,
Три? Я цю хвилину читав Аріосто, дихав чистим повітрям Флоренції,
насолоджувався музичними звуками авзонійского мови і говорив з тінями Данта,
ТАРС і солодкого Петрарка, з вуст якого що слово - то блаженство "9.
Захоплення італійською мовою, численні спроби переказів великих
італійських поетів, нарешті, прагнення перетворити власну поетичну
мова під стати милозвучно італійської - творче кредо Батюшкова. "Звуки
італійські! Що за чудотворець цей Батюшков ", - записав Пушкін на полях одного
з найбільш гармонійних віршів Батюшкова «До друга» 10. У статті
«Аріосто і Тасс» (1815) Батюшков вигукує: "Навчання італійської мови має
особливу принадність. Мова гнучкий, дзвінкий, солодкий, мова, вихований під
щасливим небом Рима, Неаполя і Сицилії, серед бур політичних і потім за
блискучому дворі Медіцісов, мова, утворений великими письменниками, кращими
поетами, мужами вченими, політиками глибокодумними, - ця мова зробився
здатним приймати всі види і форми "11. Пізніше Батюшкова стали
вважати основоположником що виникла в кінці 20-х років XIX ст. "Італійської
школи "російської поезії, головою якої був викладач словесності
Благородного пансіону при Московському університеті С. Е. Раіч 12. Раіч
пішов набагато далі від свого попередника. Він не обмежувався тільки лише
асонансами і алітерації, вважаючи, що в російську мову необхідно ввести з
італійського "невичерпний запас нових піітіческіх виразів, зворотів, слів,
картин; тоді б все для нас - на нашому небагатому мовою - опоезілось "13.
Щеплення російській мові італійського звучання представлялася рівнозначучим
привнесення на російську варварську грунт великої італійської культури - над
холодною, засніженій Росією ось-ось мало засяяти "щасливе небо
Рима ".
Рухоме тієї ж
ідеєю перетворення Росії під стати Італії, прямої спадкоємиці Римської
імперії, боготворімой античної держави, в кінці XVIII - початку XIX століття
російські меценати, до числа яких нерідко входили і монархи, для забудови та
оформлення двох імперських столиць запрошують іноземців, особливо часто
італійців. Досить назвати імена архітекторів Кваренгі і Росії, яким в
протягом тридцяти років вдалося до невпізнанності змінити вигляд Петербурга.
Дійсно, кому ж іще, як не італійським майстрам, було змусити російську
культуру перейти на нову мову? Гонзаго був серед них.
Приїхавши в
Росію на запрошення князя Н. Б. Юсупова, Гонзаго мав вже досить гучну
популярність. У 70-х роках XVIII століття він прославився своїми роботами в
італійських театрах Парми, Венеції, Рима та Мілана. Особливо вразив публіку
мальовничий завісу міланського театру Ла Скала, виконаний молодим декоратором
Гонзаго. В наслідуванні натурі художник досяг небувалого майстерності - глядачі
кілька хвилин у повній тиші споглядали живописне зображення, яке
здавалося частиною реального міського пейзажу. Прагнення звести докупи
прекрасну стихію мистецтва та природні ландшафти відрізняло творчість Гонзаго і
під час його роботи в Росії: "Органічне введення художнього
зображення в реальну обстановку у високому ступені було притаманне
Гонзага ... Пошуки видового початку, що з'єднує реальну архітектуру і природу з
їх достовірним зображенням, були спрямовані на створення ідеально гармонійної
картини "14. У декораціях Павловського театру погляду глядачів
відкривалися ті види, якими вони могли насолоджуватися, гуляючи по парку. У
спектаклях під відкритим небом парковий краєвид зливався з мальовничим задником.
У 1814 р. в
честь повернення Олександра I з закордонного походу Гонзаго створив
грандіозний проект: на величезному полотнище була написана декорація російської
села. У поєднанні зі сценічним дійством і природними видами це
зображення змушувало сучасників говорити про нього як про диво живопису, про ілюзії,
доходила до повного обману зору 15. У декораціях Гонзаго також
широкого поширення набули архітектурні мотиви (класичні будівлі,
руїни, що обрушилися колонади), які в поєднанні з Павловським пейзажами
створювали враження "російської Італії". Про цих декораціях ми можемо судити по
що збереглися до наших днів фрескам відкритій галереї павловського палацу і
палацовим плафонам кисті Гонзаго. "Думка про складні колонада Казанського собору
з'явилася у Воронихина не без впливу колонад Гонзаго ", - вважає
дослідник архітектури класицизму В. Я. Курбатов 16.
Гонзаго також
була доручена перепланування павловського парку. Італійська декоратор,
здавалося, зважився переробити і саму російську природу: "У Павловську на палітрі
Гонзаго замість фарб були дерева. Він обрав два головних кольору, дві головні
теми - березу і сосну. Липи, клени, дуби служили акомпанементом "17.
"Як і на театральній сцені, в розбивці парку Гонзага шукав постійної зміни
вражень. Парк розкривався погляду наче величезну декорацію, де перспективи
тінистих алей змінювалися широкими світлими полянами з групами розлогих
беріз, де серед густих диких хащ загубилися напівзруйновані хижі й ферми.
Підбираючи і рассажівая дерева, Гонзага обігравав виразність їх контурів, різну
тональність у забарвленні листя "18. Сам художник трактував свою
професію як гармонійно доповнює природу вид мистецтва, що представляє
собою синтетичну за своєю суттю "музику для очей" 19.
Саме в
марною спробі перетворити російську природу застає Гонзаго Лосєв. Очевидно,
живописець, займаючись постановкою якогось балету, створює в лісі тільки лише
декорації російської зими: "серпанок занесена ялина.// Італійські різкості хвої ".
Однак у Росії такі декорації органічно зливаються з реальністю. І
білосніжні сценічні костюми балерин несподівано, але цілком передбачувано
виявляються занесеними сніжними пластівцями. А цілком театральна зима
обертається справжнім морозом: "Замерзає дихання в грудях.// Товстий стовп
з труби підносився "," і таке влаштував в лісі,// що і публіку всю поморозить ".
Гармонійне поєднання італійської культури з російською не виходить. Для
італійця Гонзаго Росія так і залишається чужою країною. Всі його зусилля дзв?? вають
у російського глядача легке здивування: "Декоратор Гонзаго, дивись,// розійшовся,
старий, розвозив ". Батюшков - російська, але для нього італійське наріччя теж
завжди буде чужим. Саме декорації Гонзаго, за Лосєву, стають причиною
божевілля Батюшкова. Його хворобливий погляд у морозних візерунках промерзлого
наскрізь скла розрізняє тільки "заполярний пейзаж", в якому крутяться
балерини в "сріблястих пачках". Образ балету в морозному лісі - метафора
російської культури.
Батюшков сходить
з розуму, раз і назавжди переконавшись у утопічність своєї прекрасної ідеї: поезія,
як і мистецтво взагалі, не в силах змінити світ і позбавити поета від страждань,
навпаки, саме поетичне покликання стає причиною життєвої трагедії і
призводить до загибелі. "Нам Музи дорого таланти продають!" - Вигукує Батюшков в
примітці до однієї із самих своїх песимістичних елегій «Гесіод і Омір,
суперники »(1817).
Вже в стані
важкої душевної хвороби в 1828 році, під час повернення з Зонненштайна в
Росію Батюшков, за спогадами його лікаря А. Дітріха, одного разу "заговорив по-італійськи
з самим собою, не те прозою, не те короткими римованими віршами, але
абсолютно безладно, і сказав серед іншого лагідним, зворушливим голосом і з
виразом пристрасної туги в особі, не зводячи очей з неба: «Про батьківщина Данте,
батьківщина Аріосто, родина Тассо! Про дорога моя родина! »" 20. Доречно
згадати, що поет іншого часу - Осип Мандельштам бачив причини душевної
хвороби Батюшкова в роздвоєння між російською та італійською мовами.
Не спокушай чужих прислівників, але постарайся їх забути:
Адже все одно ти не зумієш скло зубами вкусити.
О, як болісно дається чужого клекоту політ -
За безбожні захоплення лиха плата стереже.
Адже вмираюче тіло і мислячий безсмертний рот
Востаннє перед розлукою чуже ім'я не врятує.
Що якщо Аріосто і Тассо, обворожающіе нас,
Чудовиська з блакитним мозком і лускою з вологих очей?
(1933)
Підіб'ємо
деякі підсумки. Отже, по-перше, вірш Лосєва «Батюшков» присвячено
російському поетові Батюшкова, який зійшов з розуму, розчарувавшись в центральній
ідеї епохи і свого життя про перетворення світу засобами мистецтва і поезії,
перш за все італійської. По-друге, у вірші є ще один герой - як
ніби навмисне викликаний на російську сцену італійський декоратор Гонзаго, його
діяльність теж ілюструє неспроможність батюшковской теорії (в
нежиттєвість теорії і полягає, мабуть, згадана Лосєвим вина
Батюшкова: "зізнавався, що в чомусь винен"). По-третє, вірш
присвячено всій олександрівскою епосі, самому оптимістичним 25-річчя в історії
, Породив надію, яким не судилося здійснитися. І
по-четверте, говорить вірш про долю Росії, так і не відгукнулися ні
на один із закликів. Балет на морозному лісі триває й донині: "І кружляють,
кружляють досі// в російських пластівцях Психеї і Хлоі ".
Список
літератури
1 Курбатов В.Я.
Павловськ: Художньо-історичний нарис і путівник. СПб., 1912. С.22.
2 Метафора "Росія - зима" вже зустрічалася в
російської поезії. Див, наприклад, вірш О. Блока «На смерть Коміссаржевської»
(1910): "Прийшла часом опівнічний// На крайній полюс, в мертвий край"; "Але було
тихо в нашому склепі,// І полюс - в хладном сріблі ".
3 Вигель Ф.Ф. Записки. М., 1928. Т.1.
С.120-121.
4 Батюшков К.Н. Досліди у віршах і прозі. М.,
1977. С.15.
5 Жуковський В.А. Твори: В 2 т. М., 1902.
Т.1. С.482.
6 Батюшков К.Н. Досліди у віршах і прозі. М.,
1977. С.22.
7 Іваськів Ю.П. Батюшков// Новий журнал. 1956.
№ 46. С.70.
8 Батюшков К.Н. Аріосто і Тасс// Досліди в
віршах і прозі. М., 1977. С.140.
9 Батюшков К.Н. Твори: В 2 т. М., 1989.
Т.2. С.197-198.
10 Пушкін А.С. Нотатки на полях 2-ї частини
«Досвідом у віршах і прозі» К. Н. Батюшкова// Пушкін А.С. Полное собрание
творів: У 10 т. Л., 1978. Т.7. С.398.
11 Батюшков К.Н. Досліди у віршах і прозі. М.,
1977. С.138.
12 Вацуро В.Е. Літературна школа Лермонтова
//ВацуроВ.Е. Пушкінська пора. СПб., 2000; Вацуро В.Е. Рання лірика Лермонтова
і поетична традиція 20-х років// Русская литература. 1964. № 3. С.47.
13 Лист С.Е. Раіча до Д. П. Ознобішин//
Васильєв М. З листування літераторів 20-30-х рр.. XIX століття (Д. П. Ознобішин. --
С. Е. Раіч. - Е. П. Перцов)// Известия Товариства археології, історії та етнографії
при Казанському університеті. 1929. Т.34. Вип.3-4. С.175.
14 Сиркін Ф.Я. П'єтро ді Готтардо Гонзага:
1751-1831: Життя і творчість: Твори. М., 1974. С.69.
15 Глінка С.Н. Листи до одного з Павловська//
Російський вісник. 1815. № 13. С.26-27.
16 Курбатов В.Я. Перспективістом та декоратори
//Старі роки. 1911. № 7-9. С.123.
17 Сиркін Ф.Я. Указ. соч. С.65.
18 Давидова М.В. Театрально-декораційний і
декоративна живопис// Історія російського мистецтва. М., 1961. Т.7. С.302.
19 Один з теоретичних трактатів Гонзаго
так і називався: «La musique des yeux et l'optique theatrae» (1807).
20 Дітріх А. Про хворобу російського імператорського
радника і дворянина пана К.Н. Батюшкова// Майков Л.Н. Батюшков, її життя і
твори. М., 2001. С.493.
