На Русі московської.

У 1147 р., як про це повідомляє Суздальська літопис, князь Юрій Долгорукий нназначіл своєму союзнику, чернігівського князя Святослава, Зустріч "на Москві".

Це було прево згадування про Москву, і з нього веде рахунок років наша столиця. Зручне географічне положення Москви у перетину водних торгових шляхів, розвиток ремесел та землеробства, приплив населення з дркгіх земель поступово перетворюють невелику дерев'яну фортецю в центр Російської держави. З XIV ст. сюди переміщається світська та духовна влада, тут зосереджуються писемність і культура Старої Русі.

Займаючи вигідне географічне положення, Москва опинилася на стику двох основних російських говірок - північного (окающего) і південного (акающего). Спочатку говірка Москви був змішаним, проте з голами тут все впевненіше стверджувалося акающее вимова - типова і стійка риса майбутнього російської літературної мови. Це сприятлива особливість московського вимови не залишилася непоміченою. "Московське наріччя, - писав М. В. Ломоносов, - не тільки для важливості столичного міста, а й для своєю відмінною краси іншим справедливо надається перевага, а особливо догану літери о, а як, багато приємніше ".

Загальновизнано, що російська національна мова склався на основі говірок Москви.

Період становлення Москви як столиці Російської держави був дуже важливим і для розвитку російської літературної мови. Ми вже згадували про те, що після прийняття християнства в Стародавній Русі утворилися як би дві мови: церковнослов'янську (що склався на основі старослов'янської) і давньоруський -- споконвічний мову східних слов'ян. Церковнослов'янська мова використовували при богослужіннях, під час написання церковних книг, він не в усьому був зрозумілий простому люду. Недарма від російської граматики, що вийшла за кордоном в XVII ст., Генріх Лудольф так характеризує застосування цих мов: "Точно так само ніхто з росіян не може писати або міркувати з наукових питань, не користуючись слов'янською мовою, так і навпаки, - в домашніх і інтимних бесідах не можна нікому обійтися коштами одного слов'янського мови: Так у них і говориться, що розмовляти треба по-російськи, а писати по-слов'янському ".

На ділі ж, звичайно, відбувалося безперервне змішування церковнослов'янських та давньоруських особливостей мови. Наприклад, ще в "Слові о полку Ігоревім" ми зустрічаємо і церковнослов'янізми (хоробрий, глава, град, злато, Володимир, лайка, вран, дерево), і русизми (хоробрий, голова, Володимер, боронь, болото). У різних за жанром пам'ятки давньоруської пори церковнослов'янізми і русизми були представлені в різних пропорціях. У богослужбових книгах, природно, переважали церковнослов'янізми; навпаки, договори, літописи, грамоти, "Руська правда" (звід законів давньої пори) мали у своїй основі східнослов'янський елементи.

Російська мова поступово освоював церковнослов'янської лексики, використовуючи як її важливе стилістичний засіб. Церковнослов'янізми почали застосовуватися в книжковому, високому стилі. Так, для розмовної, побутової мови звично було вживання споконвічно російського варіанту ворота, церковнослов'янське ж слово брама (звідси наше сучасне - воротар; спочатку воно означало: "сторож, сторож у церковних воріт ") зазвичай зустрічалося в книжкових висловах і назвах: врата храму, царські ворота, брами премудрості. Згадаймо у Пушкіна: "Твій щит на воротах Царгорода: "Згодом деякі церковнослов'янізми і русизми отримали тонкі смислові відтінки, що зберігають інформацію про їх різному походження та сфері застосування. Візьмемо для прикладу російське слово борода і церковнослов'янське Брад. У "Словнику:" Ожегова (1972) Останнім забезпечено позначкою (стар.) - старовинне. А ось що писав у ХІХ ст. про цих словах професор П. А. Плетньов, згадуючи про свою лекції в Петербурзькому університеті: "Я ось розповів, що немає в мові слів равнозначащіх досконало, тому що з лексиконом значенням в голову приходить з кожним словом ідея століття, народу, місцевості, життя. Все це вдалося мені з'ясувати простим прикладом - борода і Брад. Перше так і малює читачу Русь у вигляді її мужика, купця або попа. Друге кожного з нас переносить в часи патріархів: в життя східних народів та ін., тому тільки, що це слово врізалося в пам'ять із церковних книг ".

Але повернемося в Московську Русь. Вище вже говорилося, що церковнослов'янська мова зіграв велику роль у культурному і мовне життя Русі, але історично, як вважають фахівці, він був приречений на відмирання. До XV ст. церковнослов'янська мова сильно обрусіли, багато демократичні риси східнослов'янської мови стали просочуватися навіть у богослужбові книги.

Але XV ст. приніс нове випробування російської мови. У цей час почалася насильницька реставрація церковнослов'янської мови, штучна архаїзація письмової мови. Мова того часу, як образно зауважив чудовий російський вчений, видатний лінгвіст академік А. А. Шахматов, "став перетворюватись в старі ризи". Цей повернення до старого, візантійського спадщини мав, звичайно, глибокі суспільно-політичні та ідеологічні корені.

У XV ст. турки захопили Сербію та Болгарію, впав Константинополь (так званий другий Рим). Ось тоді й з'явилася теорія, що Москва - це третій (і останній!) Рим. Посилення монархії вимагало опори в авторитеті церкви. Церковники ж, розглядаючи живий, народну мову як прояв єретичних поглядів, насильно культивували архаїчну мова, відроджуючи й садити стародавні зразки писемності.

У цей період так званого "другого південнослов'янського впливу" відбувається правка церковних книг з грецьким зразкам, відновлюються літери (Ксі, пси, фіта і ін), що не позначають навіть звуків живої російської мови, свято шанують традиції церковного вимови, винаходяться пишномовні, неприродні слова, ускладнюється синтаксис писемної мови. Пристрасть до "плетіння словес", до пропозицій, що містять по десять причетних обертів і нерідко по 150 слів, було не випадковим. Надаючи письмовою мови божественний, містичний характер, служителі культу прагнули зробити його недоступним для непосвячених, відірвати його від впливу народної мови.

Ось, наприклад, які штучні складні епітети були в ходу у часи "плетіння (або, як ще говорили, "звита") словес ": спів красногласное, дзвони светлошумние і доброгласние, море многомутное, слава треблаженная, погляд огнезарный, ангел солнцезарний, орел небопарний і т. п. Пишнота хитромудрих епітетів і навмисна заплутаність синтаксису служили у проповідників визначеної мети - викликати у слухачів благоговійне здивування і плазування схиляння перед "величними" словами церкви.

Але не всі, звичайно, за часів Московської Русі писали таким архаізірованним церковнослов'янською мовою. С "плетінням словес" вступали в конкуренцію діловий стиль договірних і правових грамот, розмовно-побутова лексика чолобитних та інших світських пам'яток старовини.

Простим, конкретним мовою відрізняється написаний в XVI ст. "Домострой", що містить звід правил домашнього життя городянина. Ось, наприклад, яке повчання дається в "Домострої" щодо поведінки дружини, господині будинку: "Да сам, чадо, що твориш, того дружину вчи: Вміла б сама і печі, і варити, і всяку домашню порядна вміла, а будь-яке женьское рукоділля знала: ". А ось порада про ведення господарства:" І миски, і брат, і ковші, і лошкі по лавці не валялися б де, влаштовано бити в чистому місці лежало б перекинуто ниць: ".

Змішання церковнослов'янських елементів і московського просторіччя дуже характерно для послань Івана Грозного до КурбсьКого. Ось, наприклад, урочисті, піднесені слова: "Ти ж, тіла ради, душу погубив єси, і слави ради мімотекущія, нетлінну славу знехтував єси. "Але зачеплений за живе запереченнями зрадника, в пориві гнівних почуттів Іван Грозний нерідко збивався на просторіччя: ": таких собак скрізь стратять".

Живе і пристрасне слово протопопа Авакума звучало в темні, страшні року розколу. Більше половини життя провів у тюрмах і засланнях цей заздрісний старовинного благочестя, упертий борець за мирську правду, Протопоп Авакум був одним з ідеологів старообрядницького руху проти реформ патріарха Никона, прагне до встановлення безмежної влади офіційної православної церкви. "Священство вище царства" проголошував патріарх Никон, повертаючи російські церковні обряди до грецьких зразків. Це при ньому, Никон, було суворо вказано хреститися трьома перстами, а ніяк не двома. Нижче духовенство, підтримане рухом селян, стрільців, козаків, бідних посадських людей, повстало проти вселенських домагань гордовитого патріарха, проти ломки звичних російських обрядів.

Відстоюючи стару віру, шалений протопоп Авакум звинувачував у єресі патріарха Никона, гнівно викривав царську владу, навіть самого царя. Мученіцкая життя Авакума завершилася мученіцкім кінцем. Відданий анафемі, він був укладений у Пустозерскій острог і разом з трьома своїми "соузникам" і побратимами по боротьбі спалений в зрубі 14 квітня 1682

Але твори письменника-протопопа не забуті історією. "Мова, а також стиль листів протопопа Авакума і "Житія" його, - зауважував М. Горький, - залишається неперевершеним зразком полум'яної і палкої промови бійця ".

Авакум був не тільки "расколоучітелем", ідейним вождем старообрядницького руху. Він рішуче порвав з прийнятої тоді манерою пишного "плетіння словес ", хитрощами південно-західній риторики. Його, так би мовити, мовна програма викладена в сміливому зверненні до самого царя Олексія Михайловича: "А ти ж, Михайлович, русак, а не грек. Говори свої природним мовою, не принижуй ево і в церкві і в дому ". Оберігаючи просту, нехитра мова, Авакум зізнавався: ": люблю свій російської природного мову, віршами філософськими НЕ обик мови красити ".

Ніякої переказ не дасть повного уявлення про внутрішній і хвилюючому мовою Авакума. Ось кілька рядків із його "Житія" (вони навряд чи потребують перекладі), що розповідають про поневіряння мученика-протопопа в Сибіру: ": взяли мене кати, привели перед нього. Він (начальник охорони Пашков) з шпагою стоїть і тремтить; почав мені говорити: "поп чи ти чи Роспопа?" І аз ответщал: "Аз есмь Авакум протопоп; кажи, що тобі до мене? "Він же рикнул яко дівія (тобто дикий) звір, і вдарив мене по щоке, таже за іншою, і паки в голову, і збив мене з ніг і, карбування (тобто сокиру) ухват, лежачева по спині вдарив тричі і, разболокші (тобто роздягнувши), з тієї ж спині сімдесят два удару батогом: Посем привезли з Брацкій острог, і в тюрму кинули, соломки дали. І сидів до Філіпова поста в студеної башті; там зима з ті пори живе, та бог грів і без сукні! Що собачка, в соломці лежу; коли нагодують, коли немає: "

словесним майстерністю Авакума захоплювалися письменники-класики XIX ст.: Тургенєв, Лєсков, Л. Толстой та інші ... Сміливо поєднуючи російське просторіччя й елементи церковнослов'янської мови, протопоп Авакум продовжував традиції давньоруської літератури, готуючи грунт для створення національного російської мови.

Отже, церковникам не вдалося повернути назад колесо історії. Російська мова не пішов по шляху реставрації церковнослов'янських форм. У боротьбу з "славянщізной" вступила жива, розмовна мова. У XVII ст. поряд з церковним вимовою, якого трималися вищі кола суспільства, стає визнаним простий московський догану. Ослабли перш неухильні орфографічні норми. Писарів і дяків тепер вже не вибили різками за найменші відступу від правил письма. У 1675 р. цар Олексій Михайлович видає указ, дозволяє писати "як хто вимовляє", "за природою тих міст, де хто народився і по обикностям своїм говорити і писати звик ". Поступово поступалися свої позиції церковнослов'янські слова, наприклад спілки егда, аще, аж поки, замінюючись російськими коли, якщо, поки що (поки що).

Демократизація російської мови, збільшення числа перекладних книжок в другій половині XVII ст. значно розширили словниковий запас мови. Посилився приплив іншомовних слів, і тепер уже не з грецької мови, а переважно із західних: латинського, німецького, польського. Були розхитані, здавалося б, непорушні підвалини церковнослов'янської мови, поступово втрачає свою колишню чистоту і монополію на панування в літературі. Пізніше, в XIX ст., Російський письменник Костянтин Аксаков напише про той час: "Мова церковнослов'янська стає знаряддям довільних вигадок: Вражаюче звучать у ньому, різко протівополагаясь в його характером і формами, тривіальні народні й іноземні слова і вирази, на яких лежить печать сучасності: "

Друк сучасності! .. Так, поки що, дійсно, тільки друк. Єдиного письмового літературної мови з впорядкованою системою норм XVII ст. НЕ створив. Але вже була розорана нива, на якій скоро зійдуть буйні сходи.

Горбачевіч К.С.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.rusword.com.ua/