Життя і творчість Джека Лондона.

Реферат студента II курсу ОДГ Додонова Миколи

«Рано червневого ранку 1875 жителі Сан-Франциско, прокинувшись, прочитали в газеті «Кроникл» жахливу історію: жінка вистрілила собі в скроню.

Справа була в тому, що чоловік вигнав її з дому, так як вона відмовилася убити свого ще не народженого немовляти, - приклад безсердечності і мук сімейного життя.

Жінкою була Флора Уеллман, заблукана вівця з родини Уеллманов, старожилів міста Меслон, штат Огайо. Чоловіком - мандрівний астролог-ірландець професор Чані.

Що стосується дитини, то йому судилося стати відомим мільйонам людей усього світу під ім'ям Джека Лондона ».

Так пише про події, передували народженню Джека Лондона Ірвінг Стоун в своїй книзі про Джека Лондоні «Моряк у сідлі».

Кожна біографія або автобіографія починається із згадки про дату і місце народження, про те, хто були батьки, яке положення мали в суспільстві, якою професією володіли.

Ми знаємо, хто була мати Джека Лондона, але ні ми ні сам Лондон не знаємо точно, хто був його батьком. Чи був їм професор Чані, або будь-хто інший - цього ніхто точно не знав, окрім самої Флори Уеллман.

Коли Джеку Лондону виповнилося двадцять три роки, він написав Чані, запитуючи, чи не батько чи він йому.

Чані відповів:

«Дорогий сер, я ніколи не був одружений на Флорі Уеллман, - пише Чані, - але з 11 червня 1874 по 3 червня 1875 року ми жили разом. Я в той час не міг бути їй чоловіком: позначилися позбавлення, нужда, надмірне розумова робота. Батьком Вашим, отже, я бути не міг і, хто Ваш батько, не знаю ».

Лондон писав Чані ще два рази, а отримував один і той же відповідь.

Мати Джека Лондона була з хорошою уельської сім'ї. Народилася Флора в місті Меслоне. Її батько був майстерний винахідник. Він займався будівництвом каналів, брав патенти на свої винаходи, зібравши на цьому неабияку стан.

Флора отримала дуже хороше по той час освіту. Вона вчилася музиці, закінчила коледж, була розумною і начитаний дівчиною з витонченою промовою. До нещастя, Флора була дівчина нервова, з швидко і легко мінливим настроєм. Строгому порядку і вказівкам вона піддавалася з працею. У двадцять років вона перехворіла на тиф і після хвороби, як казали, що у неї залишилася деяка сум'яття в голові.

Джек Лондон з'явився на світ 12 січня 1876года в будинку співробітника «Ірвінг пост» і власника журналу «Здоровий сенс »Вільяма Сломака. Через вісім місяців після народження Джека Флора вийшла заміж за Джона Лондона.

Джон Лондон, американець, англійського походження, народився у Пенсильванії, навчався в сільській школі. У 19 років він одружився з Енн Джен Кевіт, був з нею дуже щасливий і нажив десятьох дітей. В громадянській війні він бився не стороні жителів півночі, поки не втратив після тифу одну легеню. Після війни він працював на ділянці державної землі. Незабаром після смерті дружини один із синів Джона, граючи в бейсбол, отримав сильний удар в груди. Лікар порадив Лондону переїхати до Каліфорнії, в теплий і сухий клімат, який допоможе видужати хлопчикові. Але не сказав, що в штаті кілька кліматичних районів, а сам Джон Лондон знав лише одне місце -- Сан-Франциско. З двома молодшими доньками і хворим сином Джон оселився в Сан-Франциско. Після десяти днів, прожитих в тумані Сан-Франциско, хлопчик помер.

Дівчаток довелося помістити в платний притулок для сиріт. Він ще оплакував дружину і сина, коли один його приятель по роботі умовив його піти на спіритичний сеанс, поговорити з духами дружини і сина. Замість вістей від старої дружини Джон Лондон отримав нову.

Флорі материнські обов'язки не припали до душі. Їй ніколи було стежити за хлопчиком, який почав пріхваривать. За порадою лікаря родина переїхала в сільський район. Флора зайнялася пошуками годувальниці. Нею стала негритянка Дженні Прентіс, тільки що втратила дитини. Вона й стала Джеку годувальницею, прийомною матір'ю і другом на все життя.

Не задовольняючись випадковими заробітками Джона, Флора цілими днями пропадала в місті, поглинена планами швидкого збагачення. Через свою неспокійної натури Флора кілька разів рушила, здавалося стале матеріальне благополуччя сім'ї, пускалася у всякі авантюри, накупатися лотерейних квитків, акцій сумнівних компаній. У результаті сім'я часто залишалася без гроша. Старіючий вітчим, в якому маленький Джек душі не чув, вже не міг братися за будь-яку роботу - заробітки стали менше, житло - скромніше. Вітчим, як не намагався, не міг знайти постійну роботу і годувати сім'ю. Тепер це була обов'язок одинадцятирічного Джека. Щоранку він вставав вже темно і йшов розносити газети, після школи він робив ще один рейс.

місячну плату - дванадцять доларів - він кожного разу всю віддавав Флорі.

Обходячи все місто по два рази на день, спілкуючись з іншими газетярами, буваючи в самих різних місцях від портових доків, де збиралися китобої, контрабандисти опіуму, рибалки з різних сторін світла, до яхт-клубів, куди вступали багаті джентльмени, що мають прекрасні білі яхти, Джек відкривав для себе світ реальності життя, реальності смерті, реальності соціального відмінності. І цей світ приваблював його, як магнітом, але більше всього на світі його вабило і притягувала море. Від важкої домашньої обстановки десятирічний він шукав порятунку в пригодницьких книжках. Тепер у тринадцять років, він втік з дому до моря.

З малих років він полюбив книги. Джек став постійним відвідувачем місцевої публічної бібліотеки.

Кожну книгу він буквально ковтав. Він читав уночі, читав ранком, читав, коли йшов до школи, читав по дорозі додому і знову йшов до бібліотеки за новою книгою.

У школі щоранку учні співали хором. Помітивши, що Джек мовчить, учителька відправила його до директора. Директор відіслав Лондона назад з запискою, в якій говорилося, що можна звільнити учня Лондона від співу, але натомість Джек повинен писати твори щоранку в протягом того часу, поки інші учні співають.

Пізніше Джек Лондон приписував цьому покаранню свою здатність писати щоранку тисячу слів.

До тринадцяти років Джек зміг зібрати два долари. На ці гроші він купив стару човен і став ходити в ній по всім закрутах дельти, а іноді наважувався вийти ненадовго в затоку.

Стара калоша протікала, у неї не було кіля, вона раз у раз врізалася в інші човни, перекидалися, її заливало водою, але для Джека це було гарною школою.

У цьому ж віці Джек закінчив початкову школу, але про надходження до середньої школи не могло бути й мови - у сім'ї не було грошей, щоб платити за навчання.

Коли йому було п'ятнадцять років, його вітчим потрапив під потяг і отримав важкі каліцтва.

Тепер Лондони жили в старому брудному будиночку на березі і терпіли саму безпросвітну злидні. Турбота про сім'ю повністю лягла на Джека. Він знайшов постійну роботу на консервної фабриці, плата була - десять центів годину, а робочий день був від десяти до п'ятнадцяти, а, часом, і двадцяти годин.

У цей час він запитував себе: в тому є сенс життя, щоб бути чорноробом і тягнути цю брудну і важку лямку. Сильний, кремезний, він без зусиль переносив фізичні навантаження, але всі його істота повставало проти такого муки, животіння за верстатом без грошей у кишені і їжі в шлунку. Він більше не міг бувати в бібліотеці, його ялик стояв безцільно біля причалу і обростав мушлями. Одного разу, прогулюючись неподалік від берега, Джек зустрів компанію піратів-устрічніков. Це були любителі випити, веселий, відчайдушний, безстрашний, часом жорстокий сброд. Деякі з них мали провини перед законом і страшніше, ніж крадіжка устриць з чужих садків. Джек знав, що у них рідко буває менше двадцяти п'яти доларів за ніч «роботи». А зі своєю човном можна виручити і близько двохсот доларів. З розмови він почув, що один з піратів на прізвисько Француз хоче продати свій шлюп «Гулянка» за триста доларів.

Джек миттєво зважився: «Куплю». А гроші можна позичити в няні Дженні.

Наступного дня він з'явився з грошима на борт «гулянки» і угода відбулася.

Наступної ночі він вийшов у море з рештою піратської флотилією. За кілька тижнів він утвердився серед інших устричних піратів з репутацією самого відчайдушного і безрозсудного людини.

Серед цих різних людей, постійно п'яних, часто виникали сварки, що закінчуються, часом досить сумно. Удар ножа - і готово. Це була справжня життя, без прикрас, справжнісінька розбійницька вільна життя. Довго ходив Джек на своїй «понятіям», віддаючи борг няні Дженні, годував сім'ю. Одного разу під час п'яної бійки на шхуна, на його кораблику підпалили вітрило, а натовп з іншого шлюпа заполонила палубу, пробила борт і потопила шлюп Джека.

Кілька днів по тому, Джек зустрівся з чиновником берегової охорони, який запропонував йому стати патрульним в рибальському патрулі. Джек залишив устричний промисел і перейшов на митне судно. Ця професія була небезпечніша, ніж ремесло пірата. Скільки разів він дивом уникав смерті або тяжких каліцтв, рятуючись втечею від натовпу розлючених напівп'яних бандитів, у числі яких він нещодавно був сам.

Кілька місяців Джек працював у патрульної служби, стикаючись з чесними патрульщікамі, моряками, які, здавалося, були Просолов наскрізь морськими штормами, вантажниками, штурманів океанських суден. Ці люди побували у всіх куточках землі, не було порту, в який вони не заходили, і в кожному були нові незвичайні пригоди.

З тієї самої хвилини, коли за два долара Джек купив свій дірявий ялик і вийшов в затоку йому на роду було написано ходити по морях.

Джек надходить матросом на шхуну «Софі Сазерленд», відправляли до Сибіру, Корею і Японію бити котиків. На шхуні сімнадцятирічний юнак працював, як справжній моряк. Він повинен був довести, що знає свою справу. Інакше йому довелося б туго. Він виходив на вахту першим, спускався останнім, робив свою роботу до кінця.

Сім місяців тривало плавання, за цей час Джек знайшов серед команди хороших товаришів, побував у багатьох портах, зустрічався там зі своїми старими знайомими по «устричному промислу». Повернувшись до Сан-Франциско, він зі своєї платні заплатив за боргами, в яких його родина була по горло. Решту грошей він віддав Флорі і кілька днів розкошував серед книг.

Незабаром він знайшов собі роботу на джутовою фабриці, за десять центів на годину.

У цей час прийшла його перший любов. Її звали Хейді. Закохані зустрічалися крадькома, на півгодини, і Джек до кінця відчув всі божевілля цієї любові.

Вони зустрічалися всього десять разів і стільки ж разів обмінювалися поцілунками, вони ніде не бували. Джек мріяв про Хейді уві сні і наяву більше року. Вона назавжди залишилася для нього дорогим спогадом.

Якось увечері Флора, чудово пам'ятати, що батько Джека писав книги, увійшла до сина з номером газети «Сан-Франциско Колл» і почала вмовляти його написати що-небудь і послати на конкурс, оголошений газетою. Джек написав розповідь про тайфун настігшем «Софі Сазерленд »біля берегів Японії. На другий день, розповідь була надіслана до редакції. Джек отримав першу премію - двадцять п'ять доларів.

День виходу статті був самим щасливим життя Джека, і він тут же засів за кухонний стіл писати новий розповідь. Однак, газета «Колл» не була літературним журналом - рукопис відіслали назад. Чи не зневірившись, він продовжував писати і надсилати рукописи в журнали.

Дні скаженої роботи на фабриці і кочегаром на електростанції скінчилися тим, що Джек перейнявся огидою до фізичної праці. Це був квітень 1894 року. У той час безробіття в США прийняла величезні розміри. На батьківщині Флори в місті Меслон, штат Огайо, людина на ім'я Кокс збирав загони безробітних, готуючись повести їх на Вашингтон та вимагати у конгресу п'ять мільйонів доларів, щоб дати людям роботу на будівництво нових великих доріг. У ряді міст стихійно виникали загони. У Окленді такий загін був сформований людиною на ім'я Келлі. Джек, ні хвилини не вагаючись, вступає в загін. Вони виступили маршем на Вашингтон. Голод, неможливість пересуватися, крім як пішки змусили загони розсипатися. Джек теж «змотав вудки». Не повертаючись додому, Джек «мандрував» по країні. Побував у своєї сестри Елізи, у своєї тітки Мері - сестри Флори. У середині літа він добрався до Нью-Йорка, де перебивався «закидаючи ноги» - на жаргоні місцевих бродяг це означало випрошувати подаяння біля чорного ходу в будинку. За словами Джека, саме тут він навчився на ходу складати якусь несамовиту, але дуже правдиву історію. Через кілька днів, Джек в товарному вагоні приїхав в Ніагара Фоллс і прямим шляхом відправився до водоспаду, там він просидів весь день. Заночувати на чиємусь полі, Джек вранці відправився знову до водоспаду, де зустрів поліцейського. Полісмен з незворушним виглядом уволок його до відділку. В цей же день він і ще п'ятнадцять бродяг-«хобо» сіли в міському суді на лаву підсудних - всі отримали по тридцять діб виправних робіт. Праця була пекельний, а ув'язнених тримали на воді та хлібі. Через кілька діб, Джек отримав посаду коридорного. Тепер його очам було відкрито все, що творилося в камерах коридору, всі жахи тюремного життя. Він бачив, як б'ються в припадку епілептик, як сходять з розуму в'язні, як людей били до напівсмерті, як спускали зі сходів і на кожній сходинці обсипали градом ударів. Це була справжня камера тортур. Джек близько зійшовся з іншими коридорний, охороною, краткосрочнікамі, долгосрочнікамі. Він дізнався сотні людей, слухав їх історії, бачив світ їхніми очима. Там, у в'язниці, Джек подружився зі своїм попутником по конвою - старої тюремної щуром. Від нього Джек дізнався про в'язниці різних штатів дуже багато, він познайомив свого юного друга з такими ж завсідниками тюрми, як і він сам.

Нарешті скінчився термін. Кілька місяців знадобилося Лондону, для того, щоб виконати три тисячі миль по дорогах Канади. Тільки талант не раз рятував його від в'язниці: він умів вигадати історію, здатну переконати будь-якого полісмена, що переднім хто завгодно, але тільки Не гультіпака. Джек приїхав в Ванкувер, вступив матросом на «Уматіллу» і повернувся додому в «Сан-Франциско».

Після довгих поневірянь по країні, у нього наче відкрилися очі. Раніше він думав, що людина виходила на Дорогу лише з пристрасті до пригод, як і він сам. Тепер же Джеку у всій своїй огидність постав хаос безробіття, повного безгрошів'я та відчаю. Він зрозумів, що, займаючись чорною роботою, вибратися з нетрів бідності неможливо. Людина старіє, а м'язи - знаряддя швидко псуються і легко замінні. Ко часу повернення в Окленд, Джек переконався, що образ його думок і ставлення до життя змінилося. Він хотів отримати освіту. У цей час ломки життєвих поглядів він перейнявся ідеями соціалізму. Вирішивши жити не м'язами, а головою, майбутній письменник взявся за справу.

Весь рік, проведений на Дорогу, був замалював нотатками в його щоденнику - це був ціле сонмище тим, готових розповідей, почутих від випадкових попутників, сусідів по камері або таких же бродяг, яким був він сам. Їх залишалося тільки написати.

Джек хотів завершити своє освіта в Каліфорнійському університеті Берклі, що знаходиться зовсім недалеко від будинку, якщо їхати на трамваї. Але, щоб вступити до університету треба мати за плечима написану середню школу. Так що, цьому юнакові, Хто прагне знань, доведеться просидіти ще три роки за шкільною партою.

Але навіть навчаючись у школі, Джеку доводилося постійно підробляти, шукати випадкові заробітки: підстригати газони, вибивати килими, бігати за дорученнями.

Хоч Джон Лондон під час страйки і влаштувався сторожем в депо, Джека він містити не міг. Дуже допомагала в цей час йому сестра. Еліза зі своїх скромних коштів купила Джеку велосипед, щоб він міг їздити до школи. Після занять, дев'ятнадцятирічний учень залишався в школі підмітати приміщення і мити підлогу.

У цей час у літературному журналі «Егіда» виходить його нарис «Острів Бонін».

У березні 1895 року - розповідь «Сакечо Хона Ази і Хакдакі», потім виходять два оповідання, присвячені пригод на Дорогу. Незабаром Джона Лондона звільняють, і вся родина сподівається тільки на Джека. Тепер грошей на себе не залишалося взагалі. До того ж, дізнавшись, ким він був у минулому, однокласники цуралися Джека, дівчата не хотіли мати з ним нічого спільного. І саме в ті дні йому так потрібна була дружня підтримка, місце під сонцем, тепло жіночої любові. І їх не було. Але ось талановитий молода людина вступає в дискусійний клуб Генрі Клея. Це було єдине місце,де збиралася Оклендського інтелігенція: молоді лікарі музиканти, педагоги, юристи - всіх їх зв'язував інтерес до навколишнього світу. Тут судили про людині по розуму, а не по одягу. Джек посидів мовчки на парі зборів, потім влився в дискусію, і його прийняли, як свого, на рівних, а це було для нього дуже важливо. Він знайшов своє місце.

У клубі він подружився з молодим людиною, своїм ровесником на ім'я Едвард Еплгарт. Едвард привів Джека додому і познайомив зі своєю сестрою - Мейбл, і Джек миттєво закохався. Будучи частим гостем у домі Еплгадтов, колишній матрос і бродяга, поступово перетворювався на усміхненого, привабливого юнака. Міцні матроські слова стали потихеньку виходити з його лексикону. Уважно спостерігаючи за бездоганними манерами Мейбл і Едварда, Джек поступово переймає їх. Хода перевальцем зникла, спина перестала горбиться, похмурий, незграбний юнак ішов у минуле. У цей час Джек вступає в соціалістичну партію на запрошення одного з її членів. Він почав ходити на робочі мітинги, почав говорити мови сам.

Перший семестр у школі закінчено з оцінкою «В» (добре). У «Егіда» як і раніше з'являються його статті та твори.

Кинувши школу, Джек надходить на підготовчі курси для вступу в університет. Дванадцять тижнів до іспитів він зубрив і зубрив все: анатомію, хімію, алгебру, історію і англійська, не встаючи з-за столу. Джек Лондон зарахований на перший курс Каліфорнійського університету Берклі. Тут же вчилася і Мейбл Еплгарт. У студентів цей молодий чоловік, з копицею рудо-коричневих волосся мав репутацію безстрашного юнака, здатного і вчинила відчайдушні, романтичні вчинки. У нього з'явилося багато друзів, поважали і любили його. За перший семестр, Джек отримав оцінки «А» і «В», але йому довелося залишити інститут -- треба було прогодувати сім'ю. Молодий Лондон починає писати, писати й писати. Він відсилає рукописи в журнали на останні центи, а коли грошей не залишалося, то доводилося відкладати перо і йти найматися в пральню за тридцять доларів на місяць. Але от у Клондайку виявили золото і Джек разом з чоловіком своєї сестри Елізи - Шепард вирушає на північ. На судні, що несе їх до пригод він подружився з Френком Томпсоном, шахтарем Джимом Гудманом, і теслею Фредом Слоупером. У важкі дні ці люди залишалися нерозлучними друзями. Тут на Алясці, Джек знайшов безцінну «золоту жилу» - невичерпне джерело матеріалу для своїх майбутніх книг і оповідань. За його власним визнанням, подорож на Північ не мало на меті тільки золото - він їхав сюди за своїми майбутніми книгами. Тут він слухав розповіді старожилів, старателів, вбираючи все, як губка. Всі позбавлення, які він випробував на півночі, дадуть йому пізніше сторицею. Важкі, часом смертельно небезпечні випробування, зробили з мужнього юнака сильного чоловіка, людини доброго, щедрого, розуміє чужі страждання.

Джек прибув додому без копійки в кишені. Але, не здобувши і унції золота на Алясці, він заробив цим подорожжю більше, ніж будь-який старатель-старожил.

Помер вітчим. Для Джека це була величезна втрата - він безмежно любив Джона Лондона, від якого крім ласки і участі він нічого не отримував.

Тепер, глава сім'ї - він, він тепер годувальник.

Нічого в житті Джек Лондон не хотів сильніше, ніж стати письменником, але почуття обов'язку взяло над ним верх. Треба терміново шукати роботу, щоб прогодувати матір та її приймака.

Зовсім випадково, зневірившись після довгих і безуспішних спроб знайти роботу, Джек влаштовується на пошту. До нещастя, грошей зароблених розносом листів ледь вистачало на їжу. Він знову починає писати в журнали - безрезультатно. Сім'я докотилася до точки. Молодого письменника починають відвідувати думки про самогубство і коли б не мати і племінник, яких він боявся залишити напризволяще, то, швидше за все, ці думки зробили б свою справу. Але ось приходять два конверти з чеками на п'ять і сорок доларів. Це був момент, який вирішив долю Джека Лондона. З цього дня він більше не бігає по місту в пошуках шматка хліба, а сидить вдома за своїм старим кухонним столом і пише, пише, пише. Творча лихоманка захопила його повністю. З боргами покінчено ... поки ... але ж є ще журнали, які візьмуть його розповіді - значить, він потрібний, він подобається і він буде працювати!

Скоро з гонорару, отриманого від журналів, не залишилося нічого, продукти скінчилися, речі знову вирушили в ломбард. Та ось прийшло повідомлення з пошти: Джек Лондон прийнятий на роботу. Постійне місце. Шістдесят п'ять доларів на місяць. Заробіток на все життя! Але на сімейній раді вирішили, що тепер для Джека, а значить і для його родини головне - творчість і нехай вони витерплять роки поневірянь, але Джек стане письменником. І він зайнявся самоосвітою з пристрастю закоханого, щоб писати ще краще, стрункішою.

Давно відісланий оповідання «За тих, хто в дорозі », було надруковано в номері« трансконтинентального щомісячника ». Це багато в чому змінило ставлення оточуючих до Лондону.

Першу справжній успіх приніс травень. Його надрукували чотири журналу. За літо Джек міцно зайняв місце серед справжніх письменників. Журнали друкували і серйозні його розповіді і памфлети, але в кишені все одно було майже порожньо. Нелюдське напруга не залишало йому часу на друзів. Мейбл з матір'ю поїхали в Сан-Хосе.

Джек активно виступає на соціалістичних зборах. Відвідує соціалістичні гуртки, ораторства на мітингах. Там він познайомився з Ганною Струнской, студенткою Станфордського університету, що розділяє соціалістичні погляди.

Між ними зав'язалася ніжна і бурхлива дружба, яку Джек проніс через все життя. між собою, якщо розлучалися, то продовжували спілкуватися листуючись.

Круг журналів друкують твори молодого письменника поступово розширювався. Тепер заробіток -- десять-п'ятнадцять доларів на місяць став стабільним.

Під самий кінець століття прийшла велика справжня удача - повість «Північна Одіссея» була прийнята і надрукована самим манірним, неприступним журналів всіх Штатів - «Атлантичним щомісячників ». Чека на сто двадцять доларів вистачило на те, щоб розплатитися з боргами, викупити речі з ломбарду, набити комору їжею і заплатити за житло на півроку вперед.

Життя Джека Лондона і його сім'ї ділилася на періоди удач і так знайомого їм безгрошів'я. Журнали, щоправда, іноді платили непогані гроші, але їх вистачало щонайбільше на місяць - два, а потім знову очікування чергового гонорару. Засмутилася весілля з Мейбл Еплгарт. У лютому 1900 відбулася подія, багатьма роками пізніше змінило його життя - дружина керуючого «трансконтинентального щомісячника» місіс Нінетта Еймс запросила Джека на сніданок, де він познайомився з племінницею місіс Еймс -- Кларою Чарміан Кіттредж.

20 лютого молодий письменник пішов на похорон свого університетського товариша Фреда Джекобса і познайомився з нареченою покійного, Бессі Маддерн, трохи знайомої йому по університету. Міс Маддерн оплакувала свого нареченого, Джек - не відбулася весілля з Мейбл. Їм було приємно разом, суспільство їх було цілюще один для одного.

Вони проводили разом дуже багато часу: гуляли, їздили на велосипедах, ходили в оперу.

Бессі допомагала своєму другові по математики та фізики, він їй - з літератури. Міс Маддерн подобалися твори Джека, вона редагувала їх - згладжувала нерівності, коряві фрази. Вона була впевнена, що у неї в руках рукописи людини, яка стане прекрасним письменником. На гонорар від продажу «Сина вовка» перебирається у більш простору квартиру. Наступного ранку після переїзду він оголосив, що одружується на Бессі. Подружжя не лукавили між собою: Джек добре знав, що Бессі все ще любить Фреда Джекобса, Бессі, - що Джек любить Мейбл Еплгарт. Просто їм було добре і легко разом, вони подобалися один одному, могли створити хорошу сім'я і обидва знали, що слово «любов» має безліч тлумачень.

Незабаром після одруження приходить ще одна удача: Лондон вигідно співпрацює з журналом Мак-Клюра, який друкує кращі речі, а інші поширює серед інших журналів Нью-Йорка.

Виходить перша книга двадцятитрирічної письменника - «Син вовка». Багато іменитих журнали дають схвальні відгуки про книгу й письменника.

Бессі повідомляє Джеку про те, що вона вагітна. Джек приходить в невимовне захоплення! Він укладає контракт з Мак-Клюром про написання нового роману, під назвою «Дочка снігів». Тепер у протягом п'яти місяців сім'я отримує від видавництва сто двадцять п'ять доларів. Можна не хвилюватися про гроші і працювати, спокійно працювати! І він працює! Розповідь за розповіддю виходить з-під його пера. Літо й осінь він працює над романом, читає лекції, виступає на масових мітингах. У відносинах з Анною Струнской зазвучали нотки ніжності. Тепер вона оцінює всі серйозні твори, що надсилаються на її суд від свого друга. За складом розуму вони були створені одне для одного - нарешті вони це зрозуміли.

Вже на шляху до завершення роману Лондон зрозумів, що «Дочка снігів» не вийшла.

Мак-Клюр, який не прийняв роман продовжував висилати щомісячно чеки. 15 січня 1901 у Бессі народила дочку. Батько, так що чекав хлопчика, не міг приховати свого розчарування.

Завжди в хвилини душевного кризи Джек знаходив утіху в спілкуванні з Анною Струнской. Швидше за все, до неї він відчував глибоке та щире почуття. Своєю високою дружбу вони вирішили присвятити книгу, написану в співавторстві. Книга складатиметься з їхніх листів один до одного і буде називатися «Листування Кемптона і Уейс».

Уейс буде Джек, Кемптоном -- Анна. Анна буде захищати духовні принципи любові від Джека, нападаючого з позиції біологічної та наукової еволюції.

Кожну середу, ввечері, в будинку Лондоном збиралося велике і веселе товариство, у компанії були і веселі молоді жінки. Серед них була і Чарміан Кіттредж, талановита піаністка, щойно повернулася з Європи. Джек любив слухати, як вона грає, сидячи на маленькому стільчику поряд з роялем.

У травні під патронажем Мак-Клюра виходить збірка оповідань «Бог його батьків». У ньому відчувається, наскільки піднявся рівень майстерності письменника, в порівнянні з попередніми творами.

І знову наступає смуга безгрошів'я.

Доводиться писати замітки для недільного додатка «Екзамінер».

Нова біда нагрянула в серпні: Мак-Клюр, після декількох останніх творів, зовсім розчарувався в Лондоні і через два місяці припиняє виплати.

Залишилася величезна сума боргів і безліч кредиторів.

Але падати духом особливих причин не було. 27 грудня прийшов лист від Джорджа Бретта, президента одного із самих активних видавництв Америки, компанії Максиміліана, де було висловлено велике бажання друкувати розповіді письменника. Джек укладає з ним контракт.

До березня підходить до заключного етапу книга «Листування Кемптона і Уейс».

Для завершення роботи над нею Анна приїздить на запрошення Джека і його сім'ї в будинок Лондоном. Вони розпрощалися з упевненістю, що книга «піде».

21 липня Джеку Лондону було вислано пропозиція від асоціації «Американська преса» відправитися до Південної Африку і писати кореспонденції про англо-бурської війни. Він сів на поїзд, прямував до Нью-Йорк, де перед відплиттям зустрівся з Джорджем Бреттом, мужем чесним, тим, хто любить гарну літературу, що став згодом гарним іншому Лондона. У роки тривог Бретт був ангелом-охоронцем письменника, він залишився його палким шанувальником все життя. Почувши про «листування Кемптона і Уейс», видавець тут же взяв книгу.

У Лондоні Джека чекала телеграма, скасувала всю затію з поїздкою. Без гроша, на іншому кінці Атлантики, Джек залишається, щоб проникнути в життя англійських нетрів -- Лондоновского Іст-Енду. Він знову одягає старий одяг, ходить перевальцем. Всі приймають його за моряка, що з'їхав з якогось американського судна.

На враження від цього «Подорожі» в нетрі, письменник напише пізніше книгу «Люди Безодні», що передає весь жах дна суспільства, жах життя викинутих на вулицю бідняків.

У листопаді з рукописом у валізі він прибув до Нью-Йорк. Бретт бере рукопис і зобов'язується виплачувати щомісячно сто п'ятдесят доларів протягом двох років.

За час перебування в Джека Англії вийшли три його книги «Дочка снігів», «Діти морозу» і «Подорож на Сліпучому ».

Повернення у сім'ю було радісним - Бессі подарувала йому ще одну дочку.

Джек знову з головою йде в роботу над новим романом «Поклик предків», закинувши родину, друзів, пошту, борги. І це себе виправдало - журнал «Сатердей Ірвінг пост» прийняв рукопис за 750 доларів!

Лондон купує вітрильний шлюп «Спрей» і знову виходить в затоку. Тиждень, проведена на воді, ознаменувалася початком роману «Морський вовк», робота над яким йшла повним ходом, приносячи навіть більше задоволення, ніж навіть «Поклик предків».

У червні була анонімно опублікована «Листування Кемптона і Уейс», яка отримала схвальні відгуки літературних критиків. Одного разу ввечері в П'ємонті, прогулюючись в колясці, Джек потрапив в яр і серйозно пошкодив ногу. Бессі в цей час відпочивала на дачі в Гленн-Елен, і доглядати за письменником приходила Чарміан Кіттредж. На початку Червень, ледве одужали, Джек поїхав до своїх в Глен-Елен.

Міс Чарміан поїхала туди ж до тітки.

Якось увечері в Глен-Елен, коли Бессі, після розмови з Джеком повела дітей спати, Чарміан і Джек сиділи в гамаку і розмовляли, після цієї розмови Джек встав і різко рушив до Бессі:

Я тебе залишу, Бессі

Не розуміючи, про що він говорить, вона запитала:

Ти що, до мене у П'ємонт?

Ні ... - відповів Джек - я йду від тебе. Розлучаюся ...

Що примітно, ніхто, а вже тим більше Бессі, не здогадувалися, що причиною розриву послужила Чарміан.

Їх любов носила незвично піднесений, висоти характер. Жоден з них не поступався іншому в повазі або обожнюванні. На солодке любовний лист Чарміан Джек відповідав ще більше нудотно.

Бессі була вражена до глибини душі, але занадто горда, щоб влаштовувати сцени.

Після довгої перерви в роботі, викликаного проблемами з сім'єю, письменник закінчує і відсилає Бретт першим частина «Морського вовка». Видавець захоплено приймає рукопис і пересилає її в журнал «Вік», який купує роман за чотири тисячі доларів.

Напередодні 1904 року, коли стало ясно, що війни Росії та Японії не уникнути, Джек під патронажем концерну Херста їде до Японії в Йокогаму. На човні, з-за нещасного випадку, Джек пошкодив собі зв'язки лівої ноги. У Японії кореспондентів не допускали до свіжої інформації, і Лондону довелося самому їздити по країні, з ризиком для життя перебиратися в Чемульпо. Він завжди був попереду всіх інших кореспондентів, і його нариси мали значний успіх.

До часу повернення в Сан-Франциско, Джек Лондон став найбільш відомим американським письменником.

Цей період був самим безрадісним в життя письменника. Він був нещасливий, заподіявши біль Бессі і дітям, Чарміан не підтримала його у важку хвилину. Але це не зупинило роботу. Пишуться повість «Гра» і п'єса «Зневага жінки». Він виступає перед студентами Каліфорнійського університету - неабияка честь для людини, що кинув університет сім років тому і пішов працювати в парову пральню.

Вимовляючи свої промови, проповідували і хвалили соціалізм, Джек нерідко потрапляв у дуже незручні ситуації. Іноді, після особливо полум'яних промов перед представниками великого бізнесу, газети таврували його баламутом і анархістом.

Завдяки йому, соціалізм одержав великого поширення в Америці. Це була так само і дарів реклама. У результаті попит на книги Лондона підскочив у кілька разів.

У розпал галасу, що піднялася навколо соціалістичних переконань Джека Лондона, Максиміліан випустив його «Класову війну». Книга викликала величезний інтерес, і її довелося перевидати ще три рази. Навесні до Джека повернулося гарний настрій, а з ним і приплив творчих сил. Тут розпочато книга «Біле ікло». Відпочиваючи в Глен-Еллен, письменник наткнувся на ранчо Хілла в Місячної Долині - ділянка землі в сто тридцять акрів. Ранчо полюбилося йому до божевілля, і він тут же вирішив, що воно має належати йому. Наступного ранку ранчо було куплено за сім тисяч доларів. Гроші вислав Бретт.

Це була вакханалія нестримних витрат і, звичайно, гроші скінчилися. Довелося відкладати всі справи і терміново писати оповідання в журнали, щоб роздобути грошенят.

листопада Джедо отримує повідомлення, що за рішенням суду, Бессі отримала розлучення. На наступний день Джек Лондон і Чарміан Кіттредж одружилися. Преса була шокована таким поспіхом і вважала це непристойним. Його знову почали труїти. Міста Пітсбург і Дербі вилучили з продажу його книги. Жіночі клуби отримували наполегливі рекомендації скасувати його лекції.

У цей час Джек всерйоз замислюється про будівництво власної яхти. Направлено листа редакторам шести провідних журналів сходу з пропозицією стати пайовиками в цьому підприємстві. Він занурюється в книги про кораблебудуванні, техніці, навігації. Капітаном майбутнього судна, а поки, керуючим його будівлею був призначений Роско Еймс. Підрахувавши всі можливі витрати, Джек одержав суму близько семи тисяч доларів і, виходячи з цього, дав розпорядження Роско: «Грошей не шкодуйте, нехай все для« Снарка » (так було названо майбутнє судно) буде найкращим ».

Відіславши Роско з кресленнями та чековою книжкою, Джек сідає писати повість під назвою «До Адама». Повість про перші кроки людини від мавпи

Наступного дня, вранці, Джек поспішив в док на закладення кіля «Снарка» і побачив, що весь Сан-Франциско охоплений полум'ям - це було наслідок страшного землетрусу в Каліфорнії 18 липня 1906года. Серед численних трагедій викликаних землетрусом і пожежею була ще одна маленька - закладка яхти не відбулася - згоріли всі матеріали, за які було вже сплачено. Зруйнований сталеливарний завод, обладнання не можна доставити в місто.

Письменник повертається в Глен-Елен і приймається за розповіді. У нього з'являється підозра, що споруда «Снарка» обійдеться дорожче, ніж він розраховував.

У червні закладка, нарешті, відбулася, а Джек, нарешті знаходить ідею для нового роману, присвяченого економічного життя суспільства. Цей роман він назве «Залізна п'ята». Величезні гроші пішли на будівництво яхти. Спуск на воду весь час відкладався. Газети насміхалися. Джек набирає команду з людей нічого не розуміють в морському справі. Його обкрадають скрізь, де тільки можна і з-за своєї доброти та дитячої наївності, віри в людську безкорисливість, Джек не помічав цього до останньої хвилини. Моряки говорили, що «Снарк» спланований погано, а оснащений ще гірше й у відкритому морі піде на дно. До цього дня на судно витекли двадцять п'ять тисяч доларів.

Все ж таки відплиття відбулося. Прекрасний мотор був прив'язаний до борту у вигляді баласту, борта протікали, днище текло, продовольство - непридатним до вживання. Минуло кілька днів плавання, перед тим, як Джек переконався, що Роско Еймс так і не навчився нічим, що має ставлення до навігації, і «Снарк» просто загубився в Тихому океані. Джеку довелося простудіювати всі навігаційні книги, що є на яхті і навчитися керувати самому. Тут, в плутанині і бруду, Джек сів на палубі і почав свій найзнаменитіший і найкращий роман - «Мартін Іден». Через кілька днів, «Снарк» дивом дістався до Гонолулу. Тут Джек відпочив за всі свої муки двадцатісемідневного плавання. Він пише нариси про пос