У своєму непереборному прагненні

Пушкінська епоха, пушкінські сучасники, пушкінський Петербург. Ці вирази стали для нас звичними і природними. Бо геній поета виявився вище за все, що було поруч з ним, а його безсмертні твори пережили час. Добре сказала відома поетеса Анна Ахматова: "В залах палацу, де танцювали члени найвищого двору, міністри, аншеф і не-аншеф, фрейліни і кавалерственние дами, де пліткували про поета, висять його портрети і зберігаються його книги, а їх бідні тіні вигнані звідти назавжди. Про їх прекрасні палаци і особняки кажуть: тут бував Пушкін або тут не бував Пушкін. Все інше нікому не цікаво ".

А. С. Пушкін не тільки зробив величезний, неоціненний внесок у розвиток вітчизняної літератури. Його по праву називають основоположником сучасної української літературної мови. "Немає сумніву, - писав Тургенєв, - що він створив наш поетичний, наш літературна мова і що нам і нашим нащадкам залишається тільки йти по шляху, прокладеному його генієм ". Ломоносов підготував грунт для створення єдиного літературної мови, Пушкін ж, за словами Бєлінського, "з російської мови зробив чудо ". Він зумів скинути стилістичні пута колишніх літературних шкіл і напрямів, звільнитися від умовних жанрових канонів. Саме він зблизив поетичний "мова богів" з живою російською мовою.

Пушкін виступив проти манірності та манірної витонченості письменників-карамзіністов. Борючись за простоту мови, він різко критикував химерні вирази прихильників "нового складу". "Ці люди, - зауважував він, - ніколи не скажуть дружба, яка не додав: це священне почуття, якого благородний полум'я і проч. ". їм було переглянуте саме поняття літературного смаку. Правдивий смак, за визначенням Пушкіна, полягає не в несвідомо відкиданні такого-то слова, такого-то образу, але "в почутті пропорційності і згідні".

Не могла, звичайно, задовольнити поета старовірницькі програма Шишкова та інших поборників "славянщізни" і стерильної чистоти російської мови. В одному з листів Пушкін іронічно зауважував, що Шишков, з його хворобливою ненавистю до іншомовних словами, міг би заборонити "Бахчисарайський фонтан" тому тільки, що автор вжив італійське слово фонтан замість застарілого російської водомет.

Не слід, однак, думати, що Пушкін, подібно до деяких письменникам-карамзіністам, зовсім уникав архаїзмів у своїй творчості. Поет бачив, що за церковнослов'янськими словами і виразами стоять багатовікові традиції і культура художньої мови. Усунути їх - означало б збіднити російська літературна мова. І Пушкін знаходить єдино вірне рішення: у зрілому періоді творчості він використовує слов'янізми як яскраве стилістичне засіб у піднесеної поетичної мови. Так, наприклад, в одній лише строфі з поеми "Мідний вершник" ми зустрічаємо кілька слов'янізмів (град, блато, полнощний, піднестися):

Минуло сто років - І юний град,

Полнощних країн краса і диво,

З темряви лісів, з топи блат

вознісся пишно, гордовито.

Пушкіна вже давно нарекли народним поетом. І не тільки тому, що слух про нього пройшов по "всієї Русі великої". Живучи в Михайлівському, в сільській глушині, поет жадібно вбирав у себе народні слова, слухав і записував казки, прислів'я, приказки. Ця стихія була близька його серцю. "Что-то чується рідне, -- писав він, - в довгих піснях візника. "Народну мова Пушкін називав "живим і киплячим джерелом". Відомі його поради побратимам по перу: "Читайте простонародні казки. Не зле нам іноді прислухатися до московським проскурниця. Вони кажуть дивно чистим і правильним мовою ".

За свідченням сучасників, Пушкін незадовго до смерті почув від знаменитого збирача російських слів Володимира Даля, що шкурка, яку щорічно скидає з себе змія, називається по-народному виползіна. Йому припало до серця це образне слово: адже змія, дійсно, як би виповзає зі старої шкірки. Згадують, що незабаром поет прийшов до Далю в новому сюртуку. "Яка виползіна, - сказав він. - Ну з цієї виползіни я не скоро виповз. У цій виползіне я таке напишу. "Але доля розпорядилася інакше. Через кілька днів у цьому сюртуку Пушкін був смертельно поранений. Перед самою смертю, віддавши Далю свій перстень, шанований їм талісманом, він встиг промовити: "Виползіну теж візьми собі ". Цей сюртук з дирою від кулі в правій полі довго зберігався у Даля.

Пушкін гаряче любив народні слова й вислови. Прагнення до національної самобутності було, висловлюючись по-сучасному, головною програмою його творчого життя. Вона виникла у Пушкіна як природне протиставлення основному пороку передував періоду - "насильницького, за його словами, пристосований всього російського до всього європейського ". Висуваючи принцип" нагий простоти "мови, він навіть в поезії сміливо використовує побутову лексику народної мови. Ось, наприклад, кілька рядків з роману "Євгеній Онєгін ":

А Петербург невгамовний

Уж барабаном пробуджуючи.

Встає купець, йде рознощик,

На біржу тягнеться візник,

З глечиком охтінка поспішає,

Під нею сніг ранковий хрумтить.

Ці демократичні реформи мови тоді зустріли шалений опір з боку захисників карамзінскіх правил благопристойною салонної мови. Але спроби повернути минуле були марні. Лермонтов і Гоголь, Некрасов і Л. Толстой продовжили і зміцнили розпочате Пушкіним зближення літературно-книжкової мови і народно-розмовної стихії.

Сто п'ятдесят років відділяють нас від пушкінської епохи. Але творіння поета близькі й зрозумілі нам. І це визначається тим, що Пушкін зумів відібрати найбільш вдалі вирази, життєздатні мовні форми, багато з яких стали згодом узаконеними нормами російської літературної мови. Було би, втім, невірним вважати, що сучасна мова нічим не відрізняється від пушкінського слововживання. Нещадне час гризе і мова геніїв. Багато чого, якщо уважно придивитися, здаватиметься нам у Пушкіна дивним, а часом і не зовсім правильним. Наприклад, в "Капітанської дочці" говориться: "Всі мої братися і сестри померли в дитинстві". Сенс цієї фрази зрозумілий, але ніхто з нас, мабуть, вже так не скаже. Замість поєднання у дитинстві ми швидше вживемо: в дитячому віці, коли були ще немовлятами, грудними дітьми і т.д. Нерідко зустрічаються в творах Пушкіна застарілі синтаксичні поєднання: Була жахлива пора, Про неї свіжо воспоминанье (ми б сказали: про неї); Туди зорею поспіх: (ми б сказали: коли зійшла зоря:). Ми говоримо зараз: вихор, зупиняє, плечі, в романі ж "Євгеній Онєгін" зустрічаються інші форми: Миготіння, Вихор швидких пар; Коня перед ним остановляет; умити обличчя, плеча і груди.

Вище вже йшла мова про те, що багато слів вживаються тепер в іншому значенні, ніж в епоху Пушкіна. Ось ще один приклад. Всі пам'ятають монолог Тетяни, звернений до Онєгіна при їх останньому побаченні. А який сенс вкладено там в слово спокусливий? Прочитайте і вдумайтеся ще раз.

Навіщо у вас я на прикметі?

Чи не тому, що у вищому світі

Тепер бути я повинна;

Що я багата і знатна,

Що чоловік в сраженьях понівечений,

Що нас за те пестить двір?

Чи не тому, що мій ганьба

Тепер би усіма був помічений

І міг би в суспільстві принести

Вам спокусливу честь?

У сучасному мові прикметник спокусливий зазвичай вживається в значенні "привабливий, привабливий". Наприклад: спокусливе пропозицію, спокуслива думка. В Пушкіна ж словосполучення спокуслива честь означає буквально: "скандальна честь спокусника".

Мова Пушкіна незвичайно багатий. За кількістю спожитих їм різних слів він перевершує таких геніїв світової літератури як Шекспір і Сервантес. Але мова змінюється безперервно, і деяких відомих нам тепер слів ми в Пушкіна не знайдемо. Просто їх ще не вживали в той час. Так, наприклад, у Пушкіна немає слова настрій. Згадаймо, наскільки воно стало улюбленим у Чехова. Не дивуйтеся, якщо не знайдете у Пушкіна прикметника науковий. Справа в тому, що це слово з'явилося в російській мові лише в 40-х роках XIX ст. Збереглося таке цікаве свідоцтво. У 1852 р. М. В. Гоголь вперше почув слово науковий і, як розповідає один із сучасників, "раптом перестав їсти, дивиться в усі очі на свого сусіда і повторює кілька разів сказане мною слово: науковий, науковий, а ми всі говорили наукоподібний: це незручно, то набагато краще ".

Але як би не значні були відмінності мови пушкінської епохи від мови нашого часу, подібності між ними ще більше. Творець літературної мови, Пушкін зробив найголовніше: він об'єднав різні стилістичні пласти російської мови, схрестив книжкову та розмовно-повсякденну мову в неперевершених за своїм досконалості і своєї самобутності художніх творах.

Звільнивши літературна мова від штучних заборон і канонів, Пушкін відкрив шлях для його природного та вільного саморозвитку. І якщо Болонський порівнював діяльність великого поета з "виром, всі захоплюються в своєму непереборному прагненні ", то навряд чи буде перебільшенням сказати, що і нашу мову з тих пір прямував вперед і бурхливо розвивався непереборному прагненні!

Горбачевіч К.С.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.rusword.com.ua/