Божественний дієслово: Пушкін, прочитаний в Росії й у Франції.

Про книгу Еткінда Є.Г. "Мови російської культури"

Остання, що вийшла за життя автора книга, стала плодом його досліджень за останні сорок років.

Протягом десятиліть в радянському літературознавстві не було популярним дослідження європейських літературних впливів на творчість Пушкіна. У дослідженні проблематики "Французька поезія в творчості Пушкіна" Є.Г. Еткінд вважає себе послідовником Г.А. Гуковского. За визнанням автора, його цікавила тема "Мовний оптимізм Пушкіна", в чому він також мислив себе продовжувачем Г. А. Гуковского, зокрема його книги "Пушкін і його романтики" (1946). Поетика вірша надзвичайно приваблювала автора, у його інтерпретації вірш тісно пов'язаний з поетикою композиції. У цьому автор продовжує дослідження В. М. Жирмунський ( "Композиція ліричних віршів", Пг., 1921).

Книга складається з дев'яти розділів. У першому розділі "Слово, вірш, строфа" розглядається проблематика мовної оптимізму. Пушкін відрізнявся від своїх вчителів і послідовників у розумінні можливостей поетичної мови. "Першим учителем Пушкіна був Жуковський, першим учнем - Лермонтов, перший сучасником у Франції - Ламартін. Кожен з них стверджував безсилля слова для вираження душевних станів "(с. 21). Позиція Пушкіна зовсім інша. Еткінд пише: "У тому, що слова здатні висловити все, що поет захоче, у Пушкіна сумнівів не буває ніколи "(с. 37). У цьому суть мовного оптимізму поета.

Автор досліджує особливості російського віршування (російської октави) і співвідносить пушкінську строфіка з архітектурою Петербурга. Петербург, улюблений поетичний об'єкт Пушкіна, "побачений з різних сторін; він різноманітний і багатоликий: прекрасний і Дурень, людинолюбство і бесчеловечен, природний і фальшивий "(с. 101). У описі північної столиці Пушкін переходить від загального плану цілого міста до "надвеликих плану" (с. 103). Опис Петербурга досить різноманітне по метрики-синтаксичної композиції і в змістовному плані об'єднано пушкінським розумінням стрункості.

Другий розділ "Французька поезія в творчості Пушкіна" присвячений кільком, важливим для творчості поета іменами: Хлопці, А. Шеньє, Ламартін.

Еваріст Хлопці багато в чому випередив свій вік. Він - "перший поет XVIII століття, вірші якого були не абстрактно-узагальненим безособовим набором традиційно-елегійних формул, але безпосередньо-ліричним виразом почуттів єдиною в своїх переживання людської особистості "(с. 134).

Відомо, що трагічна доля Андре Шеньє, гільйотинували в 1794 р., не залишила Пушкіна байдужою, як і його вірші, видані тільки в 1819 р. Однак Пушкін знав деякі його вірші і раніше і захоплювався його творчістю ще в Ліцеї, а за твердженням Б.В. Томашівського, до 1825 Шеньє - його улюблений поет. Елегія "Андрій Шеньє" (1825) відобразила пушкінське розуміння революції і "її перетворення з режиму Свободи та Братства в криваву тиранію" (с. 158). Серед пушкінських переказів з Шеньє - "Ти вянешь і мовчиш ... "," Поблизу місць, де царює Венеція Златая ... ", "Покров, дебелий уїдливо кров'ю ...".

Загальноприйняте думка бачить в Ламартін пушкінського антипода. Його поезія Пушкіна не приваблювала, а особистість навіть дратувала. Тим часом плодом цього відштовхування з'явився ряд пушкінських віршів: "Надією приємним дитина дихаючи "(1823)," До моря "(1824)," Осінь "(1833).

Назва третього розділу - "Зі спостережень стіховеда і популяризатора". У цьому розділі аналізуються змістовність метрики, функціонування поетичного слова та особливості пушкінської рими.

Четвертий, найбільший розділ монографії, "Композиційне мистецтво", присвячений аналізу конкретних віршів, серед яких, зокрема, "Демон", "До моря", "Спалені лист", К ***, "Біси", "Пора, мій друг, пора...".

Відштовхуючись від пушкінських слів "Відповідність (simetria), відповідно властива розуму людського ", Еткінд аналізує композиційні прийоми Пушкіна, у яких симетрії належить головне організуючий початок. "Сімметрізм Пушкіна "(с. 258) являє його прихильність естетичним принципам класицизму. Спираючись на поняття симетрії, Еткінд обгрунтовує метод аналізу композиції вірша: "в основі симетричних структур лежить співвідношення (відповідність) елементів, які постійно змінюються, не розпадаючись на форму і зміст "(с. 260). Домінанта композиції може змінюватися і бути образно-семантичної, ідейно-лексичної чи іншої (див. 323). Піддаються опису також порушення симетричних композицій (див. 324-325).

У п'ятому розділі "Свобода і Закон" автор інтерпретує пушкінське розуміння основоположних для російської поезії XIX століття концептів, розділ присвячений важливим питань світогляду Пушкіна. Автор аналізує пушкінських героїв: Бориса, Лжедмитрія і Пугачова.

Шостий розділ "Мені бій знаком" відданий автором, зокрема, пушкінської епіграмі.

У сьомому розділі "Рецепція Пушкіна" розглянуті поема "Мідний вершник "та історія інтерпретацій роману" Євгеній Онєгін ".

"Протягом семи десятиліть розуміння Пушкіна пережило кілька суттєвих трансформацій - залежно від того, який дослідний метод панував у той чи інший момент "(с. 455). У 20-і рр.. домінувало прямолінійно-соціологічне тлумачення, в 30-егг. - Діалектико-історичний метод. У 40-і рр.. творчість Пушкіна було залучено для "патріотичної, примітивно-націоналістичної пропаганди "(с. 455), яка у воєнний час придбала майже плакатний характер. Природно, що перипетії вітчизняної історії, особливо боротьба з космополітизмом в післявоєнний Одним із доброчинних наслідків 20 з'їзду КПРС стала публікація книги Г.А. Гуковского "Пушкін і проблеми реалістичного стилю ". Криза діалектичного історизму призвів до зміни дослідницьких парадигм. Роботи дослідників 70-х рр.. "часто йдуть повз історії "(с. 456)." У прямій або непрямій формі вони вивчають структуру твору, навмисне ігноруючи її коріння і еволюцію "(с. 456). З одного боку, це призвело до захоплення синхронно-структуральні дослідженнями, а з іншого, до накопичення архівних матеріалів. Відхід "від гегельянської історизму "(с. 456) призвів до появи "літературознавчих творів, пройнятих містицизмом найчастіше християнського, православного спрямування "(с. 456).

Розділ "В колі європейців "поміщений у книзі восьмим і присвячений пушкінським перекладам з Хлопці, А. Шеньє, "Пісень Західних слов'ян", а також балад "Русалка" і "Рибак", у виконанні великої поетичної тріади Гете - Жуковського - Пушкіна.

Нарешті в останньому розділі монографії "Французька Пушкін" автор дає огляд перекладів творів Пушкіна на французьку мову. Часто поетичні переклади - Це низка втрат. Історія перекладів Пушкіна відкривається ім'ям Еміля Дюпре де Сен-Мора, переклав і опублікував у 1823 р. "Руслана і Людмилу ". Брат польського композитора Ж.-М. Шопен у 1824 р. звернувся до "Бахчисарайського фонтану". Серед перекладачів Пушкіна на французький мова були і російські поети Кароліна Павлова і Елім Мещерський. П. Меріме перевів "Пікову даму", але, на жаль, прозою перекладати пушкінські вірші ( "Анчар", "Цигани"). Одна з чудових перекладачок пушкінських творів на французьку мову - М. Цвєтаєва. Блискучим визнають переклад Луї Арагона "Гімну на честь чуми".

Систематизувавши французький перекладацький досвід, Є. Г. Еткінд виробив принципи перекладу, які були застосовані у виданому зібранні творів Пушкіна: перекладати вірші віршами, відтворювати строфу оригіналу, знаходити ритмічні аналоги по-французьки, "поважати історичну і національну своєрідність стилів і стилізованих форм "(с. 559). Серед останніх за часом (80-90-і рр.). дуже гарних перекладів Пушкіна на французьку мову Еткінд відзначає чотири: "Євгеній Онєгін" (М. Коліна, Ж.-Л. Бакеса, Р. Легра) та "Маленькі трагедії "А. Марковича.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.edu.nsu.ru/