«Пам'яті матері »- ліричний цикл А. Т. Твардовського

Лірика Олександр Трифонович Твардовський торкає душу своєю щирістю, пронизливої сумом і болем.

Вірші, присвячені матері, написані вже зрілою людиною і визнаним майстром. У юності важко передбачити втрати й негаразди, тільки прожите час, придбана мудрість і невідворотність втрат змушують усвідомити кровний зв'язок з рідною істотою - матір'ю з її самовідданістю та особливої безмежною любов'ю.

Прощаемся ми з матерями

Задовго до крайнього терміну -

Ще у нашій ранньої юності,

Ще в рідного порога ...

Розлука ще безумовний

Для них настає пізніше,

Коли ми про волю синівською

Поспішаємо сповістити їх поштою.

Зі сторінок цього циклу віє справжньою Росією, той малою Батьківщиною, яка виростила поета, про яку він ніколи не забував, підкреслюючи своє нерозривне спорідненість з Смоленщині.

Мати і Батьківщина -- це два найдорожчих образу в поезії Олександра Трифонович. Для нього Батьківщина-мати - не просто гарна метафора - це та основа, на якій тримається життя. Поет зрозумів її крихкість в далекій юності, коли родину заслали до Сибіру, засудивши за уявне куркульство. Ця біль залишилась у Твардовського на все життя, ніколи не забуваємо докір, не висловлений йому матір'ю, і від того ще більш боляче і безвихідною відчував свою безпорадність за них.

В краю, куди їх вивезли гуртом,

Де ні села поблизу, не те що міста.

На півночі, тайгою замкненому,

Всього там було - Холоду і голоду.

Але неодмінно згадувала мати,

Трохи мова зайде про все про те, що минуло,

Як не хотілося там їй помирати, -

Дуже вже було кладовищі немилість.

Всі вірші, присвячені матері Олександр Трифонович, овіяні смутком, це його туга за щасливому часу, коли живий був рідний чоловік, і невідворотність відходу, неможливість заново прожити то лагідний, хай і важкий час.

Перевізник-водогребщік,

Хлопець молодий,

перевези мене на той бік,

Сторону -- додому ...

віджитого -- пережито, з кого який же попит?

Та вже неподалік

І останній перевіз.

Цей цикл напоєне дійсною любов'ю поета до матері, до жінки-трудівниці взагалі і безмежною вдячністю за цей світ, подарований йому і тисячам таких же, як і він.

І першим шум листя ще неповною,

І слід зелений по росі зернистою,

І самотній стук валька на річці,

І сумний запах молодого сіна,

І відлуння пізньої бабьей пісні,

І просто небо, блакитне небо -

Мені кожного разу тебе нагадують ...

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.coolsoch.ru/