Космогонія Гоголя

Юрій Нечипоренко

Ярмарок

Перше ж твір Гоголя називається «Сорочинський ярмарок». "Ярмарок" (споріднене англійському "year market") означає "річний ринок". Товар на ринку переходить з рук в руки, і, за звичаєм, угоду треба "обмити". Цей звичай бере початок уявленнями, що у всякому обміні міститься обман, нерівноцінність -- еквівалентного обміну не буває. Коли бика міняють на пшеницю, незадоволений і демон бика, і демон пшениці. Необхідно завершувати операцію ритуальною трапезою, в якої обмін ховається за підношенням. Демонам приносяться жертви, щоб їх умилостивити. Обмивання покупки - рудимент давнього обряду. Гроші на себе беруть роль еквівалента, у покупці в прихованому вигляді міститься обмін. Перехід товару в інші руки, освоєння чужого вимагає обрядового бенкети: на бенкеті НЕ вважають, де своє і чуже, хто скільки випив і з'їв. Тут і нинішнє свідчення значимості - "хто з ким пив", ті, хто брав участь у ритуальному бенкеті - Належать одному колі.

Святкова сторона ярмарку близька до карнавалу. Але карнавал - гра, представлення, хід ряджених, парад атракціонів - те, що дає поживу оці. Це торжество візуальності - демонстрація зовнішніх оболонок речей, костюмів, нарядів, ролей. Ярмарок пов'язана з обміном енергіями їжі і речами, з якими людина буде жити і після її закінчення. Ярмарок входить в людини не тільки через очі, але і через рот, проймає його цілком.

Хуторянин, позицію якого знав і займав Гоголь на початку свого шляху, неможливо було уявити собі двох-тримісячне карнавальна неробство і дурощі городян у середньовічній Європі. Звичайно, можна пуститися на пару днів в загул на ярмарку або весілля, але селянин заробляв хліб важкою працею протягом року й тільки результатами цієї праці він міг розпоряджатися.

Городяни мають багато способів добування грошей - вірних і шалених. До міста стікаються ресурси, тут накопичується і зберігається інформація. Знати, купці і майстри вищої кваліфікації мають часом стану, що перевищують запаси цінностей на сільській ярмарку. Ресурси "відриваються" від людини - не можуть бути виміряні витратами праці, зігріті теплом рук. Постає завдання обробки потоків ресурсів і управління ними. Освоєння такого управління допомагає карнавал: тут даються правила гри з такими цінностями, як престиж, статус, клановий (корпоративний) і особистий інтерес. Карнавал подібний до "колеса огляду" міської культури.

Якщо на селі розрив між способом життя багатого селянина і бідняка не такий великий (вони зайняті подібним справою, лише в різного ступеня успішно і масштабно, в обрядовому ж сенсі їхнє життя однакова), то в місті цей розрив величезний. Існує спеціалізація у злиднях і багатство, і компенсацією служить гра, битва Масляниці і Посту.

Жертва і гра

У відмінності між карнавалом і ярмарком укладений витік відмінності культури ігровий від культури жертовною. Ігрові мистецтва пов'язані з облудою, іронією - в грі все відбувається не насправді, не по-справжньому. Місто досяг успіху в розвитку ігрової боку культури: в системі його цінностей жертви стають "безкровними". Горожанин може жертвувати своїм часом, увагою, дозвіллям, комфортом, бажанням -- незначними частинами життя. Спосіб життя городянина складається з "Цивілізованих задоволень", розкладається на потреби - і ці частини обробляються "вільним ринком", який, на відміну від річного ринку ярмарки, представляє спокуси свята, не пов'язаного рамками часу. "Місто - це місце, де люди кожен день справляють свято" - одне з перших визначень урбаніческой культури, дане в «Оповіді про Гільгамеша».

Гоголь надав російській літературі хутірське особа, проявив сільську жертовність і святковість. Хутір - частина округу. Принципова неповнота хутірської життя ізбивается у ярмарку, в святах, її лікують. Хуторяни живуть у "вічному" циклічному часу, стежать за часом зі зростання живої речовини. На ярмарку зустрічаються і зважуються інтереси селян і городян, технології старі і нові. Міські спокуси виявляються "Приборкання" способом життя, за подобою культури селян. Тут немає розгулу того роду, що влаштовує "вільний ринок" у містах. На селі жива казка з її користю, де "натяк, добрим молодцям урок", де дається рішення задач буття: одруження, пошуку хліба насущного або зниклої грамоти. Торжище пов'язано зі видовищем, у ярмарку в згорнутому вигляді присутня карнавал.

Ярмарок і карнавал відрізняються в хронології та топографії. Карнавал, в якому Пост перемагає Масляну, має підтекст збідніння, в його розгул є відчай, прощання з ситістю. Ярмарок - свідчення багатства, на ярмарок сходяться сукупні, річні ресурси продуктів і худоби. З точки зору ярмарку карнавал є відірвалася від неї порожня оболонка, колесо, яке крутиться вхолосту, -- міська забава.

Гоголівська ярмарок пов'язана з місцем виходу риса з пекла. Чорт, вигнаний з пекла, сидить в шинку і пропиває "все, що мав з собою". Гоголь кличе шинок "всесвітнім джерелом ": з-під землі з'являється тут червона свитка, яка несе енергію особливого роду. Це енергія симпатії і антипатії: хлопця і дівчину тягне один до одного невідома сила, але цієї сили протистоїть антипатія між молодими і мачухою дівчини. Свитка прагне до цілісності сама і приносить нещастя іншим. Як любов.

Обертове в площині землі, що лежить навзнаки ярмарковий колесо обміну перемішує ресурси округи. Воно нагадує жорно, що перемелює пшеницю на муку. Народна забава - карусель і гра панів - рулетка моделюють те, що відбувається на ярмарку. Експозиція та обмін товару, об'єднання і розділення ресурсів, зміна позицій ... Ось колеса вертикальна, в цілому конструкція подібна колеса турбіни, яка надає рух світу народної культури. Уявімо собі округу як величезну тарілку, чашу, казан, куди потрапляє все яке виросло на землі. Те, що з'явилося за рік, - з'їдається за рік або в пару років. У котлі постійно вариться вариво - звідси береться енергія, яка рухає протягом життя. Літаючі тарілки, чашовидної і казаноподібну зорельоти з вбудованими турбінами, нарешті, вся планета з розпочинають на ній то тут, то там "Турбінами" ярмарок - ці образи зі світу сучасності приблизно передають гоголівську космогонію.

Чорти і відьми вільні носитися по небу - вони розглядають нічні світила як світильники на пишних театральних декораціях і, подібно самовільним електриків, змінюють світ на сцені в «Ночі перед Різдвом». Безтурботний протягом сільського життя часом натикається на перешкоди, відбувається "застрявання", виникають труднощі в життя селян. Для подолання труднощів використовується додаткова енергія, що має надприродну природу, - чорт забезпечує "форсаж" механізмів життя, дозволяє коваля зробити надзусилля - опинитися біля вершини влади, в царському палаці.

турбулентні завихрення, що виникають у дрімаючому світі традиційної культури, моделюються і майже буквально: розмикається хоровод русалок в «Травневої ночі», відбувається переполох (шукають відьму). Відьма видає себе тим, що, граючи в "ворона", забувається - і ревно кігті русалку.

Тут ми бачимо інший аспект гри - чистої грі можуть вдаватися лише невинні створення, такі як ангели або русалки. Відьмі потрібна жертва, турбулентність пов'язана з жертвами - "Диявольський шури-мури" на Сорочинському ярмарку приносять багато неприємностей Солопій Черевик, поки він не віддає заміж доньку - наперекір дружині, жертвуючи сімейним спокоєм.

Торгівля страхом

Набуття бажаного через обмін пов'язано з набуттям цілісності. У цьому стрижневий міф ярмарки, її "саморушні" сила. Грицько мріє з'єднатися з Параскою. Цигани хочуть купити волів в Грицька - і частиною волів він готовий пожертвувати, щоб добитися одруження. Цигани використовують переказ про червоній свиті і отримують волів у вигляді гонорару за подання (кажучи сучасною мовою, перфоманс - "живі картини ": свинячі рила у вікні, червона ганчірка у руці і тому подібне). Відбувається виготовлення жаху, драматизація ситуації, чорт "впритул" наближається до батька Параски, той з глядача стає учасником дії, наражається на небезпеку - за чим слід чудесний порятунок. Грицько виступає в ролі героя-спасителя, за що він і нагороджується - отримує за дружину Параску.

Місто видно хутора через ярмарок. Якщо на ярмарку виникає безпрецедентна ситуація в долю хлопця і дівчини, то в місті щодня можна "одружитися", цілий день тут торгують чортом, кажут свинячі рила. Приклади цього можна помітити й зараз: роль циган виконують газетярі, які торгують страхом і сміхом, демонізують одних діячів і створюють іміджі рятівників іншим - за бажанням замовника. Тележурналісти і режисери кажут у вікна телевізорів "свинячі рила" - спотворені личини, маски та ляльок замість облич людей. Зауважимо, що самим циганам чорт не страшний. Він є джерелом збагачення: рис використовується як інструмент управління людьми.

Гоголь дав опис артистам такого роду: "... в смаглявих рисах цигана було щось лихе, уїдливе, низьке і разом зарозуміле: людина, взглянувшій на нього, вже готовий був зізнатися, що в цій дивовижній душі киплять гідності великі, за яким одна тільки є нагорода на землі - шибениця ". Циган робить добру справу - З'єднує закоханих. Але за гроші.

Чорт страшний селянам, циган же знаходиться "по той бік" риса. Строго кажучи, риса в оповіданні немає - є лише переказ про нього. Чорт є товаром, що продають на ярмарку серед інших. Інша річ, що товар цей не матеріальний, а належить якійсь сфері, яку можна відчути через гру-розіграш. Але це не тільки гра: тут є сліди язичницької віри і результат - взята хлопцем у дружини дівчина. Результат гри, яка рухає енергією жертви (гонорару), -- практичний і важливий.

Місто - це місце, де процвітають мистецтва інтриг і перфомансів такого роду, які з точки зору селян здаються ще більш біса, ніж справи ярмаркових артистів. Відірвані від практичної користі, ці мистецтва невиразно серця селян і представляються фальшивими, порожніми справами.

Ярмаркова модель світу описує коло річний, цілого життя. Місто виймає час з людини, виймаючи людини з часу. У місті зберігається циклічність життя, але вона стає зовнішньої, тут є свята, але вони пов'язані зі способом життя більш формально. Не всюди і не відразу сталося це роз'єднання: у багатьох містах Шумеру ринку не було, більшість городян мали земельні ділянки і годувалися своїми продуктами. Цікаво, що щось схоже спостерігається в Москві, значна частина населення якої проводить літо на дачних ділянках (недарма Москва зветься в просторіччі "великої селом"). Втрата природного часу і його ритуалів навіть в самих цивілізованих містах і країнах не абсолютна - в сезонних розпродажах дешевих товарів можна побачити слід жертовної культури. За свідченням відомого банкіра, західні інвестори приймають рішення і дають гроші двічі на рік - після зимових та літніх свят.

Мертві душі і живі гроші

Освоєння міського способу життя з його поняттями свобод і законів має своїм результатом безліч жертв. Держава їсть людини. Але людина не простий, він освоює нові правила гри - і є геній Чичикова, який примудряється обернути особисто для себе процес цей назад - прогодуватися "між зубів" ненажерливого держави. Так маленька пташка чистить зуби крокодилу, знаходячи для себе залишки їжі.

Гоголь поєднав ярмаркову модель з карнавальної на щось більш об'ємне, в магічний кристал, який можна порівняти з розсувним, що обертається об'єктивом. Об'єктив, здатний бачити речі зовні і зсередини, показав світ Росії в «Мертвих душах». Чичиков не просто ринковий ділок, чортівня вилазить з його угод не тільки як добавка до нееквівалентності обміну, вона являє саму суть умовності купівлі-продажу. Абсурд покупки мертвих душ ізбивается в роботі фіскальної системи. Держава грає роль ідола, якого годують жертвами у вигляді податків - Подушних податків. Ідол дотримує формальний порядок речей, не встигаючи за природним справою народження і смерті. Фіскальні цикли - ревізькі казки, як жорна, перемелюють людей в показники (населення, статистика).

Можна побачити фінансовий сенс назви "мертві душі": за християнським вченням душа безсмертна. Мертвим є капітал, який не приносить прибутку. Чичиков придумав як отримати прибуток, оживити мертвий капітал. У певному сенсі він став ожівітелем мертвих душ - склав проект, за яким вони могли приносити живі гроші. "Пташка-чистильник" Чичиков дозволяє оглянути характер кожного поміщика зсередини: з боку його рота і шлунка. Ніхто не відмовляється від шахрайства, по суті, всі приймають правила гри. Може, це не стільки шахрайство, скільки забава, розвага, авантюрне підприємство? У боротьбі з державою поміщик виглядає тут предтечею анархістів, саботажником. Він схильний до природного існування, без абстрактних законів, нав'язаних державою. «Мертві душі» можна розглядати як свято непокори, оргію, яка показує кожного поміщика в його особистому бунт проти правил, бажання вирватися на простір "розхристаній" життя без підпорядкування і диктату. Герої Гоголя, по суті, артисти, що перетворюють своє життя до подання. Це люди одержимі, що перебувають у стані екстазу. Екстаз Манілова і екстаз Плюшкіна відрізняються формами втілення - в корені своєму вони схожі.

Чичиков -- рухливий свято: приїжджаючи до поміщика, він на час розмикає коло його життя, пропонуючи своє підприємство як гру в "антіповеденіе" - так називалися обряди, ритуально порушують встановлений порядок речей. Ці обряди проходили в ніч напередодні Івана Купала і в Святки ( "погані дні" між Різдвом і Водохрещем, коли дозволялося порушувати повсякденний порядок речей). Душі померлих могли активізуватися в цей момент, тут же оживала і всяка нежить, нечисть. Ярмарок і карнавал мають своїм джерелом ці календарні міфо-ритуальні дії. Гоголь відчуває себе тут як риба у воді - або качка в плавнях. "Чи-чи" - звук, який видає селезень. Схоже на пересмішника: "Го-го! -- Чи-чи! "Прізвища автора і героя пов'язані пародійними повторами. Чичиков -- автопародія Гоголя, що передає авантюрний характер письменника. Атонічні, земне початок у Чичикова поряд з моторної куртуазності дає в з'єднанні химеру: уявіть танцюють саламандра, живчика-наживку, покриту дзеркальними лусочками, відкидають сотні зайчиків. Подібні істоти в давнину іменували духами або бісами. Гоголь насилає "дух Чичикова" на поміщиків - і вони стають одержимими. Рухомий рефлекс, пурхають пташка вилітає з гоголівського об'єктива. "Чик" - і готово фото на згадку. Кожен читає в поемі своє, бачить себе.

"чужоземний гній "і Бог у проектах

З порівняння поеми зі складним об'єктивом можна зрозуміти, як непросто було Гоголю надбудувати нові лінзи - дописати другий том. Він поставив перед собою завдання показати перетворення Чичикова. Але Чичиков - дух, який сам чарівно перетворить героїв поеми. Танцююча саламандра живе за своїми законами. Дух антіповеденія, вискользнувшій з доісторичних часів, не здатний вести себе за правилами, що пропонуються законом. Преображення Чичикова не могло відбутися - він би став нудним: танцюючий саламандра сповнена енергії підприємливості. Це диво миттєво б здох в рутині нормативної життя. Чичиков не хотів перетворюватися - І Гоголь знайшов обхідний шлях. Він вирішив показати своє перетворення, вірніше, перетворення образу автора, створеного ним раніше. Для цього він обрав епістолярний жанр, який зараз звуть маргінальним. Була обрана сама душевна, природна поза - листи до друзів. Гоголь використав спадщину святих отців, що сходить до тих же "грецьким" коріння, що й міфо-ритуальні дійства. Результат - успішна і швидка реалізація задуму, книга, яка сполошила всю Росію, - «Вибрані місця з листування з друзями».

Гоголь створив другого тому «Мертвих душ», але назвав його інакше. Інша річ, що майже ніхто цього не помітив. Книзі з легкої руки журналіста Бєлінського надали політичний знач?? ние. Вона була виштовхнута з поля уваги читаючої публіки на півтораста років. Тільки зараз з'явилася можливість оцінити деякі ідеї письменника. Сучасні дослідники вказують на глибоку зв'язок творів Гоголя з філософією Гегеля (див., наприклад, книгу С. Павлінова «Шлях духу»).

За спогадами Анненкова, Гоголь виділяв три області управління життям суспільства: народні звичаї, Церква, закони. І бачив недоліки революцій в тому, що "закони цивільні виступили з меж і вторглися в область, їм не належить ". На думку письменника, реформатори ( "всесвітня перетворювачі", як він їх іменував) не вміють відрізняти життєві особливості, ніколи не виникне народом, від тих, з якими він може розлучитися, не знищуючи себе як народ. Зауваження Гоголя про трьох сферах управління вкрай цікаво: народні звичаї визначають найближчу до людини область - ритми, обряди та ритуали. Це продовження ритмів природи в культурі. Зміна дня і ночі, місяців і сезонів дає їжу звичаям. У кожній землі - свої звичаї, як одяг народу, спосіб життя, який передається живим прикладом з покоління в покоління. Лиши народ звичаїв - Виявиться він голеньким, в неприбрана будинку, на непривабливою землі. Ця втрата означає втрату народом свого обличчя - те, що називається кризою самоідентифікації.

Церква апелює до понять більш абстрактним і засновує свою владу на внутрішніх властивостях людини, на його вірі і волі. Церква управляє крізь людини, дає йому можливість самому керувати собою. Саме поняття церкви може бути розглянуто розширено - існують не тільки світові релігії, а й світові ідеології, які спираються на ті самі психологічні підстави, що і християнство, про якому писав Гоголь. Церква менше уваги звертає на різноманітність народів, зовя їх до єдиного зразком - вона робить крок до уніфікації, даючи єдина мова світогляду. На роль такої мови нині претендує наука (для еліти) і маскульт (для телеглядачів).

Закони представляються правилами, що виросли із загальних відносин: видобутку та розподілу, обміну і передачі. Слово "закон" в російській мові протилежно слову "покон" і означає фіксацію відхилення. Те, що передається в традиції, не вимагає фіксації - воно живе в звичаї, фіксується зміна традиції, щоб далі складати договір згідно із законом. Закон робить ще один крок до уніфікації по порівняно з Церквою: якщо інститут Церкви заснований на договорі людини з Богом, інститут юстиції описує договори між людьми в безбожній, позбавленій святинь світі. У міру відхилення людини від Бога і втрати ним совісті - голосу Божого в душі людської, закони дають людям правила поведінки в суспільстві.

Придивімося до деяким концепту Гоголя.

"Моральне благородство ".

Не сама моральність, не саме по собі шляхетність - з'єднання.

"Поки я мало входив в ту гидоту, мене будь-яка гидота бентежила, з тих пір, як я став вдивлятися в ту гидоту, я просвітлів духом ".

Гоголь побачив шляхи виходу з гидоти - просвіти в ній, гидоту при найближчому розгляді виявилася не так чорна. Він просвітлів духом, не виявивши в гидоти невичерпності, нерозчинність, консистенції абсолютного зла. Зло виявилося НЕ субстанціональної - воно невіддільне від добра, воно схоже на мертву кору, під яким - живе дерево.

"Світ весь перечистити заново поколіннями свіжих народів, які отримали освіта ... вже на християнському грунті ".

Чистити світ народами? Хто так може? Люди як сода і порошок - для чистоти.

"Не будемо схожі на тих святенником, які ... вказали б на все, що тільки є в світі, бачачи в ньому одне бісівське ".

"наділяється він плоттю і став уже плоттю весь ... від млявою і бабьей свого життя ... "

Це сучасний чоловік. Млява життя - внутрішня, зовні - дуже жвава.

"Свобода не в тому, щоб сказати «так» сваволі своїх бажань, а в тому, щоб вміти сказати їм «ні» ".

В одному з листів знаходимо слова, які і зараз можна адресувати іншому реформатору:

"Думки свої за фінансах заснували на читанні іноземних книг та на англійських журналах, і тому суть мертві думки, соромно до цих пір не увійти у власний розум свій, який міг би самобутньо розвинутися, і захарастили його чужоземним гноєм ... Чи не бачу в проектах твоїх участі Божого ".

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lit.1september.ru/